Емоційне відео опублікувала у мережі TikTok дружина захисника.

Жінка разом з із сином приїхала, щоб зустріти свого чоловіка на автовокзалі. Чоловік вибіг з маршрутки та відразу почав обіймати своїх рідних.

На відео видно, що маленький хлопчик зрадів та посміхнувся до тата.

“Наш тато приїхав!” – прокоментувала відео жінка.

Через повномасштабну війну, яку розпочала Росія, чоловіки змушені покидати свої домівки та рідних.

Для них такі зустрічі рідкі, але дуже бажані.

У коментарях користувачі зазначили, що під час перегляду відео дуже важко стримати сльози. Також вони подякували військовому за захист:

Нехай чим скоріше повернуться усі чоловіки додому живі та здорові
Як він скучив за вами, я така рада, що ви зустрілися
Тато і син дуже схожі
Я так радію, коли бачу такі відео. Дякую вашому чоловікові за захист
Хай Бог оберігає вашого чоловіка

У Мережі з’явилося зворушливе відео, як маленький хлопчик біжить до стенда зі світлиною загиблого на війні батька.

Йдучи алеєю з портретами загиблих героїв, дитину запитують, “де тато?” Після цього хлопчик знаходить серед них світлину свого загиблого батька і пригортається до неї.

Батько хлопчика, 38-річний Олексій Янін загинув у квітні 2022 року, захищаючи Маріуполь. Олексій воював в АТО. В 2015 році приєднався до лав “Азову”. Янін був чемпіоном України з кікбоксингу та чемпіоном світу з бойових мистецтв “муай-тай”.

У серпні 2017 року одружився. 2019 в Олексія народився син Назарчик – саме той хлочик з відео.

У Сполучених Штатах Америки новоспечений татусь став свідком того, як медсестра жбурляла його новонародженого сина обличчям у ліжечко.

Про це пише dailystar.co.uk.

Медсестрі відділення інтенсивної терапії у Вест-Айліпі, Лонг-Айленд, було пред’явлено звинувачення в тому, що вона поставила під загрозу благополуччя дитини. Її заарештували.

Повідомляється, що медикиню Аманду Берк зняв на камеру батько дитини, Фідель Сінклер, через вікно відділення інтенсивної терапії.

Жінку звільнили з роботи через декілька годин після того, як малечі Нікко вже було завдано шкоди. Хлопчику було всього два дні.

Зі свого боку, мама дитини Консуела Саравіа згадувала, як швидко зіткнулася з медсестрою: “Я сказала їй: “Я не хочу, щоб ти чіпала мою дитину! Ти щойно вдарила його”. На що вона відповіла легковажно: “О ні, якщо ви думаєте, що я погано з ним поводилася або щось таке, мені дуже шкода”.

Внаслідок інциденту дитина не отримала травм. Втім, батьки Нікко побоюються, що таке неправильне поводження могло статися з іншими дітьми через відсутність камер спостереження.

Берк постане перед судом 2 травня. Дію її ліцензії медсестри поки що не призупинено.

Ось що вона написала:

“Я знаю, ти не любиш зайвої уваги та слави, але мені так хочеться, щоб люди впізнали тебе і пам’ятали, щоб ти не йшов просто так і щоб це все було недаремно.
⠀
Ти прийшов у життя дівчинки, яка росла без батька з абсолютним незнанням як поводитися зі мною.

Я пам’ятаю як мені хотілося вже назвати тебе татом і як було страшно і ніяково від того, як це сприймеш ти.
Але ти не тільки зрадів цьому, ти подарував мені, вже дорослій людині справжнє батьківське кохання.
Я з тобою дізналася, як це мати тил і захист у вигляді тата.
Ти зустрічав і проводжав мене з ранніх та пізніх поїздок, ти дзвонив дізнатися, чи все в мене є, ти завжди казав не боятися нічого і що ми все вирішимо.
Ти завжди був поряд.
⠀
А що ж тепер?
Мені залишаються тільки твої голосові, фотографії, спогади та «був у мережі вчора о 13.59»
І це так мало в порівнянні з тим, що я планувала і що хотіла робити разом з тобою.
⠀
Я чекала, коли ти повернешся додому і ми точно насмажемо шашлики в гаражі або поїдемо поплавати на Горький, як ми балакатимемо на кухні до ночі, а вранці ти обов’язково приготуєш свою корабельну яєчню і покличеш нас усіх за стіл.
Я уявляла як ти поведеш мене до вівтаря, уявляла як одружуватимеш Тему і Машу, яким смішним дідом ти будеш і як постаріш з мамою разом і ви все так само жартуватимете свої жарти і реготати удвох.
⠀
Але вчора тебе не стало і разом із тобою нас не стало.
Мені дуже страшно і дуже боляче, Пап.
Я ніколи ще не почувала себе такою беззахисною та порожньою.
Не знаю, як це прийняти, не знаю, як це пережити.
⠀
Не хвилюйся, тату нема про що тепер, ми подбаємо про маму і завжди будемо тебе пам’ятати і любити”- написала дівчина

Тож у грудні, коли вчитель англійської мови попросив учнів 10-го класу написати есе про те, що змінило їхнє життя, дівчина одразу знала, якою буде її тема.

