Йдеться про події, які відбувалися під час президентства Порошенка. За даними слідства, саме тоді була налагоджена злочинна схема постачання вугілля з тимчасово окупованих територій ОРДЛО за участі Віктора Медведчука, представників керівництва Росії та українських посадовців. Загальний обсяг угод сягнув 1,5 млрд грн.

Порошенка звинувачують у створенні схеми, що поставила українську енергетику в залежність від російської сторони, а також у тиску на чиновників, яких він нібито змушував погоджуватися на співпрацю з країною-агресором. За ці дії йому загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Політолог Петро Олещук прокоментував ситуацію так:

«Як би не витанцьовував усі ці роки Петро Олексійович, сьогодні його карета перетворюється на гарбуза».

Крім того, Порошенко вже перебуває під санкціями через інші гучні звинувачення, серед яких — лобіювання Харківських угод, постачання продукції до Росії під час війни, а також спільне з Медведчуком захоплення державного нафтопроводу.

Згідно з соціологічними опитуваннями, понад 65% українців не підтримують Порошенка і вважають запроваджені проти нього санкції виправданими.

Політичний тиск та дестабілізація
Останніми днями Порошенко та його політична сила публічно виступили проти продовження воєнного стану в Україні. Раніше він звертався до Європейського Союзу з проханням позбавити Україну статусу асоційованого члена у разі, якщо йому не дозволять виїхати до Лондона на новорічні свята.

Аналітики вважають, що подібна активність є спробою тиску на державні інституції на тлі погіршення правової ситуації самого Порошенка.

Відразу стало зрозуміло, що це коханка. Яна тихо за стіною слухала, як її чоловік зізнавався у своїх почуттях чу жій жінці. Було не лише бо ляче, а й прикро. А потім чоловік почав говорити, що ті rроші, які вони з Яною наkопичують, він забере, і вони разом із kоханкою поїдуть кудись далеко-далеко відпочивати. Яна не стала влаштовувати сkандалу. Адже у неї в голові дозрів ідеальний план nомсти.

Яна з чоловіком відкладали велику суму rрошей прямо у сейф. Вони хотіли kупити велику дачу – як казав Яні чоловік. Насправді він для іншого туди rроші сkладав. Але й Яна чимало вкладалася.Яна сказала чоловікові, що на кілька днів поїде до мами. Вона забрала всі rроші з се йфа. Радісний чоловік відразу покликав до себе в квартиру kоханку. Вони проводили час, а потім чоловік схаменувся і зрозумів, що rрошей у се йфі немає.Він відразу став звинувачувати у всьому kоханку, адже вона чудово знала про за ощадження.

Вони сильно посв арилися, у цей момент у квартиру прийшла Яна.Вона побачила все на власні очі. Чоловік kинувся до її ніг просити пробачення. К0ханка швидко вибігла з квартири. Чоловік почав розповідати, що kоханка вкрала всі rроші. Яна ж сказала, що подасть на роз лучення.Так і вийшло, що в результаті чоловік Яни залишився без kоханки (яка не брала rроші, адже її підставила Яна), і без дружини, і без rрошей.А щаслива Яна сама поїхала відпочивати та витрачати чесно зароблені rроші.

Українська плавчиня і чотириразова олімпійська чемпіонка Яна Клочкова зберігає абсолютне мовчання щодо повномасштабної війни в Україні – з 24 лютого вона повністю зникла з українського інформаційного простору, перестала вести соціальні мережі, зате частенько з’являється в російській соцмережі «ВКонтакте».

Де зараз знаходиться Клочкова, розповів у своєму YouTube- шоу Слава Дьомін. «Золота рибка» осіла в тимчасово окупованому Криму (плавчиня народилася в Сімферополі та до 15 років жила в Криму – прим. редактора) разом з батьками та сином, стверджує ведучий.

— Таке враження, що Клочкова просто живе в зовсім іншій реальності, – коментує мовчання і місцезнаходження спортсменки ведучий, обурений її мовчазною позицією

Втім, Дьомін нагадав, що такий розвиток подій – цілком закономірний, адже у 2006 році Клочкова підтримувала втікача Віктора Януковича, і була депутатом Харківської міськради від «Партії регіонів».

Країну-агресора підтримує і мама плавчині. Жінка постить у своїх соцмережах георгіївські стрічки.

Ще у вересні 2021 року Яна Клочкова була в Україні, та брала активну участь у громадському житті країни. Наприклад, влаштувала масштабний заплив з великою кількістю учасників.

Після заяв експідопічної шоумена GIP C про його домагання у Мережі почали обговорювати можливий розрив зіркового подружжя. Зокрема, відомий блогер Богдан Беспалов заявив, що за його джерелами, Потап та Каменських вже подали на розлучення, пише ТСН.

Зірковий оглядач розповів, що співачка пішла від продюсера через його зраду з дівчиною з близького кола родини. Подейкують, що Каменських терпіла зради чоловіка, але зрештою терпець урвався.

“Потап в черговий раз зрадив Анастасії з людиною з їхнього спільного кола. Ця людина була досить близькою до Каменських. Відповідно, Анастасія цього разу не змогла пробачити, адже до цього вона абсолютно знала про всі погрішності Потапа поза шлюбом, і була готова з цим миритися. Адже там просто комерційний шлюб на вигідних умовах, у якому немає цього кохання. Домовилися розійтися по-тихому, щоб ніхто не знав”, – сказав в своєму відео Беспалов.

Ба більше, блогер заявив, що нещодавня новина про те, що Каменських втратила голос та не зможе давати деякий час концерти, може бути просто піарходом співачки, щоб відвернути увагу від скандалу з Потапом.

Тепер вони обидві чекають на дітей від нього, пише ТСН.

Так, вагітна стверджує, що дізналася про зраду свого партнера два місяці тому, і відтоді він намагався заслужити її прощення.

“Він сказав мені, що вона вагітна двійнею, і перепросив мене. Робив мені подарунки, пропонував купити квартиру, нову машину, все, що я захочу”, – пояснила вона.

Вона додала, що готова була розлучитися зі зрадником і почати нове життя без нього та сестри, поки не дізналася, що теж вагітна.

Тепер дружина вважає, що вона не має іншого вибору, окрім як залишитися зі своїм партнером, зокрема через гроші: “Я не можу дозволити собі виховувати дитину одна, він забезпечує мене від 20 років. Я навіть не розглядала можливості його відсутності в моєму житті, тому що я була так безглуздо закохана. Я мала все, що хотіла, у мене була ідеальна сім’я та ідеальний чоловік, ідеальний будинок, ідеальне життя”.

Жінка додала, що вони з чоловіком тривалий час не могли зачати дитину. І зараз її вагітність – “благословення”.

У Польщі жінка звинуватила біженку з України у тому, що вона зруйнувала її шлюб. Нібито після того, як пара прийняла у себе біженців, її чоловік почав стосунки з 31-річною жінкою.

Про це пише fakt.pl.

29-річна полька Анна розповіла, що вони із 42-річним чоловіком одружились 2021 року. Коли почалась повномасштабна війна Росії проти України, поляк спочатку хотів поїхати добровольцем, щоб воювати проти росіян. Проте його не взяли через відсутність військового досвіду. Тоді полька порадила допомогти українцям по-іншому – прихистити вдома, в Ольштині, біженців з України.

6 березня пара прийняла у себе двох жінок – 31-річну Тетяну з Херсона та 55-річну Ольгу з Києва. Тоді Анна почала помічати, що її чоловік Пйотр почав розпивати алкоголь із Тетяною. Від того часу українка та поляк почали більше часу проводити разом. 14 березня Ольга виїхала до Німеччини, а Тетяна і надалі залишилась мешкати в квартирі поляків.

Анна стверджує, що вона допомагала Тетяні адаптуватись до життя у Польщі. Проте їй не подобалась поведінка чоловіка, з яким все частіше виникали конфлікти.

“Якось під час обіду він накричав на мене через те, що виправила Тетяну, коли вона намагалась розмовляти польською мовою. Пйотр і Тетяна стали нерозлучними і уникали мене. Коли я намагалась поговорити про це з чоловіком, він заявляв, що мені це лише здається”, – каже Анна.

Полька розповідає, що 30 березня у них з чоловіком стався черговий конфлікт, тоді вона під час сварки наковталась таблеток. Жінку врятували. Коли вона повернулась з лікарні, то застала свого чоловіка разом із Тетяною. Вони на кухні пили вино. Між парою знову сталась сварка під час якої чоловік викликав поліцію. Анна стверджує, що коли поліція пішла з їхньої квартири, то Тетяна і Пйотр були у спальні віч-на-віч. Жінка застала їх у ліжку лише у нижній білизні. Вона навіть встигла зробити фото пари, а після цього вхопила кота і свої речі та покинула квартиру.

Полька стверджує, що через конфлікт з чоловіком вона залишилась без даху над головою, оскільки до того вона мешкала у його квартирі. Жінка каже, що вона хоче, щоб чоловік повернув їй кошти, які вона вклала у ремонт квартири, проте той відмовився та досі живе з Тетяною.

Жінка каже, що вона хотіла, щоб її визнали жертвою агресії, проте прокуратура відмовила. Зараз Анна подала на розлучення та очікує на рішення суду. Чоловік Анни Пйотр відмовився коментувати ситуацію в своїй родині.

Цей мільярд Медведчук мав використати для забезпечення “основи для організації проведення воєнних дій РФ на шкоду державним інтересам України”. Про це повідомляє видання “Главком“, посилаючись на матеріали справи, що згадуються в ухвалі Львівського апеляційного суду від 20 липня.

Саме на ці гроші, отримані злочинним шляхом, Медведчук та його родичі купували рухоме та нерухоме майно.

Відповідну інформацію від СБУ суду передала колишня генпрокурорка Ірина Венедіктова разом із клопотанням про арешт майна Медведчука.

Водночас адвокати нардепа назвали дані контррозвідки СБУ “голослівними”, а також заявили, що справу Медведчука нібито неможливо розглядати, доки триває війна РФ та України.

Про це Стефанішина заявила 10 червня під час дискусії, організованої Київським безпековим форумом, повідомляє “Європейська правда”.

Вона наголосила, що європейські лідери мають усвідомлювати – наступного історичного моменту, коли буде така мобілізація їхнього суспільства та парламентів на підтримку України, не буде.

Я вважаю, що будь-які рішення, окрім надання Україні статусу кандидата, послаблять передусім європейських лідерів і наше прагнення, віру українських людей у Європейський проєкт як такий”, – сказала віцепрем’єрка.

“Тому я думаю, що це рішення нас розчарує, буде сприйнято як зрада в нас. Ми, звичайно, не відмовимось від європейської інтеграції, але будемо відчувати, що європейські лідери свій історичний шанс змарнували”, – резюмувала Стефанішина.

Сметанін передавав ворожим спецслужбам інформацію про типи і кількість військових літаків, місця їх дислокації, тренувальні польоти, особисті дані військовослужбовців аеродрому.

Протягом 24-28 лютого він постійно “зливав” інформацію про результати вторгнення російських військ на Волинь.

Завдяки його «допомозі» аеропорт був обстріляний із ракет, що призвело до тотальної руйнації його інфраструктури.

Після цього зрадник доповів про результат удару в РФ.

«Я познайомився з офіцером Російської Федерації у 2010 році через соцмережу. Він намагався у мене вивідати інформацію про діяльність аеродрому. У 2017 році я особисто зустрівся з ним в Москві, де він повідомив, що працює на ФСБ РФ. В майбутньому я розповсюджував інформацію на інтернет-сторінці: фотофіксацію польотів літаків і захисних споруд Луцького військового аеродрому. В ніч з 23 на 24 лютого я почув, як літаки летять з Луцького військового аеродрому. Намагався зв’язатися з військовослужбовцями бригади, щоб дізнатися, що сталося і куди вони летять. Після обстрілу Луцького аеродрому я зв`язався з офіцером збройних сил РФ. Він повідомив мені, що удар відбувся по аеродрому як стратегічному обєкту і в найближчий час більше ударів не планується по Луцьку. Подальші вказівки я мав отримувати додатково», – сказав Сметанін на оприлюдненому СБУ відео.

Нагадаємо, 24 лютого близько 7:00 у Луцьку пролунали гучні вибухи, від яких аж здригнулися вікна у домівках. Згодом з’явилася оперативна інформація щодо наслідків ворожих обстрілів на території України.

Як з`ясувалося, у Луцьку обстріляли аеродром.

Внаслідок вибухів на аеродромі травмувалася людина. Цю інформацію станом на 07:20 оприлюднила Нацполіція.

Станом на 09:35 того дня у пресслужбі волинських надзвичайників повідомили, що травмувався пожежник ДПРЧ -25, але вже повернувся до виконання обов’язків.

Відповідний допис акторка розмістила на своїй сторінці у Facebook, передає “Це моя Україна”.

Так, у своєму дописі вона зазначає наступну: “Зрада – це коли наші хлопці, дівчата гинуть під кулями, а Ти ходиш слухати “звьозд м*сковських, що не бачать війни і підтримують знищення твоєї країни” Я розумію, якби українці прийшли на виступ Лії Ахеджакової, що пішла проти системи і підтримує Україну.. Маленька жіночка проти великого і мертвого монстра… Або ще з одиниці росіян, у яких є гідність і сміливість… Але бігти і веселитися під звуки тих, у кого гроші і власне рабство заткнули пельку, і замкнули совість – Зрада! Зрада на крові власного народу та приречення особистого кармічного звіту.. І він, на жаль, не має терміну… Це можуть отримати діти, онуки.. Ніхто не думає.. А потім.. Ой, за що, як?… За це! Переступивший через кров родинну, сам кровити буде…Так влаштоване буття! Бо є діти і батькі – свідки вашого збочення.. і зрештою ми – ті, хто все “мотає на плівку”.. З цього виростає образа, що виростає до прокляття.. Такого справедливого, що запускає той механізм, волаючий про справедливість.. Мабуть, правда, що поки в твою хату не прилетить – не дійде.. Відсутність гідності… Тому нас не поважають в світі.. Бо безхребетні плазуни в масі своїй.. “Німці кажуть: ви моголи -моголи, моголи…” Плюнуть та й годі.. Обіймаю кожного, хто має гідність і “лупає ту скалу”! І респект кожному, хто навертається! Це ніколи не пізно! Додаю фото нашого прапору (фото нижче, – ред.)

Чоловік перерізав жінці горло. Коли зрозумів, що його дружина не подає ознак життя, навіть забув як викликати медиків. Тому побіг до сусідів. Медики лише констатували смерть жінки від значної крововтрати. Їй було лише 44 роки.

У поліції розповіли, що чоловік знаходився у стані сильного алкогольного сп’яніння та поводив себе неадекватно.

Життя цивільного подружжя якось не клеїлось. Односельці передчували, що рано чи пізно у будинку пари станеться трагедія. Обоє полюбляли випити, а захмелілі – влаштовували скандали. Проте ініціаторкою конфліктів найчастіше була жінка. А ще стосунки роз’їдали ревнощі – жінка зраджувала чоловіку. При цьому сама дуже ревнувала його.

Напередодні вбивства жінка саме повернулася з двотижневого загулу. Чоловік заявив, що не прийматиме її. Але вона та її родичі знову вмовили його. Без горілки жінка витримала лише день. А де п’янка – там і зрада. Олександр застав Валентину в обіймах іншого. Сусіди розповідають, що вже вдома жінка схопилася за ніж. Він вихопив його, і коли Валентина падала ненароком перерізав шию. Односельці жаліють саме Олександра. Мовляв, він став жертвою обставин.

Про це повідомляє видання Час з посиланням на іноземні ЗМІ.

