Про те, що РНБО просить парламент розглянути можливість введення в Україні надзвичайного стану, на брифінгу розповів Олексій Данілов,

РНБО просить Раду ввести НС в Україні
Рада з нацбезпеки звертається до Верховної Ради зі закликом проголосувати за введення у частині України надзвичайного стану по всій країні, окрім Донецької та Луганської областей.

Народні депутати голосуватимуть за це вже 23 лютого.

Що таке надзвичайний стан
Це тимчасовий правовий режим, який передбачає певне обмеження прав і свобод людей в умовах кризових подій. Його запроваджують за погодження Ради нацбезпеки та оборони, яка звертається до президента. Після цього за відповідне рішення голосує Верховна Рада. Термін дії надзвичайного стану – від 30 до 60 днів. Однак за потреби його можуть продовжити.
Розмови про введення воєнного стану в Україні: головне
21 лютого очільник Кремля визнав бойовиків з тимчасово окупованих територій Донбасу. Після цього Володимир Путін підписав “договори про дружбу” з ватажками бойовиків.
Далі лідер держави-агресорки віддав розпорядження ввести війська на територію квазіутворень для нібито “забезпечення миру”. Тобто Кремль “легалізував” своїх бійців, які перебувають на тимчасово окупованій території України з 2014 року.
У ЗМІ на тлі цього з’явилася інформація про те, що РНБО може ввести воєнний стан.
Володимир Зеленський наголосив, що його вводитимуть у випадку, якщо Кремль наважиться на повномасштабну агресію.
Зеленський про воєнний стан в Україні: дивіться відео

Сьогодні, 23 грудня, біля Офісу президента зібралися рідні українських захисників, яких досі вважають зниклими безвісти. В Україні — понад сотня невпізнаних бійців, іще більше перебувають у полоні. І ніхто не може достеменно сказати рідним про справжню долю їхніх близьких. Система розпізнавання тіл по ДНК — недосконала, кажуть матері військових. Вони часто відмовляються їх визнавати, бо надто багато розбіжностей.

Про це йдеться 23 грудня у сюжеті ТСН.19:30.

Мовчазні змарнілі жінки тримають у руках плакати. Про долю своїх дітей мами не можуть дізнатись вже 9-й рік. Різдво вони зустрічають без жодних сподівань.

На цвинтарі, де ховають невпізнаних бійців, лежать здебільшого ті, хто потрапив у криваву м’ясорубку в Іловайську та Дебальцевому. Пошукові групи вивозили тіла вантажівками — так багато було загиблих.

Поховання тих, кого неможливо було упізнати, відбувалось щонайменше в трьох місцях: Старобільську, Краснопольському та Кушугумі. Згодом замість номерів тут почали з’являтись прізвища.

Масове поховання невпізнаних бійців на Запоріжжі провели у 2014 році. Згодом батькам, які здали тести ДНК, надійшли повідомлення — останки їхніх дітей вдалося розпізнати з експертизою. Багато хто вирішив не переносити могили.

“Я ось щойно сказала: Артеме, ти хотів залишитися там, де всі твої? І ось так ми лишили там, де всі його. І сюди тепер до нього приїжджаємо”, — розповідає Світлана Посудівська, мама загиблого бійця.

Але є й інші приклади. І це — справжня трагедія для тих, хто досі не може попрощатись із своїми дітьми. Ядвіга Лозинська шукає сина від 2014 року. Як свідчать його друзі, хлопець потрапив в полон під час виходу з Іловайського котла.

“Вони підтвердили — всі хлопці, що вони були з моїм сином у полоні. І у ГУР сказали, що мій син живий, і був у списках на обмін”, — говорить пані Ядвіга.

Але мамі прийшли результати аналізу ДНК. Мовляв, її син похований тут, на військовому кладовищі в Запоріжжі. Жінка погодилась на ексгумацію.

“Дістаєм мішок, а там купа одягу — декілька розмірів з шевронами 40-го батальйону. При тому, що мій син служив в 93-й бригаді”, — зазначає вона.

Волонтери домовились із благодійниками, щоб ті безоплатно передали Україні обладнання, яке дозволяє точно розпізнавати рештки бійців.

Але Міноборони повідомило, що ця допомога — непотрібна: “Проведення слідчих дій не належить до компетенції ЗСУ. Вважаємо передачу обладнання для експрес-аналізу ДНК недоцільною”.

В Офісі президента вже вкотре запевняють, що спрямують всі зусилля задля допомоги матерям. Втім, як швидко вирішиться це питання, неясно. Принаймні, Новий рік жінки знову зустрічатимуть без відомостей про своїх дітей. Станом на сьогодні досі не можуть розпізнати майже півтори сотні загиблих.

Та чи завершился Революція Гідності тоді, після масових вбивств беззбройних громадян у центрі столиці України? Чи будуть покарані винуватці смертей Небесної Сотні? Чи підтримує держава родини тих майданівців, які віддали за цінності Майдану власні життя? Про це OBOZREVATEL поговорив з Юлією Цепун, вдовою героя Небесної Сотні Андрія Цепуна, якого до смерті забили невідомі в ніч на 20 лютого 2014 року. Після страшної втрати Юлія взялася об’єднувати родини загиблих на Майдані, стала співзасновницею ГО “Родини Небесної Сотні” й присвятила життя підтримці як учасників Революції Гідності, так і воїнів, що боронять Україну від російської агресії впродовж 8 років після Майдану.

– Цієї зими виповниться вже 8 років після масових вбивств учасників Революції Гідності. 8 років після вбивства вашого чоловіка. Час лікує?

– Ні, не лікує. Хіба приглушує біль. Ти вже рік живеш більш-менш спокійно. Робота, малий… Якось відволікаєшся. Та коли підходять оці дати – початок Революції Гідності, річниця розстрілів – накриває. А 20 лютого – це взагалі жах. Тим більше, коли дивишся на малого. Він росте, йому вже 16, перехідний вік… Йому важко, коли поруч немає батька. Ми, звісно, говоримо з ним на будь-які теми. Але це ж хлопчик. Є речі, які він не може мамі сказати. Я бачу, що він десь закривається, не все мені говорить. Батька йому дуже не вистачає.

Тому – не лікує час. Звісно, це не порівняти з відчуттями 2014, 2015 року. Але кожного разу після того, як з’їжджу на кладовище – два дні ні розмовляти ні з ким, нічого не хочеться…

І знаєте: я не можу чути фразу “Герої не вмирають!”. Яке “не вмирають”? Подивіться на Небесну Сотню. Розкажіть про те, що герої не вмирають, батькам, у яких вбито єдиного сина – а таких родин у нас багато. Розкажіть про це дружинам, які лишилися самі з однією, двома, трьома, чотирма дітьми… Як тоді – не вмирають?

– Досі практично нікого не покарано за ті смерті. Якби покарання таки наздогнало винних – чи стало би родинам Небесної Сотні хоч трохи легше?

– Я взагалі не вірю в те, що винні будуть покарані.

– Чому?

– Бо перші роки воно хоч якось йшло. Хоча коли відпустили Садовніка (командир “Беркуту”, якого підозрюють у розстрілі 39 учасників Євромайдану, був відпущений суддею Печерського райсуду Світланою Волковою під домашній арешт 19 вересня і втік до Росії. – Ред.) – для мене це був шок. Я ніяк не могла зрозуміти, як таке можливо взагалі!

Але попри це більш-менш справи просувалися. Зокрема, по 20 лютого щось там роблять. Але з іншого боку, Зеленський у 2019 році відпустив “беркутню”. Це як взагалі? Є обвинувачені. Справу скеровано до суду. Все розглядається. І тут їх відпускають.

Ви собі навіть уявити не можете біль мам після того, як цих людей випустили. Я з багатьма родинами Небесної Сотні спілкуюся. Але найближче дружимо з родиною Гуриків, з Ірою й Ігорем. Малого їхнього тут, на Інститутській, вбили. Ромчик, кучерявенький наш… То я думала, що Іра не витримає!

Але там перші роки хоч якось рухалося. А потім змінилася влада, прийшла генпрокурор-“100% наша людина” – і розслідування практично зупинилося. Я не кажу, що при Луценкові все аж так добре просувалося. Але хоч якісь опитування були. Хоч щось.

Я розумію, що такі справи неможливо розслідувати швидко. Що це потребує часу. Бо окрім наших загиблих героїв на Майдані, було ще й дуже багато поранених. Щодо них теж є справи, ведеться розслідування. І ці справи пов’язані, зокрема, й свідками. Але за 8 років можна ж було хоч щодо когось вже винести вирок?!

Щодо подій на Інститутській – купа свідків, купа камер, купа фотографій. І нічого! І вже два роки як накладено арешт на Алею Героїв Небесної Сотні, де має бути Меморіал. Накладали його через те, що ще може виникнути потреба провести додаткові слідчі дії. Але за останній рік було проведено чи 2, чи 3 слідчі дії. За рік! То про яке розслідування ми говоримо взагалі?

– Вважаєте, арешт треба зняти?

– Розумієте, час іде. І активні учасники Революції Гідності, і родини загиблих, мами героїв Небесної Сотні – вони не вічні. Багато хто вже помер (станом на 2019 рік ЗМІ повідомляли про смерть 17 батьків та мам героїв Небесної Сотні. Скільки з них пішли з життя після того, наразі невідомо. – Ред.). Вони так і не дочекалися ні покарання для вбивць, ні меморіалу загиблим.

А меморіал потрібен. І для родин Небесної Сотні, й, що головніше – для майбутнього. Для наших майбутніх поколінь. До того ж до нас дуже багато закордонних делегацій приїздять. І всі вони йдуть куди? До каплички, до хреста. До народного меморіалу. Бо це волонтери встановили хрест, спорудили капличку, зробили фотографії героїв Небесної Сотні. Це тимчасовий волонтерський меморіал. А створення меморіалу державою не рухається взагалі.

– Але ж і аргумент щодо того, що спорудження меморіалу може унеможливити надалі проведення слідчих дій – має право на життя, хіба ні?

– Ця проблема, як кажуть адвокати, що представляють родини героїв Небесної Сотні, легко вирішується створенням 3D-моделей – з кулями, траєкторіями… Про це не один раз говорили, але досі ніхто не зробив. Хоча попередній міністр культури, Бородянський, готовий був профінансувати їх створення, аби прискорити розслідування. А потім його зняли, прийшов Ткаченко. А йому, виглядає так – взагалі фіолетово. Ба більше: при ньому й Венедіктовій вже почалися розмови про те, аби заморозити будівництво меморіалу взагалі.

– А з судами як? Теж все зупинилося?

– Засідання проходять. Правда, їх переносять постійно. І як на мене – це просто знущання з людей. Таке враження, що хтось умисно це робить, чекає, що люди знесиляться, здадуться, перестануть приходити в суди. Бо якщо ти живеш в Києві – ти ще можеш ходити. А зі Львова, Івано-Франківська, Харкова, Тернополя – дуже ти накатаєшся? Особливо якщо вони призначають засідання на завтра, рідні беруть квитки – а їм в останній момент повідомляють, що засідання переноситься. Хіба це не знущання?

– Ви ходите на ці засідання?

– Спочатку ходила. Але дуже швидко зрозуміла, що не можу. Мене просто не вистачить на це… Питала в “беркутівців” тоді: ти ж дивився в приціл. Ти ж бачив, у кого ти стріляєш. Чому ти не дав людині шансу на життя? Ну, вистрели ти йому в ногу. Ну, вистрели ти в руку – тій дитині. Бо в нас же в Небесній Сотні стільки дітей – 17, 18, 19, 20 років… Той самий Гурик малий, той самий Голоднюк, той самий Войтович – це ж діти! Чому ти в голову стріляв?! Ти ж не лишаєш жодного шансу на життя тій беззбройній дитині, беззбройним людям… Оцього я ніколи не зрозумію: як можна бути такими скотами! Бо це – не люди. Бо це – не те, що зараз відбувається у нас на сході. Там є противник – і ми захищаємося, стріляємо. Це правильно. Так має бути. Ми ворога не пускаємо в свою домівку. А тут, на Майдані? Який же це мирний протест?

– Як просувається розслідування вбивства вашого чоловіка? Є хоч якісь зрушення взагалі?

– Щодо подій у центрі Києва 18-20 лютого, де є і свідки, і відео, й фотографії – навіть там особливого прогресу немає. А в нас 14 героїв Небесної Сотні загинули не на Майдані, Грушевського чи Інститутській, а в інших місцях. Так, як мій Андрій. Він повертався з блокпосту (разом з іншими активістами Андрій Цепун чергував на в’їзді в Київ з боку Гостомельської траси, аби до столиці не прорвалися “тітушки” й підкріплення для “Беркуту”. – Ред.). По дорозі його викрали – і забили до смерті. Він помер від травм. Той же Вербицький, якого закатували. Царьок, Бадера – це МВС. Гаджа, котрий помер від отруєння газом і ураження легень… 14 людей у нас таких. І з розслідуванням обставин їхніх смертей – взагалі страшне відбувається.

У справі Андрія я довго добивалася, аби хоч щось почали робити. Справа спершу була в тоді ще міліції Оболонського району. Згодом за допомогою Авакова ми її перевели на місто Київ. Ще два роки ми з адвокатом домагалися передачі справи в Генеральну прокуратуру… В ГПУ вона пробула 1,5 роки – і повернулася знову в Оболонський район.

За ці роки я вже збилася з ліку, скільки було слідчих. Першого ми з адвокатом звільнили. Він взагалі пальцем об палець не вдарив за два місяці, поки мав розслідувати. І ми через суд домоглися його звільнення. Так само, як і керівника Оболонського райвідділку міліції, який гальмував розслідування.

