На Донеччині під час виконання бойового завдання загинула захисниця Катерина Шинкаренко. Це сталося ще 22 лютого, втім стало відомо лише зараз.

Про це повідомили в Острозькій міській раді. Де наразі проживає родина загиблої.

— Приносимо щирі співчуття рідним, друзям та знайомим загиблої Героїні.

Вона назавжди залишиться в нашій пам’яті справжньою, мужньою та хороброю захисницею, – йдеться у дописі міськради.

Дівчині було лише 30…

Друзі та знайомі діляться у мережі світлинами Катрусі. Її пам’ятатимуть як справжню патріотку та хоробру захисницю.

На Донеччині загинула 21-річна захисниця Тетяна Мациєвська з Львівщини. Про смерть дівчини повідомили на Facebook-сторінці Івано-Франківської селищної ради 12 січня.

Тетяна Мациєвська загинула 9 січня.

– Страшна звістка знову сколихнула нашу громаду. Невимовна втрата, пекучий біль, сум, сльози, розпач…

9 січня під час несення бойового чергування в районі н.п Диліївка Донецької області внаслідок ураження ударним БПЛА загинула наша землячка, молодший сержант Мациєвська Тетяна Володимирівна, — йдеться у повідомленні.

Відомо, що Тетяна, яку друзі та близькі називали Настею, нещодавно вийшла заміж на фронті та будувала плани на майбутнє.

Народний дім с. Великополе у Фейсбуці опублікував такий допис:

– Захиснице, спочивай з миром…

Небесне воїнство поповнилось ще одним ангелом…

Світла пам’ять тобі Настя…

Це невимовна наша втрата, це невгасимий біль. Ми втрачаємо найкращий цвіт нації…

Це була завжди усміхнена, весела, привітна щебетушка.

Водночас це була смілива і відважна дівчина.

Саме такі сміливці стають на захист Батьківщини.

Для нас ти назавжди залишишся юною леді, тобі назавжди буде 21рік.

Важко підібрати слова, щоб висловити співчуття батькам і родині…

Пам’ятайте, ця дівчина захищала не тільки свою сім’ю, а кожного з нас.

Вічна пам’ять тобі, Настя Мацієвська.

Хай Всемилостивий Господь прийме твою душу до Свого Царства Небесного.

Пам’ятаємо… Сумуємо…

Вічна пам’ять загиблим героям України!

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

В Італії залишилося двоє дітей

Мар’яна Тряско з позивним “Квітка” була військовим медиком. Родом вона з Івано-Франківщини, із села Тростянець.

“Мар’яна тут виросла, ходила до школи, потім працювала в місцевій лікарні, вона була медиком. Приблизно 14 років тому поїхала жити та працювати в Італію. Там же живуть дві її сестри та мама, а брат – у Німеччині. Звичайно, поїхали вони туди працювати не від хорошого життя. Але Мар’яна там вдруге вийшла заміж”, – розповідає один із жителів села.

В Італії у жінки залишилися двоє дітей – 14-річний син та 10-річна донька. Про них вона згадує у короткому відео, яке було знято кілька місяців тому у 102-й бригаді Сил територіальної оборони Івано-Франківської області.

У Тростянці Мар’яна будувала свій будинок і мріяла разом із сім’єю приїжджати до себе на батьківщину.

Хотіла бути корисною

Однак коли 24 лютого Росія вторглася в Україну, вона все залишила і приїхала на батьківщину.

“Ми познайомилися з нею тоді, коли вона зателефонувала з Італії до Тараса Слівчука і попросила допомогти потрапити до медичної служби. Тому що хотіла бути корисною нашим військовим і Україні. По телевізору побачила, що в Україні бракує, і без вагань приїхала.

Згадую нашу першу зустріч. Така весела, усміхнена, щира та добра. З усмішкою розповідала, як в окопах живуть наші захисники, як ховаються під час дощу, що їдять, п’ють, де зберігають їжу, куди ховаються під час обстрілів. Розповідала багато і весь час усміхалася, наче їй не страшно. Побратими нею пишалися. Вона завжди турбувалася про їхнє самопочуття, вчасно надавала допомогу, вміла підбадьорити”, – написала про неї Оксана Слівчук.

