Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.

Стоять учні з різних шкіл області у коридорі однієї з обласних шкіл на лінійці перед початком олімпіади. Стоять вздовж тієї стіни, що з вікнами, на яких квіти. Виходить директриса і грізно гримає на учнів, щоб не спиратися на підвіконня, бо її квіти не дай, Боже, ще постраждають.

Серед цих учнів і чотири наших ліцеїста (предмет непрофільний для ФТЛ). Один з них коментує: «Вони тут такі злі!». Другий додає: «А у школах всі вчителі злі». Наша вчителька з нотками жарту зауважує: «А що ви хочете – вчитель і не злий?», але третій заперечує: «А у ліцеї чомусь немає злих вчителів».

Що ж стоїть за отим «чомусь»? Що такого в організації діяльності закладу не помічають учні, що всі вчителі не є злими?

Може, тому, що у ліцеї всі учні такі ідеальні, що не має потреби на них гримати? О, як би не так. Діти є діти і завжди знаходяться такі холерики, котрі як не чують зауважень стриманої тональності.

Чому ж у ліцеї попри це вчителі все-таки не кричать на учнів?

Все просто. У нашому ліцеї впроваджена практика, яка давно існує як оргстандарт у чи не кожній країні світу.

Учень, який ігнорує зауваження вчителя і продовжує, замість вчитися, заважати іншим, виводиться з класу до окремої кімнати, де під наглядом чергового вихователя сидить і читає до кінця уроку свій підручник.

Батькам учня відразу стає відомо про цей факт. Крім того, у вівторок чи четвер цей учень на п’ятій, тобто додатковій, парі самостійно відпрацює пропущений у класі обсяг програмної роботи. Для такого виду роботи є відповідальний педагог, робота якого оплачується з позабюджетних коштів. Він працює за цим розкладом відпрацювань (вівторок та четвер), які контролюються певною процедурою їх оформлення і проходять в іншій великій аудиторії – кімнаті самопідготовки. Цей педагог ще й любить проводити бесіди з учнями, схильними «до виходу з берегів» на суто «виховні» теми.

Відтак наші ліцеїсти й не бачать причини того, чому це вчителі ліцею якісь зовсім не злі на відміну від їхніх колишніх вчителів тих шкіл, з яких вони прийшли до нас. У житті на все є причина та наслідок. Проявляти злість до порушників навчальної дисципліни в умовах, що тут описані, є моветон. Звісно, що за відсутності таких чи подібних засобів впливу лишається одне – «гаркнути» так, щоб стіни здригнулися і учні згадали «хто в домі хазяїн», бо ж краще вже так, ніж повний бедлам.

Цю практику було підмічено мною та нашим директором у ході нашої контрактної роботи із закордонними ліцеїстами. Я працював в одній країні, а він у свій час у тій же та ще у двох інших. Відтак для нас таке було як «двічі два» щодо питання: «А чи доречне таке у нас?» За двадцять шість років діяльності ФТЛ ще не було учня чи батька, які б обурилися. Лише зустрічні вибачення.