Український омбудсмен Дмитро Лубінець, коментуючи те, що сталося, назвав тортури елементом державної політики Кремля. За його словами, рішення Москви офіційно закріплює те, що й так відбувається на практиці: насильство, жорстоке поводження та знущання в тюрмах і фільтраційних таборах — не винятки, а системний інструмент придушення та залякування.

Як влаштований тортурний механізм у російській системі ФСІН

Тортури в російських тюрмах — не випадкові акти жорстокості окремих охоронців. Про те, що в місцях ув’язнення у РФ фізичне та моральне насильство є системою, світ дізнався ще до повномасштабного вторгнення, коли правозахисник Володимир Осечкін опублікував “архів ФСІН” — десятки гігабайт відео знущань над ув’язненими.

Вже тоді було ясно, що йдеться про системний механізм. Російських ув’язнених переміщали для тортур до Саратської туберкульозної лікарні №1, а насильство фіксувалося на бодікамери охоронців. Світ побачив жахливі кадри лише тому, що один із ув’язнених, білоруський айтишник Сергій Савельєв, якого адміністрація залучала до обслуговування бодікамер, тайкома завантажував відео на окремий носій.

Тоді з’ясувалося, що система тортур охоплює низку регіонів Росії: Саратовську, Владимирську, Іркутську області, а також Красноярський, Забайкальський та Приморський краї. Публікації викликали широкий резонанс у світі, тим не менш, покарання отримали лише рядові ув’язнені, які допомагали адміністрації. У керівництві ФСІН кадрових чисток не відбулося, що породило в правозахисному середовищі тривожні очікування — у Кремлі подібні заходи впливу вважаються прийнятними та підтримуються.

Початок повномасштабного вторгнення ситуацію погіршив. Після лютого 2022-го система неволі Росії почала поповнюватися українцями — не тільки військовополоненими, але й цивільними, включно з жінками та людьми похилого віку. Ці люди опинилися в максимально безправному статусі — без доступу до них адвокатів, правозахисників, громадських діячів. Фактично, життя такої людини опинялося повністю в руках адміністрації установи.

Плановане рішення. Як відбувався вихід Росії з Конвенції проти тортур і чому світ мовчить?

Рішення Путіна про вихід із Конвенції було очікуваним. Країна-агресор почала процедуру виходу з Конвенції ще 26 серпня. З того часу, можна припустити, документ уже лежав на столі кремлівського диктатора і чекав свого підпису. Тоді ж редакція “Інформатора” почала збирати свідчення тих, хто пережив полон, а також надіслала низку запитів до міжнародних організацій.

Ми спробували розібратися, наскільки міжнародні організації в курсі системності того, що відбувається, фіксують чи свідчення тих, хто пережив полон, скільки подібних заяв перебуває на розгляді та які наслідки чекають тих, хто вчиняє беззаконня.

Ми надіслали запити до Міжнародного кримінального суду, Комітету з прав людини при ООН та до генерального офісу ООН, а також до Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Розчаруванням і здивуванням на цьому шляху стала реакція — міжнародні правозахисні інститути, чиє завдання так чи інакше полягає в забезпеченні базових прав людини, фактично проігнорували запити.

Єдиною організацією, яка надала роз’яснення, став Червоний Хрест. Ось ключове з його відповіді:

• Доступ до військовополонених обмежений, але зберігається: з початку повномасштабного вторгнення делегати МКЧХ відвідали понад 6500 військовополонених з обох сторін конфлікту. Переважно — в Україні (однак українських військовополонених у Росії також відвідували). Точні цифри запитів не розкриваються через конфіденційність;
• Не всі запити задовольняються: Червоний Хрест працює над розширенням доступу до полонених, але це не завжди вдається;
• Механізми впливу обмежені: МКЧХ не має права примушувати сторони конфлікту. Основна стратегія — конфіденційний діалог з адміністрацією місць утримання, щоб переконати дотримуватися Женевських конвенцій.
• Конфіденційні інтерв’ю: представники Червоного Хреста мають право спілкуватися з полоненими без присутності охорони, щоб захистити можливість подання скарг. Бесіди часто проходять у групах, щоб ніхто не міг визначити, хто саме скаржився.
• Дії при повідомленнях про порушення: мета МКЧХ — не покарати, а запобігти повторенню. Зафіксовані порушення обговорюються конфіденційно з керівництвом тюремної установи. За відсутності результату інформація піднімається на вищий рівень.

Тобто навіть міжнародні гуманітарні організації обмежені в можливостях втручання. Червоний Хрест підкреслив, що конфіденційна робота залишається єдиним механізмом контролю, що робить систему захисту українських полонених надзвичайно вразливою як до відмови Росії дотримуватися міжнародних зобов’язань, так і після відкритого визнання цього керівництвом Кремля.