Один із друзів Мар’яни згадує, що колись її родичі у своїй хаті кілька днів ховали Степана Бандеру. Від того будинку вже залишився лише фундамент та сімейні спогади.

Односельці теж говорять про Мар’яну як про дуже добру, чуйну людину. Вона завжди приходила на допомогу всім, хто її просив.

Мар’яну було важко поранено під час мінометного обстрілу, два дні лікарі боролися за її життя, але врятувати не змогли.

Нині родина збирається у рідному селі. Тіло Мар’яни незабаром доставлять із Запоріжжя, поховають її на рідній землі. Де саме – у селі чи на Алеї Героїв у Долині – вже вирішуватимуть близькі.

Про це йдеться в сюжеті ТСН.

Свою доньку пані Оксана не бачила уже майже рік.

“Останній раз Мар’яна тут була, коли в неї було весілля. Після того ми більше не збиралися”, – сказала Оксана Черепушко.

31-річна Мар’яна – військова медичка. Коли розпочалася повномасштабна війна, вона була у Маріуполі, де пережила справжнє пекло.

“Вона писала, що щодень там ставало гірше і гірше. Не вистачало води питної, не вистачало медикаментів”, – розповів батько Володимир Черепушко.

Саме там, під обстрілами Мар’яна дізналася, що чекає на дитину, про яку давно мріяла. Сказала про це чоловіку та рідним, а за кілька днів потрапила до полону.

“Я дуже за неї переживаю. За неї і за дитятко. Прошу всіх небайдужих допомогти”, – закликала мама медички.

Як вона почувається – рідні не знають. Їм лише відомо, що дівчина перебуває у колонії в Оленівці. Це довідалися уже від військових, які повернулися з полону.

“Те, що нам наголосили, що вона знаходиться в камері, де двоє людей. Вона і ще, можливо, якась колега”, – сказала сестра Анна Марцинкевич.

Від Мар’яни вже 5 місяців немає жодної звістки. Родина зверталася по допомогу до всіх інстанцій, але наразі все марно.

“Їй треба вже у жовтні народжувати, а її звідти не можна ніяк забрати. Куди ми не дзвонимо, у які інстанції ми не писали, але наша влада не реагує”, – сказав батько медички.

На повернення дівчини чекають щодня. Мати протирає пил з її улюблених книг та медичних довідників, а племінниці доглядають Мар’яниного улюбленця – кота Томаса

“Коли в неї ще не було дітей, вона казала “Tомашик – це моя перша дитина. Коли в мене буде друга дитина – то, вона вже казала – в мене буде дві дитини”, – розповіли премінниці.

У школі, де навчалася Мар’яна, на стінах висять її світлини. Дізнавшись, що їхня колишня учениця – у полоні, усі були шоковані, каже директорка закладу.

“Навіть вчителі, які чоловіки – знаєте, дуже так і сльози наверталися на очі. Всі дуже чекаємо, дуже віримо”, – сказала директорка школи Марія Токмина.

Не втрачають надії і батьки Мар’яни. Так надовго зі своєю донькою вони ще розлучалися.

“У нас жодного свята не було, на яке б вона не приїхала. Вона старалася, де б вона не вчилася, де б вона не була, вона старалася приїхати на свято додому”, – розповіла мама.

Народжувати Мар’яні – за два місяці. Рідні сподіваються, що до того часу її вже вдасться звільнити і малеча з’явиться на світ вже вдома, на волі.

Вона рятувала життя наших воїнів.

Марія прцювала фельдшером евакуаційного відділення медичної роти.

Дівчина була фельдшером евакуаційного відділення медичної роти. З 24 травня вона перестала виходити на зв’язок, тоді її сім’я почала шукати дівчину. Вчора повідомили що дівчина загинула.

Їй було лише 28 років.

