Українським волонтерам загрожує штраф до 100 тисяч гривень за порушення митних правил, пов’язаних із передачею автомобілів між військовими частинами без внесення змін до митної декларації.

Докладніше про те, що українським волонтерам може загрожувати шалений штраф, інформує Обозреватель.

Як пояснила адвокат Марія Ганіна, основні ризики для волонтерів пов’язані з особливостями українського митного законодавства.

Після ввезення автомобіля на територію України волонтери зобов’язані задекларувати транспортний засіб, вказавши конкретного кінцевого отримувача – військову частину.

Однак під час бойових дій ситуація на фронті часто змінюється і автомобілі можуть знадобитися в інших підрозділах. Переміщення транспорту між військовими частинами без попереднього внесення змін до митної декларації вважається порушенням.

Основні аспекти законодавства, які потрібно враховувати:

Зміни у декларації: Вносити зміни до митної декларації можливо лише до її подання до митних органів.
Неможливість зміни одержувача: Після прийняття декларації змінити кінцевого адресата транспортного засобу не можна.
Відповідальність за порушення: Передача автомобіля іншому підрозділу без коригування даних дорівнює невідповідності гуманітарної допомоги її задекларованому призначенню. Це тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу до 100 тисяч гривень.
Як уникнути штрафів
Для мінімізації ризиків адвокат Марія Ганіна радить дотримуватися таких правил:

Коректне заповнення декларацій: При ввезенні автомобілів важливо вказати точного кінцевого одержувача. Помилки або неповна інформація можуть спричинити претензії з боку митних органів.
Документування передачі: У разі передачі автомобіля іншій військовій частині необхідно скласти акт приймання-передачі. Цей документ підтверджує факт переміщення транспорту та його подальше використання.
Офіційні запити: Військова частина, яка отримує транспорт, має оформити офіційне підтвердження потреби в ньому.
Волонтерам важливо пам’ятати про відповідальність за недотримання процедури передачі гуманітарної допомоги. Заздалегідь підготовлені документи можуть стати основою захисту у разі можливих суперечок.

Оскарження штрафів
Якщо волонтера притягнули до відповідальності за порушення митних правил, рішення можна оскаржити.

Відповідно до статті 529 Митного кодексу України постанова митних органів може бути оскаржена:

у центральному органі виконавчої влади, що відповідає за реалізацію державної митної політики;
у місцевому адміністративному суді згідно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Для успішного оскарження необхідно мати всю документацію, яка б підтверджувала передачу автомобіля.

Це включає акти приймання-передачі, офіційні запити від військових частин та будь-які інші документи, що доводять цільове використання гуманітарної допомоги.

Волонтери – це той самий тил, який здатний забезпечити армію від “А” і до “Я”, але важливо грамотно підходити до обов’язків, добровільно покладених на себе, та виконувати вимоги законодавства України для уникнення проблем та штрафів.

Українська волонтерка Ксенія Бикова поскаржилася на капітана поліції, який зупинив її автомобіль на одному із блокпостів Дніпра, натякав на хабар і агресивно відреагував на зауваження про російську мову спілкування.

Про це вона написала на своїй сторінці у Facebook.

За словами волонтерки, поліцейський мав формальні підстави для того, щоб оформити адмінпротокол — у неї не було техпаспорта та страховки на автомобіль, який до того ж був подряпаний та з тріщинами на склі, зважаючи на те, звідки він повертався.

Водночас він побачив посвідчення волонтерів і саме це, на її думку, підштовхнуло його до пропозиції “домовитися”.

“Я вибрала штраф. Тут все чесно,винувата – заплати державі”, – зауважила Ксенія Бикова.

Погодившись на сплату штрафу, волонтерка зробила зауваження щодо російської мови спілкування представника поліції.

“Єслі б нє такіє бл*ді, как ти, тут давно била б Росія”, – визвірився на неї поліцейський.

За інформацією волонтерки, звати капітана поліції Коробков Андрій Миколайович. Вона також опублікувала фото поліцейського автомобіля, який зупинив волонтерів на блокпосту.

Речниця поліції Дніпропетровської області Анна Старчевська у коментарі “24 каналу” повідомила, що за вказаним фактом призначено службову перевірку.

Їх відправляють через волонтерів у найгарячіші точки фронту. Меню для військових розробили самі – усе натуральне, домашнє і приготоване з любов’ю, йдеться в ТСН.

Сотні вареників із картоплею та капустою всього за кілька годин – Москаленки із Нової Греблі за столом ліплять конвеєрними темпами.

Та не лише вареники, ще кілька видів м’ясних консервів, голубці, паштети та солодкі млинці. І все це готують разом із батьками шестеро дітей, п’ятеро із яких усиновлені. У Москаленків будинок сімейного типу.

Волонтерами стали усі, навіть найменші. «Наша сім’я допомагає солдатам, готуємо тушонки, паштети їм. Допомагаю чистити цибулю, моркву», – розповідає Назар.

Молодші – Назар, Влад та Арон чистять овочі для тушкованок, старші – Богдан та Мілана разом із мамою Марією вже готують консерви, або смажать млинці. Обв’язки у всіх розподілені.