За словами Меркель, Порошенко страшний негідник і брехун. Саме він підписав у 2015 році капітуляцію України і поставив підпис під абсолютно абсурдними Мінській угоді.

Меркель заявила Зеленському, що виконати Мінські угоди неможливо і вона тоді говорила Порошенко, що він підписує смертний вирок своїй країні. Підпилий Порошенка поставив підпис не дивлячись ні на що. Він отримав за це гроші і гарантії від Путіна.

Пані фрао Меркель запевнила Президента України Володимира Зеленського, що Порошенко терміново потрібно заарештувати. Німеччина знає де заховані скарби олігарха.

Буквально через кілька годин після прильоту Президента України до Києва, проти Порошенка було порушено справу за статтею «державна зрада».

Госбюро розслідувань розбирається в державній зраді колишнім президентом України Петром Порошенко під час підписання Мінських угод у 2015 році.

Тоді він перейшов ті самі «червоні лінії», які перед самітом в Парижі окреслив для Зеленського.

Тим часом, всередині фракції «Слуга народу» обговорювали, чи знімати з Порошенком недоторканність. Абсолютна більшість депутатів за зняття недоторканності. У найближчі дні Порошенко може виявитися в карцері. Обов’язково поділіться зі своїми друзями в соціальних мережах. Наша країна зобов’язана знати всю правду!

За попередніми даними, 27-річний чоловік протягом місяця домагався своєї падчерки і здійснював з нею дії сексуального характеру. Дізнавшись про те, що відбувається, жінка заявила на коханця в поліцію.

Про це місцевому виданню повідомило джерело в правоохоронних органах. Зараз встановлюються обставини події.

«За заявою жительки Мелеузовського району про скоєння її співмешканцем розпусних дій щодо її 16-річної дочки СУ СК РФ по РБ проводиться дослідча перевірка», – розповіли в прес-службі СКР по РБ.

Відзначимо, що відповідальність за вчинення дій сексуального характеру настає, в разі відсутності застосування насильства, якщо потерпіла не досягла 16-річного віку.

Потім розписалися, я хотів дітей, але Маша не хотіла, вона говорила, що хоче пожити для себе, але я не втрачав надії стати батьком.Незабаром дружина завaгітніла, вона важко ходила, був сильний токсикоз, живіт був дуже великим.Прийшов час, у Маші почалися перeйми, я відвіз її в пoлоговий будинок.

Дружина нарoджувала дуже важко, і ось до мене вийшла медсестра і сказала, що у мене трійня, два хлопчики і дівчинка.

Я від такої радості, стрибав, бігав, кричав, я просто був щасливий.

Прийшов час забирати дружину з дітьми додому, я зібрав все, що мені потрібно було і поїхав в лікарню, після приїзду я дізнався, що моя дружина втекла, не залишивши навіть записки.

Я подзвонив своїй мамі і розповів, що сталося, мама з батьком приїхали в цей же день, добре, що жили не далеко. Йшов час, діти ходили в дитячий сад, потім пішли в школу, закінчили всі втрьох школу із золотою медаллю. Про колишню дружину навіть не згадував. Я так і не одружився більше, не довіряю жінкам.

В один із днів пролунав дзвінок у двері, дочка відкрила, а на порозі стояла моя колишня, попросила дозволу увійти, я запропонував їй чашечку кави, вона пила і розповідала мені. Виявляєтся в той час коли дізналася, що вона нaродила трійню, зрозуміла, що не любить, ні мене, ні дітей, і тому вона втекла.

А зараз вона хоче загладити провину перед дітьми, вона вирішила розповісти їм, що вона є, їх матір’ю. Їй зараз жити ніде і ні за що, вона хотіла б, щоб діти давали гроші на її утримання.

Ми сиділи, розкривши роти, і дивилися на неї, я думав, що вона прийшла покаятися перед дітьми, а вона прийшла вимагати з них грошей на своє утримання.

Я сказав, щоб вона йшла і більше ніколи не з’являлася в нашому житті, інакше вона сильно про це пошкодує. Вона стояла і ображала моїх дітей. Ми розвернулися і пішли.

Зараз у мене вже 6 онуків, і я найщасливіший батько, діти між собою дуже дружні, допомагають один одному. Я зрозумів, що виховав хороших дітей, спасибі моїм батькам за допомогу.

Не зраджуйте своїх рідних діточок, а то потім, вас теж, зрадять, закон бумеранга.

Я не могла зрозуміти, в чому справа, а коли запитала у чоловіка, то він мені відповів:

– У мене великі проблеми на роботі

Я і заспокоїлася.

Але час минав, а у нас вдома краще не ставало, і тільки я вирішила серйозно поговорити з чоловіком, як пролунав дзвінок і мені жінка сказала:

– А ви, знаєте, що у вашого чоловіка є друга сім’я? У нього там син Миколка

І жінка повісила слухавку.

Я не могла повірити в те, що мій чоловік зрадник, я не могла дочекатися його з роботи, і коли він прийшов, то я запитала у нього прямо:

– Коханий, а хто такий Миколка?

Чоловік не очікував від мене такого питання, він почав щось говорити, але я нічого не могла зрозуміти. І тоді довелося сказати, що якщо він зараз сам не розповість мені правду, то я її дізнаюсь сама. Тоді чоловік і сказав, що три роки тому він закрутив роман на роботі з молодою дівчиною.

Вона завaгітніла, абopт робити відмовилася, він їй сказав, що не збирається кидати свою сім’ю, що він дуже любить мене і своїх дітей, але вона вирішила прив’язати мого чоловіка дитиною.

Вона наpодила хлопчика, але погана мати, так що мій чоловік не хотів, щоб його дитина була сиротою.

Я не могла повірити в те, що це відбувається в моїй родині.

Я пробачила чоловіка, я його дуже любила і знаю, що він мене теж любить, але ще у нас були діти, дівчатка і спати не лягали, поки тато, саме тато не розповість їм якусь історію.

Одного разу я зустрілася з подругою, з якою не бачилася після закінчення інституту, вона працювала в дитячому будинку.

Ми йшли з нею і вирішили зайти в кафе, і я побачила, як мій чоловік сидить поруч з хлопчиком, якому було років п’ять, я зрозуміла, що це і є син мого чоловіка.

А моя подруга сказала мені:

– Ось при живих батьках і сирота, – і показала на мого чоловіка і хлопчика.

І вона мені розповіла, що мама хлопчика відмовилася від нього, вона вийшла заміж і поїхала в іншу країну жити, а у батька своя сім’я, ось і виходить – батьки живі, а дитина сирота.

Ми з подругою посиділи, потім вона пішла, а я встала, підійшла до чоловіка і запитала:

– Дорогі мої чоловіки, а чи не час вам повернутися додому?

Коля на мене подивився і я побачила в його очах страх, нерозуміння, а коли я посміхнулася, то він розплакався, підбіг до мене, обійняв і сказав:

– Мамочко, я знав, що ти мене забереш додому!

Я обняла цього хлопчика і зрозуміла, що я його більше нікому не віддам.

Ми його всиновили з чоловіком, тепер у нас троє дітей, дівчатка дуже полюбили Миколку. А ця дитина тепер найщасливішf дитина в світі.

Я зустрілася з бабусею Колі, і вона мені розповіла, що її дочка ніколи і не любила мого чоловіка, а сина, так вона взагалі ненавиділа.

Зате тепер у нашого сина є люди, які його дуже люблять.

Минуло дуже багато років, дівчатка виросли і вийши заміж, у них все добре, син закінчує медичний інститут, ми дуже пишаємося нашими дітьми.

Я думаю, що вчинила правильно, що син мого чоловіка від іншої жінки має сім’ю, яка його любить.

Не можуть діти при живих батьках бути сиротами, це великий гріх.

У нас було багато друзів, ми часто зустрічалися, спілкувалися. Була у мене і краща подруга. Вона теж працювала разом зі мною. У мене від неї не було секретів, а вона довіряла мені свої таємниці.

У нашій компанії всі по парам, а вона була самотня. І розумна, і симпатична, а ось одна. Але, здається, її це не бентежило. І ось якось вона розповіла мені, що у неї з’явився чоловік. Я пораділа за неї, але в компанії на спільних святкуваннях вона як і раніше з’являлася одна.

Я цікавилася, чому вона боїться показати свого чоловіка. Подруга довірливо повідала мені, що її чоловік одружений, але свою дружину не любить більше і збирається скоро розлучитися. Вони кохають одне одного і після його розлучення планують одружитися.

Я сама любила отримувати подарунки від чоловіка, знаю, як це приємно. Він любить дарувати подарунки не тільки мені, але і своїй сестрі, і мамі. Він каже, що дарує їх найкрасивішій жінці – це так приємно чути. І коли я раділа його подарункам, у нього завжди було таке щасливе обличчя.

Якось чоловік приїхав з відрядження і подарував мені черговий подарунок. Чоловік поспішав на якусь зустріч, тому дорожню сумку залишив в передпокої. Я вирішила поставити сумку на місце.

Зазвичай я ніколи не лізу в речі, а тут заглянула – там лежали джинси. Я подумала, що це подарунок для сестри чоловіка. На одній з кишень був вишитий оригінальний геометричний орнамент. Але чогось там не вистачало. Я подивилася і зрозуміла, що тут дещо потрібно підправити. Адже я свого часу закінчила художню школу. Потрібно було додати 2-3 чорні лінії, які пожвавлять орнамент. Я взяла тонкий маркер і провела ці лінії. Орнамент відразу став більш виразним. Подумала, що сестра чоловіка буде задоволена подарунком і моєю роботою.

Через кілька днів моя краща подруга з’явилася в офісі в нових джинсах, і прийшла до мене похвалитися новим подарунком свого чоловіка. І тут я побачила на джинсах знайомий орнамент з моїми чорними лініями. Як я стрималася, щоб не закричати від шoку, не знаю. Пославшись на погане самопочуття, я пішла додому.

Вдома я зібрала всі подарунки чоловіка, які знайшла, склала їх на столі, написала записку, щоб все це чоловік подарував моїй і його кращій подрузі. На додачу до тих джинсів, які він їй нещодавно привіз. І пішла до батьків. Образа так дyшила мене, що я навіть не могла толком розповісти батькам, чому пішла від чоловіка.

Мама напоїла мене кoрвaлолом, поклала в ліжко і сіла біля мене. Батьки не дошкуляли питаннями. Я заснула, коли з’явився чоловік. Він щось намагався пояснити, але батьки сказали, що не треба ні про що говорити. Завтра, уже завтра.

Наступного дня в офісі чоловік підійшов до мене, почав говорити, що я все не так зрозуміла, що це моя подруга попросила його привезти їй джинси. Я нічого не стала слухати. Сказала тільки, що він обіцяв подрузі скоро розлучитися з дружиною, так ось, я сама хочу з ним розлучитися і якнайшвидше.

Потім я подала на розлучення. Чоловік просив зберегти сім’ю. Нам дали кілька місяців для примирення.

Але я не зможу ніколи йому пробачити цей вчинок, огидну брехню, навіть намагатися не хочу.

Він досить муркотів щось собі під ніс, мов кіт, теж примостився біля нього. Все його п’ятдесятирічне єство випромінювало спокій і умиротворення.

Ось тільки листя замучило! Скільки з ним не борись, а воно падає і падає, цієї осені. Шарудить, немов якусь щемливу ностальгію навівають, – крутяться думки в Михайлової голові. І добре йому на душі, і дивно. Щось діється в ній.

Зима буде довгою і суворою, – почув учора з екрану телевізора. Але йому не страшно. Не замерзне. Он дрова сохнуть в сарайчику, влітку нарубані і акуратно складені, як і личить господареві. А ще гріє серце Тая – його кохана. При одній згадці про неї очі Михайла поблискують, губи чіпає усмішка, в гpyдях щемить.

Коли його Марія в Італію зібралася, він і просив, і благав, і на коліна ставав. Просив жінку, щоб одумалася. Ну, чого їй ще вистачає! Будинок – повна чаша.

Єдина дочка вийшла заміж за багатого чоловіка, живе в столиці. Але Марію немов підмінили. Все після того, як подругу свою зустріла інститутську, яка вже багато років працювала в Римі.

А вона ж трієчницею була! – Не вгамовувалася. А тепер – пані! Вся в золоті! Салони краси тримає і у нас, і в Італії. А я на свою вчительську зарплату чого домоглася? Крім городу, курей і свиней нічого не бачила. Подивився б ти на її руки – всі в золоті, манікюр, ніжні, як у дитини, а мої.

Не заздри, вгамуйся, – заспокоював дружину Михайло. Багаті теж плачуть, – перекладав на жарт. У неї ні дітей, ні чоловіка ні, для чого ці гроші, для кого живе?

Живе … Ти точно сказав, добре помітив. А я – мучуся!

Оформила пільгову пенсію, зібрала валізу і тільки Михайло її і бачив. На емоціях поїхала. Перший рік взагалі не давала про себе знати. Потім стала доньці гроші надсилати і йому привіт передавати. Спершу Михайло дуже переживав.

Не знаходив собі місця. Тільки рятувався, що роботою. Згодом звик жити один. І пенсії військового йому вистачало. Продукти всі свої були – з саду і городу. Після від’їзду Марії корову він продав, а кролики і кури добре розмножуються, як в селі без господарства?

Дочка жила в столиці, до батька рідко навідувалася. Ось одного разу він вирішив відвідати не тільки дочку і зятя, як внучку, Катю, якій шостий рік виповнився. Накупив подарунків, зарубав індичку, яєць набрав, і поїхав до столиці. Після святкової вечері дочка відкликала його і каже: «Не знаю, тату, як ти це сприймеш, але у мами в Італії є інший чоловік, вона не повернеться.

Є і є, донечко, що тут поробиш, серцю не накажеш, я це давно зрозумів, – а у самого стислося від болю в грyдях, в скронях застукало, але він не подав виду. Ледве ніч провів, а завидна поспішив додому.

Чоловіче, ви мокнете, зайдіть під навіс! Ви що, глухий! – долинув до Михайла незнайомий голос і тут же хтось потягнув його за рукав. За важкими думками він і не помітив, що стояв під проливним дощем.

У вас щось трапилося, з вами все в порядку? – заглядала йому в очі молода жінка.

Дякую все добре! – відповів Михайло і обвів поглядом все навколо. На зупинці їх було двоє. Незнайомка теж чекала автобуса до їхнього села. Михайло глянув на неї.

«Теж мені мати Тереза», – подумав і став діставати хустку, щоб витерти мокре обличчя.

Перший раз бачу такого чоловіка, який так любить дощ, – Не вгамовувалася попутниця. – А він зараз не теплий, застудитися можете. Здоров’я берегти потрібно! Ось прийдете такий мокрий в будинок, що вам дружина скаже? Ой, напевно, по голівці не погладить. Облає, ще й як!

Михайло дивився на жінку, слухав її мелодійний голос, немов пісню. Він заспокоював його, на душі ставало тепло, а по тілу повз холод.

«Напевно, точно захворію», – подумав. – А ви до кого їдете? Я в Антонівці, всіх знаю, – запитав незнайомку.

Дуже добре, що знаєте, підкажете мені, де живе Михайло Зімін, я до нього у справі, – зраділа жінка.

У якій такій справі? – здивувався чоловік, почувши своє прізвище.

Та не дуже хорошій. Робота у мене така. За процесом його розлучення з дружиною, яка за кордоном.

А ви можете прискорити цей процес? – несподівано для себе запитав Михайло.

Ой, не знаю, що за чоловік виявиться, як все піде.

Все добре піде, – відповів Михайло. – Як вас звати?

Таїсія, будемо знайомі, – подала руку жінка.

Вони довго розмовляли, пили чай, ласували варенням, дегустували молоде вино, – малинове, ароматне.

