Лікарі казали: Вся надія на Бога»

День восьмого червня 2014 року в родині Куньчиків з Горохова не забудуть ніколи. Як грім серед ясного неба пролунав телефонний дзвінок з реанімаційного відділення районної лікарні: «Ваш син у нас у дуже тяжкому стані». Як підбита птаха, прилетіла у лікарню мама Леся, примчав тато Василь. Від побаченого серце ледь не зупинилося – їхній єдиний син лежав непритомний і весь обгорілий. На тілі не було живого місця.

Від того, як і чому це сталося, взагалі можна було збожеволіти. Того вечора Мар’ян разом з приятелями відпочивав в одному з місцевих барів. Один з них, Микола, став чіплятися до незнайомої дівчини: шарпав її, тягнув. Мар’ян остудив пил товариша спочатку словами, а потім дав запотиличника. Здавалося, поговорили по-чоловічому і розійшлися, бо була вже пізня година.

Що творилося у голові в Миколи у той час, одному Богові відомо. Але він пішов на найближчу заправку, купив бензину, залив його у пластикову пляшку і наздогнав Мар’яна дорогою додому. Гукнув хлопця і, майже нічого не пояснюючи, хлюпнув у нього рідиною і чиркнув запальничкою. Мар’ян спалахнув, як факел. Спочатку сам себе пробував гасити землею з клумби. Охопленого полум’ям хлопця побачили правоохоронці – усе це трапилося за декілька метрів від місцевого відділу міліції. Чоловіки зреагували миттєво, накинули рядно, збили полум’я, викликали швидку. Що було далі, Мар’ян не дуже пам’ятає. Зате ті дні назавжди у пам’яті його мами.

– Майже три дні був у реанімації в Горохові. Лікарі казали: якщо йому хтось і допоможе, то тільки Господь. 75% опіків зовнішніх і 16 внутрішніх, – досі тремтить голос і на очі навертаються сльози при тих спогадах у мами Лесі. – Та його навіть у Луцьк боялися везти, бо дорогою міг померти! Лише на третю добу перевели у реанімацію Луцької лікарні. Їхати з ним погодився наш анестезіолог Володимир Мельник, за що йому низький уклін. Ще 20 днів син був між небом і землею. Я й сьогодні дякую всім людям, які у ті дні молилися за мого хлопчика. Вірю, що це допомогло йому. На моїх же очах помирали ті, у кого тіло обгоріло лише на 30%.

Після 20 днів у реанімації Мар’яна перевели в опіковий центр. За ці роки хлопець переніс 30 операцій.

– Що він, бідненький, пережив, не передати словами. Шкіру тільки у двох місцях могли взяти – з-під колін і голови. Її клали на найбільш глибокі рани. Решту тіла затуляли свинячою шкірою. Нам треба було 200 донорів. Операції у Луцьку робили Роман Трач і Андрій Ковальчук, у Києві – пластичний хірург Олександр Жернов.

Кривдника засудили на 12 літ

Для порятунку своєї єдиної дитини Куньчики збирали кожну копійку. Операції надзвичайно дорогі. Літом 2014 року обласна рада виділила 50 тисяч гривень, ще 10 тисяч – народний депутат. А що ж Микола? Його рідні принесли в лікарню на початках 12 тисяч гривень. Самого нелюда, інакше його й не назвеш, затримали через декілька днів аж біля Львова. На суді він сказав, що не хотів вбивати, лише «налякати». Бачте, Мар’ян його принизив перед дівчиною. А чого ж тоді втікав, як заєць, а не допоміг? Вирок суду – 12 років в’язниці і понад 144 тисячі гривень грошових виплат. З них, як зізналася пані Леся, він не заплатив ні копійки.

– Мені тут прислали з колонії повідомлення, що він не працює. У них недостатні обсяги виробництва, а змусити його робити ніхто не може. Майна ж ніякого у свої 28 років до тюрми той Микола не нажив, – із сумом розповідає Леся Куньчик. – Найголовніше, що ми Мар’яна вже з найстрашнішого витягнули.

