Українська нація повина об’єднатися, щоб відстояти свої національні інтереси, не допустити капітуляції та нарешті завершити Революцію Гідності українською перемогою.

Про це заявив лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок, виступаючи на Майдані Незалежності в Києві, де напередодні зустрічі у нормандському форматі проходить віче “Червоні лінії для Зеленського”.

“Рівно 5 років тому у Пісках загинув наш побратим-свободівець Віктор Лавренчук. Один із 14 000 українців, які полягли на фронті московсько-української війни. Сьогодні у селищі Ямпіль поблизу Бахмута Україна поховала великого патріота, активіста Артема Мирошниченка, який загинув тільки через те, що був українцем, тільки через те, що спілкувався державною українською мовою в українському Бахмуті на українській землі. І це для нас, для усіх українців, зі Сходу і Заходу, із Півночі й Півдня, для українців, які мешкають по всьому світу, є кривавим попередженням. Якщо, не дай, Боже, ця влада посміє здати національні інтереси України, вся Україна перетвориться у такий маленький кривавий Бахмут. Ми маємо це усвідомлювати. Тому всі як один зараз, вся нація повинна повстати проти свавілля, безглуздості, захланності та неосвіченості теперішньої зеленої влади”, – зазначив Тягнибок.

Лідер націоналістів наголосив, що слова та дії президента Зеленського, зареєстровані його оточенням законопроекти, свідчать про те, що влада вже переступила “червоні лінії”.

“Вони вже наступного року з якогось дива збираються проводити вибори на тимчасово окупованих територіях. Які вибори? Взагалі з глузду з’їхали? Історію вчіть! Навіть в Німеччині після Другої світової війни вибори були проведені тільки на п’ятий рік. А вони вже, коли ще не відбулося перепаспортизації населення, яке перебуває під окупацією, коли те населення ще не довело своєї лояльності до України, коли там купа кремлівської наволочі руйнує Українську державу, коли туди запускають шпигунів…Та не може там бути ніяких виборів щонайменше протягом 5-7 років, поки та територія не стане українською”, – переконує Олег Тягнибок.

Голова “Свободи” заявив, що влада не має права продавати інтереси України в обмін на дешевий російський газ:

“Зеленський і його прихвосні з Кабінету Міністрів знову вирішили посадити нас на кремлівську газову голку. Заради дешевого російського газу ми готові продавати українські національні інтереси і нашу святу землю? Ясно, що ні. І він повинен це знати.

Якщо українців не буде на вулиці, на акціях, мітингах, вони будуть розуміти, що всі їхні кроки нація схвалює. А ми кажемо: Ні! Ніякої торгівлі на крові! Ніяких газових угод із Москвою! Ніякої купівлі електроенергії у Москви! Бо це послаблює українську національну безпеку”.

Відтак, наголошує голова “Свободи”, сьогодні нація має бути як ніколи єдиною, щоб показати, що вона здатна відстояти свої національні інтереси та не допустити капітуляції.

“Рівно 6 років тому ми з вами повалили на Бесарабці червоного боввана Лєніна. Після того почався лєнінопад по всій Україні. Так ось: повалили 6 років тому червоного боввана, повалимо тепер і зеленого! Наша мета – щоби наші діти і внуки вже не боролися за Україну. Ми маємо завершити Революцію Гідності українською перемогою! А нехай вже наші діти і внуки живуть у великій, процвітаючій, красивій, могутній, мирній, вільній Українській державі!” – підсумував Олег Тягнибок.

Про історію Героя на своїй сторінці у Facebook розповів лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.

Мирослав народився 4 липня 1992 року, на Іршавщині Закарпатської області. Здобував вищу історичну освіту в Харкові, де і долучився ВО «Свобода» та ВГО «Сокіл».

Брав участь у Революції Гідності.

Побратими згадують славний епізод за його участи – Мирослав ініціював встановлення червоно-чорного прапору боротьби біля будівлі Кабміну у листопаді 2013 року – аби засвідчити неминучість перемоги націоналістів у Революції Гідності, що тільки набирала обертів. Навколо був беркут із дубцями та сльозогінним газом та безліч істот, що називали Мирослава із побратимами “провокаторами”. Тим не менш, хлопець видерся на холодну щоглу і почепив прапор. Таким він запам’ятався найперше – ідеалістом, що власноруч втілює свої ідеї й не зважає на всі перешкоди.

Під час Революції Гідності був кореспондентом та ведучим цілодобового мовлення на Радіо «Голос Свободи». Під час своєї журналістської роботи зазнав нападу силовиків.

З початком формування Батальйону «Січ» приєднався до батальйону у складі першої десятки добровольців. Попри всі наміри керівництва усунути Мирослава від служби на фронті (оскільки він був єдиною дитиною у матері) – вирушив на фронт.

