“Ми вперше за 10 років так близько до того, щоб про£бати країну. На всіх прошарках суспільства. На всіх. Починаючи від влади, генералів та закінчуючи не народженими для війни та по+уістами. Здається, лише бл 15% жителів України не байдуже, існуватиме ця держава чи ні.

Війна – не нежить, сама не пройде. Одні біля корита все не нажеруться грошей, другим “Воля” лише прізвище смішного “какаяразніца” коміка. Один з тих етапів, коли мозок відмовляється адекватно сприймати цей сюр.

Порад не буде. Рішення не запропоную. Моралі нема. Нема ні моралі, ні честі, ні гідності. Завтра я знову гребтиму в своєму маленькому каное проти течії з лави і скорпіонів. Проте з цього дня чекайте від мене більше тексту. Я втомилась бути “поміркованою”. Ні. Не так. Мене за&@ло! це Я не чекатиму коли повз пропливе тіло ворога, бо можу вичекати лише побачити тіла друзів і рідних. До біса.

P.S. І ні. Я не йду в політику. Буде більше контенту. Більше мого особистого погляду на ситуацію.

«Знову сум огортає кожного жителя нашої громади. Ми просили Бога, щоб ніхто більше не повертався додому на щиті, але війна не щадить нікого…» – зазначив о.Роман Будола.

На останню зустріч з солдатом прийшли друзі, колеги, бойові побратими, сотні односельчан… Для всіх це важка втрата. Під військовий залп та національний гімн матері вручили прапор як символ держави, за яку загинув Роман Абдуллаєв. Розрізали й весільний коровай, інформує Лановецька міська рада.

Про це повідомляє Лановецька міська рада.

“Війна безжальна…: Лановецька громада зустріла полеглого захисника Романа Абдуллаєва В скорботі село Лопушне і вся Лановецька громада, бо сьогодні на колінах зустріли кортеж із тілом 34-річного військовослужбовця Романа Абдуллаєва. Гіркі сльози матері, сестер, племінниць, усіх, хто знав Романа зросили йому шлях до рідного порога. Завтра із захисником попрощаються назавжди… Чин похорону відбудеться сьогодні, 15 січня, о 10:00 год. на подвір’ї рідного дому загиблого у с. Лопушне. Вічна пам’ять Герою!”, – йдеться у дописі.

“Війна безжальна, забирає найкращих людей. Тих, кому ще б жити і жити, будувати сім’ю, радіти життю…” – висловив думки у промові о.Роман Будола.

Сьогодні, 13 січня, лановецька громада провела в останню дорогу земляка-нацгвардійця

Як повідомили у Лановецькій міській раді, до болю знайомими стежками рідного села Грибова до місця вічного спочинку, сьогодні, 13 січня, жителі Лановецької громади провели старшого навідника обслуги міномету Національної гвардії України Олега Скакуна.

«Протягом проходження військової служби, Олега відрізняли надзвичайно високі якості достойного військовослужбовця, вірного товариша та справжнього патріота.» – згадують бойові побратими загиблого.

Державний стяг, як символ держави, якій вірно служив старший солдат, вручили дружині загиблого.

Схиляємо голови на знак поваги і шани. Вічна пам’ять Герою!

Про це Олександра розповіла на своїй інстаграм-сторінці.

“Мобільне СТО, на яке ми з вами зібрали, стоїть на подвір’ї цього чоловіка. Олександр. Більше того, у нього на подвір’ї біля 4-х авто для ЗСУ, які він просто тримає!”, – написала вона на своїй сторінці в Instagram.

За словами блогерки, Олександр представився їй військовим з АТО. У нього є своя громадська організація (Народний контроль об’єднаних громад). Фонд Тарнавської уклав з нею договір і допоміг виконати запит.

“Цей проєкт передбачав мобільне СТО з укомплектуванням і пікап Volvo з лебідкою. Олександр Чепура розбив пікап, бо взяв його у власне користування. За мною зв’язались небайдужі чоловіки, які раніше працювали у його БО і не тільки. Розповіли багато інформації про Олександра”, – написала блогерка та додала: “Мені соромно перед вам через це”.

Олександра Тарнавська заявила, що збирається забрати це авто у Олександра Чепури та готова звернутись до поліції.

Згодом у коментарі для видання “ПІК” волонтер Олександр Чепура, керівник вищезгаданої організації розповів з яких причин авто так і не потрапило на фронт, та чи планує він взагалі передавати машину військовим.

Чоловік повідомив, що це технічна машина, яка призначена саме для ремонту автомобілів, які зламалися у зоні бойових дій.

“Одразу машина не поїхала, бо я шукав команду майстрів, які на місці змогли б ремонтувати машини. Також ми чекали допоки ще одна машина буде готова до відправки. Потім так сталося, я хоронив брата, сам потрапив у ДТП й хлопці без мене не хотіли їхати”, – сказав він.

Чепура додав, що “мобільне СТО” не призначене для певної військової частини чи підрозділу, а має працювати й використовуватися там, де є потреба, тобто на різних напрямках.

“Зараз зима й не можна машину везти, треба зачекати бодай до лютого, поки дозволить погода. Я зв’язувався з різними комбатами, обдзвонював їх. Там різні ситуації, вони не завжди є на місці, а механіки, які звідси поїдуть також не хочуть працювати “за хліб”, – зазначив він.

Чоловік запевняє, що знає, кому й коли має передати автомобіль, але знову ж таки точних термінів не називає, а це може означати, що машина може ще стояти півроку, коли могла б вже давно використовуватися за призначенням на фронті.

Про подію повідомила пресслужба Лановецької міської ради.

“”Повернувся додому на Хрещенський Святвечір…”: Лановецька громада зустріла полеглого Героя Михайла Вишомірського На щиті сьогодні, 5 січня, повернувся до рідного дому на Хрещенський Святвечір загиблий захисник Михайло Вишомірський із с.Мала Карначівка.

Щира молитва за спасіння душі солдата об’єднала сотні мешканців Лановецької громади. Зелена хвоя як символ вічного життя густо встелила стежину, якою сьогодні востаннє до рідного дому повернувся Герой.

“Ми повинні щодня молити Господа за спасіння душ полеглих, бо якби не такі хлопці, як Михайло, то ворог вже давно був би тут.” – звернувся до присутніх о. Ігор Шаринський”,- ідеться у повідомленні.

Чин похорону відбувся 6 січня, о 12:00 год. на подвір’ї рідного дому загиблого у с.Мала Карначівка, далі кортеж із тілом військовослужбовця відправиться у Покровський храм, що у м.Ланівці.

“Ще такий юний, 20- ти річний, боєць віддав своє життя за Україну. Висловлюємо щирі співчуття сім’ї та близьким Героя Володимира! Хай наші молитви допоможуть їм пережити цю невимовну втрату. Нехай душа покійного знайде спокій та мир в Царстві Божому…

Вічна слава та шана Герою! Безмежно вдячні за захист!”, – йдеться в дописі міськради.

Про це повідомила Чортківська міська рада.

“Ще один Герой повертається із війни до рідного дому на щиті… Надійшла жахлива звістка про загибель чортків’янина, стрільця-санітара Мерени Віталія (27.01.1990). Віталія призвали на військову службу 22 березня 2023 року. Служив в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді у стрілецькому батальйоні на посаді стрілець-санітар. Загинув 25 грудня під час артилерійського обстрілу російськими військами поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району. Про дату та час зустрічі Віталія у Чорткові повідомимо додатково”, – йдеться у повідомленні.

Як інформують “Тернополяни”, мешканець села Лошнів, молодший сержант Євген Псюрський (20.02.1997 р.н.) загинув внаслідок артилерійського обстрілу 11 грудня 2023 року поблизу м. Мар’їнка Покровського району Донецької області.

Євген Псюрський призваний на військову службу за контрактом 06.12.2022 р, розповіли у міськраді.

Про зустріч домовини з тілом Євгена Псюрського та церемонію поховання буде відомо згодом.

Про це повідомляє Більче-Золотецька сільська територіальна громада.

“Страшна звістка знову прийшла в нашу громаду. Внаслідок стрілецького бою з окупантами загинув командир десантно-штурмового відділення Когут Валерій Іванович, 20.04.1979 року народження, житель села Монастирок. Вічна і світла пам’ять Герою. Щирі співчуття рідним», – йдеться у дописі Більче-Золотецької сільської територіальної громади.

“Героїчний літопис Чортківського краю поповнюється новими сумними сторінками. На жаль, в бою за незалежність України загинув житель села Монастирок Більче-Золотецької громади Валерій Когут, 20 квітня 1979 року народження. Чортківська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним і близьким Героя. Благословенного польоту душі твоїй, славний Воїне! Вічна пам’ять і шана Захиснику України!» – йдеться у повідомленні Чортківської РВА.

Про це інформує Чортківська РДА.

“Знову у зажурі Копичинецька громада. Бо втрачає своїх дітей, своїх синів.

Душа ще одного славного Захисника відлетіла у місце небесного збору Воїнів Світла. І вкотре сумна новина з пекельного Бахмутського напрямку.

