Про це повідомляє Главком.

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів, що група ромів, яку він розпорядився вивезти за межі міста, створювала соціальне напруження.

«Коли до тебе підходить людина без маски, хапає тебе за руку і каже: «Якщо ти не даси мені грошей, то я на тебе плюну, харкну», – це створює соціальне напруження і дуже нестабільну ситуацію», – розповів мер.

За словами міського голови, група з близько 20 циг@н проживала в привокзальному парку, використовувала дітей для шахрайства, жебракувала в громадських місцях і повністю ігнорувала вимоги карантину. У цьому контексті він нагадав про те, що в місті склалася небезпечна епідеміологічна ситуація.

Станом на 23 квітня було зафіксовано 16 випадків смерті від коронавірусу, ще чотири смерті «на підтвердженні».

«Очевидно, що правоохоронні органи повинні були здійснювати якісь дії. Законним шляхом було необхідно вирішити проблему дотримання карантину в місті Івано-Франківськ», – заявив він.

Марцінків також повідомив про те, що ця група циг@н, на відміну від інших жителів міста циг@нської національності, відмовлялася соціалізуватися.

«У місті проживає досить велика кількість ромів, зокрема, в будинку нічного перебування. Частина ромів працює на полігоні за трудовими договорами, ходять у наші заклади, школи, дитячі садки. У цьому немає проблеми. Проблема в тому, що зазначені особи не хотіли соціалізуватися і навіть отримувати допомогу», – заявив мер.

За його словами, в будинку нічного перебування всім бездомним, зокрема, людям ромської національності, надається можливість переночувати, помитись, поїсти, отримати медичну допомогу й експрес-тест на коронавірус, але згадана група ромів відмовилася скористатися цими послугами.

Раніше глава МВС Арсен Аваков заявив, що за фактом заклику до примусового переміщення людей в Івано-Франківську Нацполіцією розпочато кримінальне провадження за ст. 161 ККУ проти міського голови Руслана Марцінківа.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук написав політолог, народний депутат 7 скликання від ВО “Свобода” Андрій Міщенко у відповідь на заяву міністра МВС Арсена Авакова про відкриття справи проти мера Івана-Франківська Руслана Марцінківа за намагання навести лад з циг@нами на вокзалі.

Андрій Міщенко розповів, що кілька разів подивився відео з засідання міського штабу Івано-Франківська по боротьбі з коронавірусом.

“До речі центральна українська влада усунулась повністю, все у місті робить наша команда. На нараді в міського голови почув, що поліція перед тим зверталась до міської влади з проханням допомогти транспортом для виконання нею своїх обов’язків покладених КМУ, а саме в частині дотримання карантинних заходів. Транспорт був необхідний для перевезення циг@н, з закарпатською пропискою, у місце їхнього проживання.

Міська влада на зустріч правоохоронцям пішла, транспорт надала, а результату немає. Ось міський голова, яко добрий ґазда, і спитав. Де результат, панове? І я задаю таке ж питання. Де? Українці сидять по норах, дотримуються законів, а цигани поза законом і для них ”вони не писані”?”, – зазначив політолог.

“Поліція вийшла з ініціативою та проханням, її забаганки задовільнили, а ”віз і далі там”?, – продовжив Андрій Міщенко, – Так на кого потрібно відкривати провадження? Мер що, зустрічався таємно з якимись братками і дає їм розпорядження вивезти циган з міста? Ні. Він публічно заслуховує звіт поліції про виконання робіт, нею ж зініційованих і про цільове використання нею транспорту, наданого містом”.

“Однак добре, що ми нарешті почули пана Авакова, я вже й скучив за його коментарями на всі теми, котрі його не стосуються, а от коли три тижні горить ліс навколо Києва, а він ні пари з вуст, хоча це його безпосередні функціональні обов’язки, то стає якось невдобно за ”залізну руку” сучасності.

Кримінальних справ по цьому ”карантину” і не тільки, відкривати треба гору, і садити є кого і за що. Мабуть останнє місце на мапі в пошуку злочинів, є міста, очолювані свободівцями, де зроблені доплати медикам в розмірі 10 тис, бюджет міст працює на громаду, а міська влада відмовилась від з/п заради здоров’я українців.
Може хоч там затримається Україна, поки в инших місцях українці з’ясовують стосунки навколо старих та нових сортів…

Ром, ром, а про нього я й забув. Тра купити. До 11 травня ще далеко. Будьмо”, – додав свободівець Андрій Міщенко.

