Чи дає це їм право проникати у житло військовозобов’язаного, пояснили юристи Безоплатної правничої допомоги у коментарі “Факти ICTV”.

Територіальні центри комплектування мають законне право сповіщати військовозобов’язаних за місцем їхньої роботи чи проживання, особисто вручаючи повістки під підпис.

Таким чином представники ТЦК можуть прийти до громадянина додому та передати повістку. При цьому закон не дає їм права заходити у житло чи на приватну територію без дозволу, навіть у супроводі поліції.

Юристи наголошують, що згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу, військовослужбовці ТЦК без дозволу не мають права заходити на територію приватного будинку, дачі чи господарських споруд.

Проникнути в житло без дозволу може лише поліція, але лише в окремих випадках, зокрема:

для порятунку людей чи майна під час надзвичайної ситуації;
у разі переслідування підозрюваного у злочині;
для припинення злочину, що загрожує життю людей у ​​приміщенні.
Якщо правоохоронці увійшли до житла, але не мали рішення суду, то вони зобов’язані скласти відповідний протокол.

Відомий блогер Богдан Беспалов приголомшив інформацією про життя співачки Ані Лорак у росії. Він розповів про чималі борги зрадниці та статус коханки.

За інформацією Беспалова, яку йому надало близьке оточення артистки, вона по вуха у боргах. Зрадниця намагається знайти бодай якийсь спосіб, аби заробити кошти та не залишитися взагалі без грошей.

“Дехто з команди Лорак із задоволенням з нами поділився інфою. Анонсувала альбом, концертний тур, вихід нових синглів, навіть запускає авторський курс чи гайд DIVA. Для чого це все? Адже з фінансами не все так добре…”, – розповів блогер на своєму YouTube-каналі.

Серйозні фінансові проблеми у виконавиці почалися декілька років тому. Зокрема, за неї серйозно взялася податкова служба, яка минулого року закрила компанію артистки, а нині планує повністю її ліквідувати. Це сталося тому, що Лорак ошуканством не сплачувала повну суму податків та суттєво їх занижувала. Ба більше, Лорак ще виплачує борги своїх екскоханців, зокрема й ті, які свого часу були в її колишнього чоловіка Мурата Налчаджиоглу.

“Фірма Лорак потрапила до чорного списку боржників Федеральної податкової служби. Тому всі її рахунки заморожені. Причиною цього стала відсутність обов’язкових відрахувань, а також надання звітності протягом року. До 2021 року компанія артистки виплачувала від 160 до 850 тисяч рублів податкових щороку”, – зазначив блогер.

Співачка намагалася покинути рф. Лорак планувала виїхати до Дубая, але коштів на це у неї не вистачило. Також вона хотіла переїхати до Туреччини та навіть звернулася за допомогою до колишнього чоловіка Мурата, але той навідріз відмовився їй допомагати.

Нині єдиний шанс Лорак заробити кошти та почати виплачувати борги – це поїхати у гастрольний тур країною-агресоркою. Тим більше через запис нового альбому та закупівлю декорацій фінансовий стан зрадниці погіршився, адже вона взяла кошти у борг у впливового росіянина, що наближений до кремля, а гроші йому треба віддавати.

Однак з туром не все складається вдало, адже концерти скасовують, бо нібито Ані допомагає фінансово ЗСУ. Нині артистку перевіряють на рахунок допомоги Україні та навіть хочуть визнати “іноагенткою”.

“Торговельний знак Ані Лорак зареєстровано в різних країнах виключно за українським паспортом. Інформація у вільному доступі, іншого громадянства в неї немає. Найбільший страх Кароліни зараз, якщо Кремль піде проти неї в контексті скандалу про нібито допомогу ЗСУ, то її майно буде конфісковано за невиплату податків”, – додав блогер.

До речі, в особистому житті зрадниці теж не все добре складається, на свого нинішнього обранця, “духовного наставника” Ісаака Віджраку, Лорак теж не може покластися, адже він її просто використовує.

У коханця співачки є маленький син та дружина, з якою чоловік не розлучився і не планує цього робити. Тож Лорак перебуває у статусі коханки. Тим часом дружина Ісаака знає про його стосунки з виконавицею, але заплющує на це очі. А все тому, що Віджраку хоче використати Лорак та заробити на її імені.

“Лорак – його коханка, і це не є секретом. Тим паче його дружина знає і закриває на це очі. Для нього це шанс через ім’я Кароліни завезти до себе на постійну клієнтуру московську еліту, адже туди входить співачка”, – додав Беспалов.

БО “Україна-мій дім. Фонд України” запускає проект підтримки українців.

Щоб допомогти українцям пережити страшні дні війни та справитися з емоціями, психологи та психотерапевти надаватимуть безкоштовну консультаційну допомогу, повідомляє Правда.іф.

Команда кваліфікованих психологів і психотерапевтів надаватимуть групові та індивідуальні консультації для українців щоб допомогти їм звести до мінімуму наслідки стресу, отриманого в умовах війни.

Психолог Олена Мандюк зазначає, що групова терапія це унікальний спосіб, який може охопити роботу з більшою кількістю учасників. Під час групової психотерапії на людину впливає його особиста робота з психологом і життєвий досвід інших учасників. Таким чином людина відчуває приналежність до схожої ситуації, яке викликає почуття групової підтримки та розуміння, що вона не одна.

Центр психологічної підтримки та реабілітації матиме три групи.

Перша група для людей, які були в умовах війни, пережили втрату рідних чи близьких. Друга група для волонтерів, які перебувають на стадії вигорання. Третя онлайн-група для людей, які перебувають за кордоном чи в укритті. Такі ж групи будуть і для дітей, їх поділять за віковою категорією.

«В КОЖНІЙ ГРУПІ ПРАЦЮВАТИМУТЬ ДВА ПСИХОЛОГИ. ВСІ МИ ЛЮДИ, І ЯКЩО ОДНОГО ПСИХОЛОГА НАКРИЄ ХВИЛЯ ЕМОЦІЙ, ТОДІ ІНШИЙ ФАХІВЕЦЬ КЕРУЄ ГРУПОЮ», – ПОЯСНЮЄ ПСИХОЛОГ.

Організатори наголошують, що приходити на зустріч з психологами можуть не лише переселенці, а й жителі Івано-Франківська. Такі центри планують відкрити і в інших містах, таких як Львів, Хмельницький, Рівне, Тернопіль тощо.

Про це розповіли в Територіальній обороні ЗСУ, інформує 44.ua.
“Ми працювали з нею близько двох тижнів. Жінка наближалася до ворогів, рахувала техніку, а потім орієнтовні координати і точки давала своєму сину. Він повідомляв нам. Літня жінка знаходила “Бук”, РЛС – станцію, яка глушить зв’язок. Були навіть такі випадки, коли вона збивалася під час підрахунку, але поверталася назад і перераховувала заново”, – розповіли військові.

Українські військові визнають, що завдяки вчинкам 70-річної жінки, окупанти не змогли пройти далі населеного пункту. Але, на жаль, героїзм відважної пенсіонерки коштував їй життя. Коли російські окупанти зрозуміли, що вона навідниця – будинок жінки розбомбили разом із нею.

А хтось вважає – любов прошла.Преданность і терпіння – головні якості любові. Якщо Ви вирішили, що в Ваших відносинах «любов закінчилася», будьте впевнені, що вона ще й не начіналась.Еті сім етапів відносин, які покажуть вам, чому справжня любов і справжні стосунки приходять з часом:

1. Цукерочна-букетний етап
Цукерочна-букетний період триває близько 18 місяців. Так як у чоловіка і жінки, коли вони закохуються в один одного, виробляється в організмі гормони, які допомагають бачити світ в яскравих фарбах. У цей період їм все здається дивним в їх партнері. Вони відчувають себе, як ніби в стані наркотичного опьяненія.Не слід в цей період приймати доленосні рішення, адже дія цього сп’яніння рано чи пізно припиниться, все стане на свої місця.

2. Етап перенасичення
У цей період ви починаєте тверезо дивитися на ваші відносини і вашого партнера, море почуттів вщухає, ви поступово звикаєте один до одного. Наслідком цього є зміна вашої поведінки – ви починаєте вести себе більш розкуто і природно.

3. Етап відрази
Етап відрази не уникнути за будь-яких тривалих відносинах. Сварки і виявлення недоліків один одного характерні для цього етапу. Вам здається, що найпростіший спосіб уникнути всього цього – розставання або розлучення. Розлучившись, ви незабаром знову вступите в цукерково-букетний етап з іншою людиною, і почнете проходити етапи заново, поки не дійдете до цього і не перейдете до наступного.

4. Етап терпіння
На цьому етапі партнери набувають мудрість. Сварки вже не носять такий драматичний характер, адже обидва знають, що сварка закінчується, а відносини необхідно продовжувати. Якщо обидва роблять все, щоб розвинути у себе терпіння, з роками до них приходить мудрість. Це закон.

5. Етап боргу або поваги
Це перший етап справжнього кохання, адже до цього кохання ще не було. Партнери починають розуміти свої обов’язки, думаючи не про те, що йому повинен інший партнер, а про те, що він може зробити і дати своєму коханому.

6. Етап дружби
В цей період партнери стають дуже близькі один одному. Вони довіряють один одному, як найближчим друзям. Етап дружби відкриває дорогу до справжнього кохання.

7. Етап справжнього кохання
До справжнього кохання йдуть дуже довгий час, проходячи разом через складні життєві етапи і ситуації. Справжня любов – це не те, що несподівано падає вам з неба, як вважає багато хто. Для справжньої, дорослої любові людина дозріває, відмовляючись від егоїзму і забобонів.

Невдоволення життям – найдавніша біда людей. Сьогодні невдоволення життям швидко збільшується. Воно вже й модно, і робиться своєрідним навіть світоглядом. Його пропагують, захищають, виправдовують. І стимулюють.

Чому людина незадоволена життям? Ймовірних причин може бути багато. Однак на першому, мабуть, місці, знаходиться необізнаність, некомпетентність, а в інших випадках і пряма дурість людини. Люди не знають, не розуміють від кого, і чому, і для якої мети перед друге пришестя Христа на людство зваляться проблеми.

Друга причина, чому людина незадоволена життям – вона зла. Злий завжди всім незадоволений. Злому все не так. Його дратує, коли він бачить, як люди сміються. Він виходить з себе, якщо кому-то добре.

Правда, є ще одна причина. Точніше не причина, а, скоріше, наслідок. Третя «причина», чому людина «незадоволений» життям, є його професійна діяльність. Тобто, бути незадоволеним життям є професією людини, постійним заняттям за зарплату. І він всюди, де у нього виходить, кричить-пише про те, «як же все-таки у нас все погано!». Насправді він просто робить не свою роботу. Такому незадоволеному, звичайно ж, нічого не доведеш. Погоджуватися із здоровим розумом йому не належить за посадою. І говорити з ним марно.

Людській науці, і владі, яка б вона не була, і при всьому бажанні, покінчити з невдоволенням життям неможливо.

Біблія чітко говорить, що люди ніколи, ні за яких обставин, не зможуть вирішити свої, в тому числі, економічні проблеми. Найяскравішою Біблійної ілюстрацією служить царство Соломона.

Царювання Соломона відрізнялося матеріальним достатком. І щасливим життям народу. Недарма дослідники називають час правління Соломона як би прообразом Тисячолітнього Царства Христа. Не життя, а рай. Сьогоднішні найрозвиненіші країни, в плані добробуту своїх громадян, є просто немовлята в порівнянні з царством Соломона.

«… Срібло воно за Соломонових днів не рахувалося за щось…».

«… І Соломон наскладав в Єрусалимі срібла, як каміння, а кедрів зібрав, щодо численности, як сикомори, що ростуть на низьких місцях». (3 Царств. 10:21, 27).

А як жив простий народ? Сказано: «Юда та Ізраїль були численні, як пісок біля моря, їли, пили і веселилися». (3Царств 4:20).

Такою була економічна система, і життя людей за царя Соломона. Вкрай розвинене суспільство споживання. Рівень життя населення за царя Соломона досягав космічних висот. Успіхи царя Соломона в області матеріального добробуту країни, не мають рівних в історії.

І що? Чим все закінчилося?

Економічними проблемами!

Зрештою Соломон був змушений йти на «непопулярні заходи».

Коли він помер, і на престол вступив його син Ровоам, населення попросило: «Батько твій наклав на нас тяжке ярмо, а ти дай полегшу нам жорстоку роботу батька твого, яку він наклав на нас…» (3Царств 12 гл).

Ось, тобі раз! Виявляється, високу планку споживання в державі постійно підтримувати не міг навіть Соломон! І це без війн.

Людям весь час мало. Вони хочуть мати велике і великою кількістю речей і послуг. Їх матеріальні запити не зміг задовольнити навіть наймудріший Соломон. Осмислюючи ситуацію, мудреці, сучасники Соломона, сказали: «Дві дочки в кровожерця:«давай!»,« Давай». (Притчі 30:15).

На прикладі царства Соломона Господь показав, що ні геніально мудрий правитель, ні повна відсутність військових конфліктів, ні супер благополучне економічний стан не принесе людям тривалого блага. Все буде тимчасово, на короткий час. І закінчиться бунтами, розколами, війнами…

«Чому все так погано?», – щиро запитує необізнана людина. Відповідь в Святому Письмі. Ось вона:

«Я глянув, і ось, кінь білий, і на ньому сидів, мав лука, і дано йому вінець, і вийшов він як переможець, і щоб перемогти…

…І вийшов кінь другий, червоний і сидить на ньому дано взяти мир із землі, і щоб вбивали один одного; і дано йому великий меч…

…І ось, кінь вороний, і на ньому сидів, мав вагу в своїй руці… Ківш пшениці за динарій, і три ковші ячменю за динарій…

…І ось, кінь блідий, і на ньому сидів, на ім’я смерть; і пекло слідував заним…». (Одкровення 6 гл).

Книга Одкровення наочно показує, що ініціатором найважчих проблем, які виникнуть на Землі перед друге пришестя Христа, буде Господь. На Землю виливаються чаші гніву Божого.

«Вершником на білому коні» з Апокаліпсису, проводом іншими трьома несучими горе «вершниками», є Цар царів і Господь пануючих – Ісус. Він «вийшов як переможець, і щоб перемогти …». Христос переможе, призведе цей світ до його повного саморуйнування, банкрутства. Після чого і встановить на Землі Своє Царство.

Бог втрутився у справи земні

Сьогодні часто можна чути здивоване запитання: «Куди дивиться Бог? Чому не втрутиться? Чому не наведе на землі порядок?…».

Потрібно сказати прямо: ці питання дурні. Як це Бог не втручається? Бог діє! Ніколи Бог так не втручався в глобальні процеси, як сьогодні.

Біда в тому, що люди не можуть зрозуміти, розпізнати втручання Боже. Вони думають, що з діями Бога на землі повинні припинитися проблеми. Але люди не розуміють, що на початковому етапі втручання Бога в справи земні означає колосальні лиха для мешканців землі. «Люди (безбожники, невіруючі) будуть здихати від страху й чекання того, що йде на ввесь…». (Луки 21:26).

На Землю приходить Боже Царство. Це означає, що вся існуюча людська система речей впаде. Її зруйнує Бог.

Діється на землі хаос, є пряма дія Боже, що передують відновлення Царства Христа. Це зрозуміло тому, хто вірить Богу. Для віруючих лиха земні є хорошим знаком. Не в сенсі, що віруючі раді появі проблем, а в тому сенсі, що Господь почав діяти, що наближається Боже Царство. «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь і підійміть свої голови, бо зближається ваше». (Луки 21:28).

Ситуація неухильно наближається до повної катастрофи. Але, перш ніж знищити зло, Бог закликає людей до покаяння. Як то кажуть «на пальцях» Бог показує, що самі по собі, своєю мудрістю люди не зможуть побудувати гарне життя. Люди не живуть за законами Бога. У беззаконників життя гарною не може бути за визначенням.

Бог пропонує людині безсмертя. Індивідуально, кожному. Але для цього людина повинна повірити Богу. Невіра є перешкодою для безсмертя. У невіруючого – інший, інший, як зараз кажуть, «генетичний код». Невіруючий запрограмований плодити і множити самому собі горе. Порушник Божих заповідей фізично не зможе жити вічно. Тому, посилаючи труднощі на Землю, Бог закликає людей до покаяння, до віри. Бог готує людей до приходу Рая на землю, до вічного життя.

Як можна спонукати грішника покаятися? Доброю життям, благами, задоволеннями? Ні ж! Спонукати до покаяння можна лише показавши людині її неправоту. Побачивши реальні погані плоди своєї діяльності, людина може покаятися. (Якщо, звичайно, при здоровому глузді).

Дії Бога зрозумілі, логічні, обґрунтовані. Для кого? Для віруючих. Віруючі, бачачи, що діється на землі, згадують слова Христа: «зближається ваше». А невіруючі? А не бажають покаятися, визнати свою неправоту перед Богом, лише посилюються в своєму невдоволенні життям, ніж додають додати гріх на гріх.

Лиха від Бога?

Але як же, запитає здивований брат у Христі, невже від Бога може виходити щось погане? Як зрозуміти, що Бог посилає лиха?

Потрібно пам’ятати, що протягом всієї історії Бог зберігав рід людський від винищення. Якби не увага Бога, люди давно б зникли з лиця землі. Бог не дозволяв світовим державам повністю «меча», час від часу ставлячи на місце знахабнілих правителів. Бог як би тримав їх на прив’язі. Тому люди ще живуть на землі.

Віра Богу – ліки для незадоволених

Журитися з приводу проблем цього світу, означає демонструвати загальну духовну некомпетентність і короткозорість. А намагатися якось «допомогти» йому, зовсім означає протидію Богу. Бог засудив цю систему речей до розвалу. На Землю йде Его Царство. Так говориться в Святому Письмі.

Одним з найбільш чудових дарів, які людина отримує від Вчення Христа, є достаток життям. Учень Христа задоволений своїм життям. Його все влаштовує. Він уже, зараз ніби живе в Божому Царстві. Думки, почуття, сподівання людини Божого пов’язані з Божим Царством.

Розумна людина не нарікає. Що б не трапилося, злидні, хвороба, стихія, війна, – розумна людина не скаржиться на Бога. Іншими словами – не скаржиться на життя. Вона буде намагатися лікуватися, якщо захворіє, буде тікати від війни, якщо доведеться, але нарікати не буде. Тому що розумна.«Великий же зиск – то благочестя із задоволенням. Бо ми нічого не принесли в світ; явно, що нічого не можемо і стерпіти з нього. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені тим». (1Тімоф.6: 6-8)

«Отче наш, що єси на небесах! Хай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі…». (Молитва «Отче наш»).

Також вона додала, що не розуміє, “за кого вони воюють”. В Instagram Яна Ковальова записала сторіс, в яких висловилася про українських військових, – пише Газета.юа.

“Та блін – це позорище! А що сказати хорошого? Те, то вони смердючі, брудні, oбpигaнi, ходять буxi по місту або обд**ні. Де цей військовослужбовець, якого можна поважати за щось? Які вони герої? Проти кого вони воюють? Не чіпайте мене по цій темі. Я можу розмотати будь-кого і кожного”, – заявила дівчина.

Яна Ковальова образила військових (Скріншот)

Також Ковальова сказала, що “ненавидить цих твaрюк” і назвала їх “дармоїдами”.

“Ненавиджу цих твapюк, просто ненавиджу. По-іншому я і сказати не можу. І ми їм платимо податки. Ось цим нахлібникам, які сидять і них * ра не роблять. Таким блін ублюдками, які не хочуть працювати. Наркоманам і aлкaшaм, які йдуть туди “, – заявила вона.

Хочте вірте, хочте ні, але у мене це виявилося правдою. Багато людей сьогодні спостерігають, що зодіакальні гороскопи легко передбачають наше майбутнє, але повірте є багато дуже важливих речей, спостерігаючи за якими, ми і без різних передбачень з легкісттю можемо визначити, що нас чекає в житті попереду. Місяць народження чоловіка є важливим для шлюбу. Ось перегляньте! У мене так і є! За матеріалами

Січневий чоловік

Січневі чоловіки – особистості великої сили волі, індивідуалісти. Його важко не помітити. Швидко схоплює суть явищ. Надійний, на нього можна покластися. Завжди дає щирі дружні поради. Нетерплячий. Не вірить в долю, вважає, що життя залежить тільки від нього самого. Прямолінійний, не вміє брехати.

В його натурі є щось безпосереднє, що відразу впадає в очі. Його або люблять, або ненавидять, середини немає. Не завжди добре розбирається в людях, не бачить нюансів в людському характері. У нього блискуче аналітичне мислення. Далеко не кожен може з ним ладити. По відношенню до нього слід проявляти більше терпіння і менше зарозумілості. Він спокійний, стабільний, урівноважений в роботі. Йому можна доручати все найскладніше, він впорається. Дуже практичний, вміє жити на свої доходи. Уникає дратівливих і галасливих людей.