Готову продукцію фасують, заморожують готують до відправки. «Голубчки відрами, 8 відер стоїть. Готові вареники, варимо, змащуємо, складаємо і в морозилку», – показує господиня.

Москаленки вже відправили 16 машин провізії на передову. «Зразу своє, що вдома було. М’ясо, переробляли те, що було. Кури люди несли. Громада у нас молодці, багато принесли. Ми вже купили чотири свині, телят, я вже не знаю скільки переробили», – розповідає родина.

Допомагають, кажуть, бо багато рідні на фронті, але не тільки через це. «В мене там брати, племінники, хтось їм допоможе, комусь ми. Зараз нема ваші-наші. Зараз усі наші», – твердить жінка.

Москаленки стали прикладом для громади. І тепер чи всі жителі Нової Греблі взялась допомагати. Сусіди несуть продукти, склали графік чергувань і стали готувати разом.

Домашні страви волонтери везуть до лінії фронту. Бійці передають Москаленкам вітання і не приховують, що чекають варенків і пиріжків саме з Нової Греблі. А волонтерська родина обіцяє готувати ще більше.

Так, у Дніпрі, із 40 притулків залишилося трохи більше як половина, йдеться в ТСН.

До притулку для переселенців волонтери привезли консерви. Видають за списком, бо надлишків давно немає. Вистоявши чергу люди повертаються в кімнати, де живуть цілими родинами, або й кількома.

«Ми вас приймемо» – фраза, яку у цьому притулку, сказали вже не одній сотні людей. Нині тут 220 переселенців, 70 з них – діти. Мешкають у колишньому науковому інституті, приміщення років 10 пустувало, а від березня тут почали приймати втікачів від війни.

«Ми годували, готували дома і з дому приносили їжу», – розповідають місцеві волонтери.

І так вже понад три місяців, притулок повністю на утриманні волонтерів. Однак платити за комірне їм уже не під силу. «Ми зробили душові, кухню, нас годує ресторан. Тобто ми налаштували. На другий місяць нам прийшов рахунок в 95 тисяч, який ми не можемо сплатити, у нас немає грошей», – каже засновниця притулку для переселенців Таліна Жарікова.

До 30 тисяч людей прихистили у приватних притулках Дніпра. Таких у місті було 40, залишилося лише 26, бо ресурс приватних підприємців та волонтерів вичерпався. Зачинився і шелтер родини Антоненків, про який ТСН розповідала у квітні. Більше сотні переселенців, що там мешкали, змушені були поїхати, хто куди. «За ці майже повні 3 місяці, дусь 400 тисяч гривень, ми, на жаль, не змогли їх сплатити і ми закрилися. Деякі поїхали в інші шелтери, деякі зняли квартиру», – пояснює засновник притулку для переселенців Дмитро Антоненко.

Комунальні притулки – у школах, садочках та соціальних центрах чекають компенсацію від держави. Передбачені виплати і приватникам, що приймали утікачів від війни у власних оселях. А от про відшкодування волонтерам, посадовці лише клопочуть.

«Ми надали пропозиції, аби передбачити компенсації і приватним підприємствам, які закрили свій бізнес, але допомогли людям, в такій складній ситуації», – пояснює начальниця управління соціального захисту Дніпровської міськради Ірина Максименко.

Проблема в тому, пояснюють урядовці, що досі немає алгоритму підрахунку і контролю витрат приватних притулків.

«Поки ми не можемо чітко відстежувати кількість людей, час їх перебування і що найважливіше – уникнення подвійної оплати з людей і отримання такої ж компенсації з державного бюджету. Якщо дійсно ми зможемо знайти, правильну можливість варифікації кількості людино-годин, скажем так, тоді цей механізм запрацює», – зазначає перший заступник міністра розвитку громад та територій Василь Лозинський.

Над розробкою механізму уже працюють з Мінфіном та Мінцифрою. Кажуть, треба щонайменше місяць. А тим часом, у притулку Таліни половину боргу за комуналку змогли зібрати з мешканців. Інше, сплатили волонтери з Маріуполя, але водночас прийшов новий рахунок, ще на 80 тисяч. Чи зможуть сплатити його, і не виселяти людей ще не знають. «Нам немає куди йти і немає куди їхати», – кажуть мешканці притулку.

Норвезькі друзі подолали 2500 км, щоби підтримати Україну і передати автомобілі. Про це повідомила Бродівська міська рада.

Зазначається, що мама 5-ти дітей з Норвегії разом з волонтерами-пенсіонерами доставила для ЗСУ п’ять машин.

ТСН пригадали лише невелику частину українських дітей, які запам’ятались за 98 днів війни своїми вчинками і висловами, що надихнули дорослих ще палкіше боротися за Україну.

Заманити росіян цукерками й розбомбити – так звільнити свою землю. «Порозкладаємо по їх Росії цукерки і горішки зі згущенкою і чупа-чупси, і так вони підуть збирати цукерки і жерти, а потім всіх порозбомблюємо і як запхаємо їх у ту Росію і двері заклеїмо скотчем», – каже маленька дівчинка, яка вже прославилась в Мережі.

