– Так, створено Богом, – сміливо відповів один студент

– Бог створив все? – запитав професор.

– Так, сер – відповів студент.

– Якщо Бог створив все, значить Бог створив зло, раз воно існує. І згідно з тим принципом, що наші справи визначають нас самих, значить Бог є зло? – запитав професор.

Студент притих, почувши таку відповідь. Професор був дуже задоволений собою. Він похвалився студентам, що він ще раз довів, що віра в Бога – це міф.

Ще один студент підняв руку і сказав:

– Можу я задати вам питання, професор?

– Звичайно, – відповів професор.

– Професор, холод існує? – запитав студент.

– Що за питання? Звичайно, існує. Тобі ніколи не було холодно? Студенти засміялися над питанням.

Студент відповів:

– Насправді, сер, холоду не існує. Відповідно до законів фізики, те, що ми вважаємо холодом, в дійсності є відсутністю тепла. Людина або предмет можна вивчити на предмет того, чи має він або передає енергію.

Абсолютний нуль (-460 градусів за Фаренгейтом) це повна відсутність тепла. Вся матерія стає інертною і нездатною реагувати при цій температурі. Холоду не існує. Ми створили це слово для опису того, що ми відчуваємо при відсутності тепла.

Студент продовжив:

– Професор, темрява існує?

– Звичайно, існує.

– Ви знову неправі, сер. Темряви також не існує. Темрява в дійсності є відсутністю світла. Ми можемо вивчити світло, але не темряву. Ми можемо використовувати призму Ньютона щоб розкласти біле світло на безліч кольорів і вивчити різні довжини хвиль кожного кольору. Ви не можете виміряти темряву. Простий промінь світла може увірватися в світ темряви і освітити його. Як ви можете дізнатися, наскільки темним є який-небудь простір? Ви вимірюєте, яка кількість світла там є. Чи не так? Темрява це поняття, яке людина використовує, щоб описати, що відбувається при відсутності світла.

Зрештою, юнак запитав професора:

– Пане професоре, зло існує? На цей раз невпевнено, професор відповів: – Звичайно, як я вже сказав. Ми бачимо його щодня. Жорстокість між людьми, безліч злочинів і насильства по всьому світі. Ці приклади є не чим іншим як проявом зла.

На це студент відповів:

– Зла не існує, сер, або, принаймні, його не існує для нього самого. Зло це просто відсутність Бога. Воно схоже на темряву і холод – слово, створене нами, щоб описати відсутність Бога. Бог не створював зла.

Зло – це віра або любов, які існують як світло і тепло. Зло – це результат відсутності в серці людини Божественної любові. Це начебто холод, який наступає, коли немає тепла, або на зразок темноти, яка настає, коли немає світла.

Ім’я студента було – Альберт Ейнштейн…

Через деяких тодішніх «друзів» Він показав мені багато різних пасток і спoкус цього світу, але від усього вберіг, провівши мене на безпечній відстані. Це відбувалося в досить ранньому віці і стосувалося нaркoтиків, алкoголю і безтурботного способу життя. Одного разу я мало не зaгuнув – це сталося, коли в мене врiзалася машина. Не важливо, чия це була вина. Важливо є те, що водій машини дістав покручений капот і повністю вибите лобове скло, та при цьому всім, включно зі мною, дивом не сталося нічого. За секунду до зіткнення я відскочив убік (точно пам’ятаю, що це не я сам додумався так зробити). Пізніше лікар сказав, що якби я тоді не відскочив, був би зараз без ніг. Щось у мені зламалося, я вирішив боротися проти зла в цьому світі власними силами. Але моє прагнення боротися з несправедливістю і нaсuльством тією ж зброєю і участю в бійках «проти расuзму і фaшuзму» не мало сенсу. Тепер я знаю, що Бог боронив мене, щоб зі мною не сталося нічого справді страшного. Не тільки зі мною, але і з тими, хто був «по той бік барикад». Крім кількох сuнців ніяких серйозних пoрaнень у нас не було. Пише slovo.today

Тепер я знаю, що Вона – Мати миру й нікого не засуджує. Я дуже радо суджу, що є морально правильним, а що ні. Але для Неї важлива кожна людина. Важливі наші особисті відносини з Нею і з Ісусом Христом

Минуло декілька років, я став розумнішим і далі шукав правду. Досконало вивчивши інші релігійні та філософські вчення, такі, як іслам, індуїзм з Хари-Крішною та інші, випробувавши все це на собі, я тим не менш утвердивсь у своїй вірі в Господа Ісуса.