Але ми не зупинилися і стали в міру редакційних ресурсів збирати свідчення людей, які пережили полон. Тобто взяли на себе роботу, якою зобов’язані займатися міжнародні інститути.

Як влаштований тортурний механізм у тюрмах Росії, і чому на це важливо реагувати

Нещодавно сайт “Інформатор” опублікував серію публікацій, розповідь військовослужбовця легендарної 36-ї бригади про 32,5 місяці, проведені в полоні. На цю роботу нас надихнула книга “Московські конвенції”, опублікована Офісом омбудсмена України, в якій наводилися свідчення про порушення Женевських конвенцій щодо людей, які пережили полон.

Ми не могли називати ім’я військовослужбовця, який поділився з нами пережитим у полоні, з міркувань безпеки його побратимів. Але з цього рішення читач повинен зробити важливий висновок: тисячі українців і зараз переживають тортури в місцях неволі і потребують допомоги прямо зараз.

Ми закликаємо вас ознайомитися з матеріалом, щоб усвідомити: свідчення, якими поділився з нами цей чоловік, вказують на системність процесу. Фактично полон являє собою систему концентраційних таборів із регулярними побиттями (аж до вбивств), фізичними та моральними знущаннями, постійним голодом і відсутністю будь-якої медичної допомоги. Далі тезисно:

• • Поширеність. Тортури — звичайна практика для ув’язнених у російських ІТК. Українські військовополонені стикаються з повною відсутністю прав: обмежений доступ до адвокатів, немає механізмів подання скарг, а будь-який опір карається фізичним насильством.
  • Відсутність наслідків. Смерті ув’язнених внаслідок тортур залишаються без розслідування. Система влаштована так, що подібні випадки ігноруються, а винні не несуть відповідальності. За паперами смерть внаслідок знущань оформлюється як така, що сталася “за природними причинами”;

• Методи тиску. В ув’язненні застосовують: тривале утримання в стресових позах, ізоляцію, побиття, психологічний тиск, погрози розправою, імітацію страти. Ці методи спрямовані на злам особистості та формують атмосферу постійного страху;
• Системна організація. Тортури є інструментом управління тюрмою та контролю над ув’язненими. Їх використовують для формування “правильних” показань за “військовими злочинами”, у яких росіяни змушують зізнаватися людей, часто навіть цивільних;
• Особливий режим для військовополонених. Українські полонені позбавлені навіть базових процедур, передбачених для громадян РФ, що робить їх особливо вразливими до насильства.

Свідчення, які надходили від людей, які пройшли через цю систему, підкреслюють: це не окремі випадки, а вбудований елемент функціонування російських тюрем.

Серед полонених – 16 тисяч цивільних. Втім цифра може бути вищою

Після того як Путін підписав документ, який фактично легалізує те, що й так негласно відбувається з людьми в неволі, ми звернулися до Офісу уповноваженого з прав людини за коментарем. Нас цікавить ключове питання: яким чином необхідно діяти в ситуації фактичної легітимації злочинів.

В коментарі Інформатору Дмитро Лубінець навів дані ООН, за якими понад 95% українських військовополонених зазнали тортур у Росії, включаючи побиття, електрошок, удушення та сексуальне насильство, наголосивши, що деякі з них після повернення на Батьківщину помирають від наслідків катувань.

“Про тортури повернені з полону розповідають і працівникам Офісу Омбудсмана України, які присутні на кожному обміні військовополоненими. Стан здоровʼя повернутих, як правило, дуже тяжкий, багато з них втратили десятки кілограмів ваги”, – заявив він.

Також Уповноважений навів статистику, за якою Україні вдалося повернути додому 6235 наших громадян, з яких – 372 цивільних. Загальна кількість цивільних, які перебувають у незаконному утриманні може перевищувати 16 тисяч осіб.

Україна верифікувала понад 1800 незаконно утримуваних цивільних, з яких більш як 800 підтверджено МКЧХ, в тому числі починаючи з 2014 року. “Водночас реальна кількість незаконно утримуваних цивільних може бути значно вищою через обмежений доступ до інформації”, – повідомив Лубінець

“На жаль, відомо і про велику кількість випадків смерті у полоні. За даними Офісу Генпрокурора України, понад 200 українських військовополонених померли у російському полоні”, – заявив Уповноважений.

В Офісі Омбудсмена нагадують: якщо ваша рідна людина зникла безвісти, перебуває в полоні чи незаконному утриманні, вам потрібно звернутися до офіційних органів і не надавати інформацію стороннім особам. Для цього Офіс Омбудсмана України підготував брошуру з алгоритмом дій та контактами відповідних органів.

Мар’яна Мамонова – медик з Маріуполя, яка потрапила у полон до росіян, коли вже була вагітною. Вона перебувала на “Азовсталі”, а потім шість місяців провела у неволі.

