Про це йдеться на Facebook-сторінці начальниці Івано-Франківської ОВА Світлани Онищук, інформують “Вікна”.

Під час ведення бойових дій в Запорізькій області загинув солдат Сергій Українчук, який служив стрільцем-помічником гранатометника механізованого батальйону військової частини А 4699. Йому був 41 рік.

Під час виконання бойового завдання поліг старший солдат Артем Гуртовий. Військовослужбовцю назавжди 26…

Внаслідок артилерійського обстрілу в Донецькій області загинув солдат Роман Дем’янець. Служив у механізованому батальйоні військової частини А 4698. Бійцю було 33 роки.

Внаслідок вогнепального поранення, отриманого в бою в Донецькій області, не стало солдата Любомира Гладчука. Служив стрільцем спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону військової частини А 4267. Бійцю було 29 років.

Останній бій в Запорізькій області прийняв солдат Микола Кузів. Механіку-водію зенітно-ракетного взводу військової частини А 1556 був 41 рік.

Від тяжких травм, отриманих в бою у Донецькій області, загинув солдат Ігор Скубяк. Водію 3 штурмового взводу військової частини А 0501 було 44 роки.

Внаслідок мінометного обстрілу в Запорізькій області обірвалось життя солдата Віталія Дубця, який служив гранатометником 2 стрілецького відділення військової частини А 7127. Бійцю назавжди 21…

Внаслідок мінометного обстрілу в Луганській області поліг старший солдат Захар Тарасов. Військовослужбовцю частини А 0222 був 21 рік.

Під час виконання бойового завдання в Донецькій області загинув солдат Іван Фуштей. Військовослужбовцю частини А 0224 був 51 рік.

Останній бій в Донецькій області прийняв молодший сержант Андрій Гах. Командиру 3 стрілецького відділення 2 стрілецької роти військової частини А 4128 був 51 рік.

Про це “Фіртці” детальніше розповіла офтальмологиня Романа Хомин.

За словами фахівчині, якщо раніше лікарі говорили, що катаракта є захворюванням людей старших за 60 років, то наразі — осіб після 40 років.

Що таке катаракта?

“Катаракта — це помутніння кришталика (прозорої лінзи). Найбільш часто зустрічається вікова катаракта, в основі якої є вікові зміни як цілого організму, так і самого кришталика.

Зазвичай катаракта розвивається поступово, тому зір погіршується не одразу”, — розповідає Романа Хомин.

Серед основних факторів розвитку захворювання є:

вік;

шкідливі звички;

тривале та часте перебування на сонці;

генетична схильність;

ендокринні захворювання та метаболічні порушення;

радіаційний вплив;

травми та опіки очей;

часті запальні захворювання очей.

Зі симптомів захворювання офтальмологиня виділяє поступове зниження гостроти зору, погіршення сутінкового та нічного зору, роздвоєння зображення при погляді на будь-яке джерело світла й зниження кольоросприйняття.

“Єдиним методом лікування є хірургічна заміна мутного кришталика на прозорий штучний кришталик”, — вказує фахівчиня.

Про загибель Захисника повідомила Делятинська територіальна громада, інформують “Вікна”.

Римарук Орест Романович народився 26 серпня 1990 року, родом із Делятина. Молодший сержант загинув 20 червня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області.

“Неможливо описати гіркоту та скорботу, яку відчули рідні і близькі Ореста після гіркого повідомлення про героїчну загибель сина військового. Знову російські загарбники жорстоко обірвали молоде життя. Навіки 34, навіки в строю, надійний побратим, брат, чоловік, син і батько. Висловлюємо глибоку шану та щирі співчуття всім, хто чекав, любив, сподівався, хто молився за щасливе повернення Ореста до рідного дому. Вічна пам’ять і вічна слава!”, — йдеться у співчутті.

Завтра, 6 серпня, в Делятинську громаду прибуде скорботний кортеж із тілом воїна. Орієнтовний час прибуття в Делятин: 12.00-12.30.

Маршрут скорботного кортежу: Делятин — центр Делятина — вул. Погрібнич (батьківська хата, де відразу після прибуття буде відслужена заупокійна панахида) — вул. Любіжня (будинок, в якому з дружиною та дітьми проживав Орест).

Похорон розпочнеться об 11.30 в середу, 7 серпня. Поховають Героя на кладовищі на вул. Любіжня.

Про смерть воїна повідомив у соцмережі міський голова Коломиї Богдан Станіславський, інформують “Вікна”.

Іван Борейко на війні служив стрільцем 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.

“”На щиті” додому повертається коломиянин Іван Борейко. Він загинув у боях на Донеччині ще у жовтні 2022 року. Але тільки зараз ми зможемо поховати його у рідному місті. Вічна пам’ять та слава нашому захиснику. Від імені громади висловлюю співчуття рідним та близьким Івана!”, — йдеться у повідомленні.

Трагічну звістку повідомив староста села Радча Тарас Борин, інформують “Вікна”.

Бринзей Михайло Іванович народився 2000 року, жив у селі Радча Івано-Франківської громади. Майже рік воїн вважався зниклим безвісти.

“На жаль, дива не сталося… Наш воїн, який майже рік вважався безвісти зниклим, загинув. Низький уклін Герою за захист, за мужність, за героїчний подвиг. Щирі співчуття рідним та близьким. Нехай Господь допоможе пережити гіркий біль непоправної втрати. Вічна пам’ять та безмежна шана полеглому Воїну Михайлу”, — йдеться у повідомленні.

Траурний кортеж вирушить від Будинку Смутку в Івано-Франківську сьогодні, 14 березня, о 18:00.

Про смерть побратима повідомили на фейсбук-сторінці “Ветерани 77 Коломийського батальйону”, інформують “Вікна”.

Медвідь Віталій Богданович народився 1973 року. Служив у 77 батальйоні. 2 березня 2024 року у Запорізькій області старший солдат Віталій Медведь загинув, отримавши травми не сумісні з життям.

“Низький уклін та Вічна пам’ять, нашому мужньому воїну! Спочивай з миром, безмежна шана за захист і наближення до перемоги. Слава Україні! Героям Слава! Висловлюємо щирі співчуття рідним”, — йдеться у повідомленні.
Прощання із загиблим Захисником Віталієм Медведем відбудеться завтра, 8 березня, о 14:00 у Будинку смутку (м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 3). О 15:00 розпочнеться поховання воїна на Алеї Героїв кладовища с. Чукалівка, повідомляють у Міській ритуальній службі.

Про загибель на війні Захисника Володимира Остап’юка повідомила Кутська селищна рада.

Остап’юк Володимир Іванович народився 10 березня 1970 року, жив у селі Старі Кути. На війні служив молодшим сержантом, стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти в/ч А7064.

