Про це інформує прес-служба Сумської міськради.

Повідомляється, що перш ніж ухвалити цей документ, депутати розглянули три проекти рішення, які надійшли від Олександра Зименка, Володимира Чепіка та фракції Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Врешті, за ініціативи міського голови Олександра Лисенка сформували спільний документ, в якому врахували пропозиції та зауваження всіх авторів, істориків та громадськості.

Наголошується, що це рішення депутати ухвалили з метою виховання патріотизму, відновлення історичної справедливості, розуміючи ідеологічне значення червоно-чорного прапора – прапора Організації українських націоналістів (революційної), який майорів в Сумах на перших масових демонстраціях в 1990-му році. Міськрада також нагадує, що під цим прапором проходили акції голодування студентів, Революція Гідності та триває війна з РФ сьогодні.

Згідно з ухваленим рішенням, відтепер в пам’ятні дні на будівлях комунальної власності, у яких розміщуються виконавчі органи, установи та організації міської ради, одночасно з розміщенням Державного Прапора України вивішуватимуть і бойовий червоно-чорний прапор.

Так само чинити депутати рекомендують і органам виконавчої влади, об’єднанням громадян, підприємствам, установам та організаціям.

Разом з тим, 5 канал розповідає, що перед сесією прихильники ініціативи влаштували автопробіг вулицями міста із обома прапорами. На акцію зголосилося півсотні містян.

«Якщо на нашій раді, на наших адмінбудівлях буде вивішений прапор української боротьби, то, я думаю, що жодна сепаратистська наволоч не зможе ступити через поріг нашої ради. У певному сенсі це навіть оберіг», – заявив організатор автопробігу Максим Галицький.

«Варто тільки з’їздити на східний фронт, аби зрозуміти і побачити, що там червоно-чорний прапор – дуже важливий інструмент», – вважає учасник автопробігу Дмитро Амосов.

Націоналістичні організації в цей день традиційно проводять смолоскипну ходу в центрі столиці.

У цей день відзначається велике релігійне свято Покрова Пресвятої Богородиці, вона вважається покровителькою українського війська, в тому числі і воїнів ОУН-УПА.

Повідомляється, що в смолоскипній ході візьмуть участь активісти ВО «Свобода», «Національного корпусу», «Правого сектору».
У цьому році 14 жовтня в Україні відзначається 75-та річниця створення УПА. Це символічна дата утворення армії, що діяла під проводом Організації українських націоналістів. У 1942-1944 роках УПА вдалося взяти під повний або частковий контроль територію Львівської, Івано-Франківської, Житомирської, Волинської, Хмельницької, Тернопільської областей та Закарпаття.

Наприкінці Другої світової війни і після її закінчення в боротьбі з УПА радянські, польські, чехословацькі війська вели тривалі військові операції в лісових районах Карпат і на Волині. Своє існування повстанська армія припинила з арештом останнього лідера ОУН-УПА Василя Кука.

В цей день в нашій країні також відзначається державне свято День захисника України і День українського козацтва. Після введення нового свята три роки тому дата 14 жовтня стала неофіційним чоловічим святом.

На Рівненщині вшанували пам’ять жертв спецзагону НКВС

«У цій «Долині смерті» спочивають вічним сном українські патріоти та їхні родини, закатовані бойовиками спецзагону НКВД з листопада 44-го по грудень 1946 року» – пам’ятний знак із таким надписом і зображенням калини й свічі постав у далекій від автошляхів місцині.

Криниці на Волинській височині сягають ста метрів глибини. Скільки замордованих людей отримали вічний спочинок не на цвинтарі, а в цьому зрубі, достеменно знали хіба що їхні кати, боївку яких очолював завербований енкаведистами Сафат Панасюк. Однак відомо, що лише з Пащихи тут покояться останки 35 убитих селян. У 60-х роках минулого століття замість криниці тут виріс пагорб, а в роки Незалежності постав хрест. Відтоді щороку в літню пору тут відбуваються панахиди за невинно вбитими земляками.

Софія Мартинюк із сусідньої Яблунівки знає, що тут обірвалося життя її тітки, вдови червоноармійця, і 17-річного рідного брата, учасника УПА. Про це розповіла їй нині вже покійна мама-зв’язкова УПА.

