Володимир Бащак збирає колекцію майже усе життя – перший значок із зображенням Кобзаря з’явився у нього, ще школяра, після екскурсії до Канева. Нині значки, жетони та медалі вишуковує у магазинах та на аукціонах, а також обмінює в однодумців.

Рекордну колекцію експерти Книги рекордів України подумують представити своїм колегам з Книги Гіннеса, інформує “Галка”.

Детальніше в сюжеті “ТСН”:

Результати перевершили найсміливіші очікування, зауважує наковець:

“У Секуні (це село у Старовижівському районі Волинської області) місцевий священик повів мене до старовинної Іовської каплиці (знаходиться на цвинтарі), щоб показати старовинну ікону Божої Матері, яка мене цікавила, – продовжує Віктор Жадько. – Виявилось, піп не знав легенду про те, що Тарас Григорович реставрував цей образ та надав йому вигляд ікони. Але я про це читав у книгах і статтях. Скажімо, шевченкознавець Петро Жур 1979 року записав розмову з 86-літнім Мефодієм Рижком, який згадував:“Дід Іван розповідав, що в їхнє село приїжджав разом із членами пізнавальної експедиції поет Тарас Шевченко, малював церкву, не нинішню, збудовану пізніше, та ікону”.

1893 року рештки храму в Секуні, замальовки якого робив Шевченко, перенесли на нове кладовище, звели капличку й освятили на честь преподобного Іова Почаївського. Сюди забрали й різний церковний інвентар, храмовий архів та образ Божої Матері.

Зазвичай художники залишають на своїх роботах підпис або якийсь знак. Проте, уважно роздивившись ікону, шевченкознавець нічого не знайшов:

“Але ж трапляються випадки, коли автограф закамуфльований. Тому зробив 32 фотознімки окремих частин полотна, щоб після повернення додому збільшити зображення за допомогою комп’ютера та ретельно дослідити. Як виявилося, на мене чекало відкриття”.

Коли науковець побачив образ, вразило те, що на Божій Матері та на Сині Божому намальоване намисто та інші прикраси – саме українські:

“Я не міг одірвати очей від милого українського обличчя Діви Марії з дитятком на лівій руці в художньо мальованій кольоровій шаті. На Божій Матері, як дар пошани і любові українському жіноцтву, пишалися низки коралів і пацьорів (намист). З корони на голові спускалися пасма різнокольорових стрічок. За православними канонами іконопису цього не повинно бути”.

Збільшивши зображення, Віктор Жадько помітив у медальйоні на грудях Ісуса літери “Ш” та “Т”, а також дату –“1846”. Саме восени цього року Тарас Шевченко як член Археографічної комісії поїхав у відрядження на Волинь, щоб зробити малюнки історичних пам’яток, записати народні перекази, пісні, казки, та й завернув у Секунь. Цікава деталь: ініціали автора вмонтовані всередину обрамлення так, що візуально виглядають як герб України – тризуб.

Після цієї виняткової знахідки науковець відшукав у архіві Почаївської лаври книгу “Опись церковного имущества”, що заведена у Секуньському храмі ще 1806 року – це опис майна, події релігійного змісту: весілля, похорони, свята:

“Навпроти запису “Образ Божої Матері за Престолом” зазначено:“В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасіем Шевченком”. Так я отримав ще й такий доказ Шевченкового авторства”.

Відео декламації опубліковано в YouTube.

Порошенко заявила, що Шевченко – один з її улюблених авторів. І спробувала продекламувати «Заповіт». Вона згадала кілька рядків вірша, але далі була змушена зачитувати з книги.

При цьому навіть читала вірш Марина Порошенко плутано.

Присутні журналісти спробували підтримати першу леді країни і підказували їй слова.

Завершила вірш Марина Порошенко словами «Слава Україні!»

Також Марина Порошенко зазначила ряд мальовничих місць України, які наділені, на її думку, особливу енергетику. Одним з таких вона назвала Чернечу гору, яка знаходиться в Каневі.

«Фігура Тараса Шевченка для українців і жителів усього світу актуальна і сьогодні. Незважаючи на те, що ми відзначаємо 156 років з дня його смерті, він живе серед нас, в нашій пам’яті, в його творах, які не вмирають», – зазначила Марина Порошенко.

Він вже так давно сидить на гранітних п’єдесталах та висить в рушниках на стінах шкільних кабінетів, що вже певне й забув, як колись носив єнотову шубу та кохав 15-ти річну натурницю. Але ми нагадаємо.

Отже, Тарас Шевченко. Він же “пророк”, “кобзар” та “духовний вождь українського народу”.

Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на Черкащині, в сім’ї кріпака. Потім виріс, з кріпацтва звільнився, вступив до Петербурзької академії мистецтв, став художником і поетом, відбув заслання, повернувся і помер у віці 47 років.

