До таких відносяться телефони стандарту DECT 6.0, заточені виключно під американських споживачів. У нас робота таких радіотелефонів накладається поверх частот для 3G і створює перешкоди.

Щоб уникнути подібної історії з 4G, в Україні і розгорнули боротьбу з несертифікованим товаром. З такою проблемою зіткнулася західна філія Українського Держцентру радіочастот (УДЦР), коли виявила, що саме на заході країни найбільше таких телефонів.

Власникам таких пристроїв навіть світять штрафи в розмірі від 510 до 680 грн. Якщо зловлять повторно, то викласти вже доведеться від 850 до 1700 грн.

Крім того, збираються створити реєстр всіх пристроїв, які можуть створювати перешкоди для 4G і будуть їх вилучати.

Як розповіли експерти, перешкоди можуть створювати будь-які побутові прилади з двох причин: або радіовипромінювальний пристрій (DECT-телефон, наприклад) не призначений для використання в даній країні, оскільки спроектований виходячи з іншої таблиці розподілу частот, або пристрій вийшов з ладу або неправильно експлуатується.

Реліквія святителя, яка зберігається в базиліці Санта-Марія-Космедін, в Римі, була сфотографована дослідником і релігійним письменником Хосе Луїс Лірою. А проаналізував цю світлину судово-медичний експерт Маркос Пауло Мачадо Саллес. Він прийшов до висновку, що голова “належала чоловіку європеоїдної раси у віці близько 55 років або більше”.

Незважаючи на обмежений доступ до черепа, який зберігається в крихітній скляній гробниці в церкві і з короною з квітів, дослідники стверджують, що відтворили першу справжню подобу римського єпископа третього століття.

Згідно з інформацією вчених, cвятий Валентин був одягнений в одяг, який носили священнослужителі того часу, – туніку. Колір одягу був червоний, що свідчить про його мучеництво.

“Це був захопливий, складний і рідкісний проект. Не так часто ви отримуєте доступ до дорогоцінних реліквій, як ця. Нам пощастило опинитися в потрібному місці в потрібний час”, – зауважив експерт, який спеціалізується на 3D-реконструкції.

Над проектом команда працювала протягом трьох місяців. На думку вчених, образ cвятого Валентина в наш час є нагадуванням про любов.

Наша робота також дає світові можливість отримати візуальну картину про те, кому ми повинні дякувати за свято, – додав він.

Однак вчені зауважили, що це не повний аналіз, адже фотографія не відображає всю картину.