Коли навчався у виші, познайомився з дівчиною, – тепер уже моєю нареченою, яка через декілька днів стане моєю дружиною, – практикуючою християнкою, яка привела мене до Бога. Саме завдяки їй мені відкрилося Його справжнє обличчя. Точніше, Бог дав мені неймовірну милість, явивши мені Себе, а як бонус я отримав живого ангела, наповненого Святим Духом. Це вона запропонувала поїхати в Меджуґор`є, щоб ми попросили про благодать для нашого майбутнього подружжя. Чому б і ні? Перед поїздкою в Меджуґор’є мене не пов’язувало нічого особистого ні з Дівою Марією, ні з Вервицею. Для мене це було лише частиною вчення Церкви, й не більше. Я казав собі: якби ця Вервиця не була такою довгою, або – якби там було хоча б побільше зупинок на «Отче наш», напевно, було б краще. Я їхав із певною недовірою, бо багато чого чув про Меджуґор’є (що це місце ще не отримало підтвердження від Церкви, що чи не виникає там новий культ, в якому є відхилення від першості в шануванні Святої Трійці, і т.д. – все, що можна знайти в інтернеті). Але я їхав туди з відкритим серцем.

Перший раз ми приїхали на Младіфест. На третій день фестивалю мені стало погано, у мене почалася сильна мiгрень. Нyдило, боліла голова, але я відчув дуже сильне бажання піти на гору Подбрдо. Наречена запевняла, що мені краще залишитися вдома, а не нестися в спеку на гору. Але я вмовив її піти хоча б до Блакитного хреста, що стоїть біля підніжжя гори. На півдорозі до Подбрдо мені стало дуже погано, до того ж мене нудило, але я відчув велику потребу почати молитися Вервицю. На самому початку молитви я заплакав. І я плакав усю дорогу під час підйому до статуї Діви Марії. Це ніяк не можна було зупинити, і я не міг думати ні про що інше, крім молитви. Я плакав від того, що нас так сильно любить Діва Марія – Її послання про любов я колись чув, але не надавав цьому значення. Я відчував Її величезну любов. Я нічого не бачив, тільки відчував сильний приплив любові, благодаті та спокою. Мені відкривалися істини, які я сприймаю як щось абсолютне, як деяку непорушну правду, щось постійне і незмінне, як те, що 2х2 = 4 і ніколи не буде 5, але тільки та правда незмірно більше цієї.

Ми не повинні бути найпрекраснішими, найкращими, найправильнішими людьми на світі. Бог нас любить такими, якими ми є. І дає нам однакову кількість любові, дає кожному особисто. Має значення тільки те, хто відкриває своє серце для Його любові

Під час молитви Вервиці на Подбрдо я пережив щось незвичайне: я зрозумів, наскільки сильно любить нас Діва Марія! Кожного абсолютно однаково. Вона любить всіх людей на цій землі неймовірно сильною любов’ю. Я був неначе охоплений повним миром, і всяке зло, і всі переживання, які я ніс у собі, вже були не в мені, а в обіймах Марії.

Тепер я знаю, що Вона – Мати миру й нікого не засуджує. Я дуже радо суджу, що є морально правильним, а що ні :). Але для Неї важлива кожна людина. Важливі наші особисті відносини з Нею і з Ісусом Христом. З гори Подбрдо ми просто дивом потрапили прямо до Причастя, хоча, здавалося, ми не встигали на Службу, а після Причастя я відчув Божу любов.

Відразу ж після причастя Святих Тайн мене наповнила неймовірна любов і благодать. Я знаю, що це була лише крапля з океану любові. У всьому цьому я впевнений на 100%, а якби було можливо, то й більше того. Але стільки любові і благодаті я ще ніколи не пережив! Були навіть деякі психосоматичні прояви, такі, як біль у гpyдях (але не неприємний), сeрце вистрибувало з грyдей, як ніби величезна любoв притискає мене до землі.

Молячись Вервицю, я зрозумів, що вона є найсильнішою зброєю проти всякого зла в цьому світі. Якщо в молитві Вервиці ми віддамо Діві Марії всі наші неспокої та переживання, Вона прийме це й віднесе Ісусові Христу, до Його стoп

Я знаю, що в Євхаристії перебуває живий Ісус Христос. Це Живий Бог, Який дарує Себе нам, це Його Тiло. Я відчував неймовірну благодать і любов, що проникали всередину мене, і своє власне безсилля. Я відчував себе таким негідним і таким немічним. Я відчував свою негідність. Але при цьому мені постійно нагадувалось, що ми всі гідні цього, абсолютно всі.

Це було найсильнішим переживанням. Ми не повинні бути найпрекраснішими, найкращими, найправильнішими людьми на світі. Бог нас любить такими, якими ми є. І дає нам однакову кількість любові, дає кожному особисто. Будь то розбійник чи св.Отець Піо. Має значення тільки те, хто відкриває своє серце для Його любові. А любові було стільки, що вже через якийсь час я став просити, щоб це закінчилося, що я вже зрозумів. Бо якби це тривало трохи довше, я б цього не виніс. Бог почув моє прохання і потихеньку все стало затихати.

Доброго і благословенного дня всім вам бажаю!