“Гуцулка Ксеня” – легендарна українська пісня, вже майже 100 років не втрачає популярності. Її співають коханим, зарученим, на весіллях, уродинах чи просто українських святах. Та мало хто знає, що оспівують у ній не якусь вигадану Ксеню або ж збірний дівочий образ, а цілком реальну дівчинку, родом із Шешор. Її ім’я – Ксенія Бурачинська-Данилишин.

Автором пісні є учитель з села Семиголів Сокільського району Львівської області Роман Савицький. Дата народження пісні – 1932 рік.

У ті роки Станіслав був значним центром української музичної культури. Активна участь у музичному житті міста була одним з найсильніших стимулів для композиторської діяльності. Свою літню відпустку Савицький проводив, як правило, у домі двоюрідної сестри Ірини Бурачинської, яка жила в селі Шешори на Косівщині. Сестра мала вродливу доньку Ксеню, яка дуже любила свого дядька Романа.

На одному з вечорів, коли молодь забавлялася під час вакацій, 10-річну племінницю Савицького обрали «королевою» вечора. Ксеня була дуже веселою і дотепною, кожному давала якісь доручення, а до свого дядька звернулася з проханням написати таку пісню, щоб уся Гуцульщина її співала! Незабаром така пісня була написана, а музику на прекрасні слова згодом написав І. Недільський».

У 1994 році влітку у село Шешори приїхала на відвидини рідних місць сама Ксенія Бурачинська-Данилишин, яка довгий час мешкала в місті Чикаго штат Іллінойс в США. Вона побувала в гостях у родини Миколи Братівника, з яким влітку, будучи ще дітьми, часто гралися.

Тут вона і розповіла як саме народилася «Гуцулка Ксеня».

В.Селезінка, який провів дослідницьку роботу по творчості Р. Савицького, пише: «Р.Савиць­кий зростав як співак і композитор. У Станіславі з охотою співали його пісні «Замріяний студент», «Гарна Олена», «Мрія», «Ах, люба мамо». Найщасливіша доля судилася «Червоним макам», що були написані в тому ж селі Шешори через три роки після «Гуцулки Ксені». І знову випадок, про який сам композитор розповідав так: одного разу в Надвірній дали йому під час концерту букет червоних маків. Співак тут же подарував ті квіти хористці Галі, в яку був закоханий. З очей дівчини скотилася сльоза. Зовсім незабаром вона вийшла заміж за іншого. І тільки тоді Роман дізнався, що є повір’я: маки дарують тоді, коли розлюблять.

Пісні Р. Савицького живуть, кожна з них має свою цікаву історію створення.

Золотими колосочками вплетені вони у туге перевесло українських пісень. На їх створення композитора надихали чарівні невмирущі Карпати, а значить, доля пісень така ж невмируща, як краса, незбагненна таїна і вічність Карпат.

У США в понеділок, 20 березня, помер впливовий банкір, філантроп і мільярдер Девід Рокфеллер. Про факт його смерті внаслідок зупинки серця повідомили в Фонді Рокфеллера. “Сьогодні світ втратив видатного чоловіка та благодійника, а ми – хорошого друга та натхненника”, – цитує повідомлення фонду інформагенція dpa.

Девід Рокфеллер помер у віці 101 року у своїй резиденції Pocantico Hills поблизу Нью-Йорка. Він був останнім живим онуком легендарного американського нафтового магната Джона Рокфеллера (1839-1937), засновника компанії Standard Oil. Батько Девіда був єдиним сином магната, а мати Еббі – меценаткою, яка підтримувала мистецтво та стала співзасновницею Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку.
Двічі не погодився стати міністром фінансів США
Девід Рокфеллер мав активне ділове життя. Згідно з його офіційною біографією, за свій вік він зустрівся з понад 200 главами держав та урядів у майже сотні країн світу. Близько 35 років він очолював Chase Manhattan Bank (нині – JP Morgan Chase) і зробив його одним із американських фінансових інститутів, які мають найбільше закордонних представництв. Цей банк першим серед інших американських відкрив свої філіали в Росії та Китаї.
Рокфеллер двічі отримував пропозиції стати міністром фінансів Сполучених Штатів – від президентів Джиммі Картера та Річарда Ніксона, але відхилив обидві пропозиції, пише New York Times.
Мільярдер також багато жертвував на благодійність. За даними фахового журналу Inside Philanthropy, після його смерті Гарвардський університет, нью-йоркський Музей сучасного мистецтва та Університет Рокфеллера успадкують майже по 100 мільйонів доларів.
Економічний часопис Forbes оцінив статки Девіда Рокфеллера у близько 3,3 мільярда доларів.
Зі своєю дружиною Маргарет, яка померла в 1996 році, Девід Рокфеллер мав шістьох дітей та десятьох внуків.

