Його він опублікував у своєму Instagram.

Михайло розміщає свої творіння під тегом “висока поезія”.

У вірші Кукуюк називає сусідню країну “жлобами і хамами”.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Michael Kukuyuk (@kukuyuk_michael)

У коментарях українці гідно оцінили поезію Михайла.

Кожне слово-то правда!!!!! Підкріплене реальними фактами. Але шкода, русні такі високі матерії не зрозуміти. А ще кажуть, що ми схожі! За ці дні повномасштабної війни я зрозуміла – ми абсолютно різні!!! І слава Богу!!!!
Найвищий рівень майстерності володіння словом.
Я вже бачу, як на ЗНО з літератури в 2050, будуть питання про високу поезію Михайла.
Сильно! Така наша місія, поколіннями ми цей бур’ян не можемо сполоти.
Великому акторові, властивий Склад Розуму. Геніально. Браво Михайло!!!
Відзначимо, що ще з початку війни актор Михайло Кукуюк записався в територіальну оборону. Він захищає нашу землю від російських загарбників.

Невідомий автор адресує свій римований лист мамі: говорить, що стріляв “Градами” по Херсону, отримав поранення і потрапив у полон. Водночас шкодує, що його відправили зі зброєю на українську землю, бо, як виявилося, “жодних терористів там немає”.

Вірш доступний у відкритому доступі в інтернеті, OBOZREVATEL публікує його мовою оригіналу і без правок:

“Мам, я в плену, но ты не плачь.

Заштопали, теперь как новый.

Меня лечил херсонский врач

Уставший, строгий и суровый.

Лечил меня. Ты слышишь, мам:

Я бил по городу из “Градов”,

И полбольницы просто в хлам,

Но он меня лечил: “Так надо”.

Мам, я – чудовище, прости.

В потоках лжи мы заблудились.

Всю жизнь мне этот крест нести.

Теперь мои глаза открылись.

Нас провезли по тем местам,

Куда снаряды угодили.

А мы не верили глазам:

Что мы с Херсоном натворили!

В больницах раненых полно.

Здесь каждый русских проклинает.

Отец, белей, чем полотно,

Ребенка мертвого качает.

Мать, я – чудовище, палач.

И нет здесь, мама, террористов.

Здесь только стон людской и плач,

А мы для них страшней фашистов.

Нас, мам, послали на убой,

Не жалко было нас комбату.

Тут мне херсонец крикнул: “Стой!

Ложись, сопляк!” – и дальше матом.

Он не хотел в меня стрелять.

Он – Человек, а я – убийца.

Из боя вынес! Слышишь, мать,

Меня, убийцу, кровопийцу!

Мам, я в плену, но ты не плачь.

Заштопали, теперь как новый.

Меня лечил херсонский врач

Уставший, строгий и суровый.

Он выполнял врачебный долг,

А я же, от стыда сгорая,

Впервые сам подумать смог:

Кому нужна война такая?”.

Зазначимо, що українці неоднозначно поставилися до творчості, ймовірно, російського військового. Одні кажуть, мовляв, сказане зворушило їх: “Все правда! До сліз”, “Вірш від душі в реаліях”.

Але багато хто не повірив ні в те, що вірш написано російським військовим, ні тому, що в ньому сказано. Більшість наголошують, що таке зізнання вже ні до чого: убитих російськими військами українських військовослужбовців, мирних жителів і дітей не повернути. Не збираються українці прощати армії РФ вторгнення, численні руйнування їхніх міст, сіл і загалом порушення спокою та звичного мирного життя.

“Добре, якщо почують і зрозуміють, а поки ми чекаємо – переживемо ніч чи ні”, “Непогано, звісно… Але не розчулив мене рюзкій солдат! На нари – і на обмін! Хай вдома пише!”, “Гарно б, щоб справді російські солдати так думали, але… Не вірю, що цей вірш написав саме російський солдат. І в їхнє розкаяння не вірю. Вони в абсолютній більшості прекрасно знають, що роблять”, – наголосили українці.

Після визнання президентом Росії Володимиром Путіним так званих псевдореспублік “ЛНР” та “ДНР”, відома українська письменниця та поетеса Ліна Костенко на тлі обурення українців також відреагувала на ситуацію, що склалася в країні.

На своїй сторінці у Facebook поетеса висловилася щодо російської агресії у формі вірша під назвою “І жах, і кров, і смерть, і відчай”, який був опублікований Костенко ще у 2015 році.

Також письменниця прописала тег stoprussianaggression, що означає “стоп російської агресії”.

