В ексклюзивному інтерв’ю для OBOZREVATEL Софія розповіла перше враження про країну і повідала, чому вона з родиною вибрала саме це місце для проживання. Також емігрантка назвала плюси й мінуси новозеландського життя й відзначила істотні відмінності з Україною. Дівчина зізналася, скільки заробляють новозеландці в середньому на рік, розповіла про медицину в цій країні і про те, як ідуть справи з коронавірусом і вакцинацією.

Про еміграцію до Нової Зеландії

Мене звати Софія, мені 29 років і я живу в Новій Зеландії, сама з Івано-Франківська. У цю країну переїхала тільки 3 місяці тому з моєю родиною – чоловіком Володимиром та донькою Веронікою. Ми вибирали для життя Нову Зеландію через її надзвичайну природу, екологічність, клімат, а також, звісно, через високий економічний рівень і безпеку.

До того ж під час пандемії Нова Зеландія виявилася однією з країн (а може і єдиною), де немає масового поширення COVID-19, немає карантину і триває звичне життя.

Поки що ми б не хотіли міняти місце проживання. Наразі в нас є мета досягти в цій країні певного кар’єрного зростання (за професією і покликанням я лікарка). Відверто кажучи, під час пандемії Нова Зеландія вважається найбезпечнішим місцем, тому не бачу зараз кращої альтернативи для своєї сім’ї. Хоча я завжди кажу, що люди – не дерева, ми можемо пересуватися в будь-яку точку світу за бажання, тому хто знає, які країни ще стануть нашою домівкою.

Перше враження про країну

Нова Зеландія вразила мене багатьма речами – для мене це дуже незвичайний світ.

Починаючи з того, що час тут на 11 годин вперед від звичного для мене київського. До того ж пори року також у країні навпаки (наприклад, зараз у нас “осінь”). Вразила природа Нової Зеландії – попри невеликі розміри, тут є і гори, й океани, і багатий підводний світ, і екзотична рослинність, гейзери, вулкани. Ще більше вразило дбайливе ставлення ківі (так називають себе новозеландці) до природи: 1/3 території країни займають національні природні парки, все сміття йде на переробку, люди всюди підтримують чистоту, намагаються менше використовувати пластик і поліетилен, введено культуру вторинного споживання.

Про українську діаспору та проблеми емігрантів

Українська діаспора є невеликою в Новій Зеландії, гадаю, основна причина – це віддаленість, адже вона є найвіддаленішою країною від України. Дуже важко сюди добиратися, немає прямих рейсів через відстань, і ціни на квитки немалі.

Проблема емігрантів у Новій Зеландії, як і в інших країнах, думаю, це підтвердити свій диплом тут, щоб працювати за професією і прийняти факт, що треба все починати з нуля. Вдома ти міг бути великим керівником, а тут тобі потрібно довести свої знання. Часто треба працювати не за фахом, обіймати нижчі посади, це створює певний дискомфорт. Звичайно, є різниця в менталітеті, потрібен час, щоб звикнути до нових правил країни, до бачення місцевих людей.

Проблема мови також поширена: в Новій Зеландії спілкуються англійською, ти не завжди можеш висловити свою думку іноземною мовою так, як зробив би це рідною. До того ж, для підтвердження диплома часто потрібно скласти тест на визначення рівня мови, і для багатьох професій, зокрема і для моєї, рівень володіння англійською повинен бути дуже високий. Не кожен носій мови може скласти цей тест.

Про медицину в Новій Зеландії

Медицина в Новій Зеландії відрізняється від української. Платите ви чи ні, залежить від типу візи: для резидентів країни багато послуг безкоштовні. Страховка обов’язкова для людей зі студентською, робочою візою. Для резидентів і громадян Нової Зеландії необов’язково, але можливо теж. Вартість залежить від спектра послуг, які ви виберете (ліки, послуги стоматолога, операції). Для ургентних випадків (ДТП, травма) є система АСС, яка покриває всі витрати, незалежно від виду візи, тому на вулиці не залишать нікого.

Про зарплату в Новій Зеландії

Заробітна плата в Новій Зеландії в середньому 50-60 тисяч новозеландських доларів на рік (1 млн грн). Мінімальна оплата за годину – 18 новозеландських доларів (356 грн). Те, що ти емігрант, на зарплату не впливає. Впливає тільки те, візьмуть тебе на роботу з українським дипломом, чи ні. Для того, щоб стати лікарем, мені в Новій Зеландії необхідно скласти іспити, які підтвердять рівень мого диплома. Звичайно, поки цього не зроблю, я не можу мати високооплачувану роботу.

