В селі Джурків Івано-Франківської області живе дев’ятирічний хлопчик, який досяг таких успіхів в перукарському мистецтві, що у нього навіть з’явилися постійні клієнти.

Слава юного Жені Семеновича вже вийшла за межі рідного села, йдеться в сюжеті ТСН.

Хлопчик вже півроку навчається улюбленій справі. Зараз він удосконалюється в чоловічих стрижках, а вдома тренується на ляльках, сестрам робить зачіски, маму фарбує, а тітку стриже.

Мама Жені говорить, що інтерес до стрижок у нього з’явився у дворічному віці. Тоді він почав стригти ляльок, а потім добрався до сестер – варто було мамі відвернутися, як донька обзавелася каре.

Захоплення перукарською справою співпало з тим, як Женя почав втрачати слух. У хлопчика вроджена сенсоневральна приглухуватість. Він не міг чути, а замість слів вимовляв лише звуки, через що дуже нервував – тільки пораючись з волоссям Женя заспокоювався.

Півроку тому Женю прооперували, вжививши імплант. З того часу життя хлопчика змінилося – попри глузування однолітків він продовжує вчитися улюбленій справі. А в цьому йому допомагає майстер з салону в Коломиї.

За цей час юний перукар навчився правильно мити голову і опанував класичну чоловічу стрижку. Хоча Женя дуже любить працювати з жіночим волоссям, майстер каже, що хлопчикові треба починати з основ.

Важко повірити, але до юного генія вже вишикувалася черга з клієнтів. Майстри-перукарі впевнені, що у Жені справжній талант.

Доля подарувала Галині Ткачук двох діток — доньку та сина.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і подався шукати щастя-долі до Києва. Та не побув й кількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! Й влітку привіз зі столиці студенточку з животиком, яка народила сина.

У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але у свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами. Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимком і… поїхали назад до Києва.

Молоді батьки поїхали в Київ, залишивши дитину в селі, і… більше по неї не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку мала надію, що все налагодиться. Брала внука на ручки, співала йому колискових й напувала розведеним коров’ячим молоком. Та з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Не тьохнуло їхнє серце ні тоді, коли бабуся споряджала Максима у перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів…

Доля обділила хлоп’я материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся змалечку стала помічати, що малий підспівує усім рекламам, що йдуть по телевізору. Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулинця й попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланта під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі!

Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не лише загальнодержавний, а й міжнародний.

– Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? — запитую бабусю хлопчика, яка тримається за роботу двірника, аби мати хоч якісь засоби для існування.

– Ніхто, — ніяковіє. — Якщо конкурс організовує освіта, то, звісно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Аби зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчуванням. А в кого маю просити?

– Хоча б у батьків дитини.

Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:

– Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень.

Видно, що жінка думає над кожним словом, бо не хоче нічого поганого казати про Максимових батьків, не засуджує їх — ні сина, ні невістку… Але мимохідь згадує факти, які красномовно показують їхнє ставлення. Як одного разу поїхала з внуком на конкурс у столицю, а в Києві саме був батько. На зустріч не прийшов. Іншим разом жінка у період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з внуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна ненька… відвернулася, вдала, що не впізнала сина зі свекрухою!

– Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, — випитую у жінки.

– А опікунство не оформлене, — відповідає.

Виявляється, за усі десять років, відколи жінка сама виховує внука, не отримала від держави ні копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на найманій квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила й не питала. Влаштувалася на роботу двірником, аби мати постійний, хоч і мізерний дохід, й бути біля дитини.

Та виявляється, побоювання жінки були марними. Бо, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства. Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі — в суд. Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана — гріх від неї відмовлятися. Жінка уже почала збирати відповідні документи.

Тим часом щасливий Максимко повертається з нагородою з чергового конкурсу — отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Усі їх присвячує бабусі.

В четвертому епізоді виграв хлопчик, який вміє розрізняти різні опери без звуку.

12-річний Олег Олівко напам’ять вивчив більше сотні оперних творів і здатний розрізнити їх без звуку – він розрізняє їх по руху губ.

Неймовірно, але раніше хлопчик говорив з працею: слова, які він виголошував, розрізняла і розуміла тільки мама. Намагаючись допомогти синові, вона відправила його займатися музикою. І хлопчикові допомогло: Олег став розбірливо говорити і відкрив в собі унікальну здатність.

“Я вимикав звук в телевізорі і думав: яка ж зараз арія або опера грає? І поступово почав вчитися розрізняти звуки, читаючи по губах”, – каже Олег.
У шоу «Дивовижні люди» Олегу належало без звуку, ґрунтуючись лише на артикуляції солістів, визначити оперні твори, а потім виконати їх. Учасник блискуче впорався із завданням і отримав 39 балів від зіркових експертів.

Єфросиніна була сильно зворушена такими вміннями:

“Для мене зійшлися два пронизливих явища – дитина і опера. Я просто не могла не плакати. Олег, останній раз я відчувала такі почуття, коли народжувала своїх дітей”.
Олег Олівко також отримав найвищий бал від глядачів у залі. Таким чином, він став переможцем четвертого випуску супершоу і тепер буде змагатися за звання самого дивного українця у фіналі проекту.

Зовсім нещодавно йому виповнилося чотирнадцять. Але цього хлопчика знає вся Британія й вже давно величає сучасним вундеркіндом і «маленьким Моне». Прославився парниша не за гарні очі — він дійсно володіє неабияким талантом. Настільки неординарним, що порівняння з Моне — не лестощі хлопчикові, а натяк на реінкарнацію великого імпресіоніста.

Одного разу, майже 10 років тому, на одному з сімейних свят він написав пейзаж. Кїєрон Вільямсон почав малювати, коли йому не було і п’яти. На більшості його картин зображені ландшафти місцевості навколо Норфолка, де він прожив усе своє життя, і Корнуолла, який є улюбленим місцем відпочинку. Мабуть, він по-справжньому вкладає душу в свої картини, тому що бачення навколо себе хлопчика-школяра, талановито висловлена на полотні, вразило багатьох — навіть в Японії, США, Німеччини він вже відомий завдяки своїй творчості.

З 8-ми років художник почав продавати картини на аукціонах і в 9 за півгодини продав 33 картини за 235 тисяч доларів. 23 його роботи були продані інтернет-покупцям за ціною 360 000 доларів всього за 20 хвилин.

Так учень початкової художньої школи розбагатів на 2,2 мільйона доларів. Всі доходи від продажу картин направляються в його власну компанію Кірон Вільямсон Лтд, директорами якої є його батьки.