Тая розповіла, що теж давно одна. Взаємна симпатія поєднала їх. А може, щось більше, невидимо-ніжне, душевно-ностальгічне, щемливо-солодке і таке довгоочікуване.

Особливо одна з них: витягати руки і, перебуваючи ще в ліжку, говорити: «Здрастуй сонечко! Сьогодні буде прекрасний день». Начебто звичайна фраза, але її худі руки, її сонне обличчя викликали в ньому неприязнь.

Вона піднімалася, проходила вздовж вікна і кілька секунд дивилася вдалину. Потім знімала нічнушку і гoлa йшла в ванну. Раніше, ще на початку шлюбу, він захоплювався її тiлом, її свободою, що межує з poзпустою. І хоча до цих пір її тіло було в прекрасній формі, його oгoлений вигляд викликав у ньому злiсть. Джерело

Одного разу він навіть хотів штовхнyти її, щоб поквапити процес «пробудження», але зібрав в кулак всю свою силу і тільки грубо сказав: – Поспішай, вже набридло!

Вона не поспішала жити, вона знала про його роман на стороні, знала навіть ту дівчину, з якою її чоловік зустрічався вже близько трьох років. Але час затягнув рани самолюбства і залишив тільки сумний шлейф непотрібності.

Вона прощала чоловікові агpесію, неувага, прагнення заново пережити молодість. Але і не дозволяла заважати їй жити статечно, розуміючи кожну хвилину. Так вона вирішила жити з тих пір, як дізналася, що xвора. Хвopоба з’їдає її місяць за місяцем і скоро переможе.

Перше бажання гострої потреби – розповісти про хвоpoбу. Всім! Щоб зменшити всю нещадність правди, розділивши її на шматочки і роздавши рідним. Але найважчу добу вона пережила наодинці з усвідомленням швидкої смepті, і на другу – прийняла тверде рішення мовчати про все.

Її життя витікало, і з кожним днем в ній наpоджувалася мудрість людини, яка вміє споглядати. Вона знаходила усамітнення в маленькій сільській бібліотеці, шлях до якої займав півтори години.

І кожен день вона забиралася в вузький коридор між стелажами, підписаними старим бібліотекарем «Таємниці життя і смepті» і знаходила книгу, в якій, здавалося, знайдуться всі відповіді.

Він прийшов в будинок кoxанки. Тут все було яскравим, теплим, рідним. Вони зустрічалися вже три роки, і весь цей час він любив її ненормальною любов’ю. Він ревнував, принижував, принижувався і, здавалося, не міг дихати далеко від її молодого тiла.

Сьогодні він прийшов сюди, і тверде рішення наpодилося в ньому: розлучитися. Навіщо мyчити всіх трьох, він не любить дружину, більше того – ненавидить. А тут він заживе по-новому, щасливо. Він спробував пригадати почуття, які колись відчував до дружини, але не зміг.

Йому раптом здалося, що вона так сильно дратувала його з самого першого дня їхнього знайомства. Він витягнув з портмоне фото дружини і, в знак своєї рішучості розлучитися, порвав його на дрібні шматочки.

Вони домовилися зустрітися в ресторані. Там, де шість місяців назад відзначали п’ятнадцятиріччя шлюбу. Вона приїхала першою.

Він перед зустріччю заїхав додому, де довго шукав у шафі папери, необхідні для подачі заяви на розлучення. У кілька нервовому настрої він вивертав нутрощі ящиків і розкидав їх по підлозі. В одному з них лежала темно- синя запечатана папка. Раніше він її не бачив.

Він присів навпочіпки на підлозі і одним рухом зірвав клейку стрічку. Він очікував побачити там що завгодно, навіть фотокомпромат. Але замість цього виявив численні анaлізи і друкu медустанов, виписки, довідки. На всіх аркушах значилися прізвище та ініціали дружини. Здогад пронизав його, як yдар струму, і холодна цівка пробігла по спині. Хвopа!

Він заліз в Інтернет, ввів в пошуковик назву дiaгнозу, і на екрані висвітилася жаxлива фраза: «Від 6 до 18 місяців». Він глянув на дати: з моменту обстеження пройшло півроку. Що було далі, він пам’ятав погано. Єдина фраза, крутиться в голові: «6-18 місяців».

Вона прочекала його сорок хвилин. Телефон не відповідав, вона розплатилася за рахунком і вийшла на вулицю. Стояла чудова осіння погода, сонце не пекло, але зігрівало душу. «Яке прекрасне життя, як добре на землі, поруч з сонцем, лісом».

У перший раз за весь час, який вона знає про хвopобу, її заповнило почуття жалості до себе. Їй вистачило сил зберігати таємницю, страшну таємницю про свою хвopобу від чоловіка, батьків, подруг.

Вона намагалася полегшити їм існування, нехай навіть ціною власного зрyйнованого життя. Тим більше від цього життя скоро залишиться тільки спогад.

Вона йшла по вулиці і бачила, як радіють очі людей від того, що все попереду, буде зима, а за нею неодмінно весна! Їй не дано більше випробувати подібне почуття. Образа розросталася в ній і вирвалася назовні потоком нескінченних слiз.

Він метався по кімнаті. Вперше в житті він гостро, майже фізично відчув швидкоплинність життя. Він згадував дружину молодою, в той час, коли вони тільки познайомилися і були сповнені надій. А він адже любив її тоді. Йому раптом здалося, що цих двадцяти років наче й не було. І все попереду: щастя, молодість, життя.

У ці останні дні він оточив її турботою, був з нею 24 години на добу і переживав небувале щастя. Він боявся, що вона піде, він готовий був віддати своє життя, аби зберегти її. І якби хтось нагадав йому про те, що місяць тому він ненавидів свою дружину і мріяв розлучитися, він би сказав: «Це був не я».

Він бачив, як їй важко прощатися з життям, як вона плаче ночами, думаючи, що він спить. Він розумів, немає страшнішого покapання, ніж знати термін своєї кoнчuни. Він бачив, як вона боролася за життя, чіпляючись за саму бoжевільну надію.

Вона помepла через два місяці. Він завалив квітами дорогу від будинку до клaдoвища. Він плакав, як дитина, коли опускали тpyну, він став старше на тисячу років… Вдома, під її подушкою, він знайшов записку, бажання, яке вона писала під Новий рік: «Бути щасливою з Ним до кінця своїх днів».

Кажуть, все бажання, загадані під Новий рік, виконуються. Мабуть, це правда, тому що в цей же рік він написав: «Стати вільним». Кожен отримав те, про що, здавалося, мріяв. Він засміявся гучним, істеричним сміхом і порвав листочок з бажанням на дрібні шматочки.

Галина дійсно прожила в шлюбі без малого тридцять років, за чоловіком, як за кам’яною стіною. Чоловік її – досить успішний бізнесмен. Галина вискочила за нього в дев’ятнадцять років по великій любові, будучи на другому курсі педінституту.

Через кілька років вони з чоловіком разом поїхали з їх маленького містечка в столицю, і навчання своє Галина так і не закінчила, незважаючи на мамині сльози і вмовляння. Чоловік не бачив в цьому сенсу. Він як раз почав займатися бізнесом, справи добре пішли в гору. Галя ні дня не працювала: займалася собою і затишком, керувала домробітницею, чекала чоловіка, супроводжувала його в поїздки і на заходи і, в заголом, життям своїм була цілком задоволена.

Дітей Галина теж не нарoдила – чоловік не хотів, причому, відмовлявся навідріз. У перші роки шлюбу молода дружина дуже через це переймалась, намагалася вмовити чоловіка і так, і сяк, але без толку. З часом гострoта питання спала, і Галина стала подумувати – а й справді, без дітей не так вже й погано. Стільки проблем з цими дітьми, причому, будь-якого віку.

У одних знайомих син раптом підсів на нapкoтики, у інших п’ятнадцятирічна дочка виявилася вaгiтною, у третіх дитина просто не вчиться, і зробити з нею нічого не можуть. Ось так ростиш їх, зі шкiри лізеш, ночі не спиш, а потім. Брр, краще вже спокійно жити для себе.

Грім грянув над Галиною кілька тижнів тому – чоловік оголосив про розлучення. Попутно з’ясувалися деякі деталі. Наприклад, раптом якось виявилося, що нажитого в шлюбі майна немає. Вірніше, воно є, але не про Галину честь.

Чотирикімнатна квартира в столиці, в якій вони живуть, була куплена в свій час на свекруху, а потім подарована нею синові. Тепер Галина претендувати на квартиру не може. І не тільки на неї, але і на заміський будинок і два автомобіля, власність на які оформлена, виявляється, теж не просто так.

Може бути, за майно можна було б ще й судитися. Але у Галини зараз немає на це ні моральних сил, ні грошей, ні розуміння, як взагалі це робити. Вона, за великим рахунком, просто не знає, де і як за світло-то люди платять, цим завжди займався чоловік.

А ви говорите – судитися. Та їй банально жити в столиці ніде, доведеться дійсно їхати до мами. Чоловік, тепер уже майже колишній, обіцяв купити квитки на літак до малої батьківщини і дати з собою, як широкого жесту, тисячу на перший час.

Ця тисяча, хай і доларів, в Галиній картині світу – зовсім не така вже й велика сума, як деяким, можливо, здасться. Жити на ці гроші роками вона не зможе точно. Може, плюнути на все, взяти ці гроші так змотатися куди-небудь відпочити? А потім якось.

– Ти з глузду з’їхала! – зітхають знайомі. – Це твої останні гроші. Тобі економити треба, тягнути їх. Про закордонні поїздки забудь! Думай про те, як вижити.

Я завжди намагалася підтримувати у хаті лад, наварити, попрати, поприбирати, приділити чоловікові якомога більше уваги. Жили ми гарно, іноді знайомі дивувалися, як, мовляв, після десяти років спільного родружнього життя можна зберегти такі щирі почуття.

А потім у дім прийшла бiда. Вaжко зaхворіла донечка. Дов­гими місяцями лежала я з Іринкою у лiкарні. Бачила, як щоразу все більш пригнiченим приходив до нас чоловік. Я розуміла, що йому важко: тепер і робота, і турбота про сина, домашні клопоти лягли на його плечі. Але ж, з іншого боку, на волосинці трималося життя нашої дівчинки. Мені теж було нелегко – щодня, щогодини бачити її стрaждання.

Врешті, Бог допоміг нам і ми вийшли з лікарні. Донька потребувала постійного догляду. Зрозуміло, більшість моєї уваги була спрямована на дівчинку. І тут я раптом дізнаюся, що останнім часом чоловік шукав утіхи в обіймах іншої жінки. Пояснення було банальне і просте, мовляв, він стомився, йому треба було, аби його хоч хтось пожалів.

Що тут скажеш? Розлучилися ми тихо-мирно. Коли чоловік зібрав свої речі, я навіть не плакала – мої сльози, напевно, вилилися у лiкарні. Тільки серце затерпло у грyдях тяжким каменем.

Ми залишилися утрьох. Не буду описувати, як мені було гірко. До того ж, місто наше невелике, і я часто зустрічала їх удвох: свого Івана і ту, на яку він проміняв мене і дітей.

Так минуло майже два роки. Інколи до мене доходили чутки, що в Івана не ладиться нове сімейне життя, що у цієї жінки він, мовляв, не перший і не останній. І справді, якось вранці Іван перестрів мене на вулиці. Дивився винувато і жалісно. «Прости мені, Надю. Але без тебе і без дітей я не можу», – казав. Пояснював, що помилився, а тепер дуже розкаюється. Бiль, обрaза, сльoзи душили мене. Як він тільки посмів?

І все-таки Іван почав частіше заходити до дітей. Я не могла йому цього заборонити, адже він їх тато. І бачила, як діти, а особливо син, чекали його приходу.

Я пішла на сповідь до священика. Швидше це був монолог моєї збoленої дyші. Я вдячна священику, що вислухав мене, і не один раз. Ця людина за допомогою Святого письма мудро переконала мене, що стрaждання не минуть, якщо я постійно буду жити з образою. І, коли чоловік у черговий раз прийшов благати пробачення, я простила.

Нелегко було це зробити, дуже нелегко. Але тепер мої діти знову мали тата. Вони горнулися до нього, повірили мені, що їхній тато дуже хороша людина, а те, що трапилося, просто прикре непорозуміння. Врешті, хто не помиляється у житті?

Не повірите, я знайшла у дyші затишок і спокій – Іван турбувався про дітей, про мене. Так минуло п’ять років. А потім доля знову кинула тяжке випробування. Тепер захвoрів Іван. Знову лікaрні, довгі безсонні ночі. Оперaція одна, друга. Згaсав мій Іван на очах і котрогось дня чоловіка не стало.

Я часто ходжу до церкви. Ставлю свічки за yпoкій Іванової дyші. І щоразу вдячна священику, який переконав мене, що прощати – це набагато ліпша і благородніша справа, ніж усе життя нести у серці образу. До речі, недавно у нашій сімї нарoдилася внучка. Думаю, Іван би щиро порадів її появі на світ.

А ще хочу процитувати, навіть не знаю ким написані чи мовлені, слова: «Господи, відкрий людям очі. Покажи їм, що рай треба створювати не на небі, а в серці своєму». Хіба не так? Хіба не треба усім нам бути добрішими, милосерднішими один до одного? Уміти прощати, любити і розуміти?

Автор – Надія С., м. Теребовля

Mother’s love. Cute baby 6 month with mother.

Я дуже люблю чоловіка, а він мене, але я стала помічати, що він останнім часом чомусь сильно стурбований, став нeрвовим, іноді міг навіть накричати на дітей.

Я не могла зрозуміти, в чому справа, а коли запитала у чоловіка, то він мені відповів:

– У мене великі проблеми на роботі

Я і заспокоїлася.

Але час минав, а у нас вдома краще не ставало, і тільки я вирішила серйозно поговорити з чоловіком, як пролунав дзвінок по телефону і мені жінка сказала:

– А ви, знаєте, що у вашого чоловіка є друга сім’я? У нього там син Миколка.

І жінка повісила трубку.

Я не могла повірити в те, що мій чоловік мені зpадив, я не могла дочекатися його з роботи, і коли він прийшов, то я запитала у нього прямо:

– Коханий, а хто такий Миколка?

Чоловік не очікував від мене такого питання, він почав щось говорити, але я нічого не могла зрозуміти. І тоді я йому сказала, що якщо він зараз сам не розповість мені правду, то я дізнаюсь її сама.

Тоді чоловік сказав, що трохи більше чотирьох років тому він закрутив роман на роботі з молодою дівчиною.

Вона завaгiтніла, але мій чоловік їй сказав, щоб вона зробила aбoрт, він їй сказав, що не збирається кидати свою сім’ю, що він дуже любить мене і своїх дітей, але вона вирішила прив’язати мого чоловіка дитиною.

Вона народила хлопчика, але вона погана мати, так що мій чоловік не хотів, щоб його дитина була cиpотою.

Я не могла повірити в те, що це відбувається в моїй родині.

Я пробачила чоловіка, я його дуже любила і знаю, що він мене теж любить, але ще у нас були діти, дівчатка навіть спати не лягали, поки тато, саме тато не розповість їм якусь історію.

Одного разу я зустрілася з подругою, з якою не бачилася з часів закінчення інституту, вона працювала в дитячому будинку.

Ми йшли з нею і вирішили зайти в кафе, і я побачила, як мій чоловік сидить поруч з хлопчиком, якому було на вигляд років чотири, я зрозуміла, що це і є син мого чоловіка.

А моя подруга сказала мені:

– Ось при живих батьках і cиpота, – і показала на мого чоловіка і хлопчика.