«До цієї криниці звозили з усього повіту. Тут спочиває мій рідний брат Ткачук Сергій Никифорович. Його псевдо було «Скакун». І тут спочиває моя тітка Ткачук Зося Іванівна. А дядько загинув на фронті. І за те, що дядько воював на фронті, її закатували, вивезли сюди, кинули в криницю. Багато тут наших односельців. Моя покійна мама нарахувала з нашого села, з округи, 47 людей. Вони їх зловили і катували тут, у Пащисі. Там клуня Чайки – там їх били, після того кров по стінах лилася. Вони ще були молоді – по 17-18 років… За те, що вони служили Україні, що були націоналісти», – розповідає жінка.

Софія Мартинюк каже, що цей загін спеціально знищував «передову молодь, найбільш активних і енергійних», видаючи себе за бійців УПА.

Те ж саме творилося і в сусідньому селі Дермань, свідчить ветеран УПА Василь Кирилюк.

«Дуже страшна була агентура совєтська. Вони мали віковий досвід – вони вбивали своїх, ви знаєте історію… Великий досвід агентурний, продажний. Наші сили, патріотичні, боролися, але витримати з ними не можна було. Чернов – начальник міліції – він був у Мізочі деякий час, а я з Дерманя, це цей район – щось пов’язане, то вони теж у нас створили криниці, і теж убивали і кидали, і називали своїх близьких бандитами. І вони знайшли ще тут Сафата. Вони співали гімн, рано вставали, співали пісні про УПА. У них була групка, яка приходила – «у нас дані про бандитів» – отой, отой, отой. Хто? Кращі селяни, кращі, розумніші, люди – «їх сьогодні треба забрати»… І кидали в цю криницю», – розповідає Василь Кирилюк.

За два роки діяльності перевертні банди Сафата знищили близько півтисячі людей, підтверджує історик Андрій Жив’юк. Редактор видання «Реабілітовані історією» посилається на довідку Наркома внутрішніх справ УРСР Рясного, надану наркомові внутрішніх справ СРСР Берії, згідно з якою, на території Західної України станом на 20 червня 1945 року в Західній Україні було створено 1567 таких спецгруп, 49 із яких діяли на території Рівненщини.

«Це довідка, підготовлена УКДБ у Рівненській області у 1968 році, тобто після завершення цих подій. У ній сказано, що на початку 1945 року Демидівським райвідділом УКДБ із колишніх учасників ОУН, які з’явилися з «повинною» в органи радянської влади, створені спеціальні групи для боротьби з підпіллям ОУН. Учасники цих груп перебували на нелегальному становищі… Була створена спецгрупа під керівництвом Зборовського Андрія Миколайовича (Сич), до складу якої входив Панасюк Сафат Андрійович, або Курик. Ця група діяла переважно на території Козинського району. Частина учасників вказаних груп була легалізована в жовтні-листопаді 1945 року. Інші легалізувалися 17 січня 1946 року, і включені до винищувальних батальйонів по райвідділах НКВД», – розповідає Жив’юк.

Микола Руцький, син воїна УПА на псевдо «Довбуш», посилаючись на розповіді батька, проводив дослідження документів розсекречених архівів КДБ, серед яких і звіт про боротьбу з українських Рухом опору. Він видав книгу про діяння спеціального створеного задля дискредитації національно-визвольного руху проводу НКВС-МГБ «Схід», 47 груп якого діяли під виглядом УПА.

Микола Руцький

Це підтверджувалося у радянські часі самими членами цих груп, які хвалилися своїми діяннями. Зокрема, керівник спецоперацій у Млинівському і Демидівському районах полковник КДБ Олексій Чернов, працюючи у 80-і роки в «особовому відділі» рівненського заводу «Газотрон», хизуючись, розповідав про їхні повоєнні «подвиги», від яких холонула кров.

Зі здобуттям Незалежності України свідки та родичі закатованих почали розповідати про звірства «банди Сафата», однак широкий розголос блокували. Тепер, коли вже є документальне підтвердження фактів, місцеві жителі і депутати різних рівнів ініціювали встановлення пам’ятного знаку і спорудили його за власний кошт.

«У тих місцях, де існують такі пам’ятні знаки, там жива Україна. Тому що душі померлих дякують поколінням за те, що про них згадують і їх шанують», – переконаний голова Демидівської районної ради Сергій Радченко.

