Вчителі в українських школах не мають належного впливу, а учням потрібно виписувати штрафи за поведінку
Питання реформування сфери шкільної освіти і так турбує багатьох батьків. Але з’явилася ще одна думка, згідно з якою у школах необхідно запровадити систему штрафів за прогули та погану поведінку. Про це пише OBOZ.UA.

Екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти та доктор педагогічних наук Ігор Лікарчук упевнений, що зараз в українських школах вчителі сприймаються без поваги з боку учнів та педагоги не мають того впливу на школярів, який був ранішим.

У зв’язку з цим він пропонує запровадити систему адміністративних покарань для школярів, щоб їхня поведінка відповідала правилам цивілізованого суспільства. За його словами, безкоштовне “соціальне благо” для неповнолітніх українців перетворилося на посміховисько.

“Глибоко переконаний, що запровадження практики штрафів актуальне. Безкоштовне навчання як соціальне благо і виняткову можливість ми перетворили на посміховисько, дешеве шоу, на яке відвідувачі здебільшого йдуть тому, що так потрібно для когось, але не для них. Більше того., під час “шоу” вони можуть дозволити собі поведінку, яка не може бути прийнята у цивілізованому суспільстві.

Також колишній керівник Українського центру оцінювання якості освіти додав, що система штрафів дозволить покращити мотивацію для школярів та посилить ефективність роботи вчителів. Крім того, Лікарчук пропонує запровадити і заборону на здобуття середньої освіти для школярів, якщо вони поводяться неналежним чином.

Ігор Лікарчук упевнений, що суспільство може неоднозначно сприйняти такі зміни, тим більше що вони можуть суперечити конституційним правам.

“Не важливо: позбавляти на час чи назавжди. Але це буде порушенням конституційних прав громадянина і навряд чи сприйметься позитивно у суспільстві, що загальноосвітня школа поступово перетворюється на заклад соціального забезпечення, в якому мають нагодувати, розважити, дати притулок на якийсь період дня … І у короткі проміжки між цим усім – якось і чогось навчити”, – вважає Ігор Лікарчук.

Проєкт анонсувала ГО «EdCamp Ukraine».

Мета проєкту «ПОВІР» – безоплатно допомагати українським ученицям і учням середньої та старшої школи виявляти і надолужувати індивідуальні освітні втрати, скорочувати освітні розриви.

Залучені вчителі будуть мати професійний розвиток і обмін досвідом, методичний супровід, а також достойну грошову винагороду, оформлену офіційно.

«Ми закладаємо в нього колосальну віру в кожну дитину, її здатність впоратися з викликами і дати раду проблемам. Ця віра є основою стійкісного підходу», — кажуть організатори.

Подати заявку можна до 1 серпня за посиланням. Терміни проведення конкурсного набору: з 15 серпня до 15 вересня 2023 року. Він передбачає співбесіду та виконання фахового завдання (предметна та методична складові).

На цьому наголосив міністр освіти Сергій Шкарлет в ефірі телемарафону.

За його словами, Україна забезпечила педагогам можливість викладати в онлайн-форматі за українськими стандартами.

«Ми майже завершили навчальний рік, тим більше, що ми дали можливість завершити його онлайн, в онлайн-режимі. Викладачі не зобов’язані йти на роботу до рашистів, не зобов’язані ні в якому разі переходити на їхні стандарти, адже сьогодні Україна забезпечила всі можливості в онлайн -форматі, поки що в онлайн-форматі, викладати за українськими стандартами», – зазначив Сергій Шкарлет.

Зокрема, за словами міністра, для онлайн-навчання працює платформа «Всеукраїнська школа онлайн», електронний щоденник, електронний класний журнал тощо.

Також посадовець зауважив, що в ситуації з роботою педагогів на тимчасово окупованих територіях існують два ключові моменти.

«Перше зло – це дійсно викладання на мові окупанта. Але ще більше зло – це викладання за російськими наративами, за російськими стандартами, де все пронизано «меншовартістю» нашої держави. Чого жоден з наших освітян, я пишаюся цим, не допустив і ні в якому разі не пішов на співпрацю з окупантом», – підкреслив Сергій Шкарлет.

Про те, що ми потужно крокуємо до цього, я писав іще чотири-пять років тому. Не один раз порушував це питання на засіданнях колегії МОН. Особисто про це казав міністерським чиновникам різного рівня.

На мене дивилися, як на божевільного..: Маючи в державі більше двадцяти університетів, які колись були педінститутами, силу-силенну коледжів, які колись були педучилищами; скоротивши під лозунгами децентралізації майже дві тисячі шкіл (не рахуючи тих, які стали філіалами); затвердивши упродовж тридцяти років щонайменше 5 Концепцій реформування педагогічної освіти, – дійшли до того, що УЧИТЕЛІВ немає. А лава запасних – порожня. І черг бажаючих йти працювати в школу немає.

А якщо із шкіл підуть пенсіонери, яких намагаються виштовхати контрактною формою трудових угод? Що буде тоді? І чи може функціонувати НУШ без вчителя? Хіба що із агентами змін…

Ця проблема виникла не сьогодні і не вчора. Вона визрівала упродовж останніх десятків років. І тепер вибухнула. Ось про що сьогодні потрібно говорити і кричати на кожному кроці. Ось тема для обговорення в Уряді та Верховній Раді. Негайно потрібно шукати реальні шляхи для її вирішення.