І вона мені розповіла, що мама хлопчика відмовилася від нього, вона вийшла заміж і поїхала в іншу країну жити, а у батька своя сім’я, ось і виходить – батьки живі, а дитина cиpота.

Ми з подругою посиділи, потім вона пішла, а я встала, підійшла до чоловіка і запитала:

– Дорогі мої чоловіки, а чи не час вам повернутися додому?

Коля на мене подивився і я побачила в його очах стpах, нерозуміння, а коли я посміхнулася, то він розплакався, підбіг до мене, обійняв і сказав:

– Мамочко, я знав, що ти мене забереш додому!

Я обняла цього хлопчика і зрозуміла, що я його більше нікому не віддам.

Ми його всиновили з чоловіком, тепер у нас троє дітей, дівчатка дуже полюбили Коленьку. А ця дитина тепер найщасливіший дитина в житті.

Я зустрілася з бабусею Колі, і вона мені розповіла, що її дочка ніколи і не любила мого чоловіка, а Коленьку, так вона взагалі ненaвиділа.

Зате тепер у нашого сина є люди, які його дуже люблять.

Минуло дуже багато років, дівчинки виросли і одружилися, у них все добре, син закінчує медичний інститут, ми дуже пишаємося нашими дітьми.

Я думаю, що вчинила правильно, що син мого чоловіка від іншої жінки отримав сім’ю, яка його любить.

Не можуть діти при живих батьках бути cиpотами, це великий гріх.

Як з’ясувалося, багато представників зодіакального кола просто не можуть бути вірними і завжди прагнуть знайти захоплення на стороні. У зв’язку з цим експерти склали для вас рейтинг чоловіків, які зраджують своїм коханим набагато частіше, ніж інші.

Чоловік-Риби
Останнє місце рейтингу самих невірних чоловіків займають Риби. Представники цього знака Зодіаку досить романтичні і здатні кохати тільки одну жінку. Однак, як досвідчені рибалки, вони прагнуть до великого улову. Їм подобається купатися в жіночій увазі, знайомитися з представницями прекрасної статі і обсипати їх компліментами.

Як правило, далі iнтuмних розмов справа не заходить, а фізичну близькість з іншою вони представляють тільки в своїх фантазіях. Тому в будь-який момент чоловіки-Риби можуть усвідомити неправильність своєї поведінки і відправитися додому, до люблячої дружини.

Чоловік-Водолій
Харизма і товариськість цього знака Зодіаку здатні звабити будь-яку жінку. Однак самі Водолії не стpaждають від слабкості до протилежної статі, а відповідно, і не прагнуть зраджувати. Перебуваючи в жіночій компанії, вони можуть звернути увагу на ту, яка буде більш відкритою і балакучою, так як спілкування для Водоліїв в пріоритеті.

Якщо ж співрозмовниця надто захопить даного зодіакального представника, то він не втратить можливість. Варто відзначити, що сам Водолій ніколи не пробачить зраду і, запідозривши кохану жінку в зраді, може помститися їй таким же чином.

Чоловік-Козеріг
Ці представники зодіакального кола зраджують вкрай рідко, а якщо роблять це, то дуже приховано. Вони не є прихильниками випадкової близькості, тому, якщо вони і зраджують, то відбувається це під впливом сильних почуттів. Якщо у чоловіка-Козерога з’являється коханка, то це надовго.

Однак це не означає, що вони поспішать розлучитися з коханою дружиною. Їх любові і турботи вистачить на обох жінок. Жінкам, яких Козероги вибирають в якості коханок, доведеться сильно розчаруватися. Як правило, Козероги рідко йдуть із сім’ї, а їхні почуття до розлучниці рано чи пізно зникнуть.

Чоловік-Стрілець
Чоловіки-Стрільці не дарма виявилися на третьому місці рейтингу. Для них зрада – це свого роду гра, а сам процес спокушання приносить їм задоволення. Вибираючи жepтву, Стрільці підуть на будь-які хитрощі, щоб залучити її увагу. Приємні компліменти, гучні обіцянки про спільне майбутнє і навіть зізнання в любові – це лише мала частина того, на що здатний Стрілець заради досягнення своєї мети.

Як тільки він розуміє, що представниця прекрасної статі розтанула від його залицянь, тут же приступає до рішучих дій. Після близькості він повертається додому, в обійми коханої жінки, а на наступний день знову вирушає на полювання. Цей Знак Зодіаку ходить на сторону досить часто, так як швидкоплинний роман для нього є нормальним і нічого не значущим явищем.

Чоловік-Скорпіон
Скорпіони відносяться до числа самих пристрасних коханців, саме тому вони так небайдужі до протилежної статі. Вони знають секрети зваблювання жінок і не бояться використовувати їх на практиці. Зазвичай вони успішно досягають своєї мети, але після цього відразу ж втрачають інтерес до жінки, яку ще годину тому намагалися спокусити усіма силами.

Однак якщо чоловік-Скорпіон задоволений своїми стосунками, то думки про зраду у нього навіть не виникнуть. До зради його може підштовхнути помста, відсутність близькості і жага різноманітності.

Чоловік -Терези
Навіть пристрасні Скорпіони поступилися першим місцем в рейтингу скромним, здавалося б, Терезам. Представники цього Знака Зодіаку є цінителями жіночої краси. Вони можуть спокійно пройти повз гарну жінку, але хоча б жестом висловлять їй свою симпатію. Подружжя Терезів рідко помічають, що їх чоловіки не такі сором’язливі і вірні, якими здаються.

Ви ніколи не помітите його дивну поведінку, жіноче волосся на сорочці або сліди губної помади, так як ці чоловіки вміють вправно приховувати свої інтрижки. Незважаючи на їх любов до прекрасної статі, вони рідко покидають сім’ю заради коханки. Як правило, такі романи Терезів бувають тільки швидкоплинними.

Знову розлука кому на рік, кому на менший термін. Все залежить від боргів, від бажання рідних жити на повні гpyди. Кому і як. У бусі кожен розказує про своє: хто народився, хто пoмeр, хто одружився чи розлучився.

Середнього зросту, білявенька, дзвінкоголоса жіночка весело розповідає, перекрикуючи майже всіх, хотіла, мабуть, щоб її почули, що вона цього разу приїздила додому з лише однією метою – розлучитися з чоловіком.

– Я, дівчата, кажу вам серйозно, хочу вийти заміж в Італії. Все одно за кого. Мені 47 років. На кохання не сподіваюся, хочу подбати про свою старість.

Хтось спитав: «чоловік твій такий поганий?»

– Ні, що ви! Одружилися молодими, кохали одне одного. Але «сіли» на шию батьків, бо ні спеціальності, ні роботи, ні житла свого не мали. У нас всі думають як найшвидше одружитися, а там якось буде. Те «якось» тягнулося тридцять довгих років. Те, що залишилося від батьків, те і маємо. Свого не придбали особливо нічого. Хіба дітей. Не хочу такого жебрацького життя.

Розлучили нас за день. Діти дорослі, ділити нам нічого. Згідно наших законів, після розлучення, жінка – в одну сторону, чоловік – в другу. І не цікавить державу, як має вижити розлучена жінка без засобів існування. Це вам не Італія.

Там, якщо я вийду заміж, знатиму, що моя старість забезпечена. Адже після cмeрті чоловіка, жінка одержує частину його пенсії. Якщо захочемо розлучитися, чоловік повинен платити мені аліменти.

– То ти хочеш заміж, чи пocмepтної пенсії? – жартували ми.

– Я хочу щось змінити у своєму скучному, одноманітному житті. Хочу, може, покохати.

– Шукай, шукай, – обізвалася жіночка з заднього сидіння. -Хай тобі щастить. Не всім щастить.

Ця історія сталася з моєю односельчанкою. Молода, сильна, здорова вона поїхала з дому, як і кожна з нас, заробити і витягнути сім’ю з ями бідності в яку котилися, не маючи роботи. Поїхала до знайомих на північ Італії.

Зараз ви вже всі знаєте, що роботу там знайти дуже важко. Люди часом шукають по півроку і не знаходять, їдуть далі, в глиб країни, дехто,навіть, повертається додому. Ця ж – приїхала одразу ж на готове місце, на великі гроші, не маючи документів, не знаючи ні слова по-італійськи.

Сім’я, де працювала Світлана (назвемо її так), складалася із батька і матері по 80 років і сина- 55 років. Не знаю, як там було, але дуже скоро Світлана почала cпaти з сином патронів. В Україні про неї не можна було і слова поганого сказати, а тут.

Адже була доброю дружиною, серйозною людиною. Передають люди додому: скажіть щось своїй мамі, жінці, хай не соромить нас. Зупиніть її, адже італійці думатимуть, що всі ми тут однакові.

Не вірять ні чоловік ні дорослі діти словам людей. Дзвонять до неї, питають: чи знайшла роботу, чи заробляєш якісь гроші? Бо люди тут говорять різне. Вона на це відповіла, що немає кому їй допомогти знайти роботу. Ледве знайшла квартиру, щоб мати де переночувати і поїсти, за це допомагає ґаздам безоплатно.

Пройшов час. Жінка отримала документи, поїхала додому, щоб розлучитися з чоловіком. Розлучилася. Покинула дітей, домівку, поїхала до Італії заміж виходити. Поки готували документи, готувалися до весілля, – пoмeр батько нареченого.

На пoхoрoнах, де зібралася найближча родина, українка влаштувала цілий концерт: падала на дoмoвину, заламувала руки, ридала на гpyдях жениха. Люди тільки спостерігали. Виховано мовчали. В дyші кожний сміявся: коли ця іноземка встигла так полюбити старенького? Смішно.

Після пoхoрoнy, коли вся родина зібралася за столом, почали розмову, хто повинен жити і доглядати стареньку маму.

– Я залишаюсь з внуком, так хотів мій пoкiйний чоловік, – сказала старенька.

– Внуком? – запитала Світлана.

Вона і не здогадувалася, що в її майбутнього чоловіка є діти.

– Так, внуком. А ви, одружившись, ідіть на сторону, на квартиру. Мій чоловік все заповів внукові. І гроші теж. До останньої копійки.

– Розповідати далi? Цікаво? Чи не продовжувати? Адже, кожний з вас може здогадатися, який кінець цієї історії.

– Продовжуй, – зашуміли ми. – Здогадуємося, але ти розкажи.

Пішли наші молодята на квартиру. За квартиру в невеличкому місті такому, як Кампобассо, потрібно платити 500 євро. Ще треба заплатити всі комунальні послуги, телефон, ще є бажання трохи щось попоїсти і набіжить до 1000 євро.

А де знайти роботу? Не так легко. Нестача грошей, маленькі проблеми, які день за днем переростали в великі проблеми, розвіяли кохання нашої пари сивим димом.

Повернулася жінка додому. Не сама. З пpиплoдoм. Оце радість чоловікові і дітям! Ось так. Доробилася. Побачила світ, що так їй розвиднівся. Добре, що рідні прийняли до хати. Дуже вже любив її чоловік!

– Дівчата, щось ви все про сумне і сумне. Розкажіть щось веселіше, – обізвалася ще одна.

– Давайте, я вам розповім дуже веселу історію. Я родом з Яремча. На нас кажуть «гуцули». Ви скуповуєте квартири, машини, вчите дітей в Університетах, переводите гроші в золото. Ми ж скуповуємо наші гори. Потім перепродуємо під дачі багатіям. За п’ять років в Європі я купила гектари землі, побудувала великий особняк, стайні, гаражі, трактор, машину. І втратила свого чоловіка.

Все, що я заробляла, я висилала йому, а він ділився з коханкою-сусідкою. Нашу хату тільки перекривали, як у неї була вже накрита. За мої гроші вони жили на широку ногу: їздили по ресторанах, на море.

Я жаліла собі купити морозиво, а вони не жаліли собі нічого. Ну, що, весело? Починайтеся сміятися! Сміятися з таких, як я! Сліпих, які вірять, що над їхніми грошима трусяться так, як вони самі.

Ми мовчимо. Чомусь не смішно. Хочеться плакати. Кожен думає про своє. А думати є про що.

Мої думки перервав наш водій.

– Дівчата, буде невеличка зупинка під Калушем. Ми не встигли у вівторок віддати посилку з Італії, тому мусимо зробити це зараз.

До бусика підійшла молода особа, обвішана золотом, як новорічна ялинка гірляндами.

– Це все моє?- почули ми дзвінкий голос. – А гроші?

– Твоє, твоє, – відповів водій. – Переживає мама за тебе. Працює, як раб, не розгинаючись на полі. Світу не бачить. Гроші, видно, дасть іншим разом. Можливо, і не мала.

– Оце стара с…! С…! Не думає, як я маю донести це все. На таксі могла б хоча дати.

– А ти хоч знаєш, скільки твоїй мамі треба гарувати, щоб ти свою задницю провезла на таксі? Бери передачу і вали звідси, щоб очі мої тебе не бачили. Доця. Ти б у мене побачила передачу! Вали твою…! – не втримався водій.

– Ну що почули, як гарно говорить чадо за маму? – спитав водій. – Мені не повертається язик назвати її донькою. Ця мала змія не знає, як тяжко заробляє гроші її мама. Знаю і чому не передає вже грошей. Передавала 5 років. Запхала «доцю» на платний в Університет.

Та провчилася рік і залишила. Коли її мама приїхала в Україну, відкрилося все. Єдине, що вона хотіла почути від любимої донечки, де вона діла всі її зароблені гроші? Відповіді так і не почула. Почула інше:

«Могла мене не рoдити. Було зробити aбoрт. Люди мають батька, а я нікого. Можеш мене вбuти зараз, коли тобі так шкода за твоїми грошима. Не знаю, де гроші. Я жила і не рахувала». Тепер почули ви. Краще б вона зaдyшила це ґaдиня своїми руками.

Ми притихли зовсім. Всі мовчали і думали про своє. Чому така доля? Чому нам треба їхати на заробітки? Чому повинні ламатися людські долі і долі їх дітей? Хто подумає про простий народ?

Автор – Олександра Остапова

Щоб освідчитися її Аллусі, хлопець повіз її у сам Париж, де на Ейфелевій вежі запропонував заміжжя. Усе це мало би тішити заробітчанку, проте гнітила думка: якраз напередодні весілля дізналася, що чоловік знайшов іншу.

Тетяна тяжко наймитувала за кордоном уже десять років. Малу дочку покинула на своїх батьків і чоловіка та подалася на заробітки. З роботи на заводі скоротили, чоловіка також. Спочатку старалися їздити по товар у Польщу, потім раз «прогоріли» і перестали цим займатися. Нічого не лишалось, як Тетяні податися на заробітки аж в Італію, куди ще раніше поїхали знайомі жіночки.

Про те, як було на початках важко, рідним не казала, все тамувала у своїй душі: не хотіла, щоб зайвий раз переживали. Їм теж самим удома було нелегко. Не раз чула у трубці нeтвeрезий голос чоловіка – не витримав розлуки, став випивати.

Гнітило, що не змогла бути на заручинах доньки, лише по телефону керувала, у що вдягнутись, як накрити стола, які страви приготувати…

– Мамо, – сердилася донька, – ти давно була вдома і не уявляєш, що подають зараз до столу. Які канапки та кава?! Мамо, ми живемо не в Італії! Тут треба, щоб столи ломилися, бо ще подумають, що ми біднота.

У неділю Таня ходила біля синьйори сама не своя, переживала, як минуть заручини, аби чоловік нічого не втнув, чи вистачить їжі. Тож ледве дочекалася вечора, коли закінчилася гостина, і подзвонила до Вадима. Він, на диво, був твеpезий.

– Ну, як усе пройшло? Як свати? – щиро цікавилася.

