В полтавському костюмі (я його шукала особливо) – знялася польська телеведуча Йоанна Яблчинська:) в сорочці особливій – нитки фарбовані бузиною, крушиною, дубом. Ох, що там розказувати – це чаклунство.

У чернівецькому вбранні був Даніель Ольбрихський. (з молодих у делегації його ніхто не знає – Боже, не кажи їм, скільки мені років!). Я йому салютувала особливо – пан Ольбрихський. Всі закохувалися в нього колись – це ясно, як білий день. І він сьогодні мій герой. Навесні 2014 року на знак протесту проти анексії Криму Росією – відмовився виступити на сцені московського Польського театру, де мав грати одну з головних ролей у виставі «Викрадення Європи». У листі до одного російського режисера через Gazeta Wyborcza він сказав: «Прекрасна мова Пушкіна, Толстого, Чехова і моїх друзів Окуджави та Висоцького, якою я репетирував чудову п’єсу, зараз уже асоціюється з агресивною військовою риторикою пана Путіна. З подивом і глибоким сумом я дивився, як представники російського народу – ваш парламент – стоячи й оваціями схвалюють акт агресії». Пан Ольбрихський – серед тих кінематографістів, хто вимагає звільнити Олега Сенцова.

Українські дипломати на святкування у парку запросили численне світле панство – і тут було кому потиснути дружню руку.

В темряві шляхетного старого парку співали «Ще не вмерла…» І « Jeszcze Polska nie zginęła», блукали серед голих статуй і говорили, як добре буде, як все в нас добре буде…зітхали й завершували спільним народним оптимістичним: «Справимося… Бог добрий».