Як інформує “ТСН”, про це повідомили у пресслужбі Нацполіції, а також стало відомо з повідомлення блогера Жені Зуба в Telegram-каналі jenya zub LIVE NEWS.

“За кермом авто перебував її чоловік. Він пішов на обгін правою смугою. Там була машина. Анна одразу загинула. Дитина, яка перебувала позаду, отримала травми”, – йдеться у повідомленні блогера.

Тим часом у поліції імені загиблої не називають. За їхньою інформацією, аварія сталася зранку на відрізку дороги Київ-Харків-Довжанський у Полтавській області, неподалік села Засулля під Лубнами. Правоохоронці встановлюють причини та обставини ДТП.

За попередньою інформацією слідства, за кермом автомобіля Lexus перебував чоловік 1999 року народження. Іномарка влетіла у вантажівку, що була в нерухомому стані за межами проїзної частини дороги.

Внаслідок ДТП 39-річна пасажирка позашляховика Lexus від отриманих травм померла на місці події. Водіїв вантажівки (1983 року народження) та позашляховика, а також малолітнього пасажира автомобіль Lexus (2015 року народження) з тілесними ушкодженнями госпіталізовано до Лубенської лікарні інтенсивного лікування.

Про це повідомили в поліції Закарпаття.

Учора увечері, 19 грудня, до поліції зателефонував житель села Видричка та повідомив, що знайшов у власному помешканні тіло знайомого.

Правоохоронці з’ясували, що 37-річний житель села Богдан разом із 46-річним мешканцем села Видричка проникли до будинку заявника та пили там алкоголь. Згодом між чоловіками виникла словесна суперечка, і 46-річний закарпатець двічі вдарив свого знайомого ножем. Останній помер, а зловмисник втік, втім, його швидко знайшли та затримали правоохоронці. Ніж, яким він зарізав товариша, лежав у нього вдома.

Слідчі внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України.

Про це йдеться на Facebook-сторінці начальниці Івано-Франківської ОВА Світлани Онищук, інформують “Вікна”.

У Донецькій області поліг сержант Роман Сліпецький, який служив в 1 механізованому взводі військової частини А 4053. Йому назавжди 33…

Останній бій в Донецькій області прийняв солдат Руслан Жупник. Військовослужбовцю частини А 1302 було 30 років.

У бою за Україну загинув солдат Олександр Підлузький – санітар медичного пункту військової частини А 4574. Військовослужбовцю було 25 років.

При виконанні бойового завдання в Херсонській області обірвалось життя молодшого сержанта Анатолія Доманського. Бойовому медику десантно-штурмової роти військової частини А 4210 було 34 роки.

Під час виконання бойового завдання в Донецькій області отримав травму, що несумісна з життям, солдат Василь Лейб’юк. Боєць служив стрільцем-снайпером єгерського батальйону військової частини А 4056.

У Чернігівській області поліг молодший сержант Марко Вуянко. Командиру батареї 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини А 2943 було 32 роки.

Внаслідок артилерійського обстрілу в Донецькій області загинув солдат Михайло Бойчук. Військовослужбовцю частини А 4219 було 55 років.

Внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в Донецькій області не стало солдата Юрія Беспалка. Механіку-водію штурмової роти військової частини А 3488 було 39 років.

Внаслідок ворожого обстрілу в Харківській області загинув солдат Сергій Калиновський. Водію кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини А 1008 назавжди 28…

Під час штурму противника в Донецькій області поліг старший сержант Михайло Половський. Бійцю частини А 3892 було 48 років.

Про це повідомив голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький.

Денис Боярчук
Житель Моршину. Брав участь у проведенні антитерористичної операції на сході України. Після початку повномасштабного російського вторгнення знову повернувся до лав Збройних сил. Захищав Батьківщину у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади на посаді оператора.

Військовослужбовець загинув 7 серпня поблизу населеного пункту Юнаківка Сумської області. Йому було 37 років.

Адам Лінчак
Житель села Старява Мостиської громади. Під час повномасштабної війни служив у військовій частині А7364. Був водієм відділення підвозу боєприпасів першого мінометного взводу.

Загинув під час виконання бойового завдання 7 серпня у населеному пункті Юрʼївка, що на Донеччині. Воїну назавжди 19.

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Іван Пуга
Був молодшим сержантом військової частини А0998. Загинув у квітні 2022 року під час бойового зіткнення поблизу Попасної Луганської області.

Василь Гнатюк
Служив командиром інженерно-маскувального відділення військової частини А-4733. Загинув 24 липня 2024 року поблизу населеного пункту Костянтинівка Донецької області.

Маркіян Дорош
Із початком повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ. Спершу проходив військову службу у 10-му стрілецькому батальйоні, у складі якого виконував бойові завдання на Сумщині. Впродовж останнього періоду боронив державу у складі 116-ї окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу. Виконував бойові завдання на Запорізькому і Куп’янському напрямках, брав участь в обороні Авдіївки. За час служби успішно завершив курс бійця-рятувальника, а також базовий курс управління БПЛА. За особисту мужність був неодноразово відзначений військовим командуванням.

Володимир Рябий
Після завершення навчання проходив військову службу в Баку (Азербайджанська Республіка). Із початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на Луганщині у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Михайло Нефьодов
У 2021 році разом із родиною перебрався до Львова. Із початком повномасштабного вторгнення боронив державу на території Донецької області у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Богдан Пашкуцький
Ніс службу у механізованому батальйоні військової частини А4447.
Загинув Богдан 20 липня 2024 року під час виконання бойового завдання аоблизу населеного пункту Побєда Покровського району Донецької області.

Про це повідомили у Рівненській ОВА.

Валерій Панченко
26-ти річний чоловік вступив до лав ЗСУ в лютому 2023 року. Служив оператором станції радіоперешкод 80-ої бригади. На жаль, 4 липня 2024 року воїн загинув на Донеччині.

Василь Павлів
З березня 2022 року служив у Збройних силах України. На жаль, Герой загинув 5 липня 2024 року під час ведення бойових дій в Донецькій області.

Олександр Федорук
Воїн мав звання сержанта Збройних Сил України. Служив старшим механіком-водієм. На жаль, захисник загинув 4 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

Едуард Школьний
У лютому 2024 року його мобілізували до війська. Старший солдат загинув 1 липня 2024 року під час бойових дій на Донецькому напрямку.

Юрій Кучер
У Збройних Силах України мав звання старшого сержанта та служив стрільцем стрілецького батальйону. Боєць загинув 4 липня 2024 року від поранень, отриманих під час виконання бойових завдань у Запорізькій області.

Андрій Швець
До лав Збройних Сил України чоловіка призвали у березні 2023 року. 40-річний чоловік загинув у жахливій ДТП на Рівненщині 6 липня, повертаючись із відпустки до військової частини.

Про це повідомляє Новослобідська сільська рада.

Що відомо про Владислава Стешкова
Владислав був родом із села Манухівка Сумської області. Він народився 2 серпня 1998 року. У рідному селі хлопець закінчив школу, а далі пішов навчатися у Путивльський педагогічний коледж за спеціальністю “Фізична культура і спорт”. Навчальний заклад він закінчив у 2017 році.

Від початку повномасштабного вторгнення Владислав Стешков почав робити все, щоб вигнати ворога з української землі. Спершу він служив у Сумській теробороні, а потім став старшим снайпером 1 інженерно-саперного відділення інженерно -саперного взводу 1 механізованого батальйону військової частини А4674. Владислав брав участь у запеклих боях.

Люди, які знали Владислава кажуть, що ще живим він побачив справжнє пекло – на українській землі.

3 квітня цього року Владислав пішов на своє останнє бойове завдання, там його життя і обірвалось. Російські окупанти вдарили з артилерії по позиціях українських військових у районі населеного пункту Вербове Запорізької області. Владислав зазнав поранень несумісних із життям. Він навіки залишиться 25-річним.

У рідному селі зустріли Героя живим коридором слави на колінах та зі схиленими головами. Люди тримали українські прапори та квіти. Ніхто не міг стримати сліз, військові провели в останню путь побратима трикратним салютом. Поховали Владислава на кладовищі у Путивлі.

Материнське серце не витримало горя
Віталіна Стешкова, мама Владислава, не витримала, коли почула болючу звістку про загибель свого сина. Жінка потрапила у лікарню, там її серце і спинилось.

“Вчора всі мешканці нашої громади вмивалися гіркими сльозами, ховаючи загиблого Героя, гарного хлопця Влада Стешкова… Найтяжче, що є у світі – це ховати власну дитину. Материнське серце не витримало цього болю і страждань. Сьогодні зранку серце Віталіни, мами Владислава, спинилося у лікарні. Тепер найрідніші люди, мама і син, разом на небесах”, – йдеться у повідомленні.