“Якщо настане кінець світу чи виникнуть інші проблеми, знайти контактні лінзи або окуляри буде проблемою, а без них мені капець”, — каже він.
Він менше зосереджений на конкретній загрозі — землетрусі, пандемії чи брудній бомбі. Його більше турбують наслідки: тимчасовий розпад уряду та державних структур. “У мене є кілька мотоциклів, купа зброї, боєприпасів та продуктів. Я вважаю, що з цим я зможу протриматися у моєму будинку протягом деякого часу”.
Survivalism (виживання) — практика підготовки до розпаду цивілізації, яка зазвичай зображує певну картину: дикі люди в шапочках з фольги для захисту мозку від шкідливих випромінювань і впливів, істерія щодо їжі, релігійні віщуни кінця світу.
Проте в останні роки ці ідеї дісталися і до багатіїв Кремнієвої долини та Нью-Йорка, знайшовши шанувальників серед керівників технологічних компаній, менеджерів хедж-фондів та інших представників світу фінансів.
Навесні 2016 року, коли президентська кампанія оголила розділення у США, що продовжує наростати, сорокарічний колишній менеджер Facebook Антоніо Гарсіа Мартінес, який живе в Сан-Франциско, купив два гектара землі на острові в Тихому Океані, генератори, сонячні панелі і тисячі патронів.
“Коли суспільство втрачає здорові засади, воно занурюється в хаос”, — каже він.
Чоловік розповів колегам про свій “маленький проект”, і вони стали ділитися деталями своїх приготувань. “Люди, які розуміють процеси керування суспільством, розуміють, що ми ходимо по тонкій культурній кризі”, — додає він.
У приватних групах в Facebook багатії обмінюються порадами щодо протигазів, бункерів та місць, захищених від наслідків зміни клімату.
Один з членів такої групи, глава інвестиційної компанії, розказав, що в нього є заправлений гелікоптер та підземний бункер з системою фільтрації повітря. “Багато моїх друзів мають зброю, мотоцикли та золоті монети. Це вже не поодинокі випадки”, — розповідає він.
За словами глави фонду Mayfield Fund Тіма Ченга, таких людей багато в “долині”.
“Ми зустрічаємося та обговорюємо “план Б”. Скажу відверто: я скуповую нерухомість не тільки для отримання пасивного доходу, а й щоби мати притулок на крайній випадок. Якщо розпочнуться громадянська війна або великий землетрус, ми хочемо бути готовими”, — говорить він.
Для деяких людей це лише розвага, гра в наукову фантастику. Для інших, як для Хаффмана, це наслідок багаторічної занепокоєності. Хаффмана турбують основи американської політичної стабільності та ризики масштабних заворушень. За його словами, сучасний стиль життя підтримується крихким консенсусом.
“Ми прийняли на віру, що наша країна функціональна за визначенням, що наша валюта ціниться, що мирне передавання влади — це норма, що всі ці речі, які ми цінуємо, працюють. Хоча я думаю, що всі ці речі досить стійкі, і ми багато чого вже подолали, нам доведеться вирішувати ще багато проблем”, — переконаний він.
Скільки багатих американців готуються до катастрофи? Важко сказати. Багато людей не люблять про це говорити. На думку Хоффмана — понад 50%.
На протилежному боці країни подібні незручні розмови теж нуртують у фінансових колах. Роберт Х. Даггер, колишній партнер у глобальному хедж-фонді Tudor Investment Corporation, вважає, що кожен, хто є частиною цих кіл, знає людей, яких турбує “рух Америки до чогось на кшталт російської революції”.
Роберт А. Джонсон, керівник хедж-фонду Soros Fund Management, бачить у розмовах про катастрофу серед своїх колег глибшу кризу. Ще у січні 2015 року Джонсон забив на сполох: напруга, викликана гострою нерівністю доходів, стає настільки сильною, що деякі багатії світу починають думати, як захистити себе.
На Всесвітньому економічному форумі в Давосі Джонсон сказав аудиторії: “Я знаю менеджерів хедж-фондів в усьому світі, які купують злітні смуги та ферми в таких місцях, як Нова Зеландія. Вони вважають, що їм доведеться рятуватися”.
Поки державні інституції занепадають, тривога серед еліт зростає. “Що це насправді говорить нам про нашу систему?” — запитує Джонсон.
Чому страхи щодо дистопії з’являються у певні моменти історії? Кінець світу як пророцтво, літературний жанр або бізнес-можливості ніколи не буває статичним, він змінюється відповідно до наших тривог. З точки зору історії захоплення кінцем світу виникало в часи політичної нестабільності та швидких технологічних змін.
В часи, коли Північна Корея випробовує ядерну зброю, можна очікувати сплеску запиту на бункери та сховища. Проте, на думку глави проекту бункерів для виживання Ларрі Холла, є більш глибокі причини такого попиту. “70% населення країни не подобається напрямок, у якому все рухається”, — каже він.
Один з менеджерів американського хедж-фонду, який побажав залишитися анонімним, заявив, що вже не йдеться про жменю “божевільних”, які переймаються апокаліпсисом. “Якщо я тільки не один з них”, — додав він.
З 1947 року бюлетень вчених-атомників, журнал, заснований членами Мангеттенського проекту (кодова назва програми розробки ядерної зброї, здійснення якої почалося у вересні 1942 року в США), оновлює “Годинник судного дня” — символічний пристрій, який показує ризик знищення цивілізації.
У 1991 році, коли холодна війна закінчувалася, годинник було встановлено в найбільш безпечне положення у свої історії — на сімнадцять хвилин до опівночі.
Однак відтоді ситуація значно погіршилася. У січні 2016 року, після збільшення військової напруженості між Росією і НАТО, годинник було встановлено за три хвилини до опівночі — на тому ж рівні він перебував у розпал холодної війни.
Після обрання Трампа панель науковців, які визначають рівень загрози, знову була скликана для обговорення. Якщо буде ухвалене рішення перемістити годинник вперед на одну хвилину, це позначить рівень загрози, якого не бачили з 1953 року, після першого випробування американської водневої бомби.

