У 31-річної жінки з австралійського штату Квінсленд виявили дві піхви та дві матки. Сталося це, коли їй було 20 років і вона вирішила зробити аборт.

Про це пише dailystar.co.uk.

Евелін Міллер розказала, що вона завагітніла у 20 років і вирішила зробити аборт. Тоді медики виявили, що у неї є дві піхви та дві матки. Це означає, що матки у жінки вдвічі менші за середньостатистичну, тому дитині було б важко рости належним чином.

Евелін почала займатися секс-працею у 23 роки після розриву стосунків, працюючи ескортницею протягом 7-ми років. Після зустрічі зі своїм партнером вона почала свою кар’єру на OnlyFans, заробляючи 54 829 фунтів стерлінгів на місяць.

У 31 рік жінка завагітніла, і оскільки у неї був партнер, вона вирішила народжувати. Від того часу в пари вже народилося двоє дітей, тепер жінка планує завагітніти третьою. Проте медики категорично заборонили їй робити це у правій піхві, оскільки це небезпечно.

“Ми намагаємося народити третю дитину, і тепер ми повинні використовувати мою ліву піхву. Мій лікар сказав, що ми більше не можемо користуватися правою, тому ми повинні бути обережними під час сексу. Особливо, коли ми знімаємося з іншим хлопцем для OnlyFans, ми повинні переконатися, що мій чоловік використовує ліву сторону”, – каже Евелін.

Жінка зазначає, що вона заробляє на своїй особливості на OnlyFans.

“Я почала працювати на OnlyFans, знімаючи контент для дорослих обома вагінами. Коли я зустріла свого чоловіка, я покинула ескорт-послуги, оскільки було майже неможливо підтримувати здорові моногамні стосунки. Я не хочу, щоб у мене була лише одна піхва”, – зізналася жінка.

Про це йдеться в сюжеті НТА.

Як розповідають самі користувачі альтернативних джерел енергії, встановити сонячні панелі не важко, однак доведеться витратити час, аби зібрати усі необхідні документи.

Так, мешканець селища Брюховичі Михайло рік тому облаштував дах будинку сонячними панелями потужністю 17 кіловат.

На встановлення витратив 10 днів, а на збір усіх необхідних документів – більше чотирьох місяців.

«Рахунки за спожиту електроенергію мені не приходять. Це одна перевага. Окрім цього, я плачу за електрику тільки січень, лютий», – розповідає Михайло.

Встановлення панелей обійшлося чоловікові у майже 17 тисяч доларів. За рік вони виробляють 24 тисячі кіловат електроенергії.

За 12 місяців сім’я використовує лише 3 тисячі кіловат, решту – 21 тисячу – продає державі. За це щомісяця на рахунок приходить близько 8-10 тисяч гривень. За підрахунками чоловіка, за 6 років така інвестиція йому повністю окупиться і він почне заробляти.

Мешканець Пустомитів Ігор почав використовувати сонячні панелі, коли побачив їхню масовість в Німеччині. Чоловік встановив сучасні батареї на потужність 10 кіловат та витратив 15 тисяч доларів. Від держави отримує за місяць 5-7 тисяч гривень.

“Я 14 років був перукарем. Ми відкрили в 2013 році свій салон краси, про який мріяли, довго до цього йшли, збирали гроші. Фактично це була наша квартира, яку ми під салон краси віддали. У 2014 році все закрилося, тому що люди почали роз’їжджатися з Донецька, – розповідає Максим, – Коли ми їхали, думали, що поїдемо на кілька місяців. Коли приземлилися в Італії, у нас було 800 євро на сім’ю з п’яти чоловік”.

“Ми вважали себе майстрами високого рівня. Але нас там ніхто не чекав. Ти приїжджаєш зі своїми правилами, намагаєшся їх впровадити. Але нічого не працює. Італійці не працюють по 24 години на добу, салони там закриті в неділю, люди присвячують час сім’ї. Наша модель ведення бізнесу розбилася просто в пух і прах, – додає Світлана, – Ми не знали мови. Зрозуміли, що яким би ти не був видатним майстром або математиком, але якщо ти не можеш себе реалізувати, твої знання нікому не потрібні”.

Тоді Максим і Світлана вирішили змінити напрям роботи. Вони почали заробляти в Інтернеті, щоб не бути прив’язаним до місця, і можна було переїхати кудись.

