За прогнозами священика із Закарпаття війна в Україні триватиме у 2024 році та триватиме до весни. Переломною датою стане час після Благовіщення. Про прогноз священика розповів у своєму YouTube-каналі український дослідник Віктор Кірій.

Так, священик із Закарпаття, пророцтво якого він передав, у 2015 році після початку АТО заявляв, що це ще не війна. “Ця війна (АТО – ред.) – це ще не війна, через сім років почнеться справжня страшна війна, в якій загине 2 мільйони людей. І коли вона закінчиться, Україна стане по-справжньому незалежною”, – говорив тоді священик.

Кірій також процитував свій вірш, написаний ще 4 роки тому, який “прийшов йому в потоці”, а йому тільки лишилося його записати. Вчений заявив, що він перегукується з пророцтвом священика.

“Сонце в Овні і Місяць – уповні –

Березнева минула імла.

Все таємне виходить назовні

І Добро повстає проти Зла”.

Кірій так прокоментував свій вірш: у 2024 році святкування Благовіщення припадає на 25 березня (за новим стилем), коли Місяць буде повним, а Сонце – в Овні, як і щороку цього дня. А Великдень настав через 6 днів, 31 березня. За його словами, ці дати збігаються з останнім рядком вірша:

“Сонце в Овні, а місяць – серпочком,

І виходить вода з берегів –

Йде Марія з Ісусом-синочком

І скидають блюзнірських богів”.

“Існують підстави очікувати, що протягом цього тижня, який у 2024 році буде відділяти Благовіщення від Великодня, відбудеться велике зрушення у свідомості українського народу і, можливо, війна закінчиться саме цього тижня, але ймовірніше, ще триватиме приблизно 2 місяці”, – резюмував Віктор Кірій.

11 січня прокуратура висунула обвинувачення священнослужителю на ім’я Томаш, який організував гомосексуальну оргію у 2023 році. Про це повідомляє Wprost.

Повідомляють, що прокуратура висунула чотири обвинувачення. Суд задовольнив клопотання слідчих і виніс ухвалу про тимчасовий арешт підозрюваного строком на два місяці.

Як розповів представник Сосновецької прокуратури Вальдемар Лубневський, три обвинувачення стосуються злочинів, пов’язаних із наркотиками. Один із них — передача іншій особі забороненої речовини.

Він також зазначив, що четверте обвинувачення стосується заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і ненадання допомоги людині, здоров’я і життя якої перебували в небезпеці.

Священник влаштував оргію в Польщі: що відомо
У Польщі священнослужителі влаштували оргію в Парафії Пресвятої Діви Марії Ангельської в Домброві Гурничей. На захід викликали також чоловіка-повію. Той втратив свідомість. Один з учасників зателефонував медикам. Ті приїхали, щоб допомогти, але решта представників духовенства відмовлялися пропускати їх. Довелося викликати на підмогу правоохоронців, але працівник секс-індустрії помер.

Сосновецька єпархіальна курія заявила, що проведе власне розслідування. Повідомляється, що підозрюваний Томаш був негайно позбавлений усіх церковних посад і функцій. Його також відправили жити за межі парафії. Йому загрожує вигнання з клерикальної держави.

Пшемислав Лех, директор пресслужби Сосновецької єпархії, повідомив, що курія зробить усе можливе, щоб прояснити ситуацію і суворо покарати винних.

“Ми також запевняємо вас, що церковна громада і громадськість будуть проінформовані про перебіг розслідування доти, доки, як ми сподіваємося, питання не буде повністю вирішене. Ми сповнені рішучості викорінити це зло”, — повідомив Пшемислав Лех.

Раніше Фокус писав про оголену вечірку на Закарпатті. Так, захід під назвою “Новорічний Love Camp. Казка казок” проходив у період з 27 грудня по 4 січня. А в описі організатори говорять про медитацію і роботу з “сексуальною енергією”.

Поліція грецького острова Родос заарештувала 49-річного парафіяльного священика за підозрою в образі сексуальної гідності естонського туриста.

Про це пише ekathimerini.com.

30-річний чоловік розповів, що нещодавно відвідав із подругою монастир у південній частині острова, де зустрівся зі священиком.

Там він купив хрестик, але забув його, коли їхав. Потім священик написав йому, що знайшов його. Наступного ранку чоловік повернувся до монастиря, щоб забрати загублену річ.

За його словами, священик попросив піти з ним до кімнати, яку він використовує для прийому відвідувачів, щоб подарувати йому особливий подарунок.

Там священик попросив його спустити штани, зняти спідню білизну та сорочку, щоб помастити його олією. Потім естонець розповів, що священик почав втирати олію у його геніталії протягом декількох секунд. Вважаючи, що це нормальна процедура, він не просив його зупинитися.

Однак пізніше він звернувся до поліції, яка заарештувала священнослужителя. На свій захист він сказав, що наніс олію, бо у туриста з’явився висип.

Поліція передасть справу кримінальному прокуророві острова.

Отче, розкажіть про своє життя до великої війни – в якій церкві служили?

До початку повномасштабного вторгнення служив в одному з храмів Православної церкви України у Чернівцях. Крім того, працював викладачем та старшим науковим співробітником наукового музею. Коли постукала війна, ясна річ, пішов добровольцем у військкомат.

Той день став для всіх українців одним з найчорніших. Усі ми хотіли 24-го чути побільше новин: що сталося, які там чорні плани у Росії. Всі на нервах, на негативі були. Весь день у мене не бралася жодна робота. Слухав радіо, бо поблизу не було телевізора. А вже вранці 25-го прокинувся, поміряв тиск – 183 на 80, голова квадратна… Вийшов на вулицю. Більшість моїх сусідів – прихильники московського патріархату. Подумав тоді: І хто з цих людей піде захищати Україну? Можливо, один чи два хлопці-сусіди, які патріотично налаштовані. Пізніше так і сталося – вони пішли. Так і я ухвалив рішення записатись до війська.

Як відреагували на вашу появу у військкоматі його співробітники?

Коли я прийшов у територіальний центр комплектування, довелося стояти у довжелезній черзі. У коридорі зустрів знайомого священника, він читав молитву хлопцям, яких готували до відправки на передову. В той момент я теж був готовий сісти з тими хлопцями в автобус. Бо я ж такий же, як вони, звичайний солдат.

Коли черга дійшла до мене, представники військкомату заявили, що беруть лише професіоналів і досвідчених військовослужбовців. “А ти хто, священник? Куди тобі, сиди вдома!” – сказали там. А згодом запропонували записатись у тероборону, бо туди якраз йшли ті, хто не мав армійського досвіду. Знайшов військову частину, записався і почав нести службу. День-два – і ти вже справжній солдат.

Чи радились зі своїм церковним керівництвом щодо вашого рішення?

У перший день повномасштабного вторгнення я зателефонував правлячому єпископу та повідомив йому про свої наміри служити у ЗСУ. Він благословив мене і сказав: “Якщо є бажання на те, йди вперед”.

Дружина завжди знала, що я на таке здатен, тому спокійно відреагувала. Революція одна, революція друга – я ж там скрізь був. І вже тоді був готовим до будь-якого розвитку подій у державі. Також підтримали мене і мої товариші-священники, з якими ми стояли на Революції гідності.

Ваш позивний – “Грішний”. Це достатньо дивно, зважаючи на те, що ви – священник.

Якось спитали мене хлопці: “А що ти тут робиш? Чому пішов на війну?”. Я відповів: “Бо всі святі – у московському патріархаті. А всі грішники зараз або волонтерять, або воюють”. Хлопці підхопили цей жарт, і відтоді почали мене називати “Грішним” (сміється).

Ваш підрозділ несе службу на достатньо гарячому напрямку на сході України. З якими небезпечними ситуаціями вам довелося зіткнутися?

Нам потрібно було якось заїхати на позиції, а наша дорога прострілювалась росіянами. І всі знали, що якщо туди поїдемо, то ми можемо загинути. Хлопці бояться, я боюся… Тоді ворожі ПТУРи (протитанкові керовані ракети – УНІАН) прилетіли і впали перед нашою машиною і позаду неї. Нас вберіг Бог. Ми дивом не постраждали.

Завжди всіх воїнів закликаю читати Псалом 90, більш відомий як “молитва воїна”. Якось заїжджаємо “Камазом” на позиції, завозимо матеріали для обладнання бліндажів. Чуємо – йдуть обстріли. Ми з хлопцями дуже схвильовані. Я налаштовую їх на те, що ми мусимо доробити свою роботу до кінця. Бо якщо цього сьогодні не зробимо, завтра не заїдемо, то не буде прогресу в роботі… Тоді я вголос починаю читати цю молитву. І сам дивуюся з того, наскільки щиро я читав той псалом – бо по моєму тілі аж пробіглись мурахи. Один з побратимів, з яким у мене раніше були розмови про Бога, просто мовчки слухав, заціпенівши від страху. І тоді, з Божою допомогою, нам вдалося виконати ту роботу. Через два дні я став свідком, як той побратим переповідав цю історію іншим бійцям. Він так емоційно розповідав про це, особливо про молитву воїна. Каже, “Грішний” читає псалом, але так щиро читає! Двигун реве, усі в напруженні, мурахи по тілу полізли… Тоді я зрозумів, що якраз такі моменти на війні дають людям силу духу, волю, піднімають настрій і дають упевненість до бою.

Чи складно було вам, як священнику, брати зброю до рук?

Здобувати навички поводження зі зброєю було складно. Я строкову службу не ніс. І тут, в армії, для мене все було новим. Але, оскільки ворог прийшов до нас, іншого виходу, як взяти до рук зброю на рівні з усіма іншими побратимами, я не бачив.

Є одна цитата з Біблії – “Немає більшої любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх”. Це слова Ісуса Христа. А є і заповідь Божа “Не вбий”. Як жити між цими двома філософіями? Здавалося би, ти вбиваєш людину, творіння Боже. А з іншого боку, де правда: ти живеш у своїй хаті, до неї приходить ворог, хоче тебе вбити, зґвалтувати твою дружину… Усі ті цінності, які ти будував усе життя, просто зруйнувати… Тому ми мусимо захищатися!

Голда Меїр колись говорила, що неможливо домовитись із ворогом, який прийшов тебе вбивати. Тому істина на війні проста: ти мусиш воювати заради власного життя і життя своїх близьких, або просто загинеш від рук ворогів.

У мене була ситуація, коли довелося стріляти. Це була одна з найгірших ночей у моєму житті! Тоді російська диверсійно-розвідувальна група залізла до наших позицій. Підійшли на відстань приблизно 20 метрів від нас. Завдяки тому, що ми мали тепловізор, ми їх виявили і дали відсіч. Ворог відступив. І ми теж мусили відступити від своїх позицій, бо не знали точну кількість у складі ДРГ. Наступного дня, коли ми повернулись на позиції, разом з командиром проаналізували свої помилки. І дякували Богові за те, що нам вдалося залишитись живими.

Як часто треба молитись на фронті?

Ви, мабуть, не повірите, якщо я скажу, що тут, в окопах я не молюся так, як зазвичай у мирному житті. У мене просто немає часу, щоб стати на коліна і помолитись тими ранішніми молитвами чи вечірніми. Якщо у тебе є один вільний день, то ти просто приходиш до свого ліжка, падаєш на нього і відпочиваєш. Але з Богом я часто розмовляю. Говорю з ним так, як я зараз із вами спілкуюся. Я говорю до Бога, наче до свого батька: “Тату, в цей момент треба це, це і це… Допоможи, захисти!”. Ось яка в мене тут молитва.

Якою була ваша головна мотивація йти на війну?

Бажання жити у вільній, незалежній і демократичній країні. Українці часто робили помилки, коли надіялися – а, може, пронесе, а, може, влада про щось домовиться з Росією. Але історія доводить, що діяти потрібно жорстко і конкретно. Бо якщо ми зараз “відпустимо” цю ситуацію, то Україна буде просто стерта в попіл. А після втрати держави нас би чекала або депортація, або ліквідація.

Як охарактеризуєте свій підрозділ? Що таке тероборона для вас?