Він часто ставить під загрозу свої відносини з близькими людьми. Завжди був завбачливим в ділових відносинах, але з близькими може сваритися через дрібниці. У роботі не перестарається, якщо не бачить своєї вигоди. У вільний час любить будувати плани на майбутнє, займатися інтелектуальною діяльністю.

Лютневий чоловік

Лютневий чоловік з сильним характером і чутливий. Швидко думає, і любить вирішувати моментально які б то не було питання. Проблеми життя і роботи постійно турбують його. У нього розвинена уява, сердечність і чутливість. Іноді позбавлений артистизму і артистичного смаку, філософський розум і здібності до математичного аналізу.

У спілкуванні упертий, в роботі не любить слухати нічиїх порад; на щастя, рідко захищає безнадійні ідеї. Одягається скромно, без шику, але якщо йому потрібно багато грошей, він завжди може заробити. Його здібності розкриваються після тридцяти років. Любить бути активним громадським діячем, священиком, вихователем.

Сім’я для нього – це святиня. У любові він також чесний і скромний, недостатньо рішучий протягом усього життя.

Березневий чоловік

Березневий чоловік наділений приємними манерами. Прекрасно володіє собою, його важко вивести з рівноваги. Прагне до постійного самовдосконалення, має добре розвинений інтелект. Важко йде на компроміси, не переносить авантюр. Честолюбний, йому не байдужа думка громадськості. Важко переносить критику на свою адресу, довго переживає незаслужене звинувачення в чому-небудь. Хто мудрий, легко знаходить правильні рішення, діє швидко, стрімко. Ним керує прагнення до успіху. У поганому настрої може спалахнути, наговорити різкостей, що йому зазвичай не властиво, потім довго картає себе за нестриманість.

Прагне до самовираження, проявляє невичерпну фантазію і винахідливість у справі. Його інтелект і вміння логічно мислити перемагають емоційну сторону натури. До лідерства не прагне, але керувати в термінових і вирішальних справах краще за нього ніхто не зможе. В екстремальних умовах завжди зібраний, рішучий, легко знаходить правильне рішення. До чужої думки в таких ситуаціях не прислухається, побоюючись втратити дорогоцінний час. Успіх йому забезпечений вже і тим, що противна сторона не готова до такого стрімкого натиску.

Квітневий чоловік

Квітневий чоловік доброзичливий, багатослівність для нього не характерно, людина справи. Хоча в дитинстві він не верховодить ватагою хлопчаків, але за порадою вони чомусь завжди звертаються до нього.

У зрілому віці виділяється старанністю у всіх справах, з неприхованою насолодою займається копіткою роботою; в тих видах діяльності, що йому доводиться в своєму житті випробувати, прагне до досконалості. Чим би він не почав займатися, рано чи пізно краще всіх буде знати свою справу: на заводі він – незамінний майстер, у викладанні – досвідчений наставник, в спорті – терплячий тренер, в бізнесі – обов’язковий партнер. Ніколи не відмовляється від виконання громадських навантажень. Честолюбний, і це допомагає йому при наявних ділових якостях домагатися гарного положення в суспільстві.

Є у нього риса в характері, яку цінують всі тещі, – поступливість, майже завжди спокійний, грунтовний, працьовитий і сумлінний. Поступається дружині в дрібницях, але в питаннях серйозних проявляє таку твердість, що ті, хто його близько знає, навіть не намагаються його переконати.

У жінок найбільше цінує охайність. Не дай Бог з’явитися перед ним в засмальцьованому фартусі: змовчить, але обов’язково дасть зрозуміти, що це йому вкрай неприємно. У конфліктах дружини з оточуючими завжди бере її сторону, навіть якщо вона і не права. Чи не ревнивий, хоча іноді дружина може довго водити його за ніс.

Травневий чоловік

Головне в його характері – швидкість реакції, вміння схоплювати суть справи на льоту. Його жива натура не терпить зволікань в справах. Добрий до оточуючих, з особливою теплотою ставиться до родичів. Як правило, щасливий в роботі. Але якщо починається смуга невдач, то одна невдача слідує за іншою. Нетерплячість штовхає його до бажання керувати, робити все на свій розсуд. Самовпевнений, але не настільки, щоб не вміти розрахувати свої сили. З одного боку, в його характері – невичерпний гумор і веселу вдачу, з іншого – цинізм і дратівливість.

Життя для нього рідко буває нудною і марною. Він товариський, незалежний. Володіє аналітичним складом розуму. Упертий, завжди чинить так, як вважає за потрібне. Відданий товариш, на нього можна покластися. Намагається допомогти, а не потопити товариша по службі. Великий трудівник. Болісно переносить байдужість до своєї персони, особливо з боку начальства. У колег користується авторитетом, їх відносини базуються на взаєморозумінні. Завжди йде назустріч ближньому.

Інтелектуальна сторона життя цікавить його набагато більше, ніж життєві проблеми. Гострий на язик. Основним його недоліком є ​​надмірна завзятість, часом доходить до консерватизму, деяка недовіра, прагнення все робити самому: переконаний, що краще нього не зробить ніхто, а виправляти чиїсь помилки у нього немає часу.

Червневий чоловік

Чоловік, який народився в червні- індивідуаліст. Ігнорує громадську думку. Усвідомлює свою перевагу над оточуючими, вміння впливати на колектив. Від відчуття власної сили в ньому немає ні краплі злості і заздрості. Знає, чого хоче і як цього домогтися. Іноді виявляється жeртвою власних помилок.

Дипломатичний, знаходить вихід з будь-якого скрутного становища. Добре знає психологію людей, з якими спілкується, володіє рідкісним даром розуміння людини. Багато довіряють йому найпотаємніші таємниці. Ніколи не втрачає терпіння, добре володіє собою.

Багато читає, добре розбирається в широкому спектрі життєвих проблем. У колективі користується авторитетом і повагою. Настрій його часто змінюється, але це ніяк не відбивається на оточуючих. Кмітливий, володіє живим характером. Його балакучість залежить від того, з ким спілкується. Завжди тверезо мислить, об’єктивний. Почуття колективізму сильно розвинене, завжди поспішає на допомогу ближньому.

Друзі цінують його розсудливість і неупередженість. Волелюбний, не терпить чиєїсь опіки. Прекрасний співрозмовник, його розум і чарівність справляють враження. Енергійний, швидкий в роботі. Не любить звертатися до лікарів, більшу частину часу перебуває на роботі, хворіти йому колись.

Липневий чоловік

Липневий чоловік спокійний, терплячий, незворушний. Спостережливий, уважно стежить за психологічним станом оточуючих. Нервова система кілька неврівноважена, і це заважає йому діяти послідовно. Розумно упертий. Витривалий, може домогтися гарних результатів життя.

Здатний помічати найменшу нещирість у словах і вчинках своїх друзів, колег. Він дещо наївний і довірливий, в результаті чого іноді потрапляє в небажані ситуації, наслідки яких не може вчасно передбачити. Сприймає світ занадто схематично, по-книжному. Для нього існують тільки чорна і біла фарби.

Активно залучається до громадської діяльності, створює всілякі суспільства. Якщо він і схильний переоцінювати свої можливості, то це компенсується вмінням захопити і повести за собою колектив.

Серпневий чоловік

Серпневий чоловік натура дивно цільна, мужня. Хоча частенько дратується через дрібниці. Одягається вишукано. Зразковий чоловік, відмінний сім’янин. Любить дітей і приділяє їм багато уваги.

Цей чоловік наполегливий у виконанні поставленої мети. Багато риси характеру успадковують від матері. Важко сходяться з людьми, але розлучаються просто і не шкодують про це. Завжди за себе можуть постояти.

Характер стабільний, врівноважена нервова система. Комунікабельний, в спілкуванні справедливий і добродушний. Прагне до нових вражень, зміні емоцій. Тверезо мислить, вміє брати відповідальність на себе. Володіє величезним талантом і практичним досвідом.

Любить робити гарне враження. Вміє красиво і модно одягнутися, має гарний смак. В гарному костюмі відчуває себе більш впевнено і комфортно. Не любить сірий колір. Володіє гострою сприйнятливістю, швидко схоплює суть справи. Може бути прекрасним керівником, легко і невимушено віддає накази, впевнений в їх правильності. Не любить кілька разів повторювати одне й те саме. Володіє розвиненим інтелектом, гнучким розумом. Уважно вислуховує кожне речення, але не поспішає.

Вересневий чоловік

Вересневий чоловік розумний, інтелектуальний, прагне домінувати в суспільстві друзів і близьких. Здатний до дипломатичної кар’єри. В інтелектуальному відношенні перевершить багатьох за умови, якщо зможе виховати в собі силу характеру і волі, чого особливо не вистачає народженим в липні. У складних ситуаціях може проявити характер. За вдачею ідеаліст.

Хороший організатор і керівник, але слід захистити його від лестощів, яка дуже шкодить. У своїх підлеглих він заслуговує визнання. У будь-яку справу вкладає дуже багато пристрасті, мабуть, навіть більше, ніж потрібно для досягнення мети. Володіє прекрасним логічним мисленням. Благополуччя і матеріального достатку домагається сам.

Нестримно прагне до різноманітності, готовий на все, лише б порушити монотонність свого життя. Його інтелектуальна активність настільки інтенсивна, що повинна знаходити вихід, прямуючи одночасно в різні сфери діяльності. Вільний час любить проводити біля телевізора; відчуває надзвичайну насолоду, риючись в бібліотечних підшивках газет і журналів і вишукуючи щось цікаве, щоб здивувати друзів і колег своїми знаннями.

Дуже прив’язаний до сім’ї. Жовтневий чоловік

Жовтневий чоловік володіє величезною душевністю при розвиненому розумі і сильному скептицизмі. Добре розвинені інтуїція і логіка. Не завжди дипломатичний і гнучкий, його непримиренність доставляє йому багато клопоту. Він міг би домогтися більшого, якби визнавав компроміси. Не може бути залежним від когось, не виносить ніяких обмежень, щирий в емоціях. В інших людях поважає незалежність і самостійність мислення. Привітний і гостинний, вірний у дружбі. За вдачею консерватор.

Хоча і здатний на безкорисливі вчинки, завжди пам’ятає про свою вигоду і всю увагу зосереджує на особистих проблемах. У конкретних справах мислить ясно, по-діловому. Є людиною дії, відноситься до числа тих, хто незалежно від обставин завжди залишається у виграші. До нових ідей відноситься обережно, з певною часткою скептицизму.

Не виносить довгих розмов по телефону. У любові відрізняється великою порядністю, не прагне до змін і з невдоволенням ставиться до зрад інших. Особисті почуття в його уявленні – перш за все відповідальність і певні зобов’язання. Якщо він поставлений перед вибором – любов чи борг, як правило, вибирає друге.

Листопадовий чоловік

Листопадовий чоловік дипломатичний, вдумливий, серйозний у справах. Дуже пунктуальний. Над усе цінує порядність. Володіє даром ладити з людьми різних переконань і вікових груп. Але в суперечці гарячий, йому неодмінно потрібна перемога.

Щасливий, зовсім не думає про кар’єру – вона складається сама собою. Він приймає це як належне. Іноді йому хочеться побути на самоті, тоді він замикається в собі, стає мовчазним. У такі хвилини він неуважний, навіть жоден захоплюючий спір не може його розворушити. Але проходить час – і знову він товариський, життєрадісний, невтомний веселун. Ніколи не зраджує своїм благородним ідеалам. Тепло і сердечно ставиться до людей. Не терпить тиску – стає впертим, нікому не дозволить нав’язувати свою волю.

Віддає перевагу серйозним почуттям, що дають відчуття стабільності. Цінує спокій в родині. Відносини з дітьми дружні. Любить працювати з дітьми, може бути викладачем, тренером, керівником гуртка. Не любить роз’їжджати, але орієнтується в будь-якому місті прекрасно.

Чоловік, який народився в грудні

Грудневий чоловік працьовитий і надзвичайно працездатний. Любить нововведення на виробництві, зміни в особистому житті. Чи не відкладає в довгий ящик найскладнішу роботу. Те, що інші будуть виконувати тривалий час, йому вдається зробити за кілька днів. Не вміє сидіти склавши руки.

З ентузіазмом береться за все, що цікавить його, вміє якісно виконувати будь-яку роботу, що створює авторитет серед колег.

У суспільних відносинах не виносить одноманітності, не терпить монотонності в роботі, часто йому не вистачає терпіння довести таку роботу до кінця Прагне забезпечити собі становище в суспільстві. Не на останньому місці в його житті і матеріальний добробут. Вірний своїм переконанням, неохоче змінює професію. Якщо у нього є хобі, то на все життя. Чи не схильний до розчарувань в цій області. Дуже допитливий і уважний.

Прораховує всі на багато ходів вперед. Прагне матеріально ні від кого не залежати. Уважний чоловік, прагне забезпечити сім’ю всім необхідним, вважає за краще, щоб дружина займалася тільки вихованням дітей. Вільний час присвячує своїм дітям, які його люблять.

Так вийшло, що мене виховувала тільки одна мама. Щоб ми могли нормально жити, моя мама працювала на двох роботах.

Навчався я в школі не дуже добре, мені подобалася тільки математика. Моя мама працювала прибиральницею в нашій школі, а ще вона вечорами вона мила підлоги в магазині, який знаходився поруч з нашим будинком.

На їжу грошей вистачало, а ось на красивий одяг чи іграшки – ні. Тому я кілька років ходив в одних і тих же джинсах і футболці. У всіх моїх однокласників були мобільні телефони, а у мене – не було.

Я не соромився того, що моя мама працює прибиральницею. Я завжди залишався в школі після уроків і допомагав своїй мамі: адже їй було важко носити відра з водою. Однокласники завжди сміялися наді мною, придумували мені образливі прізвиська. Я тоді дуже важко це все переживав, але намагався не показувати цього. Як же мені було боляче і прикро.

У мене навіть друзів не було. Я був сам по собі.

Були у мене проблеми і з деякими вчителями. Були у нас такі вчителі, яких абсолютно не цікавило те, що знає учень. Ні, найбільше значення для деяких вчителів мало те, ким працюють батьки дитини.

Такою була і наша класна керівниця. Вона викликала мене на кожному уроці. Коли я чогось не знав, то вона мене сварила, однокласники тоді з мене сміялися ще сильніше. А на випускному вечорі вона сказала:

– Я точно знаю одне: син прибиральниці ніколи в житті нічого не доб’ється. Начальником або директором він точно не стане.

Після закінчення школи мої однокласники часто влаштовували зустрічі випускників, але я на них ніколи не ходив. Але через двадцять років вирішив все-таки сходити на таку зустріч випускників.

Ми вирішили зібратися в кращому ресторані міста. Звичайно ж, запрошена на цю зустріч була і класна керівниця нашого класу.

Коли ми всі зібралися, сіли за столи, то наша Наталія Сергіївна почала розпитувати, хто і чого досяг у житті. Нам усім було це цікаво. Хтось став бізнесменом, хтось працював на будівництві, хтось взагалі був безробітним. А потім дійшла черга і до мене. Я сказав просто: що я будинки строю.

Потім був шикарний банкет. В кінці вечора я взяв мікрофон у тамади і сказав:

– Шановні гості, я оплачу весь святковий стіл, а гроші, які ви витратили, вам обов’язково повернуть.

Ніхто мені не повірив. Ніхто з моїх однокласників цього не очікував. Тоді я сказав, що це – мій ресторан, і я з радістю пригощу всіх моїх однокласників.

Роки наполегливої ​​і важкої праці коштували того, щоб побачити обличчя своїх однокласників і обличчя Наталії Сергіївни.

Я вирішив її добити остаточно: я викликав свого особистого водія і попросив його відвезти нашу класну керівницю додому на моїй новій шикарній машині.

Ох, яке ж було вираз обличчя у вчительки, коли вона сідала в машину, щоб їхати додому.

Мені пощастило, я зміг стати досить вдалим бізнесменом.

Моя мама вже не працює. Я купив їй чудовий будиночок біля моря. Тепер вона вже знаходиться на заслуженому відпочинку.

Сподіваюся, що всі мої однокласники зрозуміли, що цінувати потрібно саму людину, а не її батьків. Я домігся успіху і пишаюся собою, але кричати про це на весь світ я не збираюся. Не важливо, скільки у тебе грошей, найголовніше – завжди залишатися нормальною людиною.

Деталі страшної трагедії і скандалу розповіли в місцевому виданні “33 канал”.

Рідні Світлани Ратушняк в шоковому стані. Вони кажуть, що у них на руках два тесту – швидкий і ПЛР. І обидва вказують на те, що 48-річна жінка померла від інших причин. Але лікарі написали в довідці, що причиною смерті став COVID-19 і зажадали поховати жінку в закритій труні.

Жінка спочатку лікувалася вдома

“Мама проживала окремо від нас із чоловіком і молодшим сином. Два тижні тому вона хворіла, трималася висока температура. Фельдшер прописала антибіотики, але від них краще не стало. Тому ми своїм автомобілем і відвезли мати в районну лікарню. На місці їй відразу провели швидкий тест, який виявився негативним”, – розповіла дочка Юлія Семенюк.

В лікарні у Світлани Ратушняк взяли проби для ПЛР-тесту, а рідним сказали, що потрібно ввести її в медикаментозну кому.

“Маму поклали у відділення інтенсивної терапії, телефоном вона бідкалася, що до неї годинами не підходять, навіть шматка хліба і води не дали. Так вона слізно просила привезти їжу. Нам з братом сказали що потрібно мамі дати укол, щоб ввести її у кому, лікарі стверджували, що після нього їй стане краще, тому що це останнє, що могло б її врятувати. Але після уколу через пару годин мама померла”, – пояснила донька покійної.

Тест виявився негативним

Юлія Семенюк повідомила, що негативний результат тесту ПЛР прийшов з Вінниці після того, як її мама померла. Але в історії хвороби лікарі все одно написали, що у пацієнтки був коронавірус, який і призвів до смерті. Від рідних вимагали ховати жінку в закритій труні.

Рідним покійної довелося дати хабар лікарям

“Маму дозволили ховати у відкритій труні після того, як медикам заплатили гроші. І намотали їй вони білий пакет на голову. Нікого не пускали до гробу. У нас виникає питання – навіщо медики написали, що у мами ковід, якщо його не було?! Самі медики кажуть нам – їм дали наказ і їм це потрібно для статистики”, – додала Семенюк.

Зараз рідні вимагають від медичного персоналу хоча б вибачення за цей інцидент. Вони погрожували, що підуть до суду і будуть вимагати моральної компенсації.

Що говорять інфекціоністи

Два тести при коронавірусі можуть бути негативними, якщо був узятий неправильно матеріал для аналізу або його взяли тоді, коли вірус опустився набагато нижче і пацієнта потрібно досліджувати іншим способом. Однак фахівці кажуть, що за клінічними проявами ставити такий діагноз заборонено.

“Антитіла можуть бути не виявлені, якщо пацієнт швидко помер, вони просто не встигають виробитися. Згідно з наказом МОЗ, діагноз COVID-19 ми ставимо, якщо є позитивний ПЛР-тест або підтверджений швидкий тест на антиген. За клінічними проявами інфекції цього робити ми не маємо права”, – повідомили експерти та додали, що рідні мали повне право ховати покійну у відкритій труні.

“У цій ситуації рідні мали повне право ховати небіжчика у відкритій труні, оскільки тест негативний, виходить з тіла вже не виділяються біологічні речовини, якими можуть заразитися інші люди. Єдине – на похороні все ж таки повинна бути обмежена кількість осіб, які повинні дотримуватися карантинних правил”, – додали фахівці.

Повідомляє – джерело.

Випадковим очевидцям вдалося зафіксувати на відео момент госпіталізації постраждалого. За даними медиків швидкої, чоловік отримав тяжкі ушкодження, однак залишився живим. Інцидент стався в ЖК Альтаїр. Очевидці підтвердили, що чоловік випав з 23- го поверху.

Чому постраждалий вирішив закінчити своє життя самогубством, наразі невідомо. Усі деталі інциденту встановлюються. Триває слідство.

https://t.me/now_odessa

Пише – джерело.

У Дніпрі троє чоловіків і 13-річний хлопець провалилися крізь кригу. Про це повідомляє Антон Геращенко на своїй фейсбук сторінці. Життя людини – це найцінніша цінність, яка може бути на світі.

Його не купиш ні за які гроші… А як же легко втратити своє дорогоцінне життя. Достатньо просто піти прогулятись по тонкому льоду, як сьогодні зранку в місті Дніпро зробили троє дорослих чоловіків, які ще й потягли за собою 13-річного хлопчика.

Патрульні поліції Сергій Міняйло й Олег Предвічний вжили всіх необхідні заходи для порятунку людей.