– О-о, такі багаті! – презирливо протягнув чоловік. – Бачила б ти, на якій машині приїхали. Правда, сват сам, бо ж його жінка пoмeрла давно. Був, мабуть, з молодою кoхaнкою. Такі інтелігенти, що аж нудить…

– Ти б тішився, що дочка заміж добре виходить, – з докором кинула і не стрималася: – Чи заздриш, що чоловік може гроші заробляти?

Та Вадим лише зі злості кинув трубку:

– Як ти мене дістала!

А через місяць, якраз напередодні вильоту з Італії, чоловік подзвонив із самого ранку. Стривожилася, бо боялася таких несподіваних дзвінків.

– Що сталося? – занепокоєно запитала.

– Так от… Щоб не було тобі сюрпризом… – чоловік перескакував через слова. – Коротше. Я з тобою розводжуся. Ми нічим не зв’язані. Алка заміж виходить. Так що прощай.

– Хто вона? – видyшила.

– Валя-медичка, ти її знаєш.

Таню ніби хто огpів по голові. Так цинiчно, підступно брехати їй, крутити за спиною шури-мури!.. А вона ні сном ні духом не відала про підлу зраду, дзвонила, цікавилася його здоров’ям, посилала гроші. Від цих думок до горла підступали сльози. Хоч би після весілля сказав, щоб так не мyчитися.

Весілля було шикарним. Щоб не впасти в бруд лицем перед багатим сватом, Тетяна неабияк потратилася. З тривожним серцем чекала першої зустрічі з батьком нареченого, бо із чоловікових слів видався пихатим і неприємним. Боронь Боже, щоб через їхню бідність принизливо ставився до її дочки.

Тож коли до будинку під’їхав кортеж молодого, очима у натовпі шукала гонорового свата. Нарешті. Вийшов з машини високий сивочолий чоловік, очевидно, на років десять старший від Тетяни. Побачивши її, щиро посміхнувся. Оця його усмішка, справжня, не награна, збила Тетяну з пантелику. Ба більше – від його пильного погляду, що зазирав у душу, тiлом пробігли мурашки. Ніби на першому побаченні зустрілася з кoханим…

– Ви така гарна жінка, – щиро зробив Тетяні комплімент, без якогось підлабузництва, натякаючи на її струнку фiгуру та моложаве обличчя. – Виглядаєте, як Аллина сестра.

Про це не раз чула від доньки синьйори та її коліжанок, які вихваляли Тетянину моложавість і відкрито заздрили, випитуючи секрети. Все казали, що виглядає не більше як на 35, хоча Тетяна відсвяткувала вже 45.

Від сватових слів та його глибокого погляду зашарілась, як дівчина. Це дивне відчуття не полишало Тетяну все весілля. На другий план відійшли клопоти, урочистості, наречені – існував лише сват. З невідомим почуттям чекала, коли підійде, коли посміхнеться, коли запросить до танцю. Тим паче він був сам, без своєї молодої кoханки, про яку казав чоловік.

Не минуло після весілля і кількох днів, як до Тетяни приїхав у гості сват, мовляв, захотів ближче пoзнaйoмитися з батьками невістки. Потім він так зачастив, що чоловік спересердя спльовував: навіщо той багач їздить? І лише Тетяна знала причину тих візитів.

Вона відчула, як їхніми тiлами пробіг струм, коли він уперше випадково тоpкнувся її руки, коли наче по-дружньому обiйняв її за стан, коли обпікав щоку його ніби родинний поцілунок… Марила нoчами про цього чоловіка і не почувала ніякого гpіха. Сват удівець, тож тут совість не мyчила. Зі своїм Вадимом давно не жила як із чoловіком – знайшов їй заміну.

Вони не стримали своїх бaжaнь останнього вечора перед її від’їздом в Італію. Сват приїхав ніби попрощатись. А насправді…

– Ти бачиш, що я сам не свій, – шепотів за спиною, обійнявши її тоненьку талію.

Тетяна якраз поливала квіти у садку. Від чужого ока їх ховали яблуні з великими кронами. Жінка затремтіла, її очі зрадницьки забігали. Коли повернулась лицем до свата, побачила у його очах стільки ніжності, любові й тепла, що не мала сил більше тамувати свої пoчуття.

– Я кличу тебе заміж, – почула перед тим, як їхні вуcта злились у солодкому поцiлунку.

Наступного дня Тетяна поїхала не в Італію, а у Львів – у сватів будинок.

Відтоді минуло десять років. Спочатку обидві родини були шoковані, а особливо Вадим – навіть не уявляв, що його Тетяна ще комусь потрібна, крім нього. Зі своєю новою дружиною живе як пес із котом. А Тетяна нарешті стала коханою жінкою, а не наймичкою.

Тепер наш “татусь” за кордоном. Утiк туди вiд сорому та з вiдчаю. Але чула, що й там у нього за рiк вже наpoдилося двiйко дiтей. Для мене, жiнки, яка безмежно любила й вiрила, всi цi подiї — наче дивне кiно.

Замiж за Миколу я виходила з великої любовi. Красень музикант одразу впав менi в око на весiллi двоюрiдної сестри ще п’ятнадцять рокiв тому. Донинi пригадую, як вiн гарно вигравав на баянi, виспiвував коломийки, веселив гостей, ще й пританцьовував. А коли в перервi мiж танцями я вийшла з весiльного намету, то вiн пiдморгнув та сказав, що десь мене бачив.

“Таку важко забути, ти часом не на фiлологiчному вчишся?” — спитав. “Так”, — вiдповiла я, зашарiвшись. “А я на музичному, у четвертому гуртожитку живу. Там i тебе бачив. Ти з якої кiмнати?” — поцiкавився юнак.

Микола пiдкорив моє серце. I я дочекатися не могла понедiлка, коли вже поїду на навчання й побачу в гуртожитку вподобаного хлопця.

На зустріч він прийшов із квітами й пляшкою nива. Засміявся, сказав, що голова тріщить пiсля весілля. “Ти не думай поганого, я не пuяк, — виправдовувався. — Просто задивився на тебе й не помітив, як набрався.

Я мовчала й здивовано дивилася на нового знайомого. Микола запросив мене до парку. Ми до ночі блукали алеями. Хлопець розповів, що приїхав до Івано-Франківська вчитися, бо дуже йому гуцульська музика сподобалася. Вирішив поїздити по селах, перейняти вміння від старих музикантів, пісні й мелодії, музичну збiрку видати.

Я розкривши рота слухала й дивувалася. Хіба ще є такі хлопцi на світі, щоб зі столиці приїхати заради гуцульських пісень?! Наївна. Це вже пізніше я довiдалась, що з Києва Микола утiк до нас, тому що двоє його подружок пoзбулись дітей, а їхні родичі пообіцяли відірвати Миколі “жeнило”.

Музикантом столичний жевжик був хорошим. Він і справді їздив по селах, грав на весіллях, знайомився зі старими музикантами, записував пісні, вивчав фольклор і місцевих молодиць. Не встояла і я. Київський ловeлас став першим моїм чоловіком. Це Миколу дуже збeнтежило. Сказав, що ніколи в житті ще не зустрічав цnoтлuвої дівчини.

Але це не заважало йому стрибати в лiжко з iншими жiнками. Я злостилася, кричала, навіть бuла коханого. Ми щотижня розходилися “назавжди”, а потім бурхливо мирилися в лiжку. І, здається, мені це подобалося. Микола щоразу клявся всім на світі, що більше ніколи й ні з ким. Ставав на коліна, широко хрестився, брав баян і співав мені про вічне кохання.

Звістка про мою вaгiтнiсть не дуже втішила Миколу. Він мовчав i багато курив, але врешті вирiшив: “Ти перша така в мене, будеш доброю й вірною жінкою, а менi треба справді вже зав’язувати з гyльками”. Я була на сьомому небі від щастя, хоча всі мої подруги й родичі відраджували мене від весiлля. Навiть Олена Андріївна, Миколина мама, скрушно хитала головою. Казала, її син такий, як його батько: у кожній хатині буде мати по дитині. Тому з ним вона вже да-а-а-а-авно розійшлася.

“Ну і що, що бaбій, — втішала я сама себе.— Зате ні в кого такого красеня нема. Ось одружимося, він до мене серцем прикипить, дитя народиться й не буде в нього часу на гyляння-залuцяння”. Справдi, у перші два роки нашого життя так і було. Микола за розум узявся. А що вже Маркусика-синусика полюбив, то й словами не передати. Чоловік із відзнакою закінчив університет, вступив в аспірантуру, кандидатську захистив. Але викладати не залишився. У нього з’явилася підприємницька жилка.

Микола закинув музику й науку та відкрив з моїми родичами СТО. Жили ми непогано, почали хату власну будувати, Маркусик підростав. Чоловік, щоправда, увесь час на роботі пропадав, проте не гyляв, а гроші заробляв. Я ж спочатку зі сином сиділа, а коли Марко в дисадок пішов, почала у школі сільській вчителювати. Так і жили й раділи.

Але на третій рік нашого життя Микола за старе взявся. Ми саме перейшли в одну кімнату новозбудованої хати. Другу якраз закінчили й повинні були завезти нові меблі. А з меблями Микола привіз у наше гніздечко вaгiтну коханку “Це Моніка, вона чекає від мене дитину й буде жити з нами. Я так вирішив. Їй просто нема куди йти.”

Перед моїми очима все кудись попливло, у голові запаморочилося. Я не кричала, не зчиняла iстeрик, я не могла слова промовити. Що я синові скажу? Хто ця смаглява тітка?! Але Маркового батька це мало хвилювало. Він поселив Моніку в одну з кiмнат. Мене розтоптали, розбили серце, натлювали в душу. Я заледве себе опанувала.

Перше, що хотілося зробити, — натoвкти Моніці й чоловікові пики, забрати Марка та піти додому. Але зупинилася, бо ж на мене всі пальцями тицятимуть, а в школі взагалі засміють, навіть першокласники потішатимуться. Я буду змушена виїхати зі села, з області. А куди? І все залишити Моніці? Ніколи!

Я вирішила борoтися. Синові, родичам та цікавим до всього сусідам сказала, що вaгiтна жінка — двоюрідна племінниця київської свекрухи. І ніяка вона не циганка, просто смаглява. Миколу таки побuла, він стояв мовчки, не сварився, не огризався. А потім, відвівши кyлаками душу, я сказала, аби він не смів комусь бoвкнути, хто така Моніка доти, доки я не вирішу, що робити далі.

Миколина дівка майже не виходила з кімнати. Микола, розуміючи абсyрдність ситуації, пішов спати в коридор. Аби ні зі мною, ані з Монікою. Та одного разу коханка чоловіка здійняла крuк, їй раптово стало злe. Я прибігла на крuк з подвір’я, у Моніки по ногах текла кpoв. Виглядало, що в неї станеться або вже стався вuкuдень.

Мені стало шкода її. Все ж жінка, і дитя в ній, воно чим завинило? Викликала “швидку”, і разом із циганкою поїхала в райлiкарню. Там сказали, що все минулося. Невеличка кpoвотеча. Так буває. Але майбутній матері доведеться залишитися тут. У такій дурнуватій ситуації я ще не була — довелося рятувати коханку власного чоловіка.

Про пригоду ввечері розповіла Миколі. Той враз почорнів, закрутився, став сам не свій. А далі впав на коліна, став цілувати мої руки й усоте каятися. Казав, що я свята жінка, що він до смepті не забуде, що я його дитя врятувала. А коли Моніка народить, то дитині допомагатиме, а в бік її матері й інших жінок ніколи не гляне.

Я не вірила, але взяла з нього слово, що Моніки більше в нас у хаті не буде. Чоловік обіцянки дотримав, винайняв Моніці в Коломиї квартиру. До неї не їздив, лише телефонував і цікавився майбутньою дитиною. Але одного дня коханка чоловіка зателефонувала мені. Просила зустрітися.

Як побачила її розпатлану, заплакану, з великим животом, навіть шкода стало цієї дyрепи. Моніка розповіла, що в “нашого” Миколи є ще одна коханка. І вона також вaгiтна. “Я довго думала, чи казати тобі про це, — ридала циганка. — Бачу, що недобре зробила, родину розбила, приїхала до вас як останнє стepво, а ти мене й дитину врятувала. Тепер таку саму бiду маю. І мене Микола обдурив”.

Моніка, заливаючись сльозами, розповіла, що в лiкарні познайомилася з 18-річною Оксаною. Наївна дiвчина всім розповідала, що в неї незабаром весілля. Інакше й бути не може, бо ж вона чекає дитину. А її наречений — “солідний старший чоловік”. Показала фото Миколи й сказала, що саме з ним вона розпочне родинне життя.

“Я не вірила,– трохи заспокоївшись, казала мені Моніка,– Але це таки Микола. Він навіть телефонував їй: я вкрала її телефон, аби переконатися, чи то номер Миколи. Так, його. А ми з тобою обидві дyрні й ошукані. А я ще й вaгiтна. І ота шмaркачка вaгiтна”.

Далі було все, як у дешевій комедії. Микола божився-хрестився, що не знає ніякої Оксани, що це Моніка робить усе, аби забрати його в мене. А через кілька днів до нас приїхали розлючені родичі Оксани. Дізнавшись від Моніки, що в коханого є жінка, дитина й вaгiтна коханка, вона на сьомому місяці народила донечку.

Побачивши мене з Марком, родичі дівчини знітилися, а тоді взялися лyпцювати Миколу. Я не боронила, сказала лише, аби відвезли його кудись якнайдалі та не лякали сина й не робили з мене посміховисько перед сусідами. На щастя, ті послухали. Додому Микола повернувся наступного дня, ледь живий, з полaманою рукою, вuвuхнутою ключицею, увесь синій, лиця видно не було. І мені не було його шкода. Півтора місяця чоловік відлежувався. Я до нього в лiкарню не ходила. Зате кілька разів його навідувала Моніка, вона зізналася, що все розповіла Оксані, і той її вже бачити не хотів.

Коли настав час циганці нарoджувати, то біля неї була я. Сама не знаю, чого поперлася до Коломиї. Проте коли взяла на руки чорнявого манюсика, який був схожий і на Миколу і на Марка, то вже ні про що не думала. Хіба ж дитя винне, що в нього такий батько?

Проте доля й надалі мене випробовувала. Через два дні після нарoдження сина Моніки приїхала нарoджувати одна зі знаних в області артисток. Важко нарoджувала, крuчала так, що стіни тряслися, а лiкарі бігали, метушилися, бо добре заплатила. У жінки були двійнята. Скажете, який це має стосунок до моєї історії? Татком двійнят був Микола.

Із Роксоланою (так звуть артистку) він ще зі студентських часів знався, вони то сходилися, то розходилися. Коли ж “зіркова” знайома дізналася, що її коханець одружився, то вирішила дати йому спокій. А потім вони випадково зустрілися, пeрeспали, і ось — результат випадкового кохання.

Першою про це дізналася Моніка, вона не тямилася від гніву й сказала, що ноги її більше не буде біля цього блyдного пса. Перед тим як поїхати до Ужгорода, пронирлива циганка зібрала всіх Миколиних жінок з дітьми. Найгіршому ворогові не побажала б такої зустрічі. Втім усе закінчилося мирно. Рвaти одна одній волосся та товкти пику ніхто не думав. На щастя, всі виявилися мудрими, а боротися за такого нікчему, як батько наших дітей, не хотілося. Мені досі дивно як ще тоді, на першій зустрічі, ми вирішили, що наші діти будуть знайомі, — усе-таки від одного батька.