Для нового сюжету “ЖВЛ” Мамонова розповіла, що вона пережила у полоні. Нині медик опановує нову для себе роль – вона стала мамою та народила чудову дівчинку Анну-Марію. Про жахи та тортури Мамонова згадує з сумом, проте намагається не занурюватися у негатив минулого. Жінка перебувала в Оленівці.

“Найважче було прожити там перші два місяці. Бо спочатку нас охороняли з собаками… Були такі (російські військові – УНІАН), що відправляли мене в клітку, закривали, і переді мною їли яблуко. Чи ще щось їли. Знаєте, як воно їсти хотілося? Я настільки їсти хотіла”, – зізнається Мамонова.

Декілька місяців вона спала на підлозі. Потім її перевели в камеру, там Мамонова спала на одному ліжку з ще однією полоненою.

Росіяни декілька разів казали Мамоновій, що її обміняють. Проте вони ніби навмисно давали їй надію, проте не обмінювали. Медик мріяла лише про те, щоб народити дитину вже в Україні, на волі. Вона говорила з животиком та просила малюка почекати, думала, що в неї був син. А коли Мамонова народила дівчинку, спочатку вона здивувалася.

Нині медик насолоджується декретною відпусткою. Вона хоче якомога довше побути з маленькою донечкою.

Що відомо про Мар’яну Мамонову
У серпні 2022 року стало відомо, що російські окупанти тримають в полоні в Оленівці вагітну військову лікарку. Мамонова потрапила до рук загарбників, коли рятувала українських бійців та цивільних в Маріуполі. У вересні, в рамках обміну, 200 полонених росіянами українців повернулися додому, серед них була і вагітна медик. Згодом вона народила доньку.

За словами Кирила Буданова, начальника ГУР Міноборони України, наші мужні захисники знаходяться в більш-менш нормальному фізичному стані. Журналістів, яких запросили на брифінг в Офіс президента, що відбувся 22 вересня, цікавило, чи розповідали вони про жахливу трагедію в Оленівці.

“Їх стан різний. В фізичному плані більш-менш, окрім хронічного недоїдання. Більша частина з тих, кого ми повернули – піддавались катуванню. Вони пережили дуже жорстокі види тортур. Відомо, що їх не ділили на категорії. І все залежало від місць, де вони перебували. Їх тримали не там де планувалось в Оленівці, а в різних закладах. Вони перебували на окупованих територіях і на території росії”, – розповів Кирило Буданов, начальник ГУР Міноборони України.

Про це під час телемарафону розповів журналіст Володимир Золкін, який регулярно записує розмови з російськими полоненими.

Йдеться про відео, що шокувало українців і весь світ, на якому російські окупанти жорстоко катували полоненого українця, відрізавши геніталії канцелярським ножем, а потім вбивши його пострілом у скроню.

Золкін показав одному з полонених ці страшні кадри без цензури, а також відео з Оленівської колонії, де росіяни вбили 50 полонених з “Азовсталі”.

“Я їм сьогодні показував і ролик обстрілу колонії в Оленівці, і ролик зі знущаннями, який облетів мережу в останні дні. Я їм сьогодні показував це відео, і один полонений під час перегляду цього відео просто втратив свідомість”, – розповів Золкін.

Журналіст підкреслив, що головне завдання зараз – забрати українських воїнів з полону, натомість видавши росіянам їх військових злочинців.

Українська омбудсменка Людмила Денисова повідомляє, що після звільнення населених пунктів від окупантів залишаються десятки і сотні закатованих, скалічених людей, які піддавалися страшним тортурам.

Про це вона написала на своїй сторінці у соціальних мережах.

Денисова розповіла про страшні випадки поводження окупантів з мирним населенням на Київщині, Харківщині, Херсонщині та Чернігівщині.

У селищі Макарів на Київщині 80-річному чоловіку відрізали руки на очах у доньки. Від отриманих ран він помер.
В Ірпені двадцятирічну вагітну жінку зґвалтували два загарбники. Вона втратила дитину.
На Херсонщині 60-річного чоловіка били у присутності доньки – прикладами, палицями.
Під час окупації сіл Ягіде та Лукашівка на Чернігівщині російські загарбники облаштували свій штаб у Вознесенській церкві. У ній знайшли тіла людей, ймовірно, місцевих мешканців, які були розстріляні російськими військовими.
“Звертаюсь до Комісії ООН з розслідування порушень прав людини під час військового вторгнення РФ в Україну та експертної місії, створеної державами-учасницями ОБСЄ відповідно до Московського механізму, врахувати ці факти військових злочинів та порушень прав людини РФ в Україні”, – закликала омбудсменка.

Свою історію Олексій Семіков розповів для Hromadske. Вижити йому вдалося дивом, і він припускає, що став єдиним, хто зміг вибратися з полону.