Про ціни на продукти

Ми живемо в Окленді – це найбільше місто в Новій Зеландії, де проживає 1/3 населення, тому ціни тут одні з найвищих. Середній чек за базовий набір продуктів на тиждень для нашої сім’ї з 3 осіб – 200 новозеландських доларів (4 тисячі грн). Якщо обідати в кафе, то середній чек за обід на 2-х людей – 40 новозеландських доларів (800 грн).

Плюси й мінуси проживання в Новій Зеландії

Плюси проживання в Новій Зеландії для мене однозначні: це розвинена економічно й культурно країна, де немає війни, немає корупції, де за наполегливої роботи можна отримати результат, де отриманий диплом визнається іншими країнами, а люди дбають про свою землю, про екологію.

Ложка дьогтю в цій бочці меду теж є: віддаленість від України, яка означає, що ти не можеш часто бачитися з рідними й друзями, дуже витратно подорожувати тією ж Європою. Процес еміграції нелегкий, адже треба підтвердити свій диплом, знайти роботу, отримати документи, крок за кроком – це втомлює і дорого. Також є мінуси кліматичні: Нова Зеландія країна на вулканах, тут дуже активна сейсмічна зона, часті землетруси, нещодавно була загальна тривога щодо цунамі – це тримає в напрузі. Ще одна проблема – це озонова діра над Новою Зеландією – згубний вплив ультрафіолету і, як результат, високий рівень раку шкіри

Про роботу емігрантів у Новій Зеландії

Але, навіть будучи емігрантом, у цій країні можна досягти успіху. Я зустріла не одних людей, які підтвердили свій диплом спеціаліста і отримують тут гідну зарплату. Найчастіше це ІТ-фахівці, фінансисти, рекрутери, є і лікарі (не так багато, тому що дуже важко підтвердити цей диплом, але є). Більшість емігрантів приїжджають за студентською візою, отримують місцеву освіту, далі робочу візу, а потім і резиденство. Таким прикладом є і моя сім’я: чоловік приїхав сюди першим, отримав місцеву освіту, зараз працює фінансистом і домігся резиденства для нашої сім’ї. Тому за бажання – все можливо.

Як безпечно відпочивати на закордонних морських курортах під час пандемії та що робити, якщо заразилися вірусом на відпочинку – читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Українці – єдині туристи в Єгипті?

327 українців на початку липня полетіли відпочивати на єгипетські курорти Шарм-ель-Шейха та Хургади. Ця тема на перших шпальтах місцевих газет із заголовками: “Після відновлення міжнародного авіасполучення українські туристи першими повертаються до курортів Єгипту”. Чартер з України в аеропорту Шарм-ель-Шейха зустрічали з усіма урочистостями. Окрім України, кордони з Єгиптом відкрила ще Білорусь, та ось європейські туристи туди поки не літають.

В українських турагентствах радо продають путівки на курорти Єгипту, розповідаючи про повну безпеку та тотальну дезінфекцію, але водночас у жодному з них не повідомляють про обов’язкову самоізоляцію після повернення додому.

“Ця інформація поки перевіряється. Але ж можна зробити тест за 700 грн. Туристів у Єгипті зараз удвічі менше, ніж раніше, одні українці та білоруси. Заповненість готелів – не більш як 50%, постійне прибирання, шведські столи залишилися. Ціни на путівки на рівні 700-800 доларів на двох за готель 5 зірок на першій лінії. У медичну страховку додали також страхування від ковіду. Якщо турист захворіє на курорті – страхова покриває всі виплати, зокрема й зворотний квиток, якщо лікування затягнеться. Якщо симптоми легкі – турист просто перебуває в номері готелю доти, доки не вилікується”, – пояснили OBOZREVATEL в одному з туристичних агентств.

Українські туристи, які вже відпочивають у Єгипті, на своїх сторінках у соцмережах діляться враженнями від першого польоту під час карантину та самого відпочинку.

“Все супер, але є одне величезне але. Все постійно обробляється, починаючи з літака, речей, сумок, лежаків, стільців – все це нескінченно бризкають. І якщо людина астматик чи алергік – це 100% може стати проблемою. Нас їхало вісім сімей, в аеропорту зустрічали з піснями, соками, подарунками. Далі особистий трансфер на пляж і з пляжу. Аквапарк працює. Номер сімейний із виходом до басейнів. Їжу накладаємо самі через скло”, – написала одна з українських туристок Галина Чурко.

Зібрали найяскравіші коментарі про учасницю шоу, яка змогла здивувати глядачів.

