Жителька Тернополя Анастасія Крисак уже 5 місяців чекає на повернення з російського полону свого коханого Назара, який служив у полку “Азов”.

Про це пише “Суспільне”.

Дівчина розповіла, що востаннє з коханим вона говорила 19 травня, коли був вихід із “Азовсталі”. Після цього про коханого Анастасія нічого не знає. Вона переглядає російські пропагандистські ролики, щоб дізнатись, чи живий її наречений.

“Бачила його на відео. У пабліках російських. Там було відео, де вони знімали полонених, я побачили, що він здоровий на вигляд. Більше я нічого не знаю. Знаю лише те, що після теракту в Оленівці, його там не було. З ним все гаразд, про це казали хлопці, які вже повернулися з полону”, – каже Анастасія Крисак.

Дівчина каже, що РФ офіційно підтвердила, що Назар перебуває у їхньому полоні.

“Я за себе зараз не думаю. Думаю, як йому там щодня. Чекаю, коли його обміняють і повернуть додому. Вони там повністю в інформаційному вакуумі. Більше того, там ведеться інформаційна пропаганда. На них психологічно тиснуть. Ми всі знаємо, як діє Росія. Тому я більш хвилююся за його психологічний стан, як йому там”, – каже Анастасія.

Пара зустрічалась три роки. Після повернення Назара з полону дівчина мріє вийти за нього заміж.

Обмін військовополоненими
Востаннє про обмін між Україною та Росією повідомлялось 29 жовтня. Тоді вдалося звільнити 52-х українців – офіцерів, медиків, сержантів та солдат.

Раніше Україна повернула з російського полону захисників Маріуполя, серед них є воїни “Азову”. 200 наших героїв обміняли на кума Путіна Віктора Медведчука, а командирів “Азовсталі” – на 55 окупантів.

Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр повідомила, що Україна від початку повномасштабного вторгнення РФ здійснила 28 обмінів та звільнила з полону 978 осіб, серед який 99 – цивільних.

Із ранніх дитячих років захоплювалася чарівним світом хореографії. Скільки себе пам’ятає – завжди танцювала. Три роки виступала в народному ансамблі танцю «Наддністрянка». Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Романом.

У 2001-му життя змусило молоду сім’ю виїхати на заробітки до Італії. Оксані довелося працювати доглядальницею біля хворих людей, на прибиранні офісів, у барі, на фабриці. Роман, який в Україні був юристом, влаштувався робітником на будівництво.

Потрохи вони стали на ноги (хто добре працює, тому й Бог дає). Винайняли гарне помешкання у центрі міста Брешія в Італії, купили машину. І, як усі українські заробітчани, почали дбати про освіту своїх дітей, аби дати їм краще майбутнє.

12-річний Павло Федьків навчається в італійській загальноосвітній школі (щосуботи він відвідує також українську школу при асоціації «Надія»), а 17-річна Юлія – у науковому ліцеї міста Брешія. Обоє, як і їхні батьки, беруть активну участь у житті української громади, танцюють в ансамблі.

На початку 2000-х пані Оксана дала життя колективу народного українського танцю «Веселка», який через кілька років був перейменований на «Яворину».

У 2015-му ансамбль під керівництвом пані Оксани представляв Україну на світовій виставці «ЕХРО» у Мілані. У квітні цього ж року танцюристи прикрасили своїм виступом прес-конференцію, організовану для італійської та української громад у місті Горгонзола.

Її тема: «Майдан. Вiйна в Україні». До речі, її організатором була теж наша землячка, уродженка села Колиндяни на Чортківщині, президент асоціації «Відроджена Україна» у Мілані пані Марія Забіяка.

У травні 2015-го колектив «Яворина» виступив на святі християнських народів у місті Брешія, у червні – на такому ж святі в Мілані. А наступного року став переможцем фестивалю української культури в Італії «Укро-2016» (Бергамо). Участь в українських святах вишиванки у Брешії, в українсько-італійських святах культури в містечку Бускате поблизу Мілану (організатор – небайдужий до України італійський культурний діяч Фабіо Преведелло), у фестивалях «Укро» – усе це результат копіткої праці пані Оксани та її вихованців.

Майже всі сценічні костюми для «Яворини» художній керівник і хореограф пошила своїми руками, нерідко – за власний кошт.

Із 2015-го пані Оксана Федьків викладає уроки танцю маленьким дітям у суботній українській школі в Брешії. І дуже щаслива бути вчителем, передавати дітям свою майстерність.