7 березня 2024 року Володимир Остап’юк загинув, отримавши множинні осколкові поранення не сумісні з життям у населеному пункті Білогорівка, Сєвєродонецького району, Донецької області. Через три дні воїну мало б виповнитися 54 роки.

“Кутська селищна рада глибоко співчуває рідним, близьким, побратимам, друзям мужнього патріота. Вічна память та слава відважному воїну!”, — йдеться в повідомленні.

Олександр Піцик народився 16 березня 1982 року народився у місті Калуш Івано-Франківської області. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка». Усе життя пропрацював у сфері меблевого конструювання та дизайну у Львові, Києві та Одесі, інформують “Вікна” з посиланням на Львівську міську раду.

Олександр Піцик брав активну участь в акції «Україна без Кучми», подіях під час Помаранчевої революції та Революції Гідності. Із перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини. Боронив державу на південному напрямку у складі 15-ї бригади оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Загинув воїн 15 жовтня 2023 року.

Чин похорону відбудеться сьогодні, 29 лютого, у Львові і розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають воїна на Личаківському кладовищі.

У Олександра Піцика залишилися мама, дружина, двоє дітей та сестра.

Зеленчук Андрій Дмитрович народився 8 грудня 1981 року. Був депутатом Верховинської районної ради восьмого демократичного скликання, інформують “Вікна” з посиланням на Верховинську районну раду.

З початком повномасштабного вторгнення Андрій Зеленчук одразу ж відправився на захист нашої країни. На війні служив головним сержантом-командиром розвідувального відділення розвідувально взводу, старшим сержантом.

Вірний військовій присязі, при виконанні бойового завдання з захисту України Андрій Зеленчук загинув 27 лютого 2024 року.

Нагороджений відзнакою президента України та пам’ятним нагрудним знаком «За оборону України».

“Побратими, рідні, колеги та друзі поважали Андрія за притаманну йому чесність, простоту, щирість і життєрадісність та згадують про нього як про веселу, добру та порядну людину. Верховинська районна рада висловлює щирі співчуття матері Марії Дмитрівні, дружині Аллі Дмитрівні, донечкам Андріані і Ярині, сестрі Надії з племінниками та всім хто знав Героя. Вічна памʼять і шана Захиснику Андрію!”, — йдеться у повідомленні.

Про смерть Захисника повідомила Тлумацька міська рада, інформують “Вікна”.

Кулик Мирослав Петрович народився 3 квітня 1987 року, жив у селі Петрилів. Загинув у війні проти російських окупантів на Запорізькому напрямку.

“Низько схиляємо голову в глибокій скорботі перед світлою пам’яттю захисника та висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким воїна, який героїчно боронив нашу землю. Нехай Господь допоможе пережити біль непоправної втрати! Вклoняємoся Геpoю дoземнo! Безмежнa шaнa йoгo пoдвигу, пoвaгa пoклику йoгo шляхетнoгo сеpця. Хай Господь дарує Царство Небесне та вічний спокій його душі! Герої не вмирають! Слава Україні! Героям Слава!”, — йдеться у співчутті від Тлумацької міськради.

Про це повідомляє Верховинська селищна рада, інформують «Вікна»

З початком повномасштабного вторгнення одразу ж відправився на захист нашої країни. Вірний військовій присязі при виконанні бойового завдання з захисту нашої держави загинув 1 січня 2024 року в районі населеного пункта Новодарівка, Пологівського району, Запорізької області.

Нагороджений пам’ятною медаллю «За мужність та відвагу» та почесним надгрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».

«Юрій був відважним воїном та вірним сином українського народу.Для усіх нас Юрій Шекеряк є прикладом патріотизму і самопожертви. У цей важкий час висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Юрія Шекеряка. Разом з Вами низько схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять нашому Герою!!!» —ідеться в повідомленні

На Харківщині під час виконання бойового завдання загинув бурштинець, солдат-гранатометник Андрій Шаюк. 17 січня йому б виповнилося 47 років, повідомила Бурштинська міська рада.

“Світла і вічна пам’ять нашому Захиснику, який віддав найцінніше, що мав, — власне життя, за вільну та незалежну Україну. Ми ніколи не забудемо подвиг наших Героїв! Ніколи не пробачимо рашистським вбивцям! Вічна слава та спокій душі нашого Героя!”, — йдеться у співчутті.

Делятинська громада повідомила про загибель солдата Ніколаєва Андрія Петровича.

Воїн народився 13 січня 1980 року. На військову службу був призваний 30 червня 2023 року, служив гранатометником гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти.

Виконуючи бойове завдання, під час захисту Батьківщини від російських загарбників, Андрій Ніколаєв загинув в населеному пункті Спірне Бахмутського району Донецької області.

“Висловлюємо щирі співчуття дружині Надії та рідним полеглого військового. Хай Господь дасть сили всім вам пережити гірку втрату рідної людини, а праведну душу воїна Андрія прийме до Свого Царства, де всі праведні спочивають… Вічна пам’ять і вічна слава!”, — йдеться у співчутті.

На війні загинув Роман Голуб — випускник Івано-Франківського ліцею №21.

“Педагогічний та учнівський колективи сумують з приводу непоправної втрати. Щирі співчуття сімʼї та всім близьким Воїна. Розділяємо з вами цей страшний біль та смуток. Вічна і світла пам’ять Герою. Наша безмежна шана полеглому Захисникові!”, — йдеться у співчутті на фейсбук-сторінці ліцею.

Про загибель воїна Віталія Сімка повідомила Городенківська міська рада, інформують “Вікна”.

Сімко Віталій Юрійович народився 1976 року, жив у місті Городенка.

Мужньо захищаючи Україну, 24 грудня 2023 року Віталій Сімко загинув унаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Берестове, Бахмутського району, Донецької області.

“У ці скорботні дні Городенківська громада співчуває родині Героя. Сумуємо разом із вами, підтримуємо в годину скорботи. Нехай душа загиблого знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають! На жаль, словами важко загоїти у серці болючу рану втрати. Вічна і світла пам’ять Герою! Герої не вмирають!”, — йдеться у співчутті.

Трагічну звістку про смерть воїна Петра Досяка повідомили на фейсбук-сторінці “Верховина сьогодні”.

Петро Досяк народився 1989 року в селі Білоберізка.

5 червня 2022 року воїн добровільно мобілізувався через Верховинський РТЦК і СП. Захищав Україну на північному напрямку, потім в найгарячіших точках на сході України.

Помер Петро Досяк 25 грудня 2023 року на території Донецької області. Залишилася вдовою дружина Світлана, сиротою став маленький синочок Богдан, втратили брата сестри Галина та Марія і брат Віктор.