В українських малюків під час війни недитячі справи – восьмирічний Сашко з Полтави підтримує армію.

«Я думаю, чому я сиджу, коли в мене є так багато грошей Я їх збирав 4 роки, щоб машину собі купити, коли я стану дорослішим», – розповідає хлопчик.

Всі свої заощадження, а це 5 тисяч гривень, не роздумуючи, віддав військовим, аби тільки швидше перемога.

«Я мрію, щоб війна швидше закінчилася», – додає полтавчанин.

Одноліток Сашка із звільненої Бородянки, не лише віддав, що мав, а як дорослі, став волонтером. «Треба допомагати Україні! Збираємо гроші на ЗСУ! Стоїмо з плакатами й показуємо так і махаємо. Українська армія дала прапор України», – хизується хлопчик.

А ще відважні маленькі українці напряму готові говорити з Путіним, підтримують рідну батьківщину на маршах єднання, і зворушливо й завзято виконують рядки, які стали гімном цієї війни.

Внаслідок ворожого авіудару загинули двоє волонтерів Назар Дичук та Дмитро Биць, які допомагали евакуйовуватися мешканцям Луганської області.

Про це повідомив голова Луганської ОДА Сергій Гайдай.

“Увесь час війни Назар Дичук та Дмитро Биць постійно допомагали з евакуацією мешканців Луганщини. Вони рятували людей щодня, вивозили їх в безпеку, доставляли гумвантажі”, – йдеться в повідомленні.

Декілька днів тому Назар та Дмитро приїхали до Білогорівки. Вони допомогли 49 місцевим евакуюватися з селища. Пізніше волонтери повернулися.

Назар Дичук та Дмитро Биць разом з іншими цивільними мешканцями загинули у школі, куди російські окупанти скинули авіабомбу.

Нагадаємо, що окупанти скинули на школу в Білогорівці (Луганська область) авіабомбу, в той час коли там переховувалися місцеві мешканці. У підвалі школи під час удару перебувало близько 90 людей. За попередніми даними, в результаті авіаудару загинули понад 60 осіб.

Два місяці хлопчик разом з далекими родичами ховався від обстрілів у підвалі у рідному селі на Запоріжжі і вивезти його не могли, бо малий опинився в епіцентрі бойових дій, йдеться в ТСН.

О другій ночі після тривалих поневірянь Сашко нарешті обіймає своїх батьків, він не бачив їх два місяці. «Почалися постріли, ми в погреб побігли, закінчилось там, поки ми пішли до хати, і нам тато сказав – сідайте в автобус, нас відвезли до куми, і я там два місяці був», – розповідає Сашко.

Мама хлопчика була на останньому місяці вагітності, як росіяни почали обстрілювати село Степове. Батько повіз дружину до пологового, а Сашка відправив до рідних. Коли повертався за ним, всі евакуаційні коридори вже були закриті. Батьки лишились на підконтрольній Україні території, дитина – на окупованій.

За два дні вагітну маму хлопчика з Оріхівського пологового перевезли до Запоріжжя. Як виявилось, вчасно – наступного дня її лікарню росіяни рознесли снарядами. Одночасно почали гатити й по селу, де знайшов прихисток Сашко. Малий з далекими родичами жив фактично у підвалі. «Так, звичайно, щодня зідзвонювалися, були і сльози, і плач, і кричав: «Я і пішки піду», і істерики були. Забрати його було неможливо, і сестра не відпускала, боялася, і ми боялися», – розповідає мама хлопчика.

Зелених коридорів не було, але батьки не полишали спроб вивезти дитину. Допомогти зголосилася лише одна команда відчайдушних волонтерів. Протягом усього шляху з окупованої території, хлопчика передавали, чи не з рук у руки. «Я бачив заграву біля кабіни, там стріляли і біле все було. Казали швидко їдьте, бо це були вильоти, а зараз будуть прильоти», – ділиться спогадами Саша.

У волонтерській команді, що займалася евакуацією, згадують: 30-х людей, серед них і Сашка, у “Газелі” вивозили під обстрілами. І малий поводився настільки мужньо, що міг дати фору і дорослим. «Всю дорогу він і сльози не проронив. Але ж коли він приїхав до мами, він її побачив, він розплакався, але це було буквально 30 секунд, потім він зібрався, і каже – чекайте, я вже не плачу. Мені треба всі документи, всі речі, які передали разом зі мною, передати мамі, цитую, «по номенклатурі»», – розповідає волонтерка Інна.

Зараз малий потроху звикає до мирного життя й допомагає батькам поратися із маленькою сестричкою. Усією родиною, разом із дідусями та бабусями, вони живуть в аптеці, її віддали під тимчасове житло переселенцям. А ще освоює подарунок волонтерів- самокат. Він про нього, каже, мріяв ще до війни.

Правоохоронці затримали на Львівщині в.о. міського голови одного із міст, який намагався продати волонтеру автобус.

До слова, автобус міська рада отримала безкоштовно від однієї із асоціацій Фінляндії.