4 грудня 2023 року зник безвісти, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Хромове Бахмутського району Донецької області, Костянтин ГОНДЗ, 13.06.1975 року народження. А вже 19 грудня мешканці Копичинецької громади дізналися про його загибель.

Чортківська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним і близьким Воїна. Славному Сину-Герою – доземний уклін та вічне життя у світлих Божих небесах і вдячній памʼяті сучасників та нащадків”, – йдеться в повідомленні.

Сумну звістку повідомила Лановецька міська рада.

“На Запоріжжі загинув військовослужбовець з Лановецької громади Солдат Микола Марценишин 1990-го року народження, із с. Лопушно, загинув вчора, 28 грудня, в районі населеного пункту Новодарівка, що на Запоріжжі. Життя кулеметника обірвалося під час виконання бойового завдання, внаслідок влучання ворожого дрону. В скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Вічна йому слава”, – йдеться у повідомленні.

“Кровотечі, зламані ребра та забої внутрішніх органів – усе це стало причиною смерті жительки села Старий Збараж. З такими травмами жінка прожила три дні. До медиків не зверталася і як наслідок – втратила свідомість та померла. ” повідомили сусіди”, – йдеться в повідомленні.

На місце пригоди виїжджала слідчо-оперативна група. У ході перевірок стало відомо, що потерпіла за життя зловживала спиртними напоями та вела антисоціальний спосіб життя.

“Потерпілу оглядав судово-медичний експерт. На тілі жінки він виявив численні травми та синці. А уже після розтину стало відомо, що причина смерті – ушкодження, отримані кілька днів перед смертю”, – каже начальник СКП відділення поліції N4 (м. Збараж) Віталій Пахлан.

Підозрюваного розшукали та затримали. Чоловік у скоєному зізнався. Він каже, що травмував дружину через ревнощі.

Йому уже оголосили підозру відповідно до частини 2 статті 121 ККУ. Триває слідство.

За обставинами справи встановлено, що дворічний хлопчик забрався під нерухомий автомобіль “УАЗ-3909” у проміжок між його заднім колесом та заднім крилом і коли цей автомобіль рушив вперед, то тіло малолітнього затягнуло колесом під арку автомобіля, де дитина загинула, пише Місто.

Сторона обвинувачення стверджувала, що з-під автомобіля було видно частину тіла хлопчика, а тому водій автомобіля міг його побачити, однак не зробив цього, чим порушив Правила дорожнього руху і тому винен у вчиненні смертельного ДТП.

Однак Шумський районний суд і Тернопільський апеляційний за результатами судового і апеляційного розгляду прийшли до переконання, що надані стороною обвинувачення докази не підтверджують того факту, що перед початком руху водій автомобіля об’єктивно міг побачити (через дзеркало заднього огляду або шляхом відкриття вікна чи дверей автомобіля) малолітнього потерпілого, а тому в діях водія відсутні порушення Правил дорожнього руху.

З такими висновками погодився і Верховний Суд, який, розглянувши скаргу прокурора, залишив без змін ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2023 року щодо Володимира Ш., якого суд першої інстанції визнав невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 286 КК України та виправдав за відсутністю в його діях складу даного кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування Володимир Ш. обвинувачувався в тому, що 14 липня 2021 року, приблизно о 13 год. 35 хв., керуючи службовим автомобілем ВАТ “Тернопільобленерго” – “УАЗ-3909”, він привіз до с.Цеценівка Кременецького району працівників підприємства зняти показники електролічильників. Водій зупинив автомобіль біля дитячого садочка та вимкнув двигун.

У цей час із двору, розташованого навпроти домогосподарства, вийшов хлопчик віком 2 роки 5 місяців. Дитина перейшла дорогу, підійшла до автомобіля та, нахилившись, пролізла під арку заднього лівого колеса і стала за ним. Невдовзі до “УАУ-3909” повернулись працівники ВАТ “Тернопільобленерго”, водій запустив двигун і рушив з місця вперед, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження малолітньому потерпілому, від яких той помер на місці дорожньої аварії.

Про це інформує Борсуківська ОТГ.

“З глибоким сумом повідомляємо про втрату Борсуківської громади.

3 грудня 2023 року загинув наш воїн Воронюк Олександр Борисович (17.09.1986) із с.Борсуки.

Наш захисник загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п.Терни, Донецької області, внаслідок стрілецького контакту з противником. У загиблого залишилась дочка, батьки та брат.

Висловлюємо щирі співчуття з приводу смерті захисника, схиляємо голови у скорботі. Царство Небесне та вічна пам’ять! Про зустріч Героя та чин похорону повідомимо додатково”, – йдеться в повідомленні.

Про сумну новина повідомила Зборівська міська рада.

“І знову смерть нашого ГЕРОЯ, сльози, біль.. Шановні мешканці громади! З сумом повідомляємо, що внаслідок отриманого важкого бойового поранення 03 грудня 2023 року в Запорізькій міській лікарні помер наш земляк, солдат Богдан ПЕТРИШИН, 30.09.1973 року народження, який проживав в селі Жуківці Ярчовецького старостинського округу. Висловлюємо щирі співчуття сім’ї Героя! Розділяємо Ваш біль та горе! Вічна слава Герою, який захищав Батьківщину і віддав за неї найдорожче – власне життя! Інформацію про зустріч тіла Героя та чин похорону повідомимо додатково”, – йдеться у повідомленні.

Світлана Тленюк розповіла Суспільному свою історію.

“То неймовірне щастя, бо в тобі б’ються сердечка твого коханого. Я з нетерпінням чекаю, коли візьму їх на ручки, зможу поцілувати, обняти. Це мене тримає”.

Звістку про те, що скоро стане батьком, її чоловік так і не почув. Світлана каже, про те, що вагітна дізналася на третій день після його похорону.

“Мені дуже шкода, що чоловік так і не дізнався про вагітність. Він з першого дня хотів дітей, але в нас не виходило. Коли він прийшов у відпустку, я йому запропонувала екстракорпоральне запліднення. Виявилось, що в одній з клінік Тернополя для військових діє безкоштовна програма”.

Світлана та Богдан Тленюк. Фото: Світлана Тленюк

Пара прожила разом два з половиною роки. Увесь цей час мріяли про спільну дитину. Для них обох це був другий шлюб. Від першого у Світлани двоє синів. У липні минулого року старший син Назар загинув на війні. Молодшому, Олексієві, зараз 15.

Олексій біля фото загиблого брата. Фото: Світлана Тленюк

Богдан Тленюк у мирному житті працював водієм. Брав участь в Антитерористичній операції. Коли почалася повномасштабна війна з Росією — добровольцем пішов на фронт. Служив на Донеччині.

“Він був патріот у мене. Як тільки почалось вторгнення, він відразу кинувся до військкомату. Кілька днів штурмом намагався добитися, щоб не просто йти в якусь бригаду ремонтників, бо хотів тільки на фронт. Так він потрапив до саперів і став сапером-гранатометником. Постійно воював на тому напрямку, біля Бахмута та Авдіївки”.

Богдан Тленюк. Фото: Світлана Тленюк

Світлана розповідає, щоразу, перед виходом на бойове завдання, чоловік телефонував. Востаннє його голос почула 4 липня.

“Він міг на 2-3 дні пропадати, і тоді серед ночі дзвонити. Я постійно чекала від нього дзвінка. Цього разу він попередив мене, що йде на бойове завдання, я чекала, але, на жаль …”.

Як загинув Богдан, жінка дізналася від його бойових побратимів.

“Хлопці відбили дуже велику територію на авдіївському напрямку і коли поверталися назад, вони підбирали всіх поранених. Тоді почався обстріл з дрона і йому попало прямо в спину. Того пораненого хлопця, якого він виводив звідти, відкинуло на 15 метрів, а Богдана одразу на смерть. Обручку я постійно ношу з собою, як часточку його серця коло себе”.

В пам’ять про коханого, Світлана вишила бісером картини. На одній з них — вони обоє після одруження.

Картина з бісеру вишита Світланою. Фото: Світлана Тленюк

У будинку в селі Стриївка на Збаражчині, де народився Богдан, разом з їхніми батьками облаштувала куточок пам’яті.

“Чекаємо на народження моїх крихіток. Такий скарб. Без Богдана важко, але я збережу цей скарб для нього”.

Загинув Герой під час бойових дій у Луганській області.

На Закарпатті провели в останню дорогу загиблого захисника Василя Кальваровського. Воїн був родом із Тернопільської області. Про це розповіли у Підгаєцькій міській раді.

— Під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району Луганської області загинув уродженець с.Носів штаб-сержант Василь Кальваровський, — йдеться у повідомленні.

Вічна пам’ять і слава українському Воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!

Служба безпеки і Національна поліція нейтралізували у Чернівецькій області злочинне угруповання, яке створило канал незаконного виїзду за межі України чоловіків призовного віку. За гроші фігуранти переводили ухилянтів до сусідньої європейської країни через заздалегідь підготовлені «лісові стежки».

За наявними даними, учасники банди отримували понад 100 тисяч американських доларів «прибутку» на місяць.

Щоб схилити військовозобов’язаних до втечі за кордон, зловмисники «гарантували надійність маршрутів» в обхід контрольно-пропускних пунктів.