Як звати дівчину, за яку заступився хлопець у барі у той злощасний вечір, він і досі не знає. За всі п’ять років вона так ні разу і не об’явилася.

Сказати, що молодий чоловік став жити, як раніше – сказати неправду. На обличчі та тілі залишилися страшні рубці, ліва рука й досі не повністю діє. Можна тільки уявити, як на перших порах було важко Мар’яну виходити на вулицю. Крім фізичного болю, страждань завдавали й душевні муки, що він так змінився. Не хотів, аби його люди жаліли. Вдома брався за будь-яку посильну роботу. Найбільше ж допомагав своєму татові. Василь Куньчик – знаний у Горохові умілець. Може будь-яку машину полагодити. От син і став татові допомагати гайки крутити. А ще дуже підтримали друзі. За терпіння і мужність доля винагородила хлопця сповна.

Спочатку була дружба, потім – кохання

Десь через три роки після трагедії в одній з компаній Мар’ян познайомився з дівчиною з Пірванчого. Зовсім юна, витончена, справжня красуня. Й ім’я мала дивовижне – Мар’яна. Хлопець навіть і мріяти не міг, що вона зверне на нього увагу.

Та так сталося, що у Горохові дівчина жила неподалік його дому. І тому доводилося не раз її проводжати – по дорозі ж.

– Спочатку ми були просто знайомі, потім стали дружити. Мар’ян частенько допомагав мені у господарських справах. Я теж його виручала. Могла і в магазин сходити, і в аптеку. Мар’ян не хотів зайвий раз на вулицю виходити, – згадує перші місяці знайомства Мар’яна. – Сама не помітила, як перестала бачити шрами, мені просто стала необхідна ця людина. Він дуже надійний, справжній. Уже за пів року зрозуміла, що готова прожити з ним усе життя.

Мар’яна не приховує, що підтримала хлопця у його бажанні взяти участь у кастингу на участь у програмі «Я соромлюся свого тіла».

– Пластичні операції дуже дорогі. А Мар’яну вона просто необхідна. Не для того, щоб стати красивим, бо це не головне. Операція потрібна, щоб він міг закривати верхню і нижню губу, рухати шиєю. Це треба для здоров’я. І ми віримо, що в Україні знайдеться лікар, який нам допоможе.

Рік тому Мар’ян і Мар’яна познайомили зі своїми половинками батьків.

– Я якраз в лікарні у Луцьку була, коли Мар’ян до мене з дівчиною приїхав. Тривожно було, адже вона така молоденька. Я тільки сказала, щоб добре подумала, бо буде важко, – зізналася мама Леся.

– Що я їй могла сказати? Це її життя, її вибір, – мудро розмірковує Мар’янина мама Валя. – Вона у школі добре вчилася, професію має: шиє, курси манікюру закінчила. Своїм розумом живе. Ми з чоловіком можемо лише підтримати.

Минулої п’ятниці у мам і тат в очах стояли сльози, коли їхні діти давали обітницю йти разом по життю і в радості, і в горі.

До речі, ім’я Мар’яна утворилося зі злиття імен Марія та Анна і має подвійне значення – «кохана» і «благодать». Але Мар’яні Куньчик, напевне, більше підходить інше тлумачення – «та, хто піднімає». Бо вона дійсно дає Мар’янові сили жити.

За інформацією речників Мостиського прикордонного загону, надзвичайна подія трапилася в пункті пропуску «Шегині», що на українсько-польському кордоні. Затриманий – 32-річний українець, що мав намір перетнути держкордон, пред’явивши чужі документи.

Маючи тимчасові обмеження для виїзду за кордон, чоловік намірився скористатись документами товариша. Втім, обман не вдався – прикордонники в ході проведення ідентифікації особи зауважили розбіжності у зовнішності чоловіка та фото на документі.

Складено протокол адмінправопорушення щодо спроби незаконного перетину держкордону. Паспорт у громадянина – вилучено.