У дитячому центрі кардіології хірурги врятували дворічному Вані серце, але цього замало для щасливого життя, бо у Вані не має родини. Хлопчика бавить усе відділення реанімації, йдеться в ТСН.

По суті кардіохірурги перекроїли серце малюка, який народився зі складною вадою. Перша операція врятувала йому життя, однак з однокамерним серцем у майбутньому Вані потрібна була б пересадка серця і легень. Хірурги дитячого кардіоцентру наважилися на дві радикальні операції і з однокамерного серця сформували – чотирьохкамерне. “Ми йому зробили повноцінне здорове серце, зашили дефект міжшлуночковий, позицію, де була артерія вшили штучний матеріал”, – кажуть медики.

Після тривалого відновлення Ваня почуває себе добре, хоче гратися і навіть бігати. “Якщо б у Вані були батьки, вони б могли відпустити Ваню в умови звичайного стаціонару. Але поки з ним бавиться все відділення реанімації”,- кажуть медики.

За кожної вільної хвилини медсестри беруть Ваню на руки, бо ж йому життєво необхідні обійми дорослих. “На нього як не звертаєш уваги, він починає плакати. Він хоче уваги, гратися, до всіх посміхається”, – розповідають медсестри.

У кардіоцентр Ваня потрапив з дитячого будинку Хмельницького. Однак його біологічна матір живе на Рівненщині. Невдовзі після повернення з пологового вона покинула немовля на неповнолітню старшу доньку і три дні дома не з’являлася. Коли соціальні служби про це дізналися, то Ваню з родини вилучили і вже понад рік долею хлопчика ніхто не цікавиться. “Ваня потребує сім’ї, бо вилікувати серце – це добре, але цього недостатньо. Хотілося, щоб у ньому було все для щасливого життя”,- кажуть соцпрацівники.

Суд виніс рішення про вилучення Вані з родини ще в кінці 21 року. Далі повномасштабне вторгнення і його документи досі не впорядковані. Таких дітей з незавершеними судовими справами, загубленими документами при евакуації, батьками, які невідомо, де залишилися – під час війни стає незрівнянно більше, ніж у мирні часи. Сюди додаються діти, батьки яких потрапили в полон чи мають статус зниклих безвісти. “Є тимчасова опіка про дітей, які ви згадували. Це батьки в полоні, батьки зникли безвісти, або вони на окупованій території і невідомо, що з ними відбувається. Якраз для цього ми вносили зміни в законодавство, щоб надати можливість тимчасового проживання в родинах, які пройшли навчання і готові до цього”, – розповідають урядовці.

На початку великого вторгнення не було зрозуміло чи буде діяти процедура усиновлення. Однак нині, каже заступниця міністра всиновити дитину можна на усій території України, де є наше правосуддя і соціальні служби. “Для цього мають бути певні умови – працююча судова система, працюють органи опіки. Процедура не була змінена, щоб захистити дітей, це неможливо зробити на окупованій території, бо там цього нічого не працює і ми дивимося, як працюють деокуповані території”, – додає вона.

У лютому-березні минулого року була хвиля охочий українців допомогти дітям без батьків. Близько 24 тисячі родин готові були взяти дитину на різних умовах, але рік війни показав, що часто це бажання було емоційним поривом. Пройти усі кроки оформлення документів і дійти до навчання змогли значно менше українців. “Якщо ми візьмемо воєнний рік, то рівень усиновлення у нас був дещо вищій. Було усиновлено 1200- 1300 дітей. Це до всього, що зупинено міждержавне усиновлення, яке завжди давало велику частку”, – кажуть в соціальних службах.

Уляна з тих, хто подолала усі кроки до батьківства під час війни. Їх донечка – це Анна-Марія, якій нещодавно виповнився рік. На початку війни народилася двійня. Біологічні батьки забрали собі здорового малюка, а Анну з хворим серцем покинули. Дівчинку прооперували в центрі кардіології і виходжували її в укритті під обстрілами столиці у березні.

Коли з Києва виїздили тисячі мам з дітьми, Уляна навпаки їхали до столиці, аби прихистити покинути дитину. “На той момент дитина не мала жодного статусу. Вона не мала статусу позбавлення батьківського піклування і були значні труднощі, щоб в легітимний спосіб перевести до Львова, але я була наполеглива”, – каже Уляна.

https://youtu.be/mkqpcPKGxmo

Понад рік пішло аби остаточно оформити усі документи. Спочатку Уляні Анну віддали для тимчасового влаштування. Другим етапом було оформлення опіки і вже нарешті, у січні, набрало чинності рішення суду про всиновлення. Уляна тепер мама для Анни-Марії і де факто і де-юре. Поки улагоджувалися усі нюанси дівчинка сказала свої перші слова і зробила перші кроки.

