🔥 Бо коли на кону — свобода, майбутнє і життя наших близьких, стояти осторонь — уже не варіант. Контракт із ЗСУ — це не просто служба. Це виклик. Це гідність. Це шлях справжніх.

👉 Якщо ти молодий, сильний і не байдужий — твоя країна чекає на тебе. Стань частиною незламної армії! Долучайся до війська!

Сьогодні, як ніколи, важливо об’єднати зусилля заради спільної мети. Кожен з нас може стати тим самим героєм, якого потребує наша Батьківщина. Ваш вибір може визначити майбутнє!

Протягом тижня російські окупанти втратили на війні проти України понад 7 тисяч своїх військовослужбовців та майже 700 одиниць військової техніки. Про це у своєму Telegram-каналі повідомив перший заступник міністра оборони України Олександр Павлюк.

“За тиждень з 11 по 17 грудня Силами оборони України знищено близько 7250 осіб особового складу противника”, – написав він.

Також суттєвих втрат зазнали озброєння та військова техніка російських військ (688 одиниць).

Йдеться про 103 танки, 163 бойові броньовані машини, 73 артилерійські системи, чотири реактивні системи залпового вогню, чотири установки протиповітряної оборони, 143 одиниці автомобільної техніки та 32 одиниці спецтехніки. Крім цього, українськими захисниками було знищено 24 ворожі ракети та 142 безпілотника.

Втрати Росії в Україні – дані Генштабу ЗСУ
Як повідомляв УНІАН, за даними Генерального штабу Збройних сил України, загальні втрати російської окупаційної армії в України за час повномасштабного вторгнення склали вже 346 тис. 70 осіб.

Також знищено було, зокрема 5 тис. 739 танків, 10 тис. 692 бойові броньовані машини та 8 тис. 137 артилерійських систем.

НАТО має бути готове до поганих новин з українського фронту, оскільки війна все ще триває.

“Війни розвиваються поетапно”, – сказав Столтенберг в інтерв’ю німецькій телекомпанії ARD. “Ми повинні підтримувати Україну як в хороші, так і в погані часи”, – додав він.

“Ми також повинні бути готові до поганих новин”, – зазначив генсек НАТО, при цьому не уточнюючи, що він має на увазі.

Як зазначає видання, заяви генсека прозвучали на тлі дебатів західних союзників з приводу боєприпасів і фінансової допомоги Україні, і того, що Кремль збільшує чисельність військ.

Хоча лінія фронту залишається без змін, ЗСУ застосували крилаті ракети по Чорноморському флоту РФ і завдали шкоди глибоко на російській території. “Це великі перемоги, навіть незважаючи на те, що вони не змогли зрушити лінію фронту”, – оцінив Столтенберг.

Він закликав членів НАТО наростити виробництво боєприпасів, нарікаючи на роздробленість європейської оборонної промисловості. “Ми не можемо працювати так тісно, як слід”, – сказав він, закликаючи уряди вийти за рамки своїх національних інтересів і побачити загальну картину.

За словами Столтенберга, перемога Путіна стала б трагедією не тільки для України, а й становила небезпеку для інших союзників. “Чим більше ми будемо підтримувати Україну, тим швидше закінчиться війна”, – підсумував генсек.

Столтенберг і війна в Україні
Генсек НАТО 29 листопада заявив, що число вбитих і поранених російських військових в Україні перевищило позначку в 300 тис. За його словами, Росія також зазнала значних втрат у вигляді сотень літаків і тисяч танків. У зв’язку з цим Столтенберг заявив, що у Путіна високий поріг терпимості до втрат і виступив з різким попередженням.

США та їхні союзники з “Великої сімки” очікують, що війна в Україні може затягнутися на роки вперед, тому закладають це у своє військове та фінансове планування.

Про це йдеться у статті Bloomberg.Високопоставлений анонімний чиновник однієї з європейських країн G-7 сказав журналістам видання, що війна в Україні може тривати ще шість-сім років і що союзникам потрібно планувати фінанси, щоб продовжувати підтримувати Київ у такому тривалому конфлікті.

“Це набагато довше, ніж багато офіційних осіб очікували на початку цього року, але повільний прогрес у контрнаступі України в останні місяці пом’якшив очікування”, – йдеться у статті.

За інформацією видання, лідери G-7, включаючи президента США Джо Байдена, донесли це повідомлення до Генеральної Асамблеї ООН цього тижня в Нью-Йорку, як причину для інших країн підтримати Україну.

