Бережи́на – узбережжя, берег.
Верхово́дити – скеровувати дії інших, розпоряджатися, управляти.
Видноко́ло – частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості, обрій, горизонт.
Духмя́ний – який має сильний запах, ароматний, запашний, пахучий.
Зозуля́стий – який забарвленням нагадує зозулю, рябий.
Ле́гіт – легкий приємний вітерець.
Мару́дний – який вимагає багато часу та зусиль, клопітливий.
Нічни́ці – відсутність сну, безсоння.
Опа́систий – товстий, огрядний, гладкий.
Полі́ття – сприятливі умови, сприятлива погода; урожайне літо, врожай.
Почва́ра – потвора, чудовисько, примара.
Путі́вець – польова дорога.
Ру́чкатися – вітатися при зустрічі, потискуючи один одному руки.
Чудерна́цький – незвичайний за формою, змістом; химерний, вигадливий, дивний, дивацький.
Я́тка – легка будівля для тимчасового користування (торгівлі, виставки тощо); накриття, зроблене з очерету, полотна тощо для захисту від сонця, дощу.

Скажімо, у хаті, де лежить покійник, не можна відчиняти вікна і квартирки. Дзеркала завішують тканиною, а після того, як винесуть тіло, перевертають усі стільці в хаті.

Що це — традиції, яких потрібно дотримуватись, чи звичайнісінькі забобони? Про це розмовляємо з єпископом Євстратієм (Зорею), отцями Тарасом Дзьобою, Миколою Микосовським ЧСВВ, Зеновієм Хоркавим.

—  Які бувають забобони, пов’язані з християнським похороном?

о. Тарас

— Найчастіше стикався з тим що «хтось», «чомусь» забороняє сім’ї померлого торкатися хреста, який очолює похоронну процесію, нести труну чи Євангеліє… мовляв, щоб не було нової смерті в родині. Правду кажучи, немає такої заборони. До несення хреста чи Євангелія в похоронній процесії слід запрошувати лише гідних людей, а не будь-кого, адже це — поважна місія: очолювати похоронну процесію, несучи хрест Христовий чи Слово Боже. Або ще один забобон — «не можна відчиняти вікна чи квартирки». Це також поширена практика, через яку люди, що прийшли на парастас чи похорон, а в особливо гарячу пору року, мліють, їм стає зле. Адже коли бракує кисню, важко молитися. А похорон — це і є молитва за новопреставлену людину. І підготовка місця, де лежить покійний, полягає саме в тому, щоб це місце найбільше приготувати до такої молитви та щоб молитися було комфортно. Коли виносять небіжчика, у домі часто перевертають столи й стільці — і цей забобон також не має нічого спільного з християнським похороном. Пригадую, якось спитав одних людей, для чого вони перевертають стільці. Кажуть, щоб «душа не сіла». Але ж душа — не тіло, їй крісла не потрібні.

— Навіщо закривають тканиною всі дзеркала?

о. Олег: 

— Начебто для того, щоб душа покійного, побачивши себе, не злякалася. Інший варіант тлумачення: щоб покійний не налякав родичів. Уважається також, що через дзеркало душа може піти в темний світ «задзеркалля», де панує диявол і правлять біси. Насправді цей звичай пішов із далеких часів, коли в багатих будинках драпірували чорними тканинами дзеркала і кришталеві люстри, щоб вони своїм розкішним блиском не відволікали тих, хто молиться.

о. Микола:

– А насправді душа покійних одразу після фізичної смерті постає перед Богом на особистий суд, складаючи звіт з усього свого життя, а не «вештається» без потреби по світі.

— Які ще поширені забобони?

о.Олег:

— Наприклад, вірять, начебто людина, яка повернулася в помешкання після винесення тіла, але до повернення процесії з цвинтаря, неодмінно помре.

Або що людина, яка йде перед труною, піде за померлим. Вважають, що не можна дивитися з вікна на похоронну процесію, бо теж помреш. Кажуть, що не варто приносити з цвинтаря живих або штучних квітів, бо той, хто це зробить, буде важко і довго хворіти. Вірять, що на час похорону треба забирати з дому тварин, особливо собак. Бо собачий гавкіт лякає душу покійного. Після того, як покійного винесуть з дому, обов’язково миють підлогу — так «вимивають» із хати смерть. Або кажуть, що не можна нічого залишати з речей померлого, хоч би якими коштовними й гарними вони були, аби не перебрати на себе чужі лихо і хвороби. Чи кладуть у труну всі улюблені речі, які мав покійник, скажімо, люльку, палицю, окуляри.

о.Зеновій: 

— Найгірше, що використовують похоронні речі для магії. Наприклад, я чув, що беруть той шнурок, яким були зв’язані ноги (руки, щелепи) покійника, намочують його в горілці й дають ту горілку чоловікові. Так хочуть віднадити його від випивання. Часто, виносячи труну з дому, тричі піднімають її над порогом або ж навіть розхитують. Навіщо

о. Микола: 

– Якщо спитати, чому так роблять, ніхто не дасть раціональної відповіді. Річ у тім, що в давнину наші предки були, як знаємо, язичниками і вірили, що в порозі живе домовик, тобто злий дух. Отож, виносячи померлих надвір, із ним прощалися. Тепер для чого робити таке «прощання» з нечистою силою і що це має спільного зі здоровим глуздом та взагалі з християнською вірою? З покійним ми прощаємось під час самого похорону, коли триває так зване останнє цілування.

— Як ставитися до таких забобонів? Чому вони виникають?

о. Тарас:

— Звісно, у підготовці до похорону рідні питають порад у знайомих, старших людей, але парадоксально — чомусь не у священика. Усі забобони мають один корінь: брак християнської свідомості. Саме через своє незнання люди вигадують або передають іншим те, що не має нічого спільного з ученням Церкви. Адже похорон — це молитва, а не лише обряд із певних дій, а в молитві кожна дія має свої зміст, символ і значення.

о. Зеновій:

— Інколи під час похорону люди звертають більшу увагу на другорядні речі, ніж на головні. Забуваючи, що в такий час потрібні тільки молитва за цю померлу людину та добрий спомин. Користі душі тієї людини, яка відійшла у вічність, усі ці забобони не дають. Навпаки: вони ще можуть і нашкодити її спасінню.

Єпископ Євстратій (Зоря): 

— Згоден, що єдине, чого померла людина потребує, — це молитви. Все інше — зовнішнє й більш потрібне нам, живим. Наприклад, часто на поминках для покійника ставлять чарку з горілкою. Кажуть, що це — їжа для померлого. Але душі покійника, яка є нематеріальною, цього не потрібно. Краще запалити свічку.