“Наша землячка з села Бистричі, фельдшер евакуаційного відділення медичної роти, мала попереду ціле життя, яке віддала за наших хлопців на передовій. Важко знайти такі слова, які б змогли зменшити душевний біль рідним від втрати доньки, сестрички…” – йдеться в дописі.

Нехай Марії земля буде пухом, а пам’ять про героїчну доньку України вічно зберігатиметься у наших серцях.

Про це у Facebook розповіли її донька Ірина Шматко та чоловік Олексій Гаруда. Наталія загинула від потрапляння багатотонного снаряда у бомбосховище.

Медикиня була родом з Полтави, а повномасштабне вторгнення РФ зустріла разом із чоловіком у Маріуполі. Раніше Наталія працювала діловодом та перукарем, а потім стала військовою та медиком.

“Ти була мамою не тільки мені, але й багатьом хлопцям поряд. Ти була сестрою для багатьох. Для нас ти була Берегинею. Справжньою українською Берегинею. Мамо, спочатку я думала “ну чому ж ти не слухалась так?” “Чому ти кожного разу, як тебе вивозили, поверталась?” “Чому ти не хотіла бути тут?”…Потім я почала розуміти…Ти просто мала бути там. Скільки ти життів врятувала перебуваючи там… Ти там була набагато потрібнішою, ніж тут”, – написала Ірина.

Вона додала, що розуміє свою героїчну маму та пишається нею, та наголосила, що Наталія – приклад для наслідування мільйонам жінок.

“Я знав, що таке щастя. Ніколи не забуду хто у мене тебе забрав…Неймовірно не вистачає. Ти була для мене всім та всюди. Не можу пробачити, що не зберіг”, – написав чоловік загиблої Героїні. Він опублікував кілька фото з коханою

Рідним не вдалося попрощатися з Наталією, бо її тіло досі залишається на “Азовсталі”

“Альона Кушнір родом із Хмельниччини. Росла у багатодітній родині: крім неї, батьки виховували ще двох синів та доньку — вона, на жаль, померла у 2008 році внаслідок онкологічної хвороби. В тому ж році ця страшна недуга забрала і її маму, — каже Андрій Федоров, двоюрідний брат загиблої та її кум. — Альона мала талант до малювання, захоплювалась легкою атлетикою, займалась фітнесом та бігом.

Після того, як дівчина закінчила дев’ятий клас школи в рідному Морозові, вступила до Чемеровецького медичного фахового коледжу, де отримала диплом молодшої медичної сестри. Одружилась та у 2013 році народила сина Іллю. Мешкала родина в Хмельницькому, сестра працювала у госпіталі ветеранів війни, а її чоловік був військовослужбовцем “Азову” та боронив країну на передовій.

Згодом подружжя переїхало проживати в Маріуполь. Альона стала служити бойовою медикинею у військовій частині А3057 Національної гвардії України. Для підвищення кваліфікації пройшла курси інструкторів з тактичної медицини, отримала відповідний сертифікат.

Вона неодноразово витягувала з поля бою з-під обстрілів побратимів, ризикуючи своїм життям. Її мужності та професіоналізму потрібно було ще повчитись. Недарма ж про неї казали: “Дівчина вагою 40 кілограмів, половина з яких — сталеві яйця”.

За словами брата, у Маріуполі бойова медикиня розлучилась із батьком своєї дитини. Останні два роки мешкала з іншим чоловіком — Максимом Гридчиною, він теж військовослужбовець, але служив у іншій бригаді Нацгвардії.

“Вони були дуже щасливі разом, у вільний від служби час мандрували, у травні планували побратись. Та все зруйнувала війна, — каже Андрій Федоров. — На початку російського вторгнення сестра вивезла сина на Хмельниччину, а сама разом із Максимом залишилась боронити Маріуполь”.