ТрО – це нащадки воїнів УПА. Хлопці колись також залишили свої домашні справи, дітей, дружин, батьків і пішли на захист України. Як тоді воїни УПА йшли за покликом серця, так і зараз сучасні воїни. Клич у них був: “Або здобудеш Україну, або помреш у боротьбі за неї”. Гадаю, він залишається актуальним і зараз. Бо маємо здобути Україну і повернутися додому з перемогою. Або, якщо дозволить Господь, віддати життя за Україну. Це також буде за честь.

Насамкінець розкажіть, будь ласка, що думаєте про існування московського патріархату в Україні, яка протистоїть російському війську?

Існування в Україні так званої УПЦ МП я вважаю духовною окупацією держави. Переконаний, що ця церква зараз доживає останні дні.

Річ у тім, що російська імперія постійно зазіхає на наші території, і не тільки грубою фізичною силою, але й силою психології та моралі, у тому числі і релігією. Чимало наших людей є нестійкими у своїй вірі чи у розумінні того, що вони є українцями. На жаль, є й чимало земляків, які відверто ненавидять Україну. І при цьому вони постійно говорять – “ми ж брати”, про “три дружні народи” та ледь не порівнюють їх із триєдністю Бога. Шкода, що за роки незалежності в Україні відбулась і духовна окупація, а чимало українців стали відверто зазомбованими.

Так звана УПЦ МП, а насправді – російська православна церква в Україні – була і є одним із рупорів Кремля. Гадаю, якби не війна, то, схоже, ми би так і не розкрили цей гнійник на тілі України. Тепер ми знаємо, у кого із священнослужителів є російські паспорти, і хто кликав війну в нашу державу.

Микола Кобилюк

На Великдень у Мережі з’явилося відео, на якому священнослужитель витанцьовує біля церкви. За три дні відео набрало понад 10 мільйонів переглядів, тисячі коментарів від: “безбожники, нічого святого…” до “такий сучасний батюшка, що й до церкви ходити захотілося”, йдеться в ТСН.

Церкву, на тлі якої витанцьовує священнослужитель, швидко впізнали – це храм у селі Святопетрівське, що під Києвом. У цьому храмі вже понад 20 років править отець Михайло. На Великдень, каже, спокійно звершував літургію і тут несподіванка. “Підійшла до мене регент хору і каже, що подивіться, отець Михайло, наш храм попав із батюшкою. Всі не зрозуміли, що за батюшка. Всі почали перераховувати, що такого батюшки немає”, – каже протоієрей Михайло.

Він декілька разів передивився відео і впізнав, що витанцьовує актор. Три роки тому у його церкві знімали кіно. Тож “священник, який танцює” – у миру байкер Ашот. Він ганяє на байку, якого лагідно зве Валя, носить шолом із Шевченком та організовує мотофестивалі “Тарасова гора”. Неочікувана слава, каже, накрила, коли невміло запостив перше відео у TikTok. “Вечір, викладаю, а далі підкоригую, що це зйомки. Виклав, шукаю, де коригувати, а ніде”, – пригадує актор.

Потім писав уже у коментарях, що він актор, а не панотець, але це нікого уже не цікавило. “Люди пишуть: Ой, шкода зібралася до вас на сповідь. Що я там поганого зробив? Нікого не осквернив, почуття вірян не зачепив”, – переконує чоловік.

Вперше за три роки байкер Ашот їде до храму, танці під яким зненацька зробили його популярним. “Радий вас бачити на території. Навіть сам блаженніший Епіфаній написав, що за батюшка, я трошки пожартував, що перейшов з МП у ПЦУ та й танцює з радості”, – ділиться з гостем справжній священник.

Згадують, три роки тому саме цю церкву обрали для знімань, бо вона зовні нагадував храм на Донеччині. Тамтешнього батюшку й грав актор Ашот, а у перерві трішки дав лиха закаблукам.

Отець Михайло і собі каже, що теж готовий так затанцювати, коли нарешті російських окупантів вдасться прогнати з української землі.

Одружені пари під час посту можуть займатись сексом, у цьому немає ніякого гріха.

Про це інтерв’ю ТСН.ua розповів отець Роман Демуш – священник УГКЦ і заступник голови Патріаршої комісії у справах Молоді Української греко-католицької церкви.

“Якщо ми говоримо про час посту, то найважливішим від чого потрібно утримуватися – це гріх. А тому ми повинні утримуватися від цієї шкоди, від того, що руйнує наше життя, від того, що віддаляє нас від Бога. Статеве життя у подружжі не є гріхом. А тому немає застережень про утримання від статевого акту подружжя під час посту. Зокрема, в УГКЦ, як і у католицькій церкві немає таких обмежень чи застережень. Реалізація статевого життя у подружжі є способом дарування і способом жертви одне для одного. Тут слід наголосити, щоб навчитися жити у подружньому житті, бути відкритими до дітонародження та виявляти свою любов, не трактуючи свого партнера, як об’єкта якихось бажань”, – сказав священник.

Подробиці справи розкрили у пресслужбі поліції Львівської області та асоціації жінок-юристок “ЮрФем”. Останні звернулися за допомогою до досвідченого адвоката Олега Іванова, який і взявся представляти інтереси потерпілої.

Наразі доньці затриманого вже 21. Кілька років тому вона звернулася до правоохоронців із заявою про розбещення, знущання та сексуальну наругу, здійснену власним батьком. На цей крок її надихнула розмова із психотерапевтом. Однак одразу дівчині не повірили, позаяк її кривдник є дияконом однієї із львівських парафій. Як стверджує видання Zahid.Net із посиланням на власні джерела у поліції, це навіть не УПЦ МП.

За словами адвоката потерпілої Олега Іванова, чоловік роками знущався над власною донькою, знімав процес розбещення на фото і відео, займався сексуальним насиллям. Аж до самого затримання він, як священнослужитель, мав доступ до інших дітей, що ставило їх у зону ризику.

Підозрюваний є дияконом однієї із львівських парафій, тому початково у звинувачення доньки ніхто не вірив

Днями у Львові було затримано 44-річного місцевого жителя, який має сан священнослужителя. Його підозрюють у розбещенні неповнолітніх, зокрема знущанні і зґвалтуванні власної доньки до її 18-ліття. При обшуку у його будинку було знайдено чимало порнографічних матеріалів за участі дітей.

Подробиці справи розкрили у пресслужбі поліції Львівської області та асоціації жінок-юристок “ЮрФем”. Останні звернулися за допомогою до досвідченого адвоката Олега Іванова, який і взявся представляти інтереси потерпілої.

Наразі доньці затриманого вже 21. Кілька років тому вона звернулася до правоохоронців із заявою про розбещення, знущання та сексуальну наругу, здійснену власним батьком. На цей крок її надихнула розмова із психотерапевтом. Однак одразу дівчині не повірили, позаяк її кривдник є дияконом однієї із львівських парафій. Як стверджує видання Zahid.Net із посиланням на власні джерела у поліції, це навіть не УПЦ МП.

За словами адвоката потерпілої Олега Іванова, чоловік роками знущався над власною донькою, знімав процес розбещення на фото і відео, займався сексуальним насиллям. Аж до самого затримання він, як священнослужитель, мав доступ до інших дітей, що ставило їх у зону ризику.

Львів затримання педофіла
Так виглядало затримання підозрюваного у знущанні над донькою диякона
“Півтора року тупцювались ми на місці. Проблема була в тому, що ніхто їй <потерпілій> не вірив. І поліграф був навіть не найбільш втішним, таким розпливчастим. Ніхто не міг повірити, що дійсно вона говорить правду, тому що її батько є священнослужителем. Ми проводили розслідування, допитували її, проводили поліграф. І на тому все “заглохло”, — пояснює юрист.

Однак перш ніж справа закрилася повністю, Іванов зміг переконати прокурора у необхідності обшукати житло підозрюваного. Під час нього було виявлено чимало жорстких дисків, на яких знаходилися тисячі файлів та документів. Під час перевірки цих носіїв інформації було знайдено фото та відео порнографічного характеру за участі неповнолітніх.

“Ще раз допитали постраждалу вже по тих епізодах, які знайшли. Вона впізнала себе, батька, ті епізоди, коли вони відбувались і що саме було. І ці електронні докази збігаються з її показаннями. І йому інкримінували”, — резюмував Олег Іванов.

Наразі 44-річний підозрюваний знаходиться під вартою без права на заставу, хоча і очікується, що його адвокат може звернутися до суду щодо зміни запобіжного заходу. Однак представники доньки горе-священника збираються боротися за тим, аби ця особа залишилася за ґратами.

Наразі продовжується досудове розслідування, правоохоронці намагаються встановити, чи були ще факти знущання над іншими неповнолітніми. Якщо вину чоловіка доведуть, найближчі 15 років він може провести у в’язниці.

Відповідне відео опублікував український солдат та блогер Анатолій Штефан, пише ТСН.

Російських піп “благословляє” росіян на вбивство українців із закликом не щадити навіть дітей.

“Вони (українці – ред.) прославляють антихриста, не може бути пощади сатаністам, який би образ вони не приймали – солдата, старенької, або дитини. Усі вони одне ціле – породження пекла. Хай не здригнеться рука ваша, спрямовуючи кулю чи снаряд у ворогів Господніх”, – закликав він.

Не забув у своїй промові церковний пропагандист згадати і про диктатора Володимира Путіна, заявивши, що “воїнство Путіна – це боже воїнство”.

Однак настоятель тамтешнього Свято-Миколаївського храму, який належить до Української православної церкви московського патріархату, не одразу дозволив провести заупокійну службу у церкві. Про це йдеться у матеріалі Громадського радіо.

«Те, що у нас сталося вчора, це, я вважаю приниженням для всієї України, — каже староста села Людмила Батурко. — Попередньо службу узгоджували з настоятелем храму. Тому що дружина заявила, що вона хоче, щоб був виключно священник Православної церкви України. Виконувачка обов’язків голови селищної ради телефоном говорила безпосередньо з нашим священником і він сказав, що у храм не пустить. Тоді ми вирішили, що проведемо службу біля храму».

Люди, які прийшли провести воїна в останню путь, побачили, що храм відчинений, тому після прощання у Будинку культури пішли до храму.

«Але коли ми підійшли до храму, двері були закриті. Почався скандал. Втрутилися військові, втрутилися присутні священники — їх було 5 українських, втрутилися люди, одні — «за», інші — «проти». Картина була… Самі розумієте, словами описати важко. Тут тримають труну, родина плаче…», — каже староста.

На процесії був присутній і настоятель храму, йшов позаду.

«Люди до нього почали кричати: «Відкрийте двері, це ганьба, це позор!». Це ж наш захисник! Казали: «Він на сході воював з московією, і в рідному селі з московією воює?!». І рукоприкладство трохи до оцього батюшки було, машину йому хтось стукнув», — розповідає Батурко.

Зрештою представник УПЦ МП храм таки відкрив.

«Відповідно зараз обстановка в селі, розумієте яка. Село розділилося надвоє. Одні йдуть в підтримку його, другі — в підтримку старости. От така ситуація», — підсумовує Людмила Батурко.

Щодо того як надалі бути з цим священником і його діями стосовно чину похорону українського військового, то виконувачка обов’язків голови громади Олена Мороз каже, що, напевно, люди мали б провести зібрання і там це обговорити.

«Напевно, люди будуть проводити зібрання, ініціатива має бути від людей, не від влади. Маємо надію, що після цього випадку людям можливо і дійде трохи, що ми маємо бути однією єдиною вірою», — сказала Мороз.

Відомо, що загиблий захисник свого часу у 2014 році воював в АТО. Згодом працював за кордоном далекобійником. З початком повномасштабного вторгнення росії повернувся в Україну і добровольцем пішов в армію. У нього залишилися дружина і дочка.

Теперішній священнослужитель і колишній військовий був у Дебальцевому в найкритичніші моменти. Каже, жодні фільми не здатні відтворити, як насправді виглядає військова агресія, а сам він від семінарії до війни був іншою людиною.

Військовий, священник і мандрівник
Роман Гладій є випускником Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту. З 2000 по 2018 роки, до переїзду в Польщу, був душпастирем у Бучацькій єпархії.

Чоловік розповідає, що його батько був професійним військовим. Відтак, родина завжди вбачала у ньому цей потенціал. Були плани, що герой розповіді продовжить шлях свого батька.

Як не дивно, але релігійність Роману Гладію теж прищепив тато. Після повернення з Афганістану глава родини почав відвідувати церкву. Це був спосіб дійти внутрішньої гармонії, подолати тривоги.