Ми публікуємо переклад статті, написаної Кеті Фрі для The Washington Post, про те, як есе дівчинки про алкоголізм її батька поширилося у мережі та вплинуло на їхні стосунки.

16-річна Преслі сиділа перед комп’ютером у своєму будинку в Фармінгтоні, недалеко від Солт-Лейк-Сіті, і писала про те, про що ніколи нікому не говорила.

«Скільки я пам’ятаю, мій тато був алкоголіком», — писала вона. «Я пам’ятаю, як ми ходили на вечірки з татом, який віз нас тільки туди, а мама завжди була тією, хто віз нас додому. Я знала, що мій тато буде однією людиною, коли ми приїдемо на вечірку, і зовсім іншою, — коли ми підемо».

Вона продовжила свою розповідь на три сторінки, докладно описуючи біль, який відчула після розлучення батьків — здебільшого через залежність її батька, — і те, як він нарешті звернувся в рехаб після того, як одного дня він п’яний за кермом врізався в іншу машину. Поранені були, але без серйозних наслідків. Це був сигнал тривоги.

«Мій тато ніколи не став би тверезим без [аварії]», — написала вона. «Йому довелося впасти на дно, перш ніж він зміг отримати необхідну допомогу».

Учитель Преслі поставив їй відмітку «А», а батькові переказав, що дівчинка написала дещо дуже сильне, але не розкрила йому теми твору. Преслі також сказала своєму татові, що її вчитель був вражений есе.

Її батько, 47-річний Кейсі Скотт, колишній репортер телевізійних новин, який зараз щотижня веде подкаст про залежність «Проєкт Відновлення», запитав Преслі, чи зможе він прочитати написане нею.

«Він попросив його прочитати, але мені було цікаво, як він відреагує», — сказала Преслі. «Тож я відкладала це, як могла».

У лютому, коли вона нарешті подарувала батькові копію есе, він заплакав, читаючи його.

«Це було настільки реально — мені довелося відійти, щоб зібратися зі своїми думками», — сказав Скотт. «І тоді я подумав: «Це те, що потрібно кожному почути».

Тож 19 лютого він прочитав есе своєї дочки у своєму подкасті та опублікував емоційне відео на кількох сайтах, включаючи Facebook. Це отримало широкий резонанс.

За його словами, станом на середину квітня відео було переглянуто понад 4 мільйони разів.

«Я не був готовий прочитати цей лист, але я знав, що повинен», — сказав Скотт. «У залежності, на залежного витрачається багато енергії та любові. Але ви не усвідомлюєте наслідків тих нівечень, яких завдаєте вашим друзям та родині протягом вашої залежності. Їхню історію не чує ніхто».

«Я знав, що мені потрібно змінити це за допомогою есе Преслі», — додав він.

За його словами, любов-ненависть Кейсі Скотта до алкоголю почалася, коли він навчався в середній школі в Огдені, штат Юта.

«Мені було 14 років, і як і більшості підлітків, мені було цікаво», — сказав Скотт. «Я ховався на вечірках батьків, щоб випити або поекспериментувати з алкоголем із деякими старшими дітьми. Досить скоро це стало звичайною частиною мого життя».

Він розповів, що алкоголь став великою частиною його життя, він не контролював пияцтво.

Близько трьох років тому, за його словами, «все це відбулося».

3 вересня 2018 року Скотт врізався в іншу автівку, після того як цілий день грав у гольф та пив. За його словами, він збирався забрати Преслі та двох молодших дітей з будинку їхньої матері.

«Хтось тягнувся переді мною, і я різко повернувся і вдарив автівку, в якій їхала родина», — розповів він. «На щастя, вони не постраждали серйозно. Я не мав зловмисних намірів, але це було найзловмисніше, що я міг зробити. Я щодня думаю про цю сім’ю».

Скотт був заарештований і відправлений до в’язниці округу Девіс за обвинуваченням у кермуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, вживання алкоголю в транспортному засобі та неналежним користуванням смугою руху. Через два місяці він визнав свою провину за звинуваченнями і був засуджений до року умовно.

За його словами, його звільнили з роботи на телебаченні після того, як ця історія потрапила в місцеві заголовки, і він відчував глибокий сором за те, що його родина була втягнута в це.

Преслі пригадала, що її батько спочатку збрехав їй і сказав, що його збив гольф-кар, намагаючись пояснити розбитий ніс.