Трагічну звістку про загибель Яреми Перцовича повідомила Яблунівська територіальна громада.

Перцович Ярема Святославович народився 1972 року у селі Середній Березів Косівського району.

Був старшим сержантом прикордонної служби, обслуги протитанкових ракетних комплексів прикордонної застави швидкого реагування Східного регіонального управління.

Ярема Перцович загинув у березні 2022 року в районі Маріуполя Донецької області.

“Ми сумуємо разом з рідними та низько схиляємо голови перед Героєм. Вічна слава захиснику України, який віддав життя за державу!”, — йдеться у співчутті.

Про загибель воїна повідомила Верховинська селищна рада, інформують “Вікна”.

Бойчук Василь Ярославович народився 12 січня 2001 року, жив у селі Ільці Верховинського району.

Служив матросом, парашутистом-укладальником парашутів повітряно-десантного містечка військової частини А3821. Загинув Герой 17 березня 2022 року під час виконання бойового завдання в місті Миколаїв.

“Верховинська селищна рада висловлює щирі співчуття матері Захисника Ганні Іванівні, сестрам Ірині та Тетяні, брату Івану та всій родині. Нехай Господь Бог допоможе Вам пережити гіркий біль непоправної втрати… Молимось разом з вами… Світла пам’ять та безмежна шана нашому Захиснику Василю Бойчуку!”, — йдеться у співчутті.

Про смерть військового повідомила Бурштинська міська рада, інформують “Вікна”.

Андрій Піліх служив старшим навідником гранатометного відділення гранатометного взводу механізованого батальйону.

3 листопада 2023 року військовий помер у Дніпропетровській лікарні. Йому було лише 44 роки.

“Щирі співчуття рідним та близьким Героя! Вічна пам’ять та вічна слава!”,

Про загибель воїна повідомили на фейсбук-сторінці Угринівської громади, інформують “Вікна”.

Храбатин Василь Ігорович народився 11 серпня 1974 року, жив у селі Угринів.

На військову службу був мобілізований 10 травня 2023 року. На війні служив солдатом-навідником мотопіхотного відділення. Захищав Україну у Бахмутському районі на Донеччині.

10 жовтня 2023 року загинув у бою поблизу н.п. Роздолівка. Без батька залишилися троє дітей: донечка та двоє синів.

“Висловлюємо щирі співчуття донечці та двом синам військовослужбовця, батькові, братові, родині, друзям та побратимам. Розділяємо ваше горе та схиляємо голови в скорботі. Несправедлива і жорстока війна забирає кращих синів і дочок України. Вічна пам’ять, вічна шана, вічна слава Герою!”, — йдеться у співчутті сільського голови Угринова Мирослава Вівчаренка.

Про смерть військового повідомив у соцмережі староста Петрилівського старостинського округу Олег Кирста, інформують “Вікна”.

Михайло Боднарчук народився 1982 року, жив у селі Золота Липа Тлумацької міської громади.

Загинув під час виконання бойових завдань на передовій у Запорізькій області 10 жовтня 2023 року.

“У цей важкий час приносимо щирі співчуття рідним та близьким Героя, розділяємо Ваш біль та схиляємо голови у глибокій скорботі.Нестерпно боляче усвідомлювати, що війна забирає молоді життя наших захисників. Вічна та світла пам’ять Герою!”, — написав Олег Кирста.

Про загибель Василя Томащука повідомила Верховинська районна рада, інформують “Вікна”.

Уродженець селища Верховина Василь Томащук служив стрільцем-помічником гранатометника третього відділення третього взводу третьої стрілецької роти.

Василь був щирим патріотом своєї країни, тому не вагаючись, у березні 2022 року взяв у руки зброю, щоб захищати територіальну цілісність України.

Загинув військовослужбовець 6 вересня 2023 року під час ведення штурмових дій противника на Запорізькому напрямку.

“Верховинська районна рада висловлює глибокі співчуття рідним та близьким Захисника, який поклав своє життя, оберігаючи нашу Батьківщину. Вічна пам’ять Герою Василю Томащуку”, — йдеться у співчутті.

Про загибель військового Миколи Салітри із села Олеша повідомила Тлумацька міська рада.

Мешканець Олешанської громади Микола Салітра народився 2003 року.

“У цей важкий час низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна та висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким, розділяємо їхній біль, поділяємо горе. Хай душа Миколи упокоїться з миром. Вічна пам’ять Герою!”, — йдеться у співчутті Тлумацької міської ради.

Про загибель військового повідомили на сторінці Білозерської громади, інформують “Вікна”.

Петрусеняк Роман Іванович народився 1989 року в селі Полянки на Прикарпатті. У березні 2022 року добровільно пішов захищати Україну, боровся мужньо та самовіддано.

Загинув 25 вересня 2023 року при виконанні бойового завдання у Донецькій області.

“Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Доземний уклін воїну-захиснику. Вічна шана і слава Тобі, Герою!”

Дмитро Сербін був призваний на військову службу у березні 2023 року. Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконував свій обов’язок. Самовіддано служив стрільцем-снайпером механізованого взводу механізованої роти, інформують “Вікна” з посиланням на Калуську міську раду.

На превеликий жаль, сьогодні, 12 серпня, на Луганщині внаслідок снайперського обстрілу позиції з боку противника боєць отримав вогнепальне поранення, не сумісне з життям.

“Висловлюємо свої співчуття рідним, друзям, знайомим, побратимам полеглого нашого Захисника. Низький уклін та наша глибока вдячність солдату за жертовний подвиг заради України, українського народу!” — йдеться в співчутті від імені Калуської громади.

«Знову від болю стискаються серця… Ще один Захисник, Герой, став ангелом небесним… Під час виконання бойового завдання, вірний військовій присязі, впав на полі бою калушанин, старший лейтенант Корвацький Роман Ігорьович, 1980 року народження», — ідеться в повідомленні Калуської міської ради.

Командир взводу протитанкових ракетних комплексів загинув 2 серпня в результаті мінометного обстрілу в зоні бойових дій на Харківщині, інформують «Вікна».