Крім того, організатор угруповання обіцяв своїм клієнтам «захист» від правосуддя, якщо їх затримають під час нелегального перетину державного кордону.

Співробітники СБУ задокументували злочинні дії банди і затримали її організатора разом з чотирма його спільниками.

За даними слідства, угруповання створив 44-річний мешканець Буковини. До незаконної діяльності він залучив своїх знайомих, серед яких були особи з кримінальним минулим.

Так, наприклад, один із учасників банди раніше неодноразово відбував покарання за вчинення тяжких злочинів.

Через власні зв’язки вони підшукували потенційних призовників та пропонували їм своє сприяння у втечі за кордон.

Вартість «послуг» оцінювали від 3 до 5 тисяч доларів США залежно від терміновості виїзду.

У цю суму входило консультування клієнтів щодо поведінки під час прихованого перетину держкордону та їх «супровід» до сусідньої країни.

При понад 20 обшуках за адресами проживання та в автомобілях затриманих вилучено: мобільні телефони, сім-картки та чорнові записи із доказами незаконної діяльності; великі суми готівки, ймовірно одержаної злочинним шляхом.

Наразі всім затриманим повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України (незаконне переправлення осіб через державний кордон України, вчинене організованою групою).

Вирішується питання про обрання їм запобіжного заходу – тримання під вартою. Зловмисникам загрожує до 9 років тюрми з конфіскацією майна.

Комплексні заходи проводили спільно з Національною поліцією за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора.

Сумну звістку оприлюднив Бережанський ліцей, де навчався полеглий.

“На жаль, підтвердилась інформація про загибель нашого колишнього учня, старшого солдата, заступника командира бойової машини-навідника-оператора Деркача Івана Васильовича, 17.01.1995 р.н., який вже більше року вважався зниклим безвісти в районі Херсонської області.

Іван навчався у нашому закладі з 2009 по 2011 р.

Вірний, старанний, дружелюбний, цілеспрямований, відданий, щирий – про нього можна писати безліч хороших слів. Справжній патріот, справжній воїн, найкращий товариш, однокласник, учень…

Він завжди залишиться таким для своїх рідних, друзів та педагогів. У цю важку годину колектив Бережанського ліцею ТОР висловлює щирі співчуття рідним, близьким і знайомим Героя.

Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!”, – йдеться у повідомленні.

Як інформують “Тернополяни”, полеглому Герою був 41 рік.

“Сьогодні обірвалося життя мужнього воїна, жителя с. Баворів Степана Васильовича Гевка (05.06.1982р.н.). З перших днів війни Степан поповним ряди місцевої тероборони, а згодом – лави ЗСУ. Служив на Запорізькому напрямку.

За декілька днів до важкого поранення чоловік збирався у довгоочікувану відпустку додому, де його чекали сини та дружина. У цивільному житті Степан був майстром, професійно займався мисливством.

Будучи вірним військовий присязі, захищаючи Україну, наш земляк віддав своє життя за наш спокій та мирне небо. Йому був лише 41 рік.

Від себе особисто та всієї Великогаївської громади висловлюю щирі співчуття дружині Галині, синам Володимиру та Ігорю, батькам та усій родині. Нехай Бог допоможе пережити Вам страшну втрату”, – йдеться у повідомленні.

До співробітників Кременецького районного відділу поліції надійшло повідомлення від 69-річної жительки одного з сіл району про те, що у неї хтось викрав 27 тисяч гривень.

До співробітників Кременецького районного відділу поліції надійшло повідомлення від 69-річної жительки одного з сіл району про те, що у неї хтось викрав 27 тисяч гривень.

На місце події виїхала слідчо-оперативна група.

Заявниця припускала, що крадіжку міг скоїти хтось із сусідів, тому поліцейські взялися відпрацьовувати ці версії, водночас, уважно розпитували «потерпілу», чи не сама вона заховала збереження і не пам’ятає де, бо таке трапляється дуже часто.

Пенсіонерка стала пригадувати місця сховку: то в садку, то біля льоху. Словом, поліцейські перекопали чималу ділянку, але не марно.

Поліцейські ще й перекопали земельну ділянку заявниці, бо саме там вона останній раз ховала свої збереження.

Запхані в скляну банку банкноти таки знайшли і повернули власниці.

Повідомили на сторінці громади.

Похорон відбувся у селі Струсів. Провести в останню путь прийшли односельчани загиблого, жителі громади, представники влади, духовенство, військовослужбовці.

“У пам’яті близьких Марʼян назавжди залишиться відважним патріотом, вірний присязі, який з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок – до останнього захищав Батьківщину. Вічна пам’ять Марʼяну та усім воїнам, які полягли в боях за нашу свободу та незалежність! Спочивай з миром, Герою!Герої не вмирають!!!”, – висловили співчуття в громаді.

На Чортківщині померла породілля, яка, за попередньою версією, народжувала вдома.

Дитя знайшли під ліжком
Мертвою під ліжком знайшли і її дитину — повідомили журналістам «20 хвилин» власні джерела.

— Не знаю подробиць, але все сталось у с. Вікно, що в Чортківському районі, десь на вихідних, 14-15 жовтня, все село гудить вже кілька днів, — повідомила журналістів читачка Наталя, яка просила не називати її прізвища в публікації. — Жінці років до 25, вона молода. Знаю, що працювала у Тернополі, а до батьків в село приїжджала час від часу. Народжувала вдома чи то викликали пологи — не знаю. Але вона буквально стекла кров’ю, а дитинку знайшли вже поліцейські під ліжком.

Чи були в цей час батьки вдома, люди не знають. Але запевняють, що в селі в неділю, 15 жовтня, було чимало поліції. Маму породіллі вже опитувала поліція. Місцеві спочатку запевняли, що правоохоронці її разом із татом арештували. Але згодом підтвердили, що на похороні доньки батьки були. І правоохоронці запевнили «20 хвилин»: батьків опитали, але не затримували.

Що кажуть у поліції і односельці?
— Жінка народжувала вдома, за попередньою інформацією, померла від інфекції та крововтрати, — прокоментував начальник відділу комунікації Головного управління Нацполіції в області Сергій Крета. — Тіло дитини забрали на експертизу, спеціалісти мають встановити, чи народилось живим і якою була причина смерті, повідомив речник поліції.

Відомості про подію вже внесли до ЄРДР за ст. 115 Кримінального кодексу України.

Односельці загиблої дівчини із с. Вікно, що в Чортківському районі, розповіли, що породіллю звуть І., і вона 1999 року народження. Закінчила ЗУНУ і працювала у Тернополі. Мама загиблої довший час була на заробітках у Польщі, а десь за тиждень до трагедії повернулась додому. Батько працює в селі, у місцевого підприємця. У Польщі проживає брат Ірини із сім’єю. Його на похороні не було, розповіла односельчанка Оксана.

— Нормальна сім’я, двоє дітей, мали б ще одне онучатко, що там сталось ніхто достеменно не знає, — каже пані Оксана. — Але Іра приїхала додому десь за тиждень до смерті. Люди бачили, як паркан малювала, картоплю із батьком копала на городі. Як неодноразово батько зустрічав її і проводжав на автобус до Тернополя.

Швидку викликали
Ніхто із місцевих не знає, чи в жінки почались пологи, чи викликали їх. І чому не звернулись до медиків, не викликали швидку, а вирішили, що Ірина народжуватиме вдома. Ще в суботу, 14 жовтня, кажуть сусіди, до Ірини приїжджала швидка. Близько 5 ранку медиків викликали знову, але вони лише констатували смерть жінки.

У Центрі екстреної медичної допомоги, куди «20 хвилин» звернулись за коментарями і цікавились, чи справді викликали швидку у це село на вихідних, 14-15 жовтня, коментувати будь-що відмовились, доки триває розслідування. Проводять медики і власне розслідування, що саме з’ясовуватимуть — не повідомляли. Але про виклик інформацію підтвердили. Проте скільки разів виїжджали за даною адресою, не повідомляли.

Похорон Ірини відбувся у понеділок, 16 жовтня. Священик, який відправляв чин похорону, прощався з Іриною та ангелятком, кажуть місцеві. Чи було маля у труні біля матері – не знають. Провести Ірину в останню путь прийшло дуже багато людей.

Як зауважує власник сітілайтів Сергій Стельмащук, рекламні конструкції у цих місцях встановлені вже більше року, втім такі неприємні інциденти з’явились лише тепер.

“Наразі ми встановлюємо за яких умов і хто пошкодив рекламні конструкції.

Якщо у вас є будь-яка інформація стосовно цих інцидентів, просимо телефонувати до муніципальної інспекції Чортківської міської ради – +380981253402”, – інформує чортківська міськрада.

В коментарях люди вимагають покарати зловмисників. Дехто навіть не стримує емоцій, вважаючи, що за таке блюзнірство варто карати смертю.

“Це наруга над Нашими Героями, які свої життя віддали за кожного з нас!!! В людей немає нічого святого..)Ганьба їм і сором, якби одному відрубали руки, другий вже би такого точно не робив”, – йдеться в одному з коментарів, автором якого є Наталя Чикальська.

Про це повідомили на сторінці спільноти в мережі Фейсбук.

“Плакало не тільки все село, а і небо плакало за нашим Героєм Іваном?