Про це повідомляє avtoblog.ua з посиланням на заяву голови комітету з питань податкової та митної політики Верховної Ради Ніни Южаніної.

“Наприклад, якщо вартість такої іномарки, як Audi А6, складає €2000 (на ринку тієї країни, де автомобіль був придбаний), то вартість розмитнення обійдеться в €163 в 2017 році, у €260 у 2018 році і €325 у 2019 році. Якщо ж автомобіль коштує близько €6000, то в 2017 році розмитнення обійдеться в €195, у 2018 році – у €312, а в 2019-му – €390 на рік”, – уточнили фахівці.

Такі суми стало можливими визначити завдяки “калькулятору”: тобто чинні донедавна тарифи розмитнення були помножені на ставки: 0,025 (2017 рік), на 0,04 (2018 рік) і на 0,05 відповідно.

Успішний запуск ракети “Антарес” відкрив для української авіакосмічної галузі нові перспективи.

Спільний проект із США має потенціал розвитку аж до участі українських астронавтів в міжнародних космічних експедиціях та побудови Україною своєї власної станції на Місяці, йдеться в сюжеті ТСН.19:30. Про такі амбіції заявив керівник конструкторського бюро “Південне” Олександр Дегтярьов.

Він наголосив, що в України є всі необхідні технології, компоненти, освіта, а бракує лише грошей. “Особливість України полягає в тому, що ми входимо до п’ятірки країн, котрі мають спеціальні технології. Ми повинні залучати їх, як нашу конкурентну перевагу, і продати товар, створений на базі цих технологій.Я вважаю, людство має пройти через Місяць і навчитися жити та освоювати тіла Сонячної системи”, – каже він.

Як повідомлялося, напередодні ракетоносій Antares OA5 із вантажним кораблем Сygnus на борту здійснив успішний старт із Середньоатлантичного регіонального космопорту на острові Волопс, штат Вірджинія. Секретар РНБО Олександр Турчинов схвально відгукнувся про успішний пуск модернізованої ракети та наголосив, що Україна повертає собі позиції ракетної держави.

Про це пише сайт Vikka.

Керівник провідної IT-компанії в Черкасах Віктор Євпак, повернувшись з-за кордону, намагається запроваджувати у місті соціальні проекти, однак поки що наштовхується на совковість та бюрократизм.

«Подумав, чому б хобі не зробити роботою. Пройшов стажування в Америці. Благо, був час, бажання і знання мови. Це основні три речі. Навіть спершу не було математичних здібностей, але все прийшло з часом. Оскільки ІТ-сфера дуже динамічно розвивається, працювати ніколи не набридає. Ось, наприклад, робитимемо для хлопців із Кремнієвої долини (штат Каліфорнія, США) мобільний додаток для підводного дрону. Це дуже круто», – розповідає Віктор.

Компанія, що розпочинала свою діяльність сім років тому з одним інженером, наразі налічує 80 працівників. Очільник команди переконує: їм не потрібно нікуди інтегруватися, бо вже давно в Європі.

«Ця індустрія майже не пов’язана з Україною. Ми тільки фізично перебуваємо тут, а всі наші замовники за кордоном. А там класно: люди не кидають один одного, там є повага, репутація і передбачуваність, бо якщо людина щось пообіцяла, вона робить. Якщо каже, що заплатить в такий-то період, вона платить. І ми приносимо такі європейські цінності сюди», – зазначає Віктор Євпак.

Окрім комерційних проектів, команда ще займається соціальними ініціативами. Зокрема, півтора року тому вони запустили проект, що пропонує корисну та збалансовану їжу з доставкою додому. Наразі цим проектом цікавляться й у інших містах, проте засновники планують поки що залишитися в Черкасах та відкрити кафе у середмісті.

Як відомо, у червні сервіс замовлення таксі Uber (мобільний додаток для пошуку, виклику та оплати таксі або приватних водіїв) офіційно почав працювати в Києві, проте подібний проект свого часу планував запустити у Черкасах Віктор Євпак. Тоді чоловіка попередили, що подібних речей робити не варто.