У соцмережі користувачка Ірина Федорів написала, що знала особисто Романа і його сім’ю:

«Важко підібрати слова… Я мала честь знати цю сім‘ю, я мала честь знати Романа, я мала честь з ним спілкуватись і при зустрічі вітатись, а він дарував свою теплу ледь помітну усмішку та обдаровував всерозуміючим поглядом. Він з перших днів повномасштабного вторгнення як і в 14- му пішов захищати нас прихрамуючи, опираючись на тростину, але ставлячи обов‘язок вище себе (це для пояснення тим, що заховались під спідниці та репетують, що їм повісток не давали і колись!!! вони пчихали і знають свої права). Прекрасний батько, коханий, син своєї держави. Розумний, як в сім‘ї, так і на роботі — завжди на своєму місці. Ідуть найкращі, ідуть на небо ті, що мали обов‘язок перед сім‘єю і матінкою-Україною… Нищиться генофонд нашої нації, повилазять з під спідниць ті, що знають свої «права», будуть створювати сім‘ї, займати керівні посади та не згадають Героїв, які захищали і їхні сім‘ї від лютого ворога, бо на їхньому фоні ці… особистості будуть виглядати сумно і бридко. Дівчатка, я плачу з Вами, та мої сльози не вартують і однієї Вашої сльози, моя біль від утрати не порівняти з Вашою. Тримайтесь, ідіть далі тим шляхом, що Ваш батько захищав. Вічна пам‘ять Герою».

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ВСЕ ЇЇ ТАКОЮ. ВЧОРА МІЙ МАЛЮК ПОПЛИВ НА СВОЄМУ КОРАБЛИКУ НАЗАВЖДИ.

Нагадуємо, що дівчина виросла в багатодітній родині з однією мамою. Зарплати матері ледь вистачало на утримання дітей, тому сім’я збирала гроші на лікування через соціальні мережі.

Редакція висловлює свої щирі співчуття з приводу тяжкої втрати.

Про смерть війського повідомляє Гусятинський районний військовий комісаріат, передає “Це моя Україна”.

“Колектив Гусятинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки висловлює глибоке співчуття батькам Куня Андрія Михайловича, матері Раїсі Григорівні та батькові Михайлу Володимировичу, рідним та близьким, з приводу трагічної загибелі Андрія. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу… Неймовірно тяжко пережити таку втрату батькам, бо найжахливіше в житті – ховати свою дитину.

Андрій був військовослужбовцем військової служби за контрактом. Він хотів захищати свою країну, своїх близьких… Діти не вмирають – вони стають янголами та дивляться на нас з небес! Світла пам’ять… ” – йдеться в дописі. Андрію Куню було лише 37 років. Народився він 8 грудня 1983 року, проживав разом з батьками у Гусятині. Андрій був військовим з чималим досвідом – відслужив під час 6 хвилі мобілізації, потім, у 2020 р. підписав контракт зі 128 гірсько-штурмовою бригадою. Напередодні загибелі пішов служити за контрактом у 24 бригаду ім. короля Данила Галицького. Подробиці смерті не повідомляються. За попередньою інформацією чоловік загинув у ДТП на Львівщині.

15 квітня, рівно два роки зі смерті 20-річного парамедика Миколи Волкова.

Про це розповіли на сторінці благодійного фонду допомоги ветеранам та військовим під назвою “Повернись живим” у соцмережі Фейсбук.

Миколи з позивним “Смурфік” помер рівно два роки тому, не виходячи з коми після кульового поранення в голову. Юнак був родом з Маріуполя. Коли почалася війна, йому було всього 15, але він мав шалене бажання допомогти своїй країні.

Але ворожий снайпер вирішив, що юний парамедик в особі Миколи гідна мішень. За життя хлопця боролися медики Дніпра протягом трьох діб, але смерть виявилася сильнішою.

“Сьогодні це фото має з‘явитись у вашій стрічці.

Це – Микола Волков, Смурфік. Саме під таким псевдо 20-річного захисника знали побратими.

Рівно 2 роки тому, 15 квітня 2019 року, не виходячи з коми після кульового поранення в голову, Микола помер.

Три доби лікарі з Дніпра боролися за його життя. Смерть того разу виявилась сильнішою.

Смурфік був родом з Маріуполя. Коли почалася війна, йому було 15. Він не мав медичної освіти чи військової підготовки, але мав шалене бажання допомогти своїй країні і справжнє покликання рятувати життя.

Він міг врятувати багатьох, він міг прожити багато років, він мав би побачити нашу перемогу та ходити своїм рідним, вільним Донбасом.

Натомість, Микола зробив свій вибір на користь України, а ворожий снайпер чомусь вирішив, що медик – це гідна мішень.

Микола Волков, Смурфік, парамедик.

Він віддав своє життя, аби була Україна. Пам‘ятайте!”,- написано в пості.

Джерело: журналісти Юрій Бутусов та Андрій Цаплієнко у фейсбуці.

Пряма мова: “О 13.45 російські війська обстріляли з мінометів українські позиції в районі селища Шуми.

В результаті обстрілу загинуло чотири  українських військовослужбовців”.

Щирі співчуття рідним у зв’язку з такою великою втратою. Вічна пам’ять захисникам України. Незабудемо. Пам’ятаємо!

Джерело: Дмитрівська сільська рада у Facebook

Дослівно: “Вчора в районі Мар’їнки куля ворожого снайпера влучила в серце військовослужбовця-контрактника, жителя села Гурівщина – Пекур Олександра Валентиновича, 1990 року народження.

Пішов у вічність молодий Герой, який пожертвував своїм життям, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України. Йому було лише 30 років”.

Деталі: Представники сільради висловили глибокі співчуття родині полеглого бійця.

Передає – джерело.

Про це повідомила волонтерка Роксолана Несторук у соцмережі Facebook.

“Щирі співчуття рідним, близьким, а особливо мамі. Дай Боже сили пережити втрату донечки. Аріна Самчук, яка тривалий час боролася з важкою недугою – стала янголом”, – повідомляє лучанка.

До слова, дівчинка з 4-річного віку боролася зі страшним діагнозом: анапластична епендинома, подовжений ріст пухлини, перенесла чимало складних операцій.

Про це на своїй сторінці у фесбу повідомляє Oleksandra Vasyliv Інформує – джерело.

Спочивай з Богом! Царство небесне і вічний спокій! Вічная пам’ять!

У коментарях висловлюють щирі  співчуття з приводу втрати доброї, чуйної і просто хорошої людини і жінки  близьким та рідним пані Надії.

Вічна пам’ять!

Царство небесне!

Нехай спочиває з Богом пані Надія!

22 лютого під час завершення робіт по розборці конструкції бліндажу після пожежі, що виникла близько 4 години ранку 20 лютого в одному із підрозділів бригади, виявили тіла двох військовослужбовців, які ймовірно перебували в бліндажі під час пожежі.

Про це повідомляє 58 окрема мотопіхотна бригада ім. гетьмана Івана Виговського у Фейсбуку.

Ідентифікацію тіл проведуть після ДНК експертизи.

Третій військовослужбовець, який отримав 90% опіків тіла, був евакуйований до опікового центру, де, на жаль, від отриманих травм помер.

За даним фактом проводиться перевірка військовою службою правопорядку ЗС України та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Командування бригади та весь особовий склад висловлює щирі співчуття родині та близьким загиблих захисників України.