7 березня загинув її цивільний чоловік. “Я пам’ятаю, як боляче вона перенесла цю втрату… Вона знайшла понівечене тіло коханого. Декілька днів після цього ще ночувала в квартирі, а тоді перебралась у бункери “Азовсталі”, — пригадує брат дівчини. — Подруга просила сестру евакуюватись з нею, поки була можливість. Та вона залишилась, просила не жаліти її, бо вона захисниця та українка, яка виконує свій обов’язок — рятує побратимів та цивільних. А ще розвозила воду, їжу та інші речі мешканцям міста, які ховались від обстрілів”.

25 березня Президент нагородив Альону Кушнір орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Незадовго до смерті вона виступила з відеозверненням, у якому просила дати можливість вивезти поранених і поховати загиблих захисників міста. А 15 квітня рашисти кинули на “Азовсталь” тритонну бомбу, після чого обвалилось декілька поверхів будівлі. Медикиня загинула під завалами…

“Альона, безумовно, Героїня. І назавжди такою залишиться”, — гордо каже її брат.

Українські воїни під щільним вогнем хоробро тримають оборону. У короткі миті тиші їхній бойовий дух піснею підтримує «Пташка» – захисниця, героїзм якої дивує мільйони…
Відео, яке вночі 5 травня виклав на своїй Фейсбук-сторінці захисник Маріуполя Nik Mark пробирає наскрізь. У підземеллях «Азовсталі» – третього металургійного підприємства нашої держави, бійці гуртом виконують повстанські пісні «Зродились ми великої години» та «Батько наш Бандера».

Заспівує композиції усміхнена захисниця Катя – 21-річна дівчина, у грудях якої за словами всіх, з ким нам вдалось поспілкуватись, з дитинства горить неймовірної сили любов до Батьківщини!

Своїм голосом красуня-військова підкорила соцмережі за лічені години. Нескореністю й міццю наших Героїв почав захоплюватись весь світ!

Звідки родом знаменита захисниця? Коли Катя вирішила облишити мистецтво й пішла воювати на передову? У які пригоди неодноразово потрапляла? Ми дізнались історію «сталевої Пташки».

«Вогняна дівчинка і ззовні, і зсередини…»
Катя народилась у невеличкому селі Соснівка, що входить до складу Шумської ОТГ. Вона змалечку була веселою і позитивною, а ще потрапляла у різні оказії, адже не могла сидіти на місці…

– Ми разом навчалися в Шумському ліцеї. Сміливість і прагнення бути попереду в характері Каті я помітила ще з того моменту, коли ми з нею познайомились. Вона постійно бралась за якусь роботу, шукала собі нове заняття скрізь, чи не у всіх сферах, – розповідає про подругу Валерія Панасюк.

Маленькою Катя постійно їздила на олімпіади, брала участь в конкурсах із музичної школи. Дуже любила сцену і виступати перед аудиторією!

– Після 9 класу вона вступила у Тернопільський мистецький фаховий коледж імені Соломії Крушельницької на відділ «Спів». Упродовж двох років, поки я довчалась в ліцеї, Катя завше підтримувала з нами зв’язок, не раз долучалась до «ліцейних» справ і всім допомагала. Наприклад, перед випускним вечором вона долучилась до створення сценарію і зйомки ролика. Катя взагалі по житті любить організовувати що-небудь! – ділиться Валерія.

У навчальному закладі Тернополя юнка теж проявила себе креативною студенткою та ініціаторкою багатьох творчих заходів.

– Катя ще й прекрасна поетеса і дуже світла дитина! Ми з викладачкою Марією Чорненькою нерідко проводили вечори авторської поезії під назвою «Літературний камертон». Катя декламувала там свої вірші. Ще вона не раз друкувалась у «Вільному житті», якось навіть вийшла збірка «Мелодія душі» з її поезіями, – про свою вихованку захоплено відгукується викладач ТМФК імені Соломії Крушельницької Богдан Романович Маюк.