Зазначимо, що міський голова Івано-Франківська, свободівець Руслан Марцінків зазначив, група з близько 20 циг@н, яка проживала в привокзальному парку, використовувала дітей для шахрайства, жебракувала в громадських місцях і повністю ігнорувала вимоги карантину.

Глава МВС Арсен Аваков також заявив, що позиція міського голови недопустима, а поліція вже відкрила кримінальне провадження.

Відомі представники ромської національності та правозахисники виступили із закликом не допускати подібних висловлювань з боку влади та розповіли OBOZREVATEL, чому проблема міжнаціональної ворожнечі в Україні ще не скоро вирішиться.

Музикант і композитор Петро Чорний

Заслужений артист України, лауреат численних національних і міжнародних музичних премій Петро Чорний вже 30 років є яскравим представником ромської національності в українському шоу-бізнесі.

Артист уже багато років живе і працює в Україні, він добре відомий і за кордоном, і його дивує, що в такій багатонаціональній країні, де всі мають право на рівність, знаходяться люди, які дозволяють собі подібні висловлювання.

“Якщо людина не поважає чужу культуру, вона ніколи не полюбить свою. Мене в моїй країні оточують моя сім’я, друзі, мої педагоги, і я свого сина виховую в любові до України. “Ненька Україна” для нього – це не порожні слова. Тому в мене одне слово – покидьок”, – каже Чорний.

Співак зазначає про неприпустимість подібних висловлювань, тим паче з боку державних чиновників, які несуть міжнаціональну ворожнечу в суспільство та створюють конфліктну ситуацію.

“Я вважаю, ці слова – це гетто, це нацистська пропаганда, яка несе за собою ворожнечу народу. Ось через одного такого поганого барана все стадо перемолотило. Товаришу пішак, тебе поставили відповідати за порядок у місті, а ти сам його порушуєш у багатонаціональній країні”, – заявив він.

Чорний упевнений, що Марцінків зобов’язаний понести покарання за свої дії, які підривають довіру до всієї української влади.

Крім того, артист наполягає на тому, що роми не зло, а окраса будь-якої країни. Навіть більше, вони вдячні Україні за можливість жити, вчитися й працювати в державі, яку вони називають рідною.

“Цигани – це окраса будь-якої країни. Знаєте, яку пісню грають на другий день циганського весілля? “Зеленеє жито, зелене”, і роми плачуть під цю пісню. Ми тут живемо, працюємо, співаємо пісні українською мовою, шануємо і любимо. У нас навіть тост перший за батьків, а другий – за ту країну, за ту землю, де ми живемо. В Україні, на відміну від Чехії, де нам оголосили гетто, і в інших країнах, де ми не можемо здобути освіту, тут ми можемо вчитися, і ми вдячні. Давайте дотримуватися гасла: “Бути добру”, а якщо бути добру, то в усьому”, – сказав український співак.

Художній керівник циганського театру “Романс” Ігор Крикунов

Театр “Романс” є першим і єдиним в Україні державним циганським професійним театром. Уже 26 років його колектив доносить до українського глядача всю неординарність і самобутність циганської культури. Їхні концертні програми затребувані не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу. Мета театру – показати культуру і світосприйняття ромів у своєму національному та українською побуті, з чим вони успішно впоруються.

Народний артист України і ром за національністю Ігор Крикунов вважає, що всі ці заяви відбуваються суто через відсутність розуму та культури.

“Звідси всі біди, тому що до влади приходять люди, які не здатні нести відповідальність за свої слова. Мер – це лише посада, а крім неї людина ще повинна мати честь, совість і розум, і, що не менш важливо, повагу до інших націй. Крім того, це ще й відсутність культури, тому що культурна людина не дозволить собі так ставитися до культури інших”, – каже актор.

Усе своє творче життя Крикунов разом із артистами циганського театру намагається змінити ставлення українців до ромської нації та культури, але без допомоги влади кардинально змінити ситуацію не вдасться.

“За 30 років незалежності України ніхто не займався цією проблемою, ніхто не збирався донести до народу, що ми всі єдині, і роми такі ж люди, як і всі. “Нагорі” нами ніхто не цікавиться, знаєте, ми тут як сироти. Так, створювалися програми з інтеграції ромів, але це блеф. Що найдивніше, до них навіть не залучали представників нашої національності”, – зазначив він.