Козача Лопань знаходиться в Дергачівському районі, всього у 2 км від кордону з Росією і майже в 40 км від Харкова. Селище потрапило в окупацію фактично з перших днів російського вторгнення. Зникла електрика і зв’язок і повідомити про те, що там відбувається – стало просто неможливо.

Допомагав жителям села чим міг
Сільська адміністрація переходити під владу окупантів відмовилася і намагалася справлятися власними силами щодо забезпечення жителів усім необхідним. Місцеві жителі залишилися без продуктів, і Олексій Семиков допомагав діставати молоко, борошно. А ще він часто їздив до Харкова за медикаментами та необхідними речами.

“Коли в магазинах нічого не залишилося, я зрозумів: потрібно щось робити самому. Спочатку мені зателефонував товариш із сусіднього села. У нього на фермі було багато молока і запропонував його взяти для маленьких дітей. Бензину не було, і я сів на велосипед і поїхав полями, кілометрів 6. Тоді вдалося привезти приблизно 50 л молока”, – розповів Семіков.

Так він їздив кілька днів, але потім почали закінчуватися й інші продукти. І хлопець почав шукати інші варіанти. Він зміг зв’язатися зі своїм начальником у Харкові й той пообіцяв допомогти. Їхати в місто знову довелося на велосипеді.

“Бачив, як у сусідніх селах стояла розбита російська техніка – розвалені БТР, Гради, Урали, бачив зруйновану інфраструктуру, залізничні колії, цегельний завод…”, – додав Семіков.

У Харкові він зміг взяти макарони, хліб, попросив пару літрів бензину і повернувся додому. На той час російських військових у селі ще не було. Тільки звуки стрілянини було чутно біля кордону.

Поїздка за ліками стала невдалою
Наступного разу до Харкова він поїхав на автомобілі. Знову зміг завантажити продукти – хліб, борошно, масло, дріжджі – все роздав людям. І таких поїздок він встиг зробити кілька. Допомагав тим, хто хотів евакуюватися до Харкова.

15 березня він зі списком від сусідів поїхав в місто і йому належало виконати важливе завдання – забрати ліки для хлопця з діабетом і забрати необхідні препарати для інших людей.

Але після повернення з Харкова на розвилці у Козачої Лопані його наздогнав УАЗ з військовими. Його повалили на землю, зав’язали очі та зв’язали руки. Військові РФ назвали його ім’я, сказали, що він живе з мамою, собаками, вказали адресу.

“Будеш розповідати, як ти їздиш до Харкова, якщо туди нікого не пускають і не випускають”, – сказали хлопцеві та забрали у нього телефон, гроші, документи, ключі від машини. І вивезли його в невідоме місце. По фасаду, який вдалося розглянути, це була будівля вокзалу.

Його завели всередину і кинули на підлогу. Поруч лежав чоловік у військовій формі. Його били та запитували, де він взяв військову форму. Той відповідав, що у сусіда обміняв на пляшку горілки. Але версія про сусіда окупантів не влаштовувала.

Далі вони почали допитувати Семікова. Про те, що він часто їздить до Харкова – вони вже знали. Він пояснив, що привозив продукти та ліки. Але окупанти вирішили, що хлопець – агент, оскільки з села в місто більше ніхто не їздить, а в Харків нікого не впускають і не випускають.

Хлопець пояснював, що віз ліки для хворої дитини й він може померти, на що отримав відповідь: “не думай про хлопця – думай, як самому вижити”.

“Вони стали мене бити мітлою, палицею і розпитувати про ситуацію в Харкові. Я пояснював, що по місту ходять люди, працюють магазини, аптеки, гуляють діти, комунальники прибирають. Після цього вони били ще сильніше і кричали. Ти пі**шь, це все неправда! У нас є зовсім інша інформація! Там люди бояться з підвалів виходити! Там нікого немає! Запитували також, що з військовою технікою, блокпостами. Я відповідав, що бачив тільки поліцейських, а на блокпостах військові без техніки. Весь цей час вони не перестали бити мене і чоловіка у військовій формі”, – розповів Семіков.

Кожні кілька годин приходила нова зміна і допити з побиттям повторювалися. Потім зайшов якийсь чоловік у підвал, прив’язав хлопця до батареї та почав бити з усієї сили.

“Ти скакав на Майдані, ти точно козачок!” Я відповідав, що це не так. “Що ти робив 8 років тому? “Був у себе вдома в селі. А де я повинен був бути 8 років тому? “Ти повинен був захищати ЛНР і ДНР! “Після цих слів він так сильно вдарив мене по руках, що скотч, яким я був прив’язаний до батареї, розірвався. Прийшли люди, які мене прив’язали назад. А той став бити чоловіка у військовій формі. Удари були такі сильні, що він сходив під себе. “Дивись, цей вже обісрався, а ти так і не подаєш знака. Ти точно нацик, ти точно з Азова!”Дійшло до того, що я перестав відчувати біль. Нас відв’язали та кинули на підлогу”.