І лише після цього, через 3 чи 4 місяці, в міліції згадали: о, це ж можна піти відео з камер відеоспостереження подивитися. Їх у нас там чимало було. От тільки відеозаписи зникли. Камери ж через певний період пишуть нове відео поверх старого.

Тому я маю великі сумніви, що злочинці будуть покарані. Не буде ніяких покарань. У нас у поліції величезна частина старих кадрів полишалася. На нещодавніх акціях під Офісом президента он ті самі “беркутівці” були (за повідомленнями ЗМІ, ще у вересні охороною громадського порядку під час акцій, зокрема, на Банковій, керував колишній командир роти “Беркута” Руслан Цикалюк. – Ред.)

Усвідомлювати це мені важко. І я навіть не уявляю, як важко це батькам. Мамам і татам.

– Це як наче їхніх рідних знову й знову вбивають, так?

– Так. Я бачу, як важко, скажімо, Інні Плехановій. Її Сашкові 21 рік був всього. І ці нерви, хвилювання – воно направду вбиває. Рідні хворіють. І помирають.

Тато мого Андрія пережив сина менше ніж на рік. Він увесь цей біль у собі тримав. Не показував ні мені, ні своїй дружині, Андрієвій мамі. Я кілька разів помічала, що йому дуже погано, але він завжди казав: не чіпай, я взагалі не уявляю, як ти живеш… Все всередині тримав. У результаті – інсульт. І людини нема.

– Ви досі не знаєте, хто вбив вашого чоловіка?

– Ні. Знаю, що тітушки. У нас тоді по районах формувалися “варти”: хлопці збиралися і на машинах патрулювали. Бо “тітушні” тоді навезли просто неймовірну кількість.

Коли Андрій не повернувся додому – я почала його шукати. Забігала з фоткою, зокрема, в кав’ярню на парковці, де ми машину ставили. І хлопець, що там працював, сказав мені, що бачив, як під’їхав білий бус, звідти вискочили четверо, заштовхали Андрія в свою машину. Але він відмовлявся свідчити. Казав: я нічого не скажу. А за кілька днів звільнився.

– Як свідка його ніхто не викликав?

– Ні. Я бігала сама в Оболонську міліцію, просила слідчого, щоб вони викликали хоча б хлопців, що були з Андрієм на барикадах. Слава богу, хоч свідків встигли опитати. Бо потім хлопці пішли в АТО, й троє, що були там – вже загинули.

Я ж кажу: навіть рідні тих, кого вбили в центрі Києва 20 лютого, досі не знають, хто конкретно вбивав. Попри весь масив інформації, доказів і свідчень. Втім, я родинам Небесної Сотні ще в 2014-му році казала: нічого не буде. Вони самі себе не посадять.

І знаєте, після того як на Ярослава Бондаренка, співорганізатора цьогорічної ходи на День гідності і свободи, намагалися відкрити адміністративне провадження, після того як поліцейські по кілька разів приходили додому до мене, до моєї мами – серед ночі, зранку – й шукали Ярослава просто тому, що він кричав “Ганьба!”, коли Зеленський покладав квіти до народного меморіалу героям Небесної Сотні – я розумію: ми повертаємося в 2013-й рік.

І це страшно. Бо коли мене питають: що дала ваша Революція Гідності – я чітко знаю, що вона дала.

Бо якби не Майдан – ми би зараз нічим не відрізнялися від сьогоднішньої Білорусі. Просто ще в 2013-му році стали би ще одним “федеральним округом Росії”…

Хоча коли я дивлюся на людей, які приходять на акції, коли я побачила, скільки їх зібралося 21 листопада, аби згадати Майдан і тих, хто там загинув – я розумію: нормальні люди, які готові боротися з свою свободу і гідність, є. Не так багато, як хотілося б, але вони є. Інша справа – що зараз не до Майдану. У нас досі половина тих, хто в високих кабінетах сидить, – з Росією пов’язані.

– Реванш, про який так багато говорили, ви особисто бачите, відчуваєте?

– Скажу так: я ніколи не приховувала, що підтримую попередню владу. У мене – купа питань до Порошенка. Як, певно, й у кожного українця. Але я підтримую напрямок, в якому він вів Україну. Стільки, скільки Порошенко зробив за 5 років президентства, не зробив більше ніхто. І коли дехто починає нівелювати, скажімо, важливість створення Православної Церкви України – то це треба бути зовсім бронелобим, щоб не розуміти, чому важливо, що ми відійшли від московитської церкви. Те саме – з боротьбою за мову. Як це – “какая разніца, на каком язикє ти разговаріваєш”? Є державна мова і ти маєш її знати. Поїдь у Францію, Англію чи Німеччину й там пошпрехай! Вдома собі розмовляй, якою хочеш. Вчи яку хочеш. Але державну – маєш знати!

За останні роки в нас українська мова з’явилася на телебаченні. В нас з’явилися українські пісні. А це вже не просто питання мови – це питання культури. Після 2014-го взагалі почалося відродження наших традицій, нашої культури. А до цього що ми мали?..

І всі ці здобутки вже третій рік просто зливаються. І це боляче. Особливо, коли ти так чи інакше до них дотичний. Бо по тому Томосу ми збирали листи від громадськості до Вселенського Патріарха, й Семен Кабакаєв возив їх потім у Константинополь…

А зараз якесь сепарьйо розповідає, що Томос йому не треба, бо його “на хліб не намажеш”? То маж он масло – по 60 гривень пачка.

– Часто доводиться чути оце “що ваш Майдан дав”?

– Так. І що “майданутиє”. І що герої Небесної Сотні – не захисники України.

– А хто?

– “Учасники мирного протесту”. Захисники України – це в нас виключно атовці. Я з цим погодитися не можу – за всієї моєї безмежної поваги до хлопців, які пішли захищати Україну, коли почалася російська агресія.

Знаєте, я, мабуть, тільки завдяки волонтерству не збожеволіла. І завдяки мамам – моїй і Андрієвій. Вони мені дуже допомогли. Бо я рік нічого взагалі не могла робити. Повна апатія. Й вони прибігали по черзі – прибирали, їсти готували. А мені все було байдуже. Десь з пів року мене на цьому світі навіть малий не тримав… Ми жили на 9 поверсі – і я вже стояла на балконі раз. Просто хотіла швидше до нього, до Андрія… Не знаю, що мене тоді зняло з того балкона. Але я після того сіла, подумала – і зрозуміла: якщо це зроблю – Владик залишиться сам. А йому ж тільки 8 років тоді було…

– Ви кажете, пережити втрату допомогло волонтерство. Як і коли це починалося?

– Навесні 2014 року – з фейсбуку. Там постик, там постик. Потім з дівчатами дізналися, що до нас в Петрівці їде група переселенців – з дітками. Одна написала, що овочі привезе. Інша – якийсь одяг пообіцяла. А я вирішила привезти якісь іграшки, фломастери, олівці. Бо це ж діти, їм треба чимось бавитися, м’яча того ж поганяти. А в них нема нічого… З цього почалася допомога переселенцям.

Люди серед них різні траплялися. Дехто – відверто “зажраний”: продукти не такі, одяг поганий привезли (хоча продукти ми якісні купували, й одяг новий, не з “секонду”), то цигарки він такі не палить – до “Парламенту” звик, а я йому “Вінстон” привезла… А були й зовсім інші. Були люди, які плакали від вдячності. Щиро плакали. І це підштовхувало допомагати далі – заради таких людей.

А далі почалася війна. В школі, де Владік вчився, ми вже на 1 вересня квіти вчителям не дарували – я запропонувала замість квітів поставити скриньку і збирати допомогу хлопцям. І вчителі, й директор цю ідею підтримали. Ми тоді більш ніж 27 тисяч гривень назбирали, передали їх одному з добробатів – і хлопці змогли купити машину замість тієї, яка в них підірвалася й згоріла. Ну і пішло-поїхало… Там шкарпетки потрібні. Там – термобілизну наші вже розробили й шиють, дешеву й суперову… Чого ми тільки не возили!

– Ви починали з допомоги хлопцям з Майдану?

– Так, самооборонівцям. Вони ж першими й пішли на фронт. “Донбас”, потім “Київ-2″… Знайомі часто зверталися: мовляв, мого в армію забирають, а нема нічого… Я дзвонила дівчатам-волонтеркам зі Львова: дівчатка, кров з носа треба каска! І вони йшли на кордон з Польщею, одягали на себе броники й каски – і так переносили… А що було робити? 2014-й рік, армія була гола й боса. Зовсім не така, як зараз. І хлопцям зараз ще й платять. А тоді скільки добробатів було, згадайте!

– На жаль, люди підзабувають вже потроху… Як думаєте, ваш чоловік теж пішов би, якби не загинув тоді, 20 лютого?

– Звісно! Він ще й до всього був молодшим лейтенантом… Ми якось з його мамою говорили, якби його не вбили – це би дало нам ще два-три місяці з ним. Бо він би однозначно був у перших рядах.

До речі, мені ж повістки на його ім’я двічі приходили. Наприкінці березня-на початку квітня. Першу прибиральниця наша мені принесла. Вона мене й Андрія добре знала: ми її постійно з Новим роком вітали: шампанське, цукерки, якась дрібничка… Вона в нас дуже хороша була, трудівничка така.

І от їй дали ту повістку, сказали занести в таку-то квартиру. Вона подзвонила в двері, а коли побачила мене – заніміла. Дивиться то на той папірець, то на мене, то на папірець, то на мене… Каже: а як же це?.. Я беру той папірець – а там: Цепун Андрій Михайлович, повістка, тоді-то й тоді-то прибути у військомат… Пам’ятаю, подзвонила за номером, вказаним у повістці – і питаю: ти мені що пропонуєш? Поїхати його розкопати й тобі привезти? А він у відповідь: ой…

Другу повістку вкинули вже в поштову скриньку.

Я знаю, що Андрій би був там. І я безмежно вдячна хлопцям, які воювали і воюють, бо якби не вони – я не знаю, де би ми зараз були. І чи закінчилося би все тільки Кримом і частиною Донбасу, що зараз окуповані. Я їм дякую за те, що в нас тут не стріляють. Що моя дитина може спокійно спати в своєму теплому ліжечку. Але коли я чую, що мій Андрій, інші хлопці з Небесної Сотні – не захисники України – це боляче.

Мені доводилося чути неодноразово, що “твой Майдан мне весь бизнес испортил”. Що “я за Януковича більше заробляв”. Стараюся на це не звертати уваги. І навіть часом вдається – за ці роки всередині все якось зачерствіло чи що. Але час від часу воно пробиває ту “броню”. Коли таке тобі говорить атовець або дружина загиблого в АТО. Тоді це в твоїй голові, в твоїх мізках взагалі не вкладається.

– Бо це свої. Тому й боляче.

– Так. Бо людина в 2014-му пішла захищати нашу державу, нашу землю, Україну – і тут вона говорить: якби не твій Майдан – цього всього би не було. То, кажу, навіщо ж ти поперся в АТО, якщо так думаєш? “Бо інакше вони могли би прийти до мене додому”. І людина навіть не задумується, що якби не Майдан – вони би точно прийшли. Просто набагато швидше.

Майдан – він, знаєте, добряче людей струснув. Я, наприклад, не була ж аж такою завзятою майданівкою. З Андрієм сварилася, щоб він не йшов. Але коли побили студентів – ми почали медикаменти купувати. Я їсти вдома готувала, а Андрій машиною на Майдан відвозив… Але я все одно чоловіка просила, щоб він не йшов. Особливо мені страшно стало після того, як вбили Жизневського, Нігояна… Коли було зрозуміло, що це вже не мирний протест. Давила на те, що малому всього 8. Він у нас спортивно-бальними танцями вже тоді займався, а це дуже недешеве задоволення. На виступи й конкурси за кордон ми їздили за власний кошт. І я Андрію казала: якщо тебе там вб’ють, я це все сама не потягну. Я не впораюсь. Ти про мене думаєш взагалі? А він говорив: добре. А коли Владик виросте і спитає в мене: а що ти робив? Що я йому відповім? Що на дивані валявся?

І Андрій продовжував ходити. Потайки від мене.

– І в ту, останню ніч було так само?

– Так. Він тільки запитав: тобі води купити? Кажу: так… Втомлена після роботи була… Тоді працювала в агентстві нерухомості. Пам’ятаю, в той день почали ширитися чутки, що перекриватимуть Московський міст. Я коли це почула – зразу давай Андрієві дзвонити: лети бігом, забирай мене – щоб ми додому дісталися й в магазин встигли забігти. Тоді паніка така здійнялася – люди в магазинах все вигрібали просто… Міст, до речі, так і не перекрили. Але ми в магазині купили, що нам було треба. Ще й на заправку заїхали по бензин для “коктейлів Молотова”, бо казали, що й заправки не працюватимуть…

І все… “Тобі водички взяти?” – “Візьми”…

Мені потім багато хто з дівчат казав: ну як так можна – не дочекатися його й заснути? А я завжди така була. Ми з Андрієм 15 років прожили. Я йому цілковито довіряла. То чого я буду сидіти й у віконце виглядати? Мені вранці вставати – на роботу збиратися, дитину в школу випроваджувати, сніданок готувати… Чого ж мені сидіти пів ночі? Тим більше, він сказав, що там буде. І я не хвилювалася. Лягла собі спати. Вранці прокинулася – а його немає.

І тоді ми з друзями почали Андрія шукати.

