Міністерство освіти й науки планує зменшити бал для отримання випускниками гранту на навчання у закладах вищої освіти за аграрними спеціальностями. Ці професії входять до переліку тих, що потрібні будуть державі у майбутньому.

Про це сказав заступник міністра освіти й науки Михайло Винницький – пише Obozrevatel. За його словами, МОН розраховує, що так буде заохочувати випускників навчатися на агроінженерії та агрономії.

Зазначимо, що нині грантове фінансування можуть отримати студенти, зараховані на контракт на денну або дуальну форму навчання, які мають результат НМТ понад 150 балів з двох предметів. Вони можуть претендувати на грант І рівня – щорічне відшкодування у розмірі 15 тисяч грн.

Вступники, які мають результат НМТ понад 170 балів з двох предметів, зможуть отримати грант ІІ рівня розміром 25 тисяч грн.

Винницький зазначив, що ідея недоступності гранту І рівня на так звані кон’юнктурні спеціальності спрацювала правильно – грант є, але потрібно мати високі бали, щоб його отримати.

Де ми будемо працювати наступного року, щоб зробити краще, – це аграрні спеціальності.

Вони також потрібні для держави, але, на жаль, там вступник дуже часто навіть до двох предметів по 150 балів не дотягує.

Можливо, треба буде зробити для аграрних спеціальностей дещо нижчий бал. Імовірно, у такий спосіб ми можемо більше людей заохочувати до того, щоб іти на агроінженерію, на агрономію.

Ці спеціальності однозначно нам також потрібні, бо так чи так це сільське господарство, – сказав представник МОН.

За його переконання, після завершення війни Україна з одного боку буде аграрною державою, а з іншою – інноваційно-аграрною. Це важливі сектори для України, у які варто інвестувати.

Заступник очільника МОН Михайло Винницький вважає, що в Україні варто підвищувати вартість навчання за контрактом у вищих навчальних закладах. Ґранти на отримання освіти у вишах у майбутньому призведуть до того, що освіта стане дорожчою.

Як пише Obozrevatel, заступник міністра наголосив, що університети не можуть якісно підготувати фахівця за 25 тисяч на рік.

Навіть у найбідніших державах Європи вартість навчання в університетах стартує від 3 тисяч євро (понад 132 тисячі гривень).

Якісна освіта має бути дорогою.

Я не уявляю собі, як викладач і як людина, яка трохи розуміється на фінансовій частині університетського менеджменту, не розумію, як можна підготувати будь-якого фахівця вищої освіти за 25 тисяч гривень.

А в нас є заклади вищої освіти, які таке пропонують.

Переважно вони приватні, але все-таки 25 тисяч гривень: приходь і плати. Це просто купівля диплома. Це ціна на рік. Я не розумію, як це можна зробити, – сказав він.

За словами Винницького, у Румунії та Болгарії вартість навчання у закладах вищої освіти починається від 3 тисяч євро. Водночас у Німеччині підготовка одного студента коштує 6-8 тисяч євро на рік.

В Україні середня ціна навчання за контрактом у вишах – 1 тисяча євро (46-47 тисяч гривень). Через це у викладачів низькі зарплати, а освіта – низької якості.

Це означає, що в нас викладачі мало заробляють.

Це означає, що в нас освіта низької якості, тому що, очевидно, викладачі не особливо зацікавлені.

Нам треба підвищувати середню вартість підготовки одного фахівця.

Відповідно, нам треба створювати систему співфінансування. Частково піде від держави, частково від приватного сектора.

І в цей спосіб освіта стане дорожчою – освіта стане якіснішою, – сказав представник МОН.

Він додав, що підвищення середньої вартості підготовки одного студента – думка не популярна, але це ще одна з речей, яка стоїть за ґрантами. Йдеться не тільки про справедливість, а й про якість вищої освіти в Україні.

Крім того, у законопроєкті № 10399, який у листопаді голосуватимуть у Раді, закладено ідею про те, що студент, який навчається на бюджеті, матиме перед державою певні обов’язки, як перед замовником. Зокрема, держава пропонуватиме студенту перше робоче місце.