Про це повідомляє ​​Львівська обласна прокуратура.

“За даними слідства, посадовець вимагав та одержав 100 000 грн неправомірної вигоди від волонтера за передачу автобуса, який отриманий міською радою безкоштовно від однієї із асоціацій Фінляндії у якості гуманітарної допомоги”, – йдеться у повідомленні.

Наразі тривають слідчі дії. Вирішуються питання щодо повідомлення затриманому про підозру, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсторонення його від займаної посади.

За інформацією її знайомих, дівчина зідзвонювалася зі своїм колишнім хлопцем, потім викликала таксі і поїхала. Додому Ангеліна не повернулася, на телефонні дзвінки рідних не відповідала, перестала заходити в соціальні мережі. Батьки написали заяву в поліцію.

Через три доби після зникнення дівчину знайшли мертвою в одній з квартир в Кіровському районі. Вона була жорстоко вбита, її тіло розчленували, поклали в пакети і заховали в холодильник.

25-річного підозрюваного у злочині затримали. Відомо, що молодий чоловік відвідував психіатра і неодноразово проходив лікування в спеціалізованому медичному закладі.

Висилаємо наші запаси, печемо печиво, купуємо цитрусові, щоб хлопці мали вітаміни. З сумом згадуємо точку, але цибульку і петрушку на борщики посушили, квасольку закрили. Потихеньку працюємо, – повідомляють на сторінці волонтерів.

Ще цього тижня на фронт, відправили морозильну камеру – там щось міняють у системі харчування, тож є зараз така необхідність.

Величезне “ДЯКУЄМО” доброму яремчанцю, який є постійним нашим “борщиком”, бо неодноразово вкладався матеріально, а тепер долучився таким чином, – додають волонтери.

Наступна відправка 8 червня.

ROME, ITALY – MARCH 11: A cyclist wears a protective mask near the Colosseum in Rome, Italy, on March 11, 2020. Italian government has extended restrictions which was previously limited in the northern Italy, to countrywide with an aim of the Covid-19 outbreak prevention. ( Riccardo De Luca – Anadolu Agency )

Про це повідомляє La Stampa.

“60 тисяч добровільних помічників покликані допомагати контролювати дотримання карантинних заходів під час дії другої фази послаблення обмежень”, – йдеться у повідомленні.

Як зазначається, добровільні громадські помічники, будуть моніторити ситуацію у місцях найбільшого скупчення людей – на пляжах, у парках, біля крамниць, на популярних локаціях нічного життя. Також їх залучатимуть для допомоги найбільш уразливим категоріям населення, зокрема, літнім людям.

Про це повідомляє La Stampa.

“60 тисяч добровільних помічників покликані допомагати контролювати дотримання карантинних заходів під час дії другої фази послаблення обмежень”, – йдеться у повідомленні.

Як зазначається, добровільні громадські помічники, будуть моніторити ситуацію у місцях найбільшого скупчення людей – на пляжах, у парках, біля крамниць, на популярних локаціях нічного життя. Також їх залучатимуть для допомоги найбільш уразливим категоріям населення, зокрема, літнім людям.

Про це розповіла Діана Макарова у Facebook.

За словами жінки, поліцейські зупинили їхню машину біля зупинки “Сосновий бір” на Житомирській трасі.

Патрульні запитали, чому “в машині без масок, чому четверо людей, чому в машині собака.” Натомість, за словами жінки, у самих правоохоронців маска прикривала тільки рот.

На відеозаписі видно, як патрульні сміються з людей у машині.

Крім того, Макарова розповіла, що вони погрожували застрелити їх і собаку, називали людей клоунами, вимагали мобільні телефони, висловлювалися нецензурною лексикою і постійно “тримали руку на пістолеті.”

“Після того, як вони запитали, хто ми такі, чи сім’я, чому живемо разом – ми пояснили, що ми фронтові волонтери. Схоже, вони про це знали, бо тут і почалося цілеспрямоване знущання. Нам погрожували зброєю, кричали: “А чого ви не на фронті? Що ви робите у Києві?  Весь час сміялися,”  написала жінка.

Після всього поліцейські їх відпустили і не виписали штраф через відсутність порушень.

У поліції відреагували на інцидент.

Так, заступник начальника департаменту патрульної поліції України Олексій Білошицький заявив, що за цим фактом проводиться службове розслідування. Поліцейські усунені від виконання службових обов’язків.

Трилер «Спрут-2», заробiтчанський

Хмельниччанку Ольгу К. вдалося знайти – дуже змарнiлу, занедбану, без пам’ятi, але живу. Що пережила ця молода жiнка? Де її утримували? Хто довiв до такого стану? Цi запитання – наразi без вiдповiдi, зате вiдомо iнше – i Ользi, i тим, хто її вiдшукали, загрожує небезпека. На жаль, цiлком реальна – волонтеркам неодноразово погрожували.

Ще одна сторона медалi: Ольгу шукали одразу кiлька волонтерських груп, якi зараз з’ясовують мiж собою стосунки, в тому числi й в соцмережах. Global Village надає слово кожнiй з них: Марiї Н.