Сьогодні назавжди повернувся додому на щиті наш земляк, односельчанин, дорогий чоловік, тато, брат, воїн – ГЕРОЙ СУХИЙ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ.

Мабуть, не так він мріяв повернутися. Мріяв як зайде додому, обійме і поцілує рідних, а вони привітають його з Перемогою. Але не судилося. Він віддав своє життя, щоб ця мрія здійснилась в інших.

Віримо, що скоро наші воїни, прогнавши окупантів з української землі, з Перемогою повернуться додому, яку він наближав і так хотів бачити.

Спи спокійно, Воїне, Україна вічно пам’ятатиме тебе та шануватиме твою жертву.

Вічна та світла пам’ять, Герою”,- ідеться у повідомленні.

Сумну звістку повідомив Сергій Добалюк, Козівський селищний голова.

“11 жовтня 2023 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Копані Запорізької області загинув мешканець Козови Демків Ярослав (1978 р.н.) – солдат Збройних сил України, стрілець-санітар гірсько-штурмового батальйону. Співчуття рідним, близьким, друзям та побратимам полеглого військового. Низький уклін і вдячність Герою! Вічний спокій душі та слава захиснику України! Час зустрічі тіла та чину похорону буде повідомлено згодом”, – відзначив Сергій Добалюк, Козівський селищний голова.

Співчуття рідним та близьким Героя.

Про стан досудового розслідування розповів начальник ГУНП в Тернопільській області Сергій Зюбаненко.

“Заробляти на війні не дозволено нікому! Поки хлопці та дівчата захищають нас від ворога на передовій, поліція робитиме усе можливе, щоб ліквідувати незаконні оборудки в тилу.

Часто мені ставлять питання про кінцевий результат тих чи інших гучних затримань. Можу ствердно сказати, що поліція робить усе максимально можливе, аби реально покарати винних.

На початку серпня я повідомляв про ліквідацію чергової схеми виїзду ухилянтів за кордон. Тоді оперативники Управління стратегічних розслідувань спільно з нашими слідчими та представниками військової прокуратури викрили організовану злочинну групу, члени якої допомагали військовозобов’язаним чоловікам залишати країну. Доповідаю вам, що членам ОЗГ уже оголосили підозри за кількома статтями Кримінального кодексу. Уникнути відповідальності не вдасться”, – наголосив начальник поліції Тернопільщини.

Сергій Зюбаненко додав, що зловмисникам загрожує реальний термін! Це не фініш, а лише невелика частина вдалого старту. Правоохоронці працюють далі.

З перших днів війни він був мобілізований до лав ЗСУ, брав участь в багатьох бойових діях, захищаючи Україну.

“По дорозі додому під час чергової відпустки зупинилося його серце. Не дочекалися батька з війни дві донечки, дружина, брати. Рідний брат Ігор хоробро захищає українську землю від рашистських загарбників. Вічна слава і пам’ять Захиснику України!”, – йдеться в повідомленні Саранчуківської громади.

Про це повідомила Лановецька міська рада.

“На Донеччині загинув військовослужбовець Роман Яцков. Солдат Роман Яцков із с. Якимівці загинув сьогодні поблизу населеного пункту Новопіль, що на Донеччині. Життя механіка-водія самохідного артилерійського дивізіону військової частини А3215 обірвала ворожа артилерія. Воїн став на захист України ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Служив віддано та вірно. За майбутнє своїх дітей, рідних та кожного з нас віддав найцінніше – життя. В скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Вічна йому слава.а)”- йдеться у повідомленні.

Роман захищав Україну, ще до 24 лютого 2022 року. Без батька залишились двоє діток. В день, коли батько загинув, син Романа, Юрчик, вперше пішов до першого класу

На Тернопільщині посадовцю військкомату і чотирьом його спільникам повідомлено про підозру у переправленні військовозобов’язаних за кордон. Про це повідомили в Офісі генпрокурора України.

“За даними слідства, підозрювані виготовляли для охочих ухилитись від мобілізації жителів Тернопільщини фіктивні документи, які надають право на безперешкодний перетин державного кордону. Свої послуги вони оцінили від 3000 доларів США з однієї людини. Правоохоронці викрили підозрюваних під час отримання 6000 доларів США та передачі замовнику тимчасових посвідчень військовозобов’язаних і довідок військово-лікарських комісій”, – йдеться у повідомленні.

Проведено більше десятка обшуків, під час яких вилучено документи, штампи, печатки, гроші та інші речові докази.

Трьох учасників схеми взято варту із правом внесення застави, а посадовець ТЦК звільнений з посади і переміщений до військової частини бойового складу на сході країни.

Сумну звістку повідомив начальник відділу міжнародного співробітництва та промоції області Тернопільської облради Руслан Кулик.

“Жити потрібно так, щоб і після однієї зустрічі з Тобою, коли Господь позве Тебе до себе – люди заплакали та засумували, усвідомлюючи, що більше з Тобою не зустрінуться у земному житті!

Такий випадок сьогодні у мене, коли дізнався, що після тривалої хвороби відійшов до вічності наш земляк (с. Білокирниця, що на Підгаєччині), священик УГКЦ та батько посла Канади в Україні Лариси Ґаладзи.

Отець Роман був духовним лідером у Бремптоні та по всій Канаді.

Надзвичайно приємно було спілкуватися з ним про життя української діаспори та її вклад у нашу спільну перемогу!

Спочивайте в небесному спокої, отче Романе…”, – йдеться у дописі.

Такі навчальні заклади чекає реорганізація або оптимізація. Як це вплине на учнів та вчителів? Розповідаємо.
Малокомплектні школи розташовані в різних районах області. У деяких кількість учнів менше 10. Зокрема, у Тростянецькій та Серединськівській початкових школах, а також у закладі села Славна навчається всього шість учнів. По сім дітей навчається у початковій школі села Ромашівка та Щепанів, Латковецькому загальноосвітньому навчальному закладі, Трубчинській ЗОШ І ступенів. Лише вісім дітей відвідують початкові школи у селі Саджівка та селі Нестерівці.

У початковій школі села Малі Бірки, Ванжулів, Коцюбинчики, Лисичники та Окопівському навчально-виховному комплексі здобувають освіту по дев’ять учнів.

Чекає ліквідація
На всі такі заклади в майбутньому чекає оптимізація. 30 червня, наприклад, прийняли рішення про ліквідацію Верб’ятинської, Киданівської, Новосільської та Передмістянської початкових шкіл (колишній Бучацький район). У рішенні вказують, що причина ліквідації чотирьох навчальних закладів – створення умов для здобуття дітьми якісної освіти, економічної ефективності функціонування закладів освіти громади, приведення освітньої мережі у відповідність до вимог законодавства та освітніх потреб населення.

Під час розмови з журналісткою «20 хвилин» директорка відділу освіти Бучацької міської ради Оксана Драбовська наголосила, вона підтримує рішення засновника навчальних закладів. Адже на ліквідацію закладів є свої причини.

— Усе — з метою економії коштів, з метою забезпечення нормальною заробітною платою працівників. Бо по субвенції не виходить забезпечувати всіх зарплатою і тоді утворюється заборгованість. А це недопустимо. Школи маленькі і відвідує їх мала кількість дітей. А вони мають навчатися у великих закладах, мають розвиватися. У малих навчальних закладах немає сучасних умов та технічних засобів. Велика школа дає великі можливості, оскільки діти розвиваються в соціумі, у них буде конкуренція, вони зможуть себе проявити. Навіть банально бути на уроках не з трьома, а 20 учнями веселіше та цікавіше, — каже пані Драбовська.

Журналісти «20 хвилин» зібрали інформацію про школи, а також поспілкувалися з керівниками навчальних закладів. Про кожну розповідаємо окремо.

Верб’ятинська початкова школа
Кількість учнів щороку зменшувалася. Наприклад, у 2020 році в школі навчалися 17 дітей, у 2022 – 13 дітей, а вже у 2023 році – 12 дітей.

За 2022-2023 навчальні роки на утримання Верб’ятинської початкової школи виділили 503 100 гривень. Зі слів директорки відділу освіти Бучацької міської ради Оксани Драбовської, кошти витратили на заробітну плату працівникам. Щодо колективу школи, то у закладі працювали чотири особи.

— Прийом та звільнення працівників здійснює керівник закладу. За умови виникнення проблем із працевлаштуванням, відділ освіти буде сприяти переведенню в інші заклади. Поки що працівники не звільнені і перебувають в щорічних основних відпустках, — наголошує Оксана Драбовська.

Чи погоджують працівники з таким рішенням? Зі слів директорки навчального закладу Ганни Кубишин, дії міської ради щодо закриття закладу розуміє.

— У нашій школі дуже мало учнів. Наприклад, у 2022-2023 році перший клас відвідували тільки три дитини, в інших класах теж по двоє-троє учнів. Повноцінним вважали лише третій клас, бо там була найбільша кількість дітей. А ось з 2025 року є тільки по одній дитині в клас, — каже пані Кубишин.

Проте батькам таке рішення сприймати важче.

