Він їхав додому понад добу і зробив лиш три недовгі зупинки, бо мріяв скоріше обійняти своїх дівчат – дружину та донечку. Додому повертався із зламаним протезом, що натирав ногу. Але каже, щойно побачив рідних – забув про біль. “Я не бачив їх 6 місяців. Дивися, як дочка виросла, вже майже така, як я. А коли я їхав, була лише до шиї”, – каже чоловік.

ТСН розповідала про 55-річного Василя Штефка. Обидві ноги він втратив внаслідок нещасного випадку, вже багато років пересувається на протезах. Та коли почалася війна, пішов у військомат. Йому кілька разів відмовляли, а він приходив знову і знову. Вмовив взяти на фронт водієм. За кермом доправляв боєкомплекти у найгарячіші точки. Від побратимів інвалідність довго приховував. «Ніхто не знав, що я в протезах. Потім оце ваше інтерв’ю показали, він каже: «А як ці журналісти вам ці ноги примудрували?» А я показую, чи ці? А він такий: «Ааа, то це справді так?». Чоловік зі мною на той момент вже 1,5 чи два місяці прослужив», – розповідає Василь.

Та коли про інвалідність дізнались у Генштабі – перевели служити додому на Закарпаття. «У пункт постійної дислокації. Видно хтось на мене пожалівся, що як це людина без обох ніг на машині їздить, та ще й як їздить… Ніхто не вірив», – каже Василь.

І хоч на передовій на протезах було непросто, каже, в тил повертатися не хотів. «Я ж хотів з перемогою… Наш батальйон ніхто не був у відпустці, ніхто», – запевняє чоловік.

Перше, що квапиться зробити дружина – нагодувати бійця, а Василь вже рветься в улюблений сад і не може натішитися урожаєм. Привітати його з поверненням сходяться і сусіди.

Як воював він, Василь не дуже розповідає, соромиться. Проте досі згадує своїх побратимів. «Я ніколи не думав, що у мене буде така родина, що у такому віці у мене з’явиться стільки побратимів», – каже Василь.

У перервах між боями він ще встигав заспокоювати дружину та донечку. Вдома у Василя Штефка купа планів: навести лад на городі, провести донечку у сьомий клас. Та спочатку – з’явитись на нове місце служби, нестиме її у Мукачеві. Але каже, якщо буде змога повернутися на фронт – поїде не вагаючись.