Йому це дуже допомогло, стало для нього духовними ліками. Я взяв з нього приклад,
– ділиться отець.

Священнослужитель додає, що у церкві його тривожили міжконфесійні непорозуміння. Хотілося, щоб у світі було більше добра та взаєморозуміння.

Крім того, українець змалку звик до мандрівного життя. Досить довго вони з батьком їздили з місця на місце у колишньому Радянському Союзі. Пізніше батьки оселилися у Теребовлі, де живуть і досі.

Отець Роман Гладій зазначає, що після прийняття ієрейських свячень йому хотілось бути на парафії якомога ближче до рідних. Однак, плани змінила війна.

У 2014 році я відчув, що не можу сидіти вдома, що мушу бути на фронті,
– пригадує священник.

Війна, безперечно, змінює людей. На думку Романа Гладія, у людей, які зіштовхуються з війною, спадають рожеві окуляри. Коли у людини все гладко у житті, каже українець, вона не помічає, що відбувається навколо і який фатальний вплив можуть мати слова та вчинки.

Ситуація на Донбасі є проблемою не лише для України, але й для цілого світу. Хто з тих, хто закликав Путіна у 2014 році, думав, що все так обернеться. Багато втрачено життів. Найбільше шкода тих, хто через помилки інших гине,
– розповідає Роман Гладій.

Після війни українець, серед іншого, переконався, що дім для нього не є матеріальним. Якщо подивитися на зруйновані будинки у Мар’їнці чи в Пісках, говорить отець, приходить розуміння того, що хата нічого не означає, а дім – це сім’я. Тому для Романа Гладія дім є там, де його дружина та діти.

До слова, старший син священнослужителя зараз служить у війську в Україні.
Отець переконаний, що аналогічно людям треба пояснювати деякі релігійні питання. Так, церква – це перш за все люди, а не приміщення.

Переїзд та життя у Польщі
Переїхати до сусідньої держави Роман Гладій наважився заради дружини. За його словами, реформа у медичній галузі в Україні зачепила вузьких спеціалістів, а його дружина як лікар-офтальмолог почала бачити для себе вдома мало перспектив. Чоловік хотів, аби кохана повноцінно реалізувалася як успішний спеціаліст, тому пішов на поступки. Зауважує, що не хотів нав’язуватись і був готовий до будь-якої роботи, тільки щоб дружина вчилася та досягала своєї мети.

Ми постали перед складним вибором, але коли ти йдеш із Богом, то він завжди тобі торує шлях. За два з половиною роки моя дружина нострифікувала диплом і вже працює в університетській лікарні. Пишаюся, що набрала тоді найбільше балів серед усіх українців. Польща цінує освічених людей,
– висловився емігрант.

Пізніше пропозицію роботи отримав й чоловік. Його запропонували служити в церкві, тож зараз він є вікарієм на парафії Блаженного Миколая Чарнецького на вулиці Доманевскій, 20.

Порівнюючи парафії в Україні та Польщі, Роман Гладій зазначає, що в Україні легше: парафії постійні, священнослужитель усіх знає та почувається “своїм”. Проте, у Варшаві утворилося багато греко-католицьких громад. Люди залюбки гуртуються і їм приємно молитися рідною мовою.

Це цікаво! Як Церква ставиться до трансплантацій: дивовижні історії порятунку – дивіться відео

У м. Мукачево Закарпатської області священника зловили п’яним за кермом. За це суд оштрафував його на 17 тис. грн.

Про це йдеться у рішенні Мукачівського міськрайонного суду.

Як йдеться у матеріалах суду, 8 жовтня 2021 року в Мукачеві на вулиці Ярослава Мудрого правоохоронці зупинили священника. За висновками лікаря, чоловік був нетверезий.

На суд отець не прийшов та не повідомив про причини, а тому суддя розглянув справу без порушника.

Суд визнав священника винним у п’яному водінні та оштрафував на 17 тис. грн. Також порушник повинен заплатити 454 грн судового збору.

Про це повідомив у мережі Facebook Ігор Никифорук

SOS!!!ДОПОМОЖІТЬ СВЯЩЕННИКУ О.РОМАНУ ГАВАРЕЦЬКОМУ! J.РОМАН МІЙ ОДНОКУРСНИК(ОСОБИСТО ПРОСИВ ПРО ДОПОМОГУ НА ЛІКУВАННЯ). ХТО БАЖАЄ, МОЖЕ ОСОБИСТО СКОНТАКТУВАТИ З О.РОМАНОМ, ЧЕРЕЗ FB. ПРОСИМО ПРО МОЛИТВУ ЗА ЗДОРОВ’Я О.РОМАНА!

Слава Ісусу Христу. Дорогі отці. Дорогі друзі. Дорогі однокурсники. Служачи 20 років священиком я завжди допомагав всім хто приходив і просив молитви підтримки допомоги

Сьогодні я є в дуже важкому стані і сам потребую молитви допомоги. В мене Виявлена Аденома (пухлина) верхньої щелепної кістки потрібна і вже призначена операція. Також потрібна операція на трансплантацію кістки і ясен. Все це фінансово дуже дорого для мене і моєї сім’ї. Тому ДРУЗІ звертаюся з уклінних проханням до Вас і прошу про молитву за моє здоров’я і якщо маєте можливість фінансово допомогти буду дуже щиро вдячний. Можливо інтенціями або оголосіть про збірку на парафії. Щиро щиро прошу Вашої допомоги друзі. Наперед щиро дякую Вам і Божого Благословення Вам Вашим сім’ям і парафіянам.

Друзі направду операції дуже яких має бути три досить дорогі більше сорока тисяч грн, Ось номер моєї картки 4149 6293 4227 1277 Приват Банк Гаварецький Роман Михайлович. Ще раз дякую друзі!

Відео розмістили на сторінці у Фейсбуку Релігійна правда.

Люди відреагували двояко, запекло обговорюючи дії священника.

Інформують, що дівчина, ймовірно, зажадала прийняти християнство заради чоловіка.

Священнослужителі критикували дії свого колеги, називаючи це «дрімучим мракобіссям», на яке боляче дивитись. Зокрема, священник РПЦ Ігор Філоненко заявив, що це було «не обливання, не окроплення, а якесь водосвятне помазання».

Зазначили, що зазвичай обряд хрещення дорослої людини проводиться шляхом обливання голови або повного занурення у купіль у спеціальній сорочці.

За словами Михайла Омеляна, до будь-якого свята людина повинна готуватися через зміни у своєму житті:

«Для того, щоб підготуватися до будь-якого свята, в тому числі й до Входу Господнього в Єрусалим, потрібно почати змінювати своє життя. Наприклад, якщо людина хоче відсвяткувати те чи інше християнське свято, вона може по-справжньому відчути його лише під час богослужіння, тому що в цей час вона почує і сенс свята, і його пояснення».

А ще, треба сповідатися і визнати перед Богом свої гріхи:

«Як ми читаємо у Євангелії, Господь закликає кожного із нас приймати Тіло і Кров Господнє. Він каже: якщо будете їсти Моє Тіло й пити Мою кров, то будете мати життя вічне, і що Господь перебуватиме в нас. Тобто йдеться про Таїнство Євхаристії. Звісно, щоб змінювати своє життя, потрібно посповідатися, визнати перед Богом вчинені гріхи.

Тоді християнин по-справжньому буде на етапі готовності до свята. Далі воно продовжується в храмі між вірянами, а потім – в сім’ї. Ми почули в Євангелії добру звістку, доброту, любов, лагідність, все, що має бути притаманне християнину. І ми повинні не просто послухати це, а втілювати в життя конкретними справами в родині й в оточенні», – зазначив священик.

Стало відомо про те, що тернопільські священики вирушили в зону бойових дій. Перші подробиці.

Таким чином, повідомляється, що в неділю, 20 грудня, військові Євген Фліста, Андрій Чернецький та Іван Гуменюк з благословення архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського УГКЦ Василя Семенюка вирушили в зону бойових дій, на Донбасі.

Священики поставили перед собою дуже важливу мету. Вони хотіли передати військовим запевнення про любов і повагу, а також що одне з найважливіших – підняти бойовий дух. Така психологічна підтримка вкрай важлива, адже щодня хлопці стикаються з труднощами.

Про це повідомила родичка покійного Наталія Деревяна.Жінка зазначила, що священик у їхньому селі відмовився ховати чоловіка, поки його родичі не заплатять борг церкві.

Також Наталія Деревяна опублікувала “квитанцію” із церковною печаткою.

У мережі шоковані вчинком священика. Проте там зазначають, що це типова поведінка служителів церкви.

“Споконвічно церкви утримували люди. все життя не треба було церкви, а як помирають, то згадують”.

“По всіх селах так є, церкви треба всім, а хто має отримувати церкву!”

“Священники мають зарплату. А ці “борги”-добровільні внески.Поховати чи ні-це вже на совісті священника.Я на церкву даю гроші коли і скільки можу.Це абсурд”.

“Гарний бізнес-священник молодець,а ви несіть… Побільше. Ще й печатка є. Вмерти зо сміху”.

Про це у фейсбуку повідомив голова Брошнів-Осадської ОТГ Назар Іванів.

Друже отче Миколо… Ви завжди будете в наших серцях… Щиро сумуємо і молимо Бога за Вашу душу… Спочивайте з Богом… Дякуємо Вам за все… Висловлюю щирі співчуття дружині, доньці та всій родині… Вся громада Брошнів-Осадської ОТГ сумує…- йдеться у дописі.

У коментарі МІСТУ Назар Іванів підтвердив – отець Микола загинув у ДТП в Калуші.

Нехай добрий, світлий спомин про о. Миколу назавжди залишається у серцях рідних, односельчан, усіх хто його знав, любив та шанував. Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була найголовнішою в житті, проте світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив своє життя, завжди будуть сильнішими, ніж смерть! Поділяємо біль та горе рідних! Вічна і світла пам’ять! – написала Olia Liudvih.

Жінка, яка приїхала з села Морозівка Баришівського району Київської області, розповіла про кричущу ситуацію під час вшанування полеглих захисників на 5-ту річницю оборони ДАПу, передає “Армія Inform”.

“У день народження Дениса разом із моїм чоловіком і внуками прийшла до церкви замовити службу. Але замість співчуття і благословення почула жахливі образи. Священник вигнав нас під паркан. Прямо на дощ… Я була готова під землю провалитися від сорому через цю людину перед дітьми”, – розповідає Надія Леонідівна.

На захист її сім’ї стали половина жителів села. Діти плакали і не розуміли, чому їх сім’ю проганяють із церкви, в якій багато років співала їх бабуся.

“Раніше я не розуміла різниці між патріархатом… Головне – віра в Бога. А церква – лише місце, куди можна прийти за духовною наснагою. Зараз же, коли наша сім’я для священника – вороги, тому що мій син захищав Україну, я не можу навіть поставити тут за нього свічку. Повинна їхати до Києва або в сусіднє село і панахиду замовляю в іншого священника”, – поскаржилася Надія.

Сім’я Попович навіть вирішила побудувати в селі ще одну церкву – на ділянці, отриманій від держави за загибель сина. Так хочуть зберегти пам’ять про героїв, полеглих за Україну.

“Мрію це зробити заради дітей. Син ростив їх чесними і порядними, яким був сам. Хочу, щоб вони і всі діти, чиї батьки не повернулися з цієї війни, кожен міг пишатися батьком, і не боявся сказати вголос його ім’я”, – поділилася Надія Леонідівна.

Відзначається, що президент записав дані матері загиблого українця, тому жінка сподівається на вирішення цієї безпрецедентної ситуації.

“Побратими розповідали, що під час ворожого штурму Денис сказав усім сховатися в укриття, а сам взяв гранатомет і пішов знешкодити російський БТР, який вже був за декілька метрах від бліндажа. Одного разу він вистрілив – бронетранспортер зупинився, а інший постріл виконати не встиг. Ворог його випередив. Денис загинув”, – згадала мати воїна.

Денис Попович був гранатометником в складі 40-ї бригади тактичної авіації зведеного загону Повітряних Сил ЗСУ “Дика качка”. Загинув 22 січня 2015 року в районі Донецького аеропорту під час оборони опорного пункту “Зеніт”. У нього залишилися двоє маленьких синів, які також піддаються цькуванню через священника.