Два таких шляхи назвав Володимир Бєлий: «По-перше, оклад вчителя-початківця (має бути) помітно більший ніж заробітки у робітничо-сервісному сегменті ринку праці;

по-друге, інституційно (має бути) закріплений стандарт роботи вчителя, що забезпечує йому педагогічну свободу на тлі персональної відповідальності лише за дотримання держстандартів трудової дисципліни замість пануючої зараз тіньової залежності від суб’єктивних примх бюрократів та очільника закладу…» Повністю погоджуючись із цим, додам іще три шляхи.

На сьогодні освітяни стикнулися з низкою проблем, пов’язаних із знеціненням професії. У суспільстві не сприймають вчителювання, як гідну професію. Професію, пов’язану з розвитком суспільства, адже діти – це наше майбутнє. І справа не в тому, що вчителі перестали бути носіями інформації. Передусім освітяни стали обслуговчим персоналом. Таке формулювання несе в собі повне знецінення школи у суспільстві. Адже одна річ, коли батьки усвідомлюють, що їхню дитину вчать, та зовсім інша, коли батьки впевнені, що їхніх дітей обслуговують. Наступним фактором знецінення професії вчителя стало те, що, нібито, батьки оплачують роботу вчителів. Так, зарплату освітянам нараховують з державного бюджету, який в основному формується з податків громадян. Але одна річ, коли батьки просто сплачують податки, а інша, коли на кожному кроці нагадують вчителям, що вони платять їм з власної кишені. Спробуємо розібратися, що і хто впливає на знецінення професії вчителя окрім зарплати й обслуговування.

ГІПЕРОПІКА СУСПІЛЬСТВА

Сьогодні майже кожен пересічний громадянин став опікуватися освітою. Батьки, бабусі з дідусями і навіть самі учні впевнені, що розуміються на педагогіці й знають, як вчителю працювати. Кожен хоче стати таким собі місіонером, повчити педагогів, тицьнути пальцем на їхні недоліки чи помилки. Хоча в місіонерстві немає нічого поганого, та не в нашому випадку, адже на кожного освітянина припадає щонайменше сотня таких «добродіїв». Сила силенна «експертів» щодня обмірковують, як покарати того чи того вчителя за той чи той вчинок. У вчителів постійне відчуття, ніби вони проводять уроки під прицілом. Проводять і не знають, коли й звідки пролунає «постріл». Хочеш стати відомим на всю країну – посвари дитину, хочеш, аби життя дало тріщину – постав дитині не ту оцінку.

БАТЬКИ – КАДРОВИКИ

Зараз ситуація в освіті така, що батьки стали вирішувати, працювати вчителю чи ні. Цікаво насправді, адже все законно – за рішенням і підписами більшості батьків класу вчителя відсторонюють від роботи. Все дуже просто. Якби суспільство могло впливати на кадрові питання у політиці, так само як в освіті, то життя було б іншим.

Хочеш працювати у тій чи тій школі – заведи друзів у спільноті батьків цього закладу і все буде добре.

ХТО СИЛЬНІШИЙ, ТОЙ МАЄ РАЦІЮ Точніше, у кого більше влади – той має рацію. Товаришуєш з директором школи – буде солодко, не товаришуєш – терпи або звільняйся. А якщо ти на стороні батьківського комітету, взагалі можеш забути про якісь там проблеми. Хочеш рухатися кар’єрними сходами у сфері освіти – будь слухняним, не йди проти системи і, обов’язково, пам’ятай – то дитина завучки, а то дитина адвоката. Про кількість годин у вчителя – окрема історія. Якщо ти на стороні справедливості – не чекай похвали від адміністрації, а без похвали адміністрації не буде додаткових годин. Без додаткових годин не буде нормальної зарплати. Коло замикається.

БО Я ТАК ХОЧУ

Витівки учнів, їхня зневага до низькооплачуваної та знеціненої професії вчителя залишаються безкарними. Діти мають право робити все, що їм заманеться. Вагомим впливом на норми поведінки дітей стали батьківські професії. «Ви нічого мені не зробите, мій тато суддя» – з гордістю звучить від старшокласників. І дійсно, хто ти, вчитель, і хто цей учень. Слово вчителя втратило свою вагу і цінність. Діти спостерігають за своїми батьками, за їхньою зневагою до педагогів і копіюють поведінку. Звідси й випливає «я так хочу» й боротися з цим неможливо.

ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

На жаль, але в реаліях сьогодення гроші вирішують майже все. Точніше не самі гроші, а люди на високооплачуваних посадах. А які це посади? Точно не вчительські. І це чи не найважливіший фактор впливу на репутацію педагогів в цілому. Суспільство сприймає вчительство, як малооплачуваний прошарок, до думки якого прислухатися не потрібно. А що може більше знецінити будь-яку професію, як ставлення до неї можновладців, які створюють закони? Ніхто, адже як держава ставиться до тої чи тої професії, так і суспільство буде сприймати її. І хоча вчителі перестали бути носіями інформації, та їхня професія залишається важливою для суспільства, адже все у житті починається зі шкільної парти. Левова доля процесу формування особистості припадає саме на вчителів, але суспільство вперто знищує їхній авторитет. І навіть якщо знайдуться молоді й прогресивні хлопці або дівчата, які готові звернути гори й реформувати освіту, здаються чи не в перші роки педагогічної діяльності.