Били майже постійно
Наступна зміна їх знову почала бити. Води не давали. А потім були якісь вибухи та в підвал збіглися військові РФ. Сказали, що їх обстрілюють ЗСУ. Погрожували, що виведуть їх і прив’яжуть до дерева – нехай обстрілюють. Семіков сказав, щоб виводили. Але окупанти відмовилися.

“Тоді я зрозумів, що навряд чи мене будуть вбивати. Бо в певний момент все ж були думки, що краще б мене вбили, ніж терпіти ці знущання. Я чув, як військові розмовляли. Говорили, що “не потрібно було дозволяти цивільним ходити по центру селища”, мовляв, “там точно були навідники, вони злили всю нашу техніку. А тепер потрібно терміново їхати та всіх пакувати”. Після цього вони вибігли й вже згодом почали привозити цивільних. Також з зав’язаними очима і руками. Їх кидали на підлогу і били. Нас поки не чіпали”

Підвал наповнювався людьми
Окупанти почали звозити людей з усіх навколишніх сіл, фермерів. Їх били, в тому числі й дітей. Потім всіх вивели на вулицю і змусили встати на коліна. По черзі викликали на розмову. Стояли так по кілька годин на снігу. З підвалу долинали крики та стогони людей.

А потім всіх раптово завели назад в підвал. І прийшла нова зміна окупантів. У людей забрали документи, телефони та постійно били, звинувачували в тому, що вони знімали обстріли.

Олексія вирішили відпустити додому
А вранці 18 березня Олексія підняли та знову повели на розмову. І повідомили, що в його розповіді про Харків не вірять, але вирішили відпустити, а то “мама хвилюється”. І навіть пообіцяли повернути автомобіль.

“Машину ми тобі віддамо, але, якщо ти кудись поїдеш, ми тебе знайдемо і розстріляємо. А якщо не зловимо, то визнаємо ворогом народу і скажемо, що ти навідник, здаєш позиції й через тебе страждають мирні люди, що ти всіх АТОвців, яких ми знайдемо, здаєш. Я переконував, що нікуди не поїду”.

Перед тим як відпустити російські військові змусили Семікова прибрати територію і колоти лід. Він втратив свідомість. А коли отямився, поруч сидів чоловік з нашатирним спиртом. Він приніс йому чай і суп. Але окупанти вимагали, щоб він колов лід.

Потім в шеренгу зібрали 9 осіб. Шестеро були в підвалі, а троє самі прийшли до ворога і запропонували допомогу. Шістьох вирішили відпустити. Всі були дуже побиті. ШІ запропонували приходити завтра і допомагати – колоти дрова, на кухні працювати та обіцяли за це давати їжу.

8 осіб відповіли згодою, Семіков сказав, що через побиття йому доведеться тиждень відлежатися. Але ввечері машину йому не віддали, мовляв, комендантську годину.

Їхав партизанськими стежками
Пішки Олексій повернувся додому. Вранці прокинувся в страшному стані, знайшов ліки, щоб встати та пішов забирати автомобіль. Після розмови машину йому повернули. Ліків там не було, тільки частина продуктів. Місцеві жителі запитували його, де він пропадав. Деякі припустили, що він тепер організовує партизанський загін.

20 березня Олексій Семіков вирішив виїхати. Він знає місцевість, оскільки там виріс і почав шукати обхідні шляхи, щоб знову не потрапити до окупантів. По дорозі зустрів ЗСУ, вони відпоїли його чаєм і показали “зелений коридор”. Зараз він у безпеці, проходить лікування і допомагає іншим людям.

Зв’язку з Козачою Лопанню немає. Всі виїзди заблоковані. “Я знаю, що сотні людей постраждали. А я – чи не єдиний, хто звідти вирвався”.

У Черкасах в обласній дитячій лікарні рятують закатованого 6-річного хлопчика, з якого ймовірно кілька днів знущались люди.

Про це у Facebook повідомив депутат Черкаської обласної ради, екснардеп Олег Петренко.

Екснардеп ВР зазначив, що дитина пережила справжнє пекло. На його тілі виявили ознаки тортур.

“В обласній дитячій лікарні після нелюдських тортур і травм медики намагаються врятувати життя хлопчика 2014 року народження. Шансів мало. У нього – страшна гематома головного мозку. Судячи з пролежнів, він кілька днів він був без свідомості. Відірвані губи і погризені тваринами вуха, сліди від гасіння цигарок на тілі”, – написав депутат.

Чоловік зауважив, що хлопчика знайшли на подвір’ї, де проживають літні люди, поблизу Дитячого парку. Сторож парку ще 24 серпня чув дитячі крики. Ймовірно тоді і знущались із хлопчика.