Але це ми, хочемо чи не хочемо, знаємо зі школи. А сьогодні ми поговоримо про те, чого в школі нам про Шевченка не розповідали.

Відомим Шевченко став ще за життя, його вірші переписували і передавали один одному, він був частим гостем Петербурзьких мистецьких салонів та мав багато друзів серед художників та літераторів. Шевченко був епатажним, любив розказувати анекдоти і випивати в хорошій компанії. Він прожив коротке, але дуже насичене життя. А нижче кілька “не шкільних фактів” з його біографії.

Шевченко-нездара
Навіть якщо долею вам накреслено стати великим поетом, все одно знайдеться хтось, хто повідомить вам, що ви геть ні до чого незугарні. Ще будучи дитиною малий Шевченко втік в сусіднє село Тарасівку до дячка-маляра аби той навчив його малювати.

Малюнок Т.Г.Шевченка © WIKI
“Він подивився уважно на мою ліву руку і відмовив мені навідріз. Він заявив мені, на мій великий жаль, що в мене немає здібностей ні до чого, ні навіть до шевства або бондарства” (з листа Шевченка до редактора “Народного чтения”).

Але Шевченко не здався і, бачте, має тепер пам’ятники по всьому світу. Готовий вам мотиватор.

Згадка про перше кохання у віршах
“Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.”

Цього ви не можете не пам’ятати. А пам’ятаєте, як його малого прийшла втішити дівчина, що саме була поруч?

“А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала ….. “

Це була подруга дитинства і перше кохання Тараса Григоровича – Оксана Коваленко. Шевченко часто згадував Оксану в своїх творах. Перше кохання є перше кохання. Якщо ви це знали, значить вам більше пощастило з вчителькою української літератури, ніж нам.

Міф про царицю і викуп з кріпацтва
Ви знаєте, що Шевченка викупили з кріпацтва в 1838 році за 2500 карбованців. Це були величезні гроші і їх нібито дала сама імператриця. Втім, це не зовсім так.

Гроші мали назбирати в лотереї, що її проводила імператриця в своєму палаці на святвечір 24 грудня 1837 року за ініціативою друзів Шевченка. В лотереї розігрували різні кришталеві та порцелянові речі привезені з Петербурських казенних заводів, а також портрет Василя Жуковського, поета та вихователя молодого царевича, роботи Карла Брюллова. Але врешті виявилось, що цариця, її донька та син разом сплатили за лотерейні квитки всього 1000 карбованців. Решту грошей, скоріше за все, довнесли друзі Шевченка – Брюллов, Жуковський та Вієльгорський.

Шуба і вечірки
Молодий Шевченко був тим ще франтом. З легкістю витрачав гроші на красивий і модний одяг, любив білі парусинові костюми і якось з гонорару навіть купив собі єнотову шубу. Нелегка доля талановитого молодика робила його страшенно популярним в петербурзьких домах.

Його друг по Петербурзькій Художній Академії Іван Сошенко, з яким Шевченко ділив квартиру, в своїх спогадах писав: “…Тарас мій частенько став роз’їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку. Він став гарно вдягатися, навіть з претензією на франтівство, словом, у нього вселився світський біс”. От вам і сумний кріпак.

Тарас Чевченко
Ще будучи студентом Академії, Шевченко закохався в свою 15-річну натурницю Амалію Клоберг. Вона була донькою хазяйки квартири, в якій Шевченко жив разом із Сошенком. В 1839 році Шевченко навіть написав її портрет і підписався “Чевченко”. Амалія не могла правильно вимовити прізвища художника і на догоду їй він підписувався так, як вона вимовляла. З листів Шевченка до друзів так і не зрозуміло, чи зізнавався він Амалії в своїх почуттях, і чи мав поет з дівчиною якісь стосунки.

Шевченко писав російською
Вам у школі не здавалось, що портрет суворого Шевченка, що висів над дошкою в кабінеті укрмови ніби промовляє до вас: ” А ти говориш на перерві російською?!” І ставало, як мінімум, страшно і трошки соромно. Але Шевченко і сам писав російською мовою. Його найвідоміші російськомовні твори – віршована повість “Слепая” та прозова “Невеста”.

В книзі “Спогади про Т.Шевченка” Андрій Козачковський, друг поета, пише, що російськомовні твори Шевченка “зразок неповторного, що не вдалося Основ’яненку, мистецтва передавати місцевою російською мовою побут України з цілковитим дотриманням зворотів рідної мови і народного характеру дійових осіб”.

Сам Шевченко вважав, що пишатися тут особливо нічим.

“Переписав оце “Слепую” та й плачу над нею. Який мене чорт спіткав! За який гріх, що я оце сповідаюсь кацапам черствим кацапським словом”, – написав він у листі до Якова Кухаренка у 1842 році.

