На виборах у 2015 році Віталій Дяків змусив своїх односельчан задуматися: вибирати студента без досвіду чи 50-річного голову, який обіймав цю посаду вже 9 років. Хлопець обігнав свого попередника на 26 голосів, загалом на вибори прийшло близько 3 тисяч людей.
Другий поверх цегляного будинку, у приймальні сільського голови Давидова черга з трьох людей. Кімната заставлена десятками доглянутих вазонів: вони стоять на столі, підвіконні та підлозі. Секретарка пані Марія, розграфлюючи журнал лінійкою, просить усіх зачекати, поки у кабінеті закінчать розмову з майстрами про освітлення однієї з центральних вулиць.
За кілька хвилин вибігає сільський голова і просить зачекати іще 5 хвилин, поки він підпише документи на іншому поверсі.
«Бачите, молодий, а нічим не гірший за старших. Попередній просив документи приносити на стіл, цей не лінується побігати», – коментує секретарка сільської ради Марія Вікарчук.
Поки голова вийшов, пані Марія ділиться останніми новинами. Кілька тижнів тому в селі провели фестиваль сирника: десятки господинь спекли різні сирники, сільська рада організувала святковий концерт та благодійний ярмарок.
«Таке велике свято проводять вперше. Я сама не пекла, але рідня моя спекла. Був великий концерт, співали і танцювали наші діти, вів Левко Дурко з дружиною. Всі гроші, які зібрали з продажу сирників, передали на лікування місцевого хлопця, який постраждав у АТО», – розповідає пані Марія, відклавши лінійку в сторону.
Розповідь про сирники перериває сільський голова і люб’язно запрошує у свій кабінет.
Віталій просить сідати за його великий стіл. У кабінеті два просторі вікна, які закривають великі вертикальні жалюзі, шафа з футбольними нагородами давидівської футбольної команди та велика карта території села. Біля столу сільського голови є ще одні двері до так званої «таємної» кімнати.
«Попередній голова там інколи проводив наради, люди в селі називають це місце «захристя», щоб підкреслити, що доступ мають тільки «свої». Зараз у мене тут склад і місце для обіду», – розповідає Віталій, показуючи невелику кімнату.
Своє рішення стати головою Віталій Дяків пояснює дуже просто.
«По-перше, після початку Євромайдану восени 2013 року я став одним з активістів, які у селі вимагали прозорості влади. По-друге, як студент політології, хотів усе вивчене застосувати на практиці», – швидко відповідає Віталій.
Свій перший день на посаді згадує з усмішкою. Зранку купив печива та пачку кави і запросив 13 співробітників до себе в кабінет. Намагався коротко розказати, як бачить свою роботу. Спочатку відчував, що через вік його не сприймали серйозно, відкрито нічого так і не сказали, але упередження кілька перших тижнів він відчував.
Його попередник 50-річний Ігор Хрунь вирішив з ним не перетинатися і навіть печатку сільської ради передав бухгалтером, аби не зустрічатися особисто.
«Він вирішив піти по-англійськи. Думаю, що спочатку для нього це було великою поразкою – програти студенту, але він вже це пережив. Ми побачилися через два місяці, привіталися і пішли в різні сторони, дружніх стосунків у нас не буде», – вважає Дяків.
«Я всім казав, що Давидів – це українське Монако»
Бажання зробити Давидів популярним селом з’явилося у Віталія ще на першому курсі. У період знайомства з одногрупниками він зрозумів, що ніхто не знає, де розташоване його рідне село, і те, що воно 15 км від центру Львова ніяк не заохочувало нових друзів сюди їхати.
«Тоді я вирішив казати так: «Шановний, а ти знаєш, що Давидів – це українське Монако? Це село таке ж унікальне, як французький курорт Куршевель». Тоді побачив що люди починають усміхатися і питати, як туди доїхати», – сміється сільський голова.
Після такої фрази багато друзів Віталія зголошувалися приїхати у село, але нічого унікального тут не бачили. Попри те, що у селі живе майже 7 тисяч людей, тут не було ні громадських просторів, ні пристойних закладів, де можна посидіти чи влаштувати презентації. Тому у своїй передвиборній кампанії пообіцяв виборцям облаштувати у селі кілька скверів.
Цього року у селі відкрили Народний дім, який почали будувати ще кілька років тому. Встигли облаштували один сквер, другий обіцяють закінчити у грудні, з’явилося 2000 м2 доріжок з бруківки, встановили п’ять зупинок громадського транспорту, закінчили розробку проекту каналізування вулиці.
