Я і моя старша сестра ніколи не були близькі між собою навіть в дорослому віці і завжди намагалися триматися подалі одна від одної, коли виросли і покинули рідну домівку. Проте це не означає, що ми не допомагали одна одній, коли дійсно потрібна була сімейна підтримка та порада. Але та ситуація, яка склалася зараз в нашій родині вже зовсім мене не влаштовує тому, що вона залишила мені свою маленьку дитину і поїхала в іншу країну. Звичайно, не аби куди, а до чоловіка, але тим не менше, це нічим не виправдовує її вчинок. Вона сказала, що повернеться за ним, коли влаштується там.

І я навіть не знаю як на це реагувати. Я не можу виставити на вулицю свого маленького племінника, але і повернути її до дитини теж. Мене обурює її ставлення до мене. Нібито у мене немає інших своїх особистих справ, окрім як виховувати її дітей. І найбільше я незадоволена тим, що вона навіть не спробувала запитати у мене моєї згоди. Просто залишила його у мене вдома, коли я була на роботі, і написала мені смс. На цьому все. Доля дитини вирішилася буквально за хвилину, а він нічого про це не знав, як і я.

Адже мені також довелося пояснювати йому чому його мати не повернеться за ним і що тепер йому доведеться жити зі мною. Складніших розмов в моєму житті у мене ще ніколи не було. Адже він нічого не розуміє і думає, що все це несерйозно і просто тимчасові незручності. Можливо, йому навіть це подобається у мене, тому що віддалено це все для нього нагадує якусь «подорож». Однак я розумію які у цього всього можуть і будуть наслідки. Хоча в його віці я, скоріше б за все, вела себе також.

Перше, що я вирішила зробити, – зателефонувати нашій з сестрою матері. Мені здавалося, що вона в змозі її напоумити, проте це не принесло зовсім ніяких успіхів. Звичайно, вона також різко відреагувала на вчинок моєї сестри і їй так само здається, що це вкрай нерозумно з її боку. Адже він зараз ще зовсім маленький і, коли вона повернеться, він може в цілому перестати приймати її за свою матір. Так, він буде знати, що біологічно вона його мати. Однак з точки зору психології він не стане її сприймати. Адже вона не була з ним в важливі для нього моменти. Її фактично не було в важкі і в хороші часи його життя, поки вона намагалася налагодити своє життя в іншій країні. І я не проти цього, тому що багатьом не подобається жити там, де вони народилися. Однак якщо у тебе є діти, то ти несеш відповідальність за них і ось так просто їхати невідомо куди, залишивши своє маленьке дитятко не можна.

Всьому має бути розумна міра і я щиро вірю в те, що моя сестра одумається і повернеться до нас. Хоч я близька її дитині людина, але мені зараз зовсім не до нього, якщо чесно. Мені потрібно думати про своє життя і кар’єру, а не про виховання чужого сина. Просто не знаю, що мені далі робити, щоб це дитя було зі своєю матір’ю щасливим.

Жіночка не соромлячись виговорює своє небажання ніщєбродствовать і небажання вчити мову на весь вагон. Мабуть вона думає, що весь вагон повинен їй співчувати.

У вагоні їдуть бiйці з фpoнту на побивку додому, галичани. Бiйці слухають і закипають. Жіночку починає заспокоювати сусід.

– Слухайте, ну якби ви поїхали вчитися в Польщу, то вчили б польську мову. А якби в Німеччину, то вчили б німецьку і так у кожній країні, так само і в Україні, чим ви не вдоволені?

У вагоні стає спекотно і від розігрітого літом повітря, і від розмови. Пасажир тягнеться рукою в кишеню, щоб дістати серветку. Пасажирка дивиться на цей рух сусіда і верескає:

– Так может ви в мєня єщьо і мєлочью бросітє? Как Ніцой. Чтоби я етай вашей мовай загаваріла!

– Ми не зрозуміли? – не витримують бiйці. – Чим це вам наша мова не вгодила? То може нам не захищати Україну, поки ви з вашими рускоязичними муж’ями і дітьми ганите нашу мову? І взагалі, де твій poсійськомовний чоловік, поки ми через вас на фpонті? Може він взагалі в сєпарських окопах сидить? Га?

В цей час щось вдаряється у вікно і у вагоні лунає гуркіт, бiйці підхоплюються на ноги, нависають навколо, припадають до вікон. Жіночка втискується в крісло і зіщулюється.

На пероні граються хлопчаки-розбишаки, і виявляється, це вони пожбурили у вагон камінь. Бiйці, розсідаючись по місцях, кидають:

– В денеер їдь вчитися, там мови не треба.

Всю дорогу жінка мовчала…

– Оце, пані Ларисо, радий з вами познайомитися. Буквально вчора про вас згадували, їхав тим потягом.