– Скільки шукали?

– Весь день 21 лютого, це була п’ятниця. А в суботу ввечері я його знайшла.

– Пам’ятаєте момент, коли з’явилося відчуття, що сталося непоправне?

– Коли в церкву зайшла в п’ятницю ввечері, ставила свічку за здравіє – а вона впала. Тоді я зрозуміла. І в мене вже була одна мета: просто його знайти.

Знайшла в морзі на БСП (Лікарня швидкої допомоги. – Ред.). Ми з Андрієвим братом Олегом та друзями поділилися – і хто куди. 21-го обганяли Майдан, Михайлівський. Прикмети його давали. Їздили в морг на Оранжерейну, куди всіх з Майдану звозили. Там я бачила три обгорілих трупи – взагалі невпізнаваних. Але ті хлопці худорляві. А Андрій у мене кремезний був.

Бігала з фотографіями на блокпост. Хлопці казали: був, пішов десь о 2 чи 3 ночі. З фото бігала шукала по Оболоні. А потім мене чогось потягнуло в БСП. Хоча в нас в районі теж є морг, на вулиці Кондратюка. Але мене чомусь тягло саме в БСП. Там я Андрія й знайшла. Як неопізнаного. І то мені в реєстратурі казали: у нас нікого нема віком 35 років. Один лежить, але йому років 45. Я питаю: а в яких речах його привезли? Вона описує – і я розумію, що то мої речі…

А він дійсно постарів. Коли мені його дістали й показали – він реально мав вигляд, наче йому вже добре за 40…

Мені досі боляче про це згадувати. Й коли я дивлюся на те, що зараз робиться в країні – в голові крутиться одна-єдина думка: а навіщо все це було?

Ви теж вважаєте, що Революцію Гідності досі не закінчено?

– Звісно, що не закінчено. Ми знову скочуємося до диктатури. Коли за слово “ганьба” тебе можуть закрити. Коли в нас знищено свободу слова. Коли Путін диктує нам свої умови. Революція Гідності закінчиться тоді, коли у нас буде влада, що не залежить від Росії, дійсно проукраїнська. От тоді ми зможемо сказати, що Майдан переміг.

Але це буде не швидко. Надто багато людей розслабились тоді, після 2014 року. Подумали: ну от, ми перемогли. А все тільки починалося.

– Ви чимало зробили для того, аби об’єднати родини героїв Небесної сотні. Коли почалося це об’єднання?

– Восени 2014-го, коли ми зробили громадську організацію. Тоді воно потужно все йшло. А зараз якось притихло. Я від тієї першої організації вже відійшла. З Гуриком і ще кількома родинами ми створили окрему організацію. Зараз же я переважно по родинах з Києва. Соцпакет в Київраді по “Турботі” повністю розробила… Чимало зроблено за ці роки насправді. Я не те що взяла родини майданівців під опіку, опіка – це, мабуть, не те слово. Але… Розумієте, ми нікому не потрібні. Я подивилася, що ніхто за нас нічого робити не буде – і в 2016-му ми вже по програмі “Турбота” самі зробили соцпакет.

Але ж навряд чи це було метою об’єднання.

– Головна й перша мета була – об’єднати родини і познайомитися. Це було важливо, щоб покарати винних у загибелі Небесної Сотні. Ми домагалися, ходили на зустрічі… І хай ті зустрічі були не такі результативні, як би нам хотілося – але вони були. Без питань. Верховна Рада, прем’єр-міністр, ГПУ… Нам ішли назустріч. Так, можливо треба було не так питання ставити. Можливо, треба було бути більш наполегливими… Але тоді ми всі ще відходили від втрати. В мізках реально “олів’є” було. Це зараз вже заднім числом розумієш, що тоді могли дотиснути, але не знали – як…

Але й досі те, що ми об’єдналися – дає результати. Реакція на листи від громадської організації є. Воно діє навіть на рівні держави. А щодо Києва – тут нам взагалі не важко. Віталій Кличко завжди йде назустріч. Я знаю, що йому багато чим дорікають – і по забудові, й ще по чомусь. Але я в цьому не дуже розуміюся. Натомість я бачу, що він робить для родин АТО, Небесної Сотні. А він робить багато.

За останні роки київська міська влада може й не повністю, але основні проблеми як родин загиблих, так і учасників Революції Гідності вирішила. У нас є живий зв’язок.

Місто виділило землю під Музей Революції Гідності. Місто готове долучитися до встановлення пам’ятника майданівцям на Оболоні – маю надію, що в наступному році він таки буде встановлений. Це дуже важливо, особливо для мам героїв Небесної Сотні. З Оболонського району на Майдані загинуло семеро…

Я вже не кажу про дрібніші питання. У мами загиблого, що живе на 9 поверсі, протікає дах, а ЖЕК не реагує – Кличко тут же дзвонить і питання вирішується. Інша родина з Святошинського району вже змучилася звертатися до свого ЖЕКу й до райадміністрації й отримувати відписки. Звертаємося до мера – і всі вже й труби поміняли, й лічильники тепла встановили, хоча про це навіть не просив ніхто… Таких прикладів – багато.

Нам родини з інших міст навіть часом дорікають тим, що такого соціального пакета, як у Києві – немає ніде в Україні. Діти отримують щомісячну допомогу. Через три роки ми домоглися такої ж допомоги для непрацездатних батьків і дружин героїв Небесної Сотні. Комунальні платежі: окрім 50% знижки від держави ми маємо ще й 50% від місцевої влади. Та ж картка киянина. Наче 8 гривень за проїзд і не дуже багато, але якщо я щодня маю кататися на метро й маршрутці – то для мене суттєво, що я ці гроші не витрачаю.

Далеко не всі мери в Україні ставляться до родин учасників Майдану й АТО так, як Кличко. І саме тому ми цього року 19 листопада вручили йому подяку – вже від нашої організації. Й я бачила, наскільки йому це було приємно.

Час від часу спливає тема щодо того, наскільки точні списки загиблих на Майдані. І що, мовляв, серед реальних героїв Небесної Сотні трапляються й випадкові прізвища… Ви погоджуєтеся з тим списком, який існує на сьогодні?

– Про це не беруся ні говорити, ні судити. Цей список в 2014 році формувався після ретельної перевірки, де були задіяні як Генпрокуратура, так і Адміністрація президента. Я не думаю, що в них були причини вписувати туди людей, які не мають жодного відношення до Революції Гідності.

– А щодо того, чи він остаточний? Чи припускаєте, що наразі перелік героїв Небесної Сотні – неповний?

– Я точно знаю, що в Будинку профспілок згоріла не одна людина. Я на власні очі бачила трьох людей. І серед героїв Небесної Сотні їх немає. А 18 лютого Андрій дзвонив мені, щоб я їхала подалі від урядового кварталу (я там по роботі була тоді), бо бачив, як у “Газельку” вантажать тіла, з Маріїнського парку їх вивозили.

Тому – так, я думаю, список і сьогодні неповний.

З іншого боку, можливо, багато хто мене засудить – але я проти того, аби вносити в цей список учасників Революції Гідності, які зараз помирають від ускладнень після Майдану. Для мене Небесна Сотня – це ті події й ті люди, які загинули під час подій на Майдані.

А щодо того, що список неповний – так, це може бути. До нас в організацію чимало писали в 2015-16 році: от, мій чоловік/син/брат тоді загинув – а ви не взялися, не розслідували. Але ми яке маємо до цього відношення? Ми ж не визначали, кого визнають героєм Небесної Сотні, а кого ні. Я взагалі вперше про це почула, коли попросила сестру поїхати на кладовище й домовитися, аби нам дозволили поховати Андрія біля мого батька. А вона передзвонила – і каже: він – герой Небесної Сотні, він має лежати в центральній частині кладовища. Я навіть не зрозуміла одразу: який герой Небесної Сотні? Потім мені сусід на комп’ютері знайшов і показував: Цепун, герой Небесної Сотні… А я тоді скільки заспокійливих пила – що навіть не розуміла, про що він мені говорить.

Та й хіба тоді про це думалося? Яка там Небесна Сотня? Тут би зрозуміти, як тобі жити далі!

Окрім тих хлопців, яких вбили тоді на Майдані, ми дали згоду на те, аби додати до героїв Небесної Сотні ще кількох людей. Зокрема, Володимира Рибака, Юрія Дяковського, Юрія Поправку, яких закатували вже на Донбасі. Нас тоді запитували, чи ми не проти. А чому би ми мали бути проти? АТО тоді ще не було. Поправка малий був на Майдані, в Правому секторі, а тоді поїхав далі захищати. Рибак теж боровся і загинув за прапор, за Україну. І Дяковський…

Останнім ми додали ще Віктора Орленка. Він на Майдані отримав тяжке поранення, він довго лікувався, зокрема, й за кордоном – і помер у 2015-му. І дружина його, тьотя Галя, казала: мені нічого не треба – ні пільг, ні грошей. Мені тільки треба, аби мого чоловіка визнали героєм Небесної Сотні.

Ми були не проти, аби його додали – але сказали, що на цьому все. Бо це буде безкінечно.

– До речі, про виплати. Вдови й матері військових, що загинули на Донбасі, іноді розповідають, що їм часом закидають: вам, мовляв, пощастило. Бо – гроші, житло, земля… Вам таке кажуть?

– Так. А чого пощастило? “Тобі з неба впало”. Виплати, гроші, мільйон цілий… А я кажу завжди: давай поміняємося? Я готова хоч зараз! Віддай мені мого Андрія, а це все забери. Багатьом це казала.

– Доходить хоч до когось?

– Ступор у людей одразу. “Та ні, та що ти починаєш!”. Це дуже легко – поза спиною язиками тріпати. А що мені з неба впало? Ми не жили бідно. Я за кордоном не в 2014-му році вперше побувала, коли нас волонтери в Польщу запросили. Ми відпочивали за кордоном і раніше, Владика на виступи і змагання возили – переважно, правда, я з ним їздила, бо Андрій казав: а гроші хто буде заробляти? Ми не брали кредитів. У нас не було боргів. Ми жили у власній, хай і однокімнатній квартирі. Збирали гроші на двокімнатну, бо Андрій дуже хотів другу дитину, а чотирьом би нам в одній кімнаті було б надто тісно…

Мені ті квартири, землі, гроші не потрібні були. Мені чоловік був потрібен, його порада, підтримка. Але ті, хто розповідає про “пощастило” – бачать тільки гроші. Вони навіть не уявляють, що в нас в середині робиться. У мам, у дружин, у дітей… Я Владика два роки по психологам тягала. Він почав по ночах ходити. Хоча раніше ніколи такого не було. Один раз його серед ночі біля ліфта зловила. В одних трусиках. Взимку.

Загибель батька його психологічно вибила просто. Для нього Андрій був беззаперечним авторитетом. Вони дуже близькі були. Все разом робили. На рибалку їздили, телевізор дивилися… Дуже тісний зв’язок був.

Я бачила, наскільки малому важко. Як і мені. Але свій біль я намагалася йому не показувати. Коли накривало – старалася вийти десь. Чекала, поки він засне – й ревіла. Добре, що Андрієва мама недалеко жила – забирала малого на вихідні. І я могла викричатися… Мені було дуже важливо не показувати йому, наскільки мені боляче. Розуміла: якщо окрім свого горя він переживатиме ще й моє – може не витримати психологічно. Він же дитиною ще був…

Зараз Владику вже 16. Він дуже схожий на батька. Вже чимало досягнув у танцях. Я, буває, думаю: ось малий в Англію полетів – от би Андрюха зараз задоволений був… А ось Владик переміг на черговому турнірі – та його би розривало від гордості за сина просто! Бо ми для малого жили. В Андрія син і я завжди були на першому місці. І коли друзі йому казали, ти, мовляв, забагато грошей на Юльку і малого витрачаєш – він завжди відповідав: дружина – це моє обличчя. Як виглядає моя дружина – так виглядаю й я.

Так що – не лікує час. Досі важко. Це дуже важко. Але вже нічого не зміниш. Не повернеш. Та й якби навіть була можливість повернутися назад – навряд чи я би щось змогла змінити. Гадаю, навіть якби я перед виходом лягла – Андрюха переступив би й пішов би на Майдан все одно. Такий він був. І, певно, якби він мене беззаперечно слухався – я би з таким, мабуть, і не жила…

Про це повідомили у Центрі командування Операцією Об’єднаних сил на Facebook. Пораненим захисникам України було надано першу медичну допомогу на місці обстрілу та здійснено екстрену евакуацію до медичного закладу.

“Зараз лікарі констатують, що два наших бійці перебувають у задовільному стані здоров’я, а один – середньої тяжкості”, – вказано у повідомленні.

Штаб зазначив, що тільки відповідна реакція у відповідь ЗСУ на вогонь змусила противника припинити атаку. Контроль над тимчасово окупованими територіями Донбасу знову встановлено, і українські угруповання готові надати потужну відсіч у разі будь-якої провокації з ворожих позицій.

Як раніше повідомляв OBOZREVATEL, на Донбасі загинув російський офіцер, який керував батареєю під час обстрілу Гранітного Донецької області. Москва усіляко намагається приховати смерть свого штатного військового.

Про смерть повідомили в місцевих соцспільнотах. Там заявили, що пацієнтці банально не знайшли ліків, а причиною летального випадку стала аневризма головного мозку (щоб подивитися фото, доскрольте новину до кінця).

Зазначається, що за два дні до цього у Катіної трапився інсульт. У донецькій лікарні не було препаратів, щоб її врятувати – ліки шукали у всій “ДНР”, а також чекали з Москви (РФ).

