Марiйка не була першою красунею, просто дуже милою дiвчиною з гарною фiгурою. Ми покохали одне одного, побралися. Я одразу пiсля вишу потрапив на роботу в державну структуру. Жили ми з моїми батьками.

З матiр’ю дружини, сiльською вчителькою Галиною Петрiвною, я не часто бачився. Вона була ще доволi молодою жiнкою, народила доньку в 17 рокiв, тож була старшою вiд мене на 13 рокiв, i я нiяк не мiг примусити себе називати її мамою. Галина Петрiвна рано овдовiла й так i не знайшла собi пари.

Трималася вона зi мною i моєю родиною доволi привiтно, але прохолодно, можна було подумати, що вона вважає себе вищою за нас. Думаю, все через те, що походила вона з родини сiльського священика, який мав свого часу велику парафiю. Батьки її померли рано, тож вона мусила сама виховувати донечку, привчилася до важкої працi в селi.

Але моя теща, попри скруту, намагалася пильнувати себе (манiкюр, доглянуте волосся, шкiра тощо). Слiд додати, що вона була дуже вродливою жiнкою — бiлявка зi стрункими ногами й вражаючим бюстом, чимось подiбна на французьку кiнозiрку. Хоча це я зрозумiв значно пiзнiше.

Марiйка пiсля вишу нiяк не могла знайти собi роботи. Не хотiла просто сидiти вдома, влаштовувалася будь-де, але все це були якiсь колл-центри, все без офiцiйного оформлення. Вона навiть трудову книжку вперше отримала через три роки пiсля навчання. Тим часом у мене почалися проблеми: спочатку захворiли й померли одне за одним тато й мама. Потiм “накрилася” моя успiшна робота, i я став задовольнятися, як i моя дружина, всiлякими тимчасовими заробiтками. Згодом довелося продати квартиру й переїхати жити в село, до тещi. Там я, не привчений до працi на землi, зiткнувся з чималими труднощами.

Моя теща жартувала, що в мене обидвi руки лiвi, а коли була особливо роздратована, казала, що я травмувався при народженнi: мене акушери тягнули за руки. Тож, самi розумiєте, нашi стосунки не можна було назвати надто теплими. Тим часом у Марiйки з’явилася нагода поїхати на заробiтки в Iспанiю. Вона дуже переживала, чи я вживуся з її мамою, але особливого вибору в нас не було.

Першi мiсяцi минули непомiтно серед трудових буднiв. Марiйка бiльш-менш непогано влаштувалася, писала, що вже опанувала мову. А потiм, на мiй день народження, сталося те, що сталося. Галина Петрiвна привiтала мене й поцiлувала в губи. Вiд несподiванки я вiдповiв на поцiлунок, а моя теща не вiдсахнулася. Далi все було, як у туманi, через кiлька хвилин ми вже кохалися.

Менi було i добре, i соромно. Я не знав, як поводитися далi. А вночi Галя знову прийшла до мене, i вiдтодi ми живемо, як чоловiк з дружиною. Не знаю, що думають нашi односельцi. Сподiваюся, що вони нi про що не здогадаються, адже тодi в школi Галину зацькують. На людях ми продовжуємо грати ролi тещi й зятя. Ми нiяк не наважимося сказати правду Марiйцi, але знаємо напевно, що не розлучимося. Може, я i боягуз, але в душi сподiваюся, що моя дружина зустрiне на чужинi когось i сама захоче розiрвати нашi стосунки.

ANTONIUK KRISTINA