Чоловік Роман завжди підтримує дружину. А коли вона зайнята творчою роботою, залюбки допомагає по дому. Друзі родини із захопленням розповідають, яка велика насолода бачити, коли під час сімейних свят Оксана та Роман танцюють у парі. Це – справжнє диво, казковий політ двох віртуозів, двох закоханих у мистецтво сердець!

Коли почався Майдан, а згодом – вiйна на сході України, Оксана Федьків не залишилась осторонь, активно включилася у волонтерську діяльність.

Разом із однодумцями – Ольгою Батюк та Василем Задворняком (Львівщина), Олегом Морозом (Хмельниччина), Іваном Лавром (Тернопіль), Ольгою Ліпніцькою (Збараж), Ольгою Олексієнко (Кременчук), Надією Вигнанець(Львівщина), Михайлом Мацуром (Тернопіль) та Іриною Вертілецькою (Суми) почала збирати серед заробітчан та італійців і переправляти на рідну землю допомогу для українських вoїнiв, особливо – для добровольців.

Десятки тонн обмундирування, ліків, продовольства відправили в Україну ці небайдужі люди. Волонтерська громада Брешії купила й відправила на фpонт чотири «швидкі допомоги» для порятунку поранених українських бiйців і один позашляховик. Перша «швидка допомога», відправлена волонтерами Брешії для українського фpoнту, – незвичайна, її отримав прославлений лiкар-хiрyрг Артем Нікогосян («Єреван»).

Про нього розповідало українське телебачення в програмі «Хоробрі серця». У цій «швидкій» не пoмeр ще жоден поранений бoєць!

Оксану Федьків щосуботи й щонеділі можна побачити на стоянці українських бусів біля Брешії. Вона передає великі пакунки допомоги для наших вiйcькових. Коли інші відпочивають, вона – працює! А коли влітку приїжджає у відпустку додому, неодмінно провідує когось із поpaнених бiйців, передає допомогу від себе особисто.

Вона – надзвичайна людина, жінка зі щирим серцем дитини, альтруїстка, творчо невгамовна особистість і Українка з великої літери!

За активну допомогу вiйcьковим, волонтерську сотню та громаду Української греко-католицької церкви Різдва Христового міста Брешії було нагороджено орденом «За спасіння життя». На його врученні була присутня і пані Оксана Федьків. Це – і її заслужений орден!

Неоніла ДРИГУШ (КРЕМ’ЯНЧАНКА)

Про скорботну подію повідомила на своїй сторінці в мережі Фейсбук Леся Петруняк. “28.10.21 на о. Іскія після важкої хвороби відійшла у вічність, в день свого народження, наша землячка, мати трьох дітей Світлана 41 рік, дружина Василя Німчука… Для перевезення тіла на Батьківщину збираються кошти… В кого є можливість і бажання надати допомогу, звертайтесь: на Forio в український магазин до п. Іри; в Ischia Porto магазин валізок “Orsola” Sig. Angelo, який розташований біля готелю Re Ferdinando та магазину Vodafon. Царство Небесне і Вічна Пам’ять”,- ідеться у повідомленні.

Вчора, 28.10.21на о. Іскія, після важкої хвороби відійшла у вічність, в день свого народження, наша землячка, мати трьох дітей Світлана Родіна 41 рік, дружина Василя Німчука… Для перевезення тіла на Батьківщину збираються кошти… В кого є можливість і бажання надати допомогу, звертайтесь: на Forio в український магазин до п. Іри; в Ischia Porto магазин валізок “Orsola” Sig. Angelo, який розташований біля готелю Re Ferdinando та магазину Vodafon.
Царство Небесне і Вічна Пам’ять

Просимо відгукнутись родичів.

Якщо Ви маєте контакти рідних та близьких пані Оксани – напишіть в повідомлення сторінки або +380978058567 (вайбер, вотсап, телеграм).

Просимо щирої молитви за вічний спокій Р.Б.Оксани.

Вічная пам”ять.

Представниця Тернополя просить підтримати її смс-голосуванням. Про це дівчина повідомила на своїх сторінках у соціальних мережах.
“Прошу вашої підтримки! Я — фіналістка конкурсу «Міс Україна 2021». Зараз триває смс голосування за кожну з учасниць. Вартість смс — 16 грн., усі кошти підуть на благодійність. Для того, щоб проголосувати за мене — надсилайте смс з текстом «13» на номер 2101! Буду дуже вдячна”, — пише дівчина.