“Представники G7 обговорили похмуру перспективу в кулуарах Генеральної Асамблеї ООН у понеділок увечері та погодилися, що конфлікт, ймовірно, ще триватиме в середньостроковій або довгостроковій перспективі”, – розповів журналістам на умовах анонімності високопоставлений чиновник Державного департаменту США.

Довгострокова допомога Україні включатиме допомогу в енергетиці та інфраструктурі та, як очікується, зміцнить економіку країни, щоб стримувати Росію в майбутньому, сказав американський чиновник.

Раніше генсек НАТО Єнс Столтенберг зазначив, що війна Росії проти України не закінчиться найближчим часом, тому закликав готуватися до тривалої боротьби.

ТСН.ua зібрав усі можливі сценарії закінчення війни Росії проти України.

Спеціальний радник головнокомандувачі ЗСУ Валерія Залужного Ден Райс розповів, що новий наступ Росії на Україну ймовірно буде навесні, проте окупанти не матимуть успіхів.

Про це він сказав в інтерв’ю “Укрінформу”

“Я думаю, що обидва командувачі планують весняний наступ. Росія, на мій погляд, втратила можливість досягти будь-яких істотних успіхів у наступі. Росія втратила здатність підтримувати будь-який широкомасштабний наступ через доведену здатність України оборонятися, навіть проти сил, які значно їх переважають у кількості. Україна використовує для цього відносно невелику кількість високоточної керованої зброї за підтримки надзвичайно точної артилерії”, – пояснив Ден Райс, який прибув до Києва для консультацій із військовим керівництвом.

Загроза нового наступу Росії: що відомо
Наприкінці 2022 року головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний повідомив, що Росія може готувати новий повномасштабний наступ на Україну, під загрозою вдруге може опинитись також і Київ. Його слова підтвердив і президент Зеленський.

У НАТО також занепокоєні планами Росії почати новий наступ на територію України. Деякі військові експерти зауважують, що наступ уже триває. Зокрема йдеться про активні бої у Донецькій та Луганській областях. Ще один наступ Росія може почати на Запорізькому напрямку.

Глава держави Володимир Зеленський закликав українців бути стійкими та говорити світу про необхідність постачання ЗСУ військового озброєння та техніки.

Про це лідер України сказав у традиційному відеозверненні у четвер, 2 лютого.

“Ми ж маємо продовжувати те саме, що робимо: посилювати нашу стійкість, бути абсолютно єдиними в прагненні забезпечити нашу армію та всіх захисників необхідною зброєю та обладнанням – нам в Україні потрібно говорити одним голосом зі світом щодо постачання для оборони. А також маємо щомісячно відчутно посилювати глобальний тиск на Росію. Ворог має вийти із цієї своєї стадії значно більш послабленим, ніж вони передбачають для себе в найгірших сценаріях. Це важке завдання для нас. Але ми повинні його виконати”, – сказав Зеленський.

Чому навколо цього законопроекту виникло активне обговорення та які небезпеки очікують Україну за умови прийняття змін до закону, коментує голова правління ВГО “Зелений Фонд” Максим Фролов.

В умовах відсутності ефективних інституцій екологічного, санітарного, споживчого, аграрного контролю в Україні будь-яка лібералізація й регулювання законодавства у сфері поводження з агрохімікатами ризикує перетворитись у свавілля та невичерпне джерело корупційних ризиків, – говорить експерт. – Поводження з пестицидами та агрохімікатами в будь-якій цивілізованій країні має надзвичайно суворе державне регулювання та пильну увагу з боку громадського сектору, зацікавлених екологічних та споживчих громадських організацій. Адже мова йде, насамперед, про здоров’я нації.

До створення належно функціонуючих органів державного контролю в зазначеній сфері та проведення реформи сфери екологічного контролю – доцільно запровадити мораторій на ввезення будь-яких нових аграрних хімікатів. На жаль, нинішні органи перебувають у стані перманентних системних перетворень. А концепція побудови нової системи експортного контролю ще не створена.

Безперечно, сучасне сільське господарство неможливо уявити без використання новітніх агротехнологій, частиною яких є пестициди. Але й до цього питання потрібно підходити зважено й розумно. Намагаючись лібералізувати сферу експорту пестицидів в Україну, є ризик перетворення території держави в могильник небезпечних відходів. Адже для європейців їх дешевше завезти в іншу країну, аніж утилізувати в себе, – вважає Максим Фролов.

