Кабінет Міністрів вніс зміни до Порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час. Тепер від мобілізації можуть бронювати і священнослужителів.

Про це повідомляє 24 Канал з посиланням на постанову Кабміну від 26 грудня 2024 р. № 1498.

Відповідно до постанови, тепер можуть бути заброньовані “священнослужителі за переліком посад, затвердженим Державною службою України з етнополітики та свободи совісті”.

Уряд визначив, що заброньовано може бути до 50% священнослужителів релігійних організацій.

Зміни, які вніс Кабмін до категорій українців для бронювання від мобілізації: дивіться документ

Окрім того, самі релігійні організації внесли до переліку критично важливих установ.

Також для юридичних осіб – релігійних організацій для бронювання виключено обмеження по зарплаті у 20 тисяч гривень.

До слова, після хакерської атаки на українські держреєстри Кабінет Міністрів ухвалив постанову про автоматичне продовження чинних бронювань від мобілізації. За словами заступниці міністра оборони України Катерини Черногоренко, мовиться передусім про ті бронювання, які були чинними станом на 19 грудня 2024 року.

Про ситуацію на фронті увечері 24 жовтня розповіли у Генштабі ЗСУ.

Щоб заповнити втрати, росіяни продовжують вербувати ув’язнених як у Росії, так і в захоплених областях України. Відомо, що з виправної колонії № 90 у Херсоні звільнили більшу частину злочинців. Напередодні з ними розмовляли представники федеральної служби безпеки Російської Федерації.

Поранених солдатів окупанти вивозять на територію Криму, де розміщують у лікарнях.

Повідомляється, що російська федерація продовжує підготовку мобілізованих, але є суттєві проблеми через брак офіцерського та сержантського складу викладачів та інструкторів. Більшість із них загинули під час бойових дій в Україні. Щоб вийти із ситуації, на посади такого роду окупанти почали призначати рядових, які мають мінімальний бойовий досвід.

Щоби підняти рівень морально-психологічного стану окупантів, командування відправляє на позиції в Україну священиків із Самарської області. Проте не всі на це погоджуються, побоюючись за своє життя – засобами захисту їх ніхто не постачає.

За добу українські воїни завдали 17 ударів по 13 районах скупчення військ ворога та чотирма позиціями ЗРК. Крім того, підрозділи протиповітряної оборони за якихось півгодини збили два російські вертольоти Ка-52.

Українські ракетні війська та артилерія позбавили ворога чотирьох пунктів управління, шести складів боєприпасів, зенітного ракетного комплексу, а також вогневих позицій артилерії. Крім того, ЗСУ завдали ударів по десяти районах зосередження живої сили, техніки та зброї супротивника, а також вразили три інші важливі об’єкти росіян.

Алкогольний скандал розгорівся у святому місці. Намісник Києво-Печерської Лаври Павло випросив на благодійність 1200 пляшок італійського вина Toscana Rosso. Меценатів запевнив, що алкоголь піде на подарунки і буде приурочений до 30-річчя відродження чернечого життя у Лаврі.

Натомість вино виставили на продаж у всіх церковних магазинах. Ціна безбожна –  3500 гривень за одну пляшку.

За словами продавців, вино – ексклюзивне і освячене, до того ж з 30-річною витримкою. Тим часом, досвідчений сомельє розповів, що реальна вартість напою становить не більше 300 гривень.

А в італійському ресторані пляшку цього вина аналогічного виробника можна придбати за 850 грн. За словами фахівця, вино витримували в дубових бочках. За якістю воно непогане. Він зазначив, що в спеціалізованому магазині вартість за пляшку не повинна перевищувати 600 грн.

У компанії імпортера такий продаж вина викликав здивування, адже воно призначене на подарунки.

Намісник же ж вирішив не коментувати дорожнечу пляшки, натомість нагрубивши журналістам по телефону:

“Якщо ви хочете купити, можете купити, а я прийду і пожертвую … Я зараз не буду з вами говорити, тому що я далеко за кордоном, я на лікуванні. Я б вам порадив, щоб ви зайнялися своїми справами”.

За підрахунками журналістів, на “подарованому” вині священики можуть заробити 4,2 млн гривень. Однак, наразі дороге вино ніхто не купує.

То як же бути в такiй ситуацiї? З якого вiку приводити дитину до храму? Про це розпитуємо отця Мар’яна Мельничука (РКЦ), отця Петра Балога, викладача Київської Трьохсвятительської духовної семiнарiї (УГКЦ), та отця Михаїла Сивака, проректора православної богословської академiї (УПЦ КП).
– На чиєму боцi правда – батькiв, якi хочуть привчити дитину до вiри й ведуть до церкви, чи парафiян, яким дитячi пустощi заважають сконцентруватися на молитвi?

о. Петро:

– Треба усвiдомлювати, що лiтургiя – це зiбрання народу Божого, це “жива Церква”, з рiзними членами, у тому числi й з дiтьми. “Не забороняйте дiтям приходити до Мене”, — каже Христос. I малеча була всюди зi своїми батьками: i пiд час Нагiрної проповiдi, i пiд час чудовного розмноження хлiбiв, i пiд час iнших проповiдей. I, очевидно, не завжди поводилась тихо. Але Христос все одно не зупинявся, проповiдував, вважав це за щось природне й буденне.

о. Мар’ян:

– Папа Франциск на однiй зi своїх проповiдей у Римi сказав: “Дiти є радiстю для Церкви. Дiти плачуть, бiгають та метушаться. Однак мене найбiльше дратує, коли я бачу, що дитина плаче в церквi i її виводять з храму. У сльозах дитини є голос Бога. Не можна дiтей виводити з церкви тодi, коли вони плачуть”.