й Катерини Р. i ще однiєї, Майї В.

Ось що розповiла Global Village волонтерка Марiя Н., каже, що першою знайшла Ольгу:

– Про те, що вона пропала, я дiзналася з поста на Фейсбуцi. До того ми не були в контактi рокiв, мабуть, дев’ять, а колись дружили – з 15 рокiв. Ранiше вона приїжджала до Iталiї, ще в 2010-му, але не склалося, почалася депресiя, повернулася додому в Україну. Там вийшла замiж, народила сина. Нашi дороги вiдтак розiйшлися. I тут – така новина!

Я почала телефонувати скрiзь, переконалася, що справдi Оля пропала. Тим часом, дiвчинi, що виставила пост на Фейсбук, надiйшли погрози. Вона змушена була пост прибрати, змiнити номер телефону.

– Як вiдбувалися пошуки?

– Разом ще з однiєю волонтеркою, Катериною Р., ми написали звернення до Генерального консульства України, а також до полiцiї. Там мою заяву прийняли – з третьої спроби.

Почалося все з того, що показувала фото Олi, в тому числi – й продавцевi фруктiв на вулицi в Неаполi – може, бачив таку? Менi пощастило – так, вiн бачив, як ця жiнка сидiла на лавочцi бiля входу до центру для безпритульних в Неаполi. Там їм дають якусь їжу.

Я почала обходити мiсця, де збираються безхатьки. Так зустрiла одного з них, що пересувається на милицях, українця. Вiн сказав, що знає мiсце, де Ольга, але попросив за iнформацiю 10 євро. Погодилися за 5, бо на той момент в мене бiльше готiвки при собi не було.

Привiв мене до iншого чоловiка, той пiдтвердив, що знає мiсцезнаходження. Ми пiшли разом до центру «Дедалукс», де безпритульних миють та годують –може, раз у день. Там мене протримали з 10-ї ранку до 15-ї, все розпитували, хто я та навiщо прийшла. Пiдтвердили, глянувши на фото Олi, що вона в них, але побачитися не дозволяли. Нарештi, її привели.

Що вам сказати? Це, як квiтка, що вмирає. Страшенно худа, немита, вiд неї пахло сечею. Ольгу запитали – знає мене? Вона сказала, що так, але мого iменi назвати не змогла. Показувала їй фото мами, синочка – склалося враження, що вона, можливо, згадує образи, але не може сказати, хто це.

Потiм нам дозволили вийти назовнi, погуляти. Я набрала по вайберу її маму, та привела сина до екрана. Оля мовчки дивилася на них, з очей текли сльози, але вона нiкого не впiзнавала! Це було дуже болiсно спостерiгати, за всi 15 рокiв в Iталiї я не бачила чогось подiбного.

A вiдтак почалися дивнi речi. Працiвники центру вирiшили Ольгу перевезти до iншого мiсця. Посадили її до бiлого автобуса на П’яцца Гарiбальдi i повезли кудись. I ceред тих, хто Ольгу супроводжували, я побачила колишню невiстку тiєї самої Лесi – пiсля ймовiрної зустрiчi якої з Олею вона пропала!

– Як це?!

– Я теж цього не могла зрозумiти. Та жiнка, невiстка – вона також серед працiвникiв нового притулку, де тримають Олю! Мене туди не пустили, я викликала карабiнерiв, тi пiдтвердили, що Ольга перебуває там, але це все. Я дуже за неї переживаю.

Погрози волонтерам

Ще одна волонтерка, Катерина Р., теж вважає, що небезпека для Ольги не минула, бо:

– Ця жiнка втратила пам’ять, в неї iнвалiднiсть, i з нею зараз може статися будь-яка «прикра випадковiсть». Не дай, Боже, звичайно. Тим бiльше, що менi та Марiї неодноразово погрожували, ще коли ми вели пошуки. Телефонували з України не раз, лякали.

Про новий притулок для Ольги – це просто двоповерхова вiлла. Коли туди прибула Марiя, звiдти вийшла звичайна жiнка – по-домашньому вбрана, видно, що не лiкарка – i для чогось записала номер Марiїного авта. Саму ж її до середини не пустила.

Ми зв’язалися Генеральним консулом України в Iталiї Василем Швецем, вiн телефонував до притулку, щоб волонтерцi туди дозволили зайти. Йому кажуть – «добре», але щойно Марiя до дверей – їй не дають. Тож зараз ми лише знаємо, що Ольга – жива, але в якому вона станi – невiдомо.

Незабаром туди має виїхати делегацiя – у складi консула, адвоката й карабiнерiв, щоб Ольгу забрати. Дуже сподiваюся, що зможуть це зробити.

Тим часом, у Фейсбуцi проти нас почалася кампанiя, нас з Марiєю звинувачують, що нiби-то робимо собi пiар на чужому горi, створюємо зайвий розголос. Не знаю, з якою метою це робиться.

Почалoся цe пiсля того, як пiдкинули паспорт Ольги. Я, щоправда, одразу зв’язалася з українським магазином, куди його принесли, попросила власникiв вiддати його лише карабiнерам. Може, комусь цим завадила?