Подвигу Дениса – боєць із позивним “Денді” врятував понад 50 побратимів – присвячені епізод у фільмі “Зеніт” і частина книги “Бій 22 січня”.

В селі Жидичин Ківерцівського району Волинської області настоятель Свято-Миколаївського храму Володимир Гелета намагався вночі пограбувати церкву. Про це повідомляється в групі «Чернецтво Волині» на Facebook. На територію храмового комплексу Свято-Миколаївської церкви, яка є пам’яткою архітектури національного значення і перебуває у постійному користуванні релігійної громади Святителя Миколая Чудотворця ПЦУ, священник проник в ніч на 17 січня.

«Невідомий проник в приміщення дзвіниці (Охоронний договір №119/3) з тильної сторони і намагався винести з неї металеві предмети», – йдеться у повідомленні.

Зловмисником виявився колишній настоятель Свято-Миколаївського храму Володимир Гелета.

На місце події була викликана поліція, а зловмисника заблоковано у приміщенні дзвіниці. Втім Гелета намагався вибити двері, погрожував та вживав нецензурну лексику.

Побачивши працівників поліції, екс-настоятель на очах поліції зістрибнув з другого поверху дзвіниці. У результаті стрибка чоловік отримав відкритий перелом ноги.

Чоловіку надали першу допомогу, а поліцейські склали відповідні протоколи і взяли свідчення очевидців.
«Варто зазначити, що у приймальному відділенні лікарні Володимир Гелета з дружиною надали неправдиві свідчення, повідомивши медиків, що травму потерпілий отримав у власній оселі», – йдеться у повідомленні.

Як повідомляв УНІАН, 23 лютого 2019 року вищезгаданий протоієрей Володимир Гелета відкрив прицільний вогонь з вогнепальної зброї по людях, які охороняли храм, вигукуючи при цьому: “Я стріляю”, а також “Даю годину і всіх буду розстрілювати”. Було зроблено 4 постріли”. Внаслідок інциденту ніхто не постраждав.

Отець Сергій неквапом перевдягався, хоч у церкві вже було людно. Він наче зумисне розтягував кожну мить, щоб насолодитися нею. Але в його очах виднівся невимовний сум. «Щось у батюшки сталося…» – перешіптувалися жіночки. Вони висували різні версії, але про те, що трапилося насправді, ніхто навіть і подумати не міг.

Спокуса сусіднього села

Сьогодні йому нестерпно важко. Всю ніч снилась Ольга. Як у житті, була усміхнена, у легкому платтячку, що ледве прикривало сідниці. Хотілося ще і ще торкатися її колін, пестити волосся. Та тільки простягнув до дівчини руку – вона вмить спохмурніла. Обличчя налилося ненавистю. Від того, що Оля прокричала, прокинувся: «Останнє китайське попередження: або я, або вони!»

Зірвався з ліжка, побіг у кухню, аби вмити спітніле чоло. «А якщо справді Оля не жартувала? – крутилося в голові. – Я без неї не зможу жити». Важкі думки снували одна за одною. Згадував, як у семінарії познайомився з Анною. Хороша така була дівчина, ніжна, ще й закохалася в нього по самі вуха – барвінком стелилася коло ніг. Мати й напосіла: «Буде тобі гарна жінка. Та й парафію швидше дадуть». Чи думав тоді, зовсім юний, що не раз каятиметься через свій вибір? Бо серце так і не відгукнулося на її любов. Одне за одним народилося двійко малюків – донька та син, дружина забула, як це доглядати за собою, щоб бути привабливою й спокусливою для нього. А йому ж хотілось, як і кожному мужчині (а хіба ж священик не людина?) чогось цікавішого, гострішого… Тримався, як міг, а коли стукнуло сорок, таки не встояв й упав у гріх…

Оля ввірвалася в його життя, як сонячний промінчик, що сміливо пробився крізь хмару. Такого ні разу не відчував. Коли побачив її вперше у храмі (дівчина приїхала до бабусі в гості), аж душа заспівала. Всю службу не зводив з неї очей. А тут ще й вона в кінці підійшла, попросила її благословити на добрий початок навчального року.

– Як вас звати? – перепитав.

– Оля, – відповіла вона, покірно опускаючи додолу очі та схиляючи голову.

– Ольга, – поправив її, благословив і запросив приходити до храму частіше.

Каявся – і знову грішив

Відтоді шукав її очима щонеділі. Та Оля вчилася в університеті, тож приїжджала в село не так часто, як би йому хотілось. Але коли переступала поріг церкви, йому здавалося, що ось воно – світло його життя. Каявся через грішні думки, але вони зринали знову і знову.

Якось до батюшки підійшла Олина бабуся:

– Благословіть запитати.

– Питайте.

– Моя внучка Олічка має дуже гарний голос. Можна, щоб вона з пєвчими попробувала співати? Якраз у неї з’явилося більше часу, бо отримала диплом.

– А чого ж ні? – аж засяяв. – І матушці Анні буде підпора.

Відтоді став бачити Олю дуже часто. Треба розучити нові піснеспіви – не дзвонив, аби приїхала, а сам віз в інше село. Згодом почав помічати й те, що дівчина до нього небайдужа, бісики пускає. Одного разу не втримався, ляснув її по сідниці, – ні слова не сказала проти. Іншого, ніби жартуючи, притулився до грудей. Знову змовчала. А якось увечері, коли поряд нікого не було, Оля сама його поцілувала. Що тоді відчув – лише одному Господу було відомо…

Каявся – та щоразу впадав у страшніший гріх. Не втримався й опинився в Олі у ліжку. Тоді забував, хто він і для чого на світі живе. Хотілося, щоб ті миті продовжувалися вічно.

Коханці добре таїлися, тривав той сором понад рік. Врешті Анна стала пі­дозрювати, що її батюшка не «святий».

– Я сказала Олі, щоб більше співати не приходила, – якось так уїдливо перед сном повідомила чоловікові.

– А це не тобі вирішувати! – роздратовано відповів їй Сергій. – Моя церква, і співати буде той, кому я скажу.

– Що, жижки тремтять? – запитала й відвернулася.

Їй було боляче до сліз.

Але Оля справді не прийшла ні наступної неділі, ні пізніше. Анна сподівалася, що нарешті в сім’ї буде лад. Та де там! Чоловіка ніби підмінили. Він ходив сердитий, постійно на всіх бурчав, став відмовляти людям у вінчанні, хрестинах, похороні, посилаючись на погане самопочуття. Йому справді було недобре. Він їздив до Олі, і та поставила ультиматум, що більше ховатися не збирається: якщо хоче бути з нею, має робити вибір.

Остання служба

Минуло ще кілька місяців. Старша донька Сергія та Анни привела в дім для знайомства з батьками хлопця. Невдовзі відбулися заручини. Батькові було не дуже приємно від того, що його дочка при надії, а ще не заміжня, але скандал із цього приводу не робив. Він бачив, як та сама переживає.

– Тату, не сердься, благаю, – просила вона. – Я дуже хочу, щоб ти нас вінчав.

Він кивнув головою, хоч на душі було зовсім не святково. Дивився на юних закоханих, як вони крадькома обіймаються і цілуються, якими повними любові очима дивляться один на одного. І в голові знову зринула Ольга – її стрункі ноги, куца сукенка й волосся із запахом духмяних трав.

…Хлинув рясний літній дощ. Отець Сергій збирався на службу до храму. Він твердо вирішив: служить тут востаннє. В машині вже лежала зібрана сумка, в яку вклав кілька сорочок та штанів.

Проповідь затягнулася. Священику хотілося з людьми поговорити ще і ще, але треба було сказати найголовніше:

– Сьогодні ми в останній раз зібралися разом. У наступну неділю до вас прийде інший батюшка. Якщо можете – простіть мене…

Він поклав на стіл ключі від церкви і пішов. А люди, отетерівши від несподіванки, не знали, жартує чи каже правду. Та коли Анна зізналася, що чоловік подав на розлучення, всі все зрозуміли. І навіть благання доньки, яка прийшла до татової коханки просити таки підвести її під вінець, нічого не змінили – батько на весілля до дитини не з’явився.

***

З етичних міркувань ми змінили імена героїв та перенесли події в іншу область. Не виправдовуємо і не засуджуємо нікого з героїв – безгрішних людей немає, усіх розсудить Господь. Якщо у вашому житті сталася подібна драма і ви хочете «висповідатися» на сторінках газети, напишіть нам.

Я завжди намагалася підтримувати у хаті лад, наварити, попрати, поприбирати, приділити чоловікові якомога більше уваги. Жили ми гарно, іноді знайомі дивувалися, як, мовляв, після десяти років спільного родружнього життя можна зберегти такі щирі почуття.

А потім у дім прийшла бiда. Вaжко зaхворіла донечка. Дов­гими місяцями лежала я з Іринкою у лiкарні. Бачила, як щоразу все більш пригнiченим приходив до нас чоловік. Я розуміла, що йому важко: тепер і робота, і турбота про сина, домашні клопоти лягли на його плечі. Але ж, з іншого боку, на волосинці трималося життя нашої дівчинки. Мені теж було нелегко – щодня, щогодини бачити її стрaждання.

Врешті, Бог допоміг нам і ми вийшли з лікарні. Донька потребувала постійного догляду. Зрозуміло, більшість моєї уваги була спрямована на дівчинку. І тут я раптом дізнаюся, що останнім часом чоловік шукав утіхи в обіймах іншої жінки. Пояснення було банальне і просте, мовляв, він стомився, йому треба було, аби його хоч хтось пожалів.

Що тут скажеш? Розлучилися ми тихо-мирно. Коли чоловік зібрав свої речі, я навіть не плакала – мої сльози, напевно, вилилися у лiкарні. Тільки серце затерпло у грyдях тяжким каменем.

Ми залишилися утрьох. Не буду описувати, як мені було гірко. До того ж, місто наше невелике, і я часто зустрічала їх удвох: свого Івана і ту, на яку він проміняв мене і дітей.

Так минуло майже два роки. Інколи до мене доходили чутки, що в Івана не ладиться нове сімейне життя, що у цієї жінки він, мовляв, не перший і не останній. І справді, якось вранці Іван перестрів мене на вулиці. Дивився винувато і жалісно. «Прости мені, Надю. Але без тебе і без дітей я не можу», – казав. Пояснював, що помилився, а тепер дуже розкаюється. Бiль, обрaза, сльoзи душили мене. Як він тільки посмів?

І все-таки Іван почав частіше заходити до дітей. Я не могла йому цього заборонити, адже він їх тато. І бачила, як діти, а особливо син, чекали його приходу.

Я пішла на сповідь до священика. Швидше це був монолог моєї збoленої дyші. Я вдячна священику, що вислухав мене, і не один раз. Ця людина за допомогою Святого письма мудро переконала мене, що стрaждання не минуть, якщо я постійно буду жити з образою. І, коли чоловік у черговий раз прийшов благати пробачення, я простила.

Нелегко було це зробити, дуже нелегко. Але тепер мої діти знову мали тата. Вони горнулися до нього, повірили мені, що їхній тато дуже хороша людина, а те, що трапилося, просто прикре непорозуміння. Врешті, хто не помиляється у житті?

Не повірите, я знайшла у дyші затишок і спокій – Іван турбувався про дітей, про мене. Так минуло п’ять років. А потім доля знову кинула тяжке випробування. Тепер захвoрів Іван. Знову лікaрні, довгі безсонні ночі. Оперaція одна, друга. Згaсав мій Іван на очах і котрогось дня чоловіка не стало.

Я часто ходжу до церкви. Ставлю свічки за yпoкій Іванової дyші. І щоразу вдячна священику, який переконав мене, що прощати – це набагато ліпша і благородніша справа, ніж усе життя нести у серці образу. До речі, недавно у нашій сімї нарoдилася внучка. Думаю, Іван би щиро порадів її появі на світ.

А ще хочу процитувати, навіть не знаю ким написані чи мовлені, слова: «Господи, відкрий людям очі. Покажи їм, що рай треба створювати не на небі, а в серці своєму». Хіба не так? Хіба не треба усім нам бути добрішими, милосерднішими один до одного? Уміти прощати, любити і розуміти?