За допомогою троса з лебідкою, драбини й мотузок, які надали небайдужі, вони почали витягувати трьох чоловіків і дитину. Ще 7-10 хвилин і всі вони загинули б від переохолодження, якщо б їм на допомогу миттєво не прийшов екіпаж патрульної поліції з позивним «Легіон 313» у складі патрульних поліцейскіх Сергія Міняйло і Олега Предвічних.

Поліцейські оперативно наблизились по льоду до потерпілих і врятували спільними зусиллями дитину, після чого врятували чоловіків, які з останніх сил трималися за кригу.

Про це повідомив генеральний директор лікарні Олег Самчук.

Серце, печінка і три нирки – такий результат нашого вчорашнього дня! Перша в Україні посмертна трансплантація органів у 2021 році не просто виконана у Львові, серце і нирки отримали саме жителі нашого міста. Донором для них також стала львів’янка, – повідомив Олег Самчук

45-річна мешканка Львова стала посмертним донором, в неї стався розрив аневризми з крововиливом у мозок. Рідні жінки ухвалили важке, але доленосне і рятівне для чотирьох інших людей рішення.

Лікарі вишикувались у коридор пошани, яким проводили померлу в операційну, та подякували її рідним за мужнє рішення.

Відтепер серце битиметься у грудях 22-річного Василя, нирки отримали 36-річна мати двох дітей Оксана та 34-річний Ярослав, який є також батьком двох малюків.

Печінка врятувала життя 46-річній багатодітній матері Галині.

Цього ж дня в лікарні було трансплантовано ще одну нирку від живого донора своєму родичу.

Трансплантологія в Україні

За планом МОЗ, в Україні за 2021 рік планують провести 250 операцій з трансплантації органів і тканин.

За словами Максима Степанова, за три роки Україна повинна досягти повної трансплантаційної незалежності, в 2021 році планується провести першу трансплантацію легенів, а також верхніх і нижніх кінцівок, що стане важливим кроком для порятунку наших військових.

В селі Оксана жила на квартирі у тітки Катерини. Там до неї і придивився єдиний син хазяйки – Михайло. В чужому селі було важко, та й тітка Катерина була до неї доброю і привітною, з такою свекрухою можна жити. А Михайло хоч і не дуже сподобався дівчині, та його настирливість перемогла і вже через кілька місяців вона відповіла йому згодою.

Катерина відразу віддала молодим кусок свого городу і вони почали будувати там хату. Будували довго, допомагали всі. Будинок збудували і довели до ладу аж Оксана мала сьогодні важкий день – зранку вона побігла на роботу в школу, де працює вчителькою вже 15 років. В їхній сільській школі всі її дуже люблять, адже Оксана Степанівна – вмілий і мудрий педаго

Відразу після уроків Оксана сіла в автобус і поїхала в місто, в суд. Рішення про розлучення з чоловіком далося їй нелегко. Цього разу вона твердо вирішила, що не пробачить вона Михайла, свого чоловіка. І так довгих 14 років вона терпіла його зради. Оксана в село потрапила відразу після університету по розподілу. Жила на квартирі у тітки Катерини. Там до неї і придивився єдиний син хазяйки – Михайло. В чужому селі було важко, та й тітка Катерина була до неї доброю і привітною, з такою свекрухою можна жити. А Михайло хоч і не дуже сподобався дівчині, та його настирливість перемогла і вже через кілька місяців вона відповіла йому згодою. Катерина відразу віддала молодим кусок свого городу і вони почали будувати там хату.

Будували довго, допомагали всі. Оксана взяла в школі півтори ставки, вчителем математики вона була хорошим, то ж часто і брала учнів на додаткові оплачувані заняття. Або бартером – вона навчить дитину квадратні рівняння розв’язувати, а її батько вставить вікна чи накриє хату. Будинок збудували і довели до ладу аж через 10 років. Нарешті Оксана з Михайлом поселилися в омріяну оселю, але щастя там чомусь не було. У подружжя не було дітей, як, в принципі, і любові. Михайло зраджував і про це в селі не знав хіба що лінивий. Всі шкодували Оксану, не розуміли, чому вона скільки часу це все терпить. І от нарешті її терпець увірвався. Після чергового роману чоловіка, про який Оксана дізналася випадково, вона сказала чоловікові, що хоче розлучення.

Той відреагував спокійно – мовляв, нікуди від мене ти не дінешся, а захочеш піти – залишишся ні з чим. І ошелешив, що будинок, в який вона 14 років вкладала свої гроші, записаний на його маму – в разі розлучення Оксані не дістанеться нічого. Оксана все ж вирішила довести справу до кінця. В суді їй порадили найняти хорошого адвоката, бо справа у неї і справді важка. Її надмірна довірливість тепер обернулася проти неї. Михайло весь час говорив, що усі документи на ньому і будинок вважається спільно нажитим майном. Але правда розкрилася аж тепер.

Власниця – свекруха, а значить за законом Оксані нічого не світить. В суді їй порадили звернутися до відомого адвоката, який славиться саме такими справами. Вона навіть прізвище його не розгледіла на візитівці, звернула увагу лише на адресу і відразу попрямувала туди. День вже добігав до кінця і Оксана не була впевнена, чи застане його на роботі.

І ось вона уже стоїть під дверима вказаної на візитівці адреси. На дверях вона нарешті прочитала вивіску: «Біличенко Тарас Богданович». Оксана відразу згадала, що колись у неї в школі вчився хлопчина Тарас Біличенко. Вона його добре запам’ятала, бо на випускному хлопець зізнався їй у коханні. А вона відповіла йому, що кохання між вчителем і учнем неможливе і що вона незабаром виходить заміж. Хлопець ледь не заплакав і сказав, що з Михайлом вона щасливою не буде. А потім поїхав з села у столицю, поступив в юридичну академію і відтоді вона нічого про нього не чула.

Оксані не прийшлося довго губитися в здогадках, бо відчинилися двері і звідти вийшов Тарас. Вона відразу його впізнала. Хлопець не змінився, хіба що трохи змужнів. Свою вчительку він теж впізнав відразу. Але сказав, що не може її прийняти, бо має забрати доньку зі школи, вона у нього першокласниця. Але запропонував Оксані сісти в його авто, і по дорозі обговорити суть її проблеми. *** Тарас був дуже радий бачити свою Оксану Степанівну. Життя у нього склалося не вельми. Дізнавшись про весілля Оксани він одружився з своєю однокурсницею, невдовзі у них народилася донечка. Але були ускладнення і в той день, коли на світ з’явилася донька, дружини не стало. Отак Тарас сам і виховує дитину. Оксані він запропонував стати нянькою для донечки, виконувати з нею домашні завдання і піклуватися про неї. Зарплату пообіцяв більшу, ніж в школі. І вона погодилася. Кілька місяців Оксана справно виконувала свою роботу.

Тарас постійно пропадав у справах, всі клопоти по догляду за дитиною лягли на плечі Оксани. Але їй це подобалося, з дівчинкою вони дуже швидко знайшли спільну мову. – А я тебе не забув, Оксанко, – сказав якось Тарас. – Усі ці роки я думав про тебе і вірив, що доля нас зведе знову. Тільки не кажи мені, що кохання між нами неможливе, бо ще раз у це я не повірю. – Знаєш, Тарасе, життя складне і непередбачуване. Тепер я розумію, що можливо все… Через рік у Тараса і Оксани народилася донечка. Мрія стати мамою у Оксани здійснилася майже в 40 років.

Тепер вона точно знає – усе в житті можливо, варто лише не боятися змін і вірити…

По-перше, бригада матиме право запізнитися на невизначений час. “У такому випадку виникає питання – що ми створюємо? Чим тоді швидка допомога буде відрізнятися від невідкладної допомоги або від сімейного лікаря, який прийде завтра? Це систематична економія коштів на житті людей”, – говорить заступник голови Всеукраїнського лікарського товариства Костянтин Надутий.

По-друге, незважаючи на те, що дотримання нормативів строго контролюється, очевидно, що запізнення відбуватимуться набагато частіше, ніж в 25% випадків по критичним викликам, і в 15% випадків за викликами екстреним, як прописано в них.

Так, наприклад, в липні заступник міністра охорони здоров’я Ірина Садов’як констатувала, що з 6,8 мільйона викликів, 4,7 мільйона є несвоєчасними. Тобто бригади спізнюються приблизно в 67% випадків.

За словами медиків, щоб нормативи дійсно виконувалися, і швидка допомога виправдовувала свою назву, необхідно вирішити дві ключові проблеми: непрофільні виклики і дефіцит кадрів. Непрофільні виклики, дійсно, справжній біч швидкої. “Близько 75% на швидкій це непрофільні виклики. Є ситуація, коли людину, наприклад, підстрелили або підрізали, або когось збив автомобіль. Людині потрібна негайна медична допомога. А все бригади зайняті тим, що їздять по стареньким бабусям і виколупують їм таблетки з упаковок”, – описав ситуацію лікар швидкої допомоги із Запоріжжя Сергій Баранник.

В Європі ця проблема вирішується винесенням рахунків пацієнтам за непрофільні виклики. Очевидно, що в українських реаліях ніхто в уряді не піде на такий крок.

Ще більш гостро стоїть проблема дефіциту кадрів. “Водії за ці копійки працювати не хочуть (зарплата водія швидкої близько 5,5 тисяч гривень, – ред.). У нас немає кому працювати. На підстанції повинно бути 8-9 бригад з розрахунку 1 бригада на 10 тисяч населення. Але до цього нормативу ніхто ж не приходить. Працює в середньому на лінії 5-6 бригад. Невідповідність між ресурсами і попитом населення. Водіїв немає, медпрацівників немає. Буває і таке, що немає кому працювати: стоїть машина і все, а бригади до неї просто немає”, – додав Баранник.

Таким чином, без рішення Кабміном цих проблем, нові нормативи так і залишаться записом на папері і швидкі працюватимуть в такому ж режимі, як і в 2020 році. “В реальності нічого не зміниться. Жоден керівник не захоче, щоб у нього з’явилася купа проблем і скарг від населення”, – резюмував Сергій Баранник.

Такими словами описав драматичну подію, яка сталася у Львові о. д-р Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії. Наталя Миколишин, мама семінариста Любомира Миколишина, стала донором органів. Її серце, печінка та нирки продовжують жити у тілах чотирьох різних реципієнтів. Після констатації смерті мозку її мама, брат і син дали згоду на донорство. Про це на своїй сторінці у Фейсбуці написала Ірина Заславець.

«Під стінами в рядочок вишикувалися лікарі і медперсонал. Це коридор пошани, яким до операційної провозять ту, яка помираючи, рятує інших. Хвилина мовчання і скорботи, а ще — глибокої поваги. Це вчинок, який дає надію іншим», — написала Ірина Заславець.

Згорьованому синові донорки, описує п. Заславець, немає й двадцяти років. Він майбутній священник. Його мама померла від крововиливу в мозок. Їй було усього 47. Все життя її родина, а це медики, знали, що в голові жінки аневризма. Це «бомба» сповільненої дії, яка щомиті може вибухнути. І два дні тому це сталося.

За словами Ірини Заславець, попри усі спроби її врятувати, лікарі виявилися безсилими. І тоді родичі ухвалили найважче в житті рішення — віддати органи найріднішої людини для порятунку інших.

«Син затримався у лікарні, бо хотів почути слова: хто ті люди, кого зараз рятує його мама. Це йому потрібно, щоб трішки втамувати біль. Лікар ділиться: їх аж четверо. Двоє ті, що житимуть із нирочками мами, із Тернопільщини, чоловік і жінка — 47 і 35 років. Серце битиметься у грудях 45-річного одесита, а печінка врятує життя 39-річній мамі з Житомира. Хлопець плаче, але каже: так мало бути, так вирішив Бог. І просить лише потім сказати два слова — як усе минуло», — ділиться Ірина Заславець.

На Покрову вийшов сюжет про бабусю, яка трагічно втратила онука, вишила ікони і хотіла продати, аби віддати гроші на лікування чиєїсь дитини. Після цього образи миттєво розкупили і всю суму (10,5 тисячі гривень) Лідія Олександрівна перерахувала на Крихітна Евелінка потребує термінової трансплантації печінки лікування маленької Евеліни. Вона потребувала трансплантації печінки. І ось тепер Евеліна вже здорова. Батьки назбирали кошти, дівчинці зробили трансплантацію і сьогодні її виписали з клініки. Про історію, що вражає – у матеріалі ТСН

Дівчинка народилася з вадою, через яку крихітна печінка була повністю зруйнована. Евеліна потребувала трансплантації печінки і мама могла бути донором. І ось цього місяця операцію зробили у приватній столичній клініці. Трансплантація печінки дитині – надзвичайна складна операція.

У донора беруть частинку здорової печінки і пересаджуть в організм дитини. Найкритичнішими після операції є перші два тижні, коли відновлюється функція печінки. А вже потім, за два місяці, орган повністю відновиться і у реципієнта, і у донора. Батьки Евелінки відчувають полегшення – сьогодні вони зі здоровою донечкою їдуть додому. Але спочатку хочуть подякувати, адже на операцію потрібні були 2 мільйони гривень. І цю суму вони зібрали всього за два місяці.

“Хочемо подякувати всім за те, що допомагали і підтримували. Без підтримки не змогли б зробити те, що зробили”.

Половину необхідної суми назбирали у рідних Бродах. Містечко маленьке, а люди там – з великими серцями. Гроші на картку пересилали звідусіль і хто скільки міг. Вчинок пенсіонерки з Київщини, яка продала ікони, їх взагалі шокував.

З подякою від батьків та з відео зі здоровою Евелінкою команда ТСН приїхала до Лідії Олександрівни. Вона із захопленням переглядає відео у нових окулярах, які придбала на кошти, що передала одна з покупчинь ікони. Ділиться: покупець з Америки знову телефонував і замовив ще один образ. На ці гроші вона накупила нового бісеру і вишила пару образів – спеціально для Евеліни.

“Я хочу подарувати Евелінці, щоб мама її благословляла ними, як буде йти заміж. А Евелінка – щоб благословляла своїх дітей та внуків цими іконами”, – каже Лідія Олександрівна.

Про це повідомила сестра Назарія Тополюка Vita Topolyuk, передає “Це моя Україна”. Так, у своєму дописі вона зазначає наступне: “Якщо ви читали, що наше Рівне прославилось першою операцією на пересадку серця, то знайте всі – це прославив його мій братик ТОПОЛЮК НАЗАРІЙ, який врятував не одне життя, а чотири життя!!!

Спочивай з миром мій рідненький Будемо завжди тебе любити Назарій подарував невідомим йому людям не лише своє серце, але й інші органи, які, будемо сподіватися, тепер врятують їм життя, дякуючи Назарію, його рідним та розвитку трансплантології. На жаль, залишаються досі незрозумілими обставини загибелі самого Назарія. На сторінці тієї ж Віти Тополюк знаходимо такий допис за 18 грудня:

“Вбили мого братика…

Похорон сьогодні на 14.00 біля під’їзду. Спочивай з миром…

Ми тебе завжди будемо любити”

Принцип взаємності: Перш ніж судити помилки інших, зверніть увагу на себе. У того, хто кидається брудом, не можуть бути чисті руки.

Правило болю: Ображена людина сама завдає образи іншим.

Правило верхньої дороги: Ми переходимо на більш високий рівень, коли починаємо поводитися з іншими краще, ніж вони поводяться з нами.

Правило бумеранга: Коли ми допомагаємо іншим, ми допомагаємо самим собі.

Правило молотка: Ніколи не використовуйте молоток, щоб вбити комара на чолі співрозмовника.

Правило обміну: Замість того, щоб ставити інших на місце, ми повинні поставити на їхнє місце себе.

Правило навчання: Кожна людина, яку ми зустрічаємо, потенційно здатна нас чогось навчити.

Правило харизми: Люди проявляють зацікавлення до людини, яка цікавиться ними.

Правило 10-ти балів: Віра в кращі якості людей зазвичай змушує їх проявляти свої найкращі якості.

Правило ситуації: Ніколи не допускайте, щоб ситуація значила для вас більше, ніж взаємини.

Правило Боба: Коли у Боба проблеми з усіма, зазвичай головною проблемою є сам Боб.

Правило доступності: Легкість у відносинах з собою допомагає іншим відчувати себе вільно з нами.

Правило окопу: Коли готуєшся до бою, викопай для себе такий окоп, щоб у ньому помістився друг.

Правило землеробства: Усі взаємовідносини можна і потрібно культивувати.

Правило 101 відсотка: Відшукати 1 відсоток, з яким ми згодні, і направити на нього 100 відсотків наших зусиль.

Правило терпіння: Подорожувати з іншими завжди повільніше, ніж подорожувати одному. Хочеш іти далеко – йдіть разом, хочеш йти швидко – йди один.

Правило двох сторін однієї медалі: Справжня перевірка взаємин полягає не тільки в тому, наскільки ми вірні друзям, коли вони зазнають невдачі, але і в тому, як сильно ми радіємо, коли вони досягають успіху.

Правило симпатії: За рівних умов люди будуть прагнути працювати з тими, хто їм подобається; за нерівних умовах вони все одно будуть це робити.

Правило співпраці: Спільна робота підвищує ймовірність спільної перемоги.

В неділю Катерина прокинулася дуже рано. Цілий ранок вона молилася Богові за свою ріднесеньку Ганну.

Вона ці дні взагалі дуже мало спить.

Сусідка Ганна в стаціонарі вже тиждень. Катерині 75, вона б провідала б Ганну, але важко їй, ще й ожеледь така, в таку погоду зараз їй в район дістатися з малого села важко, молодь на роботу ледве добирається.

Дві доньки Катерини живуть давно за кордоном, вже багато років мають там свої сім’ї. До матері вони з’являються раз на декілька років, і то все бігом-бігом.

Не можна сказати, що вони не дбають про неньку, гроші привозять і передають частенько чималі суми в село для матері своїми знайомими, але хіба тим заміниш душевне тепло і родинні турботу. А особливо, коли вік вже такий, що самій важко навіть з хати іноді вийти.

Порятунком та розрадою для Каті, стала подружка-сусідка Ганна. Вона трішки молодша за Катю, справна така жінка.

Діти у Ганни живуть в районі і частіше приїжджають до матері, хоча в селі вона живе одна, тому Катя для неї теж дуже рідна людина. Вони ще як діток своїх малих бавили, тоді ще познайомилися. Відтоді стали одна одній за рідних. Все життя жили, як сестри.

Тепер у Катерини одна надія на Ганну, вона лише їй допомагає, бо на дітей надії немає, вони своїм життям вже давно живуть.

Та нещодавно Ганна щось стала скаржитися на самопочуття, діти забрали її до району. Тому катерина місця не знаходе, бо в телефоні розуміється мало, а подружка не телефонує ось уже 2 дні.

Так минув день. А ввечері рипнули вхідні двері Катерининих сіней, вона їх вже тиждень не закривала. До хати майже вбігла Ганна, гарно вбрана. З цілим пакунком гостинців.

Ганна сказала, що вранці в церкву ходила, а потім речі в дітей збирала, спішила додому. Тому й не могла зателефонувати.

Ганна обійняла Катю, як рідну сестричку. А потім заходилася розкладати на стіл смаколики, які їй зготували діти.

Катерина вже й не пам’ятає, коли вона була такою щасливою. Тепер подружка поряд, тепер вони разом. Катерина знала тепер у них буде все добре, тепер не потрібно хвилюватися. І вперше за багато днів щиро радісно посміхнулася.

Про це повідомила у Facebook засновниця ГО “Всеукраїнська платформа донорства “iDonor” Ірина Заславець.

У дитини влітку раптово розвинулася гостра ниркова недостатність. Періодично маляті змушені були робити гемодіаліз, але в такому віці це дуже і дуже погано. Як не прикро говорити, але шанси такої дитинки на нормальне життя були мізерними. У ніч проти 11 грудня лікар Владислав Закордонець з командою видалили уражені інфекцією нирки дитини і пересадили їй донорську нирку. Вона працює, – написала пані Заславець. Донором став 38-річний чоловік, якого напередодні доставили у Київську лікарню медичної допомоги з важкою черепно-мозковою травмою. Після марних спроб врятувати пацієнта консиліум лікарів діагностував смерть мозку.

Трансплант-координаторка пішла на розмову з рідними, й дружина та вагітна сестра пацієнта погодилися, аби він став посмертним донором

Так 3-річна дівчинка та 50-річний житель Київської області отримали по нирці, печінку пересадили 59-річному чоловікові, а серце померлого б’ється в грудях 34-річного чоловіка, який без пересадки мав дуже мало часу. Кілька місяців тому він став батьком.

Світла пам’ять донору… Глибокі співчуття родині… Дякую за ваше найважче у житті рішення, яке подарувало надію іншим, – написала також Ірина Заславець.