Нагадаємо, 14 червня Марте Резніченко стала володаркою титулу “Міс Тернопіль – 2021”. Згодом дівчина потрапила у 50-ку, а потім і у 25-ку красунь, яких обрали для участі у фіналі національного конкурсу краси.

Лікарі в пологовому радили її батькам відмовитися від дочки. Цієї «поради» подружжя, звісно, не послухалося, бо вдома мало ще четверо діток. «Виросте якось з-поміж ними», – розмірковували тато й мама. Та тоді вони й гадки не мали, що їхня донечка зможе сама справлятися з усім, та ще вийде заміж і народить діток. Але диво таки сталося.

Віра – 5 дитина у сім’ї, усі попередні діти народилися здоровими, тому ніхто і гадки не мав, що може бути така проблема. Тим більше, її мама вчасно їздила на обстеження, і ніхто з лікарів жодного разу не сказав, що з дитиною щось не так.

– Вагітність проходила нормально. Але, коли вона народилася і я побачила її, у мене просто все тіло затерпло і я не могла вимовити ні слова, – розповідає Антоніна Фещук із Тернопільщини, мама Віри.

Дівчинка народилася без обох рук. Одна нога у неї була коротшою за іншу. Лікарі ще у пологовому будинку переконували батьків відмовитися від дитини. Тато тоді упевнено сказав: «Ні, забираємо додому».

– Так ми змирилися з тим, що таку дитинку нам Господь дав. Помаленьку вона росла. У 3 роки почала на сідницях підскакувати, а потім сп’ялася на ніжки, – пригадує Антоніна Фещук.
Наперекір долі Віра ламала усі стереотипи та невтішні прогнози медиків. Вона заговорила, почала ходити і вчитися усе робити ногами. Почала сама їсти, ложку тримала у правій нозі. Навчалася, щоправда, вчителі приходили додому. Але писала ногою дівчина так, що далеко не кожен і рукою так зможе. Школу закінчила на відмінно. І все своє дитинство мріяла про одне – мати руки.
5 років зустрічалася із хлопцем по сусідству

Але минав час, Віра налаштувала себе, що потрібно жити, як є, і максимально повноцінно. Вона мала багато друзів, які підтримували її. Дівчина не відставала від своїх однолітків, ходила з дівчатами до клубу, була лідером компанії, головним «заводилою» – то в ліс, то на шашлики, то на ставки. Закритою у чотирьох стінах не сиділа ніколи.

Згодом Віра зустріла своє кохання – це був сусідський хлопець, який жив через хату від неї. Зустрічалися аж 5 років, а потім одружилися. Ніхто з рідних і не сподівався побачити дівчину у весільному платті, але Віра не даремно отримала таке ім’я, адже наступний, фактично неймовірний бар’єр, який вона подолала, – стала мамою.

У 2012 році у подружжя народилася донька Евеліна, а ще через 2 роки – син Арсен. Вагітності проходили прекрасно, навіть лікарі дивувалися. Віру кесарили, оскільки в неї проблеми з хребтом, народити сама вона не могла. Коли на світ з’явилися діти, з ними справлялася сама, годувала грудьми. Її щастю не було меж. Дітки повністю здорові. Вони ніколи не сказали мамі, що вона якась не така, а доня завжди повторює, що її мама – найкраща! Хоча жіноче щастя Віри так і не склалося – подружжя розлучилося через 5 років спільного життя.

Чистить картоплю, сапає, робить макіяж та вишиває

Насправді важко з прочитаного уявити, наскільки прудко ця жінка справляється з побутом. Ногами одягає і взуває діток, годує, ногами чистить картоплю і готує їсти, ногами прибирає (у хаті від чистоти усе сяє просто), ногами сапає город, вишиває і навіть… робить макіяж (вона завжди доглядає за собою і має прекрасний вигляд)! Більше того – вона робить макіяж дівчатам зі свого села та сусідніх. А також почала професійно фарбувати брови хною – на цьому й заробляє, бо, окрім пенсії, інших джерел доходу не має. Адже чоловік аліментів не платить – уже заборгував 50 тисяч.

Своїх малюків обіймає ногами

І, попри те, що усі клопоти з дітьми і по дому лягли на її плечі, вона з усім справляється і ні на що не нарікає. Малюків своїх обіймає теж по-особливому – ногами. А вони туляться біля неї, понад усе найменшенький. «То «матусик» наш», – каже про онука бабуся. В селі є школа, дитячий садочок. Арсен цього року уже піде в перший клас, донечка – у третій.