Отже, пропонуємо ознайомитися з основними пророцтвами Афонських старців на найближче і подальше майбутнє України: Україну очікує важкий час, але це триватиме недовго — з Божої волі, судилося створити могутню державу, порівнянну з Київською Руссю, бо дух святої Русі знаходиться в Києві, і його пробудили люди. 22 роки — був усього лише летаргічний сон великого народу. Росія, не дивлячись на свої прагнення відродитися новою імперією, потерпить крах. Її чекає ізоляція і самодержавство. Але російський імператор протримається на троні тільки 2 роки і піде з ганьбою. Сама Росія продовжить своє існування, але вже без частини земель на півдні і сході. Більшість російських провінцій стануть вільними від опіки Москви і входитимуть у державу російську на правах незалежних територій. На Київський престол зійде князь, за часів якого почнеться відродження України, країна може навіть змінити назву. Крим після 3 років перебування під пануванням Москви остаточно повернеться в лоно України, але вже як земля кримських татар. Європа розділиться на два табори — Західний і Східний, але розпаду Євросоюзу не буде. У східне об’єднання увійдуть майже всі східні країни.

– Паризька мирна конференція – переможці вирішують долю Європи. Але Україна безпосередньо не брала участі у Першій світовій війні. І, якщо із переможцями та переможеними зрозуміло, то до кого з них можна віднести українців?

Максим Майоров: Коли завершилась Перша світова війна, то виявилось, що різних національних рухів існує значно більше, ніж було до війни. Війна завершилася розпадом кількох імперій – Російської, Османської, Австро-Угорської – і різні національні рухи, які постали на уламках цих імперій, теж претендували на те, щоб стати суб’єктами.

Мирна конференція вирішувала кілька базових завдань: підписання мирних договорів з переможеними державами, врегулювання питання кордонів, визнання нових незалежних держав і заснування Ліги Націй – впорядкування універсального ладу після Першої світової війни, який би не допустив виникнення нової війни.

Україна була одним із абсолютно нових факторів, який виник за результатами війни, з яким мусили рахуватись. Народів, які направили свої делегації на конференцію, було багато. Серед них були дуже екзотичні представники, як курди, асирійці, арумуни.

– Мабуть, для них, у свою чергу, українці були екзотичним народом.

Максим Майоров: Тоді в Парижі українці вважались досить екзотичними – це був певний сюрприз. Ну, і зрозуміло, що українці розраховували на те, що, оскільки конференція проголосила своєю метою новий справедливий світ, то в цьому справедливому світі знайдеться місце для українського народу. Покладалися також на 14 принципів президента США Вудро Вілсона, які були проголошені ще до конференції й взяті на озброєння. Тобто, українці хотіли, щоб ця конференція вирішила українське національне питання та покладалися на це, адже не відчували себе переможеними. Вони відчували себе новим суб’єктом, який має бути відкритим для світу і світ має бути відкритим до них.

– То українці себе не вважали переможеними? І в принципі, вони як суб’єкт не воювали, адже частина українців була у Російській імперії, а частина – у Австро-Угорщині. Але все-таки – вони були ближчі до переможців чи переможених?

Максим Майоров: У них було проміжне невизначене становище. Більше того, переможці абсолютно по-різному дивилися на дві частини українців – на галицьку і наддніпрянську частину. Якщо галицькі українці були частиною Австро-Угорщини, яка підлягала національному розподілу, а тому галицькі українці могли претендувати на створення держави, то наддніпрянські українці все ж були частиною Російської імперії, яка до цього входила в Антанту. Так трапилося, що вона фактично програла війну й розпалася, але це була велика проблема, адже союзники фактично не знали, що розбити з тими країнами, які постали на уламках Російської імперії. Це не стосувалося тільки Польщі – вона була таким собі винятком на теренах Російської імперії, яку були готові одразу визнати.

– Отже, два різні підходи до двох частин України. Перед конференцією відбувся відомий Акт Злуки УНР та ЗУНР. Формально це вже була одна держава, але фактично в Галичині і Наддніпрянській Україні були окремий уряд та окрема армія, і так само було і в Наддніпрянській частині України. Як у цих умовах відбувалося формування делегації? Хто і як впливав на це питання?

Ігор Дацків: Український народ внаслідок свого геополітичного становища сильно постраждав під час Першої світової війни. Звичайно, українці сподівалися на справедливе розв’язання українського питання цим авторитетним міжнародним форумом. Україна була розділена між двома ворогуючими блоками і була в епіцентрі воєнних дій на Східному фронті. Найбільше постраждала Східна Галичина, тому що найбільша кількість бойових дій проходила на території Галичини, тобто Західної України.