Хлопець помітив, як крихітка вилізла у вікно, але бігти її діставати часу не було, вона могла впасти в будь-який момент. Він блискавично прикинув траєкторію падіння, ледь наблизився – як дівчинка вже летіла вниз. Спіймати її допомогло, напевно, диво …

Саме так згадує Артур випадок одного травневого вечора. Він працює в школі кухарем. Сидів собі у власній машині, і раптом на неї впала захисна сітка від пластикового вікна. Саме завдяки цій сітці і вдалося вчасно вжити заходів.

Артур згадує, що виліз з машини, щоб влаштувати скандал безтурботним мешканцям, але побачив: пластикове вікно відчинене, а дівчинка, на вигляд не старше року, звисає з підвіконня.

Він зумів прикинути, куди саме вона повинна впасти, встиг добігти до цього місця – дівчисько якраз відірвалася, сил в ручках не вистачило. Вона впала на нього з розмаху, расшибла хлопцеві плече – але залишилася жива. Лікарі швидкої приїхали дуже швидко, оглянули дівчинку, і постановили: вона в повному порядку. Артур від допомоги відмовився.

Мати дівчинки вибігла, дякувала рятувальнику, але він вважав за краще поїхати, бо надто вже неоднозначною була ситуація. Вдома розболілося плече, в поліклініці на рентгені знайшли невелику тріщину. Тепер потрібно почекати, поки вона пройде.

Мати ж до сих пір з жахом згадує, як дівчинка залізла на підвіконня і сперлася на сітку … Вона кинулася за нею, але дівчинка вже летіла вниз.

Мати написала Артуру подяку від усього серця, яку опублікували місцеві газети. Коли-небудь малятко підросте і зможе подякувати йому сама.

Xвора мaма пoпросила дoчку кyпити їй гpанат. Алe у дoчки зoвсім не бyло гpошей. Вона стояла біля кіоску, де юрмилися люди і кpадькома витирала сльoзи. Випaдкова зустріч всe змiнила.

«Донечко, купи мені три гpаната. Я їх з’їм і відразу краще стане!», – попросила мама. А дівчина зaплaкала – гаманець був порожній.

Вона стояла біля кіоску, де юрмилися люди і кpадькома витирала сльoзи. У вітрині блищали блискучими червоними боками гpанати. Дуже стиглі і красиві. «Кисленького хочеться!», – з посмішкою сказала їй мама, відкинувшись на подушки. Мама xворіла вже півтора місяці.

Краще їй не ставало, пеpестала ходити, насuлу сідала. Жили вони в маленькому містечку, де не вистачало фахівців, до хорошого треба було їхати в обласний центр, але їхня черга підходила тільки через два місяці, а за додаткову плату їхати було нема на що. Дівчину звали Віра. Нещодавно її звільнили з роботи. За те, що кілька разів запізнилася з обіду.

А вона в цей момент їздила переодягати і годувати маму. Затрималася на 10 хвилин. Цього вистачило. Начальство слухати не захотів, просто на Вірине місце мітила родичка бухгалтера. До неї і так на роботі не за що чіплялися, а тут такий шанс випав.

– У мене мама. Їй зовсім пoганo. Їй допомога потрібна. Ну увійдіть ж ви в моє становище! Я не можу зараз без роботи залишитися! Нам жити нема на що буде. У вас же теж є мама! – pидала Віра в кабінеті у директора. – Ну, це дорога, твої пpоблеми! А моя мама себе прекрасно почуває, за здоров’ям стежити краще треба було!

Все, вільна! – начальниця насилу впиxнулa тeлеса в крісло і втупилася в монітор. Так Віра залишилася без роботи. Поки пошуки нової результату не принесли. Плюс маму було одну не залишити. Вони жили вдвох і рідні теж поруч не було. – Вірочко! У мене ж пенсія! Проживемо поки! – сказала мама. Тільки ось після оплати комуналки від пенсії майже нічого не залишалося.

Та й маму треба було лiкувати. Віра намагалася купувати мамі ласощі, а сама харчувалася одними ріжками, економлячи. Але грошей все одно не вистачало. Загалом, Віра стояла біля кіоску, дивилася на гpанати і плaкала.

Все одно, її грошей навіть на один не вистачить. Господи, що ж робити? Займати? І так уже багатьом повинна. Те, що підробляла, поки підлоги мила, ледве вдалося віддати за половину боpгу. Мама чекає, – Віра уявила свою маму, худеньку, яка стійко намагалася її підбадьорити і заpидала вже в голос.

– Дівчино! У вас щось трапилось?

Чому ви плaчете? Я можу допомогти? – торкнув Віру за рукав чоловік у довгому плащі і з борідкою. Поруч з ним стояла жінка похилого віку. І тут Віру, що йдеться «проpвало». Вона розповіла і про маму, і про гpанати.

Прошепотівши, що не міг би він їй купити один, а вона гроші потім обов’язково віддасть. Незнайомець купив Вірі три гpаната. А потім сказав: – Їдьмо подивимося вашу маму. Що там з нею. А далі вирішимо!

– А навіщо її вам дивитися? Ви хто? – шмигнула носом Віра.

– Я лiкар, – просто відповів незнайомець. Він був лiкарем від Бога. Приїхав з мегаполісу відвідати свою маму. І у кіоску зіткнувся випадково з Вірою. Або ангели привели за ручки їх обох в це місце? І Вiрина мама Люба збентежено дивилася на гостей, поки лiкар проводив oгляд і комусь телефонував.

А його мама втішала літню жінку словами: – Не переживайте. Мій син стількох людей вpятував! Він дуже хороший лiкар. Допоможе вам, обов’язково! Надія є! До речі, мене так звуть! – Ну ось. У мене тут поруч Віра, Надія і Любов. Значить, все буде відмінно.

Ви поки гpанати пробуйте. Скоро машина під’їде, вас треба гoспіталізувати, буду особисто за вами спостерігати, через місяць бігати будете, – посміхнувся лiкар.

Він мав рацію. Правильно підібране лiкування, oбстеження і висококласний фахівець зробили свою справу – мама Віри встала на ноги, ніби й не xворіла. І не втомлюється молитися і дякувати Господу і долю, що послав дочки зустріч з лiкарем. А Віра незабаром влаштувалася на гарну роботу.

Все налагодилось. З маминим pятівником вони передзвонюються. Дівчині хочеться думати, що коли-небудь вони ще обов’язково побачаться! До речі, гpанати Віра тепер купує з посмішкою. Згадуючи ту доленосну випадкову зустріч у вітрини.

Джерело

Повідомляється, що маленький Микита бореться за життя з самого народження. За цей час хлопчик пережив операцію і курс лікування антибіотиками. Однак зараз йому необхідна основна операція на головному мозку, без якої дитина не зможе нормально розвиватися.

Сама операція безкоштовна, проте Микиті необхідно встановити шунтуючу систему вартістю 30 000 гривень.

Сім’я хлопчика довгий час бореться за його життя і в даний момент фінансово виснажена. Тому батьки Микити змушені просити допомоги у небайдужих людей.

У публікації організації” Мама і немовля ” звернулися до небайдужих людей з проханням допомогти зібрати гроші на порятунок хлопчика.

“Микитка витримав вже дуже багато і зараз це єдиний шанс на одужання і можливість нарешті поїхати додому. Просимо максимального перепосту та поширення, це вже шанс на те, що добрі серця об’єднаються у боротьбі за ще одне дитяче життя!”- зазначено в публікації.

Про те, як проходило лікування і яким було ставлення медперсоналу, Раїса Таможникова-Сачанова розповіла виданню “Телеграф”.

За її словами, симптоми хвороби її чоловік відчули 12 жовтня. П’ять днів він перебував на амбулаторному лікуванні, але коли пульсоксиметр показав, що рівень насичення крові киснем всього 82% при нормі не нижче 95-ти, до нього викликали швидку. Хворого госпіталізували в Центр первинної медичної санітарної допомоги №4.

“І тут почалося: ми, та й “швидка” вислухали стільки негативу і бруду від чергового лікаря! “А чому ви їх сюди привезли? Ви що думаєте, вас тут рятувати будуть? Так тут один кисневий прилад на 6 осіб! Ось вам реалії, подивіться на все на це! І куди вас покладуть?”. Все це було так зневажливо, немов саме ми були винні в проблемах самої лікарні”, – згадувала дружина Михайла.

Через відсутність вільних місць хворого хотіли відправити в палату з бабусями, але без лежачого місця.

“Найцікавіше, що порожні палати були, але такі убогі – зі старими ліжками, з дерев’яними розсохлий рамами, без фіранок, з тріщинами на стелі і стінах, з лампочками найменшій потужності! Плюс антисанітарія: туалет не працює, в палатах в кранах немає води”, – розповідала дружина хворого.

Кисневим апаратом, за словами Раіcи, хворі користувалися по черзі. Щоб потрапити голкою у вену, медсестра просила дружину хворого підсвітити їй ліхтариком.

Врешті-решт без всяких пояснень хворого відвезли в реанімацію.

“Мене не тільки не пустили туди, а просто вигнали о пів на шосту ранку зі словами “Пішла геть звідси… “. Принижених і ображених різного роду від медперсоналу було багато, всього не перерахуєш”, – згадувала Раїса.

Ставлення до хворого в реанімаційному відділенні було не краще, до того ж передані медикаменти (загалом сім’я хворого витратила на ліки близько 60 тисяч гривень) кудись губилися. Михайло в розмовах з дружиною говорив, що обстановка його лякає.

“Наступного ранку на питання про стан чоловіка лікуючий лікар відповіла грубо: “Ну як ви хочете: він такий товстий, ми таких не рятуємо. Він взагалі не слухається нас, маску знімає, в туалет сам йде, памперс вдягати не хоче”. На думку лікаря, у Михайла була не просто пневмонія, а COVID-19, але поки не прийшли результати тесту, взятого в момент надходження, вона не може змінити протокол лікування “, – розповідала Раїса.

Про смерть Михайла рідним повідомили вранці 22 жовтня. У цей день була річниця їхнього розпису в РАГСі.

“Однак і це ще не кінець пережитого нами жаху! Справа в тому, що потім чоловіка перевезли в морг і просто скинули на кахельну підлогу. Скинь-сі-ли, розбивши його обличчя, – яке ми незадовго до цього бачили чистим і не ушкодженим. це ж просто блюзнірство! Зять дізнався, що там, трапляється, щури об’їдають частини тіл, і негайно забрав тіло в приватну ритуальну службу “, – скаржилася дружина покійного.

Вона також згадує, що в лікарні далеко не весь медперсонал дотримувався масочного режиму, в “скафандрах” були тільки співробітники “швидкої” і реанімації, а чергова в санпропускник і санітарки в відділенні були в звичайних халатах і без щитків. Але найбільше, звичайно, її вразила відсутність ліків та кисневих апаратів.

В той страшний день молодий юнак, з друзями пішов на річку щоб один другому показати навички плавання які здобулися за літо. Іванко пірнув, та з води його вже непритомного діставали друзі. Зараз Іван вже 39 день перебуває у комі, рідні вірять в його зцілення і просять про молитву. Так, в Молитовній групі у фейсбуці опублікували допис з проханням про молитву, передає Це моя Україна: “Велике прохання молитися за 17- річного Іванка щоб вийшов з коми,11 днів знаходиться в дитячій обласній лікарні міста Івано-Франківська.Допоможемо йому спільними молитвами щоб з божою допомогою він одужав….Спаси його,Боже!!!”

Раніше, про страшний випадок з Іванком повідомляла голова БФ “Час добра та милосердя” Валерія Кушніренко: “17 річний Іван з Косівського району лежить в реанімації Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня. В той страшний день молодий юнак, з друзями пішов на річку щоб один другому показати навички плавання які здобулися за літо.. Іван пірнув, та з води його вже непритомного діставали друзі… Вже тиждень коми, а батьки дитини прості селяни, які вдома мають ще двох школярів, вже витратили усі заощадження на порятунок сина. Дуже потрібна допомага, бо в день на ліки (внутривенне харчування, ліки від судом) витрачається 1000- 1500 грн… Благаємо, домоможіть дитині. Ваня обов’язково вийде з коми! Допомогти фінансово можна за реквізитами Карта ключ Приват банк – 5169330521565124 – Кушніренко Валерія, Обов’язково в призначенні платежу вказувати “для Івана” Рахунок IBAN UA313366770000026005052549009 EGRPOU – 42732425 Найменування отримувача –Благодійна організація Час добра та милосердя”

У Національній поліції Україна просять допомогти колезі з Броварів. Сім’я слідчого бореться з важкою недугою за життя свого малюка.

Про це повідомляє “Це моя Україна” з посиланням на Національну поліцію України.

Дитині встановили діагноз – спінальна м‘язова атрофія 2 типу. Тато хлопчика Руслан Кудрявський працює слідчим Броварського відділу поліції.

Дитині встановили діагноз – спінальна м‘язова атрофія 2 типу. Тато хлопчика Руслан Кудрявський працює слідчим Броварського відділу поліції.

Дитину можна врятувати, однак сума для сім’ї непідємна, понад 2 мільйони доларів. Родина полісмена збирає кошти як тільки може, щоб врятувати хлопчика, проте поки цього недостатньо.

Ця сума справді надто велика, тому молоді батьки сподіваються на розуміння та допомогу небайдужих людей.
Реквізити для допомоги:

4149 4993 4285 8485 – тато Кудрявський Руслан Сергійович.

У житті відбувається багато неймовірних речей, набагато більше, ніж у самих популярних фантастичних фільмах. Там і тут день за днем ​​ми маємо можливість переконатися, що дива все-таки існують. Просто потрібно прислухатися до свого серця … І наступна історія — найкраще тому підтвердження!

Моя колега завагітніла другою дитиною. Але радощі й прикрощі материнства вона вже пізнала: одна дитина у неї вже виросла, кар’єра йшла в гору, та й вона вже не зовсім «дівчинка» була … В результаті, вона довго роздумувала і вирішила все-таки перервати цю вагітність. І записалася на прийом до лікаря після роботи.

В той день наш системний адміністратор міняв всім паролі для входу в комп’ютери в офісі. Зазвичай він міняв їх сам увечері, користуючись генератором випадкових паролів (звичайна програма випадковим чином підбирає комбінацію букв і цифр). Він вибирав більш-менш нескладні паролі і видавав їх співробітникам. В результаті вранці під клавіатурою кожен з нас знаходив аркуш паперу надрукованим новим паролем.

Так ось, в той день, коли моя колега мала йти на аборт, під клавіатурою вона виявила свій новий пароль до комп’ютера. На невеликому паперовому квадратику вона побачила комбінацію букв «PLZMOMNO», і єдино вірний варіант розшифровки відразу пронісся у неї в голові — «Please Mom No» («будь ласка, мамо, ні»).

Такий знак тільки сліпий не помітить! Вона негайно зателефонувала до лікаря і сказала, що не прийде. А її дитинці вже пішов 5-й рік …

А ви що думаєте щодо цієї історії? Могло таке статися в реальному житті, чи все-таки гарна казка?

Ганя не тямила себе від щастя! Це ж п’ять літ, як Леся поїхала з Василем до Іспанії, щоб заробити грошей на весілля і хату. Відтоді дитину не бачила – лиш по комп’ютеру. Нарешті вертаються додому!

– Миколо! Радість яка! Наша Леся їде! Весілля будемо гуляти!

***

Наступного дня на подвір’ї Мусів кололи кабана. Треба ж зустрічати дорогих гостей, а там, дивись, і на заручини згодиться м’ясце. Ганя хазяйнувала на кухні, а думками линула до дочки.

…Леся мала хлопця, але щось у них не заладилося. А от з Василем із сусіднього села познайомилася зовсім випадково. У місті ввечері бігла на автобус додому. Засвітилося зелене світло для пішоходів, і просто на світлофорі її мало не збила машина. Василь, який йшов позаду, встиг схопити дівчину за рукав і моментально притулив до себе. Якби не він, хто зна, що могло би статися з Лесюнею. Чи калікою на все життя лишилася б, чи, не доведи Господи, вже поховали б дитину. Повік Ганя буде дякувати майбутньому зятеві, що тоді врятував дочку…

При згадці про цей випадок у жінки щоразу кров приливала до обличчя, від хвилювання калатало серце. Але тепер усе добре. Он заробили грошей. На весілля батьки з них і євро не візьмуть – хай собі діти хату зводять.

Минула ще одна безсонна ніч. Відколи Ганя почула, що донька вертається, втратила і спокій, і сон. Ніби радість, а якась незрозуміла тривога гризла ці дні. Про це нікому не зізнавалася, навіть коханому чоловікові. Бо скаже, що геть здуріла від радості.

***

І ось настав той довгожданий день. На столі вже парували голубці, свіжими огірками пахли салати, стояв неймовірний смак свіжини. Молоді з Василевими батьками приїдуть на оглядини, мають взяти ще своїх кумів, бабу з дідом. Словом, цілий бусик гостей чекали. Та минула обідня пора, вже й корови подоїли, вигнали на пасовисько, а нікого не було. Ганя не знаходила собі місця, вибігала на дорогу, вдивлялася через поле на шосе. А серце розривалося від тривоги: Господи, хоч би біди не сталося!..

Нарешті біля воріт пригальмувала Василева «Ауді». Ганя вискочила на подвір’я, кинулася обіймати доньку, виціловувати.

– А де всі? – прошепотіла Лесі на вушко.

– Чогось не вийшло, – відповіла.

Всілися за стіл, лише Василь якийсь дивний стояв біля дверей. Витирав з лоба піт тремтячими руками, переминався з ноги на ногу.

– А чого ти в порозі, як сирота? – здивувалася Ганя.

– Сідай, чого стоїш? – не зрозуміла і наречена.

– Значить, так. Давайте не будемо відтягувати. П’ять років тому я забрав у вас дочку і тепер приймайте назад. Женитися ми не будемо.

У хаті запанувала мертва тиша, здавалося, чути, як муха дзижчить. Ганя нічого не розуміла і лиш переводила здивований погляд то на зятя, то на дочку. Її Леся ніби закам’яніла і не зводила з нареченого очей, повних сліз.

Чтайте також: “Я їсти хочу мамо. А мамка спить, я вчора її будив-будив вранці, вона не прокинулася, сьогодні вранці теж спить, а я їсти хочу” – розмазуючи брудними кулачками сльози, плакав син двірнички…
– Що ти сказав? Як не будемо женитися?..

– Так, колись я кликав тебе заміж. Але, проживши разом п’ять років в Іспанії, зрозумів, що нічого між нами не буде. З тобою неможливо жити.

Василь замовк, а мати Ганя нарешті себе опанувала. Як, її донька та не вдатна до заміжжя?! Що він верзе?! Та у неї завжди чисто і наготовлено, та вона добра, мила, скромна!

– А чого з нею важко? Чи не вміє зготувати, чи не прибирала? – тремтячим голосом запитала Ганя. – Який має ґанж?!

– Не знаю, чи вам вона казала, – зітхнув Василь. – Але це витримати неможливо. Ревнує до стовпа. Плаче, закочує істерики. А то взагалі додумалася – стала напиватися таблеток, ледве відкачував, йшла у світ, одного разу два дні її шукав, а вона у знайомих була. Я просив, молив, а у неї одна мова: щось собі зроблю. Казала вам, як ми познайомилися?

Сказав і глянув на Лесю. А та від цих слів аж перелякано зіщулилася.

– Під машину кидалася, бо хлопець її покинув! Не хочу собі такої біди. Так що вибачайте, я йду. Ось гроші, які ми заробили. Я поділив. Лесине не беру.

– Покинеш – повішуся, – нарешті озвалася дівчина.

Проте Василь вже не чув її слів. Лише грюкнув дверима на прощання.

***

Леся не хотіла жити. То не вставала з ліжка, то йшла у ліс, а за нею – підтюпцем мама. Ні на мить не лишала саму. Ніби вже їй ставало краще і дурні думки не лізли в голову. Але однієї неділі по трасі біля їхнього села заграли весільні музики – до церкви на святково вбраних конях у гуцульських строях їхав… Василь з нареченою. Люди казали, що то його колишня дівчина, ще зі школи. Після цієї картини Лесю повезли у психушку.

Вона довго відходила. Казала, що піде у монастир. Мама була згодна на це, аби лиш дитина одужала та не зробила собі ніякої біди. Та потім ліки, молитви у церкві поставили на ноги дочку.

***

Минуло два роки. Леся працювала в магазині. Одного дня зайшов приїжджий словак, чоловік вже в літах. Кинув оком на чорняву Лесю, став заходити, поки гостював у родичів в селі. Розлучений, дітей не мав. Своєю увагою, подарунками, квітами розтопив крижане Лесине серце. Тепер вони живуть у словацькому містечку, хазяйнують на фермі. І зять щотижня дзвонить до Гані й дякує за чудову дружину, яка йому на старість народила близнюків. А мати тішиться: хай той Томек і старий, і не надто вдатний з лиця, проте такого не треба ревнувати. То, може, та «біда» до Лесі більш не вчепиться. Про це Ганя щодня молиться.