Хоча процес був тривалим і складним, каже Уляна, але головне – вона провела цей рік зі своєю донькою. Війна перевернула її свідомість і спонукала до найважливішого кроку у житті. “Відбулося якесь переосмислення цінностей з початком війни. Якісь речі стали неважливими, моя донечка тепер центр всесвіту”, – каже жінка.

Мінсоцполітики та Мінцифра, за підтримки радника – уповноваженого президента України з прав дитини та дитячої реабілітації, реалізували проект спрощеної процедури для громадян, які виявили бажання взяти на виховання дитину через портал “Дія”.

“Залишити запит на початкову заявку на усиновлення можна буде під час особистого прийому, як було раніше, так і через портал. Кількість дітей, які потребують усиновлення, вже понад 17 тисяч. Кількість кандидатів у рази менша. Одна з причин, чому кандидатів мало – важка процедура усиновлення. Ми це змінюємо та впроваджуємо швидкий та цифровий процес. Тепер потрібно лише 5 хвилин, щоб залишити заявку на початкову консультацію”, – повідомив Кошеленко.

Також повідомляється, що вже сьогодні можна записатися на онлайн-консультацію з усиновлення у додатку “Дія” у розділі “Сім’я”.

Вся інформація про кандидата підтягується автоматично. Авторизація відбувається через електронний підпис. Протягом 15 днів відповідна служба зв’язується із заявником та запрошує на консультацію. Її також можна буде відвідати онлайн та офлайн.

Зараз в сім’ї підростає вже 19 діточок, і мама Світлана зізнається, що зупинятися вони не збираються.

Неймовірну історію про цю сім’ю розповіли в сюжеті ТСН.

Мама Світлана зізналася, що нові члени сім’ї з’являються на новорічні та різдвяні свята. Вони запрошують діток з інтернатів в гості, а потім не можуть з ними розлучитися.

“Найпершою до нас потрапила на свято Марусиночка. Потім Любушка з Настею. Щоразу кажу, що цього більше не буде. Вже вистачить”, – розповіла жінка з посмішкою.

Світлана колись працювала в Італії та навіть могла там залишитися жити. Але повернулася додому і повністю присвятила себе дітям.

Вона зізнається, що категорично проти інтернатів і вважає, що навіть найбідніша сім’я краща за дитячий будинок.

“Ми по-справжньому обіймаємося. Ми по-справжньому сваримося. У нас такі дебати бувають, такі розбори польотів, але є сім’я. Ми вчимося прощати, а там ні”, – розповіла Світлана.

Сім’я почала рости 20 років тому
Майже 20 років тому у двері родини Рожицьких напередодні Нового року постукали діти. Їм було років 12, і вони явно були в стані алкогольного сп’яніння. Діти просили гроші, щоб купити їжі.

Світлана запросила малюків додому і нагодувала їх. З того моменту життя Рожицьких перевернулося. Вони усиновили 14 дітей і половину – саме в грудні та січні.

Минулого року сім’я переїхала в новий будинок і тепер у кожного вихованця є своя кімната.

Мама категорично проти інтернатів
Перше, чому вчить дітей Світлана – вмінню обслужити себе самостійно. Вона вважає, що інтернати роблять дітей безпорадними – в побуті, у вирішення конфліктів. Жінка навіть взялася за те, щоб налагодити стосунки дітей з їхніми рідними батьками.

На свята вся сім’я збирається за величезним столом. Приходить з роботи глава сімейства – батько Андрій. Приїжджають в гості старші діти, які вже живуть окремо.

Діти самостійно прикрашають вітальню, накривають стіл. І як зізнається Світлана, 19 дітей – це ще не фінал.

В програмі “Бацман” на YouTube артистка розповіла про мотиви свого бажання.

Чи вагітна зірка?
Зірка підкреслила, що вона про це усвідомлено публічно заговорила, щоб підкреслити собі, розповісти про свої наміри людям і трохи підбадьорити своїх батьків.

“Вони дуже турбувалися, що я поставлю свою діяльність вище сім’ї. Я вийшла і сказала, що для мене сім’я головне, і я хочу це зробити для Саші, тому що я знаю, як він про це мріє багато років. Наше бурхливе життя не дозволяло підійти до цього періоду, і зараз, незважаючи ні на що, скільки б не було попереду проектів або бурхливих подій, я озвучила, що дійсно хочу мати дитину”, – повідомила співачка.

Мрія про дитину
За словами Руслани, вона озвучила свою мрію про дитину.

“Я хочу, щоб дівчата надихнулися зараз моїми словами і подбали про те, щоб народити – це круто і, напевно, єдиний сенс”, – поділилася зірка.

Артистка зазначила, що вони з чоловіком, продюсером Олександром Ксенофонтовим подумували про усиновлення.