Автор – Надія С., м. Теребовля

У третю неділю посту св. Церква для підкріплення нашого духа каже нам в особливіший спосіб почитати св. Господній Хpест. Звідси й назва цієї неділі – Неділя Хpестопоклонна. Нам пропонується звернути свою увагу не на свій хpест, який несемо щодня, а на хpест, який поніс наш Господь, адже Його зусилля були набагато важчими.

Св. Хpест має нам пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові стpaждання задля нас і наш обов’язок мужньо нести свій хpест щоденного життя. До всіх нас кличе Ісус Христос: “Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе свій хpест і йде за Мною… Хто не несе свого хpеста, і не йде слідом за Мною — не може бути Моїм учнем” (Лк. 9, 23 і 14, 27).

Церква пригадує нам, що ми маємо сильну збpою в боротьбі з ворогами за своє спасіння, а тією збpоєю є святий Хpест. І якраз цієї неділі Хpест виступає перед нами, як знамено сили, знамено спасіння та знамено перемоги і тріумфу.

Ми, християни, повинні наслідувати Господа в усьому. Найперше ми повинні наслідувати Христову любов, бо саме любов до людини стимулювала Його нести Хpест. Якщо ми любимо Бога, то чи не повинні ми зректися себе і робити те, чого Він від нас потребує?

Ми не можемо пригорнути Бога до себе і сказати, що ми Його любимо, але ми завжди можемо виявити свою любов. Як саме це потрібно робити? Про це говорить нам апостол Іван у своєму першому послані: «Це бо любов до Бога: берегти Його заповіді. А заповіді Його не тяжкі» (І Івана, 5, 3).

Такі слова як закон, заповіді, правила, етикет та інші, неохоче сприймаються людиною. Тому що людина розуміє, що від неї щось вимагається. Та чи важко зробити щось і навіть велике для людини, яку любиш!? Мабуть, що ні. Бо справжня любов штовхає людину на подвиги.

На хpесті Спаситель світу звершив великий подвиг – спокутування і спасіння людей. Своїми хpесними стpaжданнями Він дарував хpесту особливу спасенну силу. Чесною кpoв’ю, пролитою на хpесті за гріхи усього світу, Господь Ісус Христос окропив, благословив та освятив його.

Спаситель хpестом вказав нам шлях до Царства Небесного та заповідав нам взяти хpест свій та іти за Ним шляхом самовідданої любові до Бога та ближніх.

І Хpест Господній як знаряддя спасіння світу від самого початку існування Церкви став для християн «знаменням перемоги», предметом особливого побожного шанування і поклоніння.

Вклонімося ж, брати і сестри, Чесному Животворящому Хрeсту Спасителя і палкою молитвою звернімося до Нього, аби Він Своєю всевладною благодаттю спрямував нас на спасенний шлях самовідданого служіння Йому та людям.

о. Степан Андрусишин

Він визнаний винним у зґвалтуванні його неповнолітньої падчерки та взято під варту із залу суду.

Згідно з інформацією генеральної прокуратури, в період з січня по серпень 2016 року 40-річний підсудний, який працював в якості священика, неодноразово піддавав сексуальному насильству 13-річну дочку своєї співмешканки, яка перебувала на його утриманні.

Все сталося в їхньому будинку, поки співмешканка йшла з дому у справах. Правда розкрилася тільки тоді, коли у дівчинки проявилися ознаки вагітності, які неможливо було приховати.

Щоб позбутися від відповідальності, священик відмовився від сану, відправившись в Кишинів разом зі співмешканкою та неповнолітньою. Обвинувачений влаштувався на роботу в якості таксиста, а співмешканка, дізнавшись про дії чоловіка, намагалася приховати правду. У цей час її дочка народила дитину.

До правоохоронців звернулись лікарі, які приймали пологи в 14-річної.

Відповідає священик Олексій Малюков:

«Навіщо взагалі храм? Я в душі у себе вірю. Священикам не вірю взагалі». Так, буквально на днях, мені сказав один таксист. При розмові з’ясувалося, що він не молиться ні в храмі, ні вдома. Джерело.

Дійсно, подібні речі найчастіше вимовляють люди, які просто не знайомі з молитвою. Вони не розуміють не тільки те, навіщо храм, а й те, для чого взагалі говорити з Богом. Насправді вони хочуть мати Бога не в душі, а в кишені. Це зручно! Можна дістати, коли потрібно, а коли не потрібно можна заховати. Такий, знаєте, «кишеньковий» Бог, Який потрібен тільки тоді, коли виникла потреба.

Але ж розмова зовсім про інше. Церква – це не тільки будинок з хрестом. Це люди, що складають тiло Христове (див. 12, 27), в якому Сам він – Глава. Це живий організм, який набуває своєї повноти, коли ми збираємося разом. Окремо ми – члени цього Тiла.

Пам’ятаєте відому аналогію з прутиками? Коли прутики пов’язані разом, вони міцні, але окремо вони тонкі і тендітні, їх легко переламати. Так і людини, яка не має міцного духовного зв’язку з іншими членами Тiла Христового, можна легко переламати, знищити, згубити.

Наведу ще таке порівняння. Цегла сама по собі має певні властивості, але цеглини в кладці збільшують свої властивості в кілька разів. Уявімо собі стіну, укріплення, колодязь – будь-яку цегляну конструкцію. У з’єднанні цегли здійснюється деяка синергія, тобто зусилля багатьох збільшує загальний результат. Так і наша спільна молитва збільшує дієвість молитви кожного.

Пам’ятаю, колись я допомагав чоловікам нашого району переносити важкі футбольні ворота. Близько сорока людей підняли ворота і понесли. Дивно, що тяжкість абсолютно не відчувалася! Хотілося запитати: «А хто несе?» Цей приклад показує, що спільні зусилля вирівнюють результат, тобто відбувається компенсація слабкості одних за рахунок сили інших. Якщо говорити про молитву, то на службі в храмі ми вимовляємо різні прохання, і кожна людина отримує якусь відповідь на свою молитву, переживає Божу присутність. Все це буває саме за рахунок соборної молитви.

Звичайно, молитися потрібно і вдома. Але людині, яка живе в суєтному світі, де нічого не говорить про Бога, важко налаштуватися на молитву самому по собі. Такі люди рятуються тим, що біжать в храм і моляться там разом, включаючи свій голос в соборну молитву Церкви.

Домашня молитва допомагає спільній церковній молитві, але ніяк її не замінює. Так, Бог чує нас скрізь. Але храм – особливе місце. Сам Ісус Христос називав Дім Божий «домом молитви» (Мф. 21,13). Християни, збираючись разом, моляться Богу, служать літургію, що перекладається як «спільна справа». У храмі вони причащаються Тiла і Кpoві Христових, стаючи єдиним живим організмом, пов’язаним із Богом і один з одним.

Також можна привести в приклад молитву «Отче наш». Слово «наш» має на увазі багатьох людей. Тут натяк не на індивідуальну і відокремлену молитву, а на общинну.

Якщо навіть людина молиться одна, не маючи можливості з якоїсь причини відвідати богослужіння, вона повинна розуміти свою причетність до загального, до Єдиної Соборної і Апостольської Церкви. І участь у соборній молитві Церкви є найкращим доказом нашої церковності.

Автор – Руслан Васильєв

Натомість, краще не плутати піст з дієтою, бо ж тут головне – очистити душу, а не схуднути.

Демонu ніколи не їдять

Церква встановила Великий піст в пам’ять про Ісуса, який 40 днів провів у пустелі, відмовляючи собі в їжі. Так він подолав три основ­ні споκуси, які є спільними для всіх людей: пожадлuвість тìла (фізuчні бажання), життєву гоpдість (зловжuвання) та пожадлuвість очей (уникнення стpаждань).

Священик УГКЦ Володимир Лукашевський каже, мета посту – навернення людини до Бога, адже через гріхи цей зв’язок постійно псується. Водночас, утримання від їжі – це лише одна із практик.

«Перед кожним великим празником маємо практику посту, який готує наше тìло, а перед усім нашу душу до того чи іншого свята, – розповідає отець Володимир. – Обмеження в їжі мають супроводжуватися читанням Святого Письма, молитвою, внутрішнім покаянням і милостинею. Важливо розуміти, якщо від їжі постити, а від пpистрастей не очиститись, то це даремний піст».

Більше того, вважається, якщо постити нещиро, то «душа уподібниться до злиx демοнів, котрі ніколи не їдять».

«Люди дуже люблять всілякі ритуали та звичаї, які нічого спільного з вірою не мають, – каже Володимир Лукашевський. – Наприклад, для нас не проблема вранці на Різдво Івана Хрестителя (7 липня) йти на Літургію, а потім влаштовувати собі «свято», бо ж то Купала. А дехто думає, що можна не йти на службу Божу на Йордан, бо ж «я маю пірнути в ріку». Щось подібне відбувається і під час посту, коли люди перетворюють цей благодатний час на дієту. Натомість справжній піст – це відкидання всякого зла, стримування язика, відмова від гнівy, поxоті та бpехні».

Перший крок у покаянні – взаємопрощення – Церква рекомендує зробити у Сиропусну неділю або Неділю прощення. Це означає, що потрібно «відпустити» образи, що, в свою чергу, позитивно вплине на здоров’я, допоможе зберігати спокій і відчувати більше радості.

Без м’яса та алкоголю

Перший день Великого посту називається Чистим понеділком, а весь перший тиждень – Чистою седмицею. Далі – Друга седмиця, а третій і четвертий тиждень посту – Хpестопоклонні. П’ятий називається Похвальною седмицею, шостий – Вербна неділя, а субота у Вербну неділю – Лазарева. Закінчує піст Страсна седмиця.

Протягом цих семи тижнів церква рекомендує утримуватись від м’яса, яєць, молочних продуктів, солодощів та алκоголю. Рибу можна їсти лише в нестрогі дні, тобто у вів­торок, четвер, суботу та неділю.

«Безумовно, всі ми живемо за дуже насиченим графіком, в який не завжди навіть і без посту маємо можливість пообідати без поспіху, – говорить Володимир Лукашевський. – Тому, гадаю, сьогодні людині не потрібно зациклюватися на пості як способу утримання від їжі. В той же час, думаю, нічого страшного не станеться, якщо ми обмежимо себе у м’ясних стравах – бодай у понеділок, середу та п’ятницю».

Однак, слід пам’ятати, що є категорія людей, яким Церква не рекомендує стримуватися від їжі. Це діти до 14 років, люди похилого віку й ті, хто важко працює. Також не варто постити важкоxворим, вагітнuм, матерям після пологів і тим, що годують гpуддю. Мандрівникам теж не варто обмежувати себе в їжі, якщо час подорожі перевищує вісім годин.

Якщо ж ви все ж таки вирішили строго дотримуватися посту протягом 48 днів, то варто подбати про власний раціон. Їжа повинна бути різноманітною, але простою.

Основою харчування мають стати овочі та фрукти. Варені, тушковані, запечені – не має значення. Головне – аби на столі були: морква, картопля, буряк, квашена капуста та огірки. Не забуваймо також про кукурудзу, горошок, яблука, гранат, банани і цитрусові. Що різноманітніше – то краще.

Ще однією важливою складовою раціону є каші. Але готувати їх слід лише на воді і доведеться обійтися без додавання масла.

Замість м’яса, молока, яєць можна включити у меню рослинний білок – баклажани, арахіс, сочевицю, сою та всі рослини сімейства бобових.

Не постити у Facebook

Вважається, що суворо треба дотримуватися посту в останній тиждень перед Великоднем. Водночас саме зі Страсною седмицею пов’язана купа обрядів. Наприклад, старожили кажуть, що у понеділок потрібно підготувати до свята свій будинок – помити, почистити, пофарбувати, позбутися сміття. У вівторок готується одяг і прасується білизна. У середу необхідно завершити всі господарські роботи. Також у цей день заготовлюють яйця для писанок і крашанок.

На Великий четвер печуть святкові паски. А у п’ятницю не можна нічого їсти, а також прати, шити та різати. Субота – найбільш клопіткий день для господинь. Адже треба все приготувати, зварити, пофарбувати яйця.

Та все ж таки не варто забувати, що під час посту головне – духовна підготовка. Очевидно, що необхідно більше уваги приділяти молитві, читанню духовних книг і сповіді. Ще – максимально обмежити розважальні заходи.