Однак просто перебувати в «зоні АТО»

21-річному юнакові було замало. Він прагнув потрапити у найгарячіші точки фронту.

Відтак Мирослав звільняється з «Січі» та пристає до Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ».

У польовому відео розповідає про свій шлях воїна.

«Карпатська Січ» без жодних статусів і гарантій підсилює позиції «Дніпра-1» та 93 бригади у найскладніших ділянках селища Піски перед Донецьким летовищем. «З «Мисливцем» ми знову зустрілися на «Чорногорі». Це була весела позиція, яка прикривала правий кут Пісків й звідки хлопці діставали з АГСа всюди, де можна було дістати. Там ніколи не було сумно», – розповідає боєць «Легіону Свободи» сокілець «Чорнота» (Юрій Чорнота).

У травні 2015-го Мирослав знову став серед перших «засновників» підрозділу. Цього разу – йдеться про легалізацію «Карпатської Січі» у складі 93 окремої механізованої бригади.

Як один з ідеологів підрозділу, виконує надзвичайно важливу роботу: проводить ідеологічні лекції серед бійців «Карпатської Січі», серед вояків ЗСУ, серед партіотичної та націоналістичної молоді на мирній території. На ранковому шикуванні та під час прийняття присяги саме Мирослав зачитує «Молитву українського націоналіста».

«Його ідеологічна робота була дуже важливою. Мирослав сам визначав теми лекцій та готував їх. Та ніколи не прибігав до сухої викладки матеріалу, а подавав його із серцем та емоцією. Це величезне вміння – зацікавити солдата, який знаходиться у постійній напрузі, вічно втомлені від хронічного недосипання. «Мисливець» розумів, що потрібно вести не лише фізичний і тактичний вишкіл, але й працювати над системним усвідомленням націоналістичної ідеї серед вояків. Цей напрямок роботи Мирослав «тягнув» одноосібно і робив це якнайкраще», – розповідає «Чорнота» (Юрій Чорнота).

У червні-липні 2015, отримавши перелом руки Мирослав тимчасово усувається від виконання бойових завдань, але під час видужування не відсиджується вдома, а присвячує весь свій час ідейному вихованню новобранців «Карпатської Січі» та роботі прес-служби підрозділу.

«Друг «Мисливець» – це людина-джерело, він міг підзарядити бійця, якщо його моральні сили були вичерпані. Ідея нації для нього була понад усе. Мав величезне бажання максимально залучити людей у націоналістичний рух, щоби зробити його потужнішим. Жартував, що є священиком соціального націоналізму.

Мирослав не був поверховою людиною, глибоко вивчав теми, що його цікавили. Міг досхочу говорити і про воєнну стратегію, і розповісти в деталях про всі праві рухи Європи, і провести майстер-клас із ножового бою чи з володіння будь-яким видом зброї, що є в арсеналі підрозділу.

Мирослав – це людина з плакату. Людина-взірець. Серйозний, заворожуючий, цілеспрямований, без краплі фальшу.

Він в усякій ситуації міг відшукати щось для себе найкраще. Неможливо уявити, щоби він заливався, «яка в армії діра і за кого ми тут воюємо» – він зустрічає проблему й намагається з нею впоратися, а не впасти на підступах. Його очі – постійно горять, він завжди запалений ідеєю», – говорить депутат Хмельницької обласної ради від ВО «Свобода», вояк РУВ Віктор Бурлик.

Далі Мирослав проходить разом з підрозділом позиційні бої в районі Донецького аеропорту. Восени 2015 призначається на посаду командира відділення у складі 3 штурмового взводу. Керує сокольською чотою, до складу якої входять наймолодші учасники російсько-української війни. За спритність та безстрашність (хлопці несли чергування уздовж злітної смуги ДАП) їх прозивають «бобрами», а їхню казарму – «хатою бобрів». Кажуть, ця оселя була розмальована усіма можливими націоналістичними символами світу.

Влітку 2016 року вояк проходить 3-місячні офіцерський курс підготовки в Академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Отримує звання молодшого лейтенанта. Повернувшись у підрозділ, отримує посаду командира взводу у складі 8 штурмової роти. Його підрозділ – завжди один із кращих, всі бойові завдання виконує без зауважень, серед особового складу авторитет беззаперечний.

«Мирослав на війні – втілення ідеально українського солдата, чіткого й скупого у висловах, спокійного, дисциплінованого, охайного, чисто виголеного, без потреби підсилювати героїзм (чи розбавляти) алкоголем. На фронті він ставав абсолютним воїном, постійно прагнув на передок, хоча його намагалися відгородити від ризику. Зовсім інша людина – в цивільному житті: веселий, захоплений хлопчина, з купою ідей, невловимий у мандрах. Мирослав Мисла у свої 24 роки – цілісна особистість із ясними очима, людина без шуму навколо, без зайвих частин, які хотілося би втяти», – характеризує Героя заступник Голови ВО «Свобода» з воєнних питань, учасник РУВ Юрій Сиротюк.