Після розпаду Австро-Угорської імперії була утворена Західноукраїнська Народна Республіка, яка прагнула об’єднатися із наддніпрянцями. Відбувся Акт Злуки 22 січня 1919 року, а наступного дня на Трудовому конгресі України було затверджено рішення відправити на мирну конференції делегацію. Якщо я не помиляюся, ухвалили також звернення до народів всього світу, де наголошували, що 40-мільйонний український народ прагне увійти в сім’ю вільних народів світу.

– То як делегація була сформована? Яка була частка галичан, а яка – наддніпрянців? Які між ними були стосунки?

Ігор Дацків: Була відправлена об’єднана делегація УНР і ЗУНР. Делегацію очолив Григорій Сидоренко, а заступником був Василь Панейко – свого часу він був міністром закордонних справу ЗУНР.

– Отже, наддніпрянець – голова делегації, а галичанин – перший заступник.

Ігор Дацків: Так. Українська об’єднана делегація не була суб’єктом, а була об’єктом на Паризькій мирній конференції. Там серед найважливіших питань розглядали два східних питання: російське і польське. Саме останнє розглядалося у зв’язку з україно-польською війною за Східну Галичину. Тобто, якби не було делегації ЗУНР, то делегація УНР не мала б там що робити. І хоча делегація була об’єднана, вони мали свої два вектори зовнішньої політики. Коли вони вже конкретно роз’єдналися…

– А коли і через що вони конкретно роз’єдналися?

Ігор Дацків: Вони мали розбіжності в поглядах. Сидоренко хотів тільки, щоб визнали УНР, а Василь Панейко, щоб бачили ЗУНР. Небажання розглядати УНР як суверенну державу обумовило підхід лідерів Антанти до долі західноукраїнських земель, які з моменту виникнення ЗУНР зазнали збройної агресії з боку Польщі, Румунії та інших держав.

– Тобто, сталося так, що на мирній конференції увага була більше прикута до питання західноукраїнських земель?

Максим Майоров: Звичайно. Оскільки Галичина входила до Австро-Угорщини, то австро-угорське питання було простішим, адже вона підлягала розподілу, і там було окреме місце для Східної Галичини, де титульною нацією були західні українці. Щодо Російської імперії, то підхід був більше на користь білогвардійського руху, очільники якого тоді наголошували, що ніякої України немає, а є тільки Південно-Західний край Росії.

То чому розійшлись інтереси делегацій? Тому що різні вороги були. Для галичан головним ворогом була Польща – вона претендувала на те, щоб завоювати всю Східну Галичину і не залишала місця для окремої західноукраїнської держави. Для Східної України головним екзистенційним ворогом була Росія у своїй «білій» або «червоній» реінкарнації. Відповідно, у цій боротьбі на кілька фронтів східні українці фактично були готові пожертвувати Галичиною задля того, щоб помиритися з поляками. Натомість галичани були готові миритися із будь-якою Росією або з будь-ким, хто надасть дипломатичну підтримку. На цьому ґрунті інтереси кардинально розійшлися, коли стало зрозуміло, що не можна тримати об’єднаний фронт, що треба шукати шляхи порізно.

– І коли та як це сталось?

Максим Майоров: Кулуарні переговори – східняків із поляками та західників з росіянами – почалися ще навесні 1919 року. Фактично розкол вже трапився остаточно у листопаді-грудні 1919 року – його апофеозом став перехід галицької армії на бік Денікіна, а пізніше відбулися переговори у Варшаві, де було підписано Варшавську угоду між УНР та Польщею. Фактично це означало повний розкол, і західноукраїнська делегація офіційно зреклася єдності – вона заявила, що не буде пов’язана із УНР. Таким чином їхні шляхи розійшлися.

Та цей розкол намітився ще раніше, ще в лютому 1919 року, коли прибула делегація Антанти в Галичину, аби залагодити україно-польський конфлікт. З іншого боку, десант Антанти висадився на півдні України і відбувалися переговори з представниками УНР в Одесі.

На той момент УНР ще контролювала більшу частину Наддніпрянщини, хоча й стрімко втрачала контроль. Тоді французи планували спільний похід проти більшовиків, яких мали намір здолати військовим шляхом. Оскільки УНР контролювала ще певну територію, з’явилася ідея залучити українців до спільного антибільшовицького фронту – і це було певним шансом для визнання УНР. Звичайно, паралельно треба було узгоджувати все це із російським «білим» рухом. Французи тоді переконували, що визнають УНР, але останній все одно доведеться якось налагодити відносини з «білими». Фактично, це та ж програма, яку не вдалося завершити Скоропадському, коли він оголосив свою грамоту про федерацію.