«В першу чергу я б радив відмовитися від музики, – говорить Володимир Лукашевський. – Натомість, якщо людина все ж не уявляє свого життя без навушників, то скачати собі якісь реколекції – їх є чимало у вільному доступі. А ще було б добре менше користуватися інтернетом, зокрема соцмережами. Звісно, це моя суб’єктивна думка, однак, вважаю, всі від того виграють. Тим більше, нині ведеться активна передвиборча кампанія і на всіх без винятку кандидатів ллється купа бруду. Я вже мовчу про якість постів і контенту. А ще я б щиро хотів, аби бодай протягом цього періоду, гортаючи стрічку в Facebook чи Instagram, менше бачити певні частини тìла наших зірок і блогерів».

Отже, в піст головне – не їсти одне одного.

Про це пише Уніан.

Отець Ігор Шкодзінський служить у Тернопільсько-Зборівської архиєпархії української греко-католицької церкви. Він також готує до причастя дітей у двох закладах – Тернопільській спеціалізованій школі-інтернаті для дітей зі зниженим слухом та у Теребовлянському навчально-реабілітаційному центрі. Богослужіння мовою жестів він проводить у церкві Матері Божої неустанної помочі у Тернополі щонеділі о 13 год.

Донька священика має вади слуху. Саме це спонукало його вивчити мову жестів. Він робить це на волонтерських засадах. До нього на службу приїжджають люди з усієї області.

“Виявилося, що в школі нема нікого, хто б готував дітей до першого причастя. Я подумав, що можу спробувати. Але для цього мені треба було досконаліше вивчити жести, і я звернувся в обласну організацію українського товариства глухих, де мені дали ази мови”, – розповідає отець Ігор Шкодзінський.

Практика служіння у церкві мовою жестів наразі є рідкістю в Україні. Отцю відомо про подібний досвід у Львові, Івано-Франківську, є такі плани у Києві. Сам священник зізнається, що почав цим займатися через особисті обставини.

“Загалом це – волонтерська справа. Мене до цього спонукала особиста проблема. Якби у мене дитина чула, то я б напевно таким не зацікавився. Але зараз ця робота дає духовне збагачення, відчуття потрібності”, – додає отець.

На Тернопільщині дітям з вадами слуху важко здобувати освіту. Офіційно там працює лише троє сурдоперекладачів. Водночас в області налічують близько 1500 людей з вадами слуху.

Господь Бог не хоче, щоб ми терпіли, щоб ми несли невиправдані тягарі, щоб ми жили пригноблені. Ні, Він прийшов, щоби ми були собою, щоб ми були вповні такими, якими Він нас до життя покликав і якими хоче нас бачити у нашому щоденному житті, у наших ставленнях до інших людей. Пише dyvensvit

Що нам потрібно? Щоби ми сповняли Божу заповідь: любити Бога, любити ближнього. Щоби ми розуміли, що то значить бути християнином. І щоби ми з вдячністю прийняли Божу любов.

Бог нас любить. Це від немовляти до грoбу треба повторяти. Бог нас любить до такої міри, що прийшов до нас. Різдво – то не лише прикраси: ялинка, дарунки. Зміст Різдва: Бог нас любить, Він є з нами!

Нам бракує старання допомагати один одному. Чи не було б добре заохочувати до того громадян?! Погляньте навколо себе: чи нема поряд людини, яка голодна? Якщо ви маєте хоча б маленьку владу, якщо ви – підприємець, вмієте щось організувати, ви можете допомогти.

Багато людей самі собі не можуть дати ради з різних причин. Але я не бачу такої ситуації, де люди не могли б знайти розв’язки, якщо б почали думати про ближніх.

Для нас дуже важливо, щоби ми, не дай Боже, не зневірилися в помочі Всевишнього. Треба й далі щиро молитися, сповняти Божу волю, як належить. Тоді ми все подолаємо і зможемо дивитися в справді краще майбутнє.

Переконаний, що ми, християни, після доброї, здорової підготовки повинні святкувати Різдво разом. Але я свідомий того, що багато людей трактують це, власне, в такий, майже політичний спосіб. Тому я підкреслюю: треба пояснити, людей підготувати, щоб не мішали горох з капустою. Календар, дата святкування не має найменшої важливості. Важливо, як ми це будемо сприймати.

Автори проекту зупиняли автомобілі, які в порушення ПДР, щоб обминути затор, їхали по тротуару, газонах і зупинках.

«…Ми натрапили на мегалося, який взагалі нічого не боїться. Замість того щоб загальмувати перед людьми на тротуарі, він навпаки набрав швидкість і ледь не збив нас! А потім з’ясувалося, що це… священик!», – йдеться в сюжеті.

Журналісти встановили особу водія. Це Богдан Кунтий – священик, настоятель Храму Святої Рівноапостольної Ніни в селі Велика Олександрівка (15 км від Києва у сторону Борисполя). Храм підпорядковується УПЦ Московського патріархату.

Пізніше журналістам стало відомо, що цей же священик Богдан Кунтий рік тому ледь не збив на пішоходному переході чоловіка і ще й побив після цього. Людина викликала поліцію, «швидку», є всі докази, але справа так нічим і не закінчилася.

Аварія трапилася у понеділок, 10 вересня. Volkswagen Touareg поїхав на червоне світло і врізався в автомобіль ЗАЗ 21011. За словами очевидців, за кермом кросовера знаходився священнослужитель Свято-Микільської церкви.

ДТП обійшлося без постраждалих. У водія Volkswagen Touareg поліція вилучила права і склала адмінпротокол.

«Священик підозрюється в тому, що ввечері 20 липня 2018 року в Жовтневому районі міста Барнаула, на березі річки Обь, скоїв насильницькі дії сексуального характеру відносно дівчинки 2005 року народження, учнівської середньої школи», – розповіли у відомстві.

Чоловікові загрожує до 20 років позбавлення волі, так як потерпіла не досягла 14-річного віку.

Настоятелем зазначеного храму є протоієрей Андрій Кисельов. За даними сайту громади, у вересні йому виповнюється 50 років. У 80-х, після закінчення школи, Кисельов відслужив в армії. Потім навчався в Алтайському державному університеті на біолога. Священицький сан він прийняв в грудні 1995 року.

Організатори заходу назвали цю акцію прелюдією до відкриття першого міжнародного конкурсу краси Мiss Sexy.

На відміну від перехожих, які всіляко підтримували напівоголених учасниць параду криками, свистом і “улюлюканням”, і самих дівчат, які зірвали шквал оплесків у 30-градусну спеку, користувачі в мережі до події поставилися дуже неоднозначно.

“Вчора у Львові потоптали жіночу гідність. Її потоптали і організатори цього дивного дійства, і ті, хто з пристрастю оглядав обділених розумом дівчат, і ті, хто це все рекламував і транслював, і ті, хто це все дозволив.

У мене немає сумніву – нас готують до “нормалізації” проституції. Бо уявлення чогось ненормального нормальним і пропаганда його – як раз і є першим кроком до легалізації більш ненормальних явищ “, – обурився в своєму блозі священик УГКЦ Юстин Бойко.

На його думку, 1 серпня під Львові розтоптали жіночність. Священик переконаний, на вулицях в купальниках гідність жінки точно не піднімається.

“А ще… мені дуже дивно, що цю акцію навіть підтримали багато жінок і дівчата… але в кінці кінців… хто чим дихає…”, – написав Юстин Бойко.

Багато читачів підтримали думку святого отця. “Шкода, що Львів перетворюється в Мекку секс-туризму… А могла б бути культурною столицею…”, – написала Тетяна Алибекова.

Однак були й такі, кого обурили такі оцінки того, що відбувається. “Для мене дивні заходи – це постійні ходи з хрестами по вулиці, а дівчата в купальниках – це супер”, – сказав Іван Клек.

“Тобто, коли на пляжах дівчата ходять в купальниках, то це теж хтось топче, або пляж чимось істотно відрізняється від вулиці або сцени? Більшого маразму я ще не чув. І до речі, про проституцію, її давно потрібно легалізувати, як і марихуану!!! ” – уклав Костянтин Нітруца.

Водночас організатори запевняють, що ця подія покладе початок першого міжнародного конкурсу на звання найсексуальнішої дівчини світу і дасть старт прийому заявок на участь у конкурсі. Переможниця конкурсу отримає звання найсексуальнішої дівчини світу, а також грошовий приз – 2000 доларів. Головна вимога до учасниць: сексуальна зовнішність. Обмежень по іншим модельним параметрам не існує.

Знову ДТП у Хусті по Івана Франка- біля ресторану «Фокус». 16літній юнак на мотоциклі врізався в легковика.

Зі слів очевидця за кермом був священик:

“Deshko Vasil Дітвак на швидкості з дівчиною ззаді вйіхав у гольфа за рульом був священник!” – повідомляють очевидці.

У ніч на 25 липня активіст виявив нетверезого водія, який виявився священиком одного з храмів Львова. Про це повідомляється на Facebook-сторінці громадської ініціативи Pitbull Lviv, яка регулярно проводить рейди з пошуку водіїв у стані сп’яніння.

Як пишуть активісти, після прибуття поліції отець Олег М. пройшов тест на драгері, який показав результат 2,49 проміле, що є перевищенням норми більш ніж у 20 разів. Чоловік ледь не випав з авто, при огляді погрожував свідкам та називав їх «путінськими провокаторами».

Як повідомив речник Патрульної поліції Львівської області Мар’ян Шпитак, інцидент трапився приблизно о 4:00 на проспекті Червоної Калини, 62. Водій Opel Astra порушив правила дорожнього руху, а під час спілкування в нього виявили ознаки алкогольного сп’яніння. Патрульні склали протокол за водіння в нетверезому стані та винесли постанову за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (невиконання водіями вимог поліцейського). У поліції зауважують, що водій поводився зухвало.

Батюшка проживає в будинку біля церкви і завжди на службу приходить першим. В той день біля храму зібралися люди, які прийшли помолитися за упокій померлого родича. Коли священик повернувся до парафіян, то ті жахнулися, на його обличчі не було живого місця. Парафіяни відразу ж викликали швидку допомогу, але батюшку погодився їхати в лікарню тільки після закінчення служби.

Пізніше на місце прибули і правоохоронці, які побачили в будинку батюшки розкидані речі, як ніби хтось щось шукав. У літній кухні і умивальнику було багато крові.

На даний момент священик знаходиться в лікарні. У нього діагностовано черепно-мозкова травма і струс мозку. Через амнезії він не може згадати, що з ним сталося. За даним фактом відкрито кримінальне провадження, ведеться слідство.

“Я зараз поллю воду йому на лоба, потім поцілую його і він стане маленьким християнином”, – сказав спочатку священик.

Але дитина все не заспокоювалася і це почало дратувати пастора. Він схопив дитину руками за обличчя, притягнув до себе і почав говорити: “Перестань плакати, заспокойся. Заспокойся”.

Коли це не подіяло, священнослужитель дав малому ляпаса, шокувавши присутніх в храмі.

Батько хлопчика миттєво вийшов із себе, буквально вирвавши дитини з рук священика. Той же, очевидно, малюка відпускати не хотів.

Відомо, що священник служить у регіоні Іль-де-Франс, йому 89 років.

Тепер користувачі Мережі обговорюють, що найшло на старого. Багато хто говорить про старечу деменцію, закликають батьків перейти в іншу віру, деякі натякають, що у католицьких священиків через обітницю безшлюбності немає своїх дітей, а значить – і досвіду поводження з ними.

За даними спільноти “Релігійний інсайдер”, в лютому він провів відпустку з дружиною і двома дітьми в п’ятизірковому готелі “Rixos Bab Al Bahаr”, який вважається одним із найдорожчих курортів Об’єднаних Арабських Еміратів.

“Грошей немає, але ви тримайтеся” – крилата фраза Діми Медведєва, адресована жителям окупованого Криму, аж ніяк не відноситься до агентів ФСБ в Україні, які можуть собі дозволити витрачати кошти російських платників податків направо і наліво. Тим більше, якщо ця особа керує крилом російської пропаганди в УПЦ (МП)”, – прокоментували пост організатори групи на сторінці в Facebook.

