У Бахмуті Донецької області 11 лютого зник безвісти 26-річний мешканець села Бережниця Рівненської області, військовий медик Олександр Прокопчук. Він їхав рятувати поранених та потрапив під обстріл. Нині рідні Олександра чекають на офіційні висновки ДНК-експертизи.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Медик із сім’ї священника

Того дня, 11 лютого, військовий медик 128-ї Закарпатської бригади Олександр Прокопчук мав вивозити поранених із Бахмута. Проте їхній автомобіль потрапив під обстріл. І хоча багато знайомих у соцмережах повідомляють про його загибель і висловлюють співчуття рідним, щоб офіційно підтвердити (або спростувати) загибель військового медика, його родина чекає на результати ДНК-експертизи.

Олександр Прокопчук із сім’ї священника – настоятеля Свято-Різдво-Богородичного храму в селі Бережниця Дубровицької громади Рівненської області Миколи Прокопчука. Багато знайомих відзначають, що сім’я священника неймовірно працелюбна

“У них у сім’ї два сини. Це дуже хороша, порядна, працьовита родина. Усі вони дружно працюють на своєму городі, тримають теплиці, їздять на ринок торгувати вирощеними овочами. Брати завжди допомагають батькам, вони й у церкві прислужували”, – розповідає один із місцевих жителів.

Хотів стати військовим медиком

Олександр після школи вступив до Тернопільського медичного університету. Його однокурсники тепло про нього відгукуються.

Однокурсниця згадує, що Олександр мріяв після медичного університету вступити до Української військової медичної академії та стати військовим лікарем:

“Ми разом склали іспити та вступили, тоді для нього це була маленька перемога. Сашкові дуже личила військова форма, він був справжнім офіцером, мужнім, розумним, хоробрим. Пам’ятаю, коли ми готувалися до вступу в академію, то разом виходили на пробіжку. Якось Саша запропонував бігати не на стадіоні, а пробігтися до Збаразького кільця, там йому треба було зайти в АТБ, щоб дещо купити. Я погодилася. Коли ми туди прибігли, він купив одне яблуко, і ми побігли назад. Ось така він людина, але ображатися на нього просто неможливо”.

Однокурсниця згадує, що Саша часто потрапляв у смішні та безглузді ситуації. Якось усі першокурсники вирушили гуляти Тернополем і прийшли до озера. Сашко почав ходити по краєчку води і, звичайно, хлюпнувся в озеро. Коли він підвівся, то сказав: “Може, покупаємося?”

“Водночас він був дуже розумний, відповідальний і серйозний. З ним можна було поговорити про все на світі й довірити йому будь-який секрет. Навіть після закінчення навчання Сашко міг поцікавитися, як мої справи, і розмова затягувалася на кілька годин. Саша був людиною, яка могла підібрати слова до будь-якої ситуації та пояснити так, щоб наприкінці все було добре. Він умів дружити та знав, що таке дружба”, – каже про нього однокурсниця.

Зустрів своє кохання

“Із Сашком завжди було весело та цікаво, у кожній розмові можна було відкрити для себе щось нове. Він був дуже терплячим і добрим до всіх, ніколи від нього не чула жодного поганого слова про когось. Із Сашком просто неможливо було посваритися. Він завжди радів звичайним, простим речам, а дрібні неприємності чи невдачі ніколи його не хвилювали. Навіть під час війни він постійно підбадьорював мене. Особливо мене вразило, коли він передав подарунок до народження моєї другої дитини прямо в пологовий будинок, хоча сам був на фронті. Він був дивовижною людиною”, – розповідає ще одна його однокурсниця.

Якось на день народження своєї однокурсниці Саша запросив групу ромів, які зіграли на гітарі. Це був справжній сюрприз, який придумати міг лише він.

Однокурсники згадують, що серед усіх хлопців у групі він був м’яким, чуйним. І шукав ту одну-єдину, яка розумітиме й цінуватиме його ніжне кохання. І знайшов.

Ще до початку повномасштабного вторгнення років зо два тому Олександр познайомився зі своєю майбутньою дружиною Дариною. Дівчина саме навчалася в ординатурі та мріяла про кар’єру лікаря.

“Я познайомилася з людиною, яка повністю змінила моє життя і ставлення до самої себе як до жінки. Чесно, я досі дивуюся, як так сталося, що за роботою, інтернатурою в пологовому будинку я змогла зустріти ЙОГО.

А далі – страшне слово ВІЙНА. Все змінюється: хлопець іде рятувати життя нашим воїнам, я залишаюся вдома…” – писала Дарина у себе в Instagram.

Але наприкінці жовтня минулого року вони одружилися та були дуже щасливі.

Досі офіційного підтвердження загибелі Олександра Прокопчука немає, рідні чекають на результати експертизи.

“Це все так важко, так важко все оцінити й зрозуміти. Ейфорія, розгубленість, страх, смуток. Я знаю тільки, що треба жити далі. Він рятував сотні життів, а не врятував своє. Його єдиним завданням на цій клятій війні було рятувати життя хлопцям. Мій коханий, мій лікар, моє серце… Ти пройшов багато чого. А найдорожче ти дав мені за короткий час, за шалено короткий час…” – пише дружина Олександра.

Повідомлення про зникнення Фрідріха Ефімовського з’явилося на сторінці Пошуково-рятувальної волонтерської асоціації на сторінці в соціальних мережах, пише Vgolos.ua

Востаннє чоловік виходив на зв’язок 19 листопада. Орієнтовно о 18 годині він повідомив, що вийшов на прогулянку до лісу. Далі зв’язок із Фрідріхом обірвався.

Особливі прикмети:
худорлява тілобудова;
середній зріст;
каро-зелені очі;
коротке, світло-руде волосся.
Якщо ви бачили чоловіка або ж вам відоме його місцезнаходження, просять телефонувати 102 або за номером 0 800 310 911.

Про це повідомили у поліції Львівської області, пише “Цинічний Львів”.

“Встановлюється місце знаходження безвісти зниклого Кос Михайла Йосиповича 1956 року народження.” – повідомили у поліції.

Зазначається, що останній раз був на зв’язку 9 жовтня поточного року. Останній раз перебував 1-го жовтня у місті Новояворівську.

Прикмети чоловіка: ростом 170 – 175 см, худорлявої тілобудови, волосся коротке сиве, має вуса.

Був одягнутий: куртка жовто-коричневого кольору.

У поліції звертаються з проханням до громадськості:

Якщо комусь відома будь-яка інформація по безвісти зниклому або хтось володіє інформацією про можливе місце перебування чоловіка, прохання звертатися на лінію “102”.

Мова йде про Михайла Турчина з села Озеряни Галицького району. Як повідомив голова села Андрій Гаврилишин, його привезуть сьогодні десь о 15 годині.

Похорон планують влаштувати завтра, 21 лютого.

Раніше “Галицький кореспондент” писав, що у червні 2014 року, коли проросійські сили на Донбасі почали вдавати з себе непереможних ополченців, Михайло сам звернувся до Галицького військкомату, оскільки був впевнений, що саме такі, як він, дуже потрібні в зоні АТО.

На початку вересня 2014-го група з восьми десантників пішла у розвідку. Було це десь в районі горезвісного села Щастя, недалеко від Луганська. На якомусь етапі хлопці розділилися порівну і розійшлися в різні боки. Одна четвірка потім повернулася. А та, у складі якої був Михайло, невідомо куди поділася. Більше про історію зн