6 лютого, в районі населеного пункту Новомихайлівка під час висування на взводний опорний пункт троє військовослужбовців зі складу 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу підірвалися на невідомому вибуховому пристрої.

Про це інформує бригада на сторінці у Фейсбук. Від отриманих поранен загинули старший солдат Назарій Поліщук та солдат Олексій Подвезенний.

Третій військовослужбовець знаходиться у лікарні.

За матеріалами зі сторінки Varta1

У районі Новомихайлівки на Донбасі в суботу, 6 лютого, підірвалися і загинули двоє молодих бійців – Назарій Поліщук та Олексій Подвезенний. Вони служили в 28-й ОМБр імені Лицарів Зимового Походу. Незважаючи на молодий вік, обидва кілька років провели на фронті. У вівторок, 9 лютого, їх поховають у рідних селах на Луганщині та Черкащині.

Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Загинув за тиждень до закінчення контракту

Назарію Поліщуку було всього 24 роки. Через кілька днів, 14 лютого, у нього закінчувався контракт і він мав повернутися додому. Батьки вже чекали його, готувалися до приїзду. Але, на жаль, він загинув.

“Назарій на контракт пішов у 2017 році, сам. Школу закінчив за три роки до цього. Потім трохи навчався і працював. У сусідньому селі в нього була дівчина, у них народилася донька, їй уже 6 років. Але якось у них не склалося, вони розійшлися, зараз його колишня дружина заміжня. Але на похорон у вівторок, 9 лютого, вони приїдуть.

У Назарія дуже проста сім’я, мама більше вдома, а батько працює на тракторі. Родина багатодітна. У нього ще є старша сестра і три молодших брати”, – розповіли нам у сільраді.

Останнім часом у Назарія були стосунки з дівчиною з Донецької області на ім’я Вікторія. Вони навіть створили окрему сторінку в соцмережі. Після загибелі Назарія Вікторія написала на своїй сторінці “Ми тебе ніколи не забудемо”.

“Сім’я дуже побожна, всі ходять до церкви, Назарій теж ходив. А в школі він був спортсменом. Найкраще грав у футбол, волейбол, баскетбол. Можна сказати, рівних йому не було. Дуже товариський, у нього багато друзів, його всі знали. Зараз майже всі в селі переживають через його загибель, батьків дуже шкода”, – розповів один із місцевих жителів, який знав Назарія в школі.

Любив риболовлю і футбол

Інший загиблий – Олексій Подвезенний, йому було всього 23 роки. Олексій родом із Луганської області, село Червоний Деркул. Навчався в школі сусіднього села Красна Талівка.

Пані Тетяна, одна з учительок, яка викладала в Олексія українську мову в середніх класах, сказала нам: “Це був дуже добрий, усміхнений хлопець. Доброзичливий, із ним багато хто дружив, він такий відкритий, привітний. Він дуже любив риболовлю, часто бігав вудити рибу на річку. Це велика трагедія для нас, все село переживає за нього, як за рідного. Похорон буде у вівторок, 9 лютого. У Олексія залишилися мама і сестра Тамара”.

Директорка Красноталівської школи Олена Чепель теж запам’ятала Олексія як дуже доброго хлопця.

“От ніякої агресії, характерної для нинішніх підлітків, у нього ніколи не було. Це був звичайний хлопчик, дуже старанний і сумлінний. Любив поганяти м’яча з хлопцями. Він ріс у простій родині. Тато в нього працює кочегаром на заставі, мама – на сільськогосподарському підприємстві, на току.

Ще є старша сестра, але вона живе окремо. Наскільки я пам’ятаю, спочатку Олексія призвали в армію, а потім уклав контракт. Він пішов служити в 18 років. Дуже багато наших випускників зараз служать тут, на заставі (Станиця Луганська. – Авт). У 2014 році багато хлопців тут були поранені, а ось загиблих не було, Олексій став першим. Для села це велике горе, ми всі разом його переживаємо”, – каже директорка.

Третього військового, який був разом із Назарієм та Олексієм, важко поранено. Зараз за його життя борються лікарі Дніпропетровської лікарні ім. Мечникова. За словами головного лікаря закладу Сергія Риженка, у хлопця серйозні множинні поранення.

Передає – джерело.

“Із сумом повідомляємо, що вчора, 6 лютого, в районі населеного пункту Новомихайлівка під час висування на взводний опорний пункт троє військовослужбовців зі складу 28 омбр імені Лицарів Зимового походу підірвалися на невідомому вибуховому пристрої. Від отриманих поранень двоє наших хлопців загинули. Це старший солдат Назарій ПОЛІЩУК та солдат Олексій ПОДВЕЗЕННИЙ. Третій військовослужбовець знаходиться у лікарні”, – сказано в повідомленні. Бригада висловила глибокі та щирі співчуття родинам загиблих. ДОПОВНЕНО. Назарію Поліщуку було 24 роки. Він родом із села Вотилівка Лисянського району Черкаської області. Залишилася кохана дівчина Вікторія з міста Курахове не Донеччині.

За підрахунками “Новинарні“, Назарій Поліщук і Олексій Подвезенний – друга й третя бойові втрати Об’єднаних сил у лютому 2021 року. 2 лютого біля села Шуми на Донеччині внаслідок прицільного снайперського вогню з боку ворога загинув старший матрос Дмитро Власенко – старший стрілець зі складу 503 обмп ВМС ЗС України.

У Запорізькій обласній інфекційній лікарні під час пожежі в ніч із 3 на 4 лютого загинула 26-річна лікарка-анестезіологиня Ольга Глива, яка пропрацювала в цьому медичному закладі лише кілька місяців. У ніч трагедії дівчина була на чергуванні. Її колега покинув реанімацію незадовго до вибуху, а Ольга не встигла цього зробити.

Детальніше про це в матеріалі OBOZREVATEL.

Смерть була миттєвою
В обласній інфекційній лікарні Ольга Глива почала працювати тільки в кінці 2020 року. До цього вона закінчила ординатуру.

“Світла дівчина, можна сказати ще дитина. Тільки почала жити, працювала з величезним бажанням. Вона весь час бігла, поспішала, хапалася буквально за все, їй усе було цікаво. І така смерть. З нею на чергуванні був її колега, хлопець. Але незадовго до пожежі він вийшов із реанімації, а Оля там залишилася. Ось так не пощастило”, – розповіла одна з медиків у лікарні.

“Ольга Сергіївна повною мірою виконала свою місію на цій землі – до останньої своєї хвилини намагалася рятувати життя своїх пацієнтів”, – повідомляється в Facebook Запорізького державного медичного університету.

Що сталося цієї ночі та в чому причина такої пожежі – зараз з’ясовують правоохоронці. “Можу сказати одне – смерть була миттєвою і безболісною, ніхто з чотирьох загиблих не страждав. А що там сталося, нехай уже з’ясовують інші органи”, – сказав лікар швидкої.