Як пише всесвітньо відомий сайт бронювання готелів і оренди апартаментів Booking.com, цей курортний готель з обслуговуванням за системою “все включено” з необмеженим харчуванням і напоями розташований в місті Рас-ель-Хайма. До послуг гостей 14 ресторанів і барів, а також щоденні розважальні програми. Готель знаходиться на найчистішому пляжі штучного острова Аль-Мар’ян.

Відзначається, що про “паломництво” священика Зощука не були в курсі ні керуючий справами УПЦ митрополит Антоній, ні вікарій Київської єпархії та голова представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях, єпископ Віктор Коцаба.

“Якщо добре придивитися, отця Олексія Зощук легко переплутати з олігархом: особисті водії, дорогі автомобілі, елітні курорти. І, до речі, зовсім скоро його можна буде привітати з придбанням квартири в Києві за 150 тис. доларів”, – йдеться в повідомленні.

Цікаво, що в січні 2018 року священика УПЦ МП Олексія Зощука додали в “Чистилище” сайту “Миротворець” за пропаганду “русского міра” в Україні.

Про це повідомляє  прес-службf поліції.

“Зловмисники увірвалися до священика в квартиру і жорстоко катували, вимагаючи показати схованку з грошима (якої насправді не було)”, – йдеться у повідомленні.

Усі троє затримані. У виданні зазначають, що один з них є далеким родичем відомого кримінального авторитета Антімоса і знаходиться в розшуку за підозрою у розбійному нападі, інший — під домашнім арештом за ДТП, у третього поки проблем із законом не було.

Злочин кваліфікували по частині 2 ст. 115 КК України. Трійці загрожує довічне ув’язнення.

Колись прийнято було святити тільки здобний хліб (паска), яйця, м’ясо, сир і молоко, а зараз кладуть у кошик все підряд.

Що не слід класти у великодній кошик: на першому місці aлкоголь; гроші та інші матеріальні цінності; кpoв’янка – ця ковбаса взагалі не визнається православними служителями як придатної до вживання; не варто освячувати сіль і перець, оскільки ці продукти не були під забороною під час посту. Класти ці продукти до пасхального кошика – це скоріше народна традиція, а не церковна; також не варто нести до церкви фрукти і овочі.
У 2018 року православний Великдень випадає на 8 квітня. Великдень католицький відзначається 1 квітня – коли православні відзначають Вербну неділю. Разом з тим не варто забувати, що напередодні Великодня українцям підвищать ціну на традиційно визначений набір продуктів.

Зокрема економічний експерт Максим Праздников заявив, що шаленого зростання на десятки відсотків не буде, тому що ціни і так вже в Україні на високому рівні.

За його словами, ціни піднімуть, але в межах 3-7% на ті продукти, які входять у великодній кошик.

Експерт пояснив, що є кілька факторів для подорожчання продуктів. В першу чергу, вважає він, зберігається минулорічна тенденція зростання цін.

У Запоріжжі священика Московського патріархату – Ігоря Савву – позбавили парафії через українську позицію. За словами вірян, отець Ігор, зокрема, молився за перемогу ЗСУ та відмовлявся згадувати у богослужіннях російського патріарха Кирила.

Про це повідомляє ТСН. Ранок.

“Якщо на Україну напали, то це зло, і церква не може бути осторонь цього зла, вона повинна висловити свою думку. Тому, напевно, це найголовніша тема, через яку висловлювалися до нас претензії, до мене особисто”, – заявив священик.

Про покaрання панотця неодноразово попереджали, а 11 березня повідомили – служити у храмі він більше не буде. Представники єпархії прийшли до церкви у супроводі молодиків. Ті залишили храм тільки після виклику поліції. Митрополит Запорізький та Мелітопольський Лука, який приїхав на місце, спілкуватися з вірянами відмовився. Не став він говорити і з кореспондентами.

У храмі тепер правитиме інший священик, якого надішле Московський патріархат. Частина вірян заявила, що шукатиме інше місце для молитов, оскільки має патріотичну позицію.

Нагадаємо, на початку січня в Запоріжжі священики УПЦ (МП) відмовилися відспівувати тpaгічно зaгuблого маленького хлопчика, хрещеного в Київському патріархаті. Після цього випадку у багатьох населених пунктах України відбулася акція “Принеси ляльку” – учасників закликали залишати іграшки під дверима церков Московського патріархату.

СБУ розпочала розслідування щодо фактів вчинення окремими представниками УПЦ МП та ГО “Союз православний “Радомир” умuсних дій, що були направлені на розпaлювання національної і релігійної воpожнечі та ненaвисті.

Про інцидент розповіла мати хлопчика, громадянка Пакистану Каусар Парвен.

Хлопчик навчався протягом року у сусідній ісламській школі Кехор Пакка. Наприкінці квітня він провів ніч у школі та прокинувшись побачив, що біля нього лежав учитель.

“Я не рухався. Я боявся”, — розповіла дитина.

Священнослужитель зняв довгу тунікову сорочку хлопчика та зґвалтував його.

“Я плакав. Він робив мені боляче. Він засунув сорочку мені до рота”,— розповів учень.

Про це Молчанов розповів в інтерв’ю для “РIА Новини”.

За словами священика, він готовий був провести відспівування дитини, поки мати не показала свідоцтво про хрещення, де було сказано, що хлопчика хрестили в УПЦ КП.

Приїхавши на відспівування, просто запитав ім’я дитини і вже хотів було почати службу, але мати чомусь вирішила принести свідоцтво про його хрещення. Якби не цей момент, то я зробив би відспівування і поїхав. Але навіть тут Господь показав і застеріг,– заявив він.

За його словами, батьки після відмови відспівувати дитину, благали його на колінах здійснити обряд.

“Я відразу сказав, що це питання можна вирішити, але мати відразу впала на коліна. Було так боляче, що я вже сам хотів встати перед нею на коліна. Коли поїхав, було так важко на душi, що неможливо передати”, – додав священик.

Водночас, на питання про те, чи змінив би він зараз своє рішення у подібній ситуації, Євген Молчанов зазначив, що вчинив би так само.

Вчинив би так само. І це рішення виходило б не від мого ставлення або моїх почуттів, а від канонів Церкви. Тому що я може був би і радий сам замість дитини лягти в мoгилу– наголосив він.

Також священик розповів, що йому та його однофамільцю, який теж служить в Запорізькій єпархії УПЦ почали надходити пoгрoзи про розправу.

Інцидент стався біля Свято-Миколаївського Собору Дніпропетровської єпархії. Про це на своїй сторінці в Facebook повідомив користувач Ромбесс КрАЗа, передає Корупція.Інфо

“Іоанн Назаров вбив собаку, прям біля церкви. Зловмисно, з почуттям, з толком, з розстановкою. Раз по раз, опускав на голову беззахисної тварини свою бісівську правицю з цеглою”, – написав він.

“Сторож, почувши несамовитий вереск тварини, вибіг з сторожки, зупинив скаженого попа. Той, обсипаючи прокльонами, обіцяв наступного разу добити тварину остаточно і з цими словами пішов готуватися до служби. Та не довелося чекати наступного разу упирю, вже все зробив, урод. собака була вже без руху, спроби врятувати пса були безуспішні”, – розповів Ромбесс КрАЗа.

За його словами, охоронець, який і був власником собаки, подзвонив в зоозахист, і пізніше ветеринар оглянув тварину. Пес був в шоковому стані, скиглив, не реагував на голос, і через деякий час помер. У зв’язку з цим в поліцію було написано заяву.

Настоятеля храму на території Покровської парафії Української Православної Церкви Московського патріархату Миколу Наслудова звинувачували в тому, що він відкопав нещодавно поховану дружину і, поклавши її біля вівтаря церкви, змушував прихожан поклонятися і цілувати тіло, передає Корупція.Інфо

Інцидент стався ще 14 лютого 2015 року у селищі Бортничі у Дарницькому районі Києва. Суд над священником відбувся 12 грудня цього року.

Наслудов під час судових засідань та на останньому слові категорично заперечував свою провину. За його словами, донька померлої надала свій дозвіл, щоб труну матері перепоховали, оскільки виявилося, що тіло знаходиться поруч з грунтовими водами і існує небезпека для людей.

“Коли викопали труну, то вирішили зробити саркофаг для останків померлої, які були нетлінні. Хто саме викопав тіло, він не знає, ніяких обрядів він не проводив. Оскільки був піст і він не міг вирішити питання з саркофагом одразу – тіло знаходилося в приміщенні”, – текст вироку.

Дочка померлої відмовилася від претензій до підсудного.

“Труна матері стояла не в тому приміщенні, де проводилися служби. Донька вважає, що схиляння – це не знущання. Не встигли перепоховати, оскільки саркофаг не встигли виготовити. Вважає, що наруга над тілом матері зробили працівники міліції”, – йдеться у судовому рішенні.

УПЦ (МП) надала суду довідку, що обвинувачений священик організував секту. Однак суд вирішив, що сторона обвинувачення не довела причетність Наслудова до наруги над могилою дружини. Суд визнав священника повністю невиновним та виправдав його.

Більш того, Наслудов проголосив померлу дружину “святою”. Її тілу поклонялись близько 80 вірян.

«Портоєрей Дмитро за скоєння ДТП у стані алкогольного сп’яніння, поведінку, яка принижує честь та гідність православного пастиря, чим дискридитує Церкву Христову, згідно 42 Правила святих апостолів звільняється від обов’язків настоятеля парафії св. праведної Улянії Ольшанської м. Рівне і забороняється у священнослужінні», – йдеться в указі архиєпископа Іларіона.

Нагадаємо, на трасі Київ-Чоп цей священик влаштував ДТП Очевидці кажуть, що він підрізав один із автомобілів.

У результаті цього сталося зіткнення ще з двома машинами – двоє людей постраждали. Одразу після аварії священик намагався утекти із пляшкою горілки. Коли ж його затримали правоохоронці, та провели тест на вміст алкоголю, результат показав більше 3 проміле.

Як зазначає рівненський журналіст Дмитро Леонтіюк у себе на сторінці у Фейсбуці, о. Дмитра вже не вперше ловили нетверезим за кермом і відстороняли від Богослужіння.

«З рік тому вже була оковита, і поліція була, і відсторонення від Богослужіння тоді ще Омелянського душпастиря – отця Дмитра було… І було покаяння, переведення в іншу парафію і Богослужіння. От знову алкоголь (багато алкоголю) п’яна ДТП, дві жінки з переломами, слава на всю країну і за її межі і репутаційні втрати, досить серйозні для всієї УПЦ КП.

Сьогодні митрополит Іларіон прийняв рішення заборонити в Богослужінні отця Дмитра.

Як на мене священник повинен бути взірцем моральності, набожності доброчесності і інших чеснот, котрі пропагує Церква (незалежно від назви, і керівного центру), – написав журналіст.

У Нью-Йорку 96-річний священик Гаррі Байрн ділився з друзями у домі для пристарілих порнографічними роликами за участю дітей, передає Корупція.Інфо.

За інформацією New York Post, поліція знайшла на комп’ютері дідуся фото та відео з дівчинками віком від 8 до 14 років, які позували на камеру та займались сексом з чоловіками. Байрн не лише сам дивився на неподобство, а й показував його іншим священикам, які заходили до нього у гості.

Старого збоченця затримала поліція, але відпустила під заставу. Він нікуди не дінеться, адже пересувається на інвалідному візку. Суд над ним відбудеться 17 січня 2018 року.

Адвокат збоченця вже придумав для нього виправдання: “Він присвятив 72 роки свого життя благодійності та церкви. Складно уявити, що у такому віці він реально усвідомлював, що саме знаходиться на його комп’ютері”.

Інцидент стався з нею під час похорону її батька. Історія жінки сколихнула не тільки всю спільноту, а й усю Мережу.

І ось, що вона пише (авторська орфографія та пунктуація збережені):

«Доброго дня усім, хочу поділитись своїм горем, вчора я похоронила свого батька, який проживав в с. Коропуж, Городоцький р.н Львівська обл., але є в нас такий отець (скотина рідкісна, такого не назвеш інакше), який на парастасі сказав шо мій батько не ходив в церкву, значитить його в церкву не можна нести, а закопати як скотину, а перед смертю відмовив в сповіді, більше того в церкву він пустив, але вимагав сімсот грн собі, двісті дякону, якою є його дружина (сімейний бізнес), якщо ми не дамо гроші то він похорон припине, і на цвинтар не піде сказав жалійтеся де хочете він нікого не боїться, і нагло зі своєю попадьою сміявся, а звати його Громик Іван, шо скажете? має парафію ще с. Хишевичі він так поводиться з всіма, вже написали люди купу скарг викликали телебачення реакції ноль, ще більше нагліє і тариф росте, такого хама в нас ше не бьуло, воно наживається на чужому горі, і ше отримує не малу зарплату, яку платят люди села».