«Хотіли робити Uber, бо запроваджували подібні додатки для інших міст. Але мені сказали: «Роби, якщо хочеш, щоб до тебе прийшли з автоматами, бо своїм додатком ти уб’єш бізнес таксистів». Насправді такий сервіс дуже зручний, я і сам ним користуюся, коли буваю за кордоном. Вважаю, що це тільки питання часу, коли наші люди до цього прийдуть», – переконаний айті-інженер.

Проте транспортне рішення Черкасам команда Віктора Євпака таки запропонувала, створивши мобільний додаток Mapa Magic для відстеження руху тролейбусів в реальному часі. Ідея створення системи зародилася після того, як розробники запровадили таку систему в Лондоні та взялися за модернізацію транспортної реформи в Манчестері. Проте команда навіть не підозрювала, які випробування їх чекають у Черкасах.

«Якщо в Англії усі витрати на себе взяла держава, то ми пішли на це за власної ініціативи, витрачаючи особисті кошти. Ми закупили ці трекери, завезли їх сюди, розмитнили, сплатили чимало податків. Потім почали їх встановлювати – і тут теж одні проблеми. Нас одразу попередили: тролейбуси старі, тож якщо ми поставимо трекери із заводу, то вони всі погорять через перепади напруги, як, власне, це сталося із роутерами. Тому вже на місці ми все доробляли, щоб пристосовувати трекери до наших реалій», – зазначає Віктор Євпак.

У квітні команда встановила трекери на тролейбуси, аби протестувати їх, і тут знову дали про себе знати форс-мажорні обставини, які Лондону навіть і не снилися.

«Ми побачили, що наші тролейбуси ходять не так, як ми думали. То вони знімаються з рейсів, то кудись повертають, змінюючи маршрути. Був суцільний хаос, адже програма працює тільки тоді, коли все впорядковано і можна передбачити певний алгоритм», – згадує інженер.

Тоді розробники стали писати ще одну програму, щоб відстежувати зміни. Встановили диспетчеру спеціальний планшет, щоб той відмічав усі зміни руху, чи коли тролейбус виходить з ладу. Віктор Євпак зізнається: знав, що запроваджувати щось нове буде непросто, але не настільки. Совковість досі не полишає українців, і зокрема тих, хто здатен щось вирішувати. Так, тролейбусники сприйняли пропозицію інженерів без ентузіазму, та й міська влада особливо не сприяла.

«Тролейбуси для мене не були цікаві, тому що аудиторія, яка використовує смартфони, їздить не на тролейбусах, а на маршрутках. Мені пообіцяли у профільному департаменті мерії співпрацю і до них потрібно було з чимось вийти. Легше всього було домовитися з КП «Черкасиелектротранс», – пояснює ініціатор проекту.

Якщо тролейбусники принаймні не чинили супротиву, то маршрутники на контакт не пішли. Кожен питав: а що мені з цього буде, яка вигода. Аргумент, що це покращить сервіс, взагалі не розглядався. Зацікавився проектом тільки один перевізник.

«Я прийшов до цього перевізника розповідати про трекери і дивлюся: сидить чоловік років вісімдесяти, а на столі у нього немає комп’ютера і стоїть старий радянський телефон. І в голові з’являється думка: «Боже, кому я це розповідаю?». Але раптом на одну із моїх реплік він говорить: «От коли я був у Нью-Йорку…». І я такий: окей, це вже інша справа – людина була за кордоном, бачила це в дії і цікавиться новим», – пригадує Віктор Євпак.

Керівник проекту сподівається, що невдовзі саме на маршрутах цього перевізника з’являться такі ж трекери.

«Підозрюю, що інші перевізники відмовилися, бо система зробить їхню діяльність прозорою – на карті буде чітко видно, де перебуває кожен автобус і скільки їх всього на маршруті. А це може бути не вигідно підприємцям, адже вони можуть не випускати усі маршрутки в цілях економії. Тому для вирішення цього питання, на мою думку, потрібна тільки політична воля мера і його команди. У вересні видаватимуться нові ліцензії для перевізників і владі нічого не коштує вписати один пункт про навігацію в умови видачі ліцензії», – зауважує Віктор Євпак.