Вчитель не може провести урок, бо заспокоює неконтрольованих школярів. Про конфлікт повідомила мати одного з учнів Анастасія Алексіюк.
“Діти колективно виходять з уроку до вбиральні, їдять під час занять. А найголовніше те, що вони бояться відповідати на запитання вчителів через місцевого лідера розбишак – той насміхається з них, розбиває окуляри однокласників, грубо відповідає старшим людям і вчителям”, – розповіла Алексіюк.
За її словами, нещодавно маленький хуліган вибив три постійні зуби одному з учнів. Батьків хуліганів влаштовує поведінка дітей, ніхто не збирається відшкодовувати збитки.
В міському управлінні освіти пояснили, що ситуацію не можуть вирішити. Перевести учнів, які зривають уроки, без згоди батьків не мають права.
Конфлікт у класі тягнеться вже не перший рік. Як розповів батько третьокласника Руслан Алексіюк, через розбишак сина переведуть до іншого навчального закладу.
“Директору байдуже, що відбувається в школі. У класі постійні конфлікти. Я не дозволю, щоб мою дитину принижували таким чином”, – заявив чоловік.
]]>
100 років тому радянський уряд ухвалив Декрет про червоний терор, мета якого – боротьба з контрреволюцією. Радянська політична пропаганда висвітлювала “червоний терор”, як відповідь на “білий терор”. Вбивства, репресії і насильства були узаконені й обгрунтовані на державному рівні – 30 серпня 1918 року на Леніна скоїли замах, а голову Петроградської ЧК Моїсея Урицького вбито.
Директорія закріпила політику, за допомогою якої більшовики прийшли до влади. Задовго до встановлення більшовицького режиму, лідери партії говорили про ідеї насилля і терору, як про найкращий інструмент керування суспільством. Спочатку “червоний терор” випробували у Москві та Пітері, потім поширили на інші республіки.
На території України він розпочався у січні 1918 року разом із вторгненням загонів Муравйова. Перше кількатижневе перебування більшовиків в столиці нажахало киян. Почалися вбивства офіцерів, юнкерів, гайдамаків – усіх, кого більшовики записали до “ворогів революції”. За кілька днів у Києві розстріляли від 3 до 5 тис. чоловік, переважно російських офіцерів та українських старшин та тих, хто мав посвідчення Центральної Ради, представників духівництва.
Від терору потерпали й інші населені пункти України – Харків, Катеринослав (Дніпро), Полтава, Одеса, Житомир. Населення Криму за цей період скоротилося на більш як 100 тис. чоловік.
Жертвами політики ставали не тільки професори, лікарі, інженери, колишні генерали й інтелігенція, а й селяни і ремісники. Впродовж 1918 – 1919 років знищили від кількох тисяч до понад 1,5 млн осіб. Офіційно “червоний террор” припинили 6 листопада 1918 року, та насправді тривав і надалі. Апогею він досягнув у 1930-их роках, за що й отримав назву “Великого”.
]]>