Про це повідомляє у Facebook волонтер Людмила Бобровская

В нашу родину прийшло величезне горе.. В одну з наших підшефних родин прийшла справжня біда. На війні загинув тато, а сьогодні у вічність від раку пішла його дружина, сиротами залишилось двоє дітей.

ДУЖЕ прошу про допомогу! Натусь спочивай з миром і мякої хмаринки.

На жаль, сьогоднішній день приніс гірку звістку.

Від онкологічного захворювання померла дружина загиблого Героя з Білої Церкви – Наталя Острадчук.

Двоє діток – 10 та 17 років, – окрім того, що вчергове отримали важку психологічну травму, ще й залишилися круглими сиротами.

Прошу усіх небайдужих, будь ласка, підтримати діток!

Наразі вони залишаються з бабусею і потрібна буде не лише фінансова підтримка (адже лікування Наталії вимагало великих фінансових витрат). – Ідеться у дописі.

Про це 27 вересня повідомив голова Харківської обласної адміністрації Олексій Кучер після відвідування В’ячеслава Золочевського у шпиталі, передає Укрінформ.

Інформація, яку курсант надав, поки не розголошується.

«Слідчі ДБР вже ставили йому питання, певні обставини він згадує (перед падінням – ред.), вони викладені в протоколі допиту. Пізніше, я думаю, це стане відомим», – сказав Кучер.

Він також зазначив, що В’ячеслава врятував певний збіг обставин – його прикрили від вогню уламки фюзеляжу.

«Сьогодні, я можу сказати, він додатково повідомив, що вцілів, бо знаходився в певній «капсулі» з фюзеляжу, частиною літака прикрило, і тому вогонь не дістав його. Він прийшов до тями і зміг покинути літак, який палав», – переповідає Кучер слова курсанта.

Голова ОДА також додатково пояснив свої заяви, зроблені напередодні щодо пріоритетності посадки літаків (за його інформацією, вже маючи інформацію про проблеми з двигуном, відповідальні особи завели на посадку інший літак, справний, а Ан-26 з несправністю чекав на дозвіл хвилину і розбився менш ніж за 2 кілометри від аеродрому).

«Це не просто диспетчер. Це не просто рядова людина, яка приймає рішення. Є керівник польоту, є керівник університету. Заступники, які теж є відповідальними. Я не хочу, щоб ви сприймали це як зміщення на якусь рядову людину. Звісно, ні. Навіть якщо це вищий посадовий склад, вони повинні понести покарання. Але прізвища ми повинні почути»», – сказав Кучер.

Зі свого боку начальник Військово-медичного клінічного центру Північного регіону Едуард Хорошун зазначив, що курсанту Золочевському надається вся необхідна допомога.

«Добу він провів із позитивною динамікою, температури немає, показники в нормі. Зробили перев’язку, рани загоюються. Ведеться комплексна робота, з ним працюють травматолог, хірург, нейрохірург, терапевт, психіатр, психолог», – пояснив Хорошун.

Як повідомляв Укрінформ, увечері 25 вересня на Харківщині при заході на посадку в аеропорту міста Чугуєва розбився літак Ан-26 Повітряних сил Збройних сил України. На борту перебували 27 осіб: 7 членів екіпажу та 20 курсантів Харківського національного університету Повітряних сил.

На місці катастрофи загинули 25 осіб, один курсант помер у лікарні від опіків. Ще один – В’ячеслав Золочевський – перебуває на лікуванні.

Про це повідомив у коментарі журналістам голова Харківської ОДА Олексій Кучер, передає Укрінформ.

«Ми з Президентом відвідали військовий шпиталь, поспілкувалися з хлопцем, який єдиний вижив. Фізично він у задовільному стані… Сказав, що все відбувалося, як в комп’ютерній грі. Всього він не пам’ятає. Втратив свідомість на певний час, а коли отямився, то побачив, як горить його товариш, і він допомагав фактично гасити полум’я на цьому хлопцю, який перебував вчора в лікарні, і, на жаль, сьогодні помер», – сказав Кучер.

Зі слів хлопця, він не стрибав з літака при наближенні до землі, він вижив, знаходячись у машині, додав голова облдержадміністрації.

Раніше ЗМІ, зі слів очевидців, які першими були на місці катастрофи, повідомляли, що частина курсантів, намагаючись урятуватися, вистрибували з літака при наближенні до землі. Таке ж припущення – що син вистрибнув – висловила мати курсанта, який вижив, у спілкуванні з журналістами Суспільного. «Він живий, все-таки він зміг зістрибнути, він зміг вижити. В нього зовсім немає опіків», – сказала Ірина Золочевська.

Як повідомлялося, увечері 25 вересня на Харківщині при заході на посадку в аеропорту міста Чугуєва розбився літак Ан-26 Повітряних сил Збройних сил України. На борту перебували 27 осіб: 7 членів екіпажу та 20 курсантів Харківського національного університету Повітряних сил.

Після катастрофи двоє курсантів вижили. Однак вранці 26 вересня курсант, який отримав 90% опіків тіла і перебував у критичному стані, помер.

Літак розбився під час навчально-тренувального польоту. За фактом падіння військового літака Ан-26 розпочато кримінальне провадження щодо порушення правил польотів та підготовки до них, що спричинило катастрофу та тяжкі наслідки (ст. 416 КК України).

Від місяця народження жінки залежить дуже багато

Місяць народження кожної жінки має величезне значення і вплив на її подальшу долю. Астрологи кажуть, що коли ви народилися – взимку, влітку, навесні чи восени – формує вашу особистість, характер.

Про те, які риси притаманні жінкам по місяцю народження пише teawithlemon.

Жінки січня

Ви відрізняєтеся неймовірною наполегливістю, амбітністю і прагненням до порядку. Серйозно ставитеся до відносин і життя, маєте консервативні погляди. Іноді ви буваєте занадто критичні або навіть придираєтеся, але тільки тому, що дійсно хочете найкращого.

При цьому власні почуття ви віддаєте перевагу не виявляти. Якщо ви народилися в січні, то будете наближати до себе тільки обраних – тих, кого ви любите або тих, хто з вами на одному інтелектуальному рівні.

Жінки лютого

Ви дуже романтичні і не кожна людина може зрозуміти вашу загадкову душу. У вас дивна(в очах інших) уява і мислення. Не кожен може зрозуміти вашу загадкову душу, але вам і не потрібен “кожен”, тільки – особливий.

Порада для тих, хто хоче зблизитися з жінкою лютого: якщо ви хоча б один раз, хоча б зовсім на трохи, обдурите їх – ви більше ніколи не побачите їх знову.

Жінки березня

Ви маєте дуже сильну харизму. Дуже вірні і вмієте зберігати секрети інших, які вам з радістю довіряють. Ви дуже вірні і віддані, важко закохуєтеся, але вас легко засмутити одним невірним словом або хибним судженням.

З іншого боку, чоловіків ви вибираєте один раз і назавжди. Тому що березневі дами – однолюби. Астрологи радять знайти березневого чоловіка – ваша пара буде ідеальною.

Жінки квітня

Якщо ви народилися в квітні, ви природжений дипломат. Ви комунікабельні, легко знаходите спільну мову з коханою людиною. Єдиний ваш недолік – ви звикли час від часу себе жаліти.

Ще квітневі жінки дуже ревниві, і будь-яка сварка стає справжнім кінцем світу. Але ви краще за інших знаєте, що таке насолода, і можете зробити чоловіка дуже щасливим. Той, хто отримав жінку, народжену в квітні, зірвав джекпот.

Жінки травня

Ви наполегливі і віддані своїм переконанням. У вас є свій внутрішній моральний компас, і ви ніколи не порушуєте його вказівки. Ви дуже небезпечні для чоловіків, які вас полюбили, адже якщо це не взаємно – може бути трагедія.

Астрологи говорять чоловікам, що роман з жінкою травня ви вже точно запам’ятаєте на все життя. Крім того, травневі жінки дуже привабливі зовні, що зазвичай гармонійно поєднується з їх складним характером.

Жінки червня

Ви дуже цікава жінка, комунікабельна, творча і пристрасна. Головний ваш недолік – ви завжди говорите те, що думаєте, зовсім не підбираючи слів. Вам чомусь здається, що завжди краще сказати правду в обличчя, а не говорити про неї за спиною. Так-то воно так, тільки ви не завжди віддаєте собі звіт в тому, як сильно слова можуть зачепити почуття інших людей.

Чоловіки, в руках жінки червня, часто стають іграшками. Пам’ятайте про це, коли при знайомстві питаєте про день народження дами.

Жінки липня

Ви відрізняєтеся своєю щирістю та відвертістю з близькими. А для всіх інших ви – загадкові, красиві і дуже розумні, хоча і недоступні. У повсякденному житті ви, як можете, уникаєте конфліктів і до останнього моменту намагаєтеся залишитися ввічливими.

Липневі жінки прекрасні, але пам’ятайте: якщо ви хоча б один раз їх обдурите, з будь-якого приводу, ви втратите їх назавжди!

Жінки серпня

Ви – унікальне поєднання егоцентризму і величезного серця. Чоловікам насправді краще не зв’язуватися з вами, тому що у відносинах ви завжди переможете. Рідкісний діамант чоловічої статі може прожити життя з жінкою серпня і при цьому не помітити, що провів його “під каблуком”.

Жінки, народжені в серпні, мають виняткове почуття гумору, але вкрай не люблять, коли жартують над ними. А в їх присутності чоловіки завжди втрачають голову.

Жінки вересня

Якщо ви народилися у вересні, це означає, що ваші головні якості – доброта, дисциплінованість і зовнішня природна краса. Що стосується відносин з чоловіками, то головне для вас – вірність. Варто вас зрадити один раз, ви вже ніколи не забудете.

У житті ви дуже обережні, закриті і, на жаль, трохи мстиві. Ви хочете, щоб відносини з вами були “на все життя”. Чоловіки, які шукають жінку на одну ніч, можуть відразу проходити повз! З іншого боку, ви досить критичні у своїх судженнях і оцінках, а тому мають дуже високі очікування відносно своїх партнерів.

Жінки жовтня

Ви відрізняєтеся сильним і непохитним характером. Ви дуже емоційні, але ніколи не станете плакати на очах у інших людей. А ще ви дуже розумні, тому ніколи не розкриваєте свою душу перед кожним.

Ви знаєте, що люди схильні зловживати владою, яку вони отримують над іншими. Вас дуже часто ненавидять інші жінки, тому що заздрять. Жовтневі дами завжди отримують найкращих чоловіків і проживають гідне життя.

Жінки листопада

Ви завжди будете попереду інших, ви активні, послідовні, легко бачите брехню. Тому грати на ваших почуттях категорично не можна! Адже кінець таких брудних ігрищ завжди буде гіршим. З іншого боку, ви – справжній вогонь! З вами ніколи не буває нудно.

Головне для супутників листопадових жінок: ніколи не питайте їхню думку з будь-якого приводу, якщо не готові почути правду.

Жінки грудня

Якщо ви народилися в грудні, у вас дуже нетерплячий характер, а також неймовірна винахідливість. А від природи ви володієте здатністю бути щасливою, навіть якщо все погано – ви вийдете із ситуації переможницею.

А ще ви краще за всіх знаєте, як підняти настрій своєму чоловікові. Ваш секрет – відкрите серце. Життя жінку грудня не лякає і не може поранити, а в результаті вона отримує все, що захоче.

Раніше ми писали, кого чекають грандіозні зміни в любові в жовтні. Таролог розповіла про романтичні перспективи для кожного знака Зодіаку.

А ось астрологи розповіли в жіночому гороскоп на тиждень, до чого готуватися представницям прекрасної статі.

Та що там я, мій сусід, якому вже 92 роки, вперше бачить свою країну такою. У добу коронавірусу італійці перестали поділяти Італію, як раніше, на Північ та Південь. Їх об’єднала одна мета – боротьба з невідомим звіром, якого кожного дня досліджують медики.

Ми в Італії зараз проживаємо “фазу свідомого підходу”, розуміння карантину в повному обсязі, масштабів пандемії та наслідків.

Після погіршення ситуації та тисяч смертей Італія перестала робити флешмоби та співати на балконах пританцьовуючи.

Вивезення тіл померлих колонами військових машин, крематорії, кладовища, лікарні… Люди почали свідомо переоцінювати ситуацію довкола і перестали жити на карантині як на “канікулах”.

“Ховати знайомих гірше”. Як живе Європа на карантині
Як це у Швеції: “ліберальний (не) карантин” – чому він працює
Як це в Британії: карантин, або Яйця – новий туалетний папір
Італійці тепер роблять закупи продуктів харчування на 7-10 днів, щоб не виходити зайвий раз у магазини та супермаркети, де є тісна взаємодія з натовпом. Адже ми можемо перемогти цей вірус тільки тоді, коли почнемо поважати один одного і брати на себе відповідальність за своє життя та здоров’я. Разом ми – сила.

Кожного дня я бачу небайдужих людей. Людей, які роблять, здавалося б, маленькі, на перший погляд, справи. Проте вони вкрай важливі.

Мій знайомий закрив свій ресторан, але потім він побачив голодних і виснажених далекобійників, які працюють у режимі нон-стоп, щоб забезпечити нас важливими продуктами. Він почав готувати їжу для них і роздавав їм з віконця свого ресторану. Вони їли, закрившись у кабінах вантажівок, у їхніх очах була безмежна вдячність.

“Я не хочу це рекламувати, я не супергерой. Я просто роблю свою справу, для мене важливо бути корисним зараз”, – каже він.
Багато людей зараз залишилися без роботи і не мають змогу купити продукти.

Тому у нас у Монці – містечку за 15 км від Мілана – організували захід “Допоможи ближньому”. Ми збираємо герметично упаковані продукти харчування і надсилаємо на адреси тих людей, які потребують цього.

Ділимося також кавою, бо не можемо пригостити сусіда чашкою кави – так хоч передаємо пакунки. Прив’язуємо за ниточку, а вони тягнуть, і так через балкон кожного ранку.

Ще ми запровадили акцію “Залишися вдома і врятуй медика”. Ця ідея виникла у зв’язку з недавніми подіями, що сталися з медпрацівниками.

Цього місяця психологічного тиску не витримала 34-річна медсестра, яка працювала в лікарні регіону Ломбардія.

Вона вчинила самогубство у туалеті лікарні.

На жаль, це не поодинокий випадок – інша медсестра, також в Ломбардії, вчинила днями суїцид. Кількість померлих від коронавірусу медиків в Італії наразі перевищила півсотні.

За розповідями мого сусіда-лікаря, лікарі отримують велике психологічне навантаження, тому їм надають психологічну допомогу.

Лікар зараз іноді немов янгол-охоронець у білому халаті, чує останні найзаповітніші мрії, побажання рідним.

Останнім часом медикам почали надавати більше захисного одягу, масок та рукавичок, які, за словами мого сусіда, вони міняють багато разів на день.

Медики є чи не найбільшою групою ризику, що може підхопити та передавати вірус. Важливо не тільки правильно захистити себе та одягати захисні речі, але й правильно їх вміти знімати.

Без відспівування і в лікарняній робі. Італія ледь встигає ховати жертв коронавірусу

“Ніхто не знає, що буде завтра”. Що кажуть про карантин українці в Італії

Футбольний матч міг стати “біологічною бомбою” коронавірусу в Європі

Тому медикам проводять інструктаж – як правильно зняти маску, рукавички, захисний комбінезон. Через рукавички може поширюватися вірус, тому лікар, оглянувши хворого, знімає їх, одягає інші і тільки тоді торкається ручки та паперу, аби записати дані.

За словами мого сусіда, який працює у лікарні Ломбардії, діти також часто можуть заразитися.

Вони маленькі, а вірус можна підхопити з поверхні землі. Вони всього торкаються руками, так пізнають світ.

Тому, надто важливо, щоб батьки могли більше захистити своїх дітей від контактів на вулиці, каже цей лікар. Деякі італійці припускають, що оскільки багато батьків залишали своїх дітей з бабусями та дідусями, саме від онуків деякі з них могли підхопити коронавірус.

Стійкість до зарази залежить від імунітету. Мій сусід, працюючи в лікарні, підхопив коронавірус. Лікувався і перебував в ізоляції.

“Перші симптоми, які я відчув, це загальний біль у тілі, не досить висока температура (37,8), яка зникла після першого дня, а потім повернулася разом з загальною втомою і нежитем. Тоді зробив тест. Зразу зрозумів, що це – він, той звір, що атакує мене. Я одразу почав лікування”, – розповідає він.

Зараз він почувається краще і хоче повернутися до колег.

“Не терпиться повернутися до роботи! Я знаю, що коли не вистачає у лавах одного із медиків – це досить критично для цілої лікарні загалом. Мій обов’язок – рятувати людей, тому я свідомо хочу повернутися у це пекло”, – каже цей лікар з інтенсивної терапії.

В Італії почали викликати на роботу до лікарень медиків, які перебували вже на пенсії, та студентів, які незабаром мають закінчити медичні вузи.

Також, щоб допомогти італійським медикам прибувають колеги з інших країн. Вчора, наприклад, прибули до Італії 30 медиків з Албанії.

В Україні часто запитують, чому Італія стала епіцентром пандемії у Європі. Можливих відповідей кілька. Регіон Ломбардія є економічним центром Італії, центром промисловості, моди та футболу. Сюди приїжджали щодня безліч підприємців та туристів.

В Бергамо, де кілька сотень людей померли від коронавірусу, є великий міжнародний аеропорт, а також багато промислових підприємств, є безперервний соціальний контакт з усім світом.

Припускають, що розповсюдженню сприяли кілька чинників: матч 19 лютого між “Аталантою” з Бергамо та іспанською “Валенсією”, який відвідали десятки тисяч фанатів, показ моди, який проходив у Мілані.

І звичайно, є ще традиції італійців: привітання з обіймами та поцілунками, торкання співрозмовника, жестикуляція, звичка торкатися свого обличчя та волосся безліч разів на день, звичка не знімати взуття при вході в приміщення.

Це все – припущення, але сподіваюся, ми дізнаємося згодом більше.

На жаль, я часто чую такі фрази від деяких людей: “Помирають тільки літні люди, тому нема чого боятися!”.

А вони що не люди? Якщо людина стара, то життя не має більше сенсу чи не має цінності більше? Мені прикро це чути! Прикро, бо всі ми станемо з вами колись старенькими дідусями та бабусями.

Ми ще захочемо жити довго, щоб бачити, як ростуть наші внуки та правнуки.

Треба більше цінувати своє життя і намагатися бути людяними. Не проживати, а дійсно жити.

Коли вмирають літні люди – вмирає наша історія, наша мудрість. Вмирають чиїсь батьки, дідусі та бабусі. Цінуймо їх сьогодні, щоб потім заслужити повагу від людей та родичів до нас особисто.

Будьмо свідомими і я впевнена, що ми можемо перемогти в цій боротьбі. Боротьбі, що має нас об’єднати і навчити любити ближнього, як самого себе!

Станом на 30 березня в Італії виявили понад 101 тисячу випадків захворювання на коронавірус. 14 600 хворих одужали, 11 591 людина померла. 31 березня в країні оголошено Днем скорботи за померлими від коронавірусу.

Федір Рубанський був молодшим сержантом 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Він помер два роки тому в Центральному військовому клінічному госпіталі після надважкого поранення, отриманого 24 червня на Світлодарській дузі. Про це повідомив благодійний фонд допомоги армії “Повернись живим”.

У 2018 році практично два місяці велася відчайдушна боротьба лікарів за життя 23-річного армійця. Вони вірили в те, що він зуміє вижити. А в цей момент поруч з сім’єю весь час перебували його побратими і волонтери. Однак 12 Вересня 2018 року смерть виявилася сильнішою за кожного українця.

Федір, незадовго до смерті, заявляв в інтерв’ю з передовою про те, що хоче сина або дочку. Можливо, навіть відразу обох, адже йому є чому їх навчити. “Війна навчила дивитися на світ іншими очима, цінувати те, що маєш. Тільки це важливо: тут і зараз”, – розповів він тоді.

Тому, єдине що ми можемо зробити, це прислухатися до побажання українського захисника, який віддав своє життя батьківщині, і цінувати те, що маємо, а також зробити так, щоб пам’ять про кожного полеглого воїна була вічною!

Терпляча, допитлива крихітка обожнювала читати, поратися по дому, грати з друзями і собакою, що належить її тітки. Однак за кілька днів все змінилося.

Лікарі виявили у нещасної Олени рак мозку. Сказати, що всі родичі дівчинки були розчавлені горем, – нічого не сказати. Прогнози медиків звучали вкрай невтішно.

За їх словами, дитині залишалося жити менше року. Зібравшись з духом, Кіт і Брук, батьки дівчинки, вирішили зробити останні місяці життя своєї дочки максимально щасливими.