Водночас користувачі мережі стали писати, що насправді причиною смерті молодої журналістки став не крововилив в мозок після інсульту. За словами деяких, цьому слугував “отриманий на війні стрес”.

Катіну знали, як фронтову кореспондентку самопроголошеної “Донецької народної республіки”. Сама вона себе називала “рудою з камерою”, а в матеріалах висловлювала активну проросійську позицію.

В інтерв’ю вона не раз розповідала, як брала участь у “референдумі про самовизначення Донбасу” в 2014 році, як “розбирала бруківку, ламаючи нігті, коли в Донецьку чекали приїзду українських нацистів”.

На її смерть відреагувала адвокатка Тетяна Монтян, яка відома підтримкою бойовиків “Л/ДНР”. У Telegram вона повідомляла, що справжнє прізвище Катіної – Василенко.

“В обличчя ви її можете не знати, але саме вона знімала матеріал для моїх відсів… 35 років. Інсульт та аневризма головного мозку. Не знаю, що стало причиною такого трагічного фіналу для ще молодої і повної сил жінки”, – висловилася Монтян.

Додамо: у вересні 2019 року на Донбасі ліквідували коханого Катіної – снайпера Андрія Куцького. 39-річний бойовик із позивним “Скрипач” був родом із Одеси, воював проти України з 2015 року. Також з’ясувалося, що терорист до того був нагороджений секретним орденом за вбивства українців.

Через деякий час, ймовірно, його товариш, опублікував пост-співчуття в спільноті соцмережі “ВКонтакте”, написавши, що “Скрипача” вбили свої ж”.

В ефірі програми “Свобода слова Савіка Шустера” 7 травня він розповів, що під час оборони Донецького аеропорту загинув син його колишнього товариша по службі Андрій Гаврилюк (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

Напередодні він на своїй сторінці у Facebook опублікував маніфест із застереженням до російської влади від військових дій в Україні та росіян, щоб вони виступали проти ескалації конфлікту.

“Я послідовно виступаю проти війни на Донбасі. З 1 березня 2014 роки я ходив на несанкціонований мітинг, коли Сенат Росії дозволив вводити війська в Україну. Я був учасником усіх маршів миру проти війни в Україні”, – зазначив Гуляєв.

Він додав, що маніфест зокрема був продиктований і особистою трагедією, коли загинув син його “афганського” друга Андрій Гаврилюк, який був “кіборгом” і захищав Донецький аеропорт.

“На одній із наших зустрічей, яка проходила в Могильові, я його не впізнав. Залишилася одна оболонка від людини. Мені сказали, що його єдиний син, який був “кіборгом”, загинув. Ми з ним проговорили всю ніч, і мене до сліз зворушила ця історія. Після цього я з Україною взагалі не буду воювати. Це вище моїх сил і уявлень. Мене і моїх бойових товаришів, більшість із яких підтримували маніфест, ніхто не змусить (воювати проти України. – Ред.)”, – підкреслив Гуляєв.

Про це розповів Михайло, командир підрозділу мінометної батареї військової частини А 1008, де служив загиблий, передає “Суспільне” (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

Чоловік загинув у зоні Операції Об’єднаних сил 27 квітня. Із близьких у нього залишилися мама, батько та бабуся.

Як повідомив командир, Гуляк проходив службу в його підрозділі майже три роки.

“7 травня цього року повинен був звільнятися. Але не дослужився тиждень до закінчення трирічного контракту”, – сказав він.

Володимир Ревуцький, директор Волочиського КПК, де навчався воїн, знав загиблого з дитинства.

“Роман – це наш випускник 2007 року, в перший клас він також пішов до нашого навчального закладу. У нього мама в нас працювала, бабуся в нас працювала, ми його знаємо з маленького. Він навчався у нас у школі в класі правового профілю, він добре танцював, займався спортом, був активним”, – згадав Ревуцький.

Після школи він пішов у коледж у Хмельницькому, а потім працював на машинобудівному заводі. Із 2015 року українець брав участь у АТО.

“8 травня повинен був повернутися додому. У нього закінчувався контракт, їх відвели вже з першої лінії, і мама вже готувалася до приїзду сина”, – сказав Ревуцький.

За його словами, після школи хлопець не планував служити в рядах ЗС, але події в 2014 році “його підштовхнули”.

Президент Володимир Зеленський прибув на позиції, де було найбільше порушень режиму припинення вогню. Глава держави подякував українським військовим та вшанував пам’ять загиблих бійців.

Зеленський поговорив з військовослужбовцями, які розповіли йому про ситуацію на фронті.

Ви є справжнім прикладом героїзму та самовідданості. Ми пам’ятаємо кожного воїна, який загинув, захищаючи нашу державу,
– наголосив політик.

Потім Зеленський з військовими вшанували пам’ять полеглих захисників хвилиною мовчання.

Зеленський нагородив військових
Президент вручив українським захисникам державні нагороди та подарунки. Потім політик пообідав разом з військовослужбовцями у солдатській їдальні. До речі, на думку Зеленського, військових годують якісними стравами.

Зеленський на Донбасі / Фото Офісу Президента

Все, що відомо про загострення біля кордонів з Україною та можливу ескалацію – читайте у матеріалі 24 каналу.

Що каже розвідка
Розвідники наголосили, що Росія завершує підготовку комплексу заходів, якими хоче спровокувати Україну на вогонь. Річ у тім, що окупанти сподіваються збільшити свою військову присутність на Донбасі.
Москва хоче аргументувати свою агресію, як завжди, – прийшла рятувати “російських громадян”. Власне, тому й на Донбасі так активно роздавали російські паспорти.
Дипломатичні представництва Росії за кордоном та ЗМІ вже отримали завдання, аби заявляти нібито про “агресивні дії” ЗСУ та “миротворчі” заходи Росії у відповідь.
Біля кордону з Україною помітили російську військову авіацію
Російські війська готують масштабні військові навчання на Кубані та в окупованому Криму, до яких залучають авіацію. Десятки літаків та вертольотів помітили у Краснодарському краї та Ростовській області. Авіація летіла прямо над житловими будинками.

Краснодарский край, 31 марта pic.twitter.com/T9gy0qxqE4

— IgorGirkin (@GirkinGirkin) March 31, 2021

Проте спікер Державної прикордонної служби Андрій Демченко заявив “Новинам Донбасу”, що російську авіацію не бачили безпосередньо біля кордону країни, але він не виключив, що політ міг бути на певній відстані.

Попередження Хомчака
Головнокомандувач Збройних сил Руслан Хомчак Росія стягує армію до кордону з Україною, – Хомчак попередив про загрозу 30 березня виступив у Верховній Раді та попередив про загрозу з боку Росії. Він розповів, що Росія під виглядом навчань “Захід – 2021” стягує війська у Брянській, Воронезькій та Ростовській областях, а також в окупованому Криму.

За його словами, станом на 30 березня біля кордону з Україною перебували 28 батальйонних тактичних груп окупантів.

Зверніть увагу! Масштабні навчання збройних сил Росії та Білорусі “Захід-2021” заплановані на вересень 2021 року. В Офісі Президента наголосили, що вони становлять небезпеку для України та НАТО.
До окупованого Криму Росія стягнула самохідні артилерійські установки, бронетранспортери та військові вантажівки.

Росія стягує до Криму військову техніку, дивіться відео:

Як реагує Україна
Президент Володимир Зеленський переконаний, що ескалація на Донбасі почалася ще у січні 2021 року. Глава держави вважає, що Росія “грає” м’язами, тобто лише намагається створювати загрозу.

Вона намагається створювати атмосферу загрози та водночас – тиску під час переговорів щодо припинення вогню та щодо миру як нашої цінності,
– пояснив глава держави.

Секретар РНБО Олексій Данілов заявив, Україна розробляє різні сценарії реагування на ескалацію Росії. Крім того, РНБО цілодобово стежить за ситуацією.

Чи можливе вторгнення Росії зараз
Журналіст Юрій Бутусов прогнозує, що Росія готує вторгнення в Україну, але найближчим часом його не буде. Він зазначив, що агресор наразі не готовий до масштабних наступальних операцій, адже наземні сили Росії не мають великої переваги над ЗСУ, тому й треба перекидати війська.

Крім того, для президента Росії Володимира Путіна стане великою проблемою робота ОБСЄ на Донбасі. До слова, через накопичення військ окупантів міністр закордонних справ Дмитро Кулеба попросив в ОБСЄ більше патрулів. Через накопичення військ окупантів біля кордону України: Кулеба попросив в ОБСЄ більше патрулів

Путін не посміє атакувати, якщо не буде підготовлена ​​сприятлива політична обстановка, адже у Росії немає сил, щоб протистояти демократичному світові,
– зазначив Бутусов.

Ба більше, чоловік нагадав, що розвідка України та НАТО контролює пересування противника. Наступ можливий при зосередженні значних угруповань, приховати їх неможливо.

Однак журналіст не виключив, що загострення на Донбасу буде. Зокрема, посилення обстрілів на окремих ділянках фронту, локальні атаки на тактичному рівні. За його словами, це відбувається постійно.

Коли Росія може напасти
За словами Бутусова, найбільш зручним часом для нападу можуть бути маневри “Захід-2021”, які проведуть влітку.

“Чи готується Україна до наступу на Донбасі? Ні. Пересування українських військ здійснюються в рамках планової ротації. Підготовку до будь-яких активних дій наші Збройні сили не ведуть. Чи готова Україна до великої війни? Так, до війни готове українське суспільство, тому підстав для паніки немає, ми будемо чинити серйозний опір, вторгнення консолідує більшість українців…До війни не готова держава”, – наголосив журналіст.

Реакція світу
Сполучені Штати Америки підтримають Україну в разі ескалації конфлікту на Донбасі. Про це заявив міністр оборони США Ллойд Остін. ЗМІ підтверджували, що у Пентагоні насторожені тим, що Росія нарощує присутність своїх військ біля кордонів України, тому Європейське командування збройних сил США привело армію у боєготовність. США привели війська в Європі у максимальну готовність через Росію, – ЗМІ
До слова, раніше літаки НАТО підіймалися у повітря 10 разів у відповідь на велику кількість польотів російських винищувачів біля повітряного простору союзників.

До підозрюваного в погромах під Офісом президента Владислава Стафійчука ( Влада Сорда) прийшли ветерани АТО, про яких він говорив як про загиблих під Іловайськом.

Як повідомив у Facebook колишній доброволець ДУК “Правий сектор” Андрій Шкіпер, він із побратимами відвідав Сорда у Вінниці (щоб подивитися відео, доскрольте до кінця сторінки).

За словами Шкіпера, зустріч із Владом відбулась в адекватній формі, без бійок, криків та емоцій.

“Ми обговорили слова Сорда про участь у групі “ПС” під командуванням друга Тезки в Іловайськом котлі. У підсумку Влад підтвердив, що з нами в Іловайську не був; Влад перепросив за те, що нас “поховав”, – зазначив атовець.

Також Сорд пообіцяв написати публікацію, яка буде підтвердженням усього описаного вище.

“Хочу наголосити, що ми не намагаємося принизити заслуги Влада перед Батьківщиною і заперечити його перебування в АТО, бо він дійсно воював. Все, чого ми хотіли, – це розставити людей, події та вчинки на свої місця”, – додав Шкіпер.

Нагадаємо, Сорд нібито збрехав про загиблих під Іловайськом побратимів. Насправді люди, про яких він розповів, живі й навіть ніколи з ним не служили.

Так, у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині вже провели в останню путь підполковника Сергія Коваля, повідомила пресслужба Кам’янець-Подільської міської ради. Віддати шану Герою прийшло безліч містян, друзів, близьких та побратимів (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

“Громада в жалобі. В останню дорогу провели підполковника Сергія Коваля. Кам’янчанин загинув під час бойових дій у зоні ООС. Усе своє життя він присвятив Збройним силам України. Світла пам’ять!” – написали у некролозі.

За інформацією Укрінформу, церемонія прощання із 43-річним Ковалем відбулася у клубі військової частини А2641. Останній спочинок захисник знайшов на Алеї слави міського кладовища.

Коваль був командиром загону пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв Центру розмінування Сил підтримки ЗСУ, брав участь у миротворчих операціях. Без батька залишилися 4-річна донька та 17-річний син.

Тим часом у містечко Дубровиця на Рівненщині вдосвіта привезли тіло загиблого Максима Абрамовича. Як повідомили на сайті Дубровицької міськради, попрощатися з Героєм можна у нього вдома за адресою вулиця Молодіжна, 17. Похорон воїна відбудеться 30 березня о 12:00.

27-річний Максим Абрамович народився у Дубровиці, навчався у місцевій ЗОШ №2, був вихованцем школи “Бойового гопака”. Згодом вступив до Харківського університету.

У лавах ЗСУ хлопець ніс службу з 2017-го по 2020 рік за контрактом, брав участь у бойових діях на сході України. У грудні 2020 року захисник знову повернувся до війська – у 10-ту гірсько-штурмову бригаду. У нього залишилась мати.

За даними “Суспільного”, через загибель Героя на території Дубровицької громади 28-30 березня оголошені днями жалоби.

“Похорон відбудеться 30 березня з усіма військовими почестями. О 12-й почнеться у будинку, де він проживав, потім у Свято-Миколаївській церкві. У Дубровицькій громаді оголошено три дні жалоби: неділя, понеділок та вівторок”, – сказав мер міста Богдан Микульський.

Також почалося прощання зі ще одним воїном 10-ї гірсько-штурмової бригади, Сергієм Барничем, на Івано-Франківщині.