Минулого року прийшла в цю сім’ю біда. 9 серпня Вірин тато їхав на навантаженій сіном підводі, впав і помер – перелом шийного хребта. Він же був єдиним чоловіком у родині, без нього жінкам доводиться значно важче. Хоча не лишають їх і добрі люди без допомоги. Коли потрібно було зробити ремонт у ванній, невідомий благодійник перекинув 15 тисяч. Інший чоловік, з Америки, уже 2 рази привозив по вантажівці брикету, адже в селі немає газу. Також за його гроші Віра змогла придбати зимовий одяг та взуття собі і дітям.

У 2004 році держава дала Вірі авто. Тепер воно своє від’їздило і стоїть нерухомо. Жінка добивалася, щоб їй його замінили, бо без машини дійсно скрутно. Чого вартує тільки дістатися до Тернополя – в лікарню, приміром. Та поки безрезультатно. Адже не все гаразд у неї і зі здоров’ям. В той місяць, коли помер її тато, їй зробили операцію на щитовидку.

– Тут похорон, тут операція, потрібно було багато грошей. Але лікарі у мене просто чудові. Уявіть, така операція мала коштувати 23 тисячі, але мені її зробили безкоштовно, докуповувала тільки ліки. І палату мені люкс організували – теж безкоштовно. Хочу подякувати цим лікарям – це Ярослав Федорович Чайківський і Олександр Олександрович Шабловський. Це лікарі від Бога. Але тепер ліки потрібно пожиттєво приймати та щопівроку здавати аналізи, а для цього потрібно їздити в Тернопіль. Тобто проблем купа, але падати духом просто немає часу, – сміється наша героїня.

А ще – Віра дуже хоче повезти діток на море і відпочити разом із ними. Але поки що це лише мрії, бо фінансово такого задоволення вона просто не потягне. Але вірити в чудеса жінка не перестає, бо з власного досвіду знає: вони таки трапляються!

Якщо у вас є можливість і бажання підтримати цю неймовірну жінку фінансово, за її згодою вказуємо її номер телефону: 0978285951.

– Фотографувала я море на пляжі, каміння поруч, бачу, пляшка в камінні застрягла, – говорить Ірина Скоробогата. – Подумала спершу, що просто хтось викинув. Але підійшла ближче і бачу, що там листок паперу всередині. Відразу згадалися фільми про історії з посланням у пляшці.

Взяла її в руки, витягла корок, витрусила згорток з текстом. Були відчутні хвилі, папір ще випав у воду з рук, доки витягала його. Але розгладила, поклала на камінь, підсушила.

Відкриваючи лист, Ірина відчувала хвилюючий трепет і цікавість.

– А якщо це послання долі? – продовжує. – Або прохання про порятунок з безлюдного острову, або ж просто обгортка з цукерки, яку кинули у пляшку, після випитого вина?

Лист написаний англійською мовою. Його суть виявилася досить цікавою.

– Перший текст – це рубай Омара Хайяма, – пояснює Ірина. – А от інший, поки що, Гугл не дав відповіді. Хоча стиль теж схожий на його.

“It’s bad if a heart lacks fire,
and is deprived of the light
of a heart ablaze.
The day on which you are
without passionate love
is the most wasted day of your life.”

Ось такий мій непоетичний переклад, може хтось з читачів перекладе бульш уміло:

Це погано, якщо в серці не вистачає вогню,

і позбавлене світла від якого

серця запалюється.

День, у якому ти живеш

без пристрасної любові –

це найбільш даремний день твого життя.

“Its better to drink and have fun caress

Than in fasting and prayer

To seek salvation,

If a place in hell for

Lovers and drunks,

Then whom do you want

To allow to heaven?

(Краще пити і весело безтурботно жити, аніж

у пості та молитві шукати порятунку,

Якщо місце в пеклі для коханців і п’яниць,

Тоді кого допустять на Небеса?)

Ірина Скоробогата не вгадала, до кого звертався автор листа. Не зрозуміла з почерку хто писав – чоловік чи жінка.

– Можливо це улюблене поезія автора, – продовжує. – Або ж найцінніша в житті порада, яку він хоче передати ще комусь, або просто жарт.

Я люблю цікаві хороші пригоди – це одна із них. Уявляю, як хтось брав у руки ручку, папір, писав текст, опускав у море і хотів вгадати: хто ж знайде моє послання, на якій мові буде говорити ця людина, чи зможе вона прочитати текст, чи не загубиться пляшка у глибинах водної стихії? А тут виявилося, що пляшка, можливо, й не відплила далеко. Тому я її відпустила у плавання знову, щоб ще хтось зміг пережити трепет отримання таємничого послання.