“Ми мріяли жити в теплих краях. Щоб було тепло й океан. Тому що нашій великій родині було дорого брати путівки і кудись їхати на відпочинок. Велика родина – це і багато грошей на переліт, готель, – згадує Максим, – Ще в Донецьку розумів, що на Ютубі є популярні канали. І в якийсь момент я підсів до своїх доньок, а вони дивилися щось на планшеті. І мене в цей момент осінило. Я побачив, що вони дивилися відео однієї американської сім’ї. І в цьому відео було декілька мільйонів переглядів. І мене вразило, що це був звичайний влог, а не постановочне відео. Там не було нічого грандіозного. Звичайне життя, зняте на відеокамеру”.

“Ми поєднували дві роботи. Мене бомбило: “У мене такі гарні діти, чому на них ніхто не дивиться”. Ми дивилися інші канали, в них мільйони переглядів, а у нас – нічого. Ми не знали, як правильно і все робили наосліп, – каже Максим, – Коли ти дивишся на звичайні сім’ї і у них мільйони переглядів. Але ми не знали, яку суму на Ютубі можна заробляти. У нас все проходило під девізом: “Треба”.

Зараз Роговцеви живуть у Лос-Анджелесі, орендують будинок за 20 тисяч доларів на місяць, вже виховують чотирьох дітей і добре заробляють на YouTube. Вони створили декілька каналів з сукупною аудиторією в 10 млн. Наприклад, канал Ya – Alisa знаходиться на 36 місці в світі в категорії “Люди і блоги”, а у каналу Nikol CrazyFamily – понад 4 млн підписників.

“Працювати почала у ресторані Dave and Busters у Джексонвілі, штат Флорида. Українців у нашій команді було десятеро. Стажування відбувалося на дві вакансії — мийників столів та швидких фудранерів із тацями. Оплата $8 за годину і частина від чайових, що отримують офіціанти. Працювали по 12-14 годин на день. Зранку зовсім не відчувала тiла”, – рлзповідає дівчина.

Аби піти на вакансію офіціанта потрібно тиждень стажуватися і скласти іспит.

Без знання меню дуже складно працювати, тому можна залишитися без чайових.

Ввечері доводиться розділяти зароблені чайові серед усіх офіціантів, мийників та поділитися із барменами. З суми, яку я вторгувала за день, треба віддати 1% їм і ще 1% на бар. Працювати потрібно було 90 годин на тиждень.

За словами Наталії, чайові в США прийнято залишати завжди. Є заклади, де вони обов’язкові та одразу включені до чеку. Мінімум за зміну отримувала $17, максимум — $450 за вечір.

Найкращим співвідношенням між середньою зарплатою в регіонах і вартістю оренди квартир виявилось у Полтаві, Житомирі та Кам’янці-Подільському. Найгіршою різниця є в у столиці.

Ріелтор Юлія Смірнова розповіла, що всі аксесуари, які можуть стояти в квартирі, не стільки для комфорту, скільки для заробітку. Це може бути в будь-якій квартирі незалежно від міста, району чи якості ремонту. “Наявність дрібної побутової техніки як то кавомашина, чайник, посудомийна машина одразу додають у ціні дві тисячі гривень”, – сказала вона.

За такі квартири в Києві можуть просити більше 22 тисяч гривень за місяць проживання. Вартість таких комфортних помешкань однакові для Києва, Одеси та Харкова.

Середній мінус коштуватиме однаково у містах-мільйонниках десь шість тисяч гривень. На такі квартири існує високий попит. Люди їдуть у пошуках роботи, а жити десь треба. І цим вдало користуються власники квартир. Зараз абсолютно вся орендна нерухомість зосереджена в одних руках. Точніше, рук багато, але все житло, яке нині здається, належить приватникам, говорить генеральний директор агентства нерухомості Олена Бібєрова.

“Немає гласних законів чи негласних законів ринку. Є ціна. Вона сьогодні така. А тренд встановлюють власники житла і попит”, – вважає Бібєрова.

У цю гру без правил хоче втрутитись держава. Виявляється, в Україні взагалі не існує окремого закону, який би регулював відносини між власниками квартир та орендарями. Неважко зрозуміти, що там все крутиться навколо особистих домовленостей, тому що ніхто не хоче віддавати зайву копійку брокерам і платити податки. Новий законопроект має вивести ринок у світло.

Ідея така: в Україні будуватимуть цілі державні будинки під оренду квартир. А переваг буде стільки, що всі винаймачі швиденько втікатимуть від приватників і орендуватимуть квартири легально у держави.

