Після війни на Україну чекатимуть складні часи, адже суспільство може розділитися через суперечки про вклад кожного у війну.
Про це командир підрозділу CODE 9.2 Олександр Настенко сказав в інтерв’ю телеведучій 1+1 Наталії Мосейчук.
– Після війни буде повна дупа, я перепрошую. Я думаю, що такий буде у нас срач. Хто більше воював, хто більше зробив.
Я, наприклад, з дуже великою повагою ставлюся до ТРО та всіх інших підрозділів. Кожен виконує свою роль. Навіть, якщо ти сьогодні не стоїш на лінії фронту, ти завтра будеш на ній стояти, – сказав Настенко.
На його думку, країна відродиться лише після того, коли суспільство розібʼється і після цього тільки повністю об’єднається. Він також наголосив, що треба змінюватись.
]]>
Дослідники досі продовжують розшифровувати пророцтва Ванги, які справджуються з неймовірною точністю. Про це повідомляють Fakty.
Так, згідно з її передбаченням, 2024 рік буде непростий і принесе чимало змін.
Зокрема, ясновидиця побачила ймовірну смерть російського диктатора Володимира Путіна. На нього начебто буде скоєно замах кимось з його співвітчизників.
Водночас, за її словами, для України початок 2024 року буде важкий. Та це необхідно пережити, адже далі будуть надходити лише хороші новини.
]]>
Рашисти пацана не чіпали, ба, навит з цікавістю спостерігали за його діями, ліниво перегукуючись межи собов. Інколи кидали йому залишки їжі. Матвійко не гидував, мовчки підбирав об’їдки, поспіхом з’їдав і продовжував свою справу.
Інколи було чутно їхні ворожі голоси.
– Абдула, чьто ето он пастаянна мальчіт, блят?,- спитав невидимий голос.
– Брат, да он же нємой. Ми ж їво мать… таво, нєдєлю уже как,- з вікна визирнув здоровезний бородатий збуй в камуфляжі. Хвильку помовчав і продовжив свою розповідь невідомою мовою, котра схожа була скоріш на гавкіт, ніж на засіб людської комунікації.
Смакуючи ганебні подробиці, переливаючи своє оповідання жартами, рашист розповідав ЯК вони повільно мордували батька цього хлопчини. ЯК той кілька днів вмирав від вогнепальних ран, коли орки прострілювали йому кінцівки з чіткою періодичністю.
– Врємья!,- щогодини реготав хтось, далі лунав постріл в котрусь з частин тіла. І так доти, допоки татко Матвійка не стих назавше.
А далі повів про те, ЯК ґвалтували, а потім ЯК вбили матір цього пацана.
Його невидимий співрозмовник лиш підсміювався, інколи перебиваючи монолог Абдули.
Як тіки померла мама, син онімів. Окупанти його не скривдили. Можливо з жалости, а може для того, щоб все своє життє памітав про цей жах. Зрештою, десятирічний хлопчик не становив якоїсь загрози бородатим воякам з далеких гір.
Матвійко цілими днями блукав селом, але в якімсь моменті постановив собі поховати матір так, як бачив в своїй дитячій уяві. Перед його очима стояв велетенський насип з каменів, таке собі містичне древнє святилище, котре він видів в шкільних підручниках, але вже не пам’ятав його назви. Він збирав на дорозі камінці і носив, носив, носив…
Планомірна, виважена робота заспокоювала, змушувала повірити в себе, в свою корисність та приносила в деякій мірі сатисфакцію. А саме головне – позволяла ЖИТИ ДАЛІ.
Той день був напрочуд світлим. Сонечко зненацька залило все докола, ніби спонукаючи все та всіх на якийсь символічний бій з темрявою, котра безперестанку панувала тут остатні кілька тижнів.
З самого ранку всі тимчасові мешканці фільварку всілись верхи на беху і поїхали десь за село, а на призьбі залишився сидіти лише Абдула.
– Дядьку!,- тихенько покликав малий, підійшов і ґестом показав, би той сі нахилив.
Орк здивовано нахилився. Зненацька Матвійко рвучко викєгнув з кєшені кривий іржавий цьвок, котрий знайшов в день смерти своєї матері і всі ці дні носив зи собов, і з усих сил встромив го в бородате горло окупанта. Той викотив очі, захрипів, з рани почала сичати кров. Бандит спробував схопити пацана, але той скривавленими рученята добив цьвок ше глибше. Окупант скотився зи сходів, а хлопчина, не озираючись, мовчки пішов батьківським садом, сумно витираючи руки об брудну одежу.
*Загарбник здох за кілька годин. Матвійко живий, лиш не говорить.
Поки що.
Чекає ПЕРЕМОГУ!
Київщина. Березень 2022
Фото ілюстроване.
]]>
Командир батальйону «Вінницькі скіфи», полковник Сергій Котенко загинув під час бою 9 березня. Про смерть батька написав на своїй сторінці у фейсбуці його син Ростислав Котенко. А голова облради повідомив: за два дні до цього поліг у бою брат Сергія, айдарівець Олександр Котенко.
Загинув командир «Вінницьких скіфів» Сергій Котенко. За два дні до цього поліг його брат Олександр
На Гайсинщині 11 березня героя ховають.
«Дорогі гайсинчани, сьогодні ми прощаємося із двома воїнами 59 бригади, командиром 9-го окремого мотопіхотного батальйону «Вінницькі скіфи» Сергієм Котенком та уродженкою Сумщини, військовослужбовцем Свіргун Ольгою, — пишуть у соцмережі фейсбук. — Панахида за загиблими відбудеться о 12.00 у Православній церкві України, що у парку. Прийдімо, аби низько вклонитися Героям, які віддали своє життя за Україну. Слава Україні! Герої не вмирають!
]]>