І, на жаль, якщо не буде вжито жодних заходів, проблема сама собою не вирішиться і залишиться в суспільстві на довгі роки.

Посланниця толерантності ПРООН в Україні Зола Кондур

Ромська правозахисниця, віцепрезидентка жіночого фонду “Чіріклі” вже більш як 20 років займається проблематикою становища ромів в Україні. Кондур брала участь у тренінгах Ради Європи, ОБСЄ, ЄЦПР та ООН. Проходила навчання для громадських лідерів у США. Встигла побувати консультанткою Європейського центру з прав ромів, Ради Європи та ОБСЄ.

Вона вважає, що подібні заяви допускаються, зокрема, через відсутність прецедентів, коли за подібне справді когось карали.

“Чому досі існує така проблема? Тому що не всі обрані державні чиновники розуміють наслідки порушення прав людини, дій, які носять дискримінаційний характер або мову ворожості”, – каже Кондур.

Доручення мера Івано-Франківська поліції правозахисниця називає нелюдським, але все ж проблема не тільки в окремій посаді, а й у самій системі загалом.

“Швидко пояснити, що ми не загроза і такі ж люди, як усі, не вдасться. Особливо, коли звучать подібні висловлювання або ж погрози в наш бік, люди це читають і думають, що це нормально. Тут потрібно працювати з обох сторін, аби знайти діалог і почати поважати одне одного”, – вважає Кондур.

“Необхідно змінити підходи до вирішення цих проблем. По-перше, не потрібно сприймати нас як щось або когось, хто не є громадянами цієї країни. Ми – українці, і ми громадяни України. Але в нас є інше етнічне походження. По-друге, повинна існувати не просто політична воля й бажання щось зробити, а чіткий контроль виконання тих заходів, які будуть прописані в новій стратегії”, – додала вона.

Кондур переконана, що час руйнувати стереотипи, які склалися навколо представників ромської національності, оскільки серед них є маса осіб, готових вчитися та працювати на благо України. Але часто без реальної допомоги від держави це зробити досить складно. Крім того, багато що залежить і від ставлення українців до ромів.

“Я часто чую і читаю коментарі в соцмережах, де ромів звинувачують у небажанні працювати, і я з цим не згодна. Я багато працюю з нашими громадами по всій Україні, і я не бачила жодної людини, яка б не хотіла працювати або навчатися”, – говорить правозахисниця.

Роми досить часто стикаються з дискримінацією під час вступу до школи або працевліштування, через що соціальна адаптація багатьох із них стає неможливою.

“Як правило, ромських дітей не беруть до школи, батьки школярів просто не хочуть, щоб їхні діти навчалися з нашими. А якщо й приймають, то в класах з’являються конфлікти, і часто ромських дітей обзивають, б’ють, через що вони не хочуть повертатися до школи. Дорослі відчувають дискримінацію під час влаштування на роботу. Навіть коли в них є освіта й немає проблем з документами, їм відмовляють через національність. А після цього нам кажуть, що ми не хочемо вчитися й працювати. Просто має бути людське ставлення до всіх”, – заявила Кондур.

Про це у соціальних мережах повідомив місцевий журналіст Микола Савельєв.

Зазначається, що на туриста із США у суботу, 15 червня, посеред міста напало шестеро циганок. Вони почали штовхати чоловіка, щоб його пограбувати. Коли на допомогу прийшли інші люди, цигани почали лаятись та проклинати.

Як повідомляють місцеві ЗМІ, на Олександра було скоєно напад. В результаті побиття чоловік отримав закриту черепно-мозкову травму, перелом носової перегородки, вм’ятину щелепної кістки, забиття грудної клітини та численні гематоми.

Напад скоєно групою осіб ромської національності. За повідомленнями місцевого осередку «Свободи», нападники входять в організовану групу, яка займається контрабандою і розповсюдженням наркотичних речовин.

Олександр Шуберт відмовився від госпіталізації, так як його дружина збирається народжувати.

«Учора ввечері мій молодший син з друзями проходив у районі Вокзалу-«Ультрамарин». Побачивши натовп циган, які бігли на них, злякалися та почали тікати. Син біг останнім. Йому в голову прилетіла пляшка. Він впав, втратив свідомість. Отямився в калюжі крові, – над ним стоїть щуплий циган і питає: «Ти теж з ними?» «Викличте швидку», – попросив син і отримав ще удар пляшкою по голові», – розповідає матір потерпілого Юлія Попова.