Голе селфі
Для нас Шевченко-поет затьмарив Шевченка-художника. А виявляється, до наших днів дійшло понад 800 картин і малюнків Шевченка. А якось Шевченко навіть намалював жартівливий автопортрет, на якому зобразив себе голим. Малюнок довго був заборонений цензурою, ну бо хто це малює голих кобзарів!

Не пийте зі священиками
Кажуть, Шевченко був охочий до випивки. Але справа в тому, що це всі навколо хотіли з ним випити. Якось в 1859 році Шевченко приїхав до Києва. Шевченко вже тоді був такий популярний, що кожен прагнув похвалитися близьким знайомством з ним. Священик Троїцької церкви отець Єфим та його товариш купець Балабуха теж взялися приїжджого поета розважати. Захопивши цілу батарею пляшок (так пише в своїх спогадах про Шевченка Михайло Чалий), друзі повели Шевченка за Дніпро і пили півночі. Тарас Григорович хотів і заночувати на березі, але священик заволік його до себе додому, закрив ворота і не випускав аж до 8-ої ранку. В знак протесту дещо нетверезий Кобзар відмовився залишатися в кімнаті і спав просто у дворі біля воріт. На ранок друга з полону визволив Сошенко.

Шевченко та Куліш: чоловіча дружба
Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко були друзями. Разом співали, малювали і навіть ловили рибу. Тільки Куліш недолюблював Шевченка за його цинізм, а Шевченко Куліша – за аристократичність. Власне Куліш нібито і розпускав чутки про те, що Шевченко пияка. Так стверджує літературознавець Богдан Тихолаз. Зносили один одного літератори за талант. От вам і міцна чоловіча дружба.

Ромовий щоденник
Улюбленим напоєм Шевченка був ром. В ті часи ром привозили лише з-за кордону і задоволення це було не з дешевих. Та що там – і зараз недешево любити ром.

“Не дешево, зате смачно” – мабуть, сказав би нам Шевченко і налив би по скляночці. Гріх же не випити за 203ій день народження великого поета і художника. За таке нас би навіть Куліш не засудив.

«Катерина» Шевченка є іконою для всіх українців – образом України, який ми бачимо ледь не з дитинства, починаючи з поеми, закінчуючи картиною. Цей шедевр повинен бути присутній по всій Україні. І вона є тільки в Києві, мені здається, це не зовсім правильно. Вона повинна бути і в Одесі, і в Харкові, і може, колись і в Сімферополі», – прокоментував Тарас Возняк, директор Львівської галереї мистецтв.

Зараз раритет зберігають у Національному музеї ім. Тараса Шевченка у Києві і лише зрідка картину дозволяють повезти на гастролі. У Львові шедевр буде доступний для огляду упродовж місяця.

Жодних додаткових грошей за вхід на виставку не треба. Досить лише купити вхідний квиток до музею.

«Ми маємо таку ідею, аби для усіх Катерин вхід був безкоштовним. І уже маємо чимало пропозицій від театралів, художників, аби влаштовувати на виставці супровідні акції – вистави, лекції», – повідомив куратор виставки Андрій Рибка.

Росіянин Карл Брюлло (1799-1852) – по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець. Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в». Оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи.

Молодий Тарас Шевченко в майстерні у К. П. Брюллова. Меліхов Г. С.

Російський поет В. Жуковський – нешлюбний син російського поміщика Панаса Буніна (прадід відомого письменника, лауреата Нобелевської премії Івана Буніна), мати – Сальха, туркеня за походженням, узята в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 року. Полонянку хрестили з ім’ям Єлизавети Турчанінової. Народжений нею син Василь за бажанням П. Буніна був усиновлений білоруським шляхтичем Андрієм Жуковським (який жив «на хлібах» у Буніних), що дозволило Жуковському уникнути долі незаконнонародженого. Його особисте походження поглибило співчуття до долі Шевченка.

Відомо, що поряд з портретом Жуковського розігрувалися предмети порцеляни і коштовності. Хто їх виграв і чи виграв хтось взагалі? Портрет Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г.Шевченка в Києві. Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, кошти на викуп поета збирали в складчину, яку започаткували К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Ю. Баранова. Олексій Венеціанов син грецького купця з НіжинаФармакі-Венеціано та українки. Живопису навчався у українця Володимира Боровиковського. Юлія Баранова (1789 – 1864) – німкеня, графиня, народжена Адлерберг, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I.

Кошти для викупу здали: земляк Т. Шевченка художник Іван Сошенко; художник Аполлон Мокрицький з Полтавщини, нащадок козака Таволги, випускник Ніжинської гімназії вищих наук; поет Євген Гребінка (козацький нащадок роду Чайковських); граф Вієльгорський Михайло – поляк, віолончеліст, композитор.

Василь Григорович – козацький нащадок із Полтавщини, випускник Київської академії, конференц-секретар Академії мистецтв, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію мистецтв пенсіонером Товариства сприяння художникам. Т. Г. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті«Художник».

Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.