Одразу двох найрідніших людей втратив ще один син Віталіни – Артем, а також її чоловік Віктор.

“Війна вбиває не тільки снарядами, вона вбиває горем, яке несе з собою. Щирі співчуття рідним та близьким, витримки пережити таке величезне горе. Розділяємо з вами біль втрати. Вічна пам’ять Владиславу і Віталіні, вічний спокій…” – йдеться у повідомленні.

У Рівненському районі віддали останню шану Ігорю Гаврилюку, Григорію Кравчуку та Миколі Решітьку.

У Костополі попрощалися з Героєм Ігорем Гаврилюком. Захисник народився 9 травня 1972 року. Навчався у костопільській школі №5, а далі проходив строкову службу у ЗСУ. Згодом працював за кордоном, після повернення – на місцевому підприємстві ТОВ «Українські лісопильні». 11 серпня 2023 року приєднався до ЗСУ, де обійняв посаду стрільця піхотного взводу. Загинув захисник 22 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Назавжди на Березнівщину повернувся захисник України Григорій Кравчук. Він народився 7 вересня 1973 року в селі Городище. Після закінчення місцевої школи у Рівненському ПТУ №11 здобув професію електромонтера з обслуговування електрообладнання. Воїн захищав Батьківщину від московських окупантів з грудня 2022 року на Запорізькому напрямку. Був солдатом десантно-штурмової роти. 6 січня 2024 року зв’язок з воїном обірвався. Тільки згодом підтвердили його загибель. Поховали 50-річного військовослужбовця на сільському кладовищі в урочищі Вороновка.

Жителі Мізоцької громади – у жалобі. До рідного дому повернувся назавжди мужній Герой Микола Решітько. Захисник народився 3 березня 1969 року, проживав у селищі Мізоч. Молодший сержант помер 24 березня 2024 року через хворобу серця у тимчасовому місці дислокації взводу на Донеччині. Поховали воїна у рідному селищі.

На Сарненщині попрощалися із Сергієм Лажуком і Михайлом Дорошком.
Старший лейтенант Сергій Лажук із села Бережки Дубровицької громади. Захисник народився 29 жовтня 1992 року. Закінчив історичний факультет РДГУ. На захист України пішов 15 березня 2022 року. Воїн служив командиром роти, заступником командира першого стрілецького батальйону четвертої танкової бригади. Під його командуванням бійці обороняли Вугледар, Солевар і Бахмут, визволяли Лиман та інші населені пункти. 25 березня стало відомо про загибель 31-річного Героя.

Михайло Дорошко проживав у Зносичах Немовицької громади. Воїн боровся за мир та спокій в Україні, сміливо виконував усі поставлені перед ним бойові завдання на Запорізькому напрямку. На жаль, повернувшись з фронту на полігон, Герой помер. Поховали військовослужбовця в рідному селі.

На Дубенщині в останню дорогу провели Івана Якимовича, Олександра Бескопильного й Андрія Береговича.
Іван Якимович – житель села Зарічне Козинської тергромади. Захисник народився у 1994 році. Був депутатом Козинської сільської ради VIII скликання, представляв Іващуківський старостинський округ, активно відстоював інтереси свого округу та дбав про добробут громади. А на початку війни мужньо став на захист України. Капітан загинув 22 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в Харківської області.

Олександр Бескопильний народився в 1971 році. Проживав у Соснівці Семидубської громади. Сержант Збройних Сил України. На службі захисник виконував обов’язки хіміка відділення озброєння радіаційного, хімічного, біологічного захисту. На жаль, воїн передчасно помер внаслідок гострої серцевої недостатності 23 березня 2024 року.

Солдат Андрій Берегович – із Млинівщини, проживав у селі Береги. На фронті був кулеметником стрілецької роти. 13 січня цього року під час артилерійського обстрілу на Харківщині воїн отримав важкі поранення. З того часу перебував у лікарні, де 26 березня 2024 року помер, не приходячи до свідомості. Поховали Героя на кладовищі в Бокіймі.

У Вараші схилили голови у скорботі за Героєм Станіславом Килюшиком.
Захисник народився у Вараші, навчався у ліцеї №3. У 2018 році здобув спеціальність “електрозварник” у ПТУ ВП РАЕС. У 2020 році проходив строкову службу. 23-річного Станіслава мобілізували до війська на початку листопада 2022 року. Служив оператором 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів роти вогневої підтримки 68-ої окремої єгерської бригади. За час служби отримав відзнаку командувача Сухопутних військ ЗСУ “За звитягу”. Молодший сержант помер 22 березня в стаціонарі Харківської клінічної лікарні. Поховали захисника на кладовищі в селі Малий Жолудськ Рафалівської громади.
Щирі співчуття рідним і близьких загиблих Героїв…
Вічна пам’ять та шана Героям, які загинули за Україну!

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Олександр Кожушко
Воїн від початку повномасштабної війни став на захист України. Загинув 1 квітня 2022 року в районі міста Попасна Сєвєродонецького району Луганської області у віці 26 років

Тарас Сорока («Птаха»)
Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 7-го прикордонного Карпатського загону. Із початком повномасштабного вторгнення повернувся на Батьківщину.
Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Спершу боровся з окупантами на Сумщині та Харківщині, а в 2023 році виконував бойові завдання у «гарячих точках» Луганщини та Донеччини, зокрема, у м. Бахмут.

Володимир Муляр
Військовослужбовець загинув 13 березня 2024 року біля населеного пункту Білогорівка, Луганської області. Володимир був бойовим медиком аеромобільного взводу військової частини А2120.

На Рівненщині востаннє зустріли двох загиблих Захисників, які віддали життя за свободу України.

Про це повідомили у Рівненській ОВА.

Микола Шепель
До лав Збройних Сил України чоловіка призвали у травні 2023 року. Воїн служив оператором розрахунку ПРК. На жаль, 8 березня боєць загинув під час бойового зіткнення з ворогом в Запорізькій області.

Руслан Кара
На військову службу чоловіка призвали 30 травня 2023 року. Служив стрільцем-санітаром у гірсько-штурмовому батальйоні. 4 березня воїн зазнав тяжких поранень під час бою в Запорізькій області. Солдата було доставлено до медзакладу для надання допомоги. 13 березня у лікарні міста Дніпро його серце зупинилося.

Один із водіїв виїхав на зустрічну смугу.

У Делятині на Івано-Франківщині внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинули дві людини, ще двох з травмами — госпіталізували.

Про це повідомили у поліції регіону.

За даними слідства, 30-річний водій “ВАЗ-21074” виїхав на зустрічну смугу. Боковою частиною автівки зіткнувся із зустрічним авто Hyundai Terracan, яким керував 50-річний житель Надвірнянського району.

“Внаслідок ДТП пасажири автомобіля “ВАЗ” 2001 та 2000 року народження, жителі Надвірнянського району, від отриманих травм загинули на місці події. Керманич цього транспортного засобу та його пасажир 2003 року народження, житель Заріччя, доправлені до лікарні”, — йдеться у дописі.

Слідчі розпочали провадження за ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Про це повідомляє Рівненська ОВА.

Віталій Черпак
Воїн сміливо став на захист кордонів Батьківщини та вміло виконував усі бойові завдання на східному напрямку. У лавах Збройних Сил України служив механіком водієм евакуаційного відділення, евакуаційного взводу. Загинув захисник 5 березня 2024 року під час бойових дій на Луганщині.

Олег Диновський
Лави Збройних Сил України воїн поповнив у березні 2023 року. Мав звання солдат. Загинув воїн 5 березня 2024 року, виконуючи бойові завдання на Донецькому напрямку. Поховали Героя на кладовищі у рідному селі.

Олександр Данилюк
У перші дні повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Олександра записали в резерв, викликали вже у січні 2023 року. 52-річний солдат загинув 5 березня 2024 року в результаті артилерійського обстрілу на Донецькому напрямку. Поховали захисника на кладовищі “Нове” у Рівному.

Олександр Шкуть
Воїн загинув 27 лютого 2024 року у Донецькій області. Олександру назавжди 32 роки. Поховали захисника на кладовищі в рідному селі.

Про це інформує Telegraf.

«Ми отримали поки що неофіційну інформацію, що один з водіїв, 35 років, який стояв на території Словаччини в черзі сьогодні помер. Важко сказати, чи напряму це повʼязано з чергами, страйкарів поряд не було. Він стояв за 100 км від кордону, скільки йому ще було їхати невідомо», підкреслив Балін.