Швидку допомогу хлопцю викликали перехожі. У лікарні потерпілому наклали сім швів.

Правоохоронці розводять руками: притягнути ромів-правопорушників до відповідальності це все одно що боротися із повітряними млинами. Патрульні свою роботу виконують – ромів-нахаб за викликами затримують і доправляють у відділки. Втім далі у межах закону безсилі.

– З ними дуже важко, оскільки у них немає документів, немає місця проживання, встановити осіб неможливо, вони називаються зі своїх слів сьогодні так, а завтра так, – каже Борис Шапакідзе, інспектор патрульної поліції у Львівській області.

Щоби хоч якось убезпечити себе на вулицях міста, львівські активісти створили спільноту – із назвою Ловці. Команда добровольців патрулює середмістя, збирає інформацію, а іноді й ловлять злодюжок на гарячому.

Але болгарська влада зважилася на невдалий експеримент ще в соціалістичні роки. Виявилося, що квартири в цьому районі безкоштовно видавали циганам.

“Перше, що робили цигани після вселення – влаштовували багаття з паркету на підлозі своїх новеньких квартир. Після того, як соціалістична влада в Болгарії впала, цигани першими приєдналися до нових правил гри. Вони виламали і спалили всі вікна на сходових клітках, здали ліфти і дроти на кольорові метали. ”

За словами жителів, кількість циган в Болгарії досить велика, але частіше за все вони живуть самотньо далеко від міст. Але саме в Казанлику все по іншому. Вони так і залишилися жити в виданих їм 9-ти поверхівках, при цьому просто використовуючи простір між будинками під школи, дитячі сади і магазини.

Через те, що вони не оплачують комунальні послуги страждає все місто, так як світло дають по годинах через величезні борги. Але відключити місцева влада циганам електрику не може, вже кілька разів починалися скандали через “претісненій нечисленного народу”.

«Це бидло, треба виховувати якраз такими методами, а може ще радикальнішими.», «Роми, роми, да це ж циганьйо смердюче, я колись, дав хліба й нагодував одного в електричці,то він мене сука зарізати хотів, не вдалося», «Їх не перевиховати. Такий менталітет. Скільки не давай,скільки не проси – все рівно гадять.. Впевнився особисто в цьому. Тут мала б держава щось робити. Як варіант – гетто,дати роботу. Чому ми маємо їх кормити і терпіти? В нас і без них проблем хватає. Ну хочуть жити по своїх законах і чхали вони на нас!! Україну погубить її доброта!», «Попрошайки, крадії, злодії, карманники – якщо поліція їх кришує та отримує відкати то залишаються тільки таки методи», – йдеться в коментарях.

При цьому в мережі звертають увагу на ще одну проблему – «окупацію» ромами центрального залізничного вокзалу у столиці.

«А хто прожене їх із ж/д вокзала і увесь непотріб який там зібрався. Люди скоро ждатимуть поїзди на вулиці. Гниючі ходуни, попрошайки, організовані банди ворів – це все людське сміття сконцентрувалось на київському вокзалі», – пишуть у мережі.

Повідомляється, що цигани без жетонів і карт пробігають через турнікети на станції метро «Вокзальна», проте працівники метрополітену не звертають на це уваги. З собою вони проносять купу сумок і навіть тримають на руках дітей. Дівчина цікавиться, як можна вплинути на цей кошмар, якщо це не турбує навіть співробітників столичної підземки.

Також попереджають про банду циган, які «працюють» в громадському транспорті на «Караваєвих дачах». Вони чекають наповнених людьми маршруток і тролейбусів і втискуються в них.

Її зовсім не цікавило, як себе почуває ця дитина, адже вона поняття не мала, що це за малюк. Та й не хотіла про це питати в хазяїна, бо могла наразитися на велику небезпеку за таку свою цікавість. Могла взагалі одного разу не повернутися зі старцювання. Та й, чесно кажучи, їй було все одно, пише zаkаrpаtpоst.nеt.

Час від часу вона згадувала, що має зображати матір, якій нема на що нагодувати бідне маля, бо та це люди велися і кидали щедро. Бо це ж вам не картонка з написом «Подайте на хліб для моєї дитини». Бо тут тобі справжня дитина, та ще й така обiдрана і худенька.

