Читаю розповіді про свекрух і невісток та думаю про свою родину. Мої стосунки з невісткою теж не були теплими. Вже тепер, аналізуючи сварки й скандали, розумію, що молодятам варто було жити окремо.

Але грошей на оренду житла їм постійно не вистачало, сім’ю забезпечував син, от і тулилися зі мною та чоловіком у двокімнатній квартирі.

Я — людина вимоглива, з нелегким характером, час від часу прискіпувалася до невістки: то вона не так суп готує чи закрутки робить, то дитину треба по-іншому виховувати. Оля спочатку терпіла, відмовчувалася, а потім почала огризатися. Почалися конфлікти, дорікання. Соромно сказати, але допікали одне одному, не добираючи слів. А якось після сварки Оля не витерпіла — забрала онучку й поїхала до своєї мами. Я думала, за кілька днів діти помиряться. Але минув тиждень-другий, згодом місяць, а Оля не хотіла повертатися додому. Подала на розлучення.

Тоді я по-справжньому злякалася, бо на моїх очах руйнувалася ще донедавна така гарна сім’я. Дуже хвилювалася за сина. Я перестала його впізнавати: став дратівливим, почав заглядати в чарку, його вигнали з роботи. Дякувати Богу, сьогодні ті страшні дні позаду.

Неймовірними зусиллями моїм дітям вдалося зберегти родину. Живуть разом, та окремо від нас. А я більше не втручаюся у їхній побут. Дивуюся собі тодішній. Хіба варто зважати на якісь «огріхи» у супах та закрутках? Це ж такі дрібниці, головне, щоб діти були щасливі разом.