Він зазначив, що слідство покаже, якою була причина смерті. Балін також підкреслив, що у загиблого залишалась родина.

«Череда таких смертей продовжується. Я не розумію, чому на це не реагують компетентні органи Польщі і чому не скасовують страйк», — наголосив Балін.

Про це на Facebook-сторінці написав міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків, інформують “Вікна”.

“Скорботна звістка для Івано-Франківської громади. Захищаючи Україну загинув старший матрос Микола Гнип. Сьогодні, 25 лютого, о 18:00 відбудеться панахида за загиблим в Будинку смутку (м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 3). Завтра, 26 лютого, об 11:00 — початок прощання з загиблим в Будинку смутку. О 12:00 – поховання воїна на Алеї Героїв кладовища с. Чукалівка”, — написав Руслан Марцінків.

Що перед смертю писав француз, розповідає РБК-Україна (проект Styler) з посиланням на сюжет журналістки Вікторії Гнатюк для ТСН.ua.

Що відомо про добровольця
Галоцці народився та виріс у Бургундії, він мріяв стати військовим та з 2020 року служив у 17-го інженерно-парашутного полку Франції. У перші дні повномасштабної війни чоловік вирішив захищати Україну.

Він вступив до Інтернаціонального легіону та отримав позивний “Френчі”. Француз був рішучім, розповідали його побратими. Галоцці з дитинства знав про останні слова свого діда, який загинув у Першій світовій та перед смертю сказав: “Все добре”.

“Мамо, мені добре там, де я зараз; я знаю, для чого я приїхав. Я розумію, на що я йду. Мамо, тут 14–18 роки Першої світової війни в XXI сторіччі”, – казав він своїй мамі про війну.

Що доброволець написав в останньому посланні
У лютому 2023 року чоловік віддав життя у боях під Сватовим, в Луганській області. А днями, напередодні роковин загибелі добровольця, його друг оприлюднив останні слова, які після себе залишив француз.

Чоловік ніби відчував, що скоро його не стане. А тому написав записку, аби його матір зуміла знайти в його телефоні нотатку з останнім посланням.

“Війна – це прокляття людства, тому, що війна ніколи не вмирає. Завжди будуть справедливі причини, за які варто битися та вмирати за необхідності, боротися проти божевільних, які хочуть зруйнувати все, що їх оточує заради власного его…Нічого іншого, крім дрібниць. Врятувати мене могло лише диво”, – написав захисник України.

Окрім цього, француз додав ще одну нотатку, яку назвав “Останні слова”. У ній він щемливо звернувся до матері.

“Моя найдорожча мама, люба родина, мої вірні друзі. Для мене війна скінчилася, але я ні про що не жалкую, я бачив достатньо героїзму і страхіть. Я молюся, щоб ваша доля була більш милостива. Наше життя – коротке”, – писав військовий.

“Я вдячний небу за всі радості, за все щастя та випробування, які приготувала мені доля. Моє життя було чудове і майже наповнене. Ці декілька фраз будуть моїми останніми. Я прожив свої останні години, переглядаючи усі фото з вами, мої дорогоцінні спогади”, – додавав він.

Окрім цього, француз зазначав, що знав про небезпеку, але не зміг не поїхати “у центр цього пекла”. Адже війна, за його словами, “робить людей божевільними”.

“Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління щодо від’їзду в Україну, я знайшов сенс свого життя та своїх переконань. Єдине, про що жалкую, можливо, це те, що не мав часу покохати когось усім своїм серцем”, – йшлося у його останньому листі.

“Сподіваюся, ви знайдете сили мене пробачити і Господь хотів би, можливо, об’єднати нас на небі або в іншому місці, роз’єднавши нас на цій землі. Не забувайте ніколи солдатів, які загинули за праве діло. Я ніколи вас не забуду, я люблю вас”, – такими словами закінчилося послання добровольця.

Як інформують “Тернополяни”, трагічну звістку повідомили у закладі.

“Колектив Новосільського ліцею імені Мирона Зарицького сумує з приводу загибелі працівника та колишнього учня закладу, військового Збройних Сил України- Москалюка Олександра Івановича! Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про покійного Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував”, – відзначили в освітньому закладі.

Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях.

Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас.

Як інформує “24”, про трагічну втрату повідомила Ходорівська міська територіальна громада. Юний Герой загинув 12 лютого 2024 року в районі Авдіївки під час виконання бойового завдання.

У день, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, Назар Янкевич поїхав до Києва, аби стати на захист країни. Хлопцю було усього 17 років, тому йому відмовили й не допустили до бойових завдань. Однак вже тоді хлопець обрав шлях воїна і почав служити у військах забезпечення та навчався військової справи.

Як тільки Назару виповнилося 18 років, він відразу підписав контракт із Третьою штурмовою бригадою. Спочатку він воював на Бахмутському напрямку, де був артрозвідником та оператором БпЛА. Згодом захисник перевівся у 2-й штурмовий батальйон військової частини А4638. За час повномасштабного вторгнення Герой був двічі поранений, але кожного разу повертався у стрій.

Назар Янкевич отримав дві нагороди. Серед них – “Хрест Хоробрих”.

Сестра загиблого Марія Янкевич опублікувала у мережі чутливий допис, присвячений Герою.

“Я не хочу, щоб мого брата забули. Тому я говоритиму попри біль пекла у моєму серці. З 2014, у свої 11 років, Назар розумів ціну. Слова, які він сказав мені, як пішов на цю кляту війну: “Якщо зараз їх не стримати, вони будуть тут, вони вбиватимуть дітей, вони вирізатимуть усіх”. У свої 17. Він обрав свій шлях. Сьогодні я говорю до молоді. Я щиро бажаю кожному бути вартим смерті мого брата, вартим болю моєї сімʼї, вартим побратимів, які захищають нас. Крізь сльози кажу вам. Щоб його загибель не була марна”,– мовиться у її дописі.

У рідному місті Ходорів вже зустріли загиблого Героя Назара Янкевича. На сторінці “Жидачів FM” опублікували світлини, як українці зустрічали полеглих у бою захисників.

Про історію його життя та загибель розповіли у командуванні Повітряних сил.

Дитинство та перші дні повномасштабної війни
Владислав – родом із Луганщини. Коли йому було шість років, бандити убили усю його сім’ю. Він отримав поранення та залишився живим.

“У свої 28 він зустрів велику війну. Його намагались вбити ледь не щодня! Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина, ворожі винищувачі та ППО! Чоловіка рятували професіоналізм, стресостійкість та жага перемоги! Рашисти були переконані, що – “Авіації в Україні вже не існує!” Але глибоко помилялись. Влад впевнено випалював окупантів та їх техніку!”, – йдетсья у дописі.

У ПС розповіли, що Влад був одним із найкращих українських льотчиків-штурмовиків. Він – повний кавалер орденів “Богдана Хмельницького” та “За мужність”.

День загибелі українського пілота
“Це був звичайний бойовий день. Ранок 7 лютого. Типове завдання – вогневе ураження противника. Розбір цілі, обговорення, підготовка… Все, як завжди… Влад потиснув руку. Виліт… Жити йому залишалось 17 хвилин. Насправді, ти ніколи цього не відчуваєш… Війна чомусь забирає найцінніше саме в той момент, коли ти максимально спокійний, коли думаєш, що обстановка більш-менш і це звичайний політ”, – пригадує Герой України, підполковник Ростислав Лазаренко, командир Владислава.

Лазаренко розповів, що він стежив за парою українських штурмовиків на пункті управління і побачив винищувач противника.

“Ракета Р-37, яку окупанти вже досить давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди… Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі. Я переконаний: це була помста, адже напередодні ми конкретно насипали рашистам”, – сказав побратим Влада.

“Він так горів небом!”: спогади батька
Після того, як сім’ю Влада вбили, Юрій Покусай оформив опіку над ним і став для нього як рідний батьк.

“Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку. Він так горів небом! Потім створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр. Центр і досі функціонує, чимало нинішніх героїв є його вихованцями. Тож, коли дійшов час обирати ВНЗ, навіть запитання не стояло – тільки ХНУПС. Моє життя тісно пов’язане із авіацією, тож ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти”, – ділиться спогадами Юрій.

Від початку широкомасштабного вторгнення батько та син “працювали” поруч. Влад – у бойовому штурмовику, Юрій – із цивільним повітряним патрулем.

“Траплялось, що і пуски по нас здійснювали майже одночасно… “Па, ти там всі ракети зібрав?” – жартома запитував син, а я лиш тішився, який він діловий виріс. Чомусь завжди самовпевнено думав, що із ним все буде добре… Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив син”, – говорить Юрій.

