Історії про зґвалтування жінок, дівчат та навіть дітей стали відомими після деокупації територій, на якій перебували загарбники.

Випадки зґвалтування окупантами вже почали розслідувати у чотирьох областях України.

Проте чимало постраждалих не звертаються про допомогу і не повідомляють про злочини правоохоронців.

З початку повномасштабного вторгнення РФ українські психологи об’єдналися у волонтерську групу та створили Telegram-канал психологічної підтримки.

Анонімно про допомогу після зґвалтування їх просять постраждалі жінки від 16 до 50 років, або їхні рідні.

Психологині Катерина Галянт та Інна Томаржевська розповіли “Українській правді. Життя”, що переживають постраждалі від насилля під час війни і як діяти в таких ситуаціях, щоб вберегти себе.

“Коли люди втратили пильність – окупанти озвіріли”
Катерина Галянт працює із трьома дівчатами, які зазнали сексуального насилля від окупантів.

Постраждалі спілкуються з психологом анонімно та не вмикають відео.

Їм 16, 17 і 20 років.

Троє стали жертвами групового зґвалтування росіянами.

Із психологом дівчата почали працювати нещодавно, спешу сеанси тривали по 10-15 хвилин.

“Домовляємося індивідуально з кожною: хтось хоче щодня, хтось дивиться по своєму стану”, – розповідає психологиня.

За згадками дівчат, звірства окупантів активізувалися наприкінці їхнього перебування у тимчасово окупованих містечках.

Спершу росіяни відбирали у людей телефони, грабували будинки – виносили гроші та навіть стару техніку.

Не середині свого перебування почали погрожувати зґвалтуваннями.

А в останні тижні, перед тим, як покинули міста, уже вдавалися до насилля і масово вбивали чоловіків.

“Двоє дівчат сказали, що був доступ до новин і почали сповіщати про наближення української армії.

Тоді всі трохи розслабилися і втратили пильність, перестали так сильно ховатися. А окупанти навпаки озвіріли”, – розповідає психолог.

В однієї з дівчат, яка зараз проходить реабілітацію, росіяни убили батька. Він вийшов на вулицю за водою.

“Вони оцінювали, хто живе в будинку, чоловіків вбивали.

Потім приходили увечері п’яні, якщо був якийсь алкоголь або їжа – допивали і доїдали, тоді ґвалтували”, – переповідає експертка.

За її спостереженнями, зґвалтування в окупованих територіях мали масовий характер, їх вчиняла не одна людина.

Тому знущання над жінками тривали довгий період часу:

“Це були групові зґвалтування – переважно 3-4 чоловіка різного віку.

Більшість із них були молоді, як дівчата кажуть – 18-20 років.

Можу додати, що така вікова група поводить себе гірше всього.

Але, зазвичай, там був ще хтось зі старших чоловіків, років 50”.

Під час скоєння злочинів ґвалтівники здебільшого були п’яні або під дією наркотичних речовин.

Дівчата розповідали, що їх не могли зупинити ніякі благання.

“Просто монстри, у яких була ціль – зґвалтувати.

У мене закрадається думка, що в них були такі накази – об’єднуйтеся в групи, вбивайте чоловіків і ґвалтуйте жінок”, – додає Катерина.

Окрім зґвалтувань дівчат також піддавали фізичному насильству.

“В однієї немає всіх зубів, її били, коли ґвалтували, в іншої – зламана рука”, – ділиться Катерина Галянта.

Злочинці були настільки п’яні, що через якийсь час відключалися – це допомогло дівчатам врятуватися.

“Якби мерзотники не заснули, то швидше за все доґвалтувалися б до травм несумісних з життям, або вбили б жертву”, – припускає психолог.

Навіщо окупанти ґвалтують жінок та дітей?
Зґвалтування у мирний час – це задоволення збоченого сексуального бажання.

Психологічно збочені люди у такий спосіб реалізують свій сильний сексуальний потяг. Проте вони не вважаються хворими і повинні нести кримінальну відповідальність.

Але під час війни сексуальне насилля – це один з інструментів, яким намагаються показати силу та принизити.

“Діти і жінки – це завжди цінність у будь-якому суспільстві, тому що діти – це майбутнє, а жінки дають потомство.

Це як зґвалтування цінностей. Демонстрація того, що українці не мають права продовжуватися”, – пояснює Катерина Галянт.

За словами психолога, ворог зазвичай вдається до сексуального насильства, коли розуміє, що не може військовими вміннями привілеювати перед іншою армією.

“Тоді вмикаються такі збочені форми захоплення, знецінення людей. Бо дуже важливо, який психологічний стан у нації.

Тому тут йдеться про елемент психологічного насилля, фактично руйнування цінностей”, – додає експертка.

Сексуальне насилля під час війни відрізняється тим, що ґвалтівник таким чином показує свою владу не лише в сексуальном плані. Все це відбувається під загрозою життю.

