Три жінки йшли до гробу Ісуса і бідкалися, хто їм відкотить камінь від гробу. Це нагадує нас із Вами, адже ми також маємо надумані проблеми і труднощі. Надаємо їм величезного значення, а коли приходиться до справи, виявляється, що проблеми не існувало взагалі. Жити теперішнім і перейматися тим, що маємо тут і зараз є завжди кращим, ніж жити страхами та іллюзіями того, що ще не настало.

Також цей уривок про важливість обов’язку. Все в християнстві просякнуто любов’ю: Бога до людини і людини до Бога. Господь дає нам дві Заповіді любові і ми розуміємо їх, як щось обов’язкове для виконання. Обов’язок не завжди буває з любові. Тоді він є тягарем. Коли людина до сповнення обов’язку долучає інгредієнт з любові, то він перестає бути обов’язком, а стається цілковитим актом любові. Йосиф з Ариматеї та жінки мироносиці є тими людьми, які робили те, що повинні були робити там і тоді.

Взяти на себе відповідальність є не лише ознакою зрілості, але й чудовою можливістю. Можливістю ввійти в історію, як це зробили вони. Це пізніше в порожньому гробі робитимуть фокуси-покуси з вогнем, а тоді сам порожній гріб був свідоцтвом найбільшого чуда, яке окрім Бога ніхто не був здатний здійснити.