“І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви”

Колишня дружина співака Віктора Павліка – Лора Созаєва – поділилася ще одними спогадами про покійного сина.

У фотоблогу танцівниця показала фото маленького Павла, якого не стало у серпні минулого року. На знімку хлопчик у білій сорочці та жилетці вдумливо дивиться у вікно.

Раніше жінка розповідала, що хлопчик мав хист до писання. Зокрема, Павлик творив вірші. Один з них, про кохання, Лариса опублікувала в Instagram.

Існує на світі одне почуття,
Що змінює людям усе їх життя.
Властиве воно усім на планеті,
Як знайдеш, залиш назавжди його в серці.

Словами описати його неможливо,
Воно неповторне, воно немов диво,
З’являється стрімко, як злива осіння,
Зобразь на листі – вийде гарна картина.

Почуття теє має навіть дитина,
Хлопець, дівчина, й похила людина,
Воно дві душі може міцно зв’язати,
Створити сім’ю, двох людей об’єднати.

Без почуття цього люди не люди,
Життя розпадеться, мов похилі споруди,
Той, хто без нього бажає прожити,
Ніколи не знайде покою в цім світі.

Спитайте як зветься оте почуття,
Від впливу якого нема вороття.
Назва його викликає бажання,
Це слово любов, це слово кохання.

Лора додала, що любить єдиного сина та пишається ним.

Вірш Павла розчулив підписників Созаєвої: “В кожному слові стільки життєвого смаку!”, “Дуже сильно”, “Всі слова дуже влучні…”, “До мурашок”.

Відео декламації опубліковано на Facebook-сторінці школяра.

Як розповів учень школи № 44, розташованої в мікрорайоні Кульбакіно, він як фіналіст марафону з української мови ім. П.Яцика взяв участь у конкурсі “Українська мова – важлива”, у категорії – декламація власного вірша.

Крім прочитання вірша під назвою “Моя зброя”, Божко в ролику розповів про себе, про любов до української музики, літератури, про відвідування заходів за участю поетів і письменників.

У творі школяр закликав не розділяти українців за місцем регіонального проживання, та наголосив на важливості мови, яка є також і символічною духовною зброєю – для захисту від нападок ворогів та перемоги над ними.

“Хоча й живу на Півдні, не кажіть – “южанін”,
Не вішайте на мене ярликів
Бо й селянин українець, і містянин
Усі – нащадки мужніх козаків…

…А найважливіше для мене – моя мова,
Яку ми захищаємо віки.
Вона – моя ознака і основа,
Її не подолають вороги!
І я вестиму битву свою чесно,
А зброя моя буде – у словах…”

Мама хлопчика Світлана Божко також прокоментувала вірш сина.

“Саме таку мову чують від нашої родини. На жаль, реакція різна, але ми навчили сина пишатися українською… Наша мова – це наше майбутнє”, – цитує слова жінки місцеве видання “Корабелов. Инфо”.

У відео була використана пісня Віктора Винника і МЕРІ “Я Z України”.

“Усім щиросердо дякую! З Україною в серці!”- написав Ігор.

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ МОГО ЗЕМЛЯКА МИХАЙЛА ОШУРКА ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

МАТУСЮ, НЕ ПЛАЧ…

Матусю, не плач!… Я вже їду додому…

Сьогодні моя закінчилась війна…

Від снайперів куль і від вибухів грому

я їду туди, де твоя сивина.

Де борщ у печі, молоко з пиріжками,

де батькова сильна й згрубіла рука.

Я їду додому… стрічай мене, мамо!

Тримайся, рідненька, бо зустріч…тяжка.

Пробач мені, мамо! Пробач мені, тату,

що сам собі вибрав я долю таку,

що пахне свічками і ладаном хата

й гойдається смуток у кожнім кутку.

Пробачте, що в зоряну вись небокраю

весільні мої простяглись рушники,

що, не скуштувавши й шматка короваю,

розбилось кохання моє на шматки!

Пробачте за цю безкінечну розлуку,

за сотні моїх, ще не сказаних слів,

що не дочекались ми діток-онуків,

що кулю ворожу так рано зустрів.

Матусю рідненька, я ж так хотів жити!

О, скільки я мрій там собі нагадав!

Хоч смерть і літала над нами щомиті,

що буду наступний,- думки відганяв.

О, як я хотів дочекатися літа,

з розгону упасти в духмяну траву,

в футбол поганяти, всіх друзів зустріти

і дякувать Богу за те, що живу.

Чи ж думав, що ТАК стрінуть друзі, родина?

Чи ж знав, що обняти не зможе ніхто?