«Для мене було дуже важливо зробити щось у громадському житті. Було б наївно заперечувати, що Давидів більшість людей сприймає як спальний район Львова, 80% наших людей працездатного віку щодня їздить на роботу до міста. Але навіть тут можна проводити свої фестивалі, а не щоразу їхати у Львів», – розповідає Дяків.
Громадські активісти у Давидові розповідають, що за рік роботи нового керівника глобальних змін у селі не відбулося, але ставлення людей до влади тепер зовсім інше.
«Пригадую, що ще рік тому було дуже складно запросити давидівців на збори, а тепер дивлюся реєстраційні списки: приходять більше ста людей. Для мене це дуже важливо, що тепер влада співпрацює з громадським сектором. Люди бачать, що влада це не закрита спільнота, з нею можна говорити», – каже мешканка Давидова і координаторка ГО «Центр просвітництва та розвитку людини» Наталя Проць.
«Найбільший провал – спілкування з місцевими депутатами»
За словами Віталія Дяківа найважче йому налагодити стосунки з місцевими депутатами. Він не приховує, що протягом року конфлікти з ними виникали майже під час кожної сесії.
«У кожному моєму кроці вони бачать «темний» умисел. Спочатку дорікали, що купую собі нерухомість і машини, я намагався все аргументовано заперечувати. Врешті мене це так дістало, що вирішив все підтверджувати, кажу їм: «Так, купив BMW за 200 тисяч, але по селу ним не їжджу». Вони спочатку були шоці», – сміється Дяків.
Депутати також звинувачували голову у тому, що його рідня є власником фірми, яка виконує роботу по освітленню вулиць. Дяків це все спростовує, але на ці зауваження вирішив відповісти жартом: «Так, то мій вуйко».
«Я був проти єдиної Пустомитівської громади»
Після перемоги на виборах, у сільській раді змінився не тільки голова, а й відвідувачі. Раніше частим гостем тут був Богдан Дубневич, народний депутат та місцевий бізнесмен. За рік роботи Віталій Дяків бачив бізнесмена в кабінеті тричі.
«Пригадую, що торік у нас в селі був сильний снігопад. Ми ледь встигали розчищати дороги. Я вирішив подзвонити Богдану Дубневичу, аби попросити піску з піщаного кар’єру, який він орендує на території Давидова. Він футболив нас кілька днів: спочатку довго не могли укласти договір, потім не було машин… Пісок ми так і не отримали», – пригадує Дяків.
Суперечки голови з депутатом виникли і через формування об’єднаних громад на Львівщині. Коли у області формували об’єднанні громади, то Давидів хотів утворити свою об’єднану громаду, куди б увійшли п’ять сільських рад, натомість у ЛОДА пропонували зробити єдину Пустомитівську громаду, яка б об’єднувала 17 населених пунктів. Після кількох протестів під обласною адміністрацією громаді вдалося переконати владу у тому, що Давидівська об’єднана громада спроможна бути окремою.
«Ми з Богданом Дубневичем мали різні бачення щодо розвитку громад. Я був дуже проти єдиної Пустомитівської громади, бо розумію, як і він, що таке велике об’єднання матиме переваги тільки для однієї людини», – вважає Віталій Дяків.
У найближчих планах Віталія Дяківа – участь у виборах на посаду голови об’єднаної громади на 18 грудня. Свої шанси оцінює оптимістично, проте каже, що ця боротьба буде складнішою, аніж торік.
«Не можна дозволяти людям старіти на своїх посадах»
Серед розкиданих паперів на столі Віталія Дяківа стоїть бронзова статуетка Наполеона. Погляд французького імператора скерований на сільського голову. Статуетку подарувала рідна сестра Віталія на день народження після того, як він кілька років скуповував книги про Наполеона.
«Усі мої друзі знають, що мені подобається Наполеон і його політика. Ясно, що з ним пов’язані різні історії, не всі позитивні. Але мені подобається, що людина, яка з’явилася у постреволюційній Франції, змогла навести порядок у країні. Його життя – це показова історія про те, що можна досягнути найнеймовірніших речей і, водночас, дуже ганебно впасти», – каже Віталій.
Одна з улюблених цитат Наполеона у Віталія Дяківа: «Не можна дозволяти людям старіти на своїх посадах».
«Приклад нашої сільської ради показовий, не може одна людина ефективно керувати 10 років, 5 років – це максимум, далі треба йти або нижче, або вище. Я сам не планую засиджуватися», – каже голова.
]]>