Під час відкриття пам’ятного знаку у «Долині смерті», яку ще називають «Сафатовою долиною», стало відомо, що днями після сильної зливи неподалік відкрилася ще одна засипана землею криниця.

Як зазначив син головнокомандувача УПА, якщо застосовувати логіку польської сторони щодо того, що Степан Бандера та Роман Шухевич нібито є перешкодою для євроінтеграції України, тоді можна вважати, що “їх (поляків. – Ред.) взагалі незаконно прийняли (до ЄС. – Ред.)”.

Шухевич-молодший назвав кілька прикладів, через що Польщі можна пред’явити претензії.

«Наприклад, те, що вони реалізують, і ті фальсифікації, які вони робили. І те, що вони робили практично до українізації на Волині в 30-х роках, то осадництво. Потім “Операція Вісла”. До речі, 11 млн німців – це також гeноцид людей, яких вони вислали із західних земель. Тому що однією з форм гeноциду є масове переселення, виселення народу. Вони це з українцями зробили, вони це зробили і з німцями. І я вважаю, що їх в такому випадку незаконно прийняли в ЄС, якщо вони не каються, а вони за це не каються”, – пояснив він.

Якщо Польща не відмовиться від антиукраїнської риторики, говорить Шухевич, її надалі складно буде вважати партнером України.

“Навіщо такі партнери? Вони такі партнери, які хочуть, щоб ми танцювали під їх дудку. Зрештою, хто такі поляки, що повинні нам вказувати хто для нас герой, а хто не герой, хто заслужив перед Україною, а хто не заслужив?”, – обурився нардеп.

Політик вважає, що українській владі слід перестати “боятися” та “прогинається перед кожним голодранцем”.

“Вихід? Знаєте що? Я би плюнув полякам в пику і вся ситуація. Тому що через те, що ми прогинається перед кожним голодранцем, то ми так і виглядаємо. А що в Москві скажуть, а в Варшаві скажуть, а в Берліні скажуть, а в Брюсселі скажуть? Зрештою, а в Києві що скажуть? А в Києві нічого не будуть говорити, тому що бояться, як перелякана миша, яка не знає куди кинутися”, – наголосив Шухевич.

Перед цим міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський заявив, що поляки накладуть вето на потенційний вступ України в ЄС, якщо не будуть вирішені історичні питання і питання прав національних меншин.

Криївка згоріла повністю. Ймовірною причиною пожежі є навмисний підпал.

Директор музею-криївки Іван Попович впевнений, що займання не могло виникнути під землею. «На мою думку, зверху через віддушини, яких у нас шість, залили якусь горючу речовину і підпалили. Вважаю, що не випадково такий інцидент стався у ніч з 1 на 2 січня, коли націоналісти святкують 108-му річницю з дня народження голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери», – розповів прес-службі ВО «Свобода» директор музею-криївки.

Музей-криївка УПА, що розташований у селі Басівка Пустомитівського району Львівської області, відкрили 7 вересня 2014 року на місці, де 16 серпня 1955 року відбувся бій між упівцями і загоном НКВД. Схованка була підпільною типографією упівців.

Криївку знайшли у 1970-х роках лісники, однак її розібрали. Згодом у 2014 році на цьому місці облаштували музей.

Під Києвом, уперше від початку війни на сході, зібралися військові реконструктори. Повноцінний бій для глядачів вони покажуть у Пирогові в неділю.

Про це повідомляє ТСН.

За сценарієм, загін УПА хитрощами заманив ворога в засідку і знищив його. Побитий і знесилений 16-річний повстанець, який потрапив у полон, веде німецький загін у ліс. Його примушують показати табір Української повстанської армії. Натомість хлопець виводить ворога прямісінько у засідку. Партизани зустрічають німців гарматою і щільним вогнем з рушниць.

Саме так, у боях, переконують реконструктори, бійці УПА і здобували зброю. «УПА я відтворюю з 2009 року. Багато нового для себе відкрив. У 2014 році поїхав на схід допомагати нашим хлопцям», – розповів один із учасників реконструкції.

Тут немає бійців Червоної Армії. І, як жартують учасники цього бою, цей сценарій можуть не зрозуміти ті, хто виріс на старих радянських фільмах про війну. Але реконструктори вирішили відтворити хоча б один із тисяч боїв, які з німецькими окупантами провела УПА, пояснюють учасники дійства.

Джерело – http://zik.ua/