Крім того, Катя з дитинства сама пише пісні та музику, а ще протягом кількох років була акторкою Тернопільського народного драматичного театру-студії «Сузір’я». Богдан Романович усміхається – яку роль вона тільки не зіграла…

– Як Катя скаже – так і буде! З нею навіть ніхто не сперечався, бо знали, що ні на крок не поступиться! У театрі Катя грала у постановках десь 4-5 років: була і циганкою Азою, і божевільною Оленою… Такої артистки я ще не бачив! – сміється Богдан Маюк і говорить, що відео з вистав досі «гуляють» мережею.

– Катя – це дівчина-вогонь! Про це навіть її колір волосся говорить! Вона завжди фарбувала його або у червоний, або у вишневий, або в помаранчевий відтінок. Вона є вогняною дівчинкою і ззовні, і зсередини! Катя своїм запалом і енергією весь час мене надихає! – каже Валерія про подругу.

«Пташка» має покатати мене на своєму мотоциклі!»
Музичний коледж Катерина закінчила у 2020 році, але працювати за своєю спеціальністю, вочевидь, не захотіла. Прагнула знайти себе деінде…

– З Катею ми у хороших стосунках були і є. Завжди розмовляли про сцену, мистецтво і будні. Вона завершила навчання у коледжі і з легкістю отримала б роботу, але залишила музику заради іншого заняття, яке заполонило її душу. Не повірите, що це було! – усміхається Богдан Маюк.

Після Тернополя бойова дівчина переїхала у столицю і влаштувалась у мотошколу The Riders. Катя буквально закохалась у байкерське ремесло.

– Працюючи у Києві, вона познайомилась з багатьма людьми і знайшла нових подруг. Якось ми з нею після тривалої розлуки зустрілись у Шумську і Катя розповіла, що вирішила придбати собі мотоцикл. І вона його дійсно купила! Обіцяла приїхати у рідне місто, і мене на ньому покатати. Я досі чекаю цього і сподіваюсь, що обіцянка буде виконана… – говорить Валерія Панасюк.

Паралельно з мотоциклами «Пташка» захопилась військовою справою. За словами Валерії, Катя ще в ліцеї мала чітку громадянську позицію і захоплювалась історією України. Тому оселившись у столиці, юнка нерідко брала участь в мітингах і навіть вступила в правозахисну організацію.

– Якось Катя по секрету поділилась, що її одного разу «скрутили» під час мітингу і сильно побили. Та вона ніколи не опускає рук! Коли ми бачились – ніколи не показувала вигляду, що має проблеми! Завжди розповідала мені історії, від яких захоплювало дух! Ой, а в які тільки пригоди Катя встрявала… Вона для мене – приклад справжньої сміливості! – каже Валерія Панасюк.

Подрузі Катерина ще навесні у 2021 році розповідала про плани вирушити на передову. Юнка проходила у Києві курси домедичної допомоги і хотіла відправитись на фронт як військовий медик.

– Під час нашої останньої зустрічі минулого року ми гуляли у парку «Соснина» і маленька дівчина неподалік вдарилась об гойдалку головою. Катя підходить до нажаханих батьків і каже: «Спокійно, спокійно! Я медик!», хоча насправді тоді лише проходила курси. Але вона хвацько заспокоїла людей та викликала швидку. Ця ситуація мені надовго запам’яталась! – розповідає Валерія.

Воїн світла, який співає в темноті!
У 2021 році Катя відправилась воювати у зону активних бойових дій на територію Донеччини. Дівчина не хотіла казати кому-небудь де вона, аби не хвилювались рідні, тому в дзвінках повідомляла, що мовляв, працює у госпіталі. Згодом батьки таки дізнались, де донька насправді.

– То є Пташка, але Пташка зі сталі! Вона би мала фарбуватись, носити сумку через плече і ходити на побачення, а натомість обрала автомат і камуфляж! Катя дуже сильна духом! Це воїн без краплини страху у крові! – ділиться викладач дівчини Богдан Романович.

Чоловік довгий час не знав, де його вихованка, аж поки не натрапив на славнозвісний відеоролик, на якому юнка разом з рештою оборонців «Азовсталі» у темряві підземелля, втомлена, але нескорена співає патріотичних пісень, допоки нагорі коється справжнє пекло від рук ворога.