Також унаслідок НП постраждали ще двоє людей. За словами доктора, вони не були в тяжкому стані.

“Можливо, їм стане гірше після такого стресу, не знаю. Але травми були середньої тяжкості. Не пощастило тільки чотирьом”, – каже він.

Відмінниця, мріяла про медицину
У Запорізькому медичному інституті про Ольгу пам’ятають, кажуть, вона була однією з найкращих студенток.

“Закінчила з відзнакою, хороша, чуйна дівчина, дуже відповідальна. Її оцінки самі за себе говорять”, – розповіли в деканаті факультету, де навчалася загибла.

“Ми позавчора з нею так тепло спілкувалися, стільки сміялися. Скільки ж вона працювала, цілодобово безперервно, іноді по кілька днів поспіль. Сама перехворіла на коронавірус. Це такий сильна людина, вогонь у людській подобі. Як вона любила медицину…” – розповів нам її знайомий Іван Дарій.

На свій сторінці в соцмережі він написав, що Ольга була стипендіаткою Всеукраїнської наукової програми “Завтра.UA”.

“Чудова, сонячна, розумна, сильна, весела, вона надихала. Працювала з важкими пацієнтами у відділенні COVID-19. Сама хворіла на короновірус. Після цього знову перехворіла на вірусну інфекцію, ускладнену пневмонією. Але незважаючи на це, вона повернулася в “червону зону”. Оля мріяла працювати в медицині, мріяла, що настане час, коли держава буде з повагою ставитися до медиків”, – написав Іван.

Ольга родом з Кропивницького, її мама теж медик, працює медсестрою.

“Оля дійсно зі школи мріяла стати лікарем. Іншого вибору у неї і не було. Дуже розумна, здібна дівчина, їй усе давалося легко. З нею завжди було весело, вона до всіх ставилася добре. Я, коли прочитала, що Оля загинула, то не повірила. Хоча хто ще міг бути в самому епіцентрі коронавірусу? Тільки Оля, тому що вона нічого не боялася”, – поділилася з нами її колишня однокласниця.

Трагедія сталася 2 лютого неподалік села Шуми Донецької області. Про це повідомляє речник ООС.

Повідомляється, що снайпер поранив 38-річного старшого матроса 503 окремого батальйону морської піхоти Дмитра Власенка. Побратими та медики надали воїну всю необхідну допомогу, проте вже за годину лікарі констатували смерть — поранення виявилось несумісним із життям. Старший стрілець Дмитро Власенко прослужив у батальйоні понад три роки.

За інформацією Миколаївської ОДА, поховання військовослужбовця відбудеться п’ятого лютого в селі Грушівка Первомайського району Миколаївської області.

2 лютого росіянин важко поранив українського бійця. Його терміново госпіталізували, але зусилля лікарів були марними – військовий помер у медзакладі. Щирі співчуття ріним! Вічна пам’ять захиснику!

“Українською стороною СЦКК направлено відповідну ноту до Спеціальної Моніторингової Місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі”, – йдеться у повідомленні.

У Львові помер полковник медичної служби, депутат Львівської обласної ради Ільків Ігор Петрович. Про сумну звістку, у своєму fаcebook профілі повідомив депутат обласної ради Петро Жукровський.

Вічна пам’ять – медичний полковнику. Пам’ять про Тебе і Твої добрі справи та допомогу людям завжди буде вічною.

Ільків Ігор Петрович – депутат Львівської обласної ради 7-го демократичного скликання, заступник головного лікаря КНП ЛОР “Львівський обласний госпіталь інвалідів війн та репресованих ім. Ю.Липи”, миротворець у Югославії, Іраку, Кувейті, Лівані, лікар Майдану, військовий лікар на Сході України. Командир медичної роти Північного територіального Управління Національної гвардії України, полковник медичної служби першого батальйону оперативного призначення Національної гвардії імені генерала Кульчицького.

Інформує – джерело.

Подробиці обстрілу, внаслідок якого сталася трагедія, сайту АрміяInform розповіли побратими загиблого: Роман Дзюбенко був поранений снайпером ЗС РФ 26.01.2021 р. у районі Попасної. Близько сьомої години вечора, вже вкотре нехтуючи мирними домовленостями, окупанти відкрили прицільний вогонь по українських захисниках..

Коли почався обстріл, Роман Дзюбенко ніс бойове чергування на одному з постів. Разом із ним був і його друг Дмитро, який згадує таке: Спочатку ми почули, як поряд ліг ВОГ. Доповіли, що почалися провокації. Вже за кілька хвилин по нас відкрили вогонь з кулемета. Били прицільно. Перша черга пройшла над нами. Ще за мить я побачив, як Рома зробив крок і різко впав на дно окопу. Перша думка — напевно, підсковзнувся, багнюка ж ледь не до колін. Я покликав його, та він не реагував. Тоді й зрозумів, що трапилося найгірше. Дмитро швидко підскочив до друга. При світлі кишенькового ліхтаря оглянув його. Побачив вихідний отвір на касці. Зрозумів, що куля пройшла навиліт.

Медики, що чергували в той час на позиціях, діставшись до бійця швидко надали першу допомогу та почали евакуацію. Лікарі боролися за життя Романа більше трьох діб. Сьогодні його не стало.

Воїн був родом із Луганщини, з окупованого нині селища Вільхове.

У Романа залишилася дружина і піврічний син

Його побратими організували благодійний збір коштів для родини загиблого: 5168 7574 0693 6742 — Дзюбенко Анастасія, дружина воїна.

“З передової на Вінниччину знову везуть 200-ту. В Брацлавській громаді, у с.Вовчок зустрічають на колінах молоду 29-річну маму двох дітей – воїна Вікторію Слободянюк. Щоб провести її у Вічність!

За два тижні це вже третя смерть наших земляків на передовій! Ось такі Різд‘яні страшні подарунки принесла нам війна! Дітки Вікторії тепер (старше – першокласник), круглі сироти. Мама пішла на війну, щоб прогодувати їх…

Люди! Може досить кататись на лижах! Відкриймо очі! Бо яке ж це в дідька перемир‘я?

Нормандські, Мінські, які там ще формати?! Ви що не розумієте, що вони ялові і це якесь диявольське маніпулювання?

У Вінниці знаходився штаб 43 ракетної армії. Її знищили в угоду Будапештському меморандуму! Розформували 10 дивізій із вишколених офіцерів і солдатів! Порізали та залили бетоном 2668 високоточних ядерних носііів!Пожертвували, під гарантії 5 ядерних держав, третій у світі ядерний потенціал! Який 10 разів міг знищити світ! Хто б посмів попхнутись!?