“Я бачив у ньому майбутнього командира” – командир Лазаренко
Владислав мав позивний “MAGIC”. Йому дали цей позивний за віртуозний стиль пілотування.

“Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок, якщо я загину. Він прикривав мене – і не лише в небі, завжди був поруч, всі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день… Насправді, я продовжу з ним спілкуватись. Тільки тепер це будуть лише монологи. Перший бойовий виліт після втрати когось із побратимів я часто робив саме разом із Владом. Так би мовити “політ честі”… Цього разу його доведеться робити самостійно, як і багато речей у житті… Уже без Влада ми пересядемо на F-16”, – розповідає Ростислав Лазаренко.

У Героя залишились дружина та маленька донечка
У Влада залишились дружина та маленька донечка Міра. Командир Влада обіцяє завжди підтримуватиме їх. Лазеренко розповів, що вони із Владом домовилися, що коли хтось із них загине, то інший буде дбати про його родину.

“Влад дуже любив своїх дівчат, півтора року від початку вторгнення практично не бачився із родиною і дуже засмучувався з цього. Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати. Я близько знаю його дружину, часто грався з донечкою. Тепер Влада немає і за них відповідаю я, обіцянку потрібно виконувати”, – каже Ростислав Лазаренко.

Владиславу Рикову присвоєно військове звання “полковник” (посмертно), поховали пілота на Алеї Слави у Вінниці, у “місті, в якому він ніколи не жив, та саме тут мріяв оселитись із родиною після перемоги”.

«Жити залишалось 17 хвилин»: як загинув один з найкращих пілотів України

Про трагічну подію повідомили на сторінці спільноти в мережі Фейсбук.

“2 Лютого 2024 року мужньо виконуючи військовий обов’язок, в бою за Україну біля н.п. Богданівна Бахмутського району Донецької області загинув житель Мельниці-Подільської, солдат БАБІЙ ДМИТРО ДМИТРОВИЧ Сумуємо…

Важка година скорботи… Зі святими упокій Христе світлу душу убієнного воїна-героя Дмитра в місці світлому, у місці квітучому там де всі праведні спочивають!!!

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!”,- ідеться у повідомленні.

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Ростислав Шумський
Був гранатометником 421 окремого стрілецького батальйону військової частини А4832. Загинув 14 січня в районі населеного пункту Калинівка Бахмутського району Донецької області.

Тарас Шкарапа
Навідник десантно-штурмового батальйону військової частини А0224. Військовослужбовець отримав поранення біля населеного пункту Мар’їнка Донецької області, помер 15 січня у військовому шпиталі міста Одеса.

Володимир Дубів
Воїну було 33 роки. Службу проходив у військовій частині А0998. Захищав Україну на Донеччині там і загинув.

Адам Гломб
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся з-за кордону та став на захист Батьківщини від окупантів до складу 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Під час проходження служби в Донецькій області отримав поранення, однак, не вагаючись, повернувся на фронт.

Андрій Філарет
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Ігор Бережницький
Захиснику було 30 років. Пішов захищати державу в січні 2023 року. Пройшов навчання в Німеччині та став на захист України у складі однієї з окремих десантно-штурмових бригад Збройних Сил України.
Воїн загинув 1 січня внаслідок осколкового поранення під час ворожого обстрілу.

На Рівненщині попрощалися із чотирма Героями – Михайлом Дубинцем, Валерієм Бондарчуком, Сергієм Єфимцем та Вадимом Супрунюком.

Про це повідомили у Ріненській ОВА.

Михайло Дубинець
Служив солдатом 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. На жаль, 9 січня Герой загинув, виконуючи бойове завдання у Донецькій області. Воїну назавжди залишиться 27 років.

Валерій Бондарчук
Із 24 серпня минулого року був мобілізований. На жаль, 3 січня Герой загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.

Сергій Єфимець
Захищав Україну з березня 2022 року.

Вадим Супрунюк
Служив солдатом-гранатометником 3 механізованого батальйону військової частини А7013. На жаль, 8 січня Герой загинув під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Андрій Басараб
Мешканець села Лісок Золочівського району. Воїн був солдатом механізованого батальйону військової частини А4447.
Загинув 3 січня 2024 року біля населеного пункту Богданівка Запорізької області. Воїну було 44 роки.

Андрій Будилюк
Мешканець села Гаї Золочівського району. Воїн був штаб-сержантом, командиром 1 єгерського відділення 2 єгерського батальйону.
Загинув 1 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання з захисту України, на Луганщині. Йому було 43 роки.

Андрій Ключник
Житель Судововишнянської громади. Захищаючи честь і незалежність нашої держави в Запорізькій області на околицях н. п. Роботине, героїчно загинув у бою з російськими загарбниками.

Мирослав Гладкий
Житель села Дубровиця Івано-Франківської громади. Народився в села Грусятичі Жидачівського району. Служив у Інженерно-саперному взводі 214 спец-батальйону OP FOR, з 27 липня 2022 року постійно перебуваючи в районі Бахмуту. Загинув поблизу населеного пункту Богданівка Бахмутського району. Відзначений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» за підписом Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.

Андрій Дружицький
Родом із Червонограда. Загинув 25 грудня 2023 року на Донеччині. Проходив військову службу у військовій частині А4010.

На Рівненщині попрощалися із двома захисниками: Михайлом Бойком та Іваном Степюком.

Про це повідомили у Рівненській ОВА.

Михайло Бойко народився 6 лютого 1980 року.
На службу до лав ЗСУ був призваний за мобілізацією 13 січня минулого року. У війську обіймав посаду навідника механізованого відділення.
На жаль, 3 січня Герой передчасно помер у Полтавській області. За місяць йому мало б виповнитися 44 роки.

Іван Степюк, 2000 року народження.
Службу в Збройних силах України проходив у званні старшого солдата на посаді старшого навідника артилерійського розрахунку. На жаль, 2 січня Герой передчасно помер у Дніпропетровській області.

Про подію повідомила пресслужба Лановецької міської ради.

“”Повернувся додому на Хрещенський Святвечір…”: Лановецька громада зустріла полеглого Героя Михайла Вишомірського На щиті сьогодні, 5 січня, повернувся до рідного дому на Хрещенський Святвечір загиблий захисник Михайло Вишомірський із с.Мала Карначівка.

Щира молитва за спасіння душі солдата об’єднала сотні мешканців Лановецької громади. Зелена хвоя як символ вічного життя густо встелила стежину, якою сьогодні востаннє до рідного дому повернувся Герой.

“Ми повинні щодня молити Господа за спасіння душ полеглих, бо якби не такі хлопці, як Михайло, то ворог вже давно був би тут.” – звернувся до присутніх о. Ігор Шаринський”,- ідеться у повідомленні.

Чин похорону відбувся 6 січня, о 12:00 год. на подвір’ї рідного дому загиблого у с.Мала Карначівка, далі кортеж із тілом військовослужбовця відправиться у Покровський храм, що у м.Ланівці.

Це сталося під час бойового завдання в районі населеного пункту Гостре, що у Курахівській громаді Покровського району на Донеччині. Осколкове поранення було несумісне з життям. Про це йдеться на Facebook-сторінці Рогатинської громади, інформують “Вікна”.

Мужній воїн, добрий чоловік, любий син, найкращий батько… Людина слова і діла. Таким він назавжди залишиться у пам’яті мами, дружини, дітей і сестри.

Зі слів близьких дізнаємося, що Любомир Гуменний народився 29 квітня 1983 року в селі Путятинці. Закінчив місцеву школу, пройшов строкову службу. Відтак у доволі юному віці в 2003 році разом з дружиною Іванною створюють сім’ю. Без перебільшень можна сказати, що вона була прикладом любові, підтримки і цілим всесвітом для нашого захисника. У цих міцних стосунках подружжя народило та виховало двох прекрасних дітей — донечку Ірину та сина Вадима. Разом збудували новий дім для них.

Щоб забезпечити сім’ю та завершити затишний сімейний куточок, Любомиру з дружиною доводилось докладати чимало праці. Наш земляк заробляв на життя на місцевій металобазі та тривалий час — за кордоном.

Любомир Гуменний захищав Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. З 4 березня 2022 року виконував завдання стрільця-зенітника 1 батальйону охорони військової частини. Перебував на Донецькому напрямку.

Воїн чудово розумів, яке лихо несе з собою московська орда, тож попри втому стояв до останку, хотів захистити сім’ю від цього лиха.