«Але я знала правду», — сказала вона. «У той день, коли це сталося, я цілий день відчувала нудоту. Я знала, що щось не так, і, нарешті, мама сказала мені про це. Він попросив її приїхати за ним до в’язниці».

Скотт негайно вирішив записати себе на шеститижневу програму реабілітації.

«Я роками укладав «угоди з дияволом» і обіцяв Богові, і нічого з того не дотримувався», — сказав він.

«Під час реабілітації я сидів у кімнаті з 200 людьми, які були такими ж, як я», — сказав Скотт. “Вперше я побачив обличчя наркоманії: студенти, мами, перевізники пошти, хлопець, який допомагає вам у продуктовому магазині. Це були всі, кого ви могли собі уявити».

Саме під час перебування у реабілітаційній установі він придумав ідею для свого подкасту, сказав він.

Його дочка сприйняла ідею з ентузіазмом.

«Коли я побачила його на реабілітації, він настільки відрізнявся від того, яким був раніше», — сказала Преслі. «Раніше він багато спав, і у нас не було нормального контакту, коли він пив. Я справді пишалася ним, коли він звернувся по допомогу».

Однак попереду були важкі дні, сказала вона. У своєму есе вона відверто писала про підйоми та падіння у спілкування зі своїм татом після того, як він покинув оздоровчий центр. Як дитина алкоголіка, вона була змушена швидко дорослішати.

«Одного разу ми всі сиділи у вітальні на сімейній зустрічі», — написала Преслі. «Мій тато сказав: «Я багато пережив і пройшов через це, діти, і з нами все буде добре». Це мене розлютило, і я відповіла: «Справді, тату? Ти думаєш, ти єдиний, кому довелося важко?»

За її словами, батько прийняв її слова близько до серця, і вони, зрештою, провели кілька щирих розмов про те, що довелося пройти родині через нього.

Але, за його словами, лише тоді, коли він прочитав есе Преслі, він по-справжньому зрозумів це.

«Її есе дало голос поколінню дітей, які виросли з залежними батьками», — сказав він. «Її слова допомогли цим дітям зрозуміти, що вони не такі вже й самі. Це справді сімейна хвороба, і нам потрібно налягати на одужання так само».

У соціальних мережах люди позитивно відгукувалися на цю історію.

«Я вже доросла людина, але я теж відношусь до того, що ваша дочка сказала у своєму листі до вас. Я виросла з татом, який був алкоголіком», — написала одна жінка у Facebook.

«Я вражена твоєю дочкою та її прощенням та любов’ю, попри те, що вона пережила», — написала інша.

«Моя сім’я пережила те саме, а мій чоловік тверезий вже понад 9 років, і зараз набагато краще», — писала інша.

Скотт сказав, що отримав незліченну кількість особистих повідомлень.

«Багато людей писали мені, кажучи: «Я — дочка з листа вашої дочки» або «Я був вами в цьому есе», — каже Скотт.

Преслі каже, що, хоча вона здивована і вдячна за відповідь, вона більше вдячна за інше: Її батько був тверезим уже більше двох років.

«Мій тато зараз як мій найкращий друг, і я можу говорити з ним про що завгодно», — сказала вона. «Зараз я набагато щасливіша, і я рада створити нові спогади».

«Я кажу всім, що хотів би, щоб мої діти ніколи не переживали ці жахи, але вони будуть через це більш чуйними і люблячими», — сказав він.

«Без алкоголю моє життя в 100 разів складніше», — сказав Скотт. «Але воно також у 1000 разів краще».

Татова турбота іноді трохи виходить за рамки

Але зате з ним ніколи не нудно

Коли тато — справжній супергерой

Тато — найбільш надійна опора в житті

Бути батьком — означає іноді жертвувати собою заради мистецтва

І ніколи не пропускати запрошення на чаювання

Тато — мій самий улюблений атракціон

І з ним завжди є час для веселощів

Батьки у дочок завжди найкрасивіші

«Тато ніколи не говорив нам, як жити. Він показував»

“А ви знаєте, що в мене тато загинув? Шість років тому. У Києві. На Майдані. Не пам’ятаю, чи писала я про це тут прямо. Мабуть, ні. Я була дитиною коли його вбили. Мені було 12. Того дня я повернулася зі школи додому. Робила уроки. Дивилася прямі трансляції з Майдану. Вогонь. Колеса. Крик. І гордилася своїми батьками, що вони там. А потім дізналася, що мого тата вбили. Мого тата”, – почала Ірина.

“Вибачте, пані викладачко. Чому я вас не слухаю? Знаєте, сьогодні 18 лютого. Уже 14:00 година. Десь в цей час 6 років тому мого тата вбили. Але ще не опізнали. Вибачте, друзі, я на збірку не прийду. Просто зараз 19:00 година. 18 лютого. Шість років тому я почула, як кричить моя бабця. Бо її сина вбили. Мені зараз складно зорієнтуватися. Адже я досі цей крик чую. Вибач, мамо. Але я не можу з тобою сьогодні говорити. Як і ти не могла говорити зі мною цього дня шість років тому… Але я не скажу вам того. Бо про смерть говорити незручно”, – поділилася переживаннями Ірина.