І ось тепер ми сидимо у розбитого корита і надіємось на якусь манну з неба? Де пряме звернення до гарантів: США, Великобританії, Китаю та Франції, щоб саме вони посадили за стіл перемовин Росію і запитати, також як гаранта суверенітету та безпеки, що це робиться? Невже ще комусь не дійшло, що це ЄДИНА дієва сила? Все решта – маніпулювання!

Яке перемир’я?!!! Вінниччина стільки похоронок отримувала в найгірші дні загострень!

Народе! Чого ми чекаємо!? Що це за перемир’я, коли стінка на стінку стоять дві ворожих сили? В таких випадках лише МИРОТВОРЦІ можуть зупинити цю трагедію яка затягнулась на 7 років!

Чи там зверху байдужі смерті селянських та робітничих дітей? Вибачайте, якщо комусь цим повідомленням зіпсувала ранок! Як мені написала одна читачка «хватить негативу, пожити дайте»… тільки якщо ми будемо байдужі до чужого горя – завтра воно поступається до нас! Такий закон буття!

Серце розривається! Як і у моїх колег – журналістів «33-го», інших ЗМІ! Скільки ми вже пропустили через себе цих трагедій кожного втраченого героя і героїні! Скільки бід принесла ця клята війна в кожну родину! І коли ти постійно це описуєш і бачив вочевидь – серце рветься від безсилля…

І все тому, що досі не задіяли реальних гарантів! За що розплачуються ці діти Украіни?

Співчуття родині Вікторії Слободянюк і родинам усіх загиблих.

Вічна пам’ять героям!”

Попередньою причиною смерті захисника називають гостру серцеву недостатність. Про це повідомив речник Оперативного командування “Захід” Валерій Басалига у коментарі “UA: Рівне”.

За його словами, військовий помер 9 січня приблизно о 19:30 у пункті постійної дислокації.

У Дубровицькій райдержадміністрації зазначили, що Остапович проходив військову службу в Збройних силах України за контрактом. Загиблого привезуть на Рівненщину у вівторок, 13 січня.

“Приносимо свої співчуття родині, друзям та знайомим загиблого воїна”, – зазначили в Дубровицькій РДА.

Про це повідомляє Медуза.

Причина смерті драматурга поки не відома.

Курляндський був автором мульсеріалів “Ну, погоди!”, “Чудовий Гоша” і “Повернення блудного папуги”.

Деякі оповідання драматурга були екранізовані в “Єралаші”.

У 1988 році Курляндський як автор сценарію “Ну, погоди!” разом з режисером В’ячеславом Котьоночкіна і художником Светозаром Русакова був удостоєний Державної премії СРСР за твори літератури і мистецтва для дітей.

“Сьогодні вночі зупинилося величезна добре серце мого найкращого друга Геннадія Кернеса. Наслідки коронавірусної інфекції дали серйозні ускладнення на роботу життєво важливих органів і систем його організму. Вічна пам’ять тобі, мій друже”, – написав Павло Фукс в Telegram.

Геннадію Кернесу був 61 рік. Після ускладнень коронавірусу мер Харкова тривалий час лікувався у берлінській клініці “Шаріте”.

Нагадаємо, мера Харкова Геннадія Кернеса не було чути з кінця серпня 2020 року. Перед цим він підхопив коронавірус, який викликав ускладнення – двостороннє запалення легень.

10 вересня його поклали в харківську лікарню, а в ніч на 17 вересня літаком госпіталізували до німецької клініки “Шаріте”.

11 листопада у Мережі з’явилося перше фото хворого Геннадія Кернеса. Харківський очільник передав привіт із Німеччини через свого друга – бізнесмена Павла Фукса. На світлині Кернес на лікарняному ліжку і з під’єднаними трубками.

Більше жодних повідомлень від Геннадія Кернеса не було. Про стан здоров’я мера Харкова періодично інформували його соратники.

11 грудня стало відомо, що стан здоров’я міського голови Харкова Геннадія Кернеса погіршився. Як розповів секретар міської ради Ігор Терехов, у Кернеса відмовили обидві нирки.

Про це повідомляють в дирекції Театру Романа Віктюка, передає “Це моя Україна“.

“Роман Григорович помер у лікарні, це сталося сьогодні”, – повідомили в театрі.

Як повідомляють ЗМІ, 27 жовтня Романа Віктюка госпіталізували з коронавірусом. Спочатку його помістили у відділення терапії, проте потім стан режисера погіршився, і його перевели в реанімацію.

Зазначимо, що Роман Віктюк – український і російський театральний режисер. Він народився в жовтні 1936 року у Львові. За своє життя режисер поставив понад 250 вистав, створених у театрах України, Литви, Латвії, Росії, Італії, США, Фінляндії та інших країн. Останні 30 років Роман Віктюк працював у театрі в Москві, який сам і створив.

У 2014 році Роман Віктюк позитивно оцінив Помаранчеву революцію, назвавши її «духовним спалахом» і зазначив, що був вражений світлом і аурою людей, які вийшли на вулиці.

Коментуючи в 2014 році ситуацію на Донбасі, Віктюк закликав місцевих жителів вимкнути телевізори, щоб в тиші розібратися в тому, що відбувається, а також рекомендував тим, хто не вважає себе громадянином України, дати країні спокій.

Дмитро вів у Insragram блог про спорт, бізнес, здоровий спосіб життя, маючи мільйон підписників. Про його смерть повідомила в соцмережах екс-дружина і мати трьох їхніх спільних дітей Софія Стужук. Вона також відомий блогер і фітнес-модель.

Відомо, що Дмитро помер у реанімації Київської клінічної лікарні №4. Ще добу тому він створив у Insragram пост про те, що йде на поправку.

15 жовтня Дмитро потрапив у реанімацію, пережив там клінічну смерть і помер.

“Діми більше немає з нами. Його серце не витримало”, – написала Софія Стужук.

Коронавірус вбив українського блогера-мільйонника: без тата лишилося троє дітей

У своєму пості добу тому блогер сказав, що стан у нього стабільний, висловив обурення лікарнями і вирішив поїхати лікуватися додому.

“Я приймаю рішення, що мені буде зручніше і комфортніше перебувати на дистанційній опіці у себе вдома, де у мене є всі умови для нормального лікування. В кінці кінців я завжди можу звернутися в потрібні служби. Та і вдома, як говориться, і стіни лікують”, – написав він.

У соцмережах знайомі Дмитра пишуть, що він пролежав у лікарні всього добу. І весь час хвороби багато проявляв активність, робив огляди, продовжував вести блог.