Цей випадок надихнув Ірину звернутися і до інших рядків улюбленого поета.

– Я люблю поетичну творчість Омара Хайяма, – каже. – Ділюся своїми улюбленими рубаями. Можливо, читачів це надихне глибше поцікавитися його мистецьким доробком:

У колисці — дитина, покійник — в труні.

Ось і все, що про долю відомо мені.

Скільки віз не наповнюй пожитком-скарбами,

Все одно до межі добредеш впорожні.

I юних, і старих — всіх поглинає час,

I невеликий нам дається днів запас.

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.

Марнославцем, для влади придатним, не будь.

Будь бальзамом. Отруті подібним не будь.

Якщо прагнеш життя не прожить, як нікчема,

Не збивай на дурне і злостивим не будь

– Цікавий був чоловік, дуже талановитий, геній свого, а може й нашого часу! – підсумовує Ірина. – Але хто знає, можливо, Доля справді звернулася до мене з якимось посланням і зміст його я осягну з часом.

Але вона стверджує, що і направлення давати теж ніхто не збирався, передають Патріоти України з посиланням на “Терен”.

Також Тетяна зазначає, що дитину потрібно було відвести до aлeргoлoга. Проте перш ніж йти у лiкapню, вона зателефонувала до дільничного лiкaря.

“Дзвонила рано до дільничного лiкaря питала, то вона казала що нічого не треба. А тут пішла зареєструвала, як завжди внески сплатила. Ще огляд лiкaря. А тоді дві години очікування в коридорі. А нас не прийняли. Ще грубим тоном відмовили”, – розповідає Тетяна.

Aлeргoлoг сказала жінці, що направлення потрібно брати у дільничного лiкaря. Але дільничний лiкaр при цьому заявив, що подібних направлень не дає.

Після того, обyрeна мама вирішила піти до керівництва лiкaрнi.

“Прийшла до завідувача зі сльозами на очах. І питаю я: чому мене не приймають і де взяти те направлення? І чи можна його потім довезти, щоб зараз дитину мені прийняли, бо ми 2 год чекали. А вона каже: такий закон, ти що думаєш будеш сидіти, тобі з неба впаде”, – скаржиться жінка. Того дня жінку та дитину у лiкaрнi так і не прийняли.

Однак в даному випадку усе спрацювало навпаки і привернуло до історії із вбuвством 17-річної дівчинки ще більше уваги. Коростилєва запевняє, що хлопець, якого підозрюють у вбuвстві, не винен і йому зараз потрібна допомога досвідчених адвокатів, пише інформаційний портал PRESS-ЦЕНТР.

«Нiж, знайдений біля тiла вбuтої Ірини Мукоїди, не є знаряддям вбuвства, як запевняє поліція. Про те, як на нoжі з’явилася ДНК хлопчика, обвинувачений в навмuсному вбuвстві розповів у суді. Місце, де знайшли тiло дівчинки і місце злoчину – не одне й теж саме, як запевняє поліція. Дівчинка з’явилася на узбіччі о 7 годині ранку. Неповнолітнього хлопчика заарештували, порушуючи всі можливі закони і навіть права дитини. Василя Гнатюка, якому 16 років, забрали о 12 годині дня без дорослих і батьків, до 19:00 привезли до нього алкoголіка-батька, який підписав документи, не пам’ятаючи які саме. Допитували хлопчика, згідно із протоколом, в 22:21, суд – о третій годині ночі», – написала Наталія Коростилєва.

Криміналіст також додала, що за нею зараз слідкують і її телефон прослуховують:

«Лише дивом нам вдалося доставити відзнятий матеріал до Києва. Однак я маю сили перебороти свій страх та пережити психологічні атаки для того, щоб публічно оприлюднити зібрані мною факти. Бо якщо не побоялися люди Вишнівця, а їм там жити, то мені тим більше потрібно набратися сміливості.

Проаналізувавши протокол допиту хлопчика, якого звинувачують у вбuвстві, порівнявши його есе і тексти, написані ним раніше, поговоривши з його вчителями, підключивши спеціалістів, порівнявши його словниковий запас, можу заявити, що протокол писали не з його слів, а дали йому підписати вже готовий, сфабрикований дорослою людиною».

Наталія Коростильова пише, що наразі підoзрюваному Василю Гнатюку потрібна допомога кваліфікованих юристів. Обіцяє надати факти та докази ті, які вже має, і навіть познайомити зі свідками.