“Сьогодні близьким, односельчанам, побратимам та друзям дуже не вистачатиме доброго, чуйного та життєрадісного Любомира. Натомість залишились порожнеча втрати і неймовірний біль.

Продовжувати жити без рідної людини тяжко. Особливо, коли втрачаєш своїх, тих, хто боровся за тебе, і з ким ти боровся за Україну.

Хай добрий спомин про Захисника Любомира стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів.

Рогатинська міська рада висловлює щире співчуття родині з приводу непоправної втрати”, — йдеться в повідомленні.

Про це повідомив міський голова Ковеля Ігор Чайка.

За інформацією військового командування, життя захисника обірвалося внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час виконання бойових (спеціальних) завдань.

Дмитро – кадровий військовий. Служив за контрактом із березня 2014 року.

Його життя було безпосередньо пов’язане з Ковелем. Сім’я проживає на території військового містечка, що формально є територією Дубівської громади, але фактично – передмістям Ковеля. Дмитро вчився в училищі в Ковелі, служив у військовій частині.

Прощатися із Дмитром Павліковським у Ковелі будуть у четвер, 4 січня.

Чин похорону відбуватиметься так:
11:00 – служба у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці;
хода до центру міста після завершення богослужіння;
орієнтовно об 12:00 – громадянська панахида на площі Героїв Майдану (біля міської ради).
Поховають воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Як інформують “Тернополяни”, мешканець села Лошнів, молодший сержант Євген Псюрський (20.02.1997 р.н.) загинув внаслідок артилерійського обстрілу 11 грудня 2023 року поблизу м. Мар’їнка Покровського району Донецької області.

Євген Псюрський призваний на військову службу за контрактом 06.12.2022 р, розповіли у міськраді.

Про зустріч домовини з тілом Євгена Псюрського та церемонію поховання буде відомо згодом.

Молодший сержант, командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини Володимир Гордишинський віддав життя за Україну, інформують “Вікна” з посиланням на Калуську міську раду.

Відданий військовій присязі, 21 грудня 2023 року на Запоріжчині Герой загинув внаслідок мінометного обстрілу.

Щирі співчуття рідним та близьким полеглого Захисника. Доземний уклін воїну за жертовний подвиг.

Вічна пам’ять та слава Героєві Володимирові Гордишинському.

За обставинами справи встановлено, що дворічний хлопчик забрався під нерухомий автомобіль “УАЗ-3909” у проміжок між його заднім колесом та заднім крилом і коли цей автомобіль рушив вперед, то тіло малолітнього затягнуло колесом під арку автомобіля, де дитина загинула, пише Місто.

Сторона обвинувачення стверджувала, що з-під автомобіля було видно частину тіла хлопчика, а тому водій автомобіля міг його побачити, однак не зробив цього, чим порушив Правила дорожнього руху і тому винен у вчиненні смертельного ДТП.

Однак Шумський районний суд і Тернопільський апеляційний за результатами судового і апеляційного розгляду прийшли до переконання, що надані стороною обвинувачення докази не підтверджують того факту, що перед початком руху водій автомобіля об’єктивно міг побачити (через дзеркало заднього огляду або шляхом відкриття вікна чи дверей автомобіля) малолітнього потерпілого, а тому в діях водія відсутні порушення Правил дорожнього руху.

З такими висновками погодився і Верховний Суд, який, розглянувши скаргу прокурора, залишив без змін ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2023 року щодо Володимира Ш., якого суд першої інстанції визнав невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 286 КК України та виправдав за відсутністю в його діях складу даного кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування Володимир Ш. обвинувачувався в тому, що 14 липня 2021 року, приблизно о 13 год. 35 хв., керуючи службовим автомобілем ВАТ “Тернопільобленерго” – “УАЗ-3909”, він привіз до с.Цеценівка Кременецького району працівників підприємства зняти показники електролічильників. Водій зупинив автомобіль біля дитячого садочка та вимкнув двигун.

У цей час із двору, розташованого навпроти домогосподарства, вийшов хлопчик віком 2 роки 5 місяців. Дитина перейшла дорогу, підійшла до автомобіля та, нахилившись, пролізла під арку заднього лівого колеса і стала за ним. Невдовзі до “УАУ-3909” повернулись працівники ВАТ “Тернопільобленерго”, водій запустив двигун і рушив з місця вперед, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження малолітньому потерпілому, від яких той помер на місці дорожньої аварії.

Як повідомляє пропагандистське “РИА-Новости”, на територію комплексу, де знайшли тіло Киви, працює Слідком РФ. Туди нікого не пускають, але журналістам дозволено знімати біля воріт.

Водночас директора заміського клубу “Велич”, де перебував Кива на момент ліквідації, Юлія Синіцина розповіла проекту “ВЧК-ОГПУ”, що посиленої охорони комплекс не має, пише УНІАН.

“Територія парку вільна, до неї може приходити гуляти будь-хто”, – сказала жінка.

За її словами, про знайдений труп їй повідомив місцевий житель. Жінка одразу побігла до місця події, де разом з іншими працівниками вони оглянули тіло, зрозуміли, що це вбитий Кива – багато хто знав його в обличчя. Він був постійним гостем, та й популярним серед тих, хто переглядає пропагандистські шоу. Тіло ніхто не чіпав. Гендиректор запевняє, що ніхто до приміщення, де жив Кива, не заходив і порядок речей там зберігся.

За даними УНІАН, Киву ліквідували зі стрілецької зброї в рамках спецоперації Служби безпеки України. Про це УНІАН повідомили обізнані джерела у правоохоронних органах.

“Ліквідація ТОПового зрадника, колаборанта і пропагандиста Іллі Киви – спецоперація СБУ”, – заявили співрозмовники УНІАН. Зокрема, як наголосили джерела, “злочинця ліквідували зі стрілецької зброї”.

Раніше російська пропаганда розповсюдила інформацію, що у РФ Киву знайшли мертвим у Підмосков’ї. У мережі з’явилася інформація, що тіло зрадника України знайшли у селі Супонево. На його правій скроні нібито була різана рана, а на лівій частині обличчя – гематома.

Представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрій Юсов підтвердив, що колишній нардеп-зрадник Ілля Кива ліквідований, та прокоментував знищення злочинця.

В ефірі телемарафону “Єдині новини” Юсов підтвердив ліквідацію зрадника України. “Так, можемо підтвердити, що Кива – “всьо”. І така доля спіткатиме інших зрадників України, а також посіпак путінського режиму”, – заявив представник ГУР.

Юсов також зазначив, що Кива був одним з найбільш “огидних покидьків, зрадників і колаборантів”.

Як інформує “УП”, у ФК “Динамо” зазначають, що він був бійцем 78 полку ДШВ.

“Знову чорна звістка з фронту сколихнула нашу громаду. Страшна, жорстока війна забрала життя ще одного захисника України.

Небесне військо поповнив громадський активіст та уболівальник “Динамо” Сергій Павліченко”,- ідеться у повідомленні.

Загинув Павліченко 18 листопада в районі села Вербове, Запорізької області.

Батька і сина Павліченків звинувачували у вбивстві судді Сергія Зубкова.

У 2012 році Голосіївський райсуд Києва засудив Дмитра Павліченка до довічного ув’язнення, а його сина Сергія до 13 років позбавлення волі.

Рух “Ультрас Динамо (Київ)” брав активну участь в акціях “Свободу Павліченкам”.

У 2014 році Верховна Рада вирішила звільнити політичних в’язнів, зокрема звільнила Дмитра та Сергія Павліченків, яких було засуджено за звинуваченням у вбивстві судді.

У Мережі з’явилося щемливе відео, як командир приїхав з Донеччини на могилу свого загиблого підлеглого, гранатометника Ігоря Юрасова.

Відео, що крає серце, оприлюднила сестра загиблого Героя. На відео видно, як командир стоїть на колінах, його тіло здригається від плачу. “Нарешті я зміг приїхати до тебе”, – тихо каже він.

Відомо, що 33-річний мешканець Волині Ігор Юрасов із позивним “Самець” служив гранатометником у 68-й окремій єгерській бригаді ім. Олекси Довбуша. Він загинув 10 червня 2023 року внаслідок мінно-вибухової травми, несумісної з життям, виконуючи бойове завдання під час штурмових дій в районі Благодатного Бахмутського району Донецької області.

Ігор Юрасов був справжнім патріотом, мужнім і хоробрим воїном, люблячим чоловіком і батьком для свого єдиного синочка, якому за день до поховання тата виповнилось лише два рочки.

Як інформують “Тернополяни”, полеглому Герою був 41 рік.