У Міносвіти збираються оптимізувати кількість закладів вищої освіти в Україні.

Про це сказав заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький в ефірі “Радіо Культура”.

Play Video
Вінницький зазначив, що система вищої освіти в Україні є “роздутою”, оскільки налічує понад 170 державних вищих навчальних закладів, частина з яких має територіально відокремлені структурні підрозділи.

“Ще є аспірантура, відкрита в інститутах Академії наук, які також вважаються окремими закладами освіти. Це – достатньо “роздута” система. І це тільки державні заклади, поруч із ними існує ще 85 приватних”, – сказав Винницький.

Як на кількість вишів впливає демографічна ситуація в країні
У МОН заявили про потребу в оптимізації мережі закладів, зокрема, диктує демографічна ситуація. Наразі відомо про тенденцію зниження кількості тих, хто здобуває вищу освіту в Україні.

Він додав, що зменшити кількість вишів і рекомендує Європейська комісія, яка слідкує за виконанням Україною вимог для вступу до Європейського Союзу.

“Наша демографія не може підтримати такої кількості закладів освіти. 15 років тому середня кількість студентів на один заклад становила 6,5 тис. осіб, сьогодні це 3,5 тис. І ця тенденція триває. Європейська комісія пропонує розробити план дій для цього. Відповідь Міністерства освіти є – вже розроблено законопроєкт “Про модернізацію мережі закладів вищої освіти”, – сказав заступник очільника МОН.

Що передбачає законопроєкт “Про модернізацію мережі закладів вищої освіти”
Згідно з документом, в Україні, зокрема, мають розмежувати заклади фахової передвищої освіти (коледжі) від закладів вищої освіти.

За словами чиновника, територіально відокремлені структурні підрозділи мають або бути приєднані до інших закладів освіти, або стати незалежними закладами вищої освіти.

“У Європі немає концепції територіально відокремленого структурного підрозділу чи філії, складно уявити, що, наприклад, в Гамбурзі є філія Мюнхенського університету, а в Марселі – Паризького. Нам треба їх розділити”, – сказав Винницький.

Він додав, що до кінця 2023 року в Україні буде щонайменше 6 об’єднаних закладів у різних регіонах.

Навіть якщо це вже не перша вища освіта. Однак дехто з абітурієнтів навіть не пам’ятає, на який факультет вступає.

У Києві чоловіки, яким понад 35 років, активно вступають до вишів
Кількість вступників, яким вже виповнилося 25 років, торік зросла на 55 тисяч осіб. Представник президента у Раді Федір Веніславський вважає, що такі чоловіки просто хочуть уникнути мобілізації.

Зауважимо, що у ВРУ зареєстрували законопроєкт про скасування відстрочки для здобувачів другої вищої освіти.

Молоді студенти кажуть: на лекціях можна побачити 40-річних чоловіків. Журналісти при цьому зазначають, що це явище є непоодиноким у різних вишах столиці.

Наприклад, у Київському національному університеті будівництва та архітектури, де досі триває вступна кампанія, дорослий чоловік-вступник не зміг одразу сказати, який фах обрав.

Інший розповів, що вирішив навчатись заради освіти.

Одні можуть воювати, інші – ні. Я не можу. Тому вирішив навчатися,
– розповів він.

Право студентів на відстрочку можуть скасувати
В Україні у час повномасштабної війни різко побільшало студентів, яким 30, 40, 50 років.
Нардепи при цьому вважають, що такі чоловіки просто хочуть уникнути мобілізації.
Річ у тому, що здобуття очно або дуально вищої освіти дає право студентові на відстрочку від служби в армії.
Натомість представник президента у Верховній Раді Федір Веніславський, який є членом парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, запропонував скасувати таке право.
Так, у ВРУ зареєстрували законопроєкт про скасування відстрочки для здобувачів другої вищої освіти.
Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий підтримав таку ініціативу.

До Верховної Ради надійшли законопроєкти №9600 та №9601. Вони пропонують впорядкувати деякі моменти в управлінні системи вищої освіти.