Спершу шану йому віддав особовий склад частини, де він служив, яка дислокується у місто Коломия. Побратими чоловіка проводжали його труну на колінах.

Згодом, пише Kalush News, загиблого захисника відвезли у рідне село Боднарів Калуського району. Вшанувати подвиг воїна прийшли ветерани, представники влади та пересічні мешканці.

Від моргу Калуської ЦРЛ Героя повезли центральними вулицями Калуша до ПК “Мінерал”, де всі охочі зможуть попрощатися з чоловіком.

Священнослужителі міста відправили за загиблим Героєм молебень. Парастас відбудеться 29 березня о 18:00 у ПК “Мінерал”, а чин похорону – 30 березня о 12:00 (Калуш, вулиця Чорновола, 20).

Через загибель Героя у Калуській громаді жалобними оголосили дні з 28 по 30 березня, а у Коломийській – 30 березня. Адже троє із чотирьох загиблих під Шумами служили у частині Коломиї.

Сергій Барнич народився 11 січня 1974 року в Калуші. Після закінчення середньої школи №7 вступив до Калуського хіміко-технологічного технікуму, де отримав спеціальність техніка-електрика.

Із 1993-го по 2015 рік працював на підприємстві “Хлорвініл” (згодом “Карпатнафтохім”). Однак саме у 2015-му був призваний на військову службу за частковою мобілізацією у військову частину В4264, де сумлінно служив до 22 липня 2016 року.

Після нетривалої перерви на цивільне життя чоловік вирішив укласти контракт на військову службу в 109-й гірсько-штурмовий батальйон 10-ї Коломийською гірсько-штурмової бригади на посаду сапера (розмінування). У лавах підрозділу Барнич брав участь у бойових діях на Донбасі.

Про це написала пресслужба 93 ОМБр ЗСУ Холодний Яр у Facebook, у лавах якої служив Гофман. За словами бійців, про трагічну звістку повідомила донька Героя Віра.

“Ми розділяємо разом із родиною, близькими та друзями Ігоря біль від його втрати. Донька попросила запам’ятати її батька “таким, яким він був, а не тим, що від нього залишалося у боротьбі з тяжкою хворобою”. Вона зазначила, що останнім бажанням батька було поховати його без прощання. І проти цього бажання родина не піде”, – написали побратими померлого воїна.

Вони зазначили, що таке рішення було зумовлене тим, що Гофман хворів на коронавірус. Крім того, його дружина наразі теж перебуває в лікарні у важкому стані через ускладнення від цієї хвороби. Відтак, родина захисника попросила поки її не турбувати й висловити співчуття пізніше.

Гофман був кулеметником 93-ї ОМБр, до початку війни на Донбасі займався підприємницькою діяльністю в будівельній сфері. Однак після подій у Іловайську в серпні 2014 року чоловік пішов на фронт добровольцем.

Він брав участь у боях за донецький аеропорт – захищав старий термінал, диспетчерську вежу, будівлю пожежної частини.

Про це повідомляє “Цинічний Львів” з посиланням на допис побратима о. Василя у фейсбук спільноті “Молитва за дітей“.

Відомо, що в отця Василя сильно уражені легені.

“Друзі, Побратими, знайомі, просимо молитвою у нашого Бога Святого Ісуса Христа за одужання нашого Капелана. Василь Довганюк зараз тяжко хворий у міській лікарні Коломиї. Щиро Вас прошу! З повагою ваш побратим Роман Янко”, – йдеться у дописі.

Зокрема, в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Північ», у передмісті селищ Південне та Троїцьке окупанти відкривали провокаційний вогонь у бік українських захисників з ручних протитанкових гранатометів та великокаліберних кулеметів.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угрупування «Схід», неподалік Авдіївки та Водяного, що на Приазов’ї, російсько-окупаційні війська обстрілювали наші позиції з автоматичних станкових гранатометів.

Поблизу населених пунктів Ломакіне, Красногорівка та Мар’їнка загарбники відкривали прицільний вогонь у напрямку позицій Збройних Сил України з гранатометів різних систем та великокаліберних кулеметів.
Збройні формування Російської Федерації вкотре порушили режим припинення вогню та здійснили обстріл позицій українських захисників зі стрілецької зброї неподалік населеного пункту Старогнатівка, що в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Схід».
Внаслідок ворожого вогню військовослужбовець зі складу Об’єднаних сил отримав важке поранення.
Воїну оперативно було надано медичну допомогу та, на жаль, врятувати його життя не вдалося.
Командування операції Об’єднаних сил висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого захисника. На зухвалі дії противника наші воїни відкривали вогонь у відповідь.
Про дії збройних формувань Російської Федерації повідомлено представників ОБСЄ через Українську сторону СЦКК.
Українська сторона СЦКК повідомляє про грубі порушення з боку збройних формувань РФ та її найманців. Так 10 березня зафіксовано проведення інженерних робіт з обладнання позицій в напрямку підрозділів Збройних Сил України на непідконтрольній Уряду України території, в районі населеного пункту Калинове.
Українською стороною СЦКК негайно вживалися заходи щодо припинення порушень, передбачені координаційним механізмом.
Станом на 7 годину ранку, 11 березня, обстрілів не зафіксовано. Обстановка в районі проведення операції Об’єднаних сил контрольована українськими воїнами.

У неділю, 14 лютого, на Донбасі в районі Новолуганського загинуло троє українських військових, підірвавшись на мінах. Жертвами стали два жителі Кременчука – 46-річний капітан Олександр Войтенко і 33-річний солдат В’ячеслав Олексієнко, а також 26-річний солдат Дмитро Мироненко з Харкова. Точні причини трагедії невідомі досі.

Детальніше про те, хто загинув, читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

“Ніби й не було людини”
Наталія Войтенко, дружина загиблого капітана Олександра Войтенка, досі не може отямитися. З гіркотою розповідає про той день, коли не стало її коханого Саші, з яким разом вони були з 1998 року, коли вона ще навчалася в медучилищі.

“Напередодні, 13 лютого, ми говорили з ним по телефону близько 12 ночі. Наступного дня у мене був вихідний, і він сказав, що до 10-ї години ранку дзвонити не буде, щоб я виспалась. Був День закоханих, я прокинулася і набрала його номер приблизно о 9:43. Але він був поза зоною. Як і інші його номери. Я подумала, що, можливо, зайшов у штаб, там зв’язку немає. Минула година, друга, а зв’язку з чоловіком не було. Я нервувала, набирала його, але безуспішно. Мені залишалося тільки чекати. Згадала, що він там втратив свої окуляри, вирішила сходити і купити йому нові. Хотіла відразу відправити їх поштою, знову набрала, щоб уточнити адресу відділення. Але він продовжував бути поза зоною”, – розповідає OBOZREVATEL Наталя.

Повернувшись додому, Наталя почала готувати, коли пролунав дзвінок подруги. “Вона тільки сказала: “Наташа” – і зробила паузу, я відразу зрозуміла, що Саші немає. Виявляється, вже всі соцмережі, весь інтернет, наші місцеві ЗМІ писали про те, що Олександр Войтенко загинув, а я цього не знала, ніхто з командування так і не подзвонив мені, не повідомив і не висловив співчуття. Ніби й не було людини. Тільки трохи пізніше прийшов військком”, – каже вона.

Дружина загиблого капітана досі до пуття не знає, як і чому загинув її чоловік.

“За уривчастими даними знаємо, що вони підірвалися на протитанкових мінах десь у районі Новолуганського, і все. Достовірно відомо лише одне – Саші з нами вже немає. Досі з командування ніхто так і не вийшов на зв’язок. Мені здається, що це не по-людськи щодо нас”, – вважає Наталія.

Зайко, я їду в один бік”
Олександр і Наталія познайомилися 1 квітня 1998 року, в День сміху. Наталя згадує, що Саша у військовій формі часто приїжджав до неї в училище, на перервах привозив щось смачненьке. Всі дівчата були в захваті від парубка у формі.

“Як виявилося, наші батьки добре були знайомі, вони обидва були начальниками ДАІ у нас у Кременчуці. Але ми, діти, не були знайомі. А з’ясували все випадково на другому побаченні. Виходить, що в нашій родині багато хто був військовим, мій батько полковник, Сашин тато – підполковник, рідний брат – майор. Тільки всі вони служили в міліції. А чоловік був військовим. Він закінчив Вище командне ракетно-зенітне училище, служив у ВДВ, потім в “Альфі” СБУ. А на фронт пішов у березні 2018 року”, – згадує Наталя.

Рішення про те, щоб іти на війну, Войтенко ухвалив самостійно, а сім’ю поставив перед фактом. Хоча рідні були проти, але вдіяти було нічого не можна. Він пояснив, що хоче підтримати хлопців і друзів, які перебувають на Донбасі.

На останню свою ротацію Олександр вирушив на початку грудня: “У мене ніяких поганих передчуттів не було, а у нього були. Він мені говорив: “Зайко, я їду в один бік”.

Я сердилася, я не могла цього чути. За півтора тижня до загибелі у нього піднялася температура. У нього була проблема зі щелепою, вона опухла. Я дуже його просила весь цей час: “Сашо, ляж у госпіталь, у тебе температура, тобі погано”. Але він весь час знаходив відмовки: якусь справу потрібно закінчити, не міг кинути молодих солдатів, ніким було його замінити, нікому служити. Він уже зв’язався з лікарями з Київського госпіталю, які раніше його оперували, вони попросили надіслати знімок. Я так просила його зробити цей знімок і поїхати в госпіталь… Але він постійно повторював: “Не можу кинути пацанів. Так треба, Зайко”, – каже Наталя.

Завжди стояв за правду
Однокурсник Войтенка по навчанню у військовому училищі Єгор згадує: “Ми вчилися з ним, були в одній батареї, в одному взводі, в одному відділенні. Як то кажуть, їли з одного казанка. В училищі весь педагогічний склад був з офіцерів, які пройшли бойові точки від В’єтнаму до Афганістану. Тому з першого курсу в нас виховували поняття любов до Батьківщини. Він був дуже принциповим і завжди стояв за правду. За чотири роки, коли кожен день поруч, уся людська гниль випливе. А він був справжнім, батьки виховали в ньому гідну людину”, – говорить OBOZREVATEL його колишній однокурсник.

Після закінчення училища Олександра та Єгора розподілили у різні частини, але зв’язок вони підтримували до останнього. З початком війни між друзями сталося непорозуміння. “Я першим вирушив на війну. Подзвонив йому, щоб сказати, але зв’язок був дуже поганий. Він подумав, що я вирушив воювати на інший бік, на сторону ворогів. Він усім, із ким ми навчалися раніше, з досадою розповідав, що я, найкращий друг, – зрадник. Але ви б чули його радість, коли нарешті ми зрозуміли один одного. Він був дуже порядною людиною, таких справжніх одиниці. Я втратив вірного друга, вічна пам’ять, брате, колись зустрінемося”, – каже Єгор.

“Захищаю свій будинок і талановитих людей”
Ще одним загиблим виявився 33-річний В’ячеслав Олексієнко, теж родом із Кременчука. Приблизно півтора року тому він одружився, це був його другий шлюб. Не всі друзі навіть знали про це.

На Донбасі В’ячеслав воював уже давно. В одній зі своїх відповідей під постом на сторінці у ФБ він написав промосковському тролю, який запитав його, за що воює: “Я захищаю свій власний дім, свою державу, розумних і талановитих людей”.

Як розповів нам рідний дядько В’ячеслава, Анатолій Олексієнко, той був єдиним сином у родині, а своїх дітей у нього не було. “Мама дуже сильно переживає його загибель. Він був у неї один. Слава відслужив в армії, повернувся додому. Особливо роботи тут, у Кременчуці, не було, і він вирішив, що поїде воювати. Звичайно, рідні його відмовляли, але він сказав, що хтось повинен бути там. Перед цим він одружився і поїхав в АТО. Потім повернувся, трохи попрацював, але вирішив податися на Донбас. Уклав контракт на п’ять років, і все”, – каже дядько.

До війни В’ячеслав працював у службі безпеки магазину “Нова лінія”. “Я його знав як добру людину. Він завжди допомагав, та й свої обов’язки виконував чесно. Після “Нової лінії” він відразу пішов на війну. Для нас усіх його загибель велика втрата”, – розповів нам його колишній колега Артем.

Третій загиблий від вибуху – 26-річний Дмитро Мироненко з Харкова. Нам не вдалося зв’язатися з його рідними. Як видно з фото, Дмитро з великої родини, на своїй сторінці він написав, що в нього є ще два брати.

Про це повідомляється на Facebook-сторінці 30 окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького.

“Він загинув від мінно-вибухової травми, несумісної з життям. У липні йому б виповнилося 46 років”, – йдеться в повідомленні.

Загиблий завжди дбав про всіх, навіть перебуваючи у відпустці, Леонід завжди здавав кров в госпіталі для поранених побратимів.

“Його контракт добігав кінця, і вже через місяць, в липні, він міг повернутися додому, мріяв відсвяткувати весілля своєї єдиної дочки і повернутися назад до своїх бійців. Але, на жаль, не судилося”, – додають в бригаді.

За Добрянським вдома сумують не тільки побратими, а й дружина з 24-річною дочкою.

Відео було записано на ділянці, прилеглій до окупованої території, контрольованої бойовиками “ЛНР”.

Автор запису зазначає, що російські військові “до чогось готуються”.