Найгiрше ж у цiй iсторiї, що в першому притулку Ольга провела цiлий тиждень – але звiдти нiхто не повiдомив, що вона у них! Це взагалi нi в якi ворота не лiзе.

А щодо другого притулку карабiнерами вже порушено справу про навмисне утримування громадянки.

Конфлiкт мiж волонтерами

Майя В., представниця ще однiєї волонтерської групи, яка шукала Ольгу К.

– Я одного не розумiю – навiщо волонтерам, якщо вони справжнi, розголос? Який в цiй справi не лише зайвий. але й небезпечний? Та ще й говорити неправду?

– Про що саме?

– Як Оля знайшлася: нашi друзi-карабiнери пробили iнформацiю по своїх базах, так ми дiзналися, що серед мерцiв її нема. Заяву про зникнення, до речi, спочатку прийняли вiд нас. Ми не вiримо, що вона утримувалася в домi для безпритульних, бо нашi дiвчата теж ходили по таких мiсцях скрiзь i нiде Ольгу не знаходили. А тут дуже «цiкаво» виходить – пiдкинули паспорт, i вже через кiлька днiв знаходиться серед бомжiв вона сама!

Нашiй командi не потрiбнi лаври, ми не кричимо на кожному кроцi, якi ми молодцi i що ось «це ми першi знайшли!» Ми не створюємо хайпу в соцмережах, як Марiя та Катерина. Тим бiльше, про багато чого зараз в iнтересах Ольги треба просто промовчати, бо небезпека ще не минула.

Нам дуже важливо, щоб Оля повернулася додому, до мами й дитини, i дуже просимо всiх, хто причетний, це також зрозумiти! Не робiть гiрше!

З листа з Генерального консульства України в Неаполi:

До уваги редактора сайту Global Village:

Шановна пані,

Я вдячний вам за увагу до даної ситуації.

Хотів би запевнити, що Генеральне консульство України в Неаполі не лише знає про ситуацію, але і скеровує її у тому напрямі, який відповідає інтересам нашої співвітчизниці. Ми перебуваємо на постійному зв’язку з причетними до ситуації особами і компетентними структурами в Італії і в Україні. Все, що потребує ситуація на сьогодні, нами робиться. Є фактори, на які на цьому етапі ні ми, ні хтось інший вплинути не може. Для повернення в Україну пані Ольги потрібні відповідні умови, які, наприклад, були минулого року, коли ГКУ в Неаполі сприяло її поверненню в Україну.

Знаємо про велику увагу до ситуації, яка склалася, з боку української громади в Італії. Її ми розглядаємо як готовність допомогти на етапі, коли така допомога буде потрібна.

Не вдаючись до подробиць, як в силу вимог закону про захист персональних даних, так і враховуючи делікатність окремих питань, хочу ще раз запевнити шановну редакцію і читачів, що Генеральне консульство у цій ситуації діє і діятиме в межах компетенції, визначеної профільними документами. Жодного бюрократичного або байдужого підходу до непростої ситуації, в якій міг опинитися будь-який громадянин України, з боку працівників Генконсульства не буде. Ми будемо допомагати, на різних етапах, і словом, і ділом і документами в разі потреби.

Про це написала у фейсбуці волонтерка Ольга Гальченко.

“Руслан і Надя підгодовували нас, поки ми у 2015-16 роках носилися, як заведені, по лінії фронту з «волонтеркою». Передавали ліки, ми їх справно доставляли нашою «заячою» кур’єрською службою. Насправді робили вони набагато більше, а для нас вони були ще однією «дружньою» точкою на карті АТО”, – розповіла Гальченко.

“Зараз нам розповідають, що, мовляв, Руслан сам себе з дружиною підірвав, і це ніяк не пов’язано з тим, що їх цькували місцеві сепари, а сам Руслан міг стати головою районної адміністрації. Але кому потрібні проукраїнськи налаштовані голови на Донбасі… Будьте обережні”, – додала волонтерка.

Як писала “Новинарня“, 5 жовтня в місті Курахове Мар’їнського району Донецької області внаслідок вибуху в квартирі загинули чоловік та жінка.

За даними місцевих ЗМІ, загиблі – 51-річний Лубинський Руслан Борисович, директор Мар’їнського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, та 49-річна Лубинська Надія Юріївна, яка обіймала посаду заступника директора Курахівської гімназії “Престиж”.

6 жовтня, на сайті ГУ НП в Донецькій області з’явилося уточнення, згідно з яким трагедія нібито сталася через сімейну сварку.

“У ході розслідування встановлено, що загиблими є 51-річний чоловік та 49-річна жінка. За попередніми даними, між подружжям виникла сварка через ревнощі. Чоловік дістав боєприпас та підірвав себе разом з дружиною”, – зазначили в поліції.

На місці події експерти виявили залишки гранати РГО.

Факт було кваліфіковано за ч.2 ст. 115 “Умисне вбивство” Кримінального кодексу. Також слідчі перевіряють версію вчинення самогубства.