“Тоді людина просто в полоні.

У ґвалтівників абсолютно немає структури суперего в момент, коли вони це роблять.

Того, що відрізняє нас від звірів і гальмує тваринні інстинкти. Вони абсолютно під їхньою владою і готові на жахливі речі”, – розповідає Інна Томаржевська.

Що робити, якщо потрапили до рук ґвалтівників під час війни?
Найдієвіший спосіб вберегтися від звірств – не показуватися на очі окупантам.

При цьому позначки про те, що у приміщенні є діти чи жінки, можуть навпаки “притягнути” мерзотників до цього місця.

“Як розказують дівчата, коли росіяни бачать дитину або жінку, то це для них, як червоний маячок, можливість щось доказати.

У перші дні війни люди вішали такі прапори, писали “діти”, біля того ж театру в Маріуполі. Але окупанти не дотримуються правил, як вести війну з честю.

Тому краще взагалі ніяких позначок не робити, а максимально ховатися”, – радить Катерина Галянт.

Людина, яка потрапляє до рук ґвалтівників, повинна пам’ятати, що її головна цінність – зберегти життя.

Але методи, які допомагають вижити та протистояти ґвалтівнику під час війни, відрізняються від тих, що дієві у звичному середовищі.

“У мирний час треба привертати увагу, кричати і пручатися – це може зупинити ґвалтівника або хтось прийде на допомогу.

Але як показує статистика воєнних дій, якщо почнеш тікати, то скоріш за все тебе вб’ють або прострелять кінцівки і все одно зґвалтують”, – розповідає психологиня.

Перешкоджання лише “підпалює” злочинця і викликає у ньому ще сильніше бажання домінувати.

“Чим більше пручається жертва, тим більше в неї ушкоджень, з тим більшим запалом вони це роблять”, – пояснює Катерина.

Під час Другої світової війни для захисту від зґвалтувань жінки вдавалися до методів, які могли б викликати відразу у ґвалтівників.

Наприклад, викликали блювоту, випорожнювалися, обстригали дітям волосся або вимазували їх фекаліями.

Проте, оцінюючи рівень звірств, психолог вважає, що такі методи не викличуть огиди в російський окупантів. Оскільки вони творять вражаюче звірство у незрозумілих станах.

“Рівень їхньої свідомості такий, що вони нічим не гидують.Фекалії і зґвалтування дитини – це те, що не можна навіть співставляти.

Моя особиста думка, що методи, які застосовували раніше, зараз можуть нашкодити.

Їх це може роздратувати. Вони просто вб’ють жінку, бо вона не може зробити те, що вони хочуть”, – ділиться експертка.

За її словами, щоб вберегти психіку, під час війни жертвам зґвалтувань потрібно підсилювати відчуття відстороненості, начебто це відбувається не з тобою.

Такий захисний механізм зветься дисоціацією. Він активізовується, коли трапляється настільки травмуюча подія, що психіка не може її сприймати.

“Коли відбувається насилля, спершу людину захоплює сильний страх.

Її колотить, тому що виділяються гормони стресу – кортизол, адреналін, які дуже виснажують організм.

Тоді вмикається захисний механізм дисоціації – ніби щось відбувається, але не з тобою.

Це така фізіологічна анестезія, яка дає можливість вижити в тій ситуації”, – пояснює Катерина.

Фахівці рекомендують свідомо підсилювати це відчуття під час насильства.

Усвідомлювати, що з тілом коїться не те, що й з душею.

“Розумію, що це жахливі рекомендації, але іншого варіанту немає”, – каже психологиня.

Що робити людині, яка зазнала знущань?
Спершу потрібно намагатися покинути місце, де було вчинене звірство, якщо злочинці пішли чи заснули.

За словами психологині, під час війни ґвалтівник зазвичай повертається туди, де скоїв злочин.

У більш-менш безпечному місці варто покликати когось на допомогу.

Проте часто такої можливості немає, тоді треба спробувати самостійно прийти до тями.

“Є практики, які можуть допомогти, “повернутися в тіло”.

Наприклад, лягти і згорнутися в положення ембріону – на боку підгинаємо ноги.

Або сісти, обпертися об стіну, обняти себе руками і притиснутися до колін, щоб відчути опору.

Якщо є сили, продихати, щоб збагатити мозок киснем. Бо під час насилля дихання здебільшого дуже поверхневе”, – ділиться психологиня.

Після цього варто оцінити, чи є поруч хтось надійний, або чи є змога комусь зателефонувати.

З досвіду Катерини Галянт, постраждалі не звертаються одразу в поліцію.

“Дівчата кажуть, що коли приходиш в себе, то перше, що хочеться, це зняти з себе шкіру з себе. Настільки очиститися від цього”, – додає психологиня.

Важливо перевірити, чи немає розривів статевих органів або маткової кровотечі. При наявності потрібно обов’язково звернутися про допомогу.