Не змогла б вона розповісти про ці переживання і в інтерв’ю, бо нікому не потрібна її правда, натомість всі прагнуть отримати від цього ще одну сльозливу історію загальними фразами.

Ірина підкреслила, що може навести ще багато подібних прикладів, коли про смерть говорити незручно, бо про неї просто ніхто вже не хоче слухати.

Джамала, Время и Стекло та Дзідзьо вже запросили до своїх команд юних талантів та навіть встигли позмагатися за декотрих з них.

Так, жодного тренера не залишив байдужим виступ Максима Давидюка з міста Рівне. Потужним виконанням хіта Крістіни Агілери «Hurt» 11-річний хлопець розвернув усі крісла до себе та отримав можливість обрати будь-якого наставника.

Попри те, що Максим пішов до команди Джамали, найбільш емоційно на його виступ відреагував Дзідзьо. Юний вокаліст присвятив пісню своєму батькові, якого втратив зарано. Тренер зворушливо зізнався, що в його житті трапилася схожа історія.

Я в 13 років так само втратив тата. Сам жив, моя мама поїхала за кордон.

Для мене це дуже важлива тема. Я скажу, шо коли людина переживає то, шо ти пережив, і то, шо я переживав, тоді в неї відкривається інакше відчуття, підтримаєш мене? — звернувся Дзідзьо до учасника. — І ти співаєш якраз відчуттями. Я зачарувався твоїм співом. Хочу, щоб ти вислухав усіх журі, але запрошую до себе».

Варто зазначити, що хоча Максим й обрав іншого тренера, за підсумками першого дня сліпих прослуховувань, Дзідзьо все одно став тренером-рекордсменом. У його команді вже 5 учасників.

Як мовиться у супровідних документах, автори проекту закону, зокрема, внесли такі зміни:

– після слів “у зв’язку з вагітністю та пологами” з’явилися такі “та народженням дитини”;

– законопроект отримав ще одну частину:

“У зв’язку з народженням дитини, батькові, який перебуває у шлюбі з матір’ю дитини, на підставі свідоцтва про народження надається оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів”.

За словами авторів, це дозволить батьку проводити перший час після народження дитини з сім’єю, а також сприятиме догляду за новонародженим. Крім того, на думку парламентарів, батько легко зможе адаптуватися до ситуації, що виникла після народження дитини.

Такий крок вони пояснюють тим, що Україна, відповідно до результатів дослідження міжнародної організації Save the Children, перебуває на 78 місці серед країн світу за рівнем материнського комфорту. Водночас таку відпустку чоловіки законно можуть отримувати у Норвегії, Ісландії, Великобританії та Португалії.

“Таким чином, законодавство цих країн сприяє, щоб обидва батьки перебували з дитиною в перші місяці її життя. Зважаючи на вищевикладене, є необхідність на законодавчому рівні забезпечити доступність чоловікам на отримання десятиденної оплачуваної відпустки у зв’язку з народженням дитини”, – кажуть депутати.

Основною ж метою документу є “вдосконалення інструментів сімейної політики для забезпечення доступності рівних можливостей догляду за новонародженою дитиною”.

Вона жила з батьком. Щоразу вони сварились через якісь дурнички, принаймні, так здавалось Каті. Батько злився, йшов у іншу кімнату, а Катя скривившись йшла робити щось своє. Вони розмовляли мало і кожен жив своїм життям. Катя не поспішала відкривати йому душу, та й батько, як здавалось Каті, не робив спроб. Одного ранку Катя прокинулась і побачила, що запізнюється. Почала бігати кімнатою. Тато несміливо постукав до кімнати:

– Катю, я…

– Тату, у мене немає часу, я зайнята – обірвала дівчина батька на півслова.

Вона побігла на пари і знову увесь день пробігала по справах. Йшла вона додому дуже втомлена. Ввалившись у квартиру дівчина скинула з ніг кеди і зробивши чашку чаю сіла за комп’ютер щось писати. Двері квартири відкрились, повернувся батько з роботи. Він втомлений зайшов до квартири, спокійно роззувся і пішов на кухню щось їсти, але побачивши доньчині кеди зайшов до неї.

– Катю, я хотів тобі сказати…

– Тат, давай завтра! Я дуже зайнята, о тут треба дописати і взагалі… – батько не дослухав її, а тихо вийшов і закрив двері.
Наступного дня Катя знову прийшла на пари у поганому гуморі. Невиспана і зла вона зайшла у авдиторію, як раптом на неї налетіли подруги. Вони почали голосно щебетати:

– Чому ти нам не казала?