“24 серпня, у розпал фестивалів і святкувань, сторож Дитячого парку чув дитячий крик. Лише через кілька днів бабця, на подвір’ї якої і отримала дитина травми, викликала швидку. Бабця з дідом – проблемні для всього кварталу вже багато років. Ще за часів, коли я був народним депутатом, допомагав вирішити питання з вилучення у них близько 15 величезних алабаїв, які тероризували сусідів. Але ті опісля знову завели велику кількість собак, але вже меншого розміру. І от – нова трагедія”, – написав депутат обласної ради.

Наразі за життя дитини борються медики. Депутат облради вимагає від правоохоронці оперативно розслідувати справу.

Як розповів у коментарі “18000” директор Черкаської дитячої обласної лікарні Микола Кондрацький, стан хлопчика вкрай важкий.

“У хлопчика відірвані вуха, немає нижньої губи, частини статевого органу. Потрібна операція, але не можемо її робити, тому що такий стан не дозволяє. Навіть транспортувати не можна. Усе розбалансовано: калій, натрій, білка – нуль. Батьки до дитини не приходили”, – сказав Микола Кондрацький.

За даними видання, дитина перебувала у своїх бабусі та дідуся

Пише – джерело.

Як повідомляється на сайті відомства, інцидент стався в місті Городище увечері 5 лютого, коли правоохоронці перевіряли 28-річного чоловіка на причетність до крадіжок.

За даними слідства, потерпілий разом зі своїм братом перебував у гаражі. Туди прийшли оперативники і доправили його до відділення поліції за підозрою у скоєнні крадіжок. У службовому кабінеті вони почали бити громадянина, вибиваючи з нього визнання.

Зазначається, що об затриманого зламали металевий стілець. Потім на нього наділи кайданки і били ногами, шлангом від вогнегасника, пластиковою пляшкою з водою по голові, обличчю та тулубу.

“Потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді забою м’яких тканин, лиця, голови, спини, травматичного видалення зубів верхньої щелепи”, – підкреслили в ДБР. Поліцейським інкримінують частину 2 статті 127 (умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного і морального страждання шляхом завдання побоїв, мучення та інших насильницьких дій із метою отримати від потерпілого відомості і зізнання, за попередньою змовою групою осіб) КК. Підозрюваним загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Вирішують питання про обрання запобіжного заходу і звільнення з обійманих посад.

Окупаційні терористичні війська заподіяли багато лиха Україні. Кількість загиблих за час війни вже давно перевищила 20 тисяч осіб. При цьому окупанти не мають ні найменшого поняття про совісті і честі. Для них не було проблемою знищити за українську стрічку звичайного українського хлопчика.

Сьогодні, 25 липня, виповнилося 6 днів з дня смерті Степана Чубенко. Смерті, яка показала, що в окупаційних військах людей немає. Є тільки звірі, які за хрусткі папірці готові піти на будь-який злочин, і людське життя для них нічого не варто.

В липні 2014 року Краматорськ ще був окупований російськими терористичними військами. Саме тоді окупанти заарештували простого українського підлітка. Степану Чубенко на той момент було всього 16 років. Він навчався в школі і відвідував академію футбольного клубу “Авангард” (Краматорськ). Кажуть, був дуже перспективним воротарем.Що саме сталося в той день, до цих пір достовірно невідомо. Одні джерела говорять, що його заарештували за жовто-синю стрічку. Інші – що Степан утрутився в розмову за Україну. Проте факт залишається фактом. Молодого хлопчика заарештували і відправили в підвали. Над ним знущалися тиждень, а в кінці просто пристрелили. П’ятьма пострілами в голову.

Степан Чубенко – один із символів українського опору. Це приклад того, як потрібно любити свою Батьківщину, незважаючи ні на які обставини. Навіть окупанти зі зброєю в руках не лякали хлопця. Таких людей потрібно пам’ятати.

Дивним чином Чубенко ще не увічнили, не присвоїли звання Героя України, а про його родині ніхто не подбав. Сьогодні цей чоловік міг би бути основним воротарем “Авангарду”, однак він був по-звірячому вбитий за власні переконання.

Україна не має права забувати своїх героїв. І пам’ять про Чубенко повинна жити так само, як про кожному українському героя, защищавшем свою землю. Як про кожного героя, який віддав життя на фронті чи був замучений російськими нелюдами.

Як стало відомо раніше, в Омську чоловік неодноразово ставив свого пасинка колінами на гречану крупу на тривалий час, від півгодини до дев’яти годин. Нещодавно хлопчик переніс операцію з видалення врослої в шкіру ніг гречки. За інформацією «Комсомольської правди», одного разу вітчим хлопчика вирішив, що його пасинок відбився від рук, і вирішив зайнятися його вихованням. Однак в силу того, що з вихованням дітей чоловік знайомий не був, він ознайомився з інформацією про покарання в інтернеті і запропонував кілька «потрібних» методів матері дитини на вибір.