Цікаво “Оптіма” пропонує стипендії на навчання: як долучитися до унікальної пропозиції

Як розповів голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак, навчальне навантаження науково-педагогічних працівників вищої освіти планують зменшити з 600 годин до 400 – 500. Цей показник буде залежати від розміру виконуваної наукової роботи.

Це наблизить структуру робочого часу українських викладачів до практики європейських країн, а також стимулюватиме наукову роботу в університетах,
– повідомив Бабак.

Також пропонується врегулювати важливий момент: якщо викладач виконує навчальну роботу (більшість викладачів іноземних мов, фізичної культури), то його пропонують кваліфікувати як педагогічного працівника та не змушувати імітувати наукову роботу.

На думку ініціаторів законопроєктів, досвідчені фахівці-практики вкрай потрібні для передачі актуальних професійних знань, тому не потрібно навантажувати їх науковою діяльністю лише через те, що так вимагають правила.

Дистанційне навчання призвело до незаперечного зниження якості освіти, — про це йдеться у листі Міністерства освіти і науки України керівникам закладів фахової
передвищої та вищої освіти.

Зазначається, що вимушений перехід закладів освіти на провадження освітнього процесу в дистанційному форматі, спричинений спочатку епідемією COVID-19, а потім і збройною агресією російської федерації, в кінцевому результаті призвів до

Незаперечного зниження якості освіти, пов’язаного з відсутністю ефективного зворотного зв’язку з викладачами,
великим обсягом домашніх завдань,
технічними проблемами,
недостатнім забезпеченням здобувачів освіти та науково-педагогічних працівників комп’ютерною технікою,
браком спілкування,
відсутністю здобуття дієвого практичного досвіду тощо.
Тому закладам вищої й фахової передвищої освіти з 1 вересня 2023 року рекомендували максимально перейти до здійснення освітнього процесу в аудиторному форматі з урахуванням наявності та місткості укриттів.

У листі наголошується, що рекомендація не стосується закладів освіти, розміщених на територіях, які знаходяться в зонах бойових дій, зокрема в зонах досяжності вогню ворожих РСЗВ, систем типу С-300 та аналогічних.

Саме тому керівництву закладів освіти протягом липня-серпня 2023 року пропонується вжити максимальних зусиль та вичерпних заходів щодо облаштування існуючих укриттів (як спеціалізованих, так і пристосованих), в тому числі із залученням коштів спеціального фонду, для проведення в них занять під час повітряних тривог в ході навчального року.

Вища освіта — є тестом для кожного очільника МОН на суб’єктність і серйозність намірів, як втім — на сміливість. Наважитися на справжнє перезавантаження системи, замість косметичних змін і компромісів це — перейти рубікон. На тому березі буде все, що завгодно лише не спокійна і поступальна кар’єра. Поповнення обойми заступників Оксена Лісового такою фігурою, як Михайло Винницький можна з обережністю пояснити готовністю концептуально підійти до змін у вищій освіті. Тобто, не лише спираючись на досвід і «традицію», водночас уникаючи копі-пасту з інших систем. Для концептуального підходу досить довго бракувало чи то сміливості, чи то інтелекту і масштабу мислення.

Чи є Михайло Винницький найкращим з можливих варіантів? Навряд. Але достатнім для початку необхідних перетворень точно є. Та й за його кандидатуру довелося поборотися. Не усі на Банковій були в захваті та їхній спротив необхідно було подолати. Та й у самого пана Винницького є і залишаються чудові альтернативи, окрім держслужби.

Михайло Винницький доцент кафедри соціології Національного університету Києво-Могилянська академія, ад’юнкт-професор Львівської школи бізнесу. У 2004 році захистив ступінь доктора економічної соціології Кембриджському університеті (Великобританія). У 2008−2013 рр. керував докторською школою Києво-Могилянської академії. Тут він ініціював проект, спрямований на перетворення традиційної української системи аспірантури в європейську докторантуру. Автор книжки «Україна Майдан, війна Росії: хроніка та аналіз Революції гідності», що вийшла Ibidem Verlag у 2019 році з передмовою Сергія Плохія. Поширюється Columbia University Press. Український переклад опублікував Видавництво Старого Лева у 2021 році.