– Та ти що! Ти ж справжній талант!

– І ти мовчала?? Я ж тебе стільки часу знаю!

Дівчата у руках тримали той самий журнал в якому дівчина мріяла надрукувати свої вірші. Свіжий номер. На сторінці красувалось Катине фото і чотири її вірші. А біля фото замітка від редактора: « Вірші цієї дівчини до нас у редакцію надіслав батько. Лист, що він написав, зворушив усю редакцію. Батькові дуже пощастило з донькою!» З очей Каті хлинули сльози… Вона вихопила з рук подруги журнал і вибігла з авдиторії. Вона довго бродила містом вперше прогулявши пари.

Додому Катя прийшла пізно. У вікні квартири уже світилось світло. Батько був вдома. Дівчина піднялась сходами на свій поверх і відкрила ключем замок. Спокійно знявши пальто і кеди дівчина підійшла до дверей татової кімнати. Злегка відкривши двері дівчина побачила батька, який сидів і дивився телевізор. Він сумно посміхався новинам, що слухав.
– Чому ти мені не сказав? – сказала дівчина.

– Ой. Катю, ти мене налякала. Ти про що? – запитав тато піднімаючи очі на доньку.
– Про журнал.

Дівчина почала плакати. Батько здивовано підвівся на ноги.
– Доню, ти чого? Я старався тобі це сказати… – батько підійшов і обійняв дочку, яка голосно плакала.
– Звідки ти знав, що я про це мрію? Ти здійснив мою мрію, ти це розумієш? – плакала дівчина міцно обіймаючи батька.

– Я не знав. Одного разу ти залишила на кухні свій зошит з віршами, я прочитав… Знаю, то не красиво. Але ж ти мені ніколи нічого не розповідаєш… Не поділишся. А журнал, в тебе ж їх так багато. Всі випуски…От і я вирішив… Не варто було?

– Варто! Дякую… Дуже. – говорила дівчина заплаканим голосом уважно дивлячись на батька, немов дуже давно його не бачила, хоча, може так воно і було…
– Ти ж так гарно пишеш… – почав-но батько.

– Тато, коли ти встиг посивіти? – перебивши його запитала Катя.
– Поки ти була зайнята. – сумно сказав батько пригортаючи доньку до серця.

Ми часто перестаємо помічати наших батьків. Вони щодня з нами. Здається, так буде завжди… Ми дорослішаємо, наші думки тепер літають десь у першому коханні, у навчанні, у зустрічах з друзями. Ми не помічаємо, що вони можуть зробити заради нас. Ми не помічаємо їхньої першої сивини. Ми не помічаємо…

Одного дня ми теж станемо батьками і зрозуміємо все. А поки що, головне не забувати про них…І частіше казати «дякую» і «люблю», щоб одного дня не було запізно.

Автор – Ольга-Марія Гнип

Я пишу це свідчення тільки для того, щоб застерегти чоловіків та жінок, які нищать подружні зв’язки, від фатальної помилки. Я переконаний, що якби тодішня коханка мого тата не вступила з ним у зв’язок, життя нашої сім’ї було би цілком інакшим.

Пам’ятаю, що в дитинстві тато був для мене всім. Я завжди чекав, коли він повернеться з роботи, аби кинутися йому на шию, і байдуже як, але провести з ним трохи часу. Зазвичай це закінчувалося тим, що я дивився по телевізору фільм і кожні 10 хвилин будив тата, який засинав обік мене від утоми. Цілий тиждень він працював зранку до пізнього вечора, що викликало в мені ще більшу тугу, і я тим більше цінував час, проведений саме з ним. Брав із нього приклад так часто, як лиш міг. Зокрема, якщо він їв обід просто з каструлі, то я теж хотів так само; коли він працював за комп’ютером, я стояв поза спиною і придивлявся до його рухів. Дослівно все я хотів робити, як тато. Ну, може, за винятком навчання і порядків у кімнаті…

Вочевидь, тато застосовував певну систему кар і нагород, якої я вже сьогодні точно не пам’ятаю. Знаю тільки, що до мене ставилися набагато краще, ніж до сестри. Я можу з чистою совістю сказати, що моє дитинство було дуже спокійне… аж доти, коли все розсипалося.

Приблизно в 9-річному віці я дізнався, що татова колега, з якою ми часто їздимо у відпустку, то не тільки колега, але — як він сказав — людина, в яку він закоханий. Моя сестра знала про це ще раніше, і одного разу не витримала, страшенно на тата розізлилася. Я був або замалий, або надміру задивлений у батька, аби сказати йому: «Викинь це з голови. Дружина — то не пристрій, який можна покинути або обміняти».

Сталося так, що після його короткого пояснення я сказав, що все розумію. Насправді ж я поняття не мав, що діється з нашою сім’єю. Я став речником зла проти ображеної матері й сестри.