Збройний конфлікт у Донецькій і Луганській областях між українською армією і проросійськими бойовиками почався у квітні 2014 року. Із 14 квітня 2014-го урядові сили проводили на Донбасі антитерористичну операцію. 30 квітня 2018 року АТО офіційно завершилася, замість неї, відповідно до закону про реінтеграцію Донбасу, почалася операція Об’єднаних сил.

Про це повідомив голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський на своїй сторінці у Facebook.

Страшного горя наробили рашисти у селищі Троїцьке: обстріляли будинки місцевих жителів та вбили 13-річного хлопчика і його тата,
– повідомив чиновник.

За його словами, під час обстрілів також зазнав поранень у ногу старший брат загиблого хлопчика, та його мама, яка вранці померла у лікарні.

“9:00 Щойно стало відомо, що жінка померла у лікарні. Царство їй Небесне”, – додав Жебрівського.

Очільник Донеччини розповів, що родина мешкає у Миронівському, але приїхала в Троїцьке на дачу. Коли вночі почався ворожий обстріл, уся сім’я спустилася у підвал і просиділа там тривалий час. Вже коли всі подумали, що небезпека минула та вийшли з підвалу, раптом прилетів останній снаряд, від уламків якого і загинули люди.

Нагадаємо, 17 травня, проросійські бойовики 60 разів відкривали вогонь по позиціях сил Операції Об’єднаних сил. Внаслідок ворожого обстрілу поранено семеро українських військовослужбовців і двоє мирних жителів, ще двоє цивільних загинули.

Про це заявила віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе, передає “УНН”.

За її словами, це неможливо через те, що прийняття рішення про миротворчу операцію триває протягом пів року.

“Я не бачу, в який спосіб ми могли б мати миротворців на Донбасі до кінця цього року. Тому розмови про те, що миротворці можуть зайти протягом кількох місяців, передчасні”, – наголосила чиновниця.

Нагадаємо, Президент України Петро Порошенко заявив, що миротворча місія ООН на Донбасі має охопити всю окуповану територію, включаючи тимчасово неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону.

Що таке миротворча місія? Це дії міжнародної спільноти задля запобігання виникненню міждержавних або внутрішніх конфліктів. Операції зі встановлення миру проводяться за обов’язкової згоди сторін конфлікту. У 2017 році Президент України Петро Порошенко висунув ідею введення миротворців на всю територію Донбасу. У відповідь на це президент Росії Володимир Путін висунув вимогу, що миротворці повинні перебувати на лінії розмежування “і ні на жодних інших територіях”.

З такою заявою під час допиту в суді у справі обвинуваченого в державній зраді екс-президента України Віктора Януковича виступив в середу, 11 квітня, секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов.

Він також поскаржився на те, що Україна не має військових засобів, щоб протистояти Росії.

“У нас немає військових засобів, щоб протистояти такій ядерному державі, як Росія, в разі застосування нею всього арсеналу зброї. Саме тому, як в лютому-березні 2014 року, так, на жаль, навіть зараз, коли ми маємо боєздатну армію… Ми не можемо оголосити війну агресорові, тому що РФ – ядерна держава”, – повідомив Турчинов.

Таким чином він відповів на питання захисту Януковича про те, чому влада не оголосила війну Росії після анексії Криму.

Про це він повідомив в інтерв’ю виданню “Обозреватель”. Боєць згадав, як на початку війни священики УПЦ МП відкрито співпрацювали з проросійськими терористами в Слов’янську.

“Під Слов’янському точно було відомо, що сепаратисти благословлялися і хрестилися в храмах Московського патріархату. Та боєприпаси сепары там ховали, і снайперські групи у них ночували, ховалися”, – каже Вадим.

АТОшник вважає, що Московський патріархат – абсолютно вороже явище для України.

“Знаєте, я свого відносини ніколи не приховував і буду до кінця своїх днів стверджувати, що УПЦ МП – це ракова пухлина на тілі нашої держави. І її треба видаляти хірургічним способом – як явище”, – заявив боєць. Сухаревський запропонував вирішити проблему з УПЦ МП в Україні радикальним чином.

“Табличку зірвати і повісити іншу, що там тепер – храм Української греко-католицької, Української православної церкви Київського патріархату або будь-якої іншої конфесії. І все. Це дозволить вирішити проблему глобально. Тому що коли на території Івано-Франківської або Львівської області благословляють Миколи II і проклинають Мазепу – ну, вибачте мене”, – обурився він.

Військовий уточнив, що є прихильником силового методу вирішення цієї проблеми.

Про це заявив прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков, передає “РИА Новости”.

Як відомо, раніше президент РФ Володимир Путін наголосив, що Росія не проти введення миротворчої місії ООН на Донбас, але необхідно домовитися про це з фейковими “Л/ДНР”.

За словами Пєскова, позиція Кремля у справі розміщення міжнародних моніторингових місій на Сході України залишилась незмінною.

“Позиція Росії абсолютно послідовна і добре відома. Основна думка полягає в тому, що неможливо взагалі ухвалювати будь-які рішення про розміщення міжнародних місій без переговорів і досягнення згоди і консенсусу з представниками республік Донбасу. Саме про це говорив президент Путін”, – сказав прес-секретар російського лідера.

Нагадаємо, 5 березня міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що Фінляндія готова долучитися до миротворчої місії ООН на Донбасі, але потрібно ще тиснути на Росію щодо формату такої місії.

Що таке миротворча місія? Це дії міжнародної спільноти задля запобігання виникненню міждержавних або внутрішніх конфліктів. Операції зі встановлення миру проводяться за обов’язкової згоди сторін конфлікту. У 2017 році Президент України Петро Порошенко висунув ідею введення миротворців на всю територію Донбасу. У відповідь на це президент Росії Володимир Путін висунув вимогу, що миротворці повинні перебувати на лінії розмежування “і ні на жодних інших територіях”.

President of Ukraine Petro Poroshenko in the camp of the anti-terrorist operation in Kharkiv oblast..

Відповідний запис з’явився на сторінці Президента України у неділю, 4 березня, пише “24 канал“.

“ЗСУ слід укріпити настільки, щоби вони були не лише обороноздатними, але й спроможними звільнити окуповані території”, – йдеться в повідомленні.

Варто додати, що 3 березня Президент України Петро Порошенко своїм указом затвердив таємне “Положення про Сили спеціальних оперaцій Збройних Сил України”.

Сьогодні, 22 лютого, на Житомирщині прощатимуться з медсестрою Сабіною Галицькою.

Медик 10-ї Окремої гірсько-штурмової бригади загинула на фронті під час обстрілу. Військові їхали до Катеринівки допомагати місцевим, але дістатися населеного пункту не змогли. Попри домовленості про припинення вогню, бойовики обстріляли авто із протитанкового ракетного комплексу. Сабіна загинула на місці: їй було 23 роки.

Свого часу дівчина працювала акушером на Житомирщині. Згодом пройшла навчання у “ДеснІ” та підписала контракт зі Збройними силами, де працювала медиком. У неї залишились батьки та брат.

Трагедія сталася 20 лютого, ще одного бійця було поранено.

Сьогодні, 13 лютого, Європейський суд із прав людини визнав законною відмову України здійснювати соцвиплати жителям на непідконтрольних територіях Донбасу.
Про це заступник міністра юстиції Сергій Пєтухов написав у Facebook.
“ЄСПЛ підтвердив, що Україна зробила все можливе для забезпечення соціальними виплатами жителів окупованого Донбасу”, – повідомив Півнів.

Крім того, Європейський суд встановив, що у зв’язку зі збройним конфліктом на Донбасі уряд України фізично не може платити пенсії на тимчасово неконтрольованої території. Тому даний факт не є порушенням Конвенції прав людини.
Раніше портал “Знай.uа” повідомляв, що законопроект про підвищення пенсій військовим пенсіонерам вже розроблений і вчора його направили на вивчення у всі силові відомства.

Про це секретар Ради національної безпеки та оборони України Олександр Турчинов заявив у інтерв’ю “Громадському“.

“На це піде кілька тижнів. Проблема планування військової опeрaції на сході в тому, що ти не розумієш, скільки військ тобі буде протидіяти, скільки Росія залучить дивізій, корпусів, полків або армій. У цьому, безумовно, проблема планування військової опeрaції, коли не знаєш реальний потенціал ворога”, – пояснив він.

Турчинов впевнений, що бойовики не зможуть довго протриматися без використання російських військ, що стоять на кордоні з Україною.

Так, там багато жителів із Донбасу, але вони підпорядковані виключно військовому керівництву, вони живуть за військовими статутами РФ, використовують російську збрoю, мають централізоване матеріально-технічне забезпечення російського Генштабу. Це підрозділи Росії, з якими ми ведемо вiйну, незважаючи на те, що там дуже багато зрадників, українців, які в них залучені,– наголосив політик.

За словами секретаря РНБО, серйозну проблему являє собою так званий “другий ешелон”, який розміщений вздовж українського кордону.

“Це потужні відновлені підрозділи, і зокрема авіаційні. До того ж, прокладена додаткова залізнична колія, яка дозволяє з центральної Росії дуже швидко перекидати війcька до наших кордонів. Такий військовий потенціал, сконцентрований уздовж кордону, не потрібен для мирних заходів. Він може використовуватися тільки для наступальних заходів. Це дуже серйозна проблeма”, – розповів Турчинов.

Відповідні фото журналіст виклав у своєму блозі.

Потяги сюди більше не їздять. Залізницю ще три роки тому завалило уламками мосту, і від тоді їх так і не прибрали. Нові будівлі залізничного вокзалу, які побудувала проклята Україна до Євро-2012, стоять занедбані, з побитими вікнами, які лише місцями забиті фанерою. Дах протікає, всередині весь час вода, перекриття гниють,
– написав Казанський.

Блогер додав, що будівля нікому не потрібна і скоро стане повністю непридатною.

Казанський також розповів, що незважаючи на те, що вокзал давно не функціонує, люди, як і раніше, приїжджають туди.

“Люди сюди приїжджають, але вже не для того, щоб кудись поїхати. А для того, щоб поговорити по телефону. Адже люди Захарченко відрізали в Донецьку український мобільний зв’язок. Тепер МТС ловить тільки на околицях, де сигнал добуває з української сторони”, – зазначив журналіст.

Затоплена підлога донецького вокзалу

Розбиті вікна у будівлі вокзалу в Донецьку

Зруйнований вокзал у Донецьку

Люди приїжджають до вокзалу в Донецьк, щоб зловити сигнал мобільної мережі

Таку думку сайту “24” висловив політичний експерт Василь Мокан.

За словами експерта, Москва намагається пролобіювати так звану формулу Штайнмаєра (екс-глава міністерства зовнішніх справ ФРН – “24”), яка передбачає поступки Росії в плані безпеки, у варіанті Кремля – з боку бойовиків, що мають йти паралельно з виконанням Україною політичної частини мінських угод. Україна, як відомо, наполягає спочатку на виконанні безпекової частини, а потім обговорювати політику.

Цей принцип Сурков намагається лобіювати на переговорах із Волкером – поступове введення миротворців на Донбас. Вочевидь, саме рішення може бути проголосоване в Радбезі ООН як консенсус, а далі потрібне погодження мандату місії. І на цьому етапі Росія вимагатиме розширення мандату миротворців у прив’язці до виконання Україною політичної частини “Мінська-2”. Це ризик,
– переконаний Василь Мокан.

Як наголошує політолог, Україну можуть поставити перед вибором, що введення миротворців залежатиме від виконання нами мінських угод. Зокрема, ухвалення закону про амністію бойовиків, проведення місцевих виборів в ОРДЛО, відведення озброєння і внесення змін до Конституції – надання окупованим територіям особливого статусу. Контроль над україно-російським кордоном, за його словами, – фактично останній етап, коли Україна виконає всі політичні зобов’язання.

Якщо Україна не погодиться виконати політичну частину “Мінська-2” як умову введення місії ООН, то нас можуть звинуватити у зриві переговорів щодо миротворців і ескалації конфлікту. Але США позицію України на переговорах враховуватимуть і лобіюватимуть наші інтереси. Хоча без згоди РФ рішення ні про місію ООН, ні щодо її мандату в Радбезі не ухвалять,
– нагадує Мокан.

Політолог також додає, що на запланованій в березні зустрічі Волкера і Суркова розглядатимуться всі можливі точки дотику щодо компромісного варіанту резолюції ООН. До того ж, зауважує він, опублікований США так званий чорний “кремлівський список” уже почав давати ефект ще до офіційних санкцій проти конкретних людей з оточення Путіна. Тому до наступної зустрічі Росія проаналізує всі ризики для себе, і оцінить, наскільки цей чинник може стати фактором тиску на переговорах у форматі Волкер-Сурков.

Нагадаємо, ЗМІ повідомляють, що чергова зустріч між спецспердставником Дерджепу США Куртом Волкером та радником президента Росії Владиславом Сурковим щодо розміщення миротворців на Донбасі може відбутися в березні. Говоритимуть про умови введення миротворців на Донбас. В Росії висунули свої пропозиції: миротворці мають бути лише як охорона спостерігачів ОБСЄ, а не повністю контролювати окуповані території, включно з непідконтрольною Україні ділянкою українсько-російського кордону. Таку пропозицію зі сторони США та України у Росії називають “спробою залити старе вино у нові міхи” і переконують, що таким чином офіційний Київ не планує виконувати мінські домовленості.

Про це повідомили у Херсонському обласному військовому комісаріаті, передає 24 канал.

Хлопець служив у 160 зeнiтно-paкетній бригаді.