— Батьки виступали за те, щоб нашу Верб’ятинську початкову школу протримали ще хоча б на час війни в Україні. Або хоча б ще рік, щоб наш повноцінний третій клас закінчив рідну початкову школу. Вони навіть ходили до міської ради і просили. Але у зв’язку з нестачею фінансування та відсутністю достатньої кількості дітей думку батьків не підтримали, — додає директорка.

Щодо матеріально-технічної бази, то в школі мали все необхідне для навчання, проте саме приміщення було маленьким.

— Наша школа – одноповерхова невелика будівля. Це знаєте, як житловий звичайний будинок. Кілька кімнат займав фельдшерський пункт, а кілька кімнат – наша школа. У нас завжди було тепло, на підлозі ламінат, вікна новенькі. Умови у нас нормальні. У нас не було кухні, а лише буфет. Бо приміщення навчального закладу до такого не пристосоване. Але як нема кому там вчитися, то що робити, — каже директорка.

Приміщення Верб’ятинської початкової школи не перебуває на балансі відділу освіти і належить місцевому фельдшерсько-акушерському пункту. Тож, після ліквідації навчального закладу, кімнатами будуть розпоряджатися медики.

Новосільська початкова школа
З 2020 по 2023 навчальні роки кількість учнів у закладі зменшилася на чотири особи. І якщо для великих шкіл це незначна різниця, то для Новосільської відразу відчувається. Журналісти дізналися у відділі освіти Бучацької міської ради, скільки дітей протягом кожного навчального року відвідували школу:

2020-2021 навчальний рік – 17 дітей;
2021-2022 навчальний рік – 16 дітей;
2022-2023 навчальний рік – 13 дітей.
Щодо кількості працівників, то загалом у закладі працювали п’ять осіб. Їх прийомом та звільненням займається керівництво школи. Якщо працівники не зможуть самостійно працевлаштуватися, то в такому разі вони можуть звернутися по допомогу до відділу освіти. Зі слів Оксани Драбовської, наразі освітяни не зверталися з питаннями щодо працевлаштування.

А ось протягом 2022-2023 навчального року на заробітну плату їм виділили 626 900 гривень.

Більше інформації про роботу закладу до закриття журналістці «20 хвилин» вдалося дізнатися у директорки Новосільської початкової школи Ольги Красій.

— У перший клас на 2023-2024 навчальний рік мали йти двоє чи троє дітей. Але одна дитина ще за кордоном і не відомо, чи повернеться до першого вересня. У другому класі є четверо дітей, у третьому – двоє дітей, а в четвертому – одна дитина-переселенка. Тому я не знаю, чи буде вона навчатися надалі, бо можливо переїдуть. Батьки виступили проти закриття навчального закладу, бо вони робили ремонти, облаштовували як могли класи для дітей. Але я розумію, що тут для дітей нема перспективи та і з кожним роком учнів у нас все менше. Та і на клас нам давали п’ять годин, а це – по годині на день. Ви ж самі розумієте, що це не повноцінне навчання. Ми звичайно займалися з дітьми додатково, давали їх більше завдань, – зізнається Ольга Адольфівна.

Відомо, приміщення Новосільської початкової школи не підлягає відчуженню, бо там функціонує заклад дошкільної освіти. Директорка зізнається, в одному приміщенні із садочком було зручно.

— У нашій школі була спортивна кімната, три класні кімнати, одна вбиральня, а також невелика актова зала для святкувань. У нас ще великий коридор, в приміщенні є котельня. До речі, ми мали перехід від школи до садочку і діти приходили на обід. Це було зручно і батькам, і вчителям, і дітям. Я не думаю, що садочок може зайняти це все приміщення, адже дітей теж не багато там. Їм своєї частини завжди вистачало. Думаю, що поряд із садочкам не відкриватимуть кафе чи бари. Може яка організація візьме його в оренду, але навіть не знаю, що там може бути, – каже пані Красій.

Ольга Красій вже на пенсії, тож на посаду в іншому навчальному закладі не претендує. Натомість її колег-педагогів обіцяли працевлаштувати або в Язловецьку школу, або в ближче до Бучача після відпустки.

Дві школи взагалі не працювали?
Серед ліквідованих початкових шкіл і Киданівська та Передмістянська. За інформацією відділу освіти Бучацької міської ради, ці школи у перелік ліквідованих потрапили не випадково. Адже протягом 2022-2023 навчального року вони не працювали.

— Діяльність Киданівської початкової школи та Передмістянської початкової школи призупинили через відсутність учнів. Тобто бажаючих здобувати освіту у цих навчальних закладах не було, — роз’яснюють у відділі освіти Бучацької міської ради.

Загалом з 2020 по 2023 рік Киданівську початкову школу відвідували всього 19 дітей. У 2020-2021 навчальному році було 9 учнів, а у 2021-2022 – 10 дітей.

Якщо говорити за Передмістянську початкову школу, то з 2020 по 2023 навчальні роки заклад відвідували 24 дитини. А саме 11 дітей у 2020-2021 навчальному році і 13 дітей у 2021-2022.

Також у відділі освіти Бучацької міської ради наголошують, що останній навчальний рік школу не фінансували, а викладачі та технічний персонал не працював.

Долю приміщення Киданівської початкової школи буде вирішувати засновник, тобто міська рада. А ось приміщення Передмістянської початкової школи не підлягає відчуженню, бо там функціонує заклад дошкільної освіти.

Журналістка «20 хвилин» намагалася зв’язатися з директоркою Передмістянської початкової школи Марією Москвин, а також з директоркою Киданівської початкової школи Ганною Шкарлупою. Проте обидві керівниці не підняли слухавки, а також не відповіли на повідомлення у соцмережах. Якщо директорки погодяться поговорити з нами і розповісти про роботу закладів, ми додамо їх коментарі.

Де навчатимуться діти
У відділі освіти Бучацької міської ради наголошують, дітей не залишать без освіти. Вже визначилися, де навчатимуться учні вищевказаних початкових шкіл.

— Учні Верб’ятинської початкової школи продовжать навчання в Озерянській загальноосвітній школі. Киданівської початкової школи – у Бобулинській гімназії. А ось Новосільської та Передмістянської початкових шкіл — у Язловецькій загальноосвітній школі, — каже Оксана Драбовська.

Та чи варто школярам розраховувати на підвіз до навчальних закладів?

— Учні Верб’ятинської початкової школи підвозу не підлягають, адже відстань до нового навчального закладу менша, ніж два кілометри. Учнів Киданівської початкової школи підвозили і планують підвозити до Бобулинської гімназії шкільним автобусом. Учнів Новосільської і Передмістянської шкіл також підвозили і планують підвозити до Язловецької ЗОШ шкільним автобусом, — додає пані Драбовська.

Директорка Новосільської початкової школи Ольга Красій зауважує, батьки також самостійно вирішують, де їх дитина навчатиметься надалі.

— Чимало наших випускників перейшли не до Язловецької загальноосвітньої школи, а до Дулібської гімназії. Наприклад, сім минулорічних випускників обрали для навчання Дулібську гімназію. Там теж гарний рівень знань, тож думаю, там батьки вже самостійно будуть вирішувати, – каже вона.

Нагадаємо, що з 1 січня 2021 року для українських шкіл діє новий Санітарний регламент від Міністерства охорони здоров’я України (дам посилання). Відповідно до документу, підвозити до школи зобов’язані учнів, які проживають від закладу освіти на відстані понад 2 км. Раніше підвозили учні, які проживали на відстані понад 3 км.

Підвезення організовують з попередньо визначеними зупинками. Відстань від місця проживання учнів до місця збору на зупинці не повинна перевищувати 500 м.

Журналісти вирішили перевірити, яку відстань щодня мають долати учні, аби потрапити в нову школу. За даними Google Maps відстань від села Верб’ятин до села Озеряни становить 2,4 км.

Відстань від села Киданів до села Бобулинці – 3,4 км. 3,1 км щодня долатимуть учні Передмістянської початкової школи, аби доїхати на навчання в Язловецьку ЗОШ. А ось учні Новосільської початкової школи — 3,2 км. Тож, як бачимо, учні всіх згаданих шкіл можуть цілком розраховувати на підвезення.

Натомість зі слів директорки Верб’ятинської початкової школи Ганни Кубишин, у міській раді наголосили батькам, що подумають як можна вирішити питання щодо підвозу дітей. Як це буде і хто сплачуватиме кошти – поки невідомо.

Що кажуть в головному управлінні
Рішення про оптимізацію приймає засновник навчального закладу. Якщо кількість дітей у класах мала або деякі взагалі не можуть набрати, у такому випадку засновники можуть прийняти кілька рішень:

закрити школу та перевести всіх учнів цієї школи до найближчої більшої школи;
перетворити школу на філію та приєднати її до найближчої більшої опорної школи;
понизити ступінь школи, тобто припинити навчання у старших класах (10-12) і перевести відповідних учнів до найближчої школи. Також можливо припинити навчання на рівні базової середньої освіти (5-9 класи).
Вже кілька років поспіль на Тернопільщині застосовують вищевказані рішення. Про це журналістам підтвердила очільниця департаменту освіти та науки Тернопільської ОВА Ольга Хома.

Зокрема, за 2022 рік без старшої, а інколи і середньої школи залишилися 23 навчальні заклади області. А ось 19 навчальних шкіл закрили та перевели дітей на навчання до найближчого опорного закладу. На яку кількість очікувати цього року – питання відкрите.