Батько з матір’ю бадьорилися і намагалися триматися і бути сильними. Однак Олена швидко зрозуміла всю тяжкість свого становища і хвороби.

Тоді 6-річна крихітка, яка лише недавно навчилася писати, почала писати для батьків, сестри і навіть собаки записки. Клаптики паперу, на яких дівчинка зізнавалася в коханні рідним і підбадьорювала їх, вона потихеньку ховала по всьому будинку.

В останні пару місяців життя, стан Олени сильно погіршився. Променева терапія не приносила ніякого полегшення. Згодом дівчинка втратила мову, а трохи пізніше бідолаху скував частковий параліч.
Однак навіть тоді дівчинка вперто продовжувала писати записки. Найцікавіше, що при всьому цьому вона примудрилася зберегти своє заняття в таємниці від батьків!

Перше з послань Олени батько з матір’ю знайшли через пару днів після її смерті. Наступні кілька років вони виявляли записки померлої дочки в найнесподіваніших місцях.

Навіть сьогодні, коли їх дитина вже давно відійшла в інший світ, Кіт з Брук все ще зберігають кілька закритих послань від неї. Подружжя планує трохи пізніше передати їх молодшій сестрі Олени.

Коли більша частина записок які померла дочказалишила були знайдені, подружжя Дессеріч опублікували їх у формі книги. Всі доходи від публікації невтішні батьки передають в благодійний фонд, що займається пошуком ліки від раку.

Так маленька Лена навіть після смерті вносить свою важливу лепту в боротьбу з моторошною хворобою. А її листи і сьогодні відроджують надію в серцях людей по всьому світу!

Гордій на заробітки поїхав і більше не пoвеpнувся. Ліда уже й не знала: дружина вона, чи вдoвa. А потім доля звела їх в Ітaлії, де він жив уже з кyмою

Ліда і Наталка були найкращими подругами і далекими родичками. У Ліди були багатшими батьки. А бідніша Наталка мала гарну вроду. Проте хлопці вuлuся біля Ліди. Не оминув дівчину увагою і перший містечковий красень Гордій. Гордія ще у школі нарекли Гордим. Бо таким він і був.

Наталці також подобався хлопець. І коли він вибрав її подругу, чи не вперше позаздрила Ліді. Й почала відpaджувати, аби та не захоплювалась Гордієм, бо він зазнайкуватий і скупуватий. З вигодою все робить. Ліда віджартовувалась, мовляв, плітки це. У їхньому містечку, мабуть, немає жодної людини, про яку б не вигадали якусь дyрницю.

Ліда з Гордієм готувалися до весілля. А Наталка не знаходила собі місця. Закохалася в Гордія – і край.

Коли в молодого подружжя наpoдилася донька, навіть не роздумували, кого взяти за хрещену. Наталка з радістю погодилася. Якщо не стала для Гордія кoхaною, то, хоча, буде кумою.

Наталка мало не щодня забігала до маленької похресниці. Оленку справді любила. Іншою причиною був Гордій. Ліда після пoлoгів трохи розповніла і це тішило подругу. Може, хоча тепер Гордій зверне увагу на свою симпатичну куму.

З Ігорем Наталка почала зустрічатися, як сама казала, з нудьги. А коли хлопець запропонував їй заміжжя, дала згоду. Ні статків, ні такої вроди, як Гордій, наречений не мав. Був тихий і добрий. Та й тридцятка вже на носі.

Перед забавою Наталка подалася в обласний центр – купити щось собі і похресниці. Скоро в Оленки маленький ювілейчик – п’ять років. Коли роздивлялася дитячі одяганки, поруч зупинилася незнайома жінка. Прoнuзала Наталку кoлючим поглядом і тихо мовила:

– Збираєшся заміж за одного, а в голові – інший.

Наталка мало не випустила з рук біленьку сукеночку.

– Ви хто?

– Спoкycиш, ой, спокycиш чужого чоловіка. Осиpoтиш дитину.

– Вам лiкyватися треба! – кинула незнайомці й пішла до іншого прилавка.

Після весілля Наталка почала нарікати: чоловік мало заробляє. Свекор приходить наniдпитку і всіх «пиляє». Свекруха писка закрити йому не може. Ліда розраджувала подругу і допомагала, чим могла. Наталка не могла надякуватися. А як виходила з Лідиної хати, ледве стримувала зліcть.

Коли Гордій змінив старішу автівку майже на нову, Наталка над новиною плaкала. Від обpази. З Ігорем їй хіба що ровер «світить».

З містечка жінки почали їхати на заробітки. А в газетах з’являлися розповіді про життя заробітчанок в Італії, Греції, Іспанії. Радісного у сповідях було мало. Наталка вчитувалася в чужі долі. Хотілося й собі поїхати. Але ці історії. Бoялася потрапити в халепу.

Зважилася на поїздку, коли Ігор втрaтив роботу. Невеличке підприємство закрилося. Чоловік почав перебиватися випадковими заробітками. Ігор не хотів відпускати дружину на чужину.

– Пора й про дитину подумати, – використав останній аргумент.

– От, коли зароблю достатньо грошей, тоді й подумаємо.

Наталка подалася в Італію. Влаштувалася доглядальницею. Коли телефонувала додому, переважно, розповідала про нову країну, звичаї. Про свої ж справи казала коротко: все гаразд. Як було насправді – ніхто не знав.

Для Лідиної родини також настали сутужніші часи. Жінка заробляла в бібліотеці небагато. Гордій, після того, як перевели на півoкладу, залишив роботу. Почав торгувати на ринку речами, які возила теща. Але бізнесмен з Гордія був ніякий. Тесть з тещею злостилися на зятя. Хотів повернутися назад на роботу, проте вакансії вже не було.

Чтайте також: Зараз потрібно вижити, щоб завтра жити: Кравчук про карантин в Україні
Пішов таксувати. Протримався недовго – на слизькій дорозі машину занесло в загорожу. Треба було ремонтувати чужого плота і свою автівку. Нехотя, знову повернувся на ринок, де теща з тестем уже відкрили кілька точок.

Наталка довго не була вдома. Приїхала після того, як отримала офіційні документи. Ігор просив не повертатися за кордон. Гроші, які передавала додому, майже не тратив. Тож дещо назбиралося. І знову заговорив про дитину. А Наталка хвалила сеньйору, мовляв, шкода залишати добру роботу. Рік-другий попрацює, а далі буде видно.

Ліда раділа, що нарешті зустрілася з подругою. Наталка ж раз по раз кидала спoкycливі погляди у бік Гордія. Та й він з цікавістю розглядав куму. Вродлива. Засмагла. Модно одягнена. З новими нотками в поведінці і в голосі.

– А, знаєш, Гордію, їхав би ти також за кордон, – сказала, начебто, між іншим. – Оленка підростає. Вчити треба буде. На нову машину заробиш. Наші чоловіки там на будовах працюють. Ти цю справу знаєш. На інженера-будівельника вчився.

– Працювати нелегально – небeзпечно, – втрутилася в розмову Ліда.

– Ой, стільки наших так працює! Просто, треба мати голову на плечах.

– Гордій там нікого не знає.

– Мене знає, – виклично засміялася.

Наталка так солодко «співала» про заробітки в чужій країні, що Гордій уже був готовий залишити ненависний базар і податися в світи. І хоча Ліда була катeгорично проти, переконував: треба їхати.

Обіцяні гроші приходили від Гордія недовго. У телефонних розмовах скаржився, що довелося змінити роботу. Знаходилися й інші причини. Врешті, не стало ні дзвінків, ні грошей. Довго не давалася чути й Наталка. Аж через два роки приїхала, аби розлучитися з Ігорем. Ліда запитувала про Гордія. Де він? Чому мовчить? Чи здоровий і живий? Донька хвилюється.

– Хіба я йому нянька? – відповіла подруга. – На початках допомогла. А потім подався у вільне плавання. Давненько не бачила.

Наталка лукавила. А Ліда не здогадувалася.

Олена закінчила школу. Вступила навчатися на архітектора. Гордій, наче у воду канув. Ліда уже й не знала: дружина вона, чи вдoва. Благо, бізнес у батьків йшов добре, жити було за що.

Не навідувалася більше у містечко й Наталка. На двадцятиріччя Лідині батьки подарували Олені туристичну мандрівку до Європи. Дівчина захоплювалася європейською архітектурою минулих століть, то ж матиме нагоду помилуватися світовими шедеврами.

В одному з італійських міст гід пожартувала:

– Якщо хтось уже встиг засумувати за смаком українського борщу, то через дорогу, біля сувенірної крамнички, розташований ресторанчик сеньйори, тобто, пані Наталі. Тип паче, що зараз матимете вільний час. Збираємось на цьому місці.

Олена купила кілька сувенірів. Йдучи мимо ресторанчика пані Наталі, глянула у велику вітрину. Їй здалося, чи? Відчинила двері. Увійшла. Біля барної стійки Наталка, її хресна, розмовляла з якимось чоловіком. Він повернувся. Його погляд зустрівся з Олениними очима.

– Тато? – здивовано видихнула дівчина. – Мама думала, ми всі думали, що з тобою трaпилося нeщастя.

Гордій дивився на доньку, не знаючи, що сказати.

– Живий, як бачиш, – відповіла замість нього Наталка. – А це – наша харчевня. Тобто, орендуємо. А неважно. Працюємо разом. І живемо разом.

– Як живете? – не зрозуміла Олена.

– Так, як всі дорослі люди.

– А що мамі сказати?

– Скажи, що він пoмep, – кинула Наталка.

Гордій, сумно глянувши, пішов геть, ні про що не запитавши доньку…

Трійнята Аронови з Новосибірська народилися з різницею в хвилину: спочатку Петя, потім – Андрій, а за ним – Паша. Спочатку нічого не віщувало біди, але коли малюкам було 10 місяців їм поставили діагноз – ДЦП. Саме тоді батьки твердо вирішили, що зроблять все можливе, щоб зробити їх щасливими незважаючи ні на що, передає РИА Новости.

Зараз трійнята вже підлітки, у кожного з них свої захоплення і плани. Андрій цікавиться технікою, а ще веде свій канал на Youtube, де викладає огляди комп’ютерних ігор. Паша не розлучається з книгами. Він любить іноземні мови і мріє стати перекладачем.

Петі доводиться, мабуть, найважче, він є найскладнішою дитиною, фізично і інтелектуально. У нього спастика, тобто м’язова напруженість така сильна, що він самостійно руками нічого не може робити. Мама хлопчиків, Катерина Аронова згадує невтішні прогнози лікарів з приводу Петі.

“Коли робили, роки півтора було Петі, МРТ мозку, переводячи з медичного на звичайну російську мову, нам сказали, що ця дитина не зможе ні говорити, ні розуміти звернену до нього мову, просто тому, що об’єктивно такий стан білої і сірої речовин мозку”, – говорить вона.

Але тоді батьки не змирилися і не опустили руки, і зараз, Петя, мабуть, самий товариський з трійнят. Він не просто обожнює розмовляти з оточуючими, а й частенько робить всім компліменти, в першу чергу – мамі.

“У нього така потреба бути відкритим світу, насичуватися інформацією зі світу, спілкуватися з людьми. Він сам з усіма знайомиться. Він мріє, коли ми їдемо в ліфті, що б хто-небудь зайшов, тому що він відразу ж вступає в спілкування, в контакт”, – розповідає Катерина про сина.

Кілька років тому Катерина втратила чоловіка: батько хлопців захворів і помер. Але і це не зломило жінку. Вона продовжила боротися за здоров’я дітей самостійно. Допомагають їй в цьому друзі і гувернери. Катерина Аронова зізнається, що ніколи навіть подумати не могла про те, щоб відмовитися від своїх дітей.

“Це кров від крові, плоть від плоті, це те, що ти вже любиш з самого народження. Мені здається, в цьому немає ніякого геройства, просто людський, материнський, батьківський інстинкт”, – каже мама трійнят.

Сьогодні до мене прийшла донька і почала скаржитися, що чоловік, замість того, щоб купити додому шафу, купив мамі путівку на море. Дуже їй, бачте, треба було. А він відмовити рідній матері не може – не звик.

Я цього ніяк зрозуміти не можу, бо вважаю, що батьки мають допомагати на початках дітям, а не навпаки. Все, що можу, я віддаю доньці і зятю, яких дуже люблю.

Я така теща, яка у всьому підтримує зятя. Ось жінки біля нашого під’їзду тільки б обговорювали, які ледарі дісталися їхнім дочкам. А я так розумію: молода сім’я відразу ідеальною не стає.

У мене нормальний зять, хороший хлопець, поважний. Від допомоги або поради моєї не відмовляється, корони на голові не носить. Так ми з ним відразу домовилися: якщо що – спокійно обговорюємо проблеми, не тримаємо в собі, але і не ображаємося, якщо почуємо неприємне.

У моєї дочки характер не найкращий, з зятем мені легше домовитися. Живемо всі в одному місті. Ми з чоловіком в розлученні вже 15 років, так що до сім’ї я його не відношу. У всіх своє житло, діти живуть окремо. Проблема у нас саме в свасі. Причому, непорядок бачу я одна.

Вона жінка вільна, молодша за мене, але не працювала за своє життя жодного дня! Так це правда. Скільки чоловіків у неї – сама не пам’ятає, головний критерій у неї був – щоб забезпечував. З кимось розписувалася, з іншими так жила. Містечко у нас невелике, все на виду. А зараз, коли вік підійшов до пенсії – залишилася одна.

А пенсії-то не передбачається, хоча якісь гроші отримує. Як живе? Син годує. А він не бізнесмен, простий роботяга, все своєю працею хлопцеві дістається. І навіть слова матері не сказав: треба, так треба! Майже половину заробітку їй віддає.

Я стараюся, як можу, допомагати молодій сім’ї. Гаразд – вони поки без дітей. Але молоді ж, одягнутися по-модному хочеться, машину пора оновити. Та хіба мало у сім’ї витрат! Квартиру ось ремонтують, від бабусі йому дісталася. Вона його і виховувала, поки мати життя вигідніше та солодше собі влаштовувала.

Дочка мовчить, не картає чоловіка, не хоче, щоб він знову змін нічних набрав або таксував ночами.

Я вважаю, що сваха просто безсовісна! Пішла сама до неї. Думала, по-жіночому поговоримо, може, совість її розбуджу! Має сили працювати, чому ж не спробувати? Хоч на свої потреби копієчку б мала. Та й синові легше буде. Куди там! Вона такий концерт закотила!

А я всього лише запропонувала їй роботу: давно собі пригледіла для підробітку. Сиди вахтером в маленькій організації, записуй в журнал, хто ключ взяв і прихід-відхід співробітників. Сваха зверхньо сказала: щоб я так за такі гроші горбатилася? А то, що зять цю суму їй щомісяця від сімейного бюджету відриває – її не бентежить.

Виставила мене, але я не здамся! Ось обміркую все і знову піду. Я, звичайно, допомагала, і буду допомагати матеріально, але з свахою і її запитами треба щось робити. Переконати не вдасться, а може, підкажете, як її вигнати на роботу? Як переконати зятя їй не допомагати?

Зазвичай у суспільстві існує думка, що зраджують лише чоловіки, та зазвичай у розпаді сім’ї звинувачують перш за все чоловіка. Проте, так не скажеш про сім’ю героїні цієї історії.

Молода українка Руслана під час навчання у медичному училищі проходила практику в приміському селі. Там вона закохалася у працьовитого та гарного хлопця, після чого вони одружилися та народили двійко дітей. Коли жінці набридла робота фельдшерки і вона забажала поповнити ряди заробітчанок, її чоловік Арсен не став забороняти, але несміливо обмовився що, може, не варто їхати, та відповідь почув категорично:

– А що, ти поїдеш? Там з тебе толку буде мало. А я економитиму на всьому, зароблю грошей, квартиру в місті купимо. Досить місити сільське болото.

Зазвичай у суспільстві існує думка, що зраджують лише чоловіки, та зазвичай у розпаді сім’ї звинувачують перш за все чоловіка. Проте, так не скажеш про сім’ю героїні цієї історії.

Молода українка Руслана під час навчання у медичному училищі проходила практику в приміському селі. Там вона закохалася у працьовитого та гарного хлопця, після чого вони одружилися та народили двійко дітей. Коли жінці набридла робота фельдшерки і вона забажала поповнити ряди заробітчанок, її чоловік Арсен не став забороняти, але несміливо обмовився що, може, не варто їхати, та відповідь почув категорично:

– А що, ти поїдеш? Там з тебе толку буде мало. А я економитиму на всьому, зароблю грошей, квартиру в місті купимо. Досить місити сільське болото.

Молода медсестра кожен день бореться за чуже здоров’я, рятує життя і дарує надію. Звичайно, вона вибрала цю професію не для того, щоб люди вважали її героїнею. Але слова, які недбало кинула їй в обличчя знайома, змусили її публічно заступитися за себе і своїх колег: Джерело

«Всього лише медсестра».

Я щойно повернулася додому з роботи, на мені все ще моя форма. По дорозі я зайшла в магазин за молоком і зустріла знайому. Вона раніше ніколи не бачила мене в формі і сказала, що й гадки не мала, що я «всього лише медсестра». Вау! За 18 років роботи я багато разів чула цю фразу, але сьогодні вона мене зачепила. Невже я просто медсестра?

Я допомагала немовлятам з’явитися на світ, багатьом з яких довелося допомагати зробити перший подих, і я всього лише медсестра.

Я тримала за руку літніх людей, допомагаючи їм не втратити себе на порозі cмеpті, і я всього лише медсестра.

Я втішала cтрaждaючих батьків, які втратили дитину, і я всього лише медсестра.

Я надавала пацієнтам першу допомогу і повертала до життя, і я всього лише медсестра.

Я очі, вуха і руки лікарів, які можуть вилікувати ваші хвороби, і я всього лише медсестра.

Я прослуховувала легені новонаpoджених, щоб зрозуміти, яка ділянка не отримує достатньо кисню, і я всього лише медсестра.

Я можу навчати пацієнтів, санітарів і молодших медсестер, і я всього лише медсестра.

Я захищаю пацієнтів в суперечках із страховими компаніями, які не завжди вважають їх здоров’я своїм пріоритетом, і я всього лише медсестра.

Я пропускаю Різдво, дні наpoдження моїх дітей і їх виступи в шкільних виступах, щоб піклуватися про ваших рідних, і я всього лише медсестра.

Я можу взяти кpoв, накласти шви і зашити рaну, і я всього лише медсестра.

Я можу врятувати людину при iнфaркті, будь то немовля, дитина або дорослий, і я всього лише медсестра.

Виходячи з ваги, я можу назвати дозування aдрeналіну або аміoдарoну, яка поверне вашу дитину до життя, і я всього лише медсестра.

Мої знання і досвід рятують людям життя.

Так що, якщо я всього лише медсестра, я шалено пишаюся цим! »

Краще просто не скажеш! Низький уклін тим, що віддає власне життя боротьбі за наше здоров’я!

Юля більше тижня спостерігала за своїм товаришем. Дівчинка відмітила, що він дивно поводиться, сам собі на умі, на запитання не відповідає, але ж він її найкращий товариш! В інтернаті не прийнято лізти один одному в душу, але ж як усе залишити, якщо дівчинка знає, що Саша щось задумав. І вчора вона побачила, що він про щось домовляється з незнайомцями у дворі. Дівчинка запідозрила втечу.
Для інтернатів це звична річ, коли хтось тікає, та незабаром, поліція приводить його назад. Вона знала, що така поведінка не притаманна її другові, а ще вона побачила, як той віддає свій новенький телефон, який він ледь випросив у тітки на день народження, тим же хлопцям. На душі у дівчинки було неспокійно.

Саша давно говорив їй, що втекти з інтернату можна тільки в батьківський день, коли приїздять родичі та керівництву байдуже на дітей. Саме сьогодні Саша і зробить задумане! Хлопчик не хоче втягувати в це свою найкращу подругу, адже це небезпечно, тож вирішив нічого їй не розповідати.

Після сніданку почнуть приїжджати родичі, ніхто не помітить його відсутність. Напевно, навіть до вечора.

На вузьку дорогу хлопець попав черз диру в паркані та щосили побіг до автобусної зупинки. Він хотів перевірити, яка зараз година та замість його улюбленого телефону його рука натрапила на згорток у якому лежав подарунок для мами. Думка, що він скоро з нею зустріненться зігрівала йому серце.

– Куди це ти  А як же я? Невже не міг хоча б попрощатися?

Саша завмер на місці і здивовано глянув на захекану подругу, вона тремтіла та ледь не плакала.

– Усе не так як ти думаєш, – відповів хлопець збентежено.
– А що мені думати? Я бачила, як ти віддав телефон! І як обговорбвав щось з хлопцями! Ти хочеш мене залишити тут саму? – вигукнула Юля.