“Близько 13:30, під час виконання бoйових завдань в районі населеного пункту Талаківка Донецької області кyля воpoжого cнaйпeра тpaгічно обіpвала юне життя військовослужбовця вiйськової частини А2800 старшого матроса Скупейко Артема Вікторовича”, – розповіли у комісаріаті.

Відомо, що пpoщання з Героєм відбудеться 1 лютого у його рідному селищі Горностаївка.

Боєць батальйону “Азов” Євген Чуднецов з Макіївки згадав, як над ним знущалися бойовики під час його перебування в полоні “ДНР”. Про те, що було найстрашнішим, військовий розповів в інтерв’ю “Гордону”, передає Корупція.Інфо.

28-річний Євген Чуднецов запевняє, що найстрашніше – не фізичний тиск, а моральний.

“Найстрашніше – не фізичний, а моральний тиск, коли родичам погрожують. Сепари мені говорили: “Зараз, падла, поїдемо і твою сестру згвалтуємо”. За себе, звичайно, теж переживав. Я ж з добробата, з “Азова”, та ще місцевий з Макіївки. Це для них взагалі червона ганчірка”, – сказав він.

“Через що я перший раз там, в Дебальцеве, отримав? Приходить з комендатури здоровань, мізки промиває: ось, мовляв, у нас на Донбасі тільки місцеві воюють – шахтарі та заводчани. Ну я ляпнув: “А ось цей бурят – місцевий шахтар чи заводчанин?” і відразу отримав. Він мені кричить: “Що за беззаконня, хто вас сюди кликав?” Я відповів: “Ти мені, місцевому з Макіївки, розповідати про беззаконня будеш?” Привів йому пару випадків. Наприклад, коли п’яні “ополченці” не хотіли платити таксистові, витягли його, дали по морді, а під машину гранату закинули”, – додав Євген Чуднецов.

Дірки в дахах, зруйновані стіни, залишені речі та жодної живої душі, окрім українських бійців, – селище на лінії вогню, тому ніхто тут не живе. Вояки по коліно в снігу тримають оборону. У мороз і холод вони тихо роблять свою справу, хоча й розуміють: там, у тилу, ставлення до війни вже інше, передає Корупція.Інфо

Гуркіт ворожої техніки дуже добре чути вже кілька днів. Наші солдати фіксують пересування вантажних автомобілів – із Горлівки привозять свіжі сили. Саме тут, на Світлодарській дузі, наші хлопці з батальйону Донбас-Україна помітили та вдало поцілили у КрАЗ, як показала потім розвідка – з російськими артилеристами, наших на тій стороні немає.

Що ближче наші війська підходять до Горлівки, то інтенсивніше працює ворожа артилерія. Правило “снаряд двічі у одну вирву не потрапляє” тут просто не спрацьовує. Тому хлопці радіють: мінус одна вантажівка з російськими боєприпасами та проросійськими бойовиками.

Таку думку сайту “24” висловив політичний експерт Сергій Постоловський.

Ця заява продиктована об’єктивною реальністю. Мінськ не працює. Угоди не виконуються. Отже, потрібен інший формат. США намагаються його створити, хоча навряд чи вони будуть його безпосередніми учасниками,
– розповідає експерт.

Постоловський зауважує: між Білоруссю і Росією – особливі стосунки, і на переговорах у Мінську першу скрипку грає Москва. Якщо США змінюватиме майданчик, то Вашингтон вибиратиме і акторів – переговірників. При цьому США залишатимуться за кулісами і будуть ляльководами. Але, підкреслює політолог, є питання, чи вдасться в новому форматі посадити Росію за стіл переговорів як сторону збройного конфлікту проти України.

Москва прекрасно розуміє: якщо змінюється місце переговорів, то зміняться і умови. В нових договорах Україна і Захід в особі США можуть наполягати на виключенні пунктів про особливий статус ОРДЛО і проведення там місцевих виборів. Москва ж зберігає позицію, що Україна має напряму домовлятися з бойовиками. Риторика Росії незмінна вже чотири роки. США шукають варіанти, тому що Росія не йде на поступки,
– наголосив Сергій Постоловський.

Нагадаємо, президент США Дональд Трамп пропонує перенести переговори щодо врегулювання конфлікту на Донбасі з Мінська в інше місце.

За попередньою інформацією, бійці мають пробути за межами АТО в пункті попередньої дислокації близько півроку – щонайменше до липня 2018 року.

Про це розповіли бійці гірсько-піхотної бригади, з якими вдалося поспілкуватися нашій редакції.

Вивід бригади на відновлення розпочалося ще вчора, 20 січня. Сьогодні 128 бригада у повному складі включно з командуванням має покинути АТО.

Точне місце дислокації в АТО військові не називають, зауважуючи, що це район Попасної, Зайцева, Горлівка, Торець, тобто Донецька та Луганська області.

У соціальних мережах волонтери поширюють світлини бійців 128 бригади, які повертаються поїздами додому, та готуються зустрічати бійців вдома.

Зауважимо, що 128 закарпатська окрема гірсько-піхотна бригада, відома також як «Закарпатський легіон» є однією з найбільших у Збройних силах України, дислокується по всій Закарпатській області з штабом у Мукачеві.

Про це заявив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак в інтерв’ю виданню “Радіо Свобода”.

За його словами, у плані заходів генерального секретаря ООН на цей рік – вирішення конфлікту на Донбасі. Адже останні три роки цього у планах не було.

“Я хочу, щоб це відбулося у цьому році. І я маю на це надію. І маю деяку інформацію. Так що будемо рахувати”, – сказав Гримчак.

Закон про реінтеграцію Донбасу (№ 7163 “Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях”) прийнято на засіданні Верховної Ради України від 16 січня 2017 року. За відповідне рішення проголосували 280 нардепів, передає Корупція.Інфо

Застосування ЗСУ для стримування російської агресії на Донбасі

У законі зазначено, що Верховна Рада дає свою згоду на рішення президента України про використання Збройних сил та інших військових формувань для стримування та протидії російській агресії. Також дається згода парламенту на застосування військ для забезпечення державного суверенітету над тимчасово окупованими територіями. Зокрема, для забезпечення національної безпеки і оборони, стримування російської агресії пропонується дозволити залучення сил і засобів (особового складу, зброї, бойової техніки, спеціальних та інших матеріально-технічних засобів) ЗСУ, Служби безпеки України та зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Держслужб транспорту, спецзв’язку і з надзвичайних ситуацій, Управління держохорони, МВС, Нацполіції та Нацгвардії.

Щодо дій окупаційної адміністрації на окупованих територіях Донбасу Закон закріплює положення про те, що Україна не несе відповідальності за протиправні дії Росії, її збройних сил, інших військових формувань та окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Крім того, щодо Росії в документі вживається термін “держава-агресор”, а окупаційна адміністрація визначена як збройні сили, інші військові формування, державні органи Росії та підконтрольні їй самопроголошені органи. Тимчасова окупація частини Донбасу нелегітимна і не створює для РФ жодних територіальних прав, а діяльність російських збройних сил та інших військових формувань, окупаційної адміністрації є незаконною, та будь-який виданий у зв’язку з такою діяльністю акт недійсний і не створює правових наслідків.

Межі тимчасово окупованих територій на Донбасі

Закон уповноважує Міністерство оборони визначати за поданням Генерального штабу ЗС України кордони тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях. Документом пропонується визнати окупованою територію, прилягаюче територіальне море та повітряний простір в межах ОРДЛО, де збройні сили РФ та окупаційна адміністрація встановили і здійснюють окупаційну владу та загальний контроль РФ.

Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ Відповідно до закону, замість штабу антитерористичної операції (АТО) для стримування та відсічі російської агресії на Донбасі буде створено об’єднаний оперативний штаб Збройних сил. Передбачається, що на штаб буде покладено безпосереднє керівництво силами і засобами ЗСУ, інших військових формувань, МВС, Нацполіції та Державної служби з надзвичайних ситуацій, які залучаються до заходів щодо забезпечення безпеки і оборони.

Начальнику оперативного штабу надається право з урахуванням ситуації та за погодженням з СБУ і Міністерством з питань окупованих територій визначати порядок в’їзду/виїзду громадян, переміщення товарів на тимчасово окуповану територію, а також режим уздовж лінії розмежування. Також на штаб покладається координація і контроль за діяльністю військово-цивільних адміністрацій, а в разі їх створення в умовах воєнного стану – військових адміністрацій.

280 – за!
Ми продовжуватимемо прокладати шлях для реінтеграції окупованих українських земель політико-дипломатичним шляхом.
Це – ключовий сигнал Закону, який сьогодні ухвалила ВР за моєї ініціативи.
Це – сигнал і для Донбасу, і для Криму: ви – невід’ємна частина України. pic.twitter.com/E81iZui7S1

— Петро Порошенко (@poroshenko) 18 січня 2018 р.

Законопроект №7163 є першим документом в порядку денному Верховної Ради.

Згідно з документом, Російська Федерація визнається державою – окупантом, погіршує права людини в зоні АТО і посилює владу військових на цій території.

За словами народного депутата Світлани Заліщук, у багатьох міжнародних організацій є претензії до закону. Наприклад, у Червоного Хреста. У ньому не розуміють кордонів “сірої зони”, в якій офіційно дозволяється порушувати права людини.

У свою чергу, народний депутат від Блоку Петра Порошенко Іван Винник повідомив, що до законопроекту подали понад 700 правок, частина яких розглянуть в ході засідання парламенту.

Жителі окупованого міста все-таки відвідують цвинтарі біля церкви на вулиці Стратонавтів, незважаючи на велику кількість боєприпасів. «Як повідомив спостерігачам священик у церкві на вулиці Стратонавтів, близько 1 км на північ від центрального залізничного вокзалу Донецька на маленькому кладовищі дуже багато боєприпасів», – відзначили в ОБСЄ.

Священик додав, що люди все одно ходять на кладовище, незважаючи на ризик постраждати від боєприпасів. Небезпеку також підсилює наявність густої рослинності. Про велику кількість боєприпасів розповіла також літня пара, яка живе неподалік.

Нагадаємо, спостерігачі ОБСЄ заявили, що протягом 28 грудня 2017 року було зафіксовано близько 75 вибухів у Донецькій і Луганській областях.

Таку думку висловив політолог Кирило Созанов на своїй сторінці у Facebook.

“Перша група і перший сценарій – піти з Донбасу вже у 2018 році. Так звані “голуби миру”. Поміняти полонених, просунути мінімальні можливості особливого статусу для регіону і закрити питання на версії “в Україні був громадянський конфлікт, але він завершений”, – вважає експерт.

За його словами, за таким сценарієм анексований Крим залишити в складі Росії, але з нього знімуть санкції за війну на Донбасі, а Володимира Путіна зроблять “миротворцем”.

Друга група і другий сценарій – яструби. Вони вважають, що вихід РФ з Донбасу призведе достатньо швидко до втрати України. Що стратегічно для Росії набагато гірше, ніж санкції і проблеми з вмістом ОРДЛО,
– зазначив Созанов.

Ця група, за словами політолога, переконана, що за будь-яку ціну потрібно підтримувати конфлікт на Донбасі, щоб економічно і політично заблокувати інтеграцію України в ЄС.

Традиційно терористи зустрічали 2018 рік на площі Леніна, де стояла новорічна ялинка, виступали так звані народні артисти «ДНР», а п`яні бойовики ходили з автоматами та запускали піротехніку.

Бойовики «ДНР» вирішили скасувати на Новий рік комендантську годину. Однак цим скористалися не всі мешканці міста, оскільки окупований Донецьк заполонили п’яні терористи зі зброєю.

«П`яних у дим бойовиків ми почали помічати ще числа з 25-го грудня. Жартували, що вони відзначили католицьке Різдво. А потім подивилися – так вони просто не просихали! І в Новий рік вони вешталися вулицями, судячи зі звуків – тільки вони й гуляли вночі», – повідомив місцевий житель Артем.

Місцевій жительці Олександрі, це нагадало Середньовіччя. Найбільше жінку розізлив запуск феєрверків: звуки вибухів лунають у місті весь час.

«Злість бере через цих любителів феєрверків – ну що вам, мало бабахає під вікнами за весь цей час?! Середньовіччя якесь. Або інших розваг не залишилося?», – зазначила вона.

Своєю чергою мешканка Анастасія вважає, що всі святкування були зроблені для замилювання очей, оскільки протягом трьох років так звана влада Донецька не робить жодних кроків для облаштування міста. Проте кошти на танці та Снігуроньку є завжди.

«Жити в цьому постійному приниженні, у положенні якихось покидьків суспільства вже немає ніяких сил. Я живу в Київському районі Донецька, і мене вже просто вивертає від обурення. Одні танцюють, і танцюють, інші не можуть третій рік дірку в даху закрити – немає ні грошей, ніякої іншої матеріальної допомоги», – повідомила Анастасія.

У випадку, коли центральна площа міста хоч якось нагадувала цивілізацію, то околиці Донецька викинуті із життя, де у кращому випадку проводять ярмарки.

Українська волонтерка втрапила в гучний скандал з алкоголем на передовій. Любов Чернецька поскаржилася в соцмережі, що Генштаб ЗСУ не дозволив їй передати бійцям “освячені речі”, передає Корупція.Інфо

Про це жінка написала у соцмережі Facebook.

Як з’ясувалося згодом, що серед тих “освячених речей” для бійців було і три десятки пляшок кагору. Цей факт викликав палкі дискусії серед українців.

Так, громадський активіст Роман Донік вважає, що випивку волонтеру підкинули.

Багато коментаторів також засудили Чернецьку за спробу передати алкоголь на передову. У свою чергу волонтер спробувала довести опонентам свою правоту, посилаючись на релігійний аспект.