Щоб втримати клієнтів, власники квартир будуть змушені або зменшити платню, або покращити умови. Тільки наразі картина є малоймовірною. По-перше, в державі нікуди не ділась корупція, яка будь-яку ідею перетворить на хабарі чиновникам. По-друге, у держави немає грошей на такий проект. По-третє, вона намагається втрутитись на територію, де останнє слово належить громадам і мерам, які побояться злити своїх виборців. Тому все ризикує закінчитися просто новим податком і черговим підвищенням цін.

Китай – територія неймовірних можливостей для торгівлі. В цій країні виробляють усе: починаючи від магнітиків на холодильник і завершуючи новітніми «девайсами». Власне, комівояжери – одна із найчисельніших каст відвідувачів китайського консульства. Значно менше тих, хто вирушає у Піднебесну на навчання, лікування чи туризм.

Чимала група тих, хто у Китай їде на заробітки. Ця країна не потребує некваліфікованої робочої сили. Чимало китайців із глухих провінцій готові задешево виконувати будь-яку роботу. «Викладаю англійську дітям» або «Працюю моделлю» – найпопулярніші відповіді українців на питання щодо мети відвідин Китаю. Кажуть, симпатичні молоді українки в Піднебесній здатні заробляти по кілька тисяч доларів. «Уже підписала контракт на рік. Якщо особливо не напружуватися і не перевтомлюватися, то у місяць матиму 3 тисячі доларів. Цілком реально заробити і 5-6 тисяч доларів» – розповіла миловидна дівчина років 20-ти на вигляд біля дверей китайського консульства.

«Для китайця престижно мати серед друзів європейців. Деякі з них платять українцям гроші за вечерю з ними, – каже Юля із Ковеля. – Скажімо, сім’я може отримати 50 доларів і до того ж смачно повечеряти. Чоловіки в Китаї можуть запросити дівчину на вечерю. Це не побачення, тому iнтиму ця зустріч не передбачає. Просто дехто із китайців хоче вразити своїх друзів і приходить на якісь урочистості у компанії із європейками. За це вони готові заплатити 200-300 доларів за вечір». Також користуються популярністю фотосесії європейських дітей. За це китайці платять 400-500 доларів.

Менеджери середньої ланки у Китаї про таку зарплатню, як у моделей, можуть лише мріяти. «Працювала в українській фірмі, ми купували товар у Китаї. Власне, саме я комунікувала з продавцем. Він мене і переманив у свій офіс в Китай, – ділиться своєю життєвою історією харків’янка. – Своїм працівникам вони платять 1000 – 1200 доларів. В іноземців зарплатня більша, десь 1500-1700 доларів. Я своєю платнею задоволена. Звісно, хотілося би більше, але в Україні я і таких грошей не зароблю». Частину зарплати потрібно витратити на оренду житла, а це 200-500 доларів, в залежності від міста. Кілька сотень на харчування та одяг.

Для того, щоби викладати англійську для маленьких китайців, необов’язково самому вільно нею спілкуватися. Достатньо хорошого середнього рівня. «Закінчила коледж у Черкасах, серйозно англійську у школі та коледжі не вивчала – каже нова знайома в аеропорту в Дубаї, очікуючи рейс на Гуанчжоу. – Взятися за підручних змусило життя. В Україні знайти хорошу роботу дуже важко, тому вирішила їхати на заробітки, а там без знання англійської на хорошу роботу годі сподіватися.

Спершу ходила на курси, а найбільше мені допомогли знайомства в інтернеті. Я зареєструвалася на відповідному сайті – і почалося. Десятки іноземців почали писати мені, прагнути ближчого знайомства. Тих, хто погано володів англійською, я відразу «відшивала». З іншими переписувалася, з деякими навіть спілкувалася у вайбері. Через півроку я уже могла впевнено писати і говорити». Моя співрозмовниця прямувала в Гуанчжоу, де у дитячому садочку влаштувалася викладати англійську. Допомагати спілкуватися із дітьми їй буде місцевий асистент, який на дуже посередньому рівні володіє англійською. «Це просто жaх, вони практично не знають англійської. Але нічого, треба працювати» – каже дівчина. За свою роботу вона отримуватиме 1500 доларів. Квартира їй обходитиметься у 180 доларів. «На жаль, додому я повернуся щонайменше через рік. Квитки дорогі», – поділилася своїми планами жіночка.