Тепер про концепцію, яку пропонує профільний заступник міністра.

Наразі він наполягає на трьох ключових ініціативах, які за його словами бажано було б впровадити впродовж найближчих місяців — поки є можливість:

1. Сприяти переосмисленню суті, місії, ролі університетів з тим, щоби органічно підійти до об’єднання низки ЗВО. Особливо в містах, в яких їх утворено багато.

2. Стимулювання співпраці між інститутами НАНУ (та й інших академій наук) та університетами через формування спільних аспірантських програм. Це, на його думку, має допомогти українським ЗВО потрапити в омріяні світові рейтинги? (для довідки: рейтинги світових університетів на 60−70% базуються не на показниках якості освіти, а на їх науковому доробку).

3. Уможливити вступ на бакалаврат на широкий напрям, а не, як зараз, зразу на спеціальність. Йдеться про гуманітарний, соціально-економічний, природничий, інженерний напрямки із можливістю обрати спеціальність в межах цього напряму в процесі навчання в конкретному ЗВО. Схожа система колись існувала в Україні, але від неї відмовилися через складність організації держзамовлення. Якщо питання з фінансуванням вирішити, то така система вступу може збільшити суб’єктність студента.

Вибір саме трьох згаданих пріоритетів з одного буку свідчить про прагматичність підходу Винницького, як очільника напрямку вищої освіти в МОН, з іншого сигналізує про початок процесу самоцензури і форматування вільного інтелектуала з моменту, як той отримує посаду.

Чудова корпоративна культура — це коли більшість співробітників і їхніх керівників можуть справлятися з тиском, творчо й позитивно реагувати на будь-які виклики, а також ставитися один до одного та до своїх клієнтів з повагою та чесністю.

Я не знаю, як би почувався на посаді в МОН, але наразі поки не обтяжений подібною професійною деформацією, бачу дещо інших трек змін. Він не суперечить тому, який заявлений Винницьким. Мене у даному разі хвилює чи зачеплять пропоновані перетворення «движок» системи, чи лише відтюнингують її. Тож я би почав із пункту «0»: сформулювати відповідь на запитання для чого українському суспільству університети? Якою має бути їхня роль у розвитку цього суспільства. На яких принципах ці інституції мають бути засновані? Така дискусія може підготувати і професійну спільноту, і суспільство до неминучого дискомфорту, пов’язаного зі змінами, а з іншого боку виявлять їх незворотність. Не виключаю, що на цьому етапі з’явиться диференціація між вищими професійними школами (які, про висококваліфіковане «ремесло» і кар’єру) та власне університетами, які про мислення та міждисциплінарну наукову експертизи і загалом — суб’єктність інтелектуалів.

2. (Пере)заснування університетів, засновником яких є держава. Передусім як юридичний крок. Одним з результатів має стати новий нормативно-правовий статус університетів, як інститутів з повною автономією. Для професійних шкіл залишать дещо інші вимоги. І так, безумовно, на основі чесної відповіді на попередні запитання формуємо «сито критеріїв» через які має пройти кожен ЗВО. Бажано добровільно (як свого часу територіальні громади). До певного дедлайну.

3. Процес перезаснування бажано диференціювати: виділити невелику кількість інституцій, де держава виступає гарантом і головним акціонером; у перезаснуванні певної частини співзасновником можуть виступити муніципалітети; для більшості ж одним із акціонером може виступити бізнес (в особі кластерів чи галузевих асоціацій або бізнес-спільнот, наприклад).

4. Зміна моделі обрання керівника університету (ректора). Бажано, щоб той був підзвітний певному колегіальному органу із числа співзасновників і стейкхолдерів. Назвімо це Стратегічною радою. Її члени і мають обирати керівника і задавати стратегічну рамку.