Кожен свій приїзд у відпустку чи у відрядження до «цивільного» світу Мирослав використовував для поповнення своєї бібліотеки, брав участь у наукових конференціях, ідеологічних лекторіях, зустрічах у школах. Так само, будучи на фронті, охоче відгукувався на пропозиції взяти участь у націоналістичних раптівках – чи то на підтримку політв’язнів, чи то задля популяризації Шевченкових ідей. Так під час #ShevchenkoPoetryChallenge бачимо Мирослава у Пісках – без захисного екіпірувавсяння, зате із Тарасовим словом на вустах.

Вірив, що після війни візьметься до викладацької роботи та повернеться до журналістської практики на Радіо «Голос Свободи». Разом із побратимами працював дискутував над концепцією розвитку «Соколу», побудови України на засадах національної та соціальної справедливості.

Та 2 жовтня 2016 року ворожа міна обірвала життя Мирослава. У журбі залишилася самотня мати та вся націоналістична спільнота, яка хоч колись мала щастя бути в променях Мирославової уваги.

Поховано воїна у селі Волохів Яр на Харківщині 4 жовтня 2016 року.

Посмертно Мирослава нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

На його честь названо музичний фестиваль «Голосіївська Криївка» імені Мирослава Мисли, на масових заходах, де беруть участь свободівці та сокільці обов’язково присутній банер із фото Мирослава та підписом «В строю». Перед початком заходів націоналісти вмикають Молитву, яку зачитує Мирослав, аби дух його завжди супроводжував у боротьбі.

21 квітня 2018 року у Києві, біля ст. метро «Шулявська», відкрили пам’ятник загиблому Герою Мирославу Мислі. Сквер, в якому розташований пам’ятник, відтепер також носить його ім’я.

“Всі ці радянські так звані ветерани, які отримували величезні пільги під час окупаційного режиму, який називався Українська Радянська Соціалістична Республіка, вони отримували непомірні пенсії, в порівнянні з іншими пенсіонерами, вони взагалі повинні бути позбавлені, як представники окупаційного режиму, будь-яких матеріальних дотацій сьогодні, при теперішній українській владі.”, – зазначив Олег Тягнибок.

При цьому користувачі Фейсбуку, вважають таку заяву як мінімум дивним, враховуючи минуле самого політика і його батька.

“Я служив 13 років в Українській РСР, українському народові, і 14 років в Україні, українському народу. А Тягнибок, кому служив і скільки? Нехай надасть свою біографію, ми подивимося! Думаю, що народ відкрив очі, зрозумів хто, є хто! Результатом були, останні вибори в парламент!”, – запитує Арсен Погосян. Користувачі радять також екс-комсомольцю Тягнибоку не забувати про свого батька. “А його батя кому служив? А він забув, коли в армії був в комсомолі і хто його вивчив, для чого розхитувати світ в Україні? Не розумію!”, – пише Микола Кірічатий.

“Так його батя був медиком в спортивній команді і вивозив її за кордон на змагання, а як відомо такі люди стукали товаришам з Контори Глибинного буріння. Я впевнений на 100 відсотків, що і синок продовжив цю справу”, – відзначає Олександр Коваленко.

Під час війни треба взагалі заборонити продаж серйозних підприємств і землі. Таку думку в ефірі телеканалу “112 Україна” висловив голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок.

“Парламент може скасувати (рішення про приватизацію, – ред.). Є ще один дуже важливий, я вибачаюся, момент – як можна продавати що-небудь навіть неприбутковий, але під час війни? Коли інвестор сюди не приходить, тому що в Україні відсутня інвестиційний клімат. Під час війни взагалі треба заморозити будь-продаж не тільки стратегічних, а й взагалі серйозних підприємств і землі”, – вважає він.

Причинами приватизації Тягнибок називає необхідність політсил “розрахуватися” з олігархами, які фінансували їх виборчі кампанії.

Нагадаємо, 26 липня мав відбутися конкурс з продажу Одеського припортового заводу (ОПЗ). Фонд держмайна України запропонував стартову ціну за 99,567% ОПЗ – 13,175 млрд грн. При цьому прем’єр-міністр України Володимир Гройсман допустив, що приватизацію ОПЗ можуть спробувати заблокувати.

Сьогодні стало відомо, що на конкурс з приватизації ОПЗ не надійшло жодної заявки. Термін подачі заявок закінчився саме сьогодні, конкурс визнаний таким, що не відбувся.