Виступ ще за 2013 рік, але ми його не бачили. Якщо ви – теж, то ось він з титрами українською.
Ми ж розповімо лише коротко суть сказаного філософом.
Він каже, що усі діти рано чи пізно усвідомлюють явище смерті. Людство змушене жити з думкою, що “я колись помру”. І ця думках лякає.
Кейв розповідає, як вперше зрозумів, що смертний. Трапилось це після смерті його дідуся. 5-річний хлопчик побіг до мами з питанням: “А що відбувається з людиною, коли вона помирає”.
Вона пояснила Стефенові, що дідусь дивиться на нього згори.
“Це робило смерть чимось схожим на екзистенціальний ліфт. В той час я часто переглядав дитячі новини, а це була ера освоєння космосу. Завжди показували ракети, які здіймалися в небо, в космос. Але жоден з астронавтів після повернення не згадував, що бачив там мого дідуся, чи інших померлих людей”, – пригадує Кейв.
Далі він аналізує осмислення смерті та упередженість людей у цьому питанні. Таким упередженим сприйняттям є хибне судження, перекручення реальності, або бачення того, щоб нам хотілося.
Кейв наводить результати багатьох експериментів. Якщо людям сказати, що вони помруть, вони повірять у будь-що, що цей факт заперечує.
Наприклад, нещодавне дослідження залучило 2 групи агностиків. Першу групу попросили подумати про смерть. Іншу – поміркувати над самотністю.
Після цього їх знову запитали про релігійні переконання. Ймовірність тих, хто мали роздумувати про те, що будуть мертвими, проявити віру в Бога подвоювалась.
Як пояснює філософ, аби справитись з жахом смерті, люди придумують тисячі історій про безсмертя.
Але їх можна систематизувати у 4 основні форми – вони повторюються впродовж усієї історії людства з невеликими відмінностями
Перша теорія найпростіша. Ми хочемо уникнути смерті, і мріємо здійснити це з існуючим тілом в реальному світі. Відтак у кожній культурі був міф чи легенда про еліксир життя або фонтан молодості чи ще щось, що обіцяло вічне життя.
Такі міфи були у стародавньому Єгипті, а також у стародавніх Вавилоні та Індії. В історії Європи цим займались алхіміки. У нинішньому світі людство намагається вирішити це питання науковим шляхом – активно досліджуючи стовбурові клітини, генну інженерію та нанотехнології.
“Але думка про те, що наука може позбавити нас від смерті — це лише один із розділів в оповіданні про чарівний еліксир, оповіданні, старому, як і сама цивілізація”, – каже філософ.
Друга теорія – воскресіння.
Теорія приймає те, що людина має померти, але незважаючи на це, вона може воскреснути і жити знову.
Але для іншої групи людей сама ідея воскресіння, підняття з могили, занадто схожа на страшний фільм про зомбі. Для них тіло занадто приземлене і ненадійне, щоб гарантувати вічне життя.
Тому вони покладають свої сподівання на третю, більш духовну теорію безсмертя, а саме ідею про те, що ми можемо облишити своє тіло і жити вічно у вигляді душі.
Більшість жителів планети вірять в існування своєї душі, і це переконання в центрі багатьох релігій.
“Однак, хоча і в сучасній формі, і в традиційній формі, ідея існування душі широко популярна, ми все одно знову по-новому винаходимо її в епоху цифрових технологій, наприклад, через уявлення про те, що ви можете залишити своє тіло через завантаження свого мислення, сутності, справжнього вас, в комп’ютер, щоб вічно жити як аватар в ефірі”, – каже Кейв.
Четверта теорія в ідеї спадщини.
“Гонитва за славою в сучасному світі така ж поширена і популярна, як і в минулі часи. І в епоху цифрових технологій цього навіть легше досягти. Вам не потрібно ставати визначним воїном як Ахіллес, чи великим царем або героєм. Все що вам потрібно — це підключення до інтернету і кумедний кіт”, – каже він.
І додає, що інші люди віддають перевагу більш матеріальній, біологічній спадщині — наприклад, дітям.
Цілком логічно виникає питання: чи ми приречені вести своє життя під впливом страху і зречення, чи можемо подолати упередження?
Грецький філософ Епікур думав, що ми в змозі. Він стверджував, що страх смерті природній, але не раціональний. Він говорив “Смерть жодним чином нас не стосується, оскільки, коли ми існуємо, смерті немає, а коли смерть є, тоді не існуємо ми”.
Подолати це упередження не легко, тому що страх смерті дуже глибоко в нас. Та коли ми бачимо, що страх сам по собі не раціональний, і коли починаємо говорити про нього, та про шляхи підсвідомої упередженості, тоді ми принаймні можемо почати мінімалізувати його вплив на наше життя.
На думку філософа, це допомагає подивитися на життя як на книгу, яка має обкладинки – народження і смерть. І хоча книжка обмежується початком і кінцем, вона може охоплювати віддалені пейзажі, екзотичних персонажів, фантастичні пригоди.
“Нема сенсу боятися того, що за межами обкладинки, чи то до моменту народження, чи після моменту смерті. І не варто хвилюватися про те, наскільки довга книга, чи це комікс, чи епічний твір. Єдине має значення: історія має бути гарною!” – додає спікер.