Галина Логінова народилась в родині військового. Батьки часто переїжджали з міста до міста, тож школу Галина закінчила в Дніпропетровську (сьогодні — Дніпро). Саме там дівчина одного разу випадково натрапила на оголошення щодо прослуховування охочих вступити до ВДІК (Всеросійський державний інститут кінематографії). На той час діяли правила про обов’язкові квоти для абітурієнтів з національних республік при вступі до столичних вишів. Того року до ВДІК узяли 12 студентів з України, серед них була й Галина Логінова.

Її дебют в кіно відбувся незабаром після вступу. Галина зіграла другорядну роль в фільмі “Тіні зникають у полудень”. Стрічка користувалась великим попитом у глядачів, й Логінову почали впізнавати на вулицях. А першою головною роллю для актриси стала роль Беатріче в музичній екранізації п’єси Шекспіра “Багато галасу з нічого”, де її партнером був Костянтин Райкін. На той час, коли Галина Логінова після навчання у ВДІК повернулась до Києва, вона була вже доволі відомою акторкою.

Одного разу на вечірці Галина познайомилась з лікарем із Югославії Богданом Йововичем. Як вона розповідала пізніше, це було кохання з першого погляду. 1974 року вони зіграли весілля, але відтоді почалися справжні труднощі. Через закінчення строку візи Йовович мав виїхати з СРСР. 1975 року в них народилась донька Мілла. На кіностудії імені Довженка помітних ролей Логіновій не пропонували. Та й після того, як вона вийшла заміж, на її кінокар’єрі можна було поставити хрест — в СРСР ті, хто укладав шлюб з іноземцями, вважались неблагонадійними. Тоді акторка вирішує емігрувати за кордон.

1981 року, третього разу приїхавши на зустріч з чоловіком до Белграду, Галина вирішила більше не повертатись. Подружжя подало документи на виїзд до США й отримало дозвіл. Після переїзду з’явились нові проблеми: Богдану Йововичу не вдалося отримати американську ліцензію лікаря, акторці теж довелося забути про свої професійні амбіції — вона працювала покоївкою. На початку 1990-их років Богдан Йовович потрапив до в’язниці через звинувачення у фінансових махінаціях з медичним страхуванням.

Тоді всі свої сили та увесь час Логінова присвятила доньці. Від юних років Мілла відвідувала курси акторської майстерності, уроки хореографії та вокалу, курси моделей, класи гітари тощо. Першу роль в кіно дівчинка отримала в 11 років. Тоді ж вона знімалася в скандальних фотосесіях, які наробили багато галасу через надмірну відвертість та еротизм.

Галина Логінова була матір’ю-менеджером. Вона контролювала усі контакти доньки — від особистих до професійних, оцінюючи рівень їх “корисності”. Це вона вирішила додати другу літеру “л” в ім’я доньки, аби зберегти його екзотичне звучання — інакше воно вимовлялось би як “Майла”. Галина вела перемовини й налагоджувала необхідні зв’язки. Результат перевершив усі очікування: Міллі Йовович вдалося досягти того, про що мріяла її матір. Вона стала справжньою голлівудською суперзіркою.

Коли Галину Логінову запитують, чи не шкодує вона про свою невтілену кар’єру, вона відповідає: “Мені здається, що моя кар’єра відбулася. Адже успішна кар’єра — це не лише професія, але й саме життя. Коли ви дивитеся на своє життя й радієте, кажучи собі: “Все добре, можу й відпочити”. От в мене зараз саме такий стан”. Сьогодні Галина Логінова вже не працює агентом доньки, вона знову знімається в кіно й проводить майстер-класи на тему “Як стати менеджером долі своєї дитини”.

А Мілла Йовович майже в кожному своєму інтерв’ю каже про вдячність своїй матері та не втомлюється повторювати: “Я дуже пишаюсь своїм українським корінням. Тій силі волі, яку в собі відчуваю, я повністю зобов’язана своєму походженню”.