Мати ж вважала, що дитина не винна, що його батьки думали не головою, а чимось іншим і не повинен рости без батька.

Я довго відмахувався, до того ж жив з іншою жінкою, але як тільки у нас пішли розбіжності, мати тут же нагадала, що у мене є дворічна дочка Віка.

Став зрідка відвідувати, а потім якось все само пішло. Я визнав дитину, зійшовся з Іриною, і ми навіть подали заяву в ЗАГС.

Хоча в своєму вчинку я розкаявся вже через рік, а через два подав на розлучення.

Ірина не розгубилася, не дивлячись на те, що я тепер давав їй гроші на утримання дочки і подала на аліменти навіть за той період.

Ну і Бог з ним – дочка все-таки, особливо не шкода. Хоча після розлучення дружина мені спілкуватися з дочкою особливо не давала.

Незабаром вона вискочила заміж, народила двох дітей від того мужика. Дочка ні я, ні моя мати майже не бачила.

Але якось я зустрів Віку на вулицю і помітив у неї щось синє на шиї. І ось тут я багато чого цікавого дізнався.

Виявляється, Ірина всю свою злість зриває на старшій дочці – з моєю дочкою, піднімає на неї руку.

Віка одягнена, худенька, вітром хитає, одягнена, як оборванка, одяг вся стара і в латках.

Хоча кожен місяць на аліменти з мене знімають 10 тисяч рублів, і я думаю, дитина повинна виглядати трохи краще.

Звернувся в опіку і комісію у справах неповнолітніх, написав заяву, щоб розібралися.

Виявилося, що і у школи є претензії до Ірини. Віка приходить в школу невиспана, тому як з маленькою сестрою сидить до самого ранку, уроки майже не робить, приходить неохайна.

Навіть в їдальні не харчується і за підручники ще вона не сплатила жодної копійки.

Загалом, питання до колишньої дружини накопичилися не тільки у мене.

Ірину викликали в опіку, де стали вимагати звіту, куди і на що вона витрачає аліменти, які я їй перераховую.

Ірина пояснити нічого не могла, тільки закотила скандал, заявивши, що це нікого не повинно стосуватися.

У підсумку я подав до суду, щоб відсудити у дружини аліменти, що йдуть не за призначенням, і переводити їх на карту на ім’я дочки, якій ось-ось виповниться сімнадцять років.

Суд встав на мою сторону і зобов’язав дружину повернути аліменти, витрачені нема на мою дочку.

Так що карма, дійсно, є, колись вона у мене відсудила гроші, які я тепер витрачав на дочку, а зараз я не дозволив їй спускати їх не на ту сім’ю.

Дружина після суду відразу відмовилася від дочки, сказала, що вона тоді їй не потрібна, раз гроші на пряму не йдуть до неї.

В результаті дочка живе у мене, дружина з нею після цього не спілкується, вважаючи її винною в тому, що вона розповіла мені, як їй живеться з матір’ю.