Про це в інтерв’ю журналу “Країна” розповів історик-народознавець Ростислав Мартинюк. Він 8 років прожив у Росії. Описує мовну механіку різних народів.

“Іноді бавлюся з сином: “Ну, чьо т, Влєр. Как дьла? Ти ґдє-т прапдал?” Звісно, кияни так не говорять. Коли дружина чує, каже: “Припини, мені страшно”. Вона болгарка, 20 років живе тут, українською говоримо”, – розповідає Мартинюк.

За його спостереженням, українці говорять груддю, росіяни – горлом.

“У Росії мені не вірять, що коли довго поговорю по-рускі, то горло болить”, – додає експерт.

Зазначає не лише фонетичні відмінності мов.

“Встретимся на углу квартала” – говорять московити. Наче зсередини дивляться. Українці – ззовні. Кажуть: “На розі”. Я десь до 1990 року говорив по-рускі. Коли перейшов на українську, в мене 80 відсотків друзів змінилися. Морально переходити важко, бо є інерція. “Представляешь, Ростик стал по-украински говорить!”. А вчителька в школі: “И это у него мама – преподаватель русского языка!”.

Це може впливати на бізнес. У нашій невеличкій фірмі, де працюють 15 людей, всі говорять українською. Нікому не наказували. Але під україномовного керівника підформатовується решта”, – говорить історик.

Інтерв’ю з Ростиславом Мартинюком читайте в журналі “Країна” за 8 грудня 2016 року.