“Сьогодні обірвалося життя мужнього воїна, жителя с. Баворів Степана Васильовича Гевка (05.06.1982р.н.). З перших днів війни Степан поповним ряди місцевої тероборони, а згодом – лави ЗСУ. Служив на Запорізькому напрямку.

За декілька днів до важкого поранення чоловік збирався у довгоочікувану відпустку додому, де його чекали сини та дружина. У цивільному житті Степан був майстром, професійно займався мисливством.

Будучи вірним військовий присязі, захищаючи Україну, наш земляк віддав своє життя за наш спокій та мирне небо. Йому був лише 41 рік.

Від себе особисто та всієї Великогаївської громади висловлюю щирі співчуття дружині Галині, синам Володимиру та Ігорю, батькам та усій родині. Нехай Бог допоможе пережити Вам страшну втрату”, – йдеться у повідомленні.

Про це на Facebook-сторінці написав міський голова Долинської територіальної громади Іван Дирів, інформують “Вікна”.

“Під час несення військової служби помер військовослужбовець з нашої громади, мешканець с. Велика Тур’я Федина Богдан Михайлович.

Про дату зустрічі скорботного кортежу та чин похорону повідомимо додатково”, — йдеться в повідомленні.

Вічна пам’ять Захиснику!

Про це повідомляє УНІАН з посиланням на видання Ґрати.

На момент атаки її чоловік перебував у Єгипті. Лейла та її маленька дочка отримали поранення та потрапили до лікарні. Проте медики не змогли врятувати дівчину.

Лейла Хіжи народилася у Харкові. Її мати – українка Світлана Куликова, а батько – палестинець Гхазі Хіжи. Чоловік приїхав до України на навчання та тут познайомився з майбутньою дружиною. До Палестини вони переїхали після того, як Гхазі закінчив навчання.

Хіжи вступила до Жіночого коледжу університету Аль-Азхар у Каїрі та закінчила його у 2021 році. Через рік дівчина вийшла заміж і працювала у салоні краси.

Брат дівчини Заїд Хіжи розповів, що після того, як сім’я виїхала з Харкова, у Лейли залишалося лише українське свідоцтво про народження. У липні 2022 року вона звернулася до українського консульства у Туреччині, щоб отримати паспорт. Однак процес затягнувся через те, що адреса прописки Лейли в Україні знаходився на території, яка на той момент була окупована росіянами.

З Туреччини Лейла з чоловіком вирушили до Єгипту. Пізніше дівчина повернулася до Гази, де народила доньку Олену. Чоловік залишався в Єгипті. З початку час бойових дій Лейла з дочкою перебували у Газі. Сім’я українки одразу попросила допомогти з евакуацією, але отримувала відмови та поради «набратися терпіння».

«Вранці 17 жовтня Лейла була з донькою у будинку батьків чоловіка, коли в будівлю влучила ізраїльська ракета. Обидві були поранені, їх відвезли до лікарні, куди ввечері доставили ще близько ста поранених після вибуху у дворі лікарні Аль-Ахлі, де загинуло, за різними даними, від 300 до 500 людей. Лейлу врятувати не змогли», – пише видання.

Сім’я звернулася до українського консульства в Єгипті з проханням допомогти вивезти дочку Лейли до батька. Евакуація постійно відкладається.

Про це повідомив Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр.

Лічені дні залишалися до її 55-ліття.

Лариса Костюченко була завідувачем педіатричного відділення, лікарем вищої категорії, імунологом дитячим, алергологом дитячим, доктором медичних наук.

Про дату, час і місце прощання з покійною буде відомо згодом.

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Ігор Малиновський
У червні 2023 року став до лав Збройних сил України. Був стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини. Загинув в Бахмутському районі Донецької області.

Андрій Шніцар
Воював на Харківському напрямку. Загинув 12 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання.

Володимир Скляр
Від початку повномасштабного вторгнення став на захист країни до лав 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Виконував бойові завдання на східному напрямку.

Богдан Місько
Від початку повномасштабного вторгнення рф став на захист країни від окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на східному напрямку у лавах 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

Володимир Замковий
Проходив військову службу у лавах Окремого президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Від перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на війну. Виконував бойові завдання на східному напрямку у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Михайло Дзьоба
Від початку повномасштабного вторгнення рф входив до складу охорони Патріаршого собору. Згодом вступив до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України та боронив державу на східному напрямку фронту. У травні 2023 року отримав важке поранення, однак після лікування одразу ж повернувся на передову.

Богдан Романюк
Був призваний на військову службу у лютому 2023 року. Він був навідником танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини. Загинув 12 жовтня 2023 року внаслідок детонації боєприпасів, отримавши поранення несумісне з життям.

Григорій Лапчак
Молодший сержант. Загинув виконуючи бойові завдання на Харківському напрямку.

Про це повідомили на сторінці спільноти в мережі Фейсбук.

“Плакало не тільки все село, а і небо плакало за нашим Героєм Іваном?

Сьогодні назавжди повернувся додому на щиті наш земляк, односельчанин, дорогий чоловік, тато, брат, воїн – ГЕРОЙ СУХИЙ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ.

Мабуть, не так він мріяв повернутися. Мріяв як зайде додому, обійме і поцілує рідних, а вони привітають його з Перемогою. Але не судилося. Він віддав своє життя, щоб ця мрія здійснилась в інших.

Віримо, що скоро наші воїни, прогнавши окупантів з української землі, з Перемогою повернуться додому, яку він наближав і так хотів бачити.

Спи спокійно, Воїне, Україна вічно пам’ятатиме тебе та шануватиме твою жертву.

Вічна та світла пам’ять, Герою”,- ідеться у повідомленні.

У боях на Донеччині загинув 21-річний нацгвардієць, командир розвідувального взводу Костянтин Ковтун із міста Ніжин Чернігівської області.

Про втрату сповістили в Ніжинській міській раді.

Костянтин – син голови Ніжинської районної державної (військової) адміністрації Григорія Ковтуна.

27 вересня 2023 року єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній звершив у Свято-Миколаївському храмі ПЦУ міста Ніжина чин похорону загиблого воїна Костянтина Ковтуна.

Костянтин Ковтун народився 6 червня 2002 року, мав молодше офіцерське звання “лейтенант”. Він служив у штурмовій бригаді “Буревій” Національної гвардії України. На війні був командиром розвідувального взводу одного з батальйонів особливого призначення бригади.

Життя захисника обірвалося 24 вересня під час виконання бойового завдання на території Донецької області.

Про це на Facebook-сторінці написав міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків, інформують “Вікна”.

Заходи поховального ритуалу Назара Савчина:

Сьогодні о 19:00 буде панахида в домі Назара у с.Хриплин.

У неділю, 24 вересня о 14:30 розпочнеться прощання з воїном. Поховають Назара Савчина на кладовищі с. Хриплин.

Заходи поховального ритуалу Петра Грицюшка:

У неділю, 24 вересня о 17:00 буде панахида в Будинку смутку (м. Івано-Франківськ, вул. Ребета,3);

У понеділок, 25 вересня о 12:00 розпочнеться прощання з Петром в Будинку смутку. Поховають воїна на Алеї Героїв міського кладовища у с. Чукалівка.

Про це повідомила прес-служба Сарненської громади.

«Загинув 21 вересня в результаті підриву на міні в районі Висоцької громади. Йому було лише 45 років. Висловлюємо щирі співчуття батькам, брату та донечці, рідним та близьким, побратимам Героя», – йдеться у повідомленні.

Про чоловіка відомо, що після повномасштабного вторгнення Росії в Україну він воював у складі 60-го батальйону «Поліські вовки», 104-ї бригад ТРО, військової частини А7072. У цивільному житті працював водієм у приватного підприємця.

Згодом у міськраді повідомили, що прощання з загиблим військовим та похорон відбудуться у суботу, 23 вересня. Чоловіка поховають на Алеї героїв на кладовищі «Нове» по вулиці Шарпака.

На Прикарпатті в селі Тязів Івано-Франківської області попрощалися з воїном 3 окремої штурмової бригади, пластуном Василем Дорошенком. Цивільна людина, на фронті він вражав навіть досвідчених бійців. На велику війну він пішов добровольцем, хоч до того в руках тримав лише книжки. Захоплювався історією, а ідеали лицарства часів українського середньовіччя були його дороговказом, – так кажуть друзі. Тож, відсиджуватися в тилу Василь просто не зміг.

Про життя та героїчну загибель розповіли друзі та побратими Василя в ефірі телемарафону “Єдині новини” 18 серпня.