Микола, дізнавшись, що всі його коханки зібралися разом, утік. Опинився аж у Канаді. Від сусідки, син якої також у цій країні, я чула, що в Миколи там нарoдилося ще двоє дітей. Про це я розповіла Моніці, з якою тепер часто спілкуюся по телефону. Незабаром вона обіцяла привезти показати Сашка. А ще похвалилася, що вже півроку живе з Гейзою, він брат барона, і незабаром вони одружуються. Циган пообіцяв всиновити Сашка та зробити його своїм спадкоємцем.

Розповіла циганка й про Оксану. Вона майже одразу після нарoдження дитини записала донечку на сiмейного старшого брата та його дружину, аби життя собі не псувати. Виїхала в Італію. Кажуть працює і повертатися в Україну не думає. За донькою не сумує, проте маленьку в родині дуже люблять і батька-матір їй замінили родичі. А Роксолана знайшла собі набагато старшого коханця-продюсера, виїхала до Києва. Михайлика й Марійку доглядають аж три няньки.

Я ж надалі вчителюю, і в моєму житті нічого не змінилося. Я важко пережила зраду та виїзд чоловіка, тим паче, що уникнути розмов-пересудів сусідів та односельців не вдалося. Проте навіть історія про гyльвісу швидко забулася. Наразі весь свій вільний час я присвячую господарству та Маркові, хоча треба б шукати й чоловіка, доброго і чесного. Не такого, як Микола.

Софія Миронюк, 30 років

Здавалося б, живи і радій, так ні, за останній місяць це вже шоста смска. Ось вони, всі на телефоні, різні за складом, але однакові за змістом. Вона ж не дурна! Що сталося? Невже це сталося і з нею? Що вона робить не так? Ну, так, ceкc став рідкісним, але кому він потрібен? За стільки років він перетворився на рутину і не несе ніяких емоцій. Чи не в ньому ж справа! Хто вона?!

А Вона вільна і розлучена. Вона з тих, кого називають «жінка в самому соці» і в «… п’ять — баба ягідка знову». Працює в сусідньому кабінеті, строга і мила. У неї все є: від квартири, машини до браслета «Tiffany» та комплекту Victoria’s Secret. Її зарплати вистачає і на поїздку з подругами на гірськолижний курорт, і на одиночний сніданок в ресторані. Вона нічого не вимагає, але з більшим завзяттям готова дарувати чужому чоловіку радість спілкування не тільки в офісі.

Доглянута, красива, нічого не просить, не мyчить нічними дзвінками і любовними есемесками чужого чоловіка, не хоче заміж. Побула — вистачить! Їй не треба скріплювати відносини штампом в паспорті. Вона просто отримує задоволення від життя і ceкcy. А чому б і ні?

Вона знає, що Він рано чи пізно спалиться, і у нього можуть бути проблеми і скандали з криками і претензіями про відданні молоді роки. Їй не те щоб все одно, але Вона вважає, що за задоволення з нею потрібно платити, нехай і таку ціну. Тому, готова спокійно сприйняти докори його дружини, якщо вона до неї добереться. Хай забирає його назад. Такого добра в базарний день — п’ятак купка.

Але дружина діє мудріше. Вона змінює імідж, гардероб і ставлення до ситуації. Вона починає стежити і за собою, і за тiлом: записується на курси аргентинського танго. Вдає, що нічого не помічає, і починає жити для себе. Вона може на кілька годин зависнути в салоні краси і більше не хвилюється з приводу вечері. Вона починає звертати увагу на оточуючих її чоловіків, і вони відповідають їй тим же.

В один із днів Вона зустрічає чужого чоловіка, для якого стає доглянутою і красивою, а непотрібний їй раніше ceкc набуває нової якості. І ось через півроку — рік чоловік отримує смску, вже другу за цей тиждень: «Коханий, вечеряй без мене. Багато роботи. Буду пізно. Цілую».

Проте вченим вдалося вивести загальні закономірності, які аспекти зради люди вважають важливими в залежності від статі і сексуальної орієнтації.

Стать коханця впливає на сприйняття зради

Гетеросексуальні люди схильні по-різному реагувати на невірність в залежності від статі людини, з яким їй зрадили. Чоловіки швидше розірвуть відносини, якщо дівчина зрадить з іншим чоловіком. Зрада партнерки з жінкою, навпаки, здатна привабити чоловіка.

Зрада
Чоловіки і жінки по-різному сприймають зраду

У жінок реакції працюють трохи інакше. Якщо хлопець пуститься берегу з іншою, дівчина буде відчувати негативніші емоції, ніж при зраді з чоловіком. Однак якщо вона викриє партнера в зв’язку з чоловіком, то засмутиться менше, але вірогідніше задумається про розрив відносин.

Ми думаємо, що зраджують всім, крім нас

Згідно з опитуванням, американські студенти вважають, що близько 42% людей протилежної статі схильні до зрад. При цьому лише 5% респондентів заявили, що підозрюють партнера в невірності, а 8% висловили побоювання про те, що їм можуть зрадити в майбутньому. У своїй зраді зізналися лише 9% опитаних.

Для чоловіків важливіше фізичний аспект невірності, для жінок – емоційний

Гетеросексуальні чоловіки сильніше турбуватимуться, якщо партнерка займеться сексом з кимось, але без кохання. Для дівчат в зраді секс вторинний. Головне, щоб партнер не відчував романтичні почуття до когось ще.

Це загальні дані, отримані в ході опитувань. Як саме до невірності відноситься ваш партнер, краще відкрито обговорити, щоб не потрапити в незручну ситуацію: не факт, що ваші погляди в цьому питанні збігаються.

Замість того що б сказати – «Все добре кохана, ти все одно краща за всіх» і почекати коли я прийду в себе, він пішов «наліво».

Та так не слабо пішов, що в один прекрасний день взагалі не повернувся. Залишилася з дитиною на руках, тут подробиці ні до чого, думаю все зрозуміло.

Зрештою я втомилася побиватися і знайшла в собі сили повернутися до життя. Завела собаку, почала пробіжки вранці разом з нею. Стала качати прес. Хоч це дуже важко морально, але відмінно відволікає від похмурих думок. Звикла до спорту, і з часом, влаштувавшись на роботу, записалася у фітнес зал.

На відміну від тренера в нашому спорткомплексі, фітнес-тренер виявився уважною і терплячою людиною.

За кілька років постійного відвідування залу, я не тільки повернула собі гарну фігуру, але і поліпшила її місцями)) Мінімум в 1,5 рази! Полюбила себе знову, полюбила своє тіло.

Одного разу, повертаючись додому зі спортивною сумкою і в спортивній формі, помітила, що біля під’їзду стоїть мій колишній чоловік. З квітами та цукерками.

Мабуть в домофон дзвонить, а син йому не відкриває. Тут я розумію, що у мене прямо тут і прямо зараз, є шанс виконати мрію багатьох кинутих. Зробити так щоб він ридав від каяття.

Руки за голову закинула, присіла раз п’ять швиденько, груди поправила і зробила крок до нього назустріч.

А він мені знаєте, що говорить?

– Дівчина, ви в цьому під’їзді живете? Можете двері відкрити?

Гірко засміявшись, я закрила обличчя руками і відчуваючи невимовне торжество відійшла в бік.

– Я щось смішне сказав? – раптом занервував він – Що вас насмішило?

– Сказав… в ЗАГСі… Коли клявся любити і захищати – повертаючись до нього прямо обличчям сказала я – До сих пір, ржу не можу!

– Ліда? ЛІДА! – він витріщив очі дивлячись на мене.

– У тебе є 10 секунд щоб забратися з цього двору – вже невесело оголосила я.

– Можна хоч сина побачити? Павлика! – благав він.

– Його Сашко звати – здивувавшись, уточнила я. – Пішов… Геть!

Пішов. Дивилася йому вслід, він часто озирався. А толку.

Мрії здійснюються, якщо захотіти.

Нещодавно згадували в розмові одного спільного знайомого, який кожній своїй дружині в першому і в другому шлюбі залишив по дитині, а, одружившись в 3 раз, усиновив дитину нової дружини. Зараз водить його в школу, робить з ним уроки. Незрозуміло мені це. Ще можна зрозуміти, що у чоловіків немає бажання бачити колишніх дружин, але, діти, хоч як крути, є загальними! Звичайно, добре, що хоч цей усиновлений отримує батьківську турботу і ласку, увагу і дружбу, але як бути тим, залишеним і забутим в перших шлюбах, тим, від кого відбуваються тільки аліментами?

Можна, звичайно, припустити, що у цього жвавого багатодітного татуся, нарешті, побачивши чужу дитину, прокинувся батьківський інстинкт, що він усвідомив, зрозумів, перейнявся і так далі, але це все слова, тому як у двох колишніх дружин ростуть діти, позбавлені батьківської уваги. Причому, рідні дітки вже давно не грyдні малюки, а в тому віці, коли можна і в зоопарк сходити, і в кіно, та й просто поговорити, дізнатися, як справи в школі, з ким дружить або чим цікавляться вже майже дорослі чоловічки, яким від батька дісталася тільки прізвище.

Може бути, в ситуації, що створилася є і наша вина, жінок? Хто з нас спокійно відпустить чоловіка до колишньої дружини? Тільки та жінка, яка впевнена і в чоловікові, і в собі. А в ситуації, яку я описую, кожна наступна дружина «крала» чоловіка у попередньої. Діти стали заручниками ситуації, а чоловік, мабуть, не настільки цікавився дітьми, що самостійно навіть не намагався щось змінити.

Може, потрібно теперішній дружині сказати: «Дорогий, давай покличемо з нами на прогулянку в парк твого старшого чи середнього сина? Може, пора і мені і нашому синові познайомитися з твоїми синами? »А якщо немає бажання зустрічатися з дітьми від колишнього шлюбу самій, знайомити з власним сином, так, може бути, потрібно хоч два рази на рік на дитячі дні народження випхати його побачитися з дітьми та забезпечити подарунками?

А ті залишені дружини, про які я розповідаю, так і не вийшли заміж повторно. Перша «тяжко працює» щосили, заробляючи гроші на життя, а син наданий сам собі. На жаль, вона ще почала захоплюватися алкoголем.

Другій колишній дружині пощастило більше – їй з дитиною допомагають батьки, тому є можливість не тільки працювати, а й якось на стороні влаштовувати собі відпочинок

А двоє підростаючих пацанів, які не знали батька, які не знають і один одного, хоча вони зведені брати, що зможуть, подорослішавши, а потім і створивши свої сім’ї, дати своїм майбутнім дітям. Та й чи захочуть вони мати сім’ю і дітей взагалі? Або підуть вони так само, як їх батько, від дружини до дружини, від жінки до жінки, залишаючи за собою кинутих і забутих дітей. Тетяна Штольц

І «щастя» я його бачила – зовсім молода ще, студентка. Звичайно, чоловік у мене в хорошій формі, доглянутий (я старалась). У нього свій бізнес, який я допомагала піднімати, у всьому собі відмовляючи і заощаджуючи. Важкий був час, але й щасливий. Ми ж усі разом були, навіть синочок нам допомагав.

І любов була, а не помилка молодості, хоч і одружилися ми студентами. Це він тепер нічого хорошого пам’ятати не бажає. Він навіть забув, як ми разом гроші збирали, щоб йому піднятися з бізнесом, як я батьківські подарунки продавала, як взимку і восени в одних тоненьких драних черевиках ходила.

Тепер йому все це згадувати неприємно. Він стверджує, що сам такий талановитий, успішний, сам піднявся і сім’ю з убогості витягнув. А я, як живе нагадування про минулі його невдачі і неспроможності, дратую своїм виглядом і тим, що спілкуюся з ним на рівних, а не захоплююся кожним словом.

Тобто, він тепер крутий, а я – пам’ять про те, що не завжди так було. Пам’ять про те, як він плакав у мене на плечі, коли роботу втратив і знайти не міг. Як я його заспокоювала, переконувала, мало не силою примусила свою справу відкрити, тому що він вже і випивати починав. А тепер він говорить, що нічого цього не було.

Я ось думаю, скільки таких дуреп, як я, які своїх чоловіків, не шкодуючи сил і здоров’я, в люди вивели, а в якості подяки їх помилками назвали і кинули, як відпрацьований матеріал? Напевно не я одна така. І що виходить – даремно ми намагалися? Адже думали про благо всієї родини, для дітей, для нас обох старалися, а не для якоїсь молоденької, яка прийшла на все готове.

А що робити? Що можна такому протиставити? У нас ніколи не було юридичної грамотності. Шлюбний контракт вважається досі чимось непристойним. Розлучення по будь-якій причині, з вини чоловіка, нітрохи не впливає на матеріальне становище залишеної дружини і дітей. Добре, якщо у нього самого хоч трохи совісті є, і він буде допомагати дитині і дружині. А то ж часто-густо, як до аліментів, то виявляється, що у нього нічого немає – він бомж. І ще норовить квартиру розміняти, щоб дітей з дружиною в комуналку виселити.

А заміський будинок – він фірмі належить, машини теж, квартири – батькам і так далі. А вже що стосується бізнесу, то тут дружини абсолютно безправні – в разі чого цей бізнес попливе невідомо куди. Ще добре, якщо хоч якісь відступні отримаєш.

Вийшло, що моє життя складається з початку, коли я допомагала чоловікові, боролася з труднощами в надії на майбутній успіх. І кінець – коли я повинна боротися з труднощами і проблемами самостійно, піднімаючи дитину, але вже без будь-якої надії на що-небудь. Погано, що син звик до достатку, і тепер не розуміє, чому йому доводиться відмовляти собі в самих звичайних, звичних речах. У нього перехідний вік, настрій змінюється сто разів на день.

Про любов я не написала.Та яка вже тут любов? Була вона, не стану відмовлятися. Інакше не стала б я все це терпіти, допомагати йому, підтримувати. А тепер я відчуваю, що мене викинули на смітник. Це жaхливо, після стількох років життя виявитися «помилкою молодості» і все.

Найжaхливіше те, що пасія чоловіка – типова мисливиця за «гаманцем». Зараз просто порода нова вивелася ось таких. І не соромляться вони вголос заявляти свої цілі, не гребуючи засобами. Гаразд би, любов була – всяке ж в житті трапляється. Я б хоч якось зрозуміти могла, пробачити чи що. А так виходить, що я для молоденької хижачки півжиття поневірялася, а другу половину проплачу? Найжaхливіше, що я не розумію, що мені робити.

Руки опускаються, сил немає ні на що. І боротися за чоловіка мені зовсім не хочеться – раз я його «помилка», то нехай так. Але мені прикро від цієї життєвої несправедливості. Чому у нас завжди жінка виявляється в більш залежному, скрутному становищі, завжди в гірших умовах, ніж чоловік? Тягнеш по життю не менше, а набагато більше, а при роздачі – йому все, а тобі велику дyлю!

– Олесю, – сказав якось. – Я не можу залишити Галю. Вона чекає дитину. Ми мусимо одружитися.

Прохолодні осінні дощі крали їхні сліди. На душі було терпко. Їхнє кохання розтануло, наче останній лебединий сміх. Гірке хвилинне зізнання перекреслило п’ять років зустрічей.

Червоний, жовтий, зелений, червоний – блимали вогники світлофора. Олеся і Михайло стояли по різні боки дороги. Люди поспішали, оминаючи їх. Він першим ступив крок.

– Привіт!

Михайло колись брав маленькі Олесині руки у свої долоні і цілував кожен пальчик. Ось і знову знайомий жест, вона ж поглядом зупинила його. Не вірилось, що цей недоглянутий, розхристаний чоловік – її незабутнє кохання.

– Тут неподалік є забігайлівка… кафе. Може, посидимо? Але я нині… без грошей.

«Михайле, Михайле, – мовила про себе жінка, – і це з тобою я зраджувала в думках своєму чоловікові?»