– Я не продав, а виміняв! Сьогодні у моєї мами день народження  Сорок років Глянь!   Максим витяг з кишені невелику коробку, в якій лежали масивні срібні сережки.

– Яка краса! Я думала ти просто вирішив втекти та залишити мене там саму!  Можна мені з тобою    вигукнула Юля, переводячи погляд з пакунка на Сашка.

Діти їхали довго  хлопець мовчав  тільки одна думка бентежила його, тільки б мама була вдома. Дівчина теж притихла.

– Мама! – Саша заглянув у відчинені двері.

– Свєта! Прокидайся  До тебе гості    роздався п’яний чоловічий голос.

– Синок ти не забув! – відгукнулася нарешті іменинниця і підняла хмільні очі на гостей.

– Мамо, з Днем народження! Ти потерпи, ще трохи залишилося. Я заберу тебе звідси.  затинаючись, випалив Саша.

Щось стисло горло хлопцеві і він більше нічого не міг сказати. Йому було безмежно боляче дивитись на це все. Він хотів подарувати їй краще життя. Він так за нею сумує.

– Вuпuйте з подругою за моє здоров’я! – запропонувала Світлана і сама потягнулась до чарки. Юля взяла Сашу за руку.

– Ми поспішаємо, до вечора треба встигнути назад. Підемо Максе  тремтячим голосом відгукнулася дівчина. Їх навіть не зупиняли.

Діти вийшли, а п’яна компанія продовжила святкування і не звернула жодної уваги на те, що вони пішли.

Довго товариші мовчали. Та ось тишу перервав Сашко.

– Ти не думай Вона хороша. Просто після смepті батька спuлaся. Ну і що, що позбавлена батьківських прав? За те я синівських не позбавлений! Закінчу школу, піду працювати. Вчитися далі можна і заочно. Я її вилiкую, витягну з того болота. Спробую квартиру в кредит взяти. І без тебе, Юлю, я теж нікуди.

– А я, – Юля від хвилювання не знала, що сказати, адже до цього вона навіть думати про таке боялася, – все вдома робитиму і їсти вам готуватиму, і вчитися піду. Я буду любити твою маму

Максим сильніше стиснув тонку долоньку дівчини. Вони так і не розімкнули рук, відколи вийшли з квартири.

Діти сіли в автобус, який повільно віз їх в інтернат. Вони всю дорогу їли бублики, і фантазували про своє майбутнє.

Після весілля Василь мене привів у свій дім, і я стала жити у свекрухи. Надія Іванівна навіть пральною машинкою забороняла мені користуватися, а свою ми не могли купити, бо вона казала, що немає місця де її поставити. Свої речі і чоловіка я прала руками. Якось до мене мама приїхала з села, але свекруха її на поріг не пустила. Мама поставила привезені сумки біля дверей, а сама переночувала у сусідки. Я важко згадую той час, але тепер і сама моя свекруха живе у чужому домі

З Василем я познайомилася ще в інституті, коли навчалася там на другому курсі. Я щиро закохалася в нього як школярка і незабаром ми з Василем одружилися. Чоловік привів мене до себе в квартиру, де жив зі своєю мамою, Надією Іванівною. Був у нього ще й брат Андрій, який на той час служив в армії. Квартира була трикімнатна, місця мало вистачити для всіх, ми з Василем оселились в одній з них.

Свекруха зустріла мене м’яко кажучи не зовсім добре. Невістка на її території, в плани Надії Іванівни не входила. Та й взагалі, у неї була на душі інша дівчина на роль невістки, хоч і не дуже гарна, зате зі своїм будинком та гарним приданим. А тут на тобі, привів синок до себе додому сільську дівчину, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи. Василя батьки не дуже любили і виховувала його бабуся, а батька він не знав взагалі. Але все ж після армії, довелося свекрусі, сина поселити у себе.

Так сталося, що залишив її наречений, як тільки дізнався, що вона чекала дитину, не готовий ще був до сімейного життя, а була Надія Іванівна грамотною і симпатичною. Знову ж таки, куди вона з немовлям, тому тримісячний хлопчик був залишений бабусі. Але участі в його житті мати вже не приймала. Незабаром вона вийшла заміж і з’явився в неї ще один син Андрій, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто, але вітчиму це не сподобалось, він влаштував скандал, і більше у матері Василь не був.

Дитячу образу підігрівав з дитинства Андрій, його теж на час, влітку, привозили в село. Він постійно хвалився подарунками від батьків, про які мій чоловік міг тільки мріяти на той час. Бідний брат Василь, позбавлений батьківської любові, жив в старій хаті, в холоді і голоді, тільки зрідка бачив жалюгідну жменю цукерок, але зате любов’ю бабуся його не обділяла. Без батьківської підтримки Василь не зміг здобути освіту – відразу пішов працювати після школи, потім в армію. Навчався вже пізніше, заочно. Молодшого сина мама любила, регулярно слала в армію посилки й гроші.

Мої роки проведені зі свекрухою, були дуже важкими, навіть згадувати про це не дуже хочеться сьогодні. Моєю мрією, було якомога швидше від неї переїхати і байдуже куди. Надія Іванівна, чекаючи повернення Андрія з армії, цілеспрямовано виживала нас з квартири, все спрямовано робила для цього. Мій Василь мене в образу не давав, але свекруха в його присутності до мене взагалі й не розмовляла. А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам, нехорошим для мене.

Коли приїхала моя мама нас провідати, то свекруха не пустила її на поріг, мама була змушена ночувати у нашої сусідки, дай їй Бог здоров’я. Вона знала мою свекруху дуже добре, тому розуміла сама все без слів. Я чоловікові не скаржилася – уникала скандалу, але йшла в вихідні дні з дому, байдуже куди, гуляла по парку, в кіно, музей, бібліотеку, але по далі, адже свекруха була вдома, а це значить знову нові суперечки та непорозуміння. Заглядала в чужі вікна і щиро мріяла про свій, затишний куточок, нехай маленький, тісний, але свій, де не було б образ і я не тулилася б по кутах, рятуючись від постійних дорікань. Де ми з чоловіком та нашими майбутніми дітками жили б в мирі та достатку.

У мені зародилося нове життя, але я, напівголодна, втомлена після занять, по заметах ходила вздовж будинків і питала перехожих про квартиру в оренду. Життя моє перетворилося на пекло, коли Андрій повернувся з армії і свекруха, одержима ідеєю одружити його якомога швидше, щоб вигнати нашу сім’ю старшого сина, мене просто доїдала.

Користуватися пральною машинкою, вона мені зовсім забороняла, адже вона її купила вже давно за свої гроші, ми хотіли купити свою, але ставити її не було де, зате до ночі вона голосно дивилася телевізор, який стояв у нашій кімнаті. Я не висипалась взагалі. Це було просто дуже сумно, а сказати я нічого не могла, адже жила в її домі, за її правилами.

Після того як у нас з’явився син, ми нарешті переїхали в гуртожиток, кімнату в якому отримав на роботі Василь. Синові було два тижні. Дрібниця, що на маленькій кухні як у вулику, я володіла такими ж правами, як і всі, мене не ображали, не заглядали в каструлі, роздратовано ляскаючи кришками. Свекруха не прийшла ні разу, хоча жила не далеко від нас.

В свою чергу одружився й Андрій, на розбитній, як незабаром виявилося, старшій себе років на п’ять, жінці. Я не спілкувалася з ними, мене як і раніше не приймали у будинку свекрухи, але Василь дуже часто бачився з братом, бував у них. У новоствореній сім’ї тепер траплялося все, нова невістка не бажала поступатися мамі ні в чому, знала свої права і вміла їх застосувати при нагоді, вона не мовчала свекрусі.

Андрій ще раз зробив нам добру справа, відібрав чергу на житло. Коли ми вже ось-ось мали отримати квартиру, у них з’явилася друга дитина, незаперечна перевага, тому нашій родині відмовили, викреслили зі списку, а його родину поставили в чергу. Надія Іванівна злякалась нашого повернення. Знала б тільки вона, що я ні за які гроші, не стала б з нею жити. Навіть з чоловіком би розлучилась, якби він заперечував, поїхала б у село до своїх батьків, але до неї в квартиру ніколи не повернулася б. Але свекруха цього не знала і вмовила Андрія відмовитися від квартири і черга повернулася до нас, однак Андрій взяв за це певну суму. Ми в’їхали, нарешті, в свою квартиру, де я нарешті з полегшенням перевела подих.

Життя Андрія пішло шкереберть. Вони разом з дружиною почали пити. Потім вона взагалі його покинула з двома дітьми, а сама пішла до іншого. Андрію діти виявились теж не потрібні онуки залишилися на руках Надії Іванівни. Нашого сина вона знати не хотіла, втім, він її і не сприймав, як бабусю.

Коли Надія Іванівна вже не могла доглядати за онуками, Андрію вона стала не потрібна, а до того ж він якраз привів додому нову дружину і мати тільки заважала їм. Якось Андрій з’явився у нас і заявив, що треба взяти маму до себе, він втомився від неї, пора і старшому синові доглядати за матір’ю. Я відмовилася навіть обговорювати це питання, Василь без захвату, але погодився.

Через якийсь час, Андрій віддав Надію Іванівну в будинок для літніх людей, де вона прожила ще 25 років в поганих умовах. Був такий час, коли я дуже шкодувала її, і хотіла забрати до себе, але коли Василь провідував свекруху, вона жодного доброго слова про мене не сказала, згадувала мене лише поганими словами. Тому я не хочу з нею жити, адже моєї доброти вона ніколи не оцінить. Вона лише псуватиме знову нам життя.

В це літо розцвіло їхнє кохання. Валя – проста дівчина, а Роман – хлопець із заможної родини. Вони знали, що батьки на схвалять цього почуття, тому й зустрічались лише вечорами. Ніхто нічого не знав.

Цей вечір був прощальним. Валя їхала в місто на навчання.

За матеріалами – Провінційка.

— Я не зможу без тебе… не зможу.

— Люба моя, мила. Ми любимо одне одного і це головне. Що може завадити?

— Розлука.

— Ні, ніколи.

Вона усміхнулась синіми очима.

— Ніколи не кажи „ніколи”…

Сонце піднімалося все вище. Пора було розлучатись. Вони встали. Вітер вирвав із золотого волосся волошки і розсипав по землі.

— Ой, Ромчику, боюся я, що і любов наша зав’яне, як оці волошки.

Ще міцніше притис до себе.

— Не зав’яне. Ніколи

І знову, як шматочок болю, пролунало над полем:

— Ніколи не кажи „ніколи”.

Вона поїхала. Самотня береза коло села терпляче чекала кохання. Минув рік і нарешті настав жаданий день.

— Я їду додому, додому! – радісно промовляла Валя, складаючи речі.

Подруги здивовано дивилися на неї.

— І чого б я так раділа? – буркнула сусідка по кімнаті Марина. — Ще не відомо, чи твій милий чекає тебе.

— Чекає, — замріяно прошепотіла Валя.

Додому летіла, мов на крилах. Село зустрічало обіймами вітру та запахом квітів. Та зустріла неприємна звістка: Роман поїхав у Київ, а повернеться лише через місяць.

Знову чекання, і ще раз чекання. Місяць тягнувся, як рік. І одного дня Валя на вулиці побачила знайому постать. На зустріч не йшла, а бігла. І ось перед нею сині очі. Тільки погляд чомусь чужий. Роман пройшов мимо, не глянув, навіть не привітався…

Вночі вона прийшла до берези на край села. Гілки радісно скрипнули назустріч. Дівчина обняла ніжне дерево і тут відчула дотик на плечах. Не обернулась. Боялась, а чого — не знала сама. Тоді ніжні руки обійняли її.

— Пробач.

Знову була щаслива. І навіть уночі місяць здавався сонцем.

Час біг, як вода. У полі знову зацвіли волошки. Одного погожого дня у Валину хату постукали. На порозі стояв Роман із незнайомою дівчиною.

— Просили батько і мати і ми просимо на наше весілля.

Не повірила в те, що почула.

— Приходь на весілля до мене через два тижні. Бажаною гостею будеш.

Глянула, як з туману.

— І ти мене на весілля запрошуєш?

Роман знічено опустив очі. Дівчина ж його усміхнулась.

— Так, приходь, будь ласка.

Стояла, дивилася їм услід і не вірила. Ще ж тільки вчора він клявся, що не покине ніколи. Та ніколи не кажи „ніколи”.

Прийшов цей день. Валя не зронила ні сльозинки. Зранку пішла в поле, нарвала цілий оберемок волошок.

… Хата гула від гостей. Дівчина побачила наречену в пишній сукні, його, веселого, щасливого. Роман теж помітив її, підійшов. Дивились одне на одного. Лише погляди різні: тягучий, з любов’ю, з болем і присоромлений, несміливий.

— Ти прийшла?

— Як бачиш. А ось і подарунок тобі, – подала волошки. — Пробач, що недорогий.

— Валю, Валентино…

Зупинила порухом руки.

— Не треба.

Усміхнулась через силу, як могла.

— Щастя вам бажаю, Романчику. А я забуду. Вже забула. І ти забудь. Тільки, як будуть в тебе діти із синіми очима, згадуй оті волошки в полі коло берези. Прощай.

Пішла. Не оглянулась. Довго брела, потім звернула до річки. Сіла над берегом. Що робилося в душі, ніхто не знає. Заплакала. Неутішно, безсильно.

— Як ти міг, Ромчику! Ти ж клявся вік любити, не забути ніколи!

І як молитва давні її слова над річкою: „Ніколи не говори „ніколи”.

А перед очима лише одна картина: він з нареченою. Лише так дивно: наречена не вона. Щасливий, та не з нею. А де ж правда? Де кохання? Закрутилась земля під ногами.

— Ой Романе, Ромчику!… – скрикнула вона востаннє…

Її знайшли через два дні. Була така несправжня. Мов не було її ніколи. Тугу забрала ріка. Забрала і потемніла від нього.

Минуло десять років. Усі забули про Валю, таких швидко забувають. Лише один чоловік дивився в очі дочки. Очі, наче волошки, і згадував сині польові квіти, вплетені в золоте волосся, там, край села, коло самотньої берези. Як дивно, його дочка була схожа на Валю: те ж волосся, та ж ніжність, лише очі волошкові.

Згадував щодня. Можливо, й шкодував, що розтоптав тоді чиєсь серце. Але було вже пізно.

А над зарослим горбиком землі, там, край села, коло самотньої берези ростуть волошки, такі ж сині, як небо, як очі…

Автор – Ірина Павловець, Сарни.

Фото – ілюстративне.

У нас з чоловіком двоє дітей. Різниця у віці у них 7 років. Моя старша дочка рано вийшла заміж, їй тоді було 18, а потім відразу сказала, що вже чекає дитину. Тому, щоб молодим було де жити, ми купили нашій доньці квартиру. На той момент у нас з чоловіком була така можливість – ми продали непогану дачу, яка нам була не потрібна, і доклали гарну суму з власних заощаджень, які збирали останні роки. Вчинити в той момент якось по-іншому ми просто не могли, так як тулилися вчотирьох в двокімнатній квартирі, і чоловік дочки з дитиною явно б у нас не помістилися б. А батьки нашого зятя і зовсім жили в іншому місті, тому покликати молодих жити до себе теж не могли.

З того моменту пройшло вже багато років. Дочка зі своєю сім’єю так і живе в подарованій нами з чоловіком квартирі. Зятю зручно звідти добиратися до роботи, а їх дочка ходить в школу, яка знаходиться в сусідньому дворі. Відколи вони жили там, то зробили гарний ремонт, поміняли всі меблі і проводку. Загалом, їх сім’ю все влаштовує так як є, і я розумію, що це житло було куплено не даремно, дітям тепер легше живеться.

Нещодавно наш молодший син познайомив нас зі своєю дівчиною. Він каже, що у нього з нею все серйозно, він буде робити їй пропозицію і вона буде нашою невісткою, і що вони хочуть жити разом. Так як він має дуже наполегливий характер, я сподівалася, що він вирішить свої житлові проблеми сам, але не тут-то було, мої сподівання виявилися зовсім марними.

Син знає, що свого часу ми з чоловіком купили доньці квартиру. Ми,звичайно, ні в якому разі не хотіли ділити своїх дітей на більш і менш улюблених, але зараз у нас зовсім інше фінансове становище, ніж було раніше, коли ми купували квартиру для доньки та зятя, і ми не можемо йому хоч якось допомогти. Син це зараз добре розуміє і все одно уперся на своєму: мовляв, хоче справедливості. І хоче добитися від дочки, щоб вона сплатила половину вартості тієї квартири, або продати квартиру, а гроші розділити порівну, а нам говорить, щоб не втручалися, то їхні справи.

Хоч я, звичайно, теж і його розумію, що це було б справедливо, але не уявляю собі, як можна вигнати родину з дитиною на вулицю. До того ж, за роки життя в цій квартирі, в неї було вкладено дуже багато коштів, і як тепер їх вираховувати і повертати – не зрозуміло мені зовсім.

У лічені дні наша дружна сім’я посварилася. Дочка тепер дуже хвилюється, адже у них свої плани на життя: у них з чоловіком невиплачений кредит за недешевий автомобіль, і вони хотіли в цьому році другу дитину. Син нервує, тому що відчуває себе обділеним і вважає, що ми з чоловіком не зацікавлені в його сімейному щасті, і постійно повторює, що потрібно було раніше думати, коли купували доньці квартиру, а що отримає від них друга дитина.

Не знаємо, як вийти з цієї непростої ситуації, що склалася у нас, щоб зберегти хороші відносини з обома дітьми. Взяти кредит на себе або допомогти з виплатою не можемо – доходи не дозволяють зараз нам так зробити. Нам ледве самим на життя вистачає того, що отримуємо. Як бути?

Всього що завгодно могла очікувати від сина Віра Миколаївна, тільки не того, що сталося. Могла чекати, що він одружується в місті, де залишився працювати після інституту, і привезе дружину «Здрастуйте, знайомтеся». Але те, що трапилося, Віра Миколаївна не могла уявити в своїх навіть найгірших побоюваннях.

Віктор спокійно, ніби мова йшла про незначне, дрібниці, оголосив матері в перший же день приїзду, що одружується і що його майбутня дружина значно старша за нього і у неї є восьмирічний син. Сказав це так, ніби як попередив: все вирішено, розмовляти нема про що.

Віра Миколаївна дар мови втратила.

– Ти хоч розумієш, що говориш? – незвичним, якимось писклявим голосом заговорила вона. – Може, ти так жартувати надумав?

– Ніяких жартів, – оголосив Віктор, і його світле обличчя враз стало серйозним. – Що тебе тривожить? Дитина? Різниця у віці? Так ось, мене, – підкреслив він, – мене це не хвилює. І взагалі це моя особиста справа, розумієш?

– Твоя особиста справа?! – Поки ти вчився і ми з батьком гроші посилали, це була наша справа, а тепер, коли ти надумав ледь не мою ровесницю за жінку узяти, так це твоя особиста справа?

– Якщо ти хочеш, щоб я розмовляв на цю тему, то говори про Ольгу шанобливо, як вона того заслуговує! – сказав син.

Віктор вискочив з кімнати. Кроки його простукали по ганку – і все. Віра Миколаївна від злості не могла прийти в себе. Ну постривай! Стривай, синку! Ти ще пошкодуєш.

Зателефонувала чоловікові, веліла йому після зміни зайти до неї. Обов’язково! Коли він, затурбувався, запитав, що сталося, вона сухо відповіла, що це не телефонна розмова, але все-таки попередила:

– Про Віктора треба поговорити. Чекаю.

Єгор Сидорович працював на скляному заводі. Там він був великим керівником. Удома ж все вирішує Віра Миколаївна одноосібно. Про що б вона не радилася з ним, все одно робила так, як сама вважала за потрібне. Єгор Сидорович змолоду до цього звик і ніколи не заперечував проти такого порядку речей.

Після зміни Єгор Сидорович зайшов до дружини на роботу, піднявся на третій поверх в процедурний кабінет.

– Що трапилося?

По голосу дружини, по тому, як вона розмовляла з відвідувачем, він зрозумів, що вона серйозно стурбована.

– Одружуватися Віктор збирається, ось що.

– Та ну? – посміхнувся Єгор Сидорович, представивши Віктора чомусь відразу з немовлям на руках. – І хто ж вона?

– З жінкою старшою від нього на десять років, у якої ще до того ж є дитина.

– Ого, – тільки на це і вистачило Єгора Сидоровича.

– Що будемо робити?

– А це у нього серйозно?

– Звідки я знаю? Для нього, звичайно, здається серйозно, раз думає одружитися. Виростили, а віддаємо в руки абикому.

– Ти, що ж, бачила її?

– Не бачила і бачити не хочу. І одружитися я йому не дам, так і запам’ятайте. Ти, може, скажеш хоч щось? – запитала Віра Миколаївна.

– А що говорити, коли ми її навіть не бачили?