“Освячені речі бійцям АТО, це понад 30 пляшок спиртного, через яке в АТО трапляється загибель бійців та самогубства. Вживання спиртного в районі виконання завдань суворо заборонено”, – написав Аріслав Пастернак.

“Сповідування певної віри не дає права ящиками возити спиртне”, – додають користувачі.

Про це суддя шоу “Х-Фактор” розповів у програмі “Гордон”. За словами Андрія Данилка, він цікавиться політикою, тож в курсі головних подій в Україні. Він переконаний, що Крим просто здали Росії.

“Крим анексували, і мені ніколи не було зрозуміло, чому за нього не боролися. Думаю, що Крим віддали. Я не можу зрозуміти, як можна було взяти і віддати”, – обурюється співак.

Данилко зазначив, що представникам шоу-бізу, мабуть, не варто коментувати подібні речі, адже таких темах треба детально розбиратися. Він підкреслив, що не вірить ні українській стороні, ні російській.

Весь час йде прикривання якимись гаслами: “Ми всі так любимо Україну”. А при цьому ти розумієш, що вона розвалюється,
– сказав виконавець.

Андрій додав, що дуже б хотів, щоб президент України дбав про громадян навіть тоді, коли собі в шкоду. Кого Данилко бачить майбутнім президентом, він не сказав, лише зазначив, що наразі таких кандидатів не бачить.

До слова, Андрій Данилко в новорічну ніч виступав для росіян під Москвою.

Про це в коментарі “Обозревателю” заявив екс-глава Міністерства закордонних справ України Володимир Огризко.

“Росія повинна піти з Донбасу і Криму, тоді в нашій країні все налагодиться”, – зазначив він.

У той же час колишній міністр додав, що поки мобілізувати міжнародне співтовариство до таких рішучих кроків не вдається, а отже даний процес затягується.

На питання “Обозревателя”, чи зміниться політика Путіна по відношенню до України після виборів президента в Росії, Володимир Огризко відповів, що вплинути на ситуацію може тільки страх країни-aгрeсoра втратити свої привілеї.

“Путін повинен відчути, що продовження такої авантюрної політики щодо нашої держави може дорого йому коштувати”, – сказав екс-міністр.

У цьому контексті він нагадав про обіцянку США опублікувати списки російських олігархів, які заробили гроші нечесним шляхом і вивели їх за кордон. Володимир Огризко припустив що вплив на Путіна через його найближче оточення може дати позитивний результат.

Публікацію групи “Бойкот російського кіно” поширив на своїй сторінці в Facebook активіст руху “Відсіч” Сергій Оснач.

У групі навели приклад деякі “рашистські” висловлювання актора.

“Я підтримую Путіна. Знаю, що таке перельоти, і, чесно кажучи, дивуюся, як він встигає всюди літати і коли він спить. А наш міністр закордонних справ Сергій Лавров. Все хочу дізнатися: він удома взагалі живе? Снідає у Туреччині, обідає десь в Америці, а на вечерю прилітає в Одесу. Ось що називається справжня дипломатія, займається справою людина, а не нацьковуючи нікого”, – заявляв Соломін.

Крім цього актор не раз висловлювався щодо російської агресії на Донбасі, викручуючи це у властивій для кремлівських пропагандистів формі.

“Ваш же уряд не виконує Мінські угоди. Сказали відвести війська, а вони: “Ні, нехай ті спочатку відведуть”. Ми відвели, ваші продовжували стріляти. Потім відвели якісь маленькі пулеметики, але танки залишили. Вони що, не знали, що там ще люди живуть? А Донбас відвів щодо Мінських угод, значить, вони згодні, що потрібно розійтися на час, як у родині чоловіка з дружиною”, – заявляв він.

Соломін також стверджував, що в Україні йде “громадянська війна”.

“Дійсно, в Україні свої вбивають своїх же. Це нелогічно і несердечно. У мене це викликає протест. Потрібно сісти і поговорити, а не битися, не виходити на вулицю і влаштовувати мордобої. Я проти демонстрацій. Нічого хорошого в них немає. Для всіх країн світу є приклад – Україна. Всі демонстрації тепер називають “майданом”. Це єдине, що народила за останні три роки Україна”, – зазначив він.

Відносно війни на Донбасі і присутності російських військових він заявив, що це окремі люди, у яких є родичі в Україні.

“Це не армія, а окремі люди, у яких там родичі. Я знаю добровольців з багатьох міст, які там служать. Особисто з ними зустрічався. У них там діди поховані. Як же їх звинувачувати, що вони такі-сякі? У перші місяці там було дуже багато танків і техніки. Армія українська була до війни не готова, багато солдатів з вашої армії допомагали, віддавали зброю, а їхні місцеві жителі годували і говорили: “Хлопці, їдьте додому”. Це факти і проти цього не попреш. Повірте, якби Росія кинула туди ту техніку, в застосуванні якої її звинувачують, то наші війська б уже дійшли до Києва”, – сказав актор.

Він також заявив, що Крим перейшов Україні тільки в 1954 році.

“Я б на місці керівників України не говорив, що це українська територія. Вона до них перейшла тільки в 1954 році за часів Микити Хрущова. Зараз документи піднімаються. Україна і Росія тоді були єдині. Треба було тоді думати, коли Крим став самостійним півостровом. Тому я зараз не зрозумію, які претензії”, – сказав він.

Співачку-волонтера звинуватили в зміні політичної позиції і пригадали її колишні заяви, які прозвучали в 2014 році.

Свіже інтерв’ю співачки, в якому вона пояснила, чому Олександр Захарченко є маріонеткою Путіна, вийшло на каналі 112. Пізніше ролик з’явився в YouTube.

“Вони (Захарченко та його подільники в “ДНР “- ред.) отримали зброю від Росії. Там була російська зброя, всі російські бойові одиниці – я все це бачила, я свідок”, – розповіла Руслана.

За словами співачки, підтримка з Росії не прибула б “просто так”. Захарченко та його спільники “підписалися” на роль маріонеток Кремля.

Однак в мережі співачку вилаяли за протилежні висловлювання, з якими вона виступила в 2014 році, вперше приїхавши з Донбасу.

“Коли вона приїхала тільки з Донбасу, вона по-іншому говорила”, – зауважили в одному з коментарів.

Тоді ж Руслана заявила, що українські військові нібито “стріляють по своїх”.

“Я перша била себе в груди і кричала, що в Україні немає громадянської війни. Але я приїхала туди і побачила, що снаряди летять в своїх же. Ось до чого відноситься мій головний на сьогодні меседж: Стоп вогонь! Припиніть вогонь по своїх!” – висловилася співачка в студії УНІАН.

Тоді ж цитати Руслани підхопили російські пропагандистські ресурси.

Про це розповів звільнений з полону релігієзнавець Ігор Козловський після прибуття у Київ.

“Не можна сказати про українські настрої так, тому що люди, якщо і мають ті чи інші уподобання щодо України, але висловлювати відкрито їх побоюються. Тоталітарна система. Це такий зразок фантастичного міксу 37-их, 70-их років”, – додав він.

За словами Козловського, на Донбасі зараз змінилася ситуація і люди не задоволені тим, що відбувається, але не знають як бути.

Навколо дуже багато людей зі зброєю.Мирне населення не знає як вийти з цієї ситуації. І багато людей зі зброєю побоюються, що увійде Україна і вони опиняться за ґратами. Вони хотіли би амністії,
– пояснив він.

Екс-бранець зазначив, що Україні варто більше працювати з поширенням достовірної інорфмації.

“Це також люди. Вони по іншому розуміють світ і те що відбувається довкола. Треба з ними працювати – і в діалозі працювати, і працювати з тим, щоб вони отримували більш достовірну інформацію, щоб вони вчилися переварювати цю інформацію”, – додав він.

https://24tv.ua/ukrayina_tag1119

В інтерв’ю Brand Eins Кличко-молодший сказав, що відносини між Україною та Росією покращаться, а на українську економіку чекатиме зростання.

“Я переконаний у тому, що відносини між нашими країнами скоро покращаться. І після цього багато хто буде питати себе, як могло дійти до такого, що братні народи опинилися у стадії війни. Що один з них напав, а інший був змушений захищатися. У тому, що цей час настане, я не сумніваюся”, – заявив екс-боксер.

Більш того, Володимир Кличко вважає, що через три-п’ять років після закінчення війни українська економіка переживатиме велике зростання у порівнянні з сусідніми країнами.

“У України настільки великий потенціал, про який інші країни могли б тільки мріяти. Україна – це міст між Європою і Азією, тому по-іншому і бути не може. Потрібно лише, щоб на сході перестали стріляти. Як дуже правильно говорять: поганий мир кращий за добру війну”, – заявив брат мера Києва.

На професійному рингу Володимир Кличко провів 69 боїв. Останні два поєдинки проти британців Тайсона Ф’юрі та Ентоні Джошуа українець програв.

Таку заяву вона зробила в ефірі телеканалу ZIK, пише 24канал

“Після того, як відбудеться обмін, так чи інакше залишаться люди, яких не повернуть. Ви чули, що в списках на обмін є 74 людини, а в Мінських списках від України – 98 осіб. І є ще ті, які не знайдені. Тобто треба і побачити тих 20-30, яких з ОРДЛО не віддають, і знайти тих, кого не знайшли, і знайти місця пoхoвaння бeзвiсти знuклих – це треба комусь робити”, – заявила політик.

За словами нардепа Надії Савченко, вона була рада, коли заради неї робили подібні дії, тож вона не може стояти осторонь пoлoнeних і повинна їм допомогти. Політик додала, що готова до кpитuки своїх дій.

“Коли їхала моя сестра і потрапляла в пoлoн, вона не побoялася. Коли їхали волонтери і говорили, що мене ще можна було витягнути з окупованої території, коли їздили люди мене підтримувати у Росію. Я розумію, що це робили заради мене, я не можу цього не робити для інших”,– пояснила нардеп.

Про це йдеться у щорічній доповіді комітету з розвідки й безпеки парламенту Великої Британії, повідомляє Радіо Свобда.

Росія веде інформаційну війну в масовому масштабі. Один із ранніх прикладів цього – надзвичайно інтенсивна, багатоканальна спроба пропаганди, щоб переконати світ у тому, що Росія не несе відповідальності за збиття літака MH17 (абсолютна неправда: ми знаємо, і не маємо ніякого сумніву, що російські військові надали і згодом вивезли назад ракетну пускову установку),
– наголошується у звіті.

Нагадаємо, 17 липня 2014 року в небі над Донеччиною було збито авіалайнер компанії Malaysia Airlines, який летів за маршрутом Амстердам – Куала-Лумпур. На борту літака перебувало 289 осіб. Всі вони загинули.

Міжнародна слідча група винною у катастрофі вважає Росію, адже ракетна установка “Бук”, якою збили боїнг, прибула з території РФ. У Кремлі всі звинувачення відкидають.

Таку думку висловив політолог Віталій Портников у статті на “Крим.Реалії”. За його словами, анексований Крим зараз для Путіна зовсім не в радість, півострів зараз як тягар.

“Образ Путіна-збирача земель, Путіна часів “кримської промови” повинен був стати головним у передвиборчій кампанії російського президента. Якщо хто не пам’ятає – вибори спеціально були перенесені на дату, яка повинна була нагадати росіянам про те, що “Кримнаш”, але зараз про жоден Крим не йдеться. Крим більше “не працює”. Образ збирача земель затьмарився”, – переконаний Портников.

За словами експерта, зараз Крим для Путіна як “валіза без ручки” – на його утримання йде чимало грошей. А спекатись півострова він одразу не зможе, адже Крим “вписаний” у Конституцію РФ.

Путіну залишилося тільки вирішити, як позбутися Донбасу і Криму – так, щоб колективний завод ГАЗ не відчував себе приниженим і обдуреним. Але цим він займеться після виборів – врешті, у нього буде багато часу,
– вважає політолог.

Портников додав, що після цього Путіну доведеться повернутись до себе “докримского”, коли глава Кремля робив ставки влади на “робітничий клас”. За його словами, це може бути сигналом того, що Москва повертається до політики посилення авторитаризму всередині Росії.

“Після Криму необхідність такої ставки відпала, тому що майже все російське суспільство в “єдиному пориві” згуртувалося навколо “збирача земель”. Але наркоз починає відходити, і один з найзаможніших правителів сучасного світу знову згадав про робітників і пішов оголошувати про балотування в президенти на черговий завод”, – зазначив журналіст.

Як довелося встановити прокуратурі, у грудні 2014 року під час виконання диверсійно-розвідувального завдання у селі Водянське Донецької області вказаний чоловік вирішив заволодіти автомобілем місцевого мешканця. Далі зловмисник здійснив декілька пострілів у голову господаря та його дружини, від чого вони загинули. Викрадене авто чоловік у подальшому залишив під час бойового зіткнення з українськими військовими підрозділами. Про це повідомили у прокуратурі.

Повертаючись на територію, підконтрольну так званій “ДНР”, обвинувачений зустрів патруль Державної прикордонної Служби України. Під час перевірки документів підсудний здійснив чотири постріли у голову прикордонника з пістолету Макарова. Проте військовослужбовцю була вчасно надана медична допомога.

Крім того чоловік зберігав 5 пістолетів Макарова, не менше 32 патронів та не менше 10 гранат різного типу. Частину зброї він незаконно носив при собі, а іншу – передав членам терористичної організації “ДНР”.

За скоєні злочини суд призначив 41-річному зловмиснику покарання у вигляді довічного позбавлення волі.