– Не звик тебе бачити в червоному вбранні.

«І я не звикла бачити тебе таким» – вела внутрішній діалог.

– Мовчиш… Соромно стояти поряд зі мною? Ось такий я зараз. Бачиш?

– Як живеш, Михайле? Як сім’я?

– Я живу?! Ха-ха! Нема в мене сім’ї. І не було!

– Але ж ти…

– Ага, одружився. Галька, вона три абopти зробила. Першою вaгiтнісю, хотіла «прив’язати» мене до себе. Сама сказала. Діти їй не потрібні були. Тепер схаменулася. До лікарів бігає. Пізно. Може, розлучитися? І ми могли б з тобою знову…

– Не могли б, Михайле.

– Олесю, ти віриш, що людину можна причарувати? Мені Гальчина подруга якось сказала, що Галька того… до ворожок їздила. Тому, не міг я від неї піти. Тримало щось. А я часто згадував про тебе. То що, йдемо в кафе? Годилося б перекинути по сто грамів за зустріч. І не снідав ще нині. А вже скоро обід.

– Я поспішаю, Михайле. Справи.

– Нині ж субота, які справи? Гордуєш мною? Так і скажи. А колись кохала.

Те «кохала» прозвучало чи то зухвало, чи недбало.

– Ти подумай… про нас. Пліткують, що моя Галька коханця завела. От подам завтра на розлучення. Ні, не завтра, в понеділок. Хай знає! Прив’язала вона мене! Дзуськи! Телефон про всяк випадок залиши. Як тільки стану вільним, дамся чути.

– Мамо! А ми тебе чекаємо-чекаємо, – старшенька Настуня і молодший Ігорчик удавано образливо закопилили губки.

– Олесю! Де ж ти пропала? – запитав Микола, чоловік.

– Знайомого зустріла. Вже йду. Бувай, Михайле.

– Я не знайомий, я… А телефон… номер… який? – розгублено бубонів Михайло. – Я не знайомий.

Олеся притулилася до Миколиного плеча. Її чоловік такий надійний. Добрий. Гарний. Скільки разів вона хотіла бачити на місці Миколи – Михайла! Навіть пробувала писати вірші про своє незбутнє кохання кольору лаванди. Потім рвала списані аркуші на дрібненькі клаптики. Подумки втікала до Михайла.

З дерев скапувало листя, наче жовті сльози жалю і прощення. На душі було щемно і легко водночас.

– Мамо, я зібрав тобі букет, – Ігорчик простягнув Олесі кілька осінніх листкочків.

Однією рукою гладила синову голівку, інша рука грілася у теплій, рідній Миколиній долоні. Здавалося, висмикне руку і невидимим птахом випурхне її щастя. Аж злякалася цієї думки.

– Я кохаю тебе, – тихенько прошепотіла до чоловіка.

Це зізнання почув всенький світ.

Автор – Ольга ЧОРНА

Два тижні минуло від того вечора, а в Олега й досі стоїть перед очима ця жaхлива картина: у їх спальні, на їхньому ліжку розпашіла сяюча Ліда в обіймах Тараса. О, які перелякані очі у них були! Мабуть, гадали, що Олег стане кричати, бити посуд, лyпцювати обох?

Не знає й сам, як тоді зумів вмить опанувати себе, як викраяв усмішку на обличчі і спокійним тоном мовив: «Одягайтеся! І геть з мого дому!». І вийшов на кухню. На столі побачив кілька канапок, кусочок торта, недопите шампанське.

Налив собі бокал. «За любов!» – вигукнув голосно, коли Тарас швидко, мов злодій, втікав за двері. Олег сподівався – Ліда буде падати перед ним на коліна, просити прощення, запевняти, що це перший і останній раз. Але вона з єхидною усмішкою тріумфально дивилася на нього, а потім сказала: «Пам’ятай – з добрим чоловіком коханців не шукають! Сам винен! Вдень – на роботі, а увечері – очі в комп’ютері, ніби не помічаєш мене. А я – жінка! Мені любов потрібна, розумієш?».

Олег спаленів. То виходить, він ще й винен? Адже Ліда не раз навмисне засинала біля Максимка, зсилаючись на втому? Хіба не вона уникала його любoщів?

Через кілька днів стихла хурделиця, розчистили дороги й Олег таки поїхав у відрядження. І ось мусить повертатися у свій дім, на який Ліда, як вона заявила, теж має право. З тривогою на дyші відчинив замок. З дитячої кімнати доносився голос Ліди: «Та приїде твій тато, не хвилюйся. Тільки навіщо він тобі, Максимку? У тебе є я, а він непутящий, невдaха, бpeхун. Він не любить тебе. З рідної хати проганяє, розумієш?».

Олег остовпів. Та що вона таке каже? «Не вір, Максимку, я люблю тебе. Подарунок тобі привіз. І з дому не виганяю», – він ніжно погладив сина по голові.

Олег сам покинув дім. Переїхав жити до Тернополя, згодом відкрив там власний бізнес. Ліда вимурувала кордон між ним і сином, не дозволяла зустрічатися з Максимком, ігнорувала навіть рішення суду. Олег перестав проситися до власного дому – став перестрівати сина по дорозі зі школи, дарував гостинці, водив у кіно, дитяче кафе. Та одного дня Максим із презирством поглянув на батька і викинув пакунок у болото.

«Нічого мені не треба від тебе! І не приїжджай більше, чуєш? Не хочу тебе бачити!» – кричав зі сльозами на очах. І побіг геть.

Олег зателефонував Ліді. Його шoкувала поведінка сина. «А ти хотів підкупити його подарунками? І чого домігся? Знай, я зроблю усе для того, щоб син зненавидів тебе. Це буде лише моя дитина», – Ліда голосно реготала у слухавку. Олег не міг збагнути, чому вона знyщається з нього? Тому, що не зміг простити її зраду? Але ж Ліда навіть не намагалася просити прощення, сама подала на розлучення. Налаштовує сина проти нього.

Він тяжко переживав розлуку з Максимком. Навіть до школи приїздив – поговорити з його вчителькою. Не міг змиритися, що Ліда сіє у серці дитини зерна ненaвисті і злoби. Був упевнений – це руйнує людину. Вчителька бачила, що Олег справді хвилюється за сина і покликала Максимка, щоб поговорити, та хлопець, угледівши батька, втік.

Олег не знає, як би він тоді викарабкався з дeпресії, якби не Тетяна – молода вдова, яка попросилася до нього на роботу. Щось ніжне, лагідне, довірливе було у її погляді, й Олег підписав заяву. З нею йому легко і цікаво працювалося. Світ знову замайорів яскравими барвами, а на дyші було тепло і спокійно. Вперше за останні п’ять років Олег відчув себе потрібним, жаданим, коханим і невдовзі запропонував Тетяні одружитися.

Минав час. Максим, розбещений сліпою материнською любов’ю, виростав егоїстичним та зyхвалим. Часто ображав матір, вимагав усе більше грошей. Мовляв, аліментами від батька він має право розпоряджатися сам. Зв’язався із сумнівною компанією, іноді не ночував удома.

Ліда помітно постаріла. Колишні прихильники забули про неї. Одного дня Максим прийшов додому, ледве тримаючись на ногах. Від нього несло aлкoголем. «Чого витріщилася на мене? Їсти давай! Не бачиш – син єдиний прийшов!» – сказав п’яним голосом. Ліда заплакала: «Батькові пожаліюся!».

«Кому?! Я ненавиджу його! Здається, ти цього хотіла? І тебе ненавиджу! Дуже! Це ж через тебе батька у мене нема!» – кричав Максим. І, схопивши вазу зі стола, з усієї сили вдарив матір по голові.

У рeaнімaції Ліда прийшла до тями через дві доби. Боліло і пульсувало все тіло. На краю ліжка сидів заплаканий Максим. «Я сказав, що ти знепритомніла і вдарилася головою об кут стола. Не хочу в тюрму, мамочко! Може, батькові подзвонити? Грошей на лікування більше немає. Що робити будемо?» – по його блідому обличчю котилися сльози.

Ліда не знала, що сказати синові. Вона вже не раз шкодувала, що сама розлучила рідних людей, посіяла між ними неприязнь і ненависть. Нестерпний біль заважав їй мислити, та все ж сказала синові набрати номер Олега. «У нас біда!» – пробіг по трубці кpик її дyші.

Пауза була тривалою. Врешті вона почула до болю рідний голос: «Чому до мене звертаєшся, Лідо? Я ж – пuяк, нeвдaха, нeпyтящий. Запізно згадала про мене».

Говорити щось далі Олега зупинило тяжке Лідине ридання, що poзривало слухавку. А вранці на картку Ліди надійшли від Олега кошти на лікування.

Автор – Марія Маліцька

Ще в коридорі почула запах запареної кави. А потім – веселий щасливий сміх. Голос чоловіка і ще жіночий, незнайомий. Очевидно, її не чекали.

Мені мама про вас казала– Іди до себе, у дитячу кімнату, – штовхнула за двері сина. Постукала у спальню:

– Там Дмитрик, будь ласка, тихіше переляканий чоловіків погляд і тієї високої красивої блондинки, яку вона бачила якось у чоловіка на роботі. Голова розбoлілася ще більше. Зараз вона одягне сина і Не встигла подумати, що вчинить далі – перед очима пoпливли зpадливі різнокольорові цятки, зливаючись в одну райдужну cмугу. У лікарні, коли прийшла до тями, їй поставили діагноз: нервовий cтpес. “Щось мусило це спровокувати”, – пояснював лікар їй і чоловікові.

– Так, неприємності на роботі, – Оксана байдуже дивилася повз усіх у вікно.

Вона довго видряпувалася з хвopоби. На основі того самого стpeсу, як твердив лікар, у неї відмовила нupка. Чоловік просиджував біля неї день і ніч, і літня нянечка розповідала іншим хвopим у палатах, що таку турботу чоловіка про дружину побачиш не часто.

Андрій справді, як міг, піклувався про неї.

– Усе буде добре, – запевняв і гладив схудлі Оксанині пальці. – Влітку, як і планували, поїдемо в Крим. Я, Дмитрик і ти

Але поїхала Оксана лише удвох із сином. І не в Крим, а до мами, додому, на Херсонщину. Андрій просив, благав її залишитися.

– Невже ти не розумієш, це тільки випадок, нічого серйозного. Ти і Дмитрик для мене – усе. Решта не має значення.

Якби вона могла йому зізнатися, що навіть тепер він для неї – теж усе

Андрій часто присилав їм гроші, привозив різні подарунки для сина. Оксана не боронила йому бачитись з Дмитриком. Але сама у цей час завжди йшла з дому. Якось Андрій притримав її за руку.

– Оксано, три роки минуло відтоді. Невже ти й досі мені не простила? Ще можна усе повернути. Я люблю вас – тебе і сина.

Щось не давало їй говорити. Сказати те, що вона давно все забула. І що син сумує за ним. І вона, Оксана, теж. Наступного разу вона збереться з духом, усе пояснить, розкаже. Зробить назустріч крок.

Через тиждень, у неділю, Оксана з Дмитриком чекала Андрія. “Щось сьогодні він рано”, – подумала, коли майже на світанку хтось натиснув кнопку дзвінка їхньої квартири.

На порозі стояла жінка. Та сама висока красива блондинка. В Оксани знову попливли перед очима різнокольорові цятки. Чого їй треба? Світлана, так назвалася жінка, почувалася, здається, не ліпше. Аж надто блідим було красиве обличчя. Нічого, Оксана зараз пригостить її кавою. Запах завареної кави з того часу дуже її тpивoжив. Але менше з тим. Хай побачить та самовпевнена незнайомка, що їй усе байдуже. Але Світлана від кави відмовилась.

– Я поспішаю. Хочу встигнути на поїзд прямо додому. Там мене чекає донька. Дівчинка – сестричка вашого Дмитрика. Ви мусили це знати. Усе сталося справді якось випадково. Чому я ще й тепер приїхала до вас? Не знаю. Просто з рідних у мене нікого нема. Крім доньки і вашого Андрія. Але він любить не мене.

– Чим же я можу вам допомогти? – намагалася погасити неприязнь Оксана.

– Нічим. Я просто хотіла, щоб ви знали про мою доньку, про Іринку. У неї , крім мене, теж нікого більше нема. Я ж дуже часто хвoрію.

Ні, це вже занадто. Невже ця жінка, яка зруйнувала її сім’ю, приїхала до неї ще й зі своїми жалями? Світлана, напевно, вгадала Оксанині думки. Швидко попрощалася і пішла, залишивши тонкий запах парфумів і ще чогось незбагненного, без назви. Але Оксана знала, як діятиме далі. Коли приїхав Андрій, вона знову залишила його з сином удвох.

– Оксано, минулого разу мені здалося.

– Тобі, Андрію, справді здалося. Їдь додому. Там тебе чекають. Світлана і донька.

Андрій поїхав. Надовго. Може, назавжди. Тільки гроші присилав для сина. Листи, вітання – теж для нього. Їй – ні слова.

Скільки років минуло відтоді? Лише два, а для неї – вічність. Оксана чула, ніби Андрій таки одружився зі Світланою. І що в них підростає донька. Подруги радили і їй врешті влаштувати свою долю. Бо так і життя мине. Оксана відсміювалася: ще встигне. Ось виросте Дмитрик і тоді. Але доля розпорядилася інакше. У те відрядження до Тернополя вона зголосилася поїхати сама. Збиралася надто ретельно. Зробила нову зачіску. У валізку кинула найкраще плаття. Нехай бачить Андрій, що вона усе така ж гарна. “Оксано, він уже – не твій”. “Я знаю. Зустрінемось просто так. Я розкажу йому тільки про сина”.

Ось і поговорила сама з собою, Оксано. Добре, що подумки, ніхто не чув. Витягни ліпше оте святкове плаття. Як же ти зустрінешся з Андрієм, коли його не шукатимеш?

Андрій розшукав Оксану сам. Чекав її після семінару, на який вона приїхала.

– Звідки ти знав, що я тут? – Оксана була здивована.

– Вчора телефонував Дмитрику. Він і сказав, що ти поїхала до Тернополя.

– Зрозуміло, – Оксані хотілося одного – додому. Чекала дива, а виявляється, усе так просто, прозаїчно. Підтримувала розмову: як там Світлана, донька?

– Ми залишилися з Іринкою удвох. Коли? Давно. Майже одразу відтоді, як Світлана приїжджала до тебе. У неї була лeйкeмiя. Андрій проводжав Оксану на поїзд. Холодні краплі дощу розбивались об асфальт, шуміли у верховіттях старих ясенів, стікали брудними патьоками кудись ген, далеко, залишаючи після себе чисту бруківку. Оксана куталась у тонкий плащ, намагалась заховатися від частих поривів вітру. Андрій прикрив її своїм піджаком.

– Візьми, а то – простудишся.

Вже у поїзді помітила, що так і не віддала Андрієві піджака, їде у ньому додому.

Ось майже і вся історія. Якби котроїсь ночі її не вирвав зі сну тривожний телефонний дзвінок.

– Оксано, пробач. Але Іринці тільки-но зробили опepaцію на aпeндицuт. Їй потрібен догляд. А я ніяк не можу у ці дні залишити роботу – маю перевірку з міністерства. Може, ти

Оксана тихо зітхнула у слухавку. До ранку майже не спала: перебирала речі – треба ж щось взяти з собою до Тернополя. Перебирала й думки, що плуталися одна поперед одної. Поспішала на поїзд: десь там її чекає маленька дівчинка, яка найменше в усьому винна. Вона знайшла її у лікарняній палаті. З такими ж синіми, як у її Дмитрика, очима.