Але в тому, що Іра не хотіла здіймати погляду вгору, була ще одна вагома причина. Вона боялася натрапити на очі справжньої матері малюка. А що, коли ця мати зараз кидається в розпачі всім світом, щоб знайти малого сина? А що, коли вона здійме крик і її оточать люди, які будуть ладні її вбити?

Тож Іра в будь-який момент готова була зiрватися на ноги і кинути цей злощасний кульок, в якому дихало немовля. Вона навіть навмисно обирала такі місця, де можна було втекти в будь-який бік.

Чесно кажучи, її точила цікавість – що це за малюк, адже їй його вручали перед робочим днем. А забирали ввечері. І напевно, йому щось підсипали в молоко. Адже малюк постійно спав, а може був просто змучений постійними поневіряннями, спекою та голодом.

У хлопчика була вивихнута права ручка, тому Іра мала цей ефект вигідно підкреслювати перед перехожими. Але деколи Іра замислювалася, чому це так? Може малий кричав, і хтось схопив його за рученя, щоб малий замовкнув. Але вже іншої миті на Іру накочувалася страшна байдужість до цієї дитини, до цього міста, та й до свого життя теж.

Ще у 18 Іра втекла з дому, бо батьки вдома пиячили. В хаті залишалося ще троє дітей. Коли молодшому – Ігоркові – виповнилося 12, Іра сказала собі: все, з неї досить. Вона піде шукати кращого життя.

А те краще життя так вабило її – вітринами великих міст, дорогими автомобілями, гарними кав’ярнями, що їй здавалося, що все це для неї стане доступне, варто їй тільки цього дуже захотіти.

Тому, дівчина довго по копійці приховувала гроші від усіх, щоб можна було майнути в чуже місто. Тим, більше, що батьків не так вже й важко було обдурити, особливо коли вони, захмелiлі, посилали її за півлiтрою у сільський магазин. Тоді вона скільки лишень могла, відстібала із цієї суми для себе. Та й батькам це було на користь. Менше пили.

І коли вона опинилася у чужому великому місті увечері, то вирішила, що переночує десь на вокзалі чи в парку. Вона ще тоді не знала, що цього робити не можна, бо мiлiцiя її може забрати. Тож вже у перший вечір зустріла Вадима, який їй здавався таким могутнім, що захистить від усяких злигоднів.

І справді, Вадим мав око розвідника, бо одразу ж помітив дівчину і зрозумів, що в неї щось негаразд. А ще одразу втямив, що в дівчини є якісь свої великі надії на це життя. Він запропонував поїхати до нього додому. А завтра поговорити про плани на життя.

І вже у першу ж ніч вони опинилися в лiжку, тож Іра не могла повірити в своє щастя: така багата квартира, такий ніжний та заможний Вадим.

Але щастя тривало рівно чотири дні, бо вже наступного ранку Вадим почав говорити суворо. Так суворо, що в Іри почали бігати мурашки по спині.

Віднині, сказав господар, вона буде заробляти на хліб. І тоді їй вистачить на хліб із маслом. Бідувати не будеш.

А Іра тільки дивилася з жахом на коханого і не розуміла, що має робити – плакати, радіти чи тікати.

Але Вадим із незворушним виглядом наказував, що вона має робити. Тож вона мала старцювати. І вже через годину їй вручать чужу дитину. І вона сяде десь на розі людної вулиці і буде благати дати грошей, щоб можна щось купити для малюка.

– А якщо я не стану такого робити? – у душі Іри раптом прокинулась гідність. І вона люто подивилася на Вадима, але раптом Вадим висмикнув із шухляди найбільшого кухонного ножа і приставив до шиї.

– Тоді, дівчинко, кіна більше не буде. Ніякого кіна. І сама знаєш, що шукати тебе ніхто не буде.

В той момент Іра розревілася, і одразу отримала ляпаcа.

– Замовкни! – крикнув на неї Вадим. – Тут накази виконують мовчки.

І вже через годину їй справді привезли малюка, який був закутаний у якесь лахміття. Таке ж лахміття кинули й Ірі і наказали негайно перевдягнутися.

Вона все ще стояла, ошелешена за що отримала ще одного ляпаса. Але цього разу вже від дружка Вадима, який наказав ворушитися. І йти в центр міста.

Перший день вона тільки сиділа на вулиці і боялася навіть підвести голову. Але бачила, як час від часу їй під ноги падають дрібні гроші. Малюк спав, і навіть не чутно було, як він дихає. Коли б вона не відчувала тепло від своїх доторків, могла б подумати, що він неживий.