Але спочатку подружжя думає народити свою дитину. А розмова про усиновлення у подружжя була після того, “коли з Донецька побігли перші біженці”.

“Я запитала у чоловіка:” Сашко, а ми зможемо?”. Ми відчули, що спочатку нам хочеться мати свою дитину, це, напевно, психологічно дуже сильне своє бачення ситуації, а вже коли у тебе буде власна дитина, тоді можна піднімати вже інші питання, ми просто вирішили собі не міняти те, на що я повинна налаштуватися сама”, – поділилася Руслана.

Зазначимо, що зараз Руслані 48 років, вона вже 25 років у шлюбі зі своїм чоловіком.

Горе-матір ще не знайшли, але знайшлися ті, хто готові всиновити дитину, повідомляє Ратуша, пише ПІК.

Дитина зараз буде усиновлена. Ми вже маємо людей, які хочуть її усиновити, – сказав міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків в ефірі програми “Між нами” Також Руслан Марцінків додав, що такий випадок був особливим і він вважає “великим дарунком”, що дитину вдалося врятувати: “Хлопчика знайшла молода сім’я, буквально за 15 хвилин до того моменту, як сміттярка приїхала б і дитина могла загинула. Ім’я чоловіка, який знайшов дитину разом з дружиною – Богдан. Тобто “Богом даний”. Напевно, він мав бути в тому місці, знайти ту дитинку. Це великий дарунок!”. Нагадаємо, нещодавно Служба у справах дітей прийняла рішення надати малюку прізвище, ім’я та по батькові.

— Yсиновити дитинку. Марина довго думала над словами лікаря, вона не знала, як з цією пропозицією підійти до Сергія, адже вона розуміла, що в основному чоловіки не вітають чужих дітей і ростити як свого, тим більше, не кожен зможе. — А, давай, Марін! Дитину я хочу, ти теж.

Та й потім, діти з Будинку маляти ж не всі від алкашів, бувають різні ситуації, давай сходимо, поговоримо, дізнаємося. — Правда? Сергію, я так рада! Ми сходили з Сергієм в найближчий Будинок малятка, розмова із завідувачкою був довгим і серйозним. Вона розпитувала абсолютно все.

З одного боку, це напружувало, а з іншого боку, ми розуміли, що означає цю жінку не все одно кому віддавати дітей. — Добре, документи можете вже починати готувати, тому що процедура цей не швидка, я вам відразу скажу. Близьких підготуйте своїх, що дитина у вас тепер буде, щоб вона його прийняли як свого.

А ось про це вони і не подумали. Але пізніше вирішили, що близьким і скажуть, що Марина вaгiтнa, говорити не хотіли, щоб не наврочили, а потім і народила. Все одно родичі живуть в іншому місті. — Маріє Іванівно, проводите молодих подивитися діточок.

— Боже мій, вони все такі хороші. — вигукнула Марина. — Зверніть увагу ось на цього малюка, його звуть Петя, йому майже 1 рік, а він вже нікому не потрібен. — Як же так? Хто у нього батьки? — Мати пoмepла при пoлoгax, а батька і не було у нього, начебто відмовився він визнавати батьківства.

Сама дівчина була з дитячого будинку, тому родичів у малюка немає. Хлопчик повністю здоровий. Марина з Сергієм вирішили усиновити Петю.

До батьків вони вирішили не їздити до кінця року, щоб питань не виникло. Скажуть, що ремонт. Петя швидко звик до Марини. Марина в ньому душі не чула.

— У Петі стільки іграшок, скоро мені, по-моєму, потрібно будуть переїжджати. — Ти подзвонив мамі, сказав? — Так. Вона обурювалася, що ми їм нічого не сказали, що ти була вaгiтнa і нapoдила. Образилися. — Мої теж. Ну нічого, зате у нас тепер Петя є, і вони не будуть нічого знати.

— Менше знають, міцніше сплять. — Сергію подивися за Петром, мені не добре. — Ви вaгiтнa! — сказала гiнeкoлoг. — Вітаю! Ви ж давно цього чекали. — Як вaгiтнa? — Ну от так! Ох мила, скільки я на своєму віку бачила. — А ми ж Петю взяли з будинку маляти, я ж думала, що вже ніколи.

— Радіти потрібно! Це Бог вас благословив за ваше добре діяння! Багато таких випадків чула, коли не можуть мати пари дітей, а як усиновлять чужу дятину, так Бог їм і пошле свого.

Ось так у Марини і Сергія в сім’ї в один рік з’явилося відразу 2 дитини. Молода пара дуже раді такому чуду і ні про що не шкодують. Петю ростять як свого, а друга народилася у них дочка. У житті завжди є місце диву, головне залишатися людиною.