Обмін в третьому випуску 13 сезону відбувався між сім’ями з Тарасівки і Енергодара. У сім’ї Цой з Тарасівки батько сімейства Андрій працює інтернет-маркетологом на фрілансі, а мама Жанна – домогосподарка. Діти для сім’ї – найважливіше, батьки намагаються зробити їх щасливими, але через домашні турботи забули про свої романтичні стосунки.

А ось для Олексія і Яни з Енергодара участь в шоу стало останньою можливістю врятувати сім’ю від розлучення. Справа в тому, що в сім’ї зникло взаєморозуміння через те, що мама багато часу проводить з друзями в барах. Для того, щоб здивувати нову сім’ю, Яна орендує автобус для вечірок “патібас” і влаштує свято для всієї родини.

Поведінка і спосіб життя однієї з мам неприємно здивували і викликали шквал обговорень в мережі. Багатьох здивував той факт, що Яні 26 років. На думку деяких глядачів, жінка виглядає набагато старшою за свої роки. Багато користувачів мережі закликали Яну зав’язувати з жахливим способом життя і з алкоголем.

“Так алкоголь робить своє. У 26 років так виглядати. Якщо дівчина Яна не змінить свої життєві позиції до 45 років, то зіп’ється”

“Який класний тато, з дівчатками так ласкаво поводиться. Шкода, що помилився. Якби йому потрапила домашня дружина, він був би щасливий”

“Життя Яни наповнене сільським гламуром – безглуздим і нещадним. Що в цьому клубі робити – бухати під деградантську музику? Всі веселощі Яни – на дні пляшки. В театр б сходила для загального розвитку …”

“Жінка з Енергодара виглядає років на 40, а не на 26.”

“А я то думаю, чого ця тусовщиця так погано виглядає в свої 26 років. А виявляється вона бухає. Питання, якщо не нагулялася, якого біса дітей народила, та ще двох? І чому чоловік терпить її нічні гулянки?”

“Мда. Навіщо народжувати 2-х дітей, якщо ненагулялась. І чоловік винен ще. Таке враження, що випивати – це пріоритет дружини з Енергодара”.

Україна стала однією з найулюбленіших країн, написала Кессі на своєму сайті Expedition 196. Пост про нашу батьківщину дівчина назвала “Слава Україні”.

“Люди, атмосфера, їжа, культура, стиль життя в Україні чудові. Є така хибна думка, що Україна – це небезпечна країна, яка переживає багато потрясінь. Думають, що події на Сході (недалеко від кордону з Росією) поширюються на всю територію, що, безумовно, неточно. Це як стверджувати, що існує політичний конфлікт у Каліфорнії, тому не повинні їхати в США”, – пише Кессі. Згадує і про українську історію, зокрема про голодомор та “боротьбу за незалежність проти Німеччини і Радянського Союзу в часи Другої світової”.

В Україні мандрівницю найбільше вразили люди. Попри її незнання української, кожен – від касира або таксиста до випадкових перехожих – намагався допомогти й порозумітися. “Я не чула від них коротких відповідей: люди тут дуже відкриті і завжди готові допомогти. Як жінка я не відчувала ніяких переслідувань чи домагань. Тут дуже милі і приємні люди”, – зазначила дівчина.

Кассандрі припали до смаку й українські страви. “Пироги, сметана, сирники, борщ (овочевий суп, зроблений з буряка, капусти, картоплі, моркви), голубці (капустяне листя з рисом, карамелізованою цибулею і м’ясною начинкою, подаються зі сметаною) – це лише декілька з моїх улюблених. Я полюбила українську кухню”, – поділилася вона.

З українських міст американці найбільше сподобалася Одеса.

“Після приголомшливо великих міст Одеса здалася мені ідеальною. Історія, природа, бруковані вулиці і як бонус – прекрасне море. Я була щаслива тут і навіть знайшла свій улюблений ресторан”, – написала мандрівниця у блозі.

Після Одеси Кассандра вирушила до Києва. Спочатку побувала в Софіївському соборі: “Після відвідин собору я відчула себе спокійно і натхненно. Я вирішила залишитися в Києві на ніч, щоб відвідати інші місця, які змушують залишитися тут довше”. Наступного дня помилувалася українською архітектурою в музеї Пирогово.

Щоправда, не всі враження Касандри виявилися цілком позитивними. Так, вона поскаржилася на задуху в потязі (“вночі не вимикають опалення і вікна не відчиняються”), через яку по приїзді до Києва почувалася розбитою. А на столичному вокзалі їй годину довелося простояти в черзі, щоб дізнатися, що каса не приймає готівку.

Попри це дівчина написала: “Я люблю Україну. Так не хочеться звідси їхати… Відчуваю, що обов’язково захочу сюди повернутися”.