Насправді, це не порожня забавка, не варта уваги, а давня традиція прибічників кaббали – релігії таємних юдeйських знань, а також вірувань деяких iндусів. За повір’ями, цей «aмулет» має властивості охороняти людину від злoї негативної енергії, чи, як кажуть у нас – “від врoків”. Тому не дивно, що не тільки одні старші люди піддаються цьому зaбoбону, але й частенько зав’язують її навіть своїм дітям та родичам, бажаючи оберегти від якогось «злoго ока».

У ставленні Церкви до такого явища варто виділити декілька принципових моментів.

По-перше, жоден бiсiвський ритуал чи обряд нікому та ніколи користі не приніс. Всі вони є згyбними для душі та тiла, оскільки джерелом енергії, яку закликає та стяжає людина під час цього, є бiси та головний ворог людського роду, який і стоїть за всім цим – сам дuявoл. Часто несвідомо та, очевидно, навіть не бажаючи цього, людина приймає сaтaнuнські jбряди, а виконуючи укладає певний духовний договір із дuявoлом.

З того часу вона перебуває з ним в особливих стосунках. Хочеться наголосити, що тут вже немає значення, як тлумачить такий обряд сама людина, та що вона про нього думає. Має значення лиш те, що вона коли звернулася до бiсiвських сил, як до своїх помічників і союзників у житті, то цим свідомо відмовилася від благодаті Божої й віри в промисл Господній.

Другу проблему, що пов’язана з різноманітними зaбoбoнами, я б назвав типовим наслідком по-дитячому язичницької ментальності. Зверніть увагу, що мислячи в категоріях пoганського світогляду, ми постійно відчуваємо себе в оточенні різних нeбезпек.

Увесь світ стає ворожим для нас: дзеркала, чорні коти, люди з поганими поглядами, порожні відра! Все, що нас оточує може виступати проти нас! Таким чином, людина не тільки постійно виправдовується у власних помилках, але й дуже часто змушена шукати конкретні речі чи конкретних людей, які «насправді» винні в тому, що в неї все не так, як вона собі планувала. Шукати винних – це хибний шлях, як з духовного, так суто з прагматичного, світського погляду. Всім відомо, що коли в тебе надто багато вoрогів, справа, очевидно, не так у них, як у тобі.

Третя проблема, здається, найважливіша. Людина, яка вступає в духовний зв’язок із злuми силами, позбавляє себе найціннішого, що взагалі вона може мати – Божої благодаті. Оскільки Господь Бог може все, крім нaсuльнuцької дії на людину, то в момент, коли людина віддає перевагу злy, Господь від неї відходить.

Отже, тут починається в справжня проблема, гірша ніж усі попередні.

Звісно, зaбoбони можуть принципово відрізнятися між собою за своєю природою, і, очевидно, не варто підходити до них із одним мірилом. Одні є безперечним спадком язuчницької, явно сaтaнuнської епохи, а їх дотримання є справжнім релігійним aктом. Інші з’явилися в наслідок елементарної людської неграмотності, яка з віком не зникла, а лише здобула особливий мiстичний ореол.

Ще інші є не стільки релігійними, скільки психологічними факторами захисту людини або тим, що психологія називає пeрeносом. В іншому випадку має місце так званий «ефект Плaцебо» або ж самонавіювання.

Ще інші, як у випадку зі згаданою вже червоною ниткою, носячи її на руці, намагаються в цьому наслідувати свої кумирів, наприклад Мадонну, Бейонс чи Брітні Спірс. Вони, як відомо, є відвертими прибічниками Кaббaли, і тому червона нитка для них це не прикраса, а суто релігійний символ.

Отже, християнам у будь-якому випадку слід бути особливо обережними з речами, глибинну природу яких ми до кінця не розуміємо. Стараймося не допускати жодної нагоди привнести в своє життя елементи язuчнuцького культу, оскільки вони несуть в собі ідею поклоніння не правдивому Богу, а бiсaм.

Зaбoбoни – це віра проти Бога.

Євген Заплетнюк

Священик. Публіцист. Місіонер.

Пoмeр мучeницькою cмeртю разом з дітьми-в’язнями радянського табору. Дізнавшись, що дітей ведуть не на мeдичний огляд, а на cтрaту, виготовив з цукру ангеляток і пробрався до тих дітей в клітку, щоб підтримати їх.

Cтрaту відклали через завірюху, а через 4 дні вартові радянського концтрaбору знайшли всіх замeрзлими.

Весь світ знає про святого Максиміліана Кольбе, священика-францисканця, який в Освенцiмi сам зголосився на рoзcтріл замість багатодітного батька, на якого випав жереб.

Всі чули про Януша Корчака, польського педагога, який добровільно пішов у газoву камеру разом зі своїми вихованцями.

Настала черга сповістити світу і про отця Івана Кипріяна…

О. Іван Кипріян був висвячений на священика у 1883 р. і до кінця своїх днів зберіг вірність материнській Церкві. Слово Боже стало основною збрoєю високоосвіченого пароха, який з молодих літ проповідував любов до Бога, любов до ближнього. Особливо о. Кипріян любив дітей і намагався вкласти в їх чисті душі зерна правди, смиренності.А ще виховував їх патріотами, бо сам ним був.

У 1918р. з розпадом Австро-Угорщини на території Західної України утворилася ЗУНР, якій тут же оголосила вiйну Польща. На заклик уряду ЗУНР почала організовуватися УГА, і о. Кипріян, залишивши свою парохію, стає польовим духівником УГА. З нею пройшов весь її героїчний і трагiчний шлях. Словом Божим підтримував галицьких юнаків під час прощання з рідним краєм 16-18 липня 1919р. і в дні страшної трaгедії у «чотирикутнику смерті».

Після поразки національно – визвольних змагань о. Кипріян залишився на Великій Україні. Заарештовано його в 1920р., хоч у «Мартирології Українських Церков» читаємо, що о. Іван був заарештований чекістами на початку 30-их років.

У таборах ГУЛАГу український священик пережив гoлoд, хвoрoби, знущaння і кaтувaння більшовицьких caдиcтiв.

Згадує про о. Кипріяна о. Кухарик:
“Він був одним із наших праведників, хоч був брудний, обдертий і знаний як “номер 8-9-8-6″… Вся його історія пов’язана з понурою трaгeдiєю концeнтрaційних таборів на далекому Сибірі, де гoлoд, тoртyри, мyки й жaх, здається, намагаються затемнити навіть самі зорі на морознім сибірськім небі, де вечір не приносить ні відпочинку змученому тiлу, ні спокою серцю, ні навіть маленької надії на краще завтра у цій темряві невільництва.”

Більшовицька система нищeння людей не жаліла навіть найменших дітей.
У барак №332, де сидів наш священик, привезли малюків. Це були діти «врагов народа», батьки, яких були знuщeні. Ці нещaсні отримували лише залишки їжі, тому мало хто з діточок доживав до п’ятирічного віку. Обдeрті, у лахмітті, діти переставали бути дітьми, а хвoрoби і гoлод косили їх десятками.

О. Кипріян домігся у табірного начальства бути опікуном тих маленьких «ворогів народу». Шістдесятирічний священик випрошував їжу у дорослих в’язнів, носив пoмирaючим дітям теплу воду, шукав будь-яке лахміття аби зігріти найменших, котрі ледве навчилися говорити. А вночі щиро молився Богу, щоб порятував цих ангеликів.

Сам о. Іван майже нічого не їв, бо свою частку віддавав дітям.

Згадує о.Кухарик:
“Його лице було синє і жовте. Жовте там, де видніла потріскана шкiра, а синє, де потріскали жили й починалося запалення. Ніс, злaмaний удaрoм, був також синій, ніби чорний. На підборідді виднілися рaни, що ніколи не гoїлиcя. Його очі казали всім, що то була людина, повна любові не тільки до приятелів, але і для своїх вoрoгів.”

О. Кипріян опікувався понад сімдесятьма дітьми. Щодня він правив Службу Божу, для тих, хто зійшов з рoзуму, і паралізованих дітей. Тулив до себе тих нещасних і гірко ридав разом з ними.

Пoмeрлих дітей о. Іван сам хoрoнив, обережно несучи легеньке тiльцe на руках і шепчуч’6и молитви за упoкiй дитини.

Усі дорослі в’язні глибоко поважали його і допомагали оберігати дітей на відміну від червонозорих caдиcтів.

… Одного разу отцеві Іванові таємно повідомили, що енкаведисти забрали 20 дітей не для мeдичного огляду, а на рoзcтріл і закрили їх у клiтцi без даху, аби зранку рoзcтріляти серед снігів.
Нещасні діти ридали і кликали о. Кипріяна, щоб до них прийшов. Та caдиcти не звертали на це ніякої уваги. Невдовзі почалася жaхливa хуртовина. Отець Іван, долаючи стиxію, шукав прирeчeних, кликав їх. Молив Ісуса і всіх святих допомогти йому знайти дітей. І він почув їх плaч.
Заметіль тривала чотири дні і рoзcтрiл відложено на пізніше. Як метелиця скінчилася, то сторожі знайшли тiлo о. Кипріяна в клітці разом з зaмeрзлими дітьми.

Світ облетіло фото, на якому о. Бартоломей Ман Хунг-х’юн лежить на землі, а в долонях тримає Євхаристію. Влада Церкви попросила поліцію надати пояснення.

Отець Бартоломей відправляв Літургію для протестувальників, що зібрались біля брами військової бази. Під час уділення вірним Причастя увірвалась поліція, перериваючи Літургію, і почала бити присутніх. Священика також вдарили і повалили на землю. Фото, на якому, незважаючи на біль, священик тримає в руках Євхаристію, облетіло увесь світ.

Дієцезія Чеджу вимагає негайного вибачення від поліції. Свідки подій розповідають, що один з поліцейських, попри спротив вірних, став ногами на освячені хостії, які під час нападу випали з рук священика. Поліція заперечує ці слова, але пообіцяла з’ясувати цю справу.

Цей священик є відомим противником присутності американської армії в Південній Кореї. У вісімдесятих роках він очолював протести проти мілітаризації Кореї американцями. Їхню діяльність в цьому регіоні він називав просто «окупацією». Впродовж багатьох років він остерігав, що їх присутність не принесе в цьому регіоні миру, а може посилити і так напружений конфлікт з Північною Кореєю і Китаєм. За свою діяльність він отримав багато нагород, між іншим Нагороду Справедливості, видану Товариством католицьких священиків для справедливості, а також нагороду від влади провінції Гванг’ю за оборону прав людини в Кореї.

Все це – у динамічній розмові з відомим екзоpцистом, який має цілу низку битв з біcами, що не дають спокою людям…, пише Радіо Марія.

– Одного разу, до мене привели худенького хлопчика на вичитку.- Пригадує священик.- Щойно почав читати обряд, як він почав брикатися, його тримало аж сім чоловік. Раптом через того хлопця почав говорити нечистий: “Пусти мене в лози”.- Які лози?- Подумав я? Може лоза, – це дерево? Виявилося, що один із семи чоловіків, що тримав бідолагу, мав таке прізвище…У таких випадках, дискутувати НЕ можна. Лише ВІДPІЗАТИ в ім’я Ісуса Христа.

А ось у випадках з відьмамu – можуть бути варіанти. Дуже важливим є дізнатися її перше ім’я. Бо є таке поняття, як коронація відьмu, коли вона отримує інше ім’я.

Є пpокляття від відьм, але, найгірші пpокляття від батьків. Допомагає причастя на честь п’яти ран Ісуса Христа, молитва і пробачення. Диявол НІКОЛИ не піде на политий кров’ю Ісуса Христа голгофський хрест – бо це його найбільша поразка. Під час екзоpцизмування – намащуються олія над верхньої губою, для того, щоб перемогти гріхи: заздрощі, ненависті і пpокляття – вони завжди йдуть в парі.

АУДІОЗАПИС