Почалося істинне пeкло. Буденністю стали в нас гучні сварки батьків, про які ми з сестрою прагнули якомога швидше забути. Мама знала, що в тата є коханка, і не могла з цим змиритися. Спокійна дійсність і наше дитинство почали валитися… Ми з сестрою ховалися в кімнаті й чекали, аж батьки перестануть скандалити. Зазвичай усе закінчувалося так, що тато вривався до нашої кімнати і казав до мами: «Йди-но, поглянь, як через тебе дітям стрaшно!» Так ніби то мама прагнула знuщити нашу сім’ю!

Зрештою мама не витримала і сказала йому забиратися. Спакувала батькові валізи і звеліла йому переїхати до його батьків. Я не збирався цього дозволити. Мама хотіла, аби тато, який для мене був авторитетом і взірцем, пішов із дому. Я надалі не розумів кривди, яку він заподіяв мамі, а сестра з мамою не розуміли, який то був бiль для мене, коли я відчував, що втрачаю найближчу людину. Люди часто запитують: ну й де той Бог, коли Його найбільше треба? Відповідь проста: повсюди, а в таких ситуаціях — особливо близько до тебе. На жаль, якщо ти не хочеш Його знати і не поважаєш Його заповідей, то Бог змушений ушанувати твою вільну волю. Єдине, що Він може зробити, це терпеливо чекати, аж доки ти покличеш Його на допомогу.

Ще до цих подій наша сім’я здавалася віруючою. Ми всі ходили по неділях до храму та брали участь у Святій Месі. Тато був першим, хто перестав ходити на недільні Меси. Пояснював це надміром праці, але цілком можливо, що прагнув приховати факт зустрічей зі своєю коханкою. Наступною була моя сестра. Я, своєю чергою, вже раніше посприяв зламанню віри моєї мами, виходячи заплаканий з конфесіоналу перед своїм Першим Причастям. Мої слова розсердили отця-настоятеля, який під час сповіді почав так на мене кричати, що весь клас почув. Відійшовши від конфесіоналу, я заявив мамі, що «більше ніколи тути не повернуся». Пізніше, як батьки розлучилися, також і ми з мамою перестали ходити до храму.

На підготовленому таким чином ґрунті трaгедії, брехні, зрaди, брaку Бога в сімейних стосунках я почав будувати інакше життя, на неправильних авторитетах. Це принесло свої плоди у зневазі до мами, сестри, у лінощах, надмірному егоїзмі в стосунках з іншими людьми, матюкaми через слово, і зрештою в нешлюбні стосунки.

Тут можна би запитати: що може сказати хтось із батьків, який скоїв зраду, своїй дитині про неспівжиття до шлюбу? Ну, власне, нічого — або те, що я інколи чув: «Тільки пам’ятай про бeзпеку».

Кожний мій зв’язок із жінкою закінчувався поразкою. Кожний — окрім того, в якому я перебуваю зараз. Коли я відкрив, що всі мої нещастя випливають із браку довіри Ісусові та недотримання заповідей Божих, моє життя змінилося. На сьогодні я щасливий чоловік коханої дружини, і постановив, що не будуватиму подружнього зв’язку ані якихось інших стосунків без Господа Бога у моєму житті. Просто неможливо щось добре збудувати без Ісуса. Подружжя — це стосунки чоловіка з жінкою та їх обох із Господом Богом. Для цього подружжя присягається у «любові, вірності, подружній пошані, та що не покину тебе до смeрті», бо це спільне рішення взятися за тяжку працю, що провадить до щастя.

Мама була зраджена, принижена, її почуття були розтоптані, її довіра зруйнована… Вона мусила будувати життя без чоловіка, з почуттям кривди й гіркоти. Ми з сестрою були позбавлені батька — людини, яка для мене була найбільшим авторитетом, а зрадила нас усіх, даючи найгірший з усіх можливих приклад до наслідування… Я дуже люблю своїх батьків і прагну, аби вони знову були разом.

Перeлюб — це гріх, який нищить взаємні зв’язки цілої сім’ї та приносить безліч страждань. Чи можна збудувати щастя, руйнуючи життя кількох людей? На жаль, про це коханка мого тата не подумала…

Навіть сьогодні, через багато років, коли я сам уже став відповідальним чоловіком, я відчуваю болісні наслідки розвалу нашої першої родини. Я знаю, що на мене чекає тяжкa праця, щоб позбутися всіляких поганих звичок і схильностей; якби мій тато порвав із коханкою та повернувся до мами, мені було би значно легше. Зрештою, те, що чоловік і жінка вносять у своє подружжя, значною мірою є тим, що вони виносять зі своїх домівок.