– Вчора в соцмережах з’явилось відео, на якому Катя захищає «Азовсталь», і я була шокована. Подумати не могла, що вона у Маріуполі! – каже Валерія.

– Катруська для всіх українців вже героїня! Я собі не можу уявити на її місці когось іншого, бо він би запросто не витримав! А Катя витримає! Молимось, аби Бог зберіг наших військових у місті Марії і вони повернулись додому живими! – завершує Богдан Маюк.

Слава захисникам України! Молимося за вас, за нашу перемогу!

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Ми – борці, але нам потрібна допомога
30-річна Олена Кушнір (Новицька), старший сержант, медична інструкторка Національної гвардії (“Азов”), загинула 15 квітня. Вона перебувала на “Азовсталі” разом зі своїми побратимами, коли російські терористи скинули на територію 3-тонну бомбу.

Будівля, де була Олена, обвалилася, затиснувши всіх. До того 7 березня жінка втратила свого цивільного чоловіка, теж військового Максима Гридчина. Він також був захисником Маріуполя.

“Ви навіть близько не уявляєте масштабу злочину Росії в Маріуполі. Ми, медики, цілодобово під обстрілами ворожої авіації та артилерії намагаємося допомогти не лише військовим, а й цивільним. Тому що “швидкі” вже не їздять і ніхто нікому не допомагає. Кожна бомба, “град”, руйнування – це не просто поранені, це відірвані руки та ноги, вибиті очі, розірвані уламками тіла, нутрощі, що випадають.

Я розумію, що неприємно про це слухати, бо серед поранених можуть бути ваші близькі. Але слухайте, бо ви маєте розуміти ситуацію. Нагадувати про Маріуполь, кричати про нього. Тому що ми не хочемо бути героями та мучениками посмертно. Люди хочуть жити та відбудовувати зруйновану Україну. Люди, які з 2014 року відстоювали право бути українцями. Не треба після цього знімати фільми та писати книги, не треба говорити, що ви не знали чи не могли допомогти. Знали та могли.

Все, що ми можемо, – констатувати смерть. І вмовляти близьких відійти від тіл до укриття. Немає можливості ховати тіла. А ще немає можливості діставати з-під завалів людей із переломами, які повільно там помирають, дорослі та діти.

Цього не хочуть чути ті, хто постить радісні картинки про швидку перемогу. Так, Україна переможе, але помруть десятки, сотні, тисячі. Розблокуйте Маріуполь, дайте можливість привезти медикаменти, евакуювати поранених і поховати мертвих. Місто, яке воювало за всю країну вісім років і воює тепер.

Ми не мученики, ми борці, але зараз нам потрібна допомога”, – йдеться у відео.

Мама стала ангелом
Брат Олени Андрій розповідає, що про загибель мами розповів її синові, 9-річному Іллі.

“Ми сказали йому, що мама стала ангелом. Спочатку він дуже сильно плакав. На другий день зателефонував мені та сказав, що вже прийшов до тями. Напевно, Олена готувала його до того, що може загинути. Зараз ми намагаємося його відволікти. Але в сім’ї ми все-таки вирішили, що до офіційного повідомлення вважатимемо Олену живою. Адже ніхто не знає, можливо, вона вижила під завалами. Адже вона медична інструкторка і знає, як можна собі допомогти”, – каже Андрій.

Олена Кушнір родом із невеликого села Морозів Хмельницької області. Виросла в багатодітній сім’ї, має двох братів, була сестра, яка, на жаль, померла. Коли Олена вчилася у початковій школі, померла і її мама. Тому вихованням дівчинки займалися бабуся та батько.

У 90-х роках, коли було тяжко, бабуся возила на базар до Києва м’ясо, сметану, молоко. Так і виживали. Олена закінчила медичний коледж. До 2016 року вона працювала медсестрою у шпиталі. Потім пішла до ЗСУ, стала медичним інструктором. Два роки тому зустріла Максима, він також військовий. Разом вони жили у Маріуполі, служили у військових частинах. Війна застала їх у цьому місті.