— Місцеві органи влади самостійно приймають рішення щодо оптимізації мережі. Вони нас не попереджають та не повідомляють. Це не наша ініціатива і не наше бачення. Відповідно до того, яке вони мають фінансування, й аналізують свою мережу освітніх закладів. А далі приймають відповідні кроки. Тобто я не готова сказати, скільки ще навчальних закладів на Тернопільщині ліквідують або знизять їх освітній ступінь (тобто закриють старші класи). Якщо у школі навчається п’ятеро чи 10 дітей, то про що можна говорити — розповідає очільниця департаменту освіти та науки Тернопільської ОВА Ольга Хома.

Очільниця управління переконана, що нераціонально фінансувати роботу закладу, де навчається 21-25 учнів. Але наголошує, що найперше слід зважати на надання якісних освітніх послуг.

Що в законодавстві?
З 2016 року в Україні триває оптимізація сільської мережі. У середньому за рік в Україні закривається 200–250 сільських шкіл. Малокомплектні школи закривають, натомість з’являються опорні школи, у яких має бути нове обладнання та кваліфіковані вчителі.

Опорна школа має бути оснащена сучасними кабінетами, інтернетом, а в кожному класі має від 15 до 30 учнів. Малокомплектні школи перетворюють на філії опорного закладу: здебільшого це початкові або середні ланки. У такому випадку старшокласники їздять на навчання до опорної школи шкільним автобусом. Організувати його роботу мають місцеві органи влади.

Наголосимо, 28 квітня 2022 року Верховна Рада внесла тимчасові зміни до закону «Про загальну середню освіту», які скасовують на час воєнного стану обмеження на кількість учнів у класах.

Тож на час військового стану призупиняють дію положення про наповнюваність класу – не менше п’яти і не більше 24 учнів у початковій школі, не менше п’яти і не більше 30 – у базовій чи профільній школі.

Область: Хмарно з проясненнями. Вночі короткочасні дощі, грози. Вдень без істотних опадів. Вітер північно –західний, 7 – 12 м/с, пориви 15 – 20 м/с. Температура впродовж доби 13 – 18°.

Місто: Хмарно з проясненнями. Вночі короткочасний дощ, гроза. Вдень без істотних опадів. Вітер північно –західний, 7 – 12 м/с, пориви 15 – 20 м/с. Температура вночі 13 – 15°, вдень 16 – 18°.

Попередження про метеорологічні явища:

Область: 27 липня пориви північно – західного вітру 15 – 20 м/с, вночі грози.

Місто: 27 липня пориви північно – західного вітру 15 – 20 м/с, вночі гроза.

(І рівень небезпечності, жовтий – НМЯ І).

28 липня: Мінлива хмарність. Без істотних опадів. Вітер західний, 7 – 12 м/с. Температура вночі 8 – 13°, вдень 20 – 25°.

29 липня: Мінлива хмарність. Без істотних опадів. Вітер північно – західний, 5 – 10 м/с. Температура вночі 11 – 16°, вдень 22 – 27°

За даними слідства, чоловіку період з 2018 року по квітень 2023 року вчиняв розпусні дії щодо малолітньої доньки. Дитина, в якої мати давно померла, не мала кому довіритись і розповіла про дії батька педагогам освітнього закладу, в котрому навчалась. Вони повідомили правоохоронців про злочин.

Завершено розслідування, що здійснювали слідчі поліції. Санкція інкримінованої статті КК України передбачає покарання від п’яти до восьми років позбавлення волі.

“З глибоким сумом повідомляємо, що захищаючи нашу землю від російських загарбників, загинув Омельчук Олег Кузьмич. Народився Олег в селі Літовище у багатодітній родині. Він був дуже хорошим, щирим, турботливим і неймовірно працьовитим. Дуже любив та завжди дбав про свою родину. Після одруження проживав із сім’єю на Львівщині в Жовківському районі. Разом із дружиною багато років працювали за кордоном. Виховали доньку, раділи онучці. Вісім місяців Олег був на передовій, постійно на нульових позиціях. Кров’ю він виборював для нас Перемогу. Загинув, виконуючи бойове завдання у Запорізькій області. Похорон загиблого Героя відбудеться у селі Нова Скварява на Львівщині. Вічна пам’ять полеглому воїну, щирі співчуття родині, близьким та усім, хто знав Героя …” – йдеться у повідомленні.

“Схиляємо голову перед пам’яттю Героя. Пам’ятаймо про ціну нашого мирного життя в тилу та віддаймо гідну шану Воїну! Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…”, – йдетьс в повідомленні міськради.

Чин похорону загиблого відбудеться завтра о10.00 год. в селі Стрілківці.

Про це інформує громада селища.

“Висловлюємо слова щирого співчуття рідним та близьким Олександра ЯЛОВОГО, розділяємо біль їх непоправної втрати та схиляємо голови у глибокій скорботі. Дорогі рідні, усвідомлюємо Вашу безмірну втрату. Він був справжнім чоловіком, патріотом, воїном. Просимо Господа прийняти його душу до Царства Небесного. Вічна пам’ять Герою!”, – йдеться в повідомленні.

Сьогодні сумну звістку повідомили на Facebook-cторінці Підволочиської селищної ради.

“Сьогодні, не зважаючи на святковий день маємо сумне нагадування що війна триває і на жаль знову Підволочиська громада отримала звістку про смерть бійця з нашої громади. 26 червня 2023 року в бою за Україну на Донеччині героїчно загинув мужній воїн, молодший сержант 79-тої десантної-штурмової бригади ЗСУ, житель села Дорофіївка ЛАЗАРЕВ ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ (1987).?Приносимо щирі співчуття сімʼї загиблого, рідним, односельчанам, побратимам та усім, хто знав воїна Ігора Лазарева”, – йдеться у дописі.

Інформaцію про зустріч кортежу з тілом зaгиблого тa похорон повідомлять додaтково.

Про це повідомили у прес-службі Козівської селищної ради.

“Шановна громадо! Знову сумна звіста сколихнула наше селище! При виконанні бойового завдання поблизу Лимана Донецької області загинув майор Збройних Сил України, наш односельчанин – Баранець Валерій, 1977 року народження.

На жаль, війна продовжується, гинуть кращі сини українського народу.

Вічна пам”ять та слава Герою, Найщиріші співчуття рідним!

Слава Герою! Слава Україні!”,- ідеться у повідомленні.

Про це повідомили на Facebook-сторінці Козівської селищної ради.

“Сім’я втратила найріднішу людину, а Україна вірного сина і оборонця. Ворог лютує, відбираючи життя синів і дочок України, але жоден заброда не може знищити любов до Батьківщини та відібрати Перемогу, яку своєю звитягою наближають наші захисники. Доземний уклін загиблому воїну.”, – йдеться у дописі.

39-річний військовий, житель села Криве Ігор Богданович Гладчук (27.09.1983 р.н.) загинув 13 червня під час наступально-штурмових дій під Бахмутом.

Вічна пам’ять Герою. Співчуття рідним та близьким.

На зустріч із волонтерами і журналісткою Нової Іванкою Гошій наш земляк приїхав із «нульовки» в прифронтове місто Оріхів Запорізької області. Спілкуємось на центральній площі біля постамента із Тризубом. На довколишніх вулицях — розбомблені будинки. Місцевих мешканців майже не видно, хоча в місті з 14 тисяч населення ще залишилося жити 1,5 тисячі. Лінія фронту від Оріхова — за кілька кілометрів. Поки розмовляємо і розвантажуємо пакунки, над головою пронісся снаряд із Граду, чути вибухи.

Приїхав воювати із Нідерландів

Захист України — свідомий вибір Олександра. Приїхав воювати за рідну землю з-за кордону. Перед тим упродовж восьми років він мешкав в Одесі.Після школи вступив до медичного університету в Одесі, де здобував фах хірурга, паралельно навчався на вчителя хімії в Одеському національному університеті ім. І. Мечникова. Там познайомився з майбутньою дружиною Яною, справили весілля. Не завершивши навчання, виїхав у Нідерланди.

— За кордоном ми з дружиною жили менше року. Коли почалося масштабне вторгнення, відразу вирішили повертатися додому. Багато українців виїжджали за кордон, а ми — навпаки, — пригадує Олександр. — Прокинувся я 24 лютого, приготував каву, викурив цигарку. «Почалася війна…» — отримав повідомлення від мами. Відкриваю новини. Війна, війна, війна…

Ворог напав на Україну, обстрілює мирне населення. Рушив на роботу, але думки не давали спокою. Ми мешкали в нідерландському містечку біля Гааги, де, сподіваюсь, рано чи пізно будуть судити путіна. Про свій намір захищати рідну країну я розповів власнику компанії, де працював. Хоч мій контракт ще мав тривати, але мене відпустили.

Власник компанії виплатив мені всі кошти, доправив до аеропорту, оплатив переліт. Ми з дружиною прибули в Бухарест, звідти на таксі — в прикордонне місто Ісакча. Поромом переплили Дунай.