“Якщо немає сильної кровотечі, тому що травмування в будь-якому разі буде, і є можливість прийняти душ, то простої води буде достатньо.

Дівчата мені розказували, що вони протирали себе спиртом або перекисом водню. Через це робили ще більшу рану”, – радить експертка.

За словами психологині, осмислення ситуації повертається до людини на третій день після травмуючої події, тоді починають відновлюватися якісь фрагменти.

Постраждала людина може відчувати сильне почуття сорому і провини.

“Воно є алогічним, але психіка чомусь ось так працює.

І це те, що руйнує, калічить подекуди більше, ніж фізично”, – розповідає психолог.

У такі моменти дівчата можуть закриватись у собі та відсторонюються від допомоги.

При цьому вони втрачають здатність відчувати хороші почуття, як задоволення від життя, щастя. Залишається лише фізичне існування.

“Подія в момент травми ділить життя на до і після.

Завдання реабілітації – цю точку максимально згладити, щоб людина знайшла ресурс жити далі з цим всім.

Тому що ми всі живемо більш психологічно, а фізичне тіло просто нам допомагає”, – пояснює психологиня.

Відновитися після травми жертві насилля мають допомогти спеціалісти, при цьому важливою у цей момент є підтримка сім’ї.

Тому психолог має працювати не лише з постраждало, а й з рідними, неправильна поведінка яких може нашкодити реабілітації.

Як бути, якщо довідалися про зґвалтування іншої людини
Якщо поруч з вами людина, яка зазнала зґвалтування, варто бути обережними зі своєю поведінкою, щоб не посилити психологічну травму.

Ось кілька рекомендацій від психологів, які можуть стати в нагоді:

Використовуйте “я” речення

У таких випадках варто говорити про себе, сказати – я поруч, тепер ти в безпеці; я про тебе подбаю; скажи мені, якщо тобі це буде потрібно.

Фізично знаходьтеся на одному рівні

Намагайтеся спуститися на той же рівень, що і постраждала людина.

Якщо вона сидить, то варто сісти поруч.

Намагайтеся зігріти

Якщо є така можливість, варто людину укутати, дати попити або з’їсти щось гаряче.

Це допоможе повернутися в тіло та відчути безпеку.

Чого НЕ можна робити при спілкуванні з людиною, яку зґвалтували!

Не просіть розповісти деталі

У жертви насилля не варто запитувати про деталі травмуючої події: скільки їх було, як довго тривало тощо.

“Якщо проговорити деталі до початку першого сну після травмуючої події, то в процесі сну вони перетворюються на стійку травмуючу пам’ять.

Потім переформатувати і прибрати її буде набагато важче”, – пояснює Катерина Галянт.

Не нав’язуйтеся

Психологи застерігають, що вчинене “добро” без згоди – це теж насилля над людиною, яку і так зґвалтували.

Ви можете подбати про постраждалу, якщо бачите сильні тілесні ушкодження. Наприклад, за можливості пошукати лікаря або зупинити кровотечу.

Не провокуйте почуття сорому і провини

Цього в жодному разі не можна робити.

Не знецінюйте почуття

Не варто заперечувати якщо людина каже, що їй погано, або обезцінювати її переживання.

“Те, що людина озвучує – дуже важливо. Потрібно навпаки підтримувати, бути поряд, давати можливість відчути, що ви можете зробити все, щоб допомогти їй пережити це, що вона не самотня її розуміють”, – додає Інна Томаржевська.

Як бути тим, хто став свідком зґвалтувань?
За словами Катерини Галянт, людина, яка спостерігає за насиллям, травмується сильніше, ніж той, кого ґвалтують.

“Травма свідка набагато сильніша, ніж травма жертви, бо там не включаються захисні механізми.

Людина просто відчуває неймовірне приниження та безсилля, бо нічого не може зробити в цій ситуації.

З боку злочинців це демонстрація “я буду робити все, що захочу, а ти будеш на це дивитися”, – додає психологиня.

Тому свідкам зґвалтувань також потрібно реабілітувати свій психоемоційний стан.

“Після події їм необхідно звертатися по психологічну, а можливо й більш дієву, допомогу, бо психіка цього просто може не витримати”, – застерігає Інна Томаржевська.

Якщо свідком насильства стала дитина, вона також може потребувати психологічної допомоги.

“Якщо це дуже маленька дитина, яка ще не розмовляє, то, можливо, не буде таких важких наслідків.

Проте якщо дитина вже себе ідентифікує і в неї є усвідомлення, то наслідки можуть бути дуже важкими.

Тому потрібно одразу звертатися до дитячих психологів, які допоможуть через певні техніки пропрацьовувати всі ті речі”, – пояснює психологиня.

Детальніше про те, як діяти при сексуальному насилі в різних випадках розповідають у правозахисній організації “Євромайдан SOS”. В УП.Життя опублікували стислий варіант їхньої пам’ятки.