– А тобі обов’язково бачити, щоб зрозуміти, що це авантюристка? Тридцять три роки – і безвусий хлопчисько!

Схопила телефон і зателефонувала сину:

– Приводь цю свою до вечері, подивимося з батьком, ким ти нас ощасливив.

Віктор відразу наїжачився:

– Якщо ти збираєшся і з нею так розмовляти, то, звичайно, не приведу. Вона і без знайомства з нашою сім’єю проживе. Я думав – як люди познайомитеся.

– Люди спочатку з батьками радяться, – нагадала Віра Миколаївна. Звичайно, Вірі Миколаївні хотілося побачити «цю жінку». – Радіти зустрічі з нею я, само собою, не стану, але розмовляти ще з людьми не розучилася. Приходьте. Все буде в порядку.

Віра Миколаївна приготувала вечерю. Але раптом згадала, що нема абсолютно нічого на десерт. Віра Миколаївна вирушила в гастроном. Поки вона йшла туди назад, поки там постояла в черзі, пройшло, напевно, не менше години. Коли вона підходила до будинку, у відкритих навстіж вікнах почула сміх. Жіночий сміх. Невдаваний, від душі. І тут же, відразу слідом, сміх Віктора і ну так, звичайно ж, басок Єгора.

Нечутно ввійшовши до будинку, Віра Миколаївна, ледь-ледь прочинила двері кухні. На дивані сиділа молода жінка, несподівано молода. Хоча, звичайно, чому б їй в її роки бути немолодою? Втім, молодшою за свої роки. А так нічого особливого. Кругловида, очі сірі.

Жінка тримала над підлогою витягнуту руку, а до її руки, стоячи на задніх лапах – просто диво якесь – тягнувся кіт Мурза. Кіт, який нікого не визнавав крім Віри Миколаївни.

Вона увійшла в кімнату і перше, що зробила, гримнула на кота:

– Геть! Пішов геть звідси.

Ольга почервоніла і встала.

– Здрастуйте, з приїздом, – люб’язно сказала Віра Миколаївна, злегка розтягнувши губи, що означало посмішку, але руки не подала. Потім глянула на хлопчика.

– Здрастуй, тебе як звуть?

Хлопчик навряд чи що розумів в складних взаєминах дорослих, але пожвавлення втекло з його обличчя і він, серйозно дивлячись в очі Вірі Миколаївні, сказав:

– Ваня. А ви Віра Миколаївна? Вітіна мама?

Значить, ось як він його називає – Вітею. Спасибі, що хоч не татом.

– Так, я мама дядька Віті.

– Який я йому дядько! – і поклав руку на плече хлопчині син, – ми з ним друзі. Правда ж?

Хлопчик впевнено кивнув.

– Ну що ж, господиня прийшла, чи не час за стіл? – запитав Єгор Сидорович.

Він, як тільки увійшла дружина, тримався з помітним напруженням. А Ольга легко і просто повелася в їхньому будинку. Пройшла на кухню, запитала, що нести на стіл, потім, віднісши закуски, допомогла Віктору знайти потрібні тарілки в буфеті. Відвела і показала Вані, де вимити руки.

Словом, трималася так, ніби була тут вже не вперше і не помічала погано замаскованого прохолодного ставлення господині. Віра Миколаївна не могла не оцінити цієї витримки. Відверто кажучи, їй навіть сподобалася та легкість, яку привнесла Ольга в дім.

Як тільки сіли за стіл, Мурза відразу ж стрибнув на коліна Ольги. Це було настільки несподівано, що всі знову засміялися, крім Віри Миколаївни. Віра Миколаївна ввічливо промовила:

– Це просто дивно. Кіт нікого не визнає. Чим вже ви йому так сподобалися? – сказала і сама відчула двозначність питання.

Але, здається, ніхто нічого не помітив, тільки Віктор повів в її сторону очима. Вона нишком спостерігала за чоловіком. Він немов помолодів: жартував, усміхався. Ользі дуже сподобалися вареники, аж прицмокувала, потім сказала:

– Тепер я розумію, чому Віктор весь час просить у мене вареники. Сподівається, що і у мене такі ж смачні вийдуть.

Віктор не зводив з неї закоханих очей. Ваня теж стежив за кожним рухом матері.

Віра Миколаївна вийшла на кухню. Вона задумалася. Відверто кажучи, вона зовсім не так все уявляла. І зустріч, і Ольгу, і її сина. І зараз не знала, як далі бути, що робити.

А чи потрібно взагалі щось робити? Ну, подивилася вона на цю Ольгу. Що можна про неї сказати? Ольга симпатична, легкий характер, та й Ваня добре вихований, ввічливий хлопчик. Словом, будь вона дружиною іншого, нічого поганого про неї не скажеш.

І Віктору, з усього видно, з нею добре. Як він дивиться на неї! І, як бути в цій ситуації всезнаюча жінка вперше в житті не розуміла.

У вйні з Російською Федерацією минулого місяця, в травні 2020, на Донбасі загинули троє українських героїв.

Інформаційне агентство Міністерства оборони України АрміяInform опублікувало історії їхнього життя.

Олександр Карпика – старший солдат 12-го окремого полку оперативного забезпечення ОК “Північ”

Олександр Карпика став першою бойовою втратою Збройних Сил України на фронті у травні.

Олександру було всього 23 роки. Він родом із Тростянецького району Вінницької області. У лавах ЗСУ прослужив чотири роки на посаді хіміка відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту.

Офіцери полку розповіли, що Олександр виконував завдання в зоні відповідальності механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Вогнепальне кульове наскрізне поранення зазнав під час виконання завдання з інженерного обладнання взводного опорного пункту.

Медики намагалися врятувати життя військового, але після тригодинної операції, на жаль, хлопець помер.

Євген Сафонов – військовослужбовець окремої механізованої бригади “Холодний Яр”

Друга бойова втрата української армії у травні 2020   Євген Сафонов. Солдат із позивним “Сафон” був номером обслуги у протитанковому дивізіоні 93-ї бригади.

У бригаді розповіли, що 21 травня о 4-й годині ранку їхня вантажівка потрапила під ворожий обстріл. В автомобіль влучила міна 120-го калібру, через що Євген Сафонов загинув, а п’ять його товаришів отримали уламкові поранення та контузії.

Народився Євген 25 листопада 1988 року в Павлограді, там і мешкав. Закінчив у рідному місті Західно-Донбаський професійний ліцей за фахом електрогазозварювальника, працював на шахті “Тернівська” ДХК “Павлоградвугілля.”

У 2014-му Євген певний час воював у складі добровольчого батальйону ЗСУ “Айдар”. У “холодноярську” бригаду він прийшов у січні 2019 року. Служив разом із друзями з рідного міста, воював із ними пліч-о-пліч під Авдіївкою. Потім – ротація на Луганському напрямку. Під обстріл друзі також потрапили разом.

У 31-річного Євгена залишилася дружина та 2-річний син Денис, мати і брат…

Віталій Лімборський – молодший сержант окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу

Віталій Лімборський загинув 26 травня в районі проведення операції Об’єднаних сил у Донецькій області внаслідок смертельного кульового поранення.

Віталій народився на Кіровоградщині. Рідні розповідають, що хлопець змалечку захоплювався футболом та завжди допомагав батькам по господарству.

Відправившись на контракт у батальйон охорони і обслуговування Оперативного командування “Південь,”  він добре зарекомендував себе на службі. Командування підрозділу направило Віталія для проходження курсу сержантської підготовки.

“Служба за контрактом відкрила для мене нові горизонти. Рідні пишаються мною, особливо мама, а для меншого братика Антона, можливо, колись стану прикладом для наслідування,” говорив сержант Лімборський представнику пресслужби Оперативного командування “Південь.”

Мар’їнка – одне з найнебезпечніших місць в ООС, яке обстрілюють з різнокаліберного озброєння, там постійно працюють снайпери. 26 травня воїн був на чергуванні. Віталій стояв біля бійниці й вів спостереження. Куля снайпера забрала його життя в одну мить.  Йому було всього 24 роки…

Вічна слава й світла пам’ять Героям, імена яких навіки ввійшли в історію України!

Катерина була впевнена, що невістка не повинна її обходити, коли вона має рідну дочку. Але Василина забирати матір у свої хороми не поспішала, хоча саме їй, а не синові, мама заповіла хату в селі. Як не крути, а невістка виявилася людянішою, ніж рідна донька

Кожна мама, яка має доньку, щиро вірить, що саме вона догляне її на старість. Але життя – дивна штука, ніколи не знаєш, який сюрприз воно для тебе готує. Ось так і Катерина, ніколи не думала, що при живій доньці її глядітиме невістка. Не затишно жінці в чужому домі, душа просилася до свого.

– Соню, а що, Петрусь іще й досі не зрихтував машини? – з надією вкотре запитала Катерина. За матеріалами.

– Та ще якоїсь запчастини йому бракує, – відвела очі й по хвилі додала: – Мамо, хіба вам у нас так погано? У хаті тепло, їсти є що, всі зручності поряд.

– Та ні, дитинко, мені у вас дуже добре, я вдячна, що так піклуєтеся про мене, але я ж тут вам на заваді.

– Що ви, бабцю, таке кажете? Ви нам зовсім не заважаєте, – обійняла стареньку старшенька Зоряна.

Ці теплі слова й обійми зворушили Катерину. Її очі зволожилися слізьми. Нараз пригадалося, як вони з Грицем були категорично проти одруження Миколи із Сонею.

– Сину, ти ще знайдеш собі гідну пару, – вмовляла Катерина, – адже не кривий, не горбатий. Навіщо тобі розлучена та ще й із двома дітьми?

Як не просили, як не переконували – не допомогло. Довелося змиритися. Якби жили разом, то, можливо, Катерина повсякчас висловлювала б своє незадоволення невісткою. Але Микола пішов у прийми до Тернополя. У село приїжджав нечасто, бо дорога неблизька. Катерина з часом змирилася із синовою долею, і врешті-решт Соня стала для неї хорошою невісткою. У прямому розумінні цього слова.

Свою хату в селі вони з Грицем заповіли дочці Василині. Бо, думали, невістка невісткою, а дочка таки подасть горнятко води у тяжку хвилину. Хоч дочка теж невдовзі придбала житло у Тернополі й до батьків навідувалася не вельми часто – хіба як Петруся привозила на канікули на «домашнє молочко».

Із часом подалася Василина до Італії, як і багато українців – знедолених і не дуже. Належала до тих, що «не дуже», але ж чоловікова сестра і його братова надбали собі статків за кордоном, то чим вона, Василина, гірша від них? Спочатку поїхала сама, а згодом і чоловіка забрала. Невдовзі придбали єдиному синові окреме житло, а у своєму трикімнатному помешканні зробили шикарний євроремонт і зачинили на ключ. Квартирантам не здають, бо шкода ремонту. Та й у грошах потреби не мають.

Катерині стало сутужно зимувати у віддаленому селі, тож Микола забрав матір до міста. Було б неправдою сказати, що у нього дуже просторо. Двокімнатна «хрущівка» тісна для сім’ї з чотирьох осіб, серед яких двоє школярок.

Але, як то кажуть, у тісноті та не в образі. Незчулись, як зима минула. І щойно завесніло – почала матір збиратися додому. Вона, як та перелітна пташка, стала марити селом, снити рідною домівкою. Соня помітила, що свекруха час від часу змочує подушку слізьми.

– Мамо, що вас турбує? Залишайтесь у нас назавжди, – пропонувала. – Так і вам, і нам буде спокійніше, бо, погодьтеся, здоров’я вас уже підводить.

– Нічого, нічого, я дуже вже хочу додому. Там я здоровішою себе почуватиму. Бо не повинна мене невістка обходити, коли маю рідну дочку.

Недавно Василина приїжджала у відпустку. Замість того, щоби розрадити, потішити матір, нагримала на неї, щоби сиділа в місті й нікуди не рипалася. Тобто, щоби сиділа в Миколи. А чому б їй не забрати матір у свої хороми? Там теж є всі зручності й набагато просторіше. Її помешкання на сусідній вулиці, тож Микола чи Соня щодня могли б провідувати. Та й дівчата після школи охоче забігали б до бабусі. А ще є такий запасний варіант – найняти для матері доглядальницю. Статки дозволяють Василині це зробити.

Але про що тут говорити, коли українська «синьйора» ні на один день своєї відпустки не взяла матері до себе, щоби, як колись, наговоритися з нею. А Катерина тим часом день і ніч марила селом:

– Якось помаленьку грядочки посію. А ви мені на літо курчаток купите. Тільки скоріше б Петрусь машину злагодив.

Коли Микола звернувся до племінника, щоби той на роботі взяв додатковий відгул, адже бабусі не переконати й таки доведеться відвезти її в село, а заодно і всім дружно город засіяти-засадити, то почув дуже різку відповідь:

– А мені по барабану бабині грядки. Ми в суботу з колегами на риболовлю їдемо.

І це той Петрусь, рідний бабин онук, якого вона випоїла тепленьким молочком! Машина у нього, звісно, вже давно відремонтована. Тому й відвела Соня погляд, коли Катерина вкотре запитала про це. Навіщо їй душу тривожити?

Світ не без добрих людей. Микола вже домовився, що сусід найближчим часом відвезе їх усіх до села – там вони і город посадять. А на літо курчаток мамі куплять і щодня телефонуватимуть, аби знати, як вона, як вона себе почуває.

А Катерина втиратиме солоні сльози, розмірковуючи, хто ж їй тепер рідніший і від кого чекати рятівне горнятко води: від тієї, котру народила і над колискою якої ночей не досипала, чи від тієї, котру вона колись так неохоче прийняла до своєї сім’ї. Боляче й гірко старенькій, бо відповідь очевидна – вона помилилася. Невістка виявилася людянішою…

Теплі хвилі води здивовано розступилися перед парою зв’язаних золотих обручок і швидко їх проковтнули. Тарас утoпив свою любов, сидячи на березі дитинства, мов закам’янілий. А небо запитувало: «Навіщо прирікаєш себе на вік самотності?»

Ще вчора він був таким щасливим. Довго відкладав гроші із підвищеної стипендії. Все літо працював вожатим у дитячому таборі аж в Очакові на Миколаївщині, де й здійснив свою мрію: купив золоті обручки, одну з яких мав подарувати коханій дівчині. Берег цієї ріки став свого часу свідком того, коли Тарас урятував Наталці, яка не вміла плавати, життя. Ще з дитячих літ їхня дружба переросла в любов. Після закінчення школи Тарас із батьками переїхав до міста, вчився на електрика, потім служив у війську. А опісля вступив до медичного інституту. Весь цей час листувався з дівчиною, навідувався в село, пише “Вільне життя“.

Коли цього разу увійшов до її хати з подарунком, то з’ясував, що Наталка… вийшла заміж. За агронома, якого нещодавно прислали до колгоспу. Саме за цих два місяці, коли він був на півдні України і готував коханій сюрприз, вона зробила йому це раніше.

Подумки благословляв її на щастя, бо надто любив. Сидів біля річки довго. А потім ніхто не міг його знайти: ні батьки, ні друзі…

Обізвався невдовзі сам. Перебував у місці, де час наче відділявся від земних спoкус, а молитви лiкували душу.

Два десятиліття в монастирі збігли, мов один день. Та якось стан здоров’я змусив Тараса повернутися до земного світу. В лікарні, куди потрапив, усі тільки й говорили про дивакуватого монаха, який накривався з головою, коли в палату заходила медсестра. Потім, коли виходив у коридор до медсестринського поста за ліками, на голову накидав халат, аби не дивитися на жінок.

Одного разу тиха інтонація спокійно-врівноваженого голосу змусила його визирнути з-під ковдри:

— Доброго дня, Тарасе. Я вам їсти принесла, сідайте.

Здивована усмішка відкрила ряд рівних білосніжних зубів на вродливому обличчі монаха:

— Дякую, сестричко.

— Я не сестричка, я така ж пацієнтка, як і ви, — і дівчина назвала своє ім’я.

Так поступово зав’язувалася дружба між ними. Розмова завжди була безпосередньою і легкою. Дівчина намагалася схилити його на атеїстично-виховну тематику, він — навпаки, доводив свої переконання в обов’язковості молитов, які здавались їй нудними, обтяжливими.

Усі дивувалися, що монах перестав ховати обличчя. Він ходив щасливий, з усмішкою, яка йому так личила. Часто бродив лісом недалеко від лікарняних корпусів і повертався з оберемками запашних пролісків — голубих, як його очі. Усю палату обставив квітами. Медсестри дивувалися приємній переміні пацієнта, він уже не був таким замкнутим, відлюдькуватим.

— Що ти з ним зробила? — запитували в його подруги. — Квіти на вікнах, квіти на столику, квіти кругом…

А вона відповідала:

— Це не я, це весна зробила.

Її медперсонал називав лісовою русалкою. Дівчина любила ходити лісом сама, вслухаючись у щебет птахів, роздумувала часто, чи така вже правда в атеїстичних переконаннях, чи це лише нав’язування. Для себе вперше в житті відкривала щось нове, таємниче в бутті природи, у створенні Всесвіту. Тарас теж сам ходив лісом у своїх величних молитвах. Умів пройти так, щоб вона не помітила його і не знала, що за нею спостерігають.

Одного разу він наважився відкрити дівчині свою надію на продовження життя в миру. Вона промовчала, а потім просто почала читати йому вірші: спочатку німецькою мовою, які легко вивчила в школі (хотіла здогадатися, чи зрозуміє), а потім — власні.

Знав, що незабаром вона залишить лікарню.

— Тільки не повертайся на попереднє місце роботи, — радив щиро, — не для твого характеру нести відповідальність головного бухгалтера. Знайди собі якусь роботу із книгами. А ось це носи замість свого знака зодіаку, — простягнув на долоні хрестик. — Я за тебе буду молитися — і ти обов’язково відчуєш це. Носи…

І пішов до лісу глибокою стежкою самотності з великою силою молитви, яка була вищою від земної любові…

Уже незадовго дівчина, вдивляючись у блакить неба, відчувала Тарасові щирі молитви. Дякувала йому подумки, бо несподівано збулося передбачення монаха: вона вже працювала в товаристві книголюбів. Щоразу дивлячись чи то на сонячне, чи на зоряне небо, створене Всевишнім, дедалі глибше розуміла величне значення молитви.

Велику частину часу я проводжу на роботі і тому просто немає часу на спілкування з друзями. Єдиний мій співрозмовник і товариш по чapці, це сусід Сергій.

Дружині його, Тетяні, не дуже до душі наші посиденьки, але згнітивши сеpце іноді подовгу засиджуюся.

Серьога в цілому хлопець непоганий, є про що поговорити з ним, по душам. Але є у нього одна дуже неприємна риса. Варто тільки вuпuти йому трохи, як він починає пpuнижувати і обpажати свою дружину.

Починає кpuчати всяку гuдоту, типу …

– Це все я заробив! – кpuчить він, показуючи пальцем на меблі, на техніку.

В останній раз взагалі до слiз довів її …

Мені дивитися на це все огuдно було звичайно. Коли заступався за неї, коли просто мовчки йшов, все-таки справи сімейні, самі розберуться …

Але довів він дружину свою до крайності. Влаштував черговий скaндал, і тут терпіння у неї лyснуло …

– Скільки ти сьогодні моїх грошей витратила? Розкажи нам, про життя бабське, xалявне! – нaxабно посміхнувся мій товариш по чаpці і схопив дружину за фартух.

Вона вдapила долонею по столу, аж склянки і пляшкa підстрибнули. Я зрозумів, що пора йти, встав з-за столу і боком позадкував до виходу …

– Слухай сюди! – аж засuчала на нього Тетяна – ти, дешевий господар …

Вона відкрила сервант і витягла конверт. Поpвала його і кинула на стіл платіжки.

– Почитай ким вони оплачені, а я поки зберу речі – вона розкрила шафу в передпокої і почала скидати речі в сумку.

– Сергію – я пoтряс за плече сусіда – Зупини її, піде ж …

– Та пiшла вона! – гpuмнув він – десь, зaдoм підробляє своїм. Рахунки оплачені бабою якоюсь … – він показав мені папірці – З будинку poзпyсти напевно перекази отримує …

– Це гроші з рахунку моєї бабусі – вже спокійно сказала Тетяна, одягаючи чоботи – Твоїх 7 тисяч нам навіть на їжу не вистачало … Мовчала, думала це важливо для тебе, господарем себе почувати …

– Ти не говорила про бабусю ніяку – хмикнув Сергій – Бpешеш знову!

– Звичайно не говорила. Вона багато живе. Тобі тільки скажи, дорвешся до xаляви … А я сподівалася людиною станеш!

З цими словами вона і вийшла геть …

– Дypень ти Сергію – ляснyв я його по плечу – Дypнем і помpеш …

Більше до нього не ходжу, пpотивно стало.

Один тепер живе, «господар» …