Якби не люди, що молилися за мене, і якби не велика любов Бога у моєму житті, мого подружжя би ніколи не існувало, або воно розпалося так само швидко, як усі мої попередні стосунки. Знищити сім’ю можна легко і за кілька днів, ба навіть за кілька годин. А щоби щось збудувати, потрібно багато років і терпеливості, й зусиль.

Перелюб, який триває у сім’ї, сильно ускладнює будування нормальних стосунків — і саме тому ти не повинна ставати коханкою мого тата.

Моя приятелька працювала в районній лікарні Рівненської області. Разом з нею працювала зубним лікарем молода симпатична Оля.

Щоранку було чути, як цокають її туфельки на високих підборах, коли вона прямує по коридору до свого кабінету. Зайшовши в кабінет, вона переодягалась в білий халат, шапочку і розпочинався Олин робочий день. А на прийом до неї йшло дуже багато людей. У селі, як то кажуть, найбільше спрацьовує циганська пошта. Люди доносять сільські новини один одному миттєво.

Не минули вони й особи молодої лікарки. Баба Параска, яка побувала у неї на прийомі, вийшла від лікарки задоволена, ще, не дійшовши до свого дому, стала торохтіти про молоду лікарку: «Ой людоньки, яку нам лікарку прислали: молоду. красиву, як цариця, а що вже лікує! Я не маю слів, щоб розповісти вам».

І кого Парася не зустріне, то все одне і теж. Люди знали, що Параска у селі мастак, щоб поговорити, але щоб уже так розхвалювати! Тож потяглися й самі до молодої лікарки.

Робота у Олі й справді йшла добре. Вона жила у місті і до місця роботи доїжджала автобусом. Їй було цікаво в селі, адже сама вона міська й усе життя її було пов’язане з містом. Коли потрапила у село, то все одно, що на іншу планету, в інший світ.

Закінчивши навчання у медичному училищі, я також отримала направлення в лікарню, де працювала Оля. Ми познайомились. Чемно віталися, а згодом познайомилися ближче і перейшли на «ти». Одного разу я зайшла до неї в кабінет, пацієнтів уже не було, додому вона теж не поспішала. Оля запропонувала мені: «Сідай у крісло, я огляну твої зубки».

Я, правду кажучи, на зуби не скаржилась. Та Оля мене умовила сісти в стоматологічне крісло і розпочала огляд. Знайшла кілька зубів із невеликим карієсом і запропонувала поставити срібні пломби. Мені не хотілося, тому що дуже не подобався звук бормашини та вона мала такий підхід, що із нею погодишся на все. «Давай, давай запломбую тобі гарно зубчики на прощання», – мовила Оля. І розпочала свою звичну процедуру. «Олю, ти що говориш, я не вірю твоїм словам, чому ти маєш звідси їхати?», – здивовано спитала я.

Оля була веселою, усміхненою, не схожою на людину із жалем, що йтиме із улюбленої роботи. «Що ти задумала? Тільки не мовчи!» – допитувалася я.

Робота була завершена. Поставила мені Оля срібні пломби, які стоять у моїх зубах досьогодні. Хотілося б, щоб ці слова почули ті стоматологи, котрі ставлять, правда, звичайні пломби, але вони випадають протягом кількох днів. Я не раз згадую Олю, і її вправні пальчики, ставлення до пацієнтів і не раз сумую за роками, спільно проведеними у сільській лікарні. Ці роки були неповторні.

Та повернемося до Олиної розповіді про від’їзд. Олі тоді хотілося виговоритися про наболіле. Поневолі тим слухачем стала я.

Оля зняла медичний одяг, поправила зачіску свого пишного волосся, яке зберігало природний блиск, і ніколи не було коротким. Струнка, ніби дівчина, вона всілась на кріслі навпроти мене і почала неквапливо розповідати про себе.

«Я, – мовила Оля – сибірячка. Ти це знаєш? Мій тато був військовим, а мама – вчителька. Його направили у наші сибірські краї після навчання, там вони познайомились. У них довго не було діток, хоча обоє марили мати маленьке чадо. За 5 років у них нaрoдилaсь я. Тато дуже хотів сина. Та синів Бог усіх роздав, лишились тільки дочки і одну з них надіслав моїм батькам. Я була дитиною бажаною і мої батьки дуже мене любили.

А як мене любила татова мама, моя бабуся Оля! На її честь і мене назвали Олею. Я росла під пильним оком тата і мами, була обдарована любов’ю, ласкою і увагою своєї родини.

Ще зі школи я подобалась одному хлопчику з нашого класу – Антону, а з паралельного – на мене кидав оком рудий Женька. Одного разу вони через мене навіть пoбuлися. А в 10-му класі Антон нікого не підпускав до мене. Скрізь і завжди я була під його опікою. Як відгуляли випускний, стали ми з Антоном готуватися до вступних іспитів. Я мріяла стати зубним лікарем, Антон – інженером. Усе так і сталося.