Сотні людей прийшли попрощатися з Василем Дорошенком – не лише рідні та односельці – з цілої України з’їхалися друзі, побратими та знайомі.

Був людиною дії та мотивував побратимів

У свої 28-м він був людиною дії. До військкомату Василь пішов сам, вражений звірставами, які чинив в Україні окупант.

“Це насправді була низка подій. Але одна з них – обстріл краматорського вокзалу. І Василь розповідав, коли бачив наслідки цього обстрілу, то сказав собі, що більше не може залишатися в тилу”, – розповідає друг загиблого героя Ростислав Кузик.

Спочатку зі службою не складалося: бригада, до якої потрапив Василь, сиділа на полігоні, а боєць прагнув бити ворога. Тож він переводиться механіком-водієм броньованої машини до 3 штурмової бригади. Та опиняється під Бахмутом.

“Він дуже сильно мотивував їхню команду. Бо команда, коли бачила, що їх завозить на операцію абсолютно безстрашна людина, і вивозить їх поранених. І, будучи сам поранений, він вивіз величезну групу поранених, ще й на підбитій броні – то команда була досить сильно в ньому впевнена”, – згадує військовослужбовець з ОШБр Віталій Федорінін з позивним “Стіл”.

Стікаючи кров’ю, вивозив побратимів
В одному з боїв Василь дістає поранення. Але, стікаючи кров’ю, вивозить побратимів до місця подальшої евакуації.

“Він висадив десант, він обстрілював лісосмугу ще з броньовика. Йому почали вантажити поранених. І коли він проскакував лінію ворога у зворотньому боці, у нього броньовик було пробито з РПГ наскрізь”, – розповів боєць “Стіл”.

Вів щоденник та мріяв видати книгу
Майже до останнього дня Василь вів щоденник свого фронтового життя.

“Сиджу у високій траві, замаскувався як партизан. Сиджу і збираю гільзи від браунів на аукціон. Довкола просто поля – спокійно і тихо. Якась стрільба вдалині на фоні”, – писав воїн.

Пристрастю Василя була історія, кажуть друзі. Василь не лише вивчав її в університеті, ще й захоплювався історичною реконструкцією. І його позивний “Паладин” походить від назви лицарського ордену, що об’єднував історичних реконструкторів Львова, які вивчали українське середньовіччя.

Подруга загиблого Романа Яремин каже, що Василь розповідав дуже цікаво, живо – ніби сам бачив наочно ці події.

“Василь мені також відкрив Тімоті Снайдера, якого читав. Якщо загалом окреслити – було багато нон-фікшену, тобто нехудожньої літератури – Василя більше цікавили саме наукові книжки”, – згадує друг загиблого героя Ростислав Кузик.

Молодий і завзятий Василь Дорошенко захоплювався подорожами автостопом, мав багато друзів, також волонтерив, писав прозу й поезію, мріяв про видання власної книги.

Останній свій бій Василь Дорошенко прийняв південніше Бахмута. Це була чергова спроба наших військ штурмувати позиції ворога.

Кожну вільну від боїв хвилину вчився та читав
Побратими героя кажуть, що кожну вільну від боїв хвилину Василь Дорошенко вчився та читав. Казав бійцям: вже зараз вони мають готуватися до повернення у цивільне життя. Адже після Перемоги на них чекатиме новий бій – за відродження понівеченої України.

Про це повідомляють в поліції Харківської області.

Троє підлітків прийшли купатися на місцевий ставок. 14-річний хлопчик схопився за обірваний дріт, що висів, і отримав удар струмом.

Дитині намагалися допомогти, але вона померла на місці.

Вирішується питання про відкриття кримінального провадження.

Якщо обірваний дріт перебуває під напругою, дотик до нього може спричинити серйозний електрошок, що небезпечно для життя. Коли струм проходить через тіло людини, це може спричинити різні ефекти, включно з м’язовими судомами і серйозними травмами.

Легкий електрошок викликає неприємні відчуття, схожі з пекучим болем або поколюванням. Сильніші електрошоки призводять до м’язових судом, втрати свідомості або навіть зупинки серця.

Італійський сировар помер 6 серпня після того, як його придавило тисячами головок сиру на складі його фабрики в Бергамо, на півночі Італії, повідомила місцева влада.

Про це пише CNN.

74-річний Джакомо К’яппаріні зайшов на склад, щоб перевірити автоматичного робота, який використовувався для очищення сиру під час процесу витримки на складі його компанії.

На момент його смерті там було близько 10 коридорів з полицями від підлоги до стелі, де зберігалося понад 25 тисяч головок твердого сиру “Грана Падано”, кожна з яких важить по 40 кг.

Незрозуміло, як стався початковий колапс, що призвів до того, що влада називає “ефектом доміно”, який призвів до загибелі сировара.

Представники поліції, пожежної бригади, двох служб швидкої допомоги та інших місцевих органів влади кажуть, що їх викликали на місце події близько 21:00 за місцевим часом 6 серпня (15:00 за східноєвропейським часом).

Знадобилося більше 11 годин, щоб знайти тіло К’яппаріні під завалами сиру. Його впізнала сім’я, яка живе і працює на території сироварні.

Фабрика К’яппаріні була заснована наприкінці 1970-х років і виробляє близько 15 000 головок сиру “Грана Падано” щороку, використовуючи молоко корів, вирощених на фабриці, згідно з інформацією на сайті компанії. Сир витримується від 12 до 70 місяців.

На Київщині у каналізації виявлено тіла двох чоловіків.

Про це повідомляє Головне управління ДСНС у Київській області.

У понеділок уранці, 7 серпня, до рятувальників надійшло повідомлення про те, що необхідна допомога у піднятті двох тіл з каналізаційного колодязя на вулиці Вчених.

На місце події направлено особовий склад 48-го Державного пожежно-рятувального посту смт Гребінки та аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Київській області.

“Прибувши до місця виклику, рятувальниками за допомогою драбини та рятувальної мотузки піднято тіла двох чоловіків 1967 та 1954 років народження без ознак життя”, – йдеться у повідомленні.

Ти народився на світ в такий прекрасний день, в місяць Пречистої Діви Марії, коли вся природа довкола буяє життям.Ти ріс такою хорошою і життєрадісною дитиною. Все хотів знати, вміти, відвідував різні гуртки. Ти так любив життя!!! БОГДАНЧИКУ!!! Ти гілочка нашого родинного дерева життя; гілочка, яка вже ніколи не зацвіте і не дасть плоду…

В щасливу і благословенну днину
Мені тебе подарувало небо, сину.
Те ж небо з висоти на мене впало
В той день, коли тебе не стало.
Ти біля мене був, як янгол Божий
Я вірила: з тобою все зможу.
З тобою сонце радісно сміялось, Життя глибоким змістом наповнялось.
Ангеликом тебе я називала.Напевно, вже тоді я відчувала, Що посланий мені ти ненадовго з неба…
Твоє плече – надійне, незрадливе,
До щему в серці руки турботливі.
І чуйність, жага до життя від Бога,
Мета — змінити світ, сходити всі дороги.
І прагнення усім допомогти.
Не тліти у житті. Горіти!
Як ти спішив, мій сину, жити!
І мрії, мрії про свою сім’ю щасливу…
Ти завжди вірив, сину, мов маленький, в диво…
Немовби знав, що більше днів не буде… тут, на Землі…
Жорстка доля сина хоронити.

І залишитися БЕЗ ТЕБЕ жити.І марити щодня тобою, Та просинатися зі сну в страшному болі:
Немовби скинули тебе з скали на камінь…
І серце на шматки…Ті гострі і пекучі.
Збирати їх…І знову починати.Шукати сили, вчитись дихати, До світу привикати…БЕЗ ТЕБЕ!!!
Ти – я, я – ти.
Ти житимеш завжди в моєму серці.
Ти – в крапельці роси, в зірках на небі.
Ласкаво промінцем мене торкнешся,
Обіймеш ніжно вітерцем легеньким,
До мене голосом пташини відізвешся,
Метеликом ти сядеш на долоні.
Завжди невидимий…
Але такий близький та рідний!!!
Ведеш мене ти лагідно за руку,
Як я колись тебе малим водила.
І крилами своїми помагаєш,
Коли мене вже залишають сили.
Мій рідний! Ти своїм життям
Забарвив небо,
Вніс нові кольори ти веселкові.
В моїм житті ти – щастя океани,
Які стікають зараз морем сліз в безодню…
Якби дозволив Бог нам обмінятись…життям.Повір, Богдане, зовсім б не вагалась, А з вдячністю б цей щедрий дар прийняла, Щоб ти живим був не лише в моєму серці, А й наяву…
Якби…якби…якби…
Ці мрії нездійсненні.
Люблю тебе допоки моїх днів!!!

