Тоді, рік тому, геройський вчинок молодого хлопця з Тернопільщини допоміг зупинити просування ворожої танкової колони.

Віталій Скакун замінував Генічеський міст, але вчасно відійти звідти не встиг. Він віддав своє життя за Незалежність України. Віталію Скакуну присвоїли звання Героя України посмертно. Також на його честь у Празі назвали міст. У Мукачеві ім’ям Віталія назвали вулицю. А в польському місті Лешно, де він працював, йому дали звання почесного громадянина. Таке ж звання йому присвоїли в рідних Бережанах.

Сьогодні,24 лютого, начальник Тернопільської обласної військової адміністрації Володимир Труш вручив мамі військового найвищу нагороду Тернопільської обласної військової адміністрації. За материнську самовідданість, вагомий особистий внесок у виховання та формування високих духовних і моральних якостей сина, виявлених у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджено почесною відзнакою Тернопільської обласної військової адміністрації Качмарик Орисю Олексіївну.

У коментарі “Суспільне” матір Героя розповіла, як прожила цей рік без сина.

За її словами, в його кімнаті все й досі так, було за життя Віталія

“Все залишилося так, як було при ньому, я практично нічого не переставляла. Його речі деякі залишилися: годинники, найдорожче для мене, перепустки, є його одеколони. Мабуть, залишу собі їх до кінця моїх днів”.На столі – вишитий портрет Віталія. Його Орисі Качмарик подарувала матір бійця зі Львівщини. Поруч – вишиванки сина, фотографії та берет морського піхотинця.

“Цей берет привезли мені побратими вже на похорон. Він ним дуже дорожив, тому що в них є нагородження цими беретами. Спочатку вони мають пройти випробовування, а потім вже їм дають берет. Для морпіхів ці берети дуже важливі”.

У перший день повномасштабної війни Віталій Скакун підірвав Генічеський міст ціною свого життя. Його матір тоді працювала за кордоном. Про вчинок сина дізналася від доньки.

“Вона плаче, каже: “Мамо, нема нашого Віталіка. Нема, ми його бачили по телебаченні, загинув. Так, він зробив правильно. Я прийняла це”, – каже Орися.Зараз жінка разом з матір’ю живе в рідному домі в Бережанах. Тут все їй нагадує про сина.

“Я пригадую, мій Віталік дуже любив солодке. Його друзі називали його “Батончиком”. Казали: “Батончик йде, ховайте все солодке, бо зараз його не буде”. Я вирішила для себе лишитися вдома і бути тут, тому що це мій дім, це моя земля, і найголовніше – тут мій син, я поряд, біля нього”.

“Раніше я приходила майже щодня, а потім я собі подумала: “Можливо, він би й не хотів, щоб я щодня приходила і плакала, бо він завжди хотів бачити мене усміхненою. І зараз я намагаюся приходити два рази на тиждень. Я йому обіцяла бути сильною, але не завжди виходить”, – розповіла матір Віталія Скакуна.