Допомогти сім’ї загиблої військової медикині, яка з початку війни захищала Маріуполь, можна, переказавши гроші на картку 4149500113092988 Райффайзен банк Аваль, бабуся Олена Іванівна Новицька.

Про втрату сповістила Андрушівська міська рада на офіційній сторінці у Facebook. Там опублікували фото Героїні.

“24-й день війни… Ще один чорний день чорної війни. Війна – перебірлива… Вона забирає кращих з кращих… Наша Андрушівщина зазнала гіркої втрати”, – йдеться у повідомленні.

Зазначається, що життя молодої захисниці України обірвав ворожий обстріл. Відомо, що разом із нею поклали голови за свободу країни і восьмеро Героїв із Хмельницької області.

“Ми глибоко сумуємо з приводу важкої втрати на фронті та висловлюємо співчуття рідним та близьким полеглих побратимів. Вічна пам’ять Героям!” – додали в Андрушівській міськраді.

Фото: Андрушівська міськрада.

“Сумна звістка надійшла в ТНПУ. Академічна спільнота університету глибоко сумує з приводу непоправної втрати: війна забрала з життя випускницю ТНПУ. При виконанні своїх обов’язків, рятуючи військовослужбовців під вогнем в Охтирці, 26 лютого 2022 р Під час обстрілу окупантами загинула випускниця Тернопільського національного педагогічного університету (ФОТО) оку загинула висококваліфікований медичний і соціальний працівник, сержант Інна Миколаївна Дерусова.

Інну всі знали і поважали за професіоналізм і чуйність. Це чарівна жінка, чудовий друг, добра, щира самовіддана та працьовита людина. Розділяємо біль втрати родини і друзів, усіх, хто знав Інну. Нехай пам’ять про неї буде довгою і світлою… Сумуємо, пам’ятаємо, шануємо!”- йдеться у повідомленні.

Українська дівчина служить у лавах ЗСУ в зоні проведення ООС на Донбасі вже третій рік – 23-річна командирка відділення морської піхоти Христина з позивним “Самара” зі зброєю в руках захищає Маріуполь від окупантів.

Військові зізнаються, що пишаються своєю молодою командиркою і зазначають, що вона – перша на навчаннях і перша йде в бій. Про це йдеться в сюжеті ТСН.

Христина рік тому була помічницею гранатометника, а командиркою відділення її призначили нещодавно – коли дівчині ще було 22.

Але плани у “Самари” серйозні – вона хоче дослужитися до генеральського звання чи хоча б до командира бригади.

“Я країну свою захищаю… Я для них командир. Своїх командирів я сама прошу не робити мені поблажок, треба щось зробити – я піду і зроблю. А підлеглі слухаються”, – розповіла Христина.

Один з бійців з її відділення, який на фронті вже шість років, зізнається, що спочатку здивувався, коли його командиром відділення призначили дівчину. Але зараз каже, що “Самара” багатьом офіцерам дасть фору і називає її своїм найкращим безпосереднім командиром за всю війну.

Христина розповідала “АрміяInform”, що в мирному житті професійно займалася футболом, мала хорошу роботу, працювала продавцем-консультантом, але про військо мріяла зі шкільних років.

“Я завжди була бойова. В школі були районні змагання під назвою “Зірниця”. Нам видавали форму, берці… Ось тоді я зрозуміла, що служба – це моє”, – зазначала “Самара”.

Про це повідомляє у фейсбук Жіночий ветеранський рух:
“Обірвалось життя щирої, доброзичливої людини з великим серцем, яка завжди була підтримкою і опорою для багатьох…

Вічна світла пам’ять, посестро.
Дякуємо за службу.

Дякуємо за Твій особистий внесок у нашу перемогу, яку ми неодмінно здобудемо.
Ти боролась за нашу волю, ми продовжимо Твою боротьбу.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Ольги Нікішиної “Холєри”, ветеранки 16-го мотопіхотного батальйону 58-ї окремої механізованої бригади.”