Також це питання було пов’язане із Галичиною. Галичани в той час досить успішно опиралися полякам і йшлося про те, що Східну Галичину треба поділити за лінією Бартелемі.

– Бартелемі – це керівник делегації Антанти. То східняки згодні були поступатися за рахунок галичан, а галичани – за рахунок східняків?

Максим Майоров: Так. Але ясно, що цей план провалився, адже Директорія блискавично втратила майже всю територію за кілька місяців і сфера її контролю звузилася лише до Волині. І тоді на місце французів прийшли поляки.

– Існує відомий артефакт – карта, з якою українська делегація поїхала на ці переговори: там у складі України були і Галичина, і Кубань, і Крим. Кримської делегації на паризькій конференції не було, але була натомість кубанська. Щось відомо про контакти українців та представників Кубані?

Максим Майоров: Було багато різних делегацій, інша справа, що вони були невизнані. Кримські татари теж намагалися просувати свої інтереси, але більше у Варшаві, ніж у Парижі.

– І все-таки українська делегація сприймала Кубань як частину своїх територій. Принаймні, задекларувала так. Чи намагалися українці якось скоординуватися з кубанцями?

Максим Майоров: На той момент кубанський уряд був повністю залежний від «білого» руху. Зрозуміло, що якихось контактів вони не могли підтримати. Але сама традиція залучення Кубані в її адміністративних межах походить ще з часів гетьмана Скоропадського, коли дійсно велися переговори про входження Кубані на федеративних засадах до складу України. Карту, яку українці привезли в Париж, намалювали ще за часів Скоропадського, а під час Паризької конференції був розрахунок на те, що Кубань на якихось засадах може приєднатись до України.

– А як галичани уявляли свою державу?

Ігор Дацків: Західноукраїнська Республіка бачила себе від річки Сян до річки Збруч. Але на Паризькій мирній конференції головувала Франція, яка підтримувала Польщу.

Тоді значну роль відігравав економічний чинник. У нафтовий регіон Борислав-Дрогобич свого часу були вкладені гроші Австро-Угорщини. І коли делегація Антанти приїздила на Східну Галичину, то йшлося переважно про цей нафтовий регіон.

Справа Східної Галичини була єдиною проблемою, щодо якої Паризька мирна конференція офіційно зверталася до дипломатів УНР – вони знали, що вже є розкол в делегації. Делегацію УНР було допущено як спостерігача на засідання тих робочих органів, де розглядали цю проблему.

– А чому тоді не вдалося домовитись бодай про автономію у складі Польщі?

Ігор Дацків: Вже згодом, в березні 1923 року, Рада амбасадорів (послів держав Антанти – ред.) вирішила, що на правах широкої автономії західноукраїнські землі входять до складу Польщі. Проте певна польська політика не дала зробити це українцям. На міжнародні права Польща не звертала увагу. Тим більше, лідери західної Європи хотіли бачити Велику Польщу – і як фінансово, так і військово її підтримували.

Максим Майоров: Насправді, всі рекомендації Паризької конференції нічого не були варті, якщо за ними не стояла конкретна військова сила.

– Але ж була Українська галицька армія.

Максим Майоров: Українці програли війну. Зазнавши поразки від поляків, галицька армія перейшла на Східну Україну, а потім фактично розпалася.

Поляки перемогли і фактично знехтували рекомендаціями, які давала їм Паризька мирна конференція щодо створення української автономії. Взагалі у це рішення про автономію вже, мабуть, ніхто й не вірив із західних держав – вони виказали своє занепокоєння ситуацією, порекомендували автономію, на тому заспокоїлися і закрили конференцію без вирішення західноукраїнського питання і українського в цілому також.

Біля одного з торгових центрів міста з колонок замість звичайної розважальної музики для залучення клієнтів зазвучала знайомі всім слова гімну “Ще не вмерла України і Слава, і Воля”. Відповідний відеоролик опублікував Кирило Дрига в YouTube.

На записі видно, як біля ялтинського магазину на вході, біля великих колон, пролунав український гімн. Люди здивовано зупинялися і знімали подію на відео.Деякі покупці проходили повз колонок з посмішкою на обличчі. Через деякий час працівник магазину вийшов на вулицю і намагався переключити гімн. У підсумку музику вимкнули, але очевидці встигли зафіксувати інцидент.