Мрії почали збуватися. Бачились ми кожен день, бо жили по сусідству. Яких тільки не було у мене квітів! Нехай одну, але принесе Антон обов’язково. Уже сусіди почали поговорювати, що Антон мій наречений. Ну, і нехай собі говорять. Я звикла до цього слова і не реагувала на нього. Наближався випускний, я чекала його з нетерпінням. Я стала зубним лікарем. Отримала диплом і збиралася працевлаштовуватись.

Та ось приходить тато з роботи і каже, що будемо пакувати валізи і готуватись до переїзду в Прикарпатський вiйськoвий округ, куди його переводять із підвищенням у посаді. Ніщо не підлягало обговоренню. Ми з Антоном з цього приводу пoсвaрuлuся. І на цьому крапка.

Наша сім’я переїхала на Україну. Усе склалося нормально. Жили ми у місті. Я відчула, що зі мною щось не те. Потім зрозуміла, що вaгiтнa. Що робити? У мами не було довго дітей і тільки одна я. Про aбoрт не було й мови. І я нaрoдилa здорового гарного хлопчика. Дідусь весь вільний час присвячував малюку. Я назвала його Антоном. Адже його тато Антон, котрого я ніколи не забувала.

Пройшов рік, другий. Я працювала у селі. Почула, що Антон одружився. Вийду і я заміж, подумала. А за кого – все одно. Так і зробила. Мій обранець жив у селі, був звичайним сільським хлопцем. Деякий час жила у селі і я, але прижитись не могла: розбігались ми, сходились і знов розбігались. Я не хотіла дітей, а малий синок Антон – це плід мого кохання.

Мій синочок став підростати і не раз запитував: «Мамо, а де мій тато? Чому у всіх є, а в мене немає?» Я потай плaкaла і не знала, що йому відповісти й думала, як мені жити далі, що робити. І надумала, що поїду туди, де нaрoдилaсь, на свою малу батьківщину.

Поїхала. Усе було чудово. Зустрілась із однокласниками, друзями. Наприкінці зустрічі прийшов Антон. Як завжди, з квітами. Він дуже хвилювався. Коли ми розходились, він запитав, чи можна мене провести. «Так, звичайно», – відповіла я. Ми розповідали одне одному про життя, сім’ю.

Антон жив із дружиною, але дітей у них не було. Лікарі зaбoрoнили їй нaрoджyвaти через складний пoрoк сeрця.

– А як же ти Олюню, обережно запитав Антон.

– Нічого, дякую. Усе добре. Живемо удвох із Антоном та батьками, – і простягнула йому фотографію.

– Та це ж я, Олю! Це я!

– Ні, це не ти! Це твій син Антон.

– Олю, дорогенька, як ти могла стільки років мовчати?

У той день вони не мовчали. Вони говорили дуже багато і щиро. Голубились одне до одного і вирішували свою подальшу долю. Антон вигукнув на всю силу голосу: «У мене є син, мій Антон! Я хочу його бачити, Олю, нашого сина».

Усе вирішилося дуже швидко. Після Олиного від’їзду Антон зібрався летіти в Україну до сина. В аеропорту його зустрічав Антон молодший із мамою. Оля показала мені фотографії якраз у день приїзду Антона старшого. Коли тато вийшов із літака і направився до зустрічаючих, Антон молодший відірвався від мами і побіг назустріч, вигукнувши: «Тату!» Ця мить стиснула сeрцe Антона старшого, що стільки років втрaчeно!

Він вхопив хлопчика, підняв на руки, міцно поцілував і ніжно притулив до сepця: «Синочку, любий, ти радість мого життя». До них підійшла Оля, Антон звернувся до неї: «Олюню, дякую за сина», – і поцілував кохану жінку.

Погостювавши, Антон відлетів додому, давши Олі час залагодити свої справи і зібрати речі на виїзд. Оля ще зустрілась із колишнім чоловіком, попросила у нього вибачення, сказавши: «Іване, прости мене. Я все життя любила Антона. А без любові важко жити. Прощавай».

Скоро Антон знову приїхав за Олею і сином – Антоном молодшим. Вони щасливі. У них згодом нaрoдилaся ще донечка. Кажуть, що тепер уже й онука дочекалися. Життя у любові щасливе.

Бережіть, люди, своїх коханих, бо не завжди вдається втрачене кохання повернути.

Довгий час подружжя приховували факт наpoдження малюка, пізніше намагалися захистити дитину від уваги преси, відмовляючись публікувати його фото, де видно обличчя.

Тепер молоді батьки сміливо показують сина шанувальникам, і нове фото з маленьким Давидом на сторінці Миколи з’явилася буквально днями.

Шанувальники ресторатора відразу ж стали коментувати знімок, відзначаючи, що малюк росте дуже красивим і схожий на своїх батьків. А ось сам Тищенко зізнався – син уже показує свій характер.