9 березня о 8-ій годині ранку я пересік кордон, а вже о 13-ій отримав зброю в Одесі. Дорогою додому обмірковував, куди записатись: у Національну гвардію, в Тероборону чи ще в якусь бригаду ЗСУ. Війна в Україні тривала вісім років, росіяни не вступалися з нашої землі.

Вторгнення було прогнозованим… Має бути поставлена крапка в цій війні, інакше — так триватиме безкінечно.Багато моїх друзів брали участь в АТО. Спілкувався з ними і розумів, що війна заморожена і незавершена. Коли почалося вторгнення, відчув, що маю бути теж на передовій. Щоб колись мені не було соромно, що хтось захищав мою землю, а я в той час заробляв гроші за кордоном.

«Повертаюся з тобою додому», — заявила дружина. Яна — викладачка філософії і психології. «Ти не підеш воювати. Може, залишайся в безпеці?» — перепитав. «Хочу бути потрібною. Займатимусь із дітками, постраждалими від війни», — вирішила.

На фронті нема невіруючих

«Ісус» — командир піхотинського підрозділу. В його підпорядкуванні нині 36 осіб. Позивний нашому земляку дали за татуювання Ісуса на грудях, яке зробив до війни. А вже на фронті зобразив на тілі сюжет Тайної вечері: Ісус, апостоли, а замість стола — зброя. Відвага і віра — два крила, які додають Олександру сил долати випробування на межі життя і смерті.

— Побратими назвали мене Ісусом, тож мушу бути гідним, — усміхається захисник. — Ось на руці — Тайна вечеря в час війни. Тут тату про мій медичний шлях — посох Асклепія. А це — символ вільної людини — черепаха в полінезійському стилі. Я — звичайний віруючий, у мирному житті при можливості ходив до церкви, зараз не маю змоги.

На Заході України більшість людей — віруючі. А на війні нема невіруючих. Побратими кажуть, що мені фортить (усміхається, — авт.). Коли я на позиціях, то по нас не стріляють. Якщо росіяни ціляться з танка — рикошетить. Просять, щоб я з ними на зміну пішов, аби день був спокійний.

Насправді Бог береже нас. За нас моляться рідні. Моя бабуся багато років живе в Італії, їздить на відправу до Рима. Передає мені освячені миро, іконки. Все це має певне значення.

Повернувшись торік із-за кордону, я вступив у територіальний підрозділ Національної гвардії України в Одеській області. Пройшов навчання на Заході України. Отримав посаду начальника командира штабної машини. До осені ніс службу в Одесі, бо була загроза вторгнення з Придністров’я. Згодом перевівся у бойову частину на «нуль» на запорізький напрямок.

Спершу був рядовим піхотинцем, потім мені довірили посаду командира. Швидко включився в роботу. В нашому підрозділі всі — мотивовані, докладають багато зусиль, щоб перемогти ворога. На війні шалений темп, іноді важко пригадати, що було позавчора. На початку служби я не знав, що захисникам ще й зарплату платять (усміхається, — авт.). Попросили дати номер банківської картки, щоб перерахувати кошти, здивувався.

У січні цього року я мав десятиденну відпустку. Провідав рідних, трохи відпочив, сповнився силами. Проте не встиг «окліматизуватись». Важкувато було знаходитись у місті серед великої кількості людей. Шукав спокійні місця.

У «Ниві» досі кров побратима…

Олександр приїхав «Нивою» із номерним знаком «Isys». Складає в багажник гостинці від теребовлянських волонтерів БФ «Чесна Україна». Водночас прислухається до повідомлень у рації і час від часу підводить погляд у небо.

— Це друга наша «Нива». Першу нам розбили через тиждень. Приїхали на лінію, пряме влучання — згоріла. Я саме йшов до автівки взяти масло до генератора, — згадує Олександр. — На цю «Ниву» ми скинулись із побратимами, трохи зібрали люди. Недорога автівка, але допомагає нам. Називаємо її «жабенятком». Через будь-яке болото пробирається. Треба поїхати щось купити чи побратимів відвезти помитись — виручає.

Наші позиції — за 400 метрів від росіян. Уже знаємо, як звати окупантів — Льоха, Валєра, Ваня… «Ти будєш мєня мєнять?», «Пацани, нада разгрузіть машину…» — чуємо їхні розмови. Наразі ми добре окопались, маємо під землею кухню, душ, туалет.

Під обстрілами й далі облаштовуємо фортифікаційні споруди, щоб бути захищеними. Лінія фронту велика. Хлопці по 18 годин на добу з лопатами в руках риють окопи. Бігати з автоматом проти артилерії нема сенсу. Чим глибше вкопався, тим більше захищений. Як командир мушу цілодобово бути на зв’язку. Іноді в когось виникають якісь проблеми, є потреба в чомусь. Складаємо список і їдемо, щоб закупитись. Хтось замовив цигарки, хтось — воду, хтось — солодкі батончики. Стараюся подбати про все. За це хлопці віддячують відповідальністю.

В армії добре забезпечення, але треба все налагодити, про все подбати. Наші командири теж думають про підрозділ, допомагають. Велика вдячність волонтерам.

Бувають влучання… Поранення, слава Богу, в нас рідкісні. Маємо одного «двохсотого» та одного важкого «трьохсотого». Втрата — найважче. Легшого ми евакуювали, передали медику. «Чекаю!» — написав я йому повідомлення. Вночі він переглянув, а через три дні зателефонував. Лікується досі. Молодий, вірю, відновиться.

У другого, на жаль, не було шансів… Я відвозив його. «Нива» досі в крові… Влучило у серце, вийшло через спину… Шматки легень, кишок випали в автівці… Побратим розмовляв із дружиною по телефону і прилетіло. Через це ми обмежуємо користування мобільним зв’язком. Тільки раз у день можна вийти з окопу і зателефонувати до рідних. Неприпустимо сидіти в полі й клацати «тік-токи».

Боротися, щоб далі жити

«Ісусові» — 25 років. Попереду — все життя. Вірить у перемогу України, мріє після війни завершити навчання в університеті й працювати медиком.

— Хочу жити тільки в Україні! Ми з побратимами зробимо все для перемоги нашої країни, — каже Олександр. — Бачу неймовірну відданість хлопців! У моєму підрозділі є воїни різного віку, навіть майже 60-річні. Всі перейняті одним духом.

Піхота — це пекельна праця. З потеплінням піднялася «зєльонка», все позаростало. Ворог може підступно підповзти, тому треба бути пильними. Росіяни безперервно гатять по наших позиціях, по цивільному населенню. На Оріхів щоразу щось прилітає.

Але тут досі залишаються цивільні — більше тисячі осіб. У містечку працюють два магазини, базарчик. Торгують, щоб якось вижити. Коли щось летить на місто, військові попереджають людей, щоб встигли заховатися в укриття. У прифронтових селах теж живуть.

«Чому сидиш тут із дітьми?» — запитую одного місцевого. Його синові 12 років, а доньці — 8. У їхню хату влучило, згоріла. Тепер тулиться з дітьми в прибудовах.

«Місяць часу я жив у Запоріжжі, заплатив 6 тисяч гривень за квартиру. Далі не вистачило ресурсів. Вмію тільки пиляти дрова і їздити на тракторі. Що робити в місті? У селі легше: є якась курка, є картопля, зерно», — пояснює той чоловік.

Війна однозначно завершиться нашою перемогою. Путін сказився, його підтримує майже все населення росії. На початках полонені скиглили: «Прастітє, ми шлі на учєнія, нє зналі…» Нині вони все знають і свідомо продовжують вбивати українців. Але ми вже поставили росіян у незручне становище. Важкою ціною, та знаємо для чого це робимо.

Росіяни — непотріб, хоча вони й не дурні. У них, для прикладу, найкращі радіолокаційні станції. Не можу підняти «мавіка» вище трьох метрів, бо все глушать. Ворог сильний, але ми його здолаємо. Гуртуємось, готуємось і боремось!

У Львові у понеділок, 5 червня, знайшли мертвим 26-річного жителя Тернопільської області Павла В. Його на смерть збив потяг. Про зникнення хлопця його рідні заявили ще 3 червня.

Про це повідомили у поліції Тернопільської області.

Про загадкове зникнення 26-річного уродженця села Прошова Тернопільського району у суботу, 3 червня, у поліцію повідомили його родичі. Хлопець не відповідав на телефонні дзвінки.

5 червня тіло Павла В. знайшли у Львові. За даними слідства, його на смерть збив тепловоз.

У поліції Львівської області додали, що 5 червня о 5:30 у Львові на залізничному перегоні “Персенківка-Сихів” знайшли тіло 26-річного уродженця Тернопільщини, який навчався в одному із університетів Львова. Він раптово вибіг перед потягом “Ходорів-Львів”. Від отриманих травм чоловік загинув на місці трагедії.

“За фактом слідчі відділу розслідування злочинів у сфері транспорту Львівського районного управління поліції №2 відкрили кримінальне провадження за ч.3 ст.276 (Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає покарання – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років”, – йдеться у повідомленні поліції Львівської області.

Лише через 17 років по тому стало відомо, що трапилося того злощасного дня, коли рідні востаннє бачили хлопця. Правду, будучи під дією алкоголю, у компанії розповів товариш Юрка. З його слів, тоді вони з іншими хлопцями із двору пішли гуртом красти метал, але його вбило струмом.