Досудове розслідування триває.

Місцеві мешканці в соцмережах пишуть, що загиблий Руслан Лубинський був кандидатом на посаду голови районної держадміністрації. За даними “Радіо Свобода”, він уже пройшов тестування на цю посаду й очікував на співбесіду.

Ходять також чутки, що в день вибуху подружжя отримало анонімну посилку — під двері нібито підклали коробку “з подарунком” до Дня вчителя.

До того, як очолити центр соціальних служб, Лубинський був заступником попереднього міського голови Курахового, регулярно возив допомогу українським воїнам на передову.

Останнього разу бус волонтера завантажили лісівники Сторожинецького держлісгоспу.

“Вони дали тушонки, які приготували з вбитого дикого кабана, – розповів пан Василь. – Долучився Кіцманський волонтерський центр, який надав мішки, що вкрай необхідні бійцям, і продукти. Вкотре допоміг мер Чернівців Олексій Каспрук. Отець Василь Гасинець недавно був на передовій і бачив, що в хлопців не дуже добре з харчуванням, тож придбав муку, м’ясо, інші продукти. Парафіяни греко-католицької церкви приготували вареники, голубці, вінегрет, напекли пиріжків. Підприємець Ігор Сторожинецький дав десять упаковок тушонок, солодощі, рулон плівки. Ще один рулон плівки і цвяхи передав ринок “Добробут”. Також привезли сокири, бензопилу”.

Виїхали ввечері минулої п’ятниці, 26 жовтня.

“По дорозі заїхали в Дніпро. Доставили для бійця, що втратив у бою дві ноги і руку, імпортний інвалідний візок, який передала дружина чернівчанина Петра Палія, – розповів волонтер. – Потім направилися на Луганщину в Кримське. Проїхали через так звані “українські грозові ворота”, які постійно обстрілює ворог (показує фото, – авт.). До переправи добралися о другій годині ночі. Падав дощ, сильне болото, до передової ми не доїхали якихось 500 метрів. Бійці виїхали нам назустріч. Сказали, що вночі загинув один військовий. Що це буковинець – ми тоді ще не знали. Довідалися про це лише тоді, коди приїхали у 10-ту гірсько-штурмову бригаду, де служать наші хлопці. Вони розповіли, що всю ніч йшов бій. Побували ми і в місцевій школі, привезли солодощі та дитячі речі, які передала митниця”.

– Нині на передовій – складна ситуація, – запевнив військовослужбовець восьмого гірсько-штурмового батальйону Юрій, з яким нам вдалося поспілкуватися по мобільному телефону. – Тут йде справжня війна. Я воюю вже три з половиною роки. Боженька мене охороняє, що не був поранений і залишився живий. Ми дуже вдячні буковинцям, які нам допомагають. Бо зараз на передову приїжджає мало волонтерів. Ви – одні з тих, хто досі не забуває про нас. Нам дуже потрібно те, що привезли: поліетиленова плівка, мішки, лопати, сокири, бензопили. Бо треба чимось утеплювати бліндажі на зиму, заготовляти дрова.

– Хлопцям дуже важко, – зауважив Василь Назарко. – Вони день і ніч сидять в окопах, з яких не можна висунутися, бо стріляють снайпери. Розмежування – 200-300 метрів, видно бойовиків. Із полів позбігалися полчища мишей. В бліндажах вода по коліна, берци промокають. Тому вкрай потрібні утеплені гумові чоботи. Протікають зверху бліндажі, тому необхідна плівка. Цвяхи, які ми привезли, бійці ділили поштучно. У зоні проведення Операції об’єднаних сил перебуває дві бригади, де чимало військовослужбовців із Буковини. Ми могли би забезпечувати їх. Повинні підключитися обласна та міська влада. Бійці кажуть, що за весь час не бачили тут жодного генерала. Керують – на відстані. Може, тому не розуміють ситуації.

Для тих, хто хоче допомогти

Бійцям на передовій потрібні: бензопили, сокири, лопати, цвяхи, поліетиленова плівка, маскувальні сітки, теплі светри, шапки, шарфи, рукавиці, шкарпетки. Школярам Кримського необхідні підручники для четвертого і восьмого класів.

Телефони: Василя Назарка (050) 667-46-34, Володимира Дороша (050) 510-72-89.

“Проводити слідчі дії ми не маємо права. 2014-го ми розуміли, що за 5-10 років хтось може сказати, що формально ми — злочинці. Де-юре я можу сказати — ми злочинці, бо не мали права цим займатися. Але ми розуміли, що матері чекають на своїх синів

Крім того, зібрані волонтерами матеріали не можуть бути долучені до кримінальної справи. Вся інформація з наших пошукових робіт — GPS-дані, схематика місцевості, фотофіксація, скажімо, танка або БТР, у якого є унікальна шилда — заводський номер, номери зброї — все це в електронній базі даних, але вона нелегалізована, її нікому передати. Якби цей масив інформації зібрав судмедексперт, затвердив її підписом і печаткою, це легалізувало б ці дані”, – розповів Жилкін.