Англійська в Китаї лише зараз стає популярною. Відсоток дорослих, хто може говорити іноземною мовою, катастpoфічно малий. Зате навчати англійської дітей зараз дуже модно. Зважаючи на брак своїх кадрів, китайці запрошують іноземців. Native speaker обійдеться дорого. Англієць чи американець менше ніж за 5-7 тисяч доларів у Китай не поїде. А ось українці (чи казахи або poсіяни) поїдуть і за півтори тисячі. Тому їх і запрошують.

Іноземних моделей у Китаї дуже багато. Зрештою, і не тільки моделей чи інших пpацівниць «poзважальної сфери». Тому уряд уже почав створювати їм перешкоди. У результаті, під «роздачу» потрапляють усі іноземці. Одне із останніх нововведень для українців – це перетин кордону раз у місяць. Вони змушені їхати у якусь сусідню країну і одразу ж повертатися. Робочу візу виготовити практично нереально. Тому люди працюють по бізнес-візі, а дехто ухитряється відкрити студентську візу. Українці у Піднебесній із острахом очікують завтрашніх ускладнень від уряду. А у тому, що вони будуть, мало хто сумнівається. Китай завжди мав славу закритої країни.

Згідно зі статистикою, 41% експатів переїжджає в іншу країну через власну кар’єру або роботу коханої людини. Про це йдеться в доповіді Expat Insider 2017, яка базується на опитуванні більше ніж 12,5 тисяч трудових мігрантів. Вони представляють 166 національностей і живуть в 188 країнах світу.

Під час опитування трудових мігрантів попросили порівняти їх поточний дохід з тим, який вони могли б отримати вдома на аналогічній посаді. У топ-10 рейтингу увійшли країни, в яких мінімум 60% експатів заявили, що заробляють більше, ніж удома. Більшість серед цих країн розташовано на Близькому Сході і в Північній Європі.

Експерти відзначають, що результати опитування є досить умовними: задоволеність життям і фінансовим становищем респондентів багато в чому залежить від вартості проживання та економічної ситуації в країні. Тому багато хто залишається незадоволеними, незважаючи на те, що заробляють більше, ніж на батьківщині.

Наприклад, згідно з даними опитування, 76% експатів в Люксембурзі заробляють більше, ніж удома (це кращий показник серед всіх країн). Але при цьому 23% говорять, що наявного доходу ледь вистачає на щоденні витрати.

Представляємо вам список топ-10 країн, де трудові мігранти заробляють більше, ніж могли б на батьківщині.

10. Сінгапур. У Сінгапурі 62% трудових мігрантів вважають, що вони заробляють більше, ніж могли б отримувати на аналогічній посаді вдома. Кожен третій учасник опитування вважає, що заробляє набагато більше, ніж міг би в рідній країні. Дохід 43% респондентів з Сінгапуру складає більше 100 тисяч доларів. У світовому масштабі тільки 21% трудових мігрантів може похвалитися шестизначною сумою доходу. Вартість життя в Сінгапурі є досить високою, через що він і виявився тільки на десятому місці.

9. Норвегія. У Норвегії 72% експатів заявили, що отримують більше, ніж могли б заробляти на тому ж робочому місці. Серед них 33% вважають, що їхній дохід набагато вищий, ніж міг би бути на батьківщині. При цьому 71% респондентів скаржиться на занадто високу вартість життя. Але зате в Норвегії є великий плюс: вона увійшла в топ-10 напрямків у світі, де дотримується баланс між роботою та особистим життям.

8. ОАЕ. 1% експатів вважає, що їхня зарплата в ОАЕ перевищує дохід в рідній країні на аналогічному робочому місці. Приблизно 50% говорять, що ця різниця досить відчутна. 16% трудових мігрантів в ОАЕ отримують більше 150 тисяч доларів на рік. Для порівняння, в світі цей показник становить лише 10%. Але разом з тим 67% респондентів поскаржилися на занадто високу вартість житла, а ще 27% заявили, що їх доходу вистачає лише на задоволення базових потреб.

7. Нігерія. 68% експатів в Нігерії впевнені, що заробляють більше, ніж могли б на аналогічній посаді дома. Кожен десятий трудовий мігрант отримує понад 200 тисяч доларів на рік. 86% опитаних кажуть, що їхнього доходу цілком вистачає на щоденні витрати.