Лиш квітами болю цвіте домовина,

гіркий “подарунок” із зони АТО.

Матусю, не плач, не болить вже нічого.

Своїх побратимів у небі знайду…

“Живим коридором’ стрічає дорога…

Дорога…якою…уже не пройду…

Душа незабаром за обрій полине…

Хтось гірко заплаче, добром пом’яне…

Я ж кров’ю тебе захищав, Україно!

Чому ж

вберегти

не змогла

ти мене???“

Сльозами я вмиватимусь щоранку,

і цілуватиму я фото без кінця.

Душа і серце плачуть, відпустити треба,

а я не в силі жити без твоїх ночей.

Тепер я посмішку твою ловитиму на небі.
І сяйво неземних очей.

Душа і серце плачуть, відпустити треба…
А я не в силі жити без твоїх ночей.

Та й як мені тепер одному бути

На цій землі серед закоханих сердець?
Тебе, моя кохана, ніколи не забути,

Як не забути день, коли ішли ми під вінець.

Той чорна мить і чорна взлітна смуга
Навіки закарбуються в мені.

Проклятий рейс, він вкрав тебе, і тільки туга

Довіку житиме в душі.

Сльозами я вмиватимусь щоранку

І цілуватиму я фото без кінця.

Така прозора, чиста, і на світанку

Ти прийдеш Ангелом до мене іздаля.

Та не обіймУ вже тебе, моя кохана,

Тепла твого вже не відчути на землі.

Моє життя без тебе – вічна рана,

Лиш спогадами житиму в своїй пітьмі.

І дихати не зможу я без тебе,

Повітря тисне, груди розрива.

І небо… сіре і холодне небо…

На ньому лише посмішка твоя жива…

Дякуємо Вам,сини і дочки України,що закриваєте собою нашу Вітчизну,віддаєте свою молодість,силу й здоров’я заради нашого життя у своїй державі. Доземний уклін Вам і вашим батькам! Нехай збереже вас усіх Всевишній! Повертайтеся живими і з перемогою! Слава Україні!Героям слава!

Невже ти думаєш, що всі вони зі сталі?

Душа не мерзне, серце не болить?

Йдуть воювати сильні й витривалі,

Щоб разом Україну боронить?

Там є хлоп’ята і дівчат немало,

Такі ж, як ти – нема ще й двадцять п’ять,

Легке життя на пекло поміняли.

Комусь же треба мирних захищать.

Чоловіки, що плачуть, наче діти,

Коли читають вірші і листи,

Вони завжди хотіли в мирі жити,

І щастя, і добро у світ нести.

Невже ти думаєш, їм легко помирати

За те, щоб інші мали новий день.

Я знаю, їх давно чекає мати,

Та мріють обійнять своїх дітей.

А ти байдуже мимо них проходиш,

Ти, наче в іншім вимірі буття.

Вони ж – твого спокою на сторожі.

А хтось за тебе вже віддав життя.

Про інцидент розповіла на Facebook-сторінці мама школяра, користувач Vira Romanivna. Мова йде про вірш російського поета Олександра Пушкіна “Край лукомор’я дуб зелений”, пише OBOZREVATEL.

“Дитина вивчила вірш українською. На уроці вчитель сказала підняти руку тим дітям, які вивчили вірш мовою оригіналу, себто парускі. Тих, хто вивчив вірш українською не питали, а ті, що російською, – до оцінки ще плюс 1 бал. Це нормально?” – розповіла франківка.

Користувачів соцмережі здивувала така ситуація. Вони вважають, що вчити вірші мовою оригіналу нормально, але на оцінку це не повинно впливати. Деякі також зазначали, що школярі не зобов’язані вчити вірші російською, адже твори іншими іноземними мовами вони не вчать в оригіналі.

Це сталося 28 липня на святкуванні річниці міста, повідомляє інтернет-видання “БУГ”

Представників УПЦ МП обурило читання вірша місцевим активістом, дисидентом Дмитром Себієм.

Під час читання вони забрали ікону князя Володимира та почали співати церковні пісні, йти в напрямку храму через парк. Прихожани дещо емоційніше сприйняли твір, дехто перехрещував декламатора, хтось плював в його сторону, а хтось казав, що він “нечиста сила”, повідомляє ЗМІ.

В цей же час священики і прихожани УПЦ Київського патріархату підтримали декламатора оплесками. А в кінці пролунало “Слава Україні – Героям Слава”.

Якось залагодити ситуацію спробував міський голова Петро Саганюк, який взявши мікрофон, звернувся до всіх з проханням обійтися в ці дні без політики.