«Нам видався ефективним такий спосіб: гречку насипають в пакет і покараний стає на нього колінами», – розповіла «КП» мати постраждалого хлопчика.

За словами жінки, вона перевірила такий метод покарання на собі: постояла колінами на гречці, зрозуміла, що це не боляче, і тому вирішила застосувати таке покарання до сина. Однак дитина, на відміну від матері, був змушений стояти на гречці довгі години. Так його катували за найменші провини, в тому числі за те, що після школи він приходив додому не відразу.

Пізніше стало відомо, що весь процес знущань над дитиною його вітчим знімав на відео. Так він стежив за тим, щоб хлопчик «аж ніяк не халтурив». З пристрою чоловіка було вилучено шість відеозаписів. Судячи з них, стояти на колінах годинами хлопчикові треба було рівно, спиратися на стіну руками заборонялося, а за найменше порушення вітчим бив дитину.

Про катування дитини стало відомо після того, як хлопчик втік з дому і розповів все сусідам, уточнює «П’ятий канал». Після перенесеної операції, потерпілий місяць провів у лікарні, потім його знову віддали матері, з якою він і знаходиться в даний момент. Зараз жінка знаходиться під підпискою про невиїзд, батьківських прав вона поки не позбавлена. Вітчима дитини на час слідства відправили в СІЗО. Їм загрожує до семи років в’язниці.

Звільнений політв’язень Микола Карпюк розповів про тортури, які застосовували тюремники проти українських політв’язнів в ІТТ №1 Владикавказа в Росії. Про це він сказав в ефірі ATR, передає Укрінформ у вівторок, 10 вересня.

“Як тільки стемніє, виводять в коридор, наручники, руки за спину, надягають на голову целофановий пакет, скотчем перемотують, вата, щоб знизу нічого не бачив, і виводять. Хвилин 10-15 ми їдемо, заводять в якесь приміщення, піднімають на 4 поверх, клема до пальця правої ноги, клема до пальця правої руки або до інших частин тіла, і починає йти струм крізь тіло. Різними періодами, ривками, протягом певного часу. Неприємне таке почуття. І це те, що зі мною робили. Потім привозять туди, в ІТТ, кімната для допитів – клітка металева метр на метр, там стілець. І вночі, протягом доби не дають спати. Тільки починаєш заплющувати очі, вони через кожні дві години змінюються ці ось менти, і відразу “Не спати! Не спати!” – не дають спати”, – розповів він.

Карпюк також повідомив, що в ІТТ катували Станіслава Кліха.

“Мені ще пощастило, до мене вони поставилися трошки по-іншому. А те, що відбувалося зі Станіславом Клиіом, його потім привозили, в клітку садили, заводили в камеру, прив’язували за спину браслетами до ліжка, ставили на коліна, і всю ніч не давали спати, кричали “На коліна!”, “Не вставати!”, “Не рухатися!” – згадав Карпюк.

Звільнений українець розповів, що після чотирьох ночей тортур він втратив свідомість.

“Чотири ночі були тортури, на п’яту ніч тортур вже не було, але в цю ніч, в зв’язку з тим, що я не спав, не давали спати, я просто втратив там свідомість і увійшов в стан марення. І потім я прокинувся вже в камері, на шосту добу мене перевели в камеру”, – повідомив Карпюк.

Українець зазначив, що крім тортур тюремники в РФ також застосовували психотропні речовини.

“Що застосовували тортури – це одне. Крім того, вони застосовували психотропні засоби”, – заявив він.

Про це розповіла дружина Геннадія Лимешка “Громадському радіо”.

За її словами, 2015 року Геннадій був у “Правому секторі”. Певний час жили у Львові, одружилися, у них народилася донечка. Пізніше він повернувся на службу, але вже на контракт, служив у 54-му розвідбатальйоні ЗСУ півроку за контрактом.

“Коли закінчився контракт, у нас була хвора донечка. Він поїхав на заробітки. 11 серпня я ще спілкувалася з ним по телефону, в нього все було гаразд. 12 серпня він не відповідав на телефонні дзвінки, наступні 2 дні також. 15 серпня у вівторок мені дзвонить його мама з Харкова, плаче, говорить про те, що по телевізору показують, нібито він хотів підірвати лінію електропередач у Судаку, нібито пиляв якийсь стовп, як ФСБ його затримують, біля нього знайшли гранату, тротилові шашки. Після цього мені почали писати погрози в соцмережах”, – зазначила дружина.

Вона зазначила, що писали люди з Росії, з Криму. Казали. що вона бандерівка, фашистка. Почали говорити, що в нас дитина росте фашистом.