А ввечері були тільки побої, бо її картали за те, що вона не просила в перехожих гроші, а сиділа, як королівна. Нові господарі Іри натякнули, що вона хоче закiнчити життя в канаві. Проте дали поїсти.

А вже потім були три вагiтностi, але від побоїв щоразу у неї ставався викидень. Слава Богу, що не на вулиці, бо через таку надзвичайну ситуацію нові друзі ій би не пробачили, забили б її вдома до cмертi.

Тож життя для Іри стало втрачати сенс. А про колишню красу вже не було й мови. Бо одного разу на радощах їй відстібали великі гроші, іншим разом могли відібрати все зароблене. Але головне – вона жила під постійним наглядом і ні з ким зустрічати ні говорити не мала права. Життя було схоже на в’язницю.

Але це все змінило буквально кілька секунд, бо раптом малюк, з яким вона жебракувала, почав плакати. І Іра стала його заспокоювати – гойдати, гладити по голівці, і той раптом обхопив її шию руками і замовк. Він заснув. Але Іра була приголомшена, бо цей раптовий вияв дитячої любові став для неї справжнім потряciнням. Адже її ніхто ніколи не любив. Ніхто. Ніколи. Всі від неї бокували. Батько та матір вважали її ледащом і зайвим ротом, а брати вічно сварилися за їжу. Друзів у не було. Навіть любов до Вадима обернулася жахiттям.

Ірі здавалося, що вона потрапила в інший вимір. І вона придумала блискавичне рішення, що вона втече. Вона чудово знала, як це зробить. Колян, який час від часу має перевіряти, чи всі жебраки на місці, зранку вже добряче набрався. До неї він майже ніколи не доходить, бо спокійний за неї. І вважає її за безмовну вівцю.

Тож вона має аж шість годин часу. І тим більше, навіть якщо Колян побачить, що вона не на місці, він подумає, що вона пішла в туалет. Бо так бувало вже десятки разів. А перевіряти і повертатися знову на це місце йому буде ліньки.

Та й Вадим поїхав на тиждень за кордон. Тому Іра вирішила, що це знак самої долі. Тож вона підвелася і дуже повільно пішла, почекала, чи хтось за нею не стежить. Потім дуже повільно пішла до міського туалету, де вже її знали, а потім – на вокзал.

В неї завжди були при собі гроші. Їх вже назбиралося чимало. Ніхто б не подумав її обшукувати, бо знали, що вона й так дуже залякана. Але обличчя Вадима зараз стояло перед очима і навіювало жах. Воно просто стояло зараз перед Ірою і затьмарювало їй весь світ.

Іра рушила в бік вокзалу і спокійно взяла квиток у інше місто. Тільки вона знала, чого коштував їй цей спокій. У іншому місті у секонді одразу накупляла дешевого одягу для себе й малюка і у кутку магазину висів парик. Він вкривався пилюкою, бо навряд чи хтось додумався б його купити. Аде Ірі він згодився.

Відбулося повне перевтілення. Іра купила велику сумку, куди обережно поклала малюка, а потім проїхала в інше місто, потім – ще в інше. Потім – нічним потягом, бо ночували було ніде. Так перебралася в іншу область і вийшла в якомусь селі. Попросила літню жінку, чи та би не продала для малюка молока. І так опинилася на дворі в однієї бабусі.

Та поклала перед нею не тільки горня молока, а й тарілку пахучого борщу та ще одну – з варениками. І тут Іра зламалася, розплакалася і розповіла старій все. Бо думала, що більше не витримає, серце розколеться з розпуки.

Але бабуся тільки тихо слухала і кивала, а потім сказала, що Бог якось все влаштує. Іра не дуже на цього Бога надіялася, бо зазнала вже немало горя. І почула ще одну гірку історію, яку розповіла їй бабуся.

Виявляється, що дочка її випхала з дому. І почала жити з чоловіком, який не хоче бачити тещі. Вони й купили їй цю стару хатку в скелі, щоб тільки з очей геть. Тож тепер вона може сказати односельцям, що це її дочка приїхала з внуком. Та й скільки тих односельців. Адже село закинуте, тільки старі та такі от матері з дітьми на руках, які не мають, де дітися.

І почали вони жити, господарювати. Життя було скромним, але на харчі вистачало. І старенька сказала, що в них добрий голова сільради, тому все владнає з документами. Іра здригнулася. Та сталося диво, бо він і справді все владнав.