Але, і часто буває так, коли діти, забувають про батьків. Вони швидко приймають допомогу від батьків, але не знаходять часу зателефонувати та дізнатися як справи? Чи, можливо, просто поділитися своїми пережuвaннями.

Напевно, така ситуація і надихнула Мар’яну Косаревич на написання дyшeвного вірша.

“Чомусь так є. Вірші мої, від щирого сeрця. Можливо, комусь дoпoможуть”, – зазначає автор.

Вірш:

Хіба вам важко подзвонити?

Спитати як у неї справи.

Ніхто ж не просить довго говорити.

Нема ріднішої від мами!

Сама не дзвонить, бо чекає

Не хоче зaвaжaти.

Не добрий тон, що пролунає

У слухавці бoїтьcя розпізнати.

Не вuнна у проблемах мама

Нема за що її вuнuти

Вона жuття нам дарувала.

Хіба вам важко подзвонити?

У першому діти читають вірш, присвячений українським захисникам:

“Я є, тому що їх немає. Братів, сестри, що землю захищають від біди.

Я тут, бо вона і досі ще благає, щоб вижив, повернувся, залишився назавжди.

Ми є, і є весна, бо там мільйон крізь час і простір дивляться на нас.

Стоять на варті наші батальйони, бо вогник пам’яті в людських серцях не згас”.

Другий ролик розповідає про Другу світову війну фактами: понад 65 мільйонів людей загинуло, Україна втратила близько 8 мільйонів життів, українці воювали проти нацизму у складі 7 армій.

Режисером відеороликів став Євген Співак.

Виробництво: компанія Borsch. Media.

Нагадаємо, День пам’яті та примирення відзначають 8 травня в річницю капітуляції нацистської Німеччини.

Український письменник Юрій Винничук відреагував на смерть Віталія Чуркіна у віршованій формі. Свій твір він опублікував на сторінці в соцмережі Facebook.

Лунає ніжна баркарола,

Харон гребе собі спроквола.

На берег вийшли Моторола

І Ґіві Чуркіна стрічать.

“Глазам нє вєрю, тваю мать!

О, Чуркін, глаз маіх атрада!

Ми ждьом тєбя в прєдвєр’ї Ада!”

– Потішив Ґіві. Моторола

Змахнув рукою доокола:

“Тут харашо, всєгда тепло,

Нє пазваніт тєбє Ху@ло.

Тут зрєют фіґі і кокоси,

Нє дастают сюда піндоси».

“Ех, – Чуркін засмутився. – Б@@дь!

Умом Расію нє панять.

Мєня в расход пустілі сразу,

Как толька памєнялі мазу.

А я ж єщьо граміть гатов

Иделагических врагов.

Нет, я не умер! Я пасол!”

“Да ладна, батя, лєзь в катьол!”

Відповідний відеозапис на Youtube опублікував канал Pranker TV.

“Аж сльози покотились… Вустами малечі каже істина… Це наша манюня, це наше майбутнє!”, – зазначив автор відео.

Далі публікуємо повний текст звернення

Утікайте, вороги, з української землі, Забирайте автомати і вертайтеся до хати. Це є наш родинний дім і не місце тут чужим. Ми вас навіть не лякаєм, так, культурно виганяєм.

Якби ви знали до кінця, чим дихає земля оця! З могил тут мертві можуть встати, щоб Україну захищати, Тут душі славних козаків, всіх наших прадідів, дідів Повернуться назад із неба, як виникне така потреба.

Жінки і діти тут повстануть, за Україну грудьми встануть, Тут ріки вийдуть з берегів, щоб потопити ворогів, На захист нашого народу тут стане Бог і вся природа, І кров’ю скраплена земля, і не допустить ворога.

Запам’ятайте, злії люди, земля ця вашою не буде, Її ми в силі захистити від вас, загарбники й бандити. Бо ми давно вже не раби, не завойовники, як ви, У нас є гідність, честь, ідея, ми в бій готові йти за неї.

У нас мета одна-єдина – велика, сильна Україна!

Текст вірша боєць опублікував на своїй сторінці у соцмережі «Facebook».

«Здравствуй дедушка Мороз – представитель «ваты»,
Забирай свій «руський мір» и вали до хати.

Ополченчев забирай, сепаров в придачу,
Ну, а в нас є Миколай, нам не треба срачу.

Можешь Наденьку забрать, Путину в подарок,
Всіх придурків забирай і не буде сварок.

Год 17-й пришел, мира в Украине!
Ну а «братику» скоріш згинути в чужині».