– То з якого вiку варто приводити дiтей до церкви?

о. Михаїл:

– Для того щоб змалечку виховувати дитину в благочестивому дусi, щоб вона мала iмунiтет до грiха, щоб у майбутньому обирала шлях добра, її вiд народження потрiбно привчати до храму Божого, до молитви та до побожного життя.

о. Петро:

– Справдi, дитину можна приводити до храму змалечку. Не залишати ж її вдома, коли треба йти в недiлю чи на свято до храму. А деколи й немає з ким залишити. Таким чином змалку дитина привчається i звикає до Божого дому.

– Але для багатьох дiтей вислухати довге богослужiння справжнє випробовування!

о. Михаїл:

– Тому привчати дитину до духовного життя потрiбно не насильно, а похiд до церкви не має бути карою для неї. Навпаки до цього потрiбно заохочувати. Якщо дитина маленька, а Служба Божа довга, то спершу можна йти навiть не на всю службу. У Православнiй Церквi є практика причащати немовлят та дiтей до
семи рокiв без сповiдi. Дитинi можна казати: “Якщо будеш чемна, пiдемо до церкви”. I дитя буде сприймати це як якусь нагороду. Можна разом з дитиною поставити свiчку, поцiлувати iкону, розповiсти щось про життя святих. Головне завдання батькiв — дитину зацiкавити. Через такi методи малеча i призвичаюється до Служби Божої.

о. Петро:

– Головне – не вдаватися до рiзних виховних заходiв, як це можна зробити вдома чи на вулицi. Виховувати дитину потрiбно вдома, а на Службi приймати її такою, як вона є.

о. Мар’ян:

– До речi, у багатьох храмах є так званi дитячi служби, якi значно коротшi, нiж звичайнi. Дiти там можуть бiгати, не сидiти на мiсцi, священик виголошує проповiдь суто зрозумiлою для них мовою та активно з ними спiлкується. Так дiти привчаються до церковного життя та краще починають розумiти Бога.
Але важливо, щоби саме сiм’я стала першим досвiдом спiлкування дитини з Богом. Батьки повиннi ще вдома прищепити дiтям повагу до Всевишнього: розповiсти про Його велич, всемогутнiсть, а також про те, що Вiн безмежно нас усiх любить. Це велика прикрiсть, коли батьки хочуть привести дитину до церкви й лише там показати їй Бога, про якого дитя ще жодного разу не чуло. Тому й не дивно, що дитина поводитиметься неслухняно. Вона не до кiнця розумiтиме, для чого її туди привели i що вiд неї хочуть.

“Перше потрясiння я пережила чотири роки тому, — пише до редакцiї Iрина С. з одного iз сiл Дрогобицького району, що на Львiвщинi. — Пiсля так званої урочистої сповiдi моєї дитини у сiльського священика. Дiвчинцi тодi йшов восьмий рiк. Нi, менi й на гадку не спадало розпитувати Оксанку про її першу розмову з отцем.

“Напевно, поцiкавився священик, чи знає “Отче наш”, чи слухає батькiв, чи не ображає однокласникiв, — мiркувала собi. — Бо якi тяжкi грiхи може мати восьмирiчна дитина?!” Дочка першою почала розмову пiсля сповiдi. “Мамо, а знаєш, що мене питав наш священик? Чи я курю, п’ю горiлку? Але я йому сказала, що ще мала. А Марусю вiн таке питав, таке питав, що вона розказувати не захотiла”.

Про що питав священик бiдолашну першокласницю Марусю, а може, й в iнших семи-восьмирiчних дiчаток, напевно, вже нiхто не дiзнається. Можна тiльки здогадуватися. Але…

Моя дитина вже закiнчує четвертий клас. Цього року вона знову пiшла до сповiдi. Бо сiльський священик (той самий) наголосив, що перед Великоднем обов’язково треба висповiдатися усiм учням.

Цього разу пiсля сповiдi Оксанка почала поводитися якось дивно. Так, нiби про щось хотiла спитати, поговорити. “Доню, а що тебе питав священик у церквi?” — не втрималася цього разу, зрозумiвши, що така поведiнка дитини пов’язана саме зi сповiддю. I не помилилася. “Та знову питав, чи п’ю, курю, — якось невпевнено, нiяковiючи, почала розповiдати дочка. — А ще… чи сплю я з хлопцями. Та вiн усiх наших дiвчат таке питав”.

Пiсля того я пообiцяла i собi, i дитинi, що бiльше не пущу її до такого священика на сповiдь”.

Коли ми прочитали цього листа, вiдразу ж пригадалося кiлька iнших подiбних iсторiй. Якось моя знайома, котрiй уже давно минув шостий десяток, була шокована, коли священик запитав, чи вона… мастурбує. Мовляв, такого робити не можна, це — великий грiх. Приголомшена запитанням, вiдтодi вона оминає десятою дорогою цього отця i храм, у якому вiн служить. Як, мабуть, й iншi лiтнi парафiянки, котрим доводилося вiдповiдати на такi ж питання. Хоча, можливо, чимало бабусь i не знали змiсту слiв, якими священик так вправно оперував.

Iншу ж сповiдальницю один зi священикiв замучив питанням, скiльки разiв за нiч вона кохається зi своїм чоловiком i чи роблять вони це пiд час Великого посту. Жiнка ще тиждень пила корвалол, а чоловiка на якийсь час “вiдселила” на диван. Але хiба можна подiбне назвати справжньою сповiддю?!