Коли минув рік, старенька порадила їй їхати у місто або за кордон, бо може, якогось нареченого знайде. А вона ще при здоров’ї, догляне за малим. Але Іра й чути не хотіла про чоловіків.

Познайомив її з майбутнім нареченим саме всиновлений Дімка. Бо одного разу на базарі він потягнув її до прилавку, де торгував молодик яблуками та всякою садовиною. І тоді купили вони тоді яблучок, але малий кожного разу до цього дядька підходив. І той пригощав його то полуницею, то грушами, то соковитими черешнями.

А малий тим часом ще й дуже нахвалював свою маму. Казав, що вона в нього добра і дуже красива.

– А коли ти вередуєш, наказує тебе? – цікавився дядько.

– Ні, вона тоді плаче, – зізнавався малий Дімка.

Отак він їх і познайомив. І вже згодом вони побралися. Забрав той Василь до себе жити Іру з Дімкою. Але ті не захотіли кидати стареньку, тож вирішили, що заберуть і її із собою. Так і сталося. А хатка бабусі в селі стала їм за дачу. Землі там багато, тож і садок мають, і буряк, і моркву, і часник та цибулю.

І за цей час дочка жодного разу не поцікавилася своєї матір’ю. Навіть ховали стареньку чужі люди – Василь, Іра та Діма, якому на той час вже 20 виповнилося. Хоча які вони там чужі люди? Найрідніші, які тільки можуть бути на світі.

Автор – Надія Селехман

Як пише в Facebook Los Solomas, натовп циган, чоловік 15, вибігли з палицями і почали бити простих перехожих. “Люди дали їм відсіч, після чого частина нападників втекла. Кілька затримали. Люди не дають вивезти затриманих, щоб їх просто не відпустили”, – йдеться в повідомленні.

https://www.facebook.com/lossolomaskyiv/videos/2423476557878273/

Цигани в підземних переходах

Після резонансного подвійного вбивства, яке сталося в четвер увечері в Бориславі, правоохоронці влаштували облаву на місцевих циган. У понеділок, 11 грудня, в рамках розслідування вбивства працівників місцевого магазину поліція спільно з Нацгвардією забрала на допити всіх чоловіків з більш 20 циганських сімей.

Проведення масових затримань ромів підтвердили і в Бориславському відділі поліції, проте спростували інформацію про побиття. За словами головного лікаря центральної міської лікарні Віталія Головчака, один з ромів все ж був побитий, в результаті чого його госпіталізували.

“Четверо найбільш буйних кинулися в бійку і розбили лобове скло патрульного автомобіля Тойота Пріус”, – повідомляє адміністратор “Київ Оперативний” Влад Антонов на своїй сторінці в Facebook.

За словами Антонова, поліцейські “приступили до рішучих дій і поклали бешкетників обличчям в землю”.

Всі учасники конфлікту отримали допомогу медиків на місці.

Як повідомляє прес-служба прокуратури Миколаївської області, 64-річній мешканці міста Миколаєва повідомлено про підозру у вчиненні злочину у сфері торгівлі людьми.

Встановлено, що в ще квітні 2002 року, жінка вирішила віддати сім’ї циганської національності для виконання роботи по дому свою 7-річну внучку з наданням їй місця проживання і їжі, скориставшись хворобою матері дівчинки, яка в 2009 році померла.

З метою реалізації свого злочинного наміру, підозрювана підшукала сім’ю «рома», з якими увійшла в довірчі відносини, і безкоштовно передала їм дівчинку. Після чого бабуся продовжила своє життя, не проявляючи інтересу про умови проживання, розвитку та подальшої долі онуки, яка жила на території Харківської області в невстановленої сім’ї, і її використовували як працівниці по дому.

Протягом 12 років дівчинку передавали з однієї сім’ї в іншу, де вона доглядала за дітьми, людьми похилого віку, прибирала вдома тощо. У 2014 році вона змогла втекти.

Всі ці роки дівчина була позбавлена ​​всіх радощів дитинства, батьківського піклування, не мала ніяких документів, освіти, доступу до медичного обслуговування та інших соціальних благ.

Півсотні неповнолітніх циганок народили малюків у 13 років. Одночасно у сім’ях тут вагітніють донька, мама та бабуся. Деякі родини на місяць отримують понад 20 тисяч дитячих грошей – на них живуть усі дорослі. Працювати їм не треба.