На місце події виїхала слідчо-оперативна група, яка виявила залишений зловмисником легковий автомобіль та предмет, схожий на мисливську рушницю, не зареєстровану в установленому законом порядку. За цим фактом розпочали кримінальне провадження.

В ході першочергових слідчих дій правоохоронці встановили особу порушника – 26-річного жителя Богородчанського району, а пізніше – місце його перебування. На підставі доказів причетності до злочину, його затримали у порядку ст.208 КПК України.

Фігурант пояснив у поліції, що між ним і ще двома чоловіками виник словесний конфлікт, в ході якого він вистрілив у повітря.

Дії зловмисника кваліфіковано, як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 (Хуліганство) Кримінального кодексу України.

Наразі вирішується питання про оголошення йому підозри та обрання судом міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Такий злочин карається позбавленням волі на строк від 3-ох до 7-ми років.

Сектор комунікації поліції Івано-Франківщини

Про це повідомив її син Денис Поліванчук.

«Бувало, що її не було днями або цілий тиждень. Звичайно, я нудьгував за нею, але я знав, що це її робота, вона не може без цього », – зазначив він.

Слід уточнити, що дев’ять років тому в Олени відмовили нирки і їй був постійно необхідний гемодіаліз. Саме з цією метою Денис звернувся за допомогою до президента.

«Я написав, що я єдиний чоловік у сім’ї, що ніхто не може допомогти моїй мамі і я сам поки не можу цього зробити, тому що я неповнолітній. Я хотів віддати їй свою нирку, але мені сказали, що поки не зможу цього зробити, оскільки мені немає 18», – зазначив він.

Слід уточнити, що Олена виконує свою роботу на громадських засадах. При цьому за чотири роки війни її професійне життя пішла на другий план. Зараз її квартира заставлена ​​військовими нагородами, медалями та шевронами.

«Повітряні сили прислали мені нагороду. Я просто, чесно кажучи, сама шокована. Повітряні сили! Ні, ну ми допомагали одному невеликому підрозділу », – уточнила жінка.

Збитих машинами бездомних та хворих псів волонтери забирали на узбіччях та відвозили у притулки.

В одному з притулків міста живе більше трьох сотень таких тварин. У них або важкі поранення, або невиліковні хвороби. Близько 20 собак урятували від смерті в АТО.

Ось, що пише Дар`я:

«Сьогодні о 4 ранку 75 років тому, почалась війна. Та війна, яка неочікувано почалась і для українців.
«Киев бомбили, нам объявили, что началась война».
Початок тієї війни, яку оголосили. По радіо. Тоді всі, хто зрозумів це і хто волів би закрити на це очі, повинні були зрозуміти – країна у війні.
В нас вже третій рік триває війна. Війна, яку бояться оголосити. Бо бережуть суспільство. Бо ми не агресор. Бо ворог підлий і йому так зручно – вбивати і руйнувати.
Наші хлопці отримують такі ж поранення, як в 1941.
Нам так само важко втрачати назавжди рідних, як в 1941.
Такі ж снаряди прилітають по нашим військовим, як в 1941.
Від тієї війни теперішню майже нічого не відрізняє. Але на ту війну не могли не зважати. А ця чомусь не для всіх.
«Чому народ має допомагати, якщо це справа влади». А кому, окрім народу потрібна його країна?
На фронті цей день, 22 червня, очікували з осторогою. Бо росіяни люблять пам’ятні дати. За минулу ніч у нас є поранені. Поранені справжньою зброєю і поранені на справжній, хоча і неоголошеній, війні.
Ми повинні пишатися нашими сьогоднішніми захисниками, так, як тими, хто у 41-му взявся за зброю для захисту.
Пишатися та допомагати.
Придбати, наприклад, тепловізор, який коштує $2500, щоб вони бачили ворога вночі.
Придбати запчастини до машин військових.
Допомогти у ремонті і спорядженні.
Передати щось смачне і домашнє.
Робіть те, що у ваших силах.
Тому що якщо зважати на оголошеність чи неоголошеність війни, так можна надовго зависнути у цьому стані.
Тільки це не вбереже жодного, хто на війні».

Дар`я Бура
Проект «Повернись живим»
Приват: 5457 0822 3299 9685 Дейнега Віталій
Всі реквізити і контакти тут: https://goo.gl/LcBQJs

Великодні подарунки для українських воїнів підготували в Івано-Франківську. У дві автівки завантажили загалом близько 3 тонн допомоги.

Домашня буженина, паски, сало, смалець, тушонки та засоби особистої гігієни, усе це волонтери зібрали заздалегідь.

Частину придбали за власні кошти. Решту – напередодні Великодня зібрали на традиційному ярмарку у середмісті Івано-Франківська. А от 2 ящики крашанок бійцям передали віряни Тисменицької церкви.

Після освячення машини із гостинцями рушили на передову до зони АТО.

Попереду їх ще чекає довантаження у Тернополі та Рівному. Загалом волонтери планують відвідати українських вояків від Донецька аж до Слов’янська та Сєвєродонецька.

Джерело – http://firtka.if.ua/