“Минув десь тиждень, вночі мені приходить смс: “Я в Сімферополі, живий, кажуть від 3 до 5. Чекай”. Я не знала, що й думати. Я зв’язалася з ГО Крим SOS. Вони надали мені адвоката, в нього була зустріч із моїм чоловіком. Адвокат сказав, що чоловік не потребує його послуг і відмовляється від адвоката, говорить, що буде брати всю вину на себе. І коли я сказала, що він був побитий, адвокат відповів, що чоловік сказав, що до нього не застосовували фізичних тортур і він відповідатиме за законом. Адвокат не зміг увійти в справу”, – наголосила дружина Ірина.

Після того, як суд дав 2 місяці тримання під вартою, він розповів, що йому надягли мішок на голову й повезли в їхню будівлю ФСБ, колишню будівлю СБУ, в підвалі до нього вже застосовували фізичні тортури.

Він сказав мені, що зараз він живий і здоровий, але його били по нирках, ногах. Обличчя фактично не зачіпали, бо розуміли, що їм потрібна гарна картинка, щоб він говорив те, що вони хочуть. Його садили на якийсь стілець, підключали струм до нижніх кінцівок, до статевих органів, до пальців рук і ніг. Його топили, приставляли зброю до голови, говорили, щоб він прощався з життям і погрожували. Він казав, що співробітник ФСБ посадив його в куток, виключив світло, приставив ствол до голови і сказав: “Прощайся з життям”,
–розповіла Ірина Лимешко.

Дружина заявила, що коли він відключався і не мав сил терпіти, його виводили, давали подихати свіжим повітрям, давали води – і далі все продовжувалося. Йому просто дали завчити текст: я такий-то, мене змусили підірвати лінію електропередач, нанести шкоду і так далі.

Я хочу, щоб наша влада щось робила. Всі хлопці, яка зараз перебувають там, політв’язні, — це люди, які багато чого зробили для нашої країни. Країна не повинна просто взяти й кинути їх. Я не знаю, яких умов хоче Росія щодо обміну, але президент України, в першу чергу, повинен їх звідти витягнути,
– наголосила дружина Геннадія.

«Не всі повернулися з полону. Є випадки відрізання голів тим людям, які на відео були живі, потім вони були обезголовлені. Є випадки зняття шкіри, і багато ще звірств, які можуть підтвердити ті, хто там були», – розповів він

Чоловік стверджує, що в 2014 році одного з бійців батальйону «Донбас» тягали прив’язаним за трос до машини. Після цього чоловікові вирізали серце.

У свою чергу глава Служби безпеки України Василь Грицак повідомив, що є безліч доказів тортур українських бійців, скоєних на території Росії під керівництвом ФСБ.

«Багатьох з тих, хто катував наших бійців, ми ідентифікували. Деяких з них ми знаємо по позивним. Я переконаний, що пройде час, і ми зможемо залучити їх до відповідальності», – сказав Грицак.

Нагадаємо, раніше бійці різних українських підрозділів, які брали участь у бойових діях на Донбасі, розповіли про ставлення до полонених російських бойовиків

Думки українських бійців різні і іноді дуже агресивні, але майже у всіх є розуміння, що не варто уподібнюючись агресору і знущатися над уже переможеним супротивником.

“Ми носимося з нашими ворогами, як із писаними торбами. Вони собі такого не дозволяють. Знущаються над нашими воїнами і знімають відео”, – бійці АТО про полонених бойовиках.

У с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району під час сварки дівчина вистрибнула з вікна через тортури хлопця. Про це в четвер, 4 грудня, повідомляється на сторінці ГУ НП у Київській області в соцмережі Facebook.

Зазначається, що 22-річний хлопець принижував і фізично знущався над своєю 33-річною співмешканкою. Під час чергової сварки дівчина викинулася з вікна третього поверху і впала на сходи підвального приміщення.

Отримані тілесні ушкодження виявилися несумісними із життям.

“Відразу ж після трагедії хлопець втік з квартири і намагався зробити собі алібі, щоб уникнути кримінальної відповідальності”, – заявили в поліції.

Пара проживала разом протягом трьох місяців в орендованій квартирі.

Поліцейські затримали зловмисника. Суд обрав йому запобіжний захід – арешт. Підозрюваному загрожує до 15 років позбавлення волі.

Нагадаємо, раніше в Миколаєві 16-річний хлопець викинувся з вікна власної квартири, розташованої на 14-му поверсі.

У мережі опублікували відео, на якому зафіксовано як російські військові в Сирії знущаються над полоненим, пише znaj.ua

Поведінка військових вражає жорстокістю, хоча самі росіяни під час розправи сміються і всіляко демонструють, як отримують задоволення від процесу.

На відео видно, як на землі лежить закривавлений мужчина, його оточила група військових. Вони систематично б’ють його кувалдою, при цьому чути крики “ігіловєц х***в” й інші російські матюки. Також в кадр потрапила нашивка одного з солдат з надписом “Я просто зроблю тобі дуже, дуже боляче”.

Відео можна переглянути тут, увага, ролик містить численні сцени насильства.

Чи справді закатований мужчина є терористом “ІД”, не відомо.