Минулого року твій день народження збігтися з Днем Матері і ми були такі щасливі обоє, ти вітав мене, а я тебе. Ти подарував мені таку красиву орхідею, це були останні квіти від тебе. Як же важко жити без тебе!!! Я вже ніколи не почую твій голос, ти вже ніколи мені не подзвониш, не напишеш смс, не прийдеш і не постукаєш у двері і ніколи не скажеш:» Мамо, я вже дома!!!» А я вже ніколи не зможу тебе пригорнути до себе, обійняти і поцілувати, ніколи не зможу вручити тобі в руки подарунок… Вчора був День Матері, та я ніколи не почую від тебе:» Мамо, вітаю!!!» Мене привітали інші діти, твої друзі, знайомі і незнайомі, привітали, як маму ГЕРОЯ!!!

«На Харківському напрямку під час наступу загинув мій Брат! Перший з Кадобни! Вічна памʼять про Тебе, Бро, житиме в наших серцях», — повідомив у соцмережі Іван Боднар.

Загибель військового в коментарі «Вікнам» підтвердив депутат Калуської міської ради Іван Мазурик. За його словами, загинув Ростислав Лазоришин, якому 2 червня виповнилося 27 років. Боєць загинув, отримавши осколкове поранення плечей та шиї, не сумісне з життям.

“При виконанні бойових обовʼязків в Луганській області загинув наш односельчанин Лазоришин Ростислав Михайлович, 02.06.1996 р. н. Війна забирає найкращий цвіт нації. Невимовне горе для всіх. Щирі співчуття всім рідним і близьким і нехай Господь допоможе перенести важке горе. Низький уклін і вічна памʼять в наших серцях і молитвах Герою України. Спочивай з Богом, Ростику”, — висловила співчуття заступниця голови Брошнів-Осадської селищної ради, депутатка Калуської районної ради Наталія Олексюк.

Як стало відомо, в селі Кадобна народилися рідні Ростислава Лазоришина. А сам він навчався та проживав у Калуші. Вічна слава Герою і співчуття рідним!

У страшній аварії загинули батьки, маленька дочка та її бабуся. Сиротою залишилася старша дочка-студентка.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Їхали до Одеси погуляти

Смертельна аварія сталася о 8:30 ранку 15 липня на Одеській трасі. У завантаженої фури лопнуло колесо. Багатотонна махина вилетіла на зустрічну смугу і буквально знесла позашляховик, у якому їхала родина.

Внаслідок жахливої ДТП загинули 38-річний Ян Дмитров та його 40-річна дружина Ірина, їхня дочка 7-річна Злата та її 58-річна бабуся (мама Ірини).

Про трагедію повідомив у себе на сторінці у Facebook народний депутат Анатолій Урбанський.

Того ранку родина їхала до Одеси. Мамі Ірини мали знімати шви після операції, а батьки з донькою вирішили прогулятися улюбленим містом. На жаль, дістатися до Одеси їм так і не вдалося.

Подружжя працювало на одному підприємстві

Родина Дмитрових жила у місті Ізмаїл. Проте родом голова родини Ян Дмитров був із села Ларжанка Ізмаїльського району. Там живуть його літні батьки та близькі. Його мама раніше у школі викладала фізику.

Ірина родом із сусіднього села Матроска. Тут жила і її загибла мама разом із бабусею Іри, літньою жінкою, якій потрібний догляд.

Разом із батьками загинула й 7-річна Злата. Ірина та Ян обожнювали донечку. Сиротою залишилася дочка Ірини від першого шлюбу Ксенія. Вона студентка Ізмаїльського державного гуманітарного університету.

“Подружжя працювало на підприємстві “Дунайсудосервіс”. Ян був фінансовим директором, Ірина – бухгалтером. Це підприємство пов’язане з Анатолієм Урбанським, він же й організовував похорон усієї родини. Ян багато років працював тут, його багато хто знав. Старша донька Іри теж працює на одному з цих підприємств на обліку зерна”, – каже сусідка загиблих.

Подружжя жило в достатку й ніколи не відмовляло у допомозі своїм землякам. Мешканка села Ларжанка розповіла, що Ян допоміг її синові, коли тому потрібне було лікування. Та й на сторінці в соцмережах Іра має багато постів про допомогу хворим дітям.

Ірина має двох старших братів. Щоправда, обидва вони не змогли бути присутніми на похороні – один зараз перебуває в рейсі, він моряк, другий – на заробітках за кордоном.

“На прощання прийшло дуже багато народу, завод організовував автобуси для цього. Аварія була жахливою, Яна та Злату ховали у відкритих трунах, а Ірочку та її маму – у закритих”, – додає сусідка.

Водій був тверезий, але його затримали

У поліції Одеської області повідомляють, що водія фури затримано. У нього взяли аналізи на алкоголь – він виявився тверезим. Відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 286 КК України – порушення правил безпеки дорожнього руху, що призвело до загибелі кількох людей. Винному загрожує від 5 до 10 років позбавлення волі.

Самі мешканці села Ларжанка розповідають, що рух трасою в цьому районі дуже небезпечний. Тут їздить багато навантажених фур, які не дотримуються правил дорожнього руху. Пішоходам доводиться часом чекати по 40 хвилин, щоб перетнути трасу.

Водії вантажівок поводяться дуже зухвало, йдуть на обгін, а часом навіть виштовхують із дороги легкові автомобілі.

Про це повідомляє поліція Рівненської області.

Відомо, що трагедія сталася учора, 18 липня, о 20:45 у селі Залав’я колишнього Рокитнівського району.

Поліцейські встановили, що 28-річний чоловік, виїжджаючи з гаража, допустив наїзд на однорічного сина. Від отриманих травм дитина загинула у медзакладі.

“Відповідно до медичного огляду на стан алкогольного сп’яніння чоловік був тверезий. Він пояснив, що коли виходив, то син був біля будинку, а це понад 20 метрів до гаража. Тому не очікував, що дитина, яка лише нещодавно почала ходити, там опиниться”, – додають у повідомленні.

Наразі слідчий розпочав досудове розслідування.

Про це повідомили у прес-службі Козівської селищної ради.

“Шановна громадо! Знову сумна звіста сколихнула наше селище! При виконанні бойового завдання поблизу Лимана Донецької області загинув майор Збройних Сил України, наш односельчанин – Баранець Валерій, 1977 року народження.

На жаль, війна продовжується, гинуть кращі сини українського народу.

Вічна пам”ять та слава Герою, Найщиріші співчуття рідним!

Слава Герою! Слава Україні!”,- ідеться у повідомленні.

Про це повідомив міський голова Нововолинська Борис Карпус.

“Певний час він з родиною мешкав у Нововолинську, але родом із міста Пустомити Львівської області. Там, на батьківщині Володимира, відбудеться прощання та чин погребіння”, – написав Карпус.

17 червня на Донеччині загинув 41-річний ковельчанин Олександр Стольніцький.

Про це повідомив міський голова Ковеля Ігор Чайка.

Прощатися з воїном, який захищав нашу землю з травня 2022 року, будуть в середу, 21 червня.

12:30 – живим коридором скорботи супроводитимуть Героя – від вул. Олени Пчілки – по вул.Незалежності й до Благовіщенського собору (вул.Соборна, 6);

13:00 – чин похорону в цьому соборі;

по завершенню – жалобна хода до центру міста;

14:00 – громадянська панахида на площі Героїв Майдану;

по завершенню, орієнтовно 15:00-15:10- прощання біля дому Героя (вул.Володимирська, 99).

Поховають Олександра Стольніцького на Алеї Героїв міського кладовища

З поважних причин можливе зміщення в годинах, про що, в разі змін, повідомлятимуть додатково.

Про жахливий випадок повідомили у Телеграм-каналі “Київ-info”, оприлюднивши фото з місця трагедії. Наразі ім’я загиблого ще не встановлено.

“Треш… На Броварському блокпосту на смерть знову збили солдата”,- ідеться у повідомленні.

Обставини ДТП з’ясовуються. За розвитком подій стежте в наших наступних публікаціях.

Про це повідомила речниця Нацполіції в області Наталія Слабеняк, пише Суспільне.

Відомо, що чоловіки перебували поза службою. Вони пересувались власним автомобілем та наїхали на міну на прикордонні Чернігівщини.

39-річний поліцейський Олексій Жовтик загинув на місці. Його колега зазнав травм і був госпіталізований.

У поліції зазначили, що у загиблого правоохоронця залишилося троє неповнолітніх дітей.