Відтак, набравшись страху та довго не думаючи, хлопці вирішили закопати його на сміттєзвалищі, аби ніхто не знайшов. Рідним вони сказали, що той десь зник, а куди – вони не знають.

Коли правда стала відомою, до пошуків решток залучили фахівців. Ті знайшли кістки хлопця, експертизи підтвердили, що вони належать саме давно безвісти зниклому. Їх родина і поховала у труні…

Та от родичів, які стільки років жили надією, що їх Юрко десь є, хвилює питання: чому ті, хто закопали їхню дитину, досі на волі? Правоохоронці справу закрили і про те, що учасники тих подій понесуть якусь відповідальність навіть не говорять…Та й чи усю правду розповіли товариші загиблого… Більше – у сюжеті ІНТБ:

Про це Суспільному розповіла мати бійця Дарія Копачівська.

За її словами, зараз вона та її чоловік майже щогодини розмовляють з сином по телефону.

“Мамо, я живий. Мамо я живий”, – це його перші слова, коли він до мене зателефонував”.

Дарія Копачівська. Суспільне Тернопіль

Тарас Копачівський потрапив у полон після виходу з “Азовсталі”. Потім росіяни утримували його в Оленівці, звідти й востаннє вийшов на зв’язок з рідними – 9 червня минулого року. Про це розповів батько бійця Володимир Копачівський. Через кілька днів принесли звістку із військкомату – безвісти зниклий.

“Були припущення, що він у Новоазовську в колонії, то в Горлівці, то на Крим вивезли. Аж потім чоловік на прізвище Підвисоцький, він сидів у Свердловську Луганської області в 38 СІЗО, коли вийшов, обдзвонив хлопців. Показував їм фотографії і так розшукав та дізнався, що Тарас у Свердловську в 38 колонії”.

Володимир Копачівський. Суспільне Тернопіль

Тарас – житель села Красівка, що у Великогаївській громаді. Він пішов до війська під час призову в 2020 році. За пів року до завершення строкової служби підписав контракт зі Збройними силами. Коли почалася повномасштабна війна, боєць був у Маріуполі. Через місяць отримав поранення під час обстрілу. Хлопець три дні був у комі. Потім перебував на “Азовсталі”.

“Дев’ять місяців у невідомості. Дуже важко було чекати, але була надія, віра. Я вірила і знала, мама відчуває. Ніколи з тим не мирилася, коли мені казали, що він пропав. Навіть коли принесли звістку, я казала: “Такого не може бути, бо я знаю, що моя дитина жива. Шукали, зверталися у всі інстанції, їздили в Координаційний центр, писали звернення, чекали на рішення тих звернень, до поліції зверталася і здавала ДНК, в СБУ подавали. Куди тільки можна було, ми не опускали рук”.

Володимир Копачівський каже, постійно молився за сина.

“Бог допоможе, він поверне нам його. І таки ми дочекалися. Радість така, що неможливо словами передати. За такого сина я дякую Богу, що я маю чим гордитися”.

Батьки розмовляють із сином по телефону. Суспільне Тернопіль

За словами батьків, поки чекали на сина з полону, їх підтримували рідні та друзі. Одна з них – перша вчителька Тараса Надія Олійник.

Батьки сповістили вчильку про звільнення Тараса з полону. Суспільне Тернопіль

Жінка досі зберігає фото своїх учнів. На них є і Тарас.

“Дуже був спокійний. Перше, ніж щось сказати, завжди обдумував. Такий був відповідальний до всього”.

Надія Олійник. Суспільне Тернопіль

У селі Красівка на будинках, де є захисники України, – синьо-жовті стяги. Такий і в Копачівських.

“Як тільки почалася війна, наш парох із села отець Андрій каже, щоб люди знали, що ваш син захищає Україну – повісьте прапор. І ми так зробили. Трохи вітер вже потріпав його, але той прапор таки свого захисника дочекався”, – розповів батько бійця.

Прапор на будинку Копачівських. Суспільне Тернопіль

Браму Копачівських до Дня Державного прапора України прикрасили невеличким прапорцем. Суспільне Тернопіль

Про це повідомляє Чортківська міська рада.

“Як почалась повномасштабна війна, Володимир не зміг залишатись вдома та пішов служити добровольцем. Це і не дивно, адже він змалку, як ніхто інший, знав, що таке Україна і якою ціною сотнями років здобувалось право на її самостійність. Його батько – Петро Вітів – знаний у нашому краї учасник національно-визвольних змагань, член підпільної патріотичної Росохацької групи, яка у січні 1973 р. розвісила в Чорткові українські національні прапори і розклеїла антирадянські листівки. Свою кохану дружину Володимир знайшов у Теребовлі, там з нею одружився та проживав, разом ростили сина… Багато років життя важко працював закордоном, будував разом із сім’єю плани, майбутнє, але… Загинув воїн 5 травня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Білогорівка Луганської області… Сьогодні його тіло спершу зустрічали у Теребовлі, яка встигла стати рідною, потім – у Соборі верховних апостолів Петра і Павла у Чорткові, а далі похоронний кортеж вирушив до рідного дому у с. Росохач. Чин похорону Вітіва Володимира розпочнеться сьогодні, 13 травня, об 11 год. у рідному домі Героя”, – йдеться у повідомленні.

Про це повідомляють на Facebook-сторінці Шумської ОТГ.

Про те, що Ярослав Швець загинув, стало відомо два дні тому. Воїн отримав несумісні з життям травми під час виконання бойового завдання на території Донецької області. Він служив гранатометником, завжди був вірний військовій присязі та хоробро захищав Україну та кожного з нас.

Його знали як дбайливого чоловіка та батька, надійного друга та побратима, а ще називали людиною з великим серцем, який ніколи не уникав труднощів, а мужньо та хоробро долав їх.

“Нелегку долю підготувало життя Ярославу: виріс у багатодітній родині, де дітей виховувала бабуся, змалку навчився важко працювати. Став на захист України від загарбника ще у період антитерористичної операції. Безмежна шана, вічна та світла пам’ять нашому Герою! Чин поховання та віддання військових почестей відбудеться у с. Літовище 11 травня об 11 годині. 11 травня 2023 року в Шумській громаді оголошено днем жалоби”, – йдеться у повідомленні.

“Війна знову забрала життя наших молодих хлопців, що мали мрії і багато планів попереду… Відповідно до розпорядження міського голови від 08 травня 2023 року № 03-05/101 в Борщівській міській громаді оголошено триденну жалобу з 08 травня по 10 травня 2023 року за загиблим Героєм – старшим солдатом Ярославом ТКАЧОМ. Чин похорону Героя Ярослава ТКАЧА відбудеться завтра, 10 травня 2023 року, об 11.00 год. в селі Шупарка.

ин похорону Героя Михайла ТЕСЛЮКА відбудеться завтра, 10 травня 2023 року, об 15.00 год. в селі Глибочок. Все, що зараз можемо зробити для них – провести молитвою і віддати почесті, як Героям. Герої не вмирають, а навічно вписують своє ім’я в історію України”, – йдеться в повідомленні міськради.

Про це повідомляє пресслужба Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.

4 травня на лінію “102” подзвонила невідома і попросила приїхати за вказаною адресою. Зайшовши до літньої кухні поліціянти виявили бездиханне тіло чоловіка. На голові потерпілого були травми.

Екіпаж ГРПП викликав слідчо-оперативну групу. Судмедексперт, який оглядав тіло, виявив множинні рани на голові. Потерпілий інвалід 1-ї групи. Ходити чоловік не міг, а пересувався лише на візку.

У ході розслідування стало відомо, що до смерті 74-річного чоловіка причетна його дружина. Сусіди кажуть, що жінка зловживала спиртними напоями.

Слідчі встановили, що під час чергової суперечки жінка схопила металеву лопатку і кілька разів вдарила нею чоловіка по голові. Знаряддя вбивства викинула.

Коли на місце злочину приїхали поліціянти, жінка у скоєному зізналася. ЇЇ затримали, оголосили підозру відповідно до частини 2 статті 121 ККУ та обрали запобіжний захід — тримання під вартою.

Учора, близько 16-ї години, патрульні отримали повідомлення від небайдужої громадянки про неналежний догляд за дитиною. Інспектори негайно прибули за вказаною адресою. Двері до помешкання відчинила жінка, яка не знала, де перебуває її дитина.

В квартирі патрульні побачили антисанітарні умови для життя, купу сміття, брудні речі та пусті пляшки.

Поліцейські спільно з матір’ю дитини перевірили прилеглу територію та в одному із дворів багатоповерхівок виявили дитину. Вона розповіла, що мама її не годує та систематично вживає алкогольні напої.

Патрульні заспокоїли та нагодували дівчинку. З огляду на виявлені обставини, інспектори не могли далі залишати дівчинку за адресою проживання. Тому повідомили про подію працівників служби у справах дітей та соціальних працівників.

Склали на матір протокол за ч. 1 ст. 184 (Неналежне виконання батьківських обов’язків) КУпАП. Дівчинку тимчасово вилучили з родини, до поки батьки не забезпечать належні умови для проживання дитини.