“Після виходу (з лікарні. – Ред.) Стужук записував ролики в позитивному форматі, радіючи і показуючи як все йде на поправку. Потім він прийняв ванну. А у нього, як виявилося, слабке серце, надірване в тому числі тренуваннями в спортзалі. Серце зупиняється і його відправляють в реанімацію. Там клінічна смерть і через добу смерть”, – написав блогер Юрій Романенко.

У Дмитра залишилося троє маленьких дітей: Давид, Олівія і Лола.

Про це повідомили на офіційному сайті Смілянської міської ради, передає Цензор.НЕТ.

“Під час виконання службових обов’язків у зоні проведення ООС загинув наш земляк – солдат контрактної служби Панченко Руслан Віталійович”, – сказано в повідомленні.

У міськраді уточнили, що прощання з загиблим бійцем відбулося в районному центрі в середу, 14 жовтня. Похований він був у сусідньому Шполянському районі, в селі Матусів.

Про обставини загибелі солдата Руслана Панченка в повідомленні не сказано.

Він – старший солдат 14-ї бригади, що дислокується в Луганській області. Про це повідомив міський голова Долини Володимир Гаразд у соцмережі.

“Сумна звістка прийшла з лінії фронту. Сергій ще раніше відслужив строкову службу, а не так давно, у червні 2020 року, вирішив піти добровольцем на фронт, сказавши рідній сестричці, що це його покликання. Вічна і світла пам’ять Герою!”, – йдеться у дописі.

Поминальні заходи та похорон відбудуться у понеділок о 12.00 за адресою вул. Полюляка, 6/2 (вуличка між медсанчастиною та Поліцією).

Як повідомили “Сегодня” в Державній службі з надзвичайних ситуацій України, Вільховий був зі Львівщини й закінчив Львівський військовий ліцей ім. Героїв Крут.

Лікарі всю ніч і ранок боролися за його життя

Хлопець помер близько 10:50 в реанімації госпіталю, куди його доправили з опіками 90% тіла. Лікарі всю ніч і ранок боролися за його життя, проте безуспішно.

Ліцей ім. Героїв Крут висловив у Facebook cпівчуття сім’ям та родичам загиблих.

“Все братство крутянців сумує за втратою”, – йдеться в повідомленні.

З 27 осіб, які перебували на борту літака, після авіакатастрофи вижив тільки курсант В’ячеслав Золочевський. Він також перебуває в госпіталі, проте його стан не викликає побоювань у медиків – у хлопця лише струс мозку і шоковий стан.

Про це повідомляє видання “Новий час”.

На здоров’я жінки вплинула історія з її 17-річним сином Тимуром. Його 12 серпня побили бійці ОМОНу, вони знущалися над ним. Хлопця доставили в реанімацію, а медикам довелося ввести його в штучну кому.

Жінка не витримала нервового напруження через трагедію. Сиротами тепер залишилися її 9 дітей, з них 7 неповнолітніх.

Відзначають, що підліток Тимур не був учасником протестів. Він йшов на зустріч до друга, з яким вони збиралися на риболовлю. Однак його затримали силовики біля метро. Хлопця підозрюють у кримінальній справі про масові заворушення.

Про смерть Героя повідомили на сторінці волонтерського фонду “Повернись живим” у Facebook, нагадавши, що воїн ніс службу в 503 окремому батальйоні морської піхоти.

Волонтери наголосили, що весь цей час лікарі відчайдушно боролися за молодого воїна. Крім того, щомиті з ним поруч була мама. Сам чоловік також намагався скористатися кожним шансом прожити ще бодай один день, аби згодом стати на ноги.

“Якщо ви і досі думаєте, що війна десь далеко, то знайте – сьогодні вона прийшла у Запоріжжя, звідки родом Костянтин Оверко. Ворог у нас один. І через нього ми сьогодні знову оплакуємо воїна. Сьогодні війна забрала Костю. Світла пам’ять захисникові!” – написали у некролозі.

У пресслужбі 503 батальону морської піхоти, де служив Герой, висловили співчуття щодо його смерті та розповіли, що Оверко переніс понад 30 складних операцій. За даними “Українського мілітарного порталу”, через поранення у воїна розвинувся жовчний перитоніт.

“Більше трьох місяців Костянтин Оверко боровся за життя, переніс більше 30 складних операцій. 20.06.2020 його важко поранив мокшанський снайпер. Сьогодні вночі 24.09.2020 Костя помер у лікарні. Борсуки приносять співчуття близьким загиблого! Братику, ми помстимось! R.I.P.” – написали побратими Героя.

Відповідне рішення було прийнято на засіданні уряду 16 вересня. Документ опубліковано на сайті Кабміну.

Були внесені зміни до розпорядження уряду від 7 листопада 2014 року № 1085 “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення”.

Заїченко сьогоднішнім рішенням включили до переліку населених пунктів, на території яких тимчасово не здійснюють свої повноваження органи державної влади. Також село виключили зі списку н.п., розташованих на лінії зіткнення.

Як йдеться в тексті в документі про зміни, які вносяться у додатки 1 і 2 до розпорядження Кабміну №1085, “розділ “Донецька область” додатка 1 після позиції “с. Доля” доповнити позицією “с. Заїченко”.

Село Заїченко було захоплено окупантами в серпні 2014 року. У лютому 2015-го ЗСУ знищили позиції бойовиків “ДНР” біля села. З кінця 2015 року після захоплення Коминтернового проросійськими терористами було ускладнено сполучення з селами Водяне і Заїченко.

16 вересня 2020 року близького 01 год 25 хв перебуваючи в бліндажі підірвався на гранаті Червінський Роман Ярославович, внаслідок чого отримав травму несумісну з життям, повідомили у Яворівській районній адміністрації.

Червінський Роман Ярославович, 29.07.1991 р. мешканець м.Яворова, призваний на військову службу у 2011 році.

У 2015 році мобілізований Яворівсько-Мостиським ОРВК та проходив службу, як механік-водій механізованого взводу механізованої роти 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Джерело: його однополчанин Дмитро Шатровський у Facebook

Дослівно: “Помер мій друг, мій однополчанин Денис Янтар. Він не розповідав про свій страшний діагноз, про рак крові. Останній раз, коли із ним розмовляли, він казав що лягає в лікарню на лікування ноги.

Ти не згаснеш у пам’яті сотень людей, ти вже увійшов у історію України не тільки своїм військовим та політичним шляхом, а і як людина, котра змусила пояснити президента, що він не лох у свої 42 роки”.

Нагадаємо: 26 жовтня 2019 року Володимир Зеленський приїхав у с.Золоте-4, де добровольці та ветерани виступають проти відведення українських військ та прокоментував можливість зустрічі з учасниками акцій “Ні капітуляції”.

Він тоді сказав одному з військових: “Я президент цієї країни. Мені 42-й рік. Я ж не лох якийсь. Я тобі прийшов і сказав – зброю прибери”.