Ну, а ключовим твердженням Михайла Винницького, що у кожного університету має бути своя унікальна місія, цілком підтримую. Надійні та здорові культури виникають, коли люди на кожному рівні організації відчувають справжню мету у своїй роботі. Як це не раз доводив Пітер Друкер, знаний фахівець з корпоративного управління і дослідник бізнес-систем, коли люди розуміють і розділяють призначення організації, вони не відчувають обтяження своєю роботою; почуваються енергійними та залученими. Коли виникає проблема, вони можуть працювати як команда, щоб вирішити проблему, а потім відсвяткувати успіх.

Тому дуже сподіваюся, що ще за нашого життя буде момент, коли ми відсвяткуємо успіхи українських університетів, інтегрованих у світовий простір вищої освіти. Для цього, правда, потрібна як концептуальність, так і відважність і управлінська вправність. Сподіваюся у Михайла Винницького і Оксена Лісового складеться такий стратегічний мікс.

Питання реформування професійної (професійно-технічної) освіти наразі вкрай важливе. Саме тому Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 130/2021 «Про пріоритетні заходи щодо розвитку професійної (професійно-технічної) освіти».

Відповідний документ було створено з метою сприяння модернізації системи професійної (професійно-технічної) освіти відповідно до потреб ринку праці, міжнародних стандартів і практик для забезпечення реалізації права громадян на якісну та доступну професійну (професійно-технічну) освіту, а також створення умов для формування й розвитку актуальних професійних компетентностей людини для її успішної професійної діяльності та самореалізації.

Указом Володимира Зеленського була утворена Рада з питань розвитку професійної (професійно-технічної) освіти як консультативно-дорадчий орган при Президентові України та затверджене Положення про неї.

Основні завдання Ради:

моніторинг розвитку професійної (професійно-технічної) освіти;

аналіз та удосконалення законодавства України у цій сфері;

вивчення тенденцій розвитку ринку праці та прогнозування пріоритетних напрямів і шляхів розвитку освіти;

розробка пропозицій щодо формування сучасних професійних компетентностей у сфері професійної (професійно-технічної) освіти тощо.

Відповідно, Кабінет Міністрів України має забезпечити розробку та затвердити до 1 вересня поточного року державну цільову програму розвитку професійної освіти на період до 2027 року, спрямовану на модернізацію системи професійної та професійно-технічної освіти.

Така програма повинна передбачати заходи щодо:

вдосконалення системи професійної (професійно-технічної) освіти України;

запровадження кращої моделі фінансування діяльності відповідних закладів з урахуванням реальних потреб для забезпечення здобуття сучасних професій;

оновлення змісту такої освіти, повинно відбутись шляхом розробки та затвердження нових державних стандартів, упровадження в освітній процес інноваційних технологій навчання, забезпечення здобувачів професійної освіти сучасними підручниками (посібниками) та їхніми електронними версіями;

запровадження ефективних механізмів проходження виробничого навчання, виробничої практики відповідно до актуальних вимог професійних стандартів;

оновлення програм підвищення кваліфікації для викладачів, педагогів професійного навчання, майстрів виробничого навчання таких закладів освіти, а також підвищення престижності їхньої праці, зокрема шляхом запровадження мотиваційних фінансових інструментів оплати праці;

Водночас Кабмін має опрацювати питання щодо підвищення розміру стипендіального забезпечення учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти та розглянути можливість передачі державних закладів професійної освіти у комунальну власність.

Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Про це він повідомив під час урочистостей з нагоди Дня знань у навчально-виховному комплексі “Ерудит” у Києві, повідомляють “Українські новини“.

Прем’єр заявив, що на ринку праці є запит на кадри, але система підготовки цих кадрів не пристосована до ринку.

Він зазначив, що в країні не вистачає кваліфікованих робочих кадрів, але чинна система професійно-технічної освіти переважно не може готувати конкурентних робітників, які розуміють сучасні технологічні процеси.

“Не обов’язково необхідно, щоб усі мали вищу освіту. Я вважаю, що не кожен може бути вченим і не кожній людині необхідна вища освіта”, – заявив Гройсман.

Прем’єр додав, що традиція про наявність у кожного диплому про вищу освіту сформувалася ще в 1990-ті.

Гройсман сказав, що на цей момент диплом не є перевагою, бо важливо мати знання і можливість реалізувати себе в реальному секторі.