Хоча Нігерія і розташувалася на 12 місці і за показником особистих доходів, вона не змогла зайняти вищу позицію в загальному рейтингу через низьку якість життя. Медицина, благополуччя, безпека і транспортна інфраструктура в країні не є доволі добрими.

6. Саудівська Аравія. У Саудівській Аравії 70% експатів заявили, що заробляють більше, ніж могли б отримувати в рідній країні. 42% назвали різницю в доходах помітною. 87% учасників опитування зазначили, що їх наявного доходу як мінімум вистачає на щоденні витрати. При цьому 22% говорять, що заробляють більше, ніж потрібно для комфортного життя. Незважаючи на високий рівень зарплат, Саудівська Аравія програє багатьом країнам в умовах для сімейного життя і якості освіти для дітей.

5. Бахрейн. У Бахрейні 70% трудових мігрантів впевнені, що заробляють більше, ніж могли б вдома. З них 41% вважає, що отримує набагато більше. Завдяки відмінним умовам для кар’єрного розвитку і чудовому балансу роботи та особистого життя Бахрейн зміг зайняти місце у верхній частині рейтингу. 93% трудових мігрантів в Бахрейні працюють в середньому 42,9 години на тиждень у порівнянні з 44,3 робочими годинами в світі.

4. Кувейт. 70% експатів в Кувейті заявили, що заробляють більше, ніж могли б заробляти на аналогічній посаді. Але при цьому загальна сума доходу залишається низькою: 62% респондентів отримують «чистими» менше 50 тисяч доларів на рік. Варто відзначити, що багато трудових мігрантів їдуть в Кувейт з Індії (22%) і Філіппін (13%), де зарплати набагато нижчі. Це пояснює, чому країна розташована так високо.

3. Катар. У Катарі 76% трудових мігрантів впевнені в тому, що отримують більше, ніж могли б на батьківщині. З них 46% вважають, що різниця є відчутною. Кожен третій експат має дохід у розмірі мінімум 100 тисяч доларів. 67% трудових мігрантів в Катарі скаржаться на занадто високу вартість житла. Разом з тим 81% респондентів вважає, що їхнього доходу цілком вистачає, щоб забезпечувати себе всім необхідним.

2. Швейцарія. 77% трудових мігрантів в Швейцарії вважають, що отримують більше, ніж могли б на аналогічній роботі вдома. 44% опитаних говорять, що заробляють набагато більше. У Швейцарії 57% експатів отримують дохід у розмірі не менше 100 тисяч доларів на рік. З них 14% заробляють більше 200 тисяч доларів. Однак через високу вартість життя 17% експатів все ще не задоволені своїм фінансовим становищем.

1. Люксембург. 76% трудових мігрантів в Люксембурзі вважають, що заробляють більше, ніж могли б у своїй країні на аналогічній посаді. Однак 23% експатів скаржаться, що їх наявного доходу не вистачає, щоб забезпечити себе всім необхідним в повсякденному житті. 66% респондентів негативно оцінили вартість життя в Люксембурзі.

Зовсім нещодавно йому виповнилося чотирнадцять. Але цього хлопчика знає вся Британія й вже давно величає сучасним вундеркіндом і «маленьким Моне». Прославився парниша не за гарні очі — він дійсно володіє неабияким талантом. Настільки неординарним, що порівняння з Моне — не лестощі хлопчикові, а натяк на реінкарнацію великого імпресіоніста.

Одного разу, майже 10 років тому, на одному з сімейних свят він написав пейзаж. Кїєрон Вільямсон почав малювати, коли йому не було і п’яти. На більшості його картин зображені ландшафти місцевості навколо Норфолка, де він прожив усе своє життя, і Корнуолла, який є улюбленим місцем відпочинку. Мабуть, він по-справжньому вкладає душу в свої картини, тому що бачення навколо себе хлопчика-школяра, талановито висловлена на полотні, вразило багатьох — навіть в Японії, США, Німеччини він вже відомий завдяки своїй творчості.

З 8-ми років художник почав продавати картини на аукціонах і в 9 за півгодини продав 33 картини за 235 тисяч доларів. 23 його роботи були продані інтернет-покупцям за ціною 360 000 доларів всього за 20 хвилин.

Так учень початкової художньої школи розбагатів на 2,2 мільйона доларів. Всі доходи від продажу картин направляються в його власну компанію Кірон Вільямсон Лтд, директорами якої є його батьки.