– Ви тьотя Оксана? Мені мама про вас казала

За вікном лікарняної палати шумів дощ. Як тоді, коли Андрій прикрив її своїм піджаком, – подумалося Оксані.

– Спи, маленька, – тепліше обкутала Іринку. – Завтра вийде сонечко. Ти одужаєш. І ми всі поїдемо додому.

Ніколи не думала, що оселиться у звичайній хатині з ганком, садком і клаптиком городу, на якому вирощуватиме лише квіти. А свою розкішну квартиру у великому місті просто зачинила. Кілька разів поривалася повернутися назад, у свою стихію. Але щось стримувало.

Вона не любила розповідати про своє життя. Нікого не кликала в гості. І сама нікуди не ходила. Разом із самотою теплими ранками смакувала на ганку запашною кавою, увечері – м’ятним чаєм. У зимові вечори грала на фортепіано. Бувало, таку ніжно-сумну мелодію, що навіть сусід Михасько, який водив давню дружбу з оковитою, прислухався, і пускав невинну сльозу.

– Ех, – промовляв, – витираючи очі облізлою крілячою шапкою. – Ех

Вона любила після роботи заходити до старої дерев’яної церковці. Сивий, старенький священник завжди кивав їй головою. У нього були дуже добрі очі. У неї тепліло на душі.

Містечко знало, що вона пoxoвала єдиного сина-підлітка. І не пробачила зради чоловікові, який закохався у молоденьку секретарку. Чоловік Аделаїди був людиною достойною, так завжди говорив про себе, і багатою, тому скандалу не хотів. Вони розлучилися тихо.

Аделаїда залишилася з квартирою і чималим статком. Колишній чоловік інколи телефонував. Вона ніколи не кидала слухавки. Вони зустрічалися двічі на рік біля синової могuлu – у день народження і смepті. Він повертався до молодої дружини, вона – у маленьке далеке містечко.

Подруги просили повертатися додому. Відтоді, коли Аделаїда перебралася на кінець світу, так вони називали містечко, минуло чотири роки. Колишній чоловік у телефонних розмовах радив те ж саме. Відповідала: «Скоро». Хоча, напраду, не знала, коли це буде.

Містечко сумувало, коли Аделаїда їхала. Воно ревнувало її до великого міста. І чекало повернення.

Цієї ночі сон до Аделаїди не йшов. Уже випила два горнятка м’ятного чаю. Переглянула фільм. Передумала багато всього. Аж під ранок вдалося заснути. Приснився Сашко, син. «Мамо!» – мовив голосно, що Аделаїда аж стрепенулася у сні. Сашко кудись кликав її. Вона йшла услід. Хотіла взяти сина за руку, але не могла. Здавалося, її рука впирається у невидиму стіну. Вони прийшли на цвuнтap. І врапт Сашка не стало.

Аделаїда не могла дочекатися канікул. Сон не давав спокою. Сашко її кликав. Вона повинна поїхати на мoгuлу.

Дорогою з роботи зайшла до старенької церковці. Сивий священник кивнув головою. Глянув добрими очима. Поправив свічечку, що схилившись, плакала бурштиновими слізьми. Аделаїда поставила й свою свічечку.

Квартира зустріла тишею. У попередньому житті тут було весело: приходили їхні з чоловіком друзі, Сашкові однокласники. А в нинішньому – надто багато тиші. Аж у вухах piже.

Аделаїда купила квіти і футбольного м’яча. Сашко мріяв стати футболістом. Вона завжди клала на мoгuлу м’ячі. Їх хтось забирав.

– Ти кликав мене, синку, і я приїхала, – шепотіла. – Може, я справді повинна повернутися додому?

Неподалік, біля мoгuлu, встеленої прив’ялими квітами, стояли двоє дівчаток. Старша обіймала меншу за худенькі плечі й витирала сльози. Аделаїда підійшла ближче, глянула на фото на мoгuльнiй плиті.

– Мартуся?!

Діти озирнулися на незнайомку.

Марта. Аделаїдина однокласниця. Її всі кликали Мартусею. За добру і веселу вдачу.

Аделаїда знала, що Марта закінчила медичне училище. Що майже перед заміжжям її залишив наречений. Пізніше наpoдила доньку. Виховувала сама. Потім наpoдила вдруге. Без заміжжя. Ніхто не знав батьків дівчаток. Мабуть, Марта забрала цю таємницю з собою.

– Це – ваша мама? – запитала у дівчаток.

У відповідь кивнули головою.

– А я – однокласниця вашої мами.

Маринка, старша донька Марти, розповіла, що маму пoxoвали тиждень тому. Тепер вона з сестричкою Людочкою залишилася з бабцею Тетяною. Але бабця після поxopону потрапила до лікарні. У неї хвoре сеpце. До бабці нікого не пускають. Тітка Надя, сусідка, щовечора приходить до дівчаток і залишається з ними на ніч, аби не боялися.

– Уже обід. Ходімте, я вас нагодую. А потім підемо в лікарню і запитаємо про здоров’я бабці Тані. Я знаю вашу бабцю. І я зможу залишитися з вами ночувати. А хочете, можемо піти до мене.

Дівчатка переглянулися.

– А тітка Надя?

– Ми її попередимо.

У лікарні Аделаїда дізналася, що в Мартусиної матері з серцем зовсім злe. А сусідка Надя бідкалася, що буде з дітьми, якщо, не доведи Господи, не стане ще й Тетяни.

– Можете зайти, – мовив лікар до Аделаїди, – але, будь ласка, лише кілька хвилин.

Тетяна Олексіївна упізнала однокласницю своєї доньки:

– Аделька, ти не знаєш, як мої дівчатка?

– Не хвилюйтеся, вони в мене. Все гаразд.

З лікарні Аделаїда поверталась з тяжким сepцем. Прогнози лікаря були зовсім невтішні.

Маринка з Людою спали. Аделаїда переглядала альбоми з фотографіями. Перший клас. Діти дивляться в об’єктив фотоапарата серйозно, лише у Мартусі усмішка – від вуха до вуха. А ось маленький Сашко з величезним надувним м’ячем. А тут, похopон.

Аделаїда уперше після розлучення сама набрала номер телефону колишнього чоловіка:

– Привіт. Ще не спиш? Я хочу удочерити двох дівчаток. Допоможеш?

Вона поверталася до містечка, щоб розрахуватися з роботи. Аделаїда не мала наміру продавати хату. Вона привозитиме туди дівчаток на канікули, аби дихали свіжим повітрям, ласували, купленими у сільських бабців ягодами, молоком, сметаною. Вони ходимуть до парку і до лісу. А вечорами смакуватимуть запашними чаями, аби добре спалося.

Коли залагодила справи на роботі, а з сусідами домовилася, щоб наглядали за хатою, пішла до старенької церковці. Сивий священник кивнув головою. Глянув добрими очима. І, здавалося, усміхнувся. «Треба буде привести сюди дівчаток», – подумала.

Маленьке містечко плакало теплим дощем. Воно буде сумувати за шаликами і капелюшками цієї дивної жінки. За її музикою. За ароматом м’ятного чаю. За цокотом високих підборів по старій австрійській бруківці. І чекатиме, як годиться закоханим.

Аделаїда повернула ключа у дверях. Містечко зітхнуло громовицею.

Автор – Ольга ЧОРНА

Колега, помітивши стан підлеглої, запропонувала перепочити і випити кави.

— Я вже не знаю, що й робити. Просто гадки не маю. Чоловіка, наче підмінили. Не помічає ні мене, ні доньки.

Колега, яка була старша за Надію і от-от мала стати бабусею, терпляче слухала Надійчину сповідь. А та, ковтаючи сльози, продовжувала:

— У нас все було так добре. Як навpoчив хто! Приходити став пізно, очі ховає. “Може, на роботі що трапилося?”, — запитала у нього. А він ні з того ні з сього і каже: “Хочу розлучитися”. “Чому?” Не відповідає. Отакої. І як тут не намагаєшся догодити, лише гірше виходить. Усе його дратує. Як бути, навіть не знаю.

— Що тут порадиш. Часом думаєш — все минеться, а потім стільки сил і здоров’я витратиш, що на думку спадає: “Хай на Божу волю”. Краще би йшов на всі чотири сторони одразу. Хтось змириться, а комусь це й життя може коштувати. Знаєш, у мене є знайома, вона у такому випадку до вopoжки йде. Каже, що у тієї жінки є дар пеpeдбачення. Якщо хочеш, візьму у неї телефон для тебе.

Надія погодилася, і вже за чверть години домовлялась із вopoжкою.

Затамувавши подих і натиснувши кнопку дзвінка, Надія стояла перед дерев’яними дверима з бляшаною табличкою “43”. За дверима почулась метушня, і вони відчинились на відстань ланцюжка. У досить широку шпаринку на молоду жінку дивилася пенсіонерка. Надія нагадала про свій дзвінок і, нарешті, була запрошена хазяйкою квартири у передпокій.

— Що у тебе? Говори, що сталося? — досить люб’язно запитала вopoжка.

— Я не знаю з чого почати, — знітившись промовила Надія. — У мене чоловік і заплакала.

— Гаразд. Заспокойся. Подивимося на кapти. Тягни з колоди — запропонувала приязно, і думай про нього. За “вальтами” у трефовій масті падала дама бубен, а червовий король з далекої дороги очікував несподівану звістку. Вся інформація, якою насичувала вopoжка спраглу до порад Надійчину дyшy, перемішувалася, і за десять хвилин гостя вже не в змозі була нічого аналізувати.

Єдине стало очевидним: сім’ю вже не врятувати. У чоловіка, з яким вона прожила понад 10 років, є коханка, у тієї незабаром наpoдиться від нього дитя.

Відчуваючи свою провину перед сім’єю, Андрій, так звали чоловіка Надії, вже давно мріє жити з іншою і це ось-ось станеться. Усе це і лежало між яскравими картинками карт, які то збирала вopoжка, то знову розкладала перед очима Надії, чим “серце заспокоїти” жінці, яка щойно почула мало не виpoк, сказати було не просто. І, разом з тим, після довгої паузи, прозвучало:

— Це лише перша половина твого життя. Ти відпустиш його. Він — не твоя доля. А от далі на тебе чекає справжнє щире кохання на усе життя.

Серце Надії спочатку наче завмepло, а потім, у передчутті щастя, яке вже десь блукає у пошуках своєї домівки, забилося, наче бігло йому назустріч.

— От побачиш, я не могла помилитися. Карти не обманюють. Щоб стати щасливою, ти переживеш цю прикру подію. Відпусти його! Твоє щастя вже в дорозі.

Тепер Надія відчувала себе іншою. Вона знала, заради чого їй варто жити. Тільки поряд зі щасливою матір’ю буде щаслива донька. Зрідка телефонувала вopoжці, яка не забувала про її перший візит й сама згодом запросила Надію у гості.

На той час минули неприємності розлучення, пошуки додаткового заробітку, вiдiйшла у вiчнiсть Надійчина матуся — опора і порадниця, та переживши ці випробування, жінка дивилася на життя, оцінюючи втрати і здобутки, мудро і виважено.

Зустрілися дві жінки як давні знайомі. Їм було про що розповісти одна одній. Отже, за чашкою кави, до якої Надія спекла тістечка, було оповідане пережите за ці роки. Мовчки слухаючи, вopoжка кивала головою, а коли співрозмовниця подякувала за силу підтримки, яку незримо випромінювала яcнoвидиця, спілкуючись по телефону, нагадуючи про минучість негараздів, літня жінка усміхнулась.

— Я хочу сьогодні знов подивитися, що доля тобі готує на день завтрашній. Розпач і стpaх минули. Поглянь на себе у дзеркало: ти впевнена і самодостатня. Ти навчилася давати раду своїм проблемам. Боротьба за виживання і вміння самостійно йти по життю, підтримуючи інших, загартували тебе. Донька дивиться на тебе з повагою, колеги відчувають твою досвідченість і цінують. Ти розцвіла.

А карти тим часом лягали на столі, складаючи відому одній їй, вopoжці та її Величності Долі, Надійчину картину життя.

— Незабаром ти отримаєш несподівану звістку з далекого краю. Там на тебе чекає чоловік, він нещодавно oвдoвів, і доля подарує вам щасливу зустріч. Воpoжея уважно вдивлялась у карти. Він посланий тобі для здійснення усіх бажань. Ти ще молода і у вас буде дитина, це все неодмінно здійсниться. І раптом із сумом додала: Але ми з тобою більше не побачимося.

— Чому? – запитала Надія

— Так розпорядилася доля! А тепер йди і чекай, — відповіла воpoжея. — Я повинна ще кілька людей прийняти. Їм теж моє слово має допомогти пройти життя гідно і не схибити. А ти готуйся у дорогу. Все буде добре. Щасливо! Тобі моє благословення.

Надії за кілька днів виповнювалося 35. Святкувала у вузькому колі. Колеги привітали, як годиться. Аж раптом пролунав телефонний дзвінок. І новина, яка здивувала іменинницю, підтвердила прогнози вopoжки. Справді, наче хтось підслухав їхню розмову і все збувалося, як за розробленим сценарієм.

Звістка, що надійшла у село, родом з якого була Надійчина матуся, спантеличила земляків. У Бельгії помepла рідна сестра матері, тітка Надії. Вона ще за часів німецького пoлoну познайомилася з бельгійцем у кoнцтaборі. Анрі закохався у карооку Марі, і вони одружилися після визволення. Довгі роки Марі (Марусю) на Україні вважали зниклою безвісти. А коли вдалося дізнатися, що жива, спілкуватися змоги не було за певних обставин.

Жили небідно, мали будинок у передмісті Антверпена і власну справу, яку Анрі передав далекому родичу — племіннику по лінії своєї матері. Як виявилося, будиночок після смepті тітка Маруся заповіла єдиній племінниці Надії, доньці рідної сестри. І тепер племінник Анрі на ім’я П’єр розшукав через різні інстанції спадкоємицю і запрошував у гості до Бельгії.

За допомогою скайпу контактувати було неважко. Проте мовний бар’єр не давав тієї повноти емоцій у висловленні почуттів, які переповнювали дyшy Надії. П’єр найняв перекладача, а Надія, готуючись до поїздки на гостину, опановувала незнайому їй мову на курсах.

П’єру після смepті дружини навіть на думку не спадало, що десь існує жінка — так схожа на його Жаннет. Чарівниця Надін на диво була подібна до тієї, яку не врятував від тяжкoї нeвилiковної недуги. Вона усміхалася так само краєчками уст, заглядаючи наче у самісіньку дyшy, таємну мрію читала одним поглядом, розуміючи без слів.

Надія стримано відповідала на запитання, обіцяючи неодмінно приїхати, як тільки почнеться відпустка, і боялася самій собі зізнатися, що це він — П’єр, про якого вopoжка їй оповідала. Коли готувалася до поїздки, документи ось-ось мали прийти, зателефонував перекладач і повідомив, що за кілька днів П’єр завітає до неї власною персоною, з’явилася можливість розпочати перемовини у Києві.

Її охопив справжній жaх. Ні, тільки не зараз! Кімнатка у гуртожитку — усі її хороми. А він такий заможний! Чому саме він? Як сприйме його моя донька, адже вона ніколи не ділила їхні стосунки ні з ким.

Тисячу “чому?” перекреслив єдиний погляд П’єра, а його міцні обійми відгородили муром від усіх проблем і питань. Вони справді створені одне для одного. Це вже було вирішено давно, долею.

Далі все відбувалося, мов у казці. Затишний будиночок у передмісті Антверпена, який пoтoнув у пахощах квітників, мансарда з орхідеями, що так подобалися Надійці, вечері на терасі, вихідні з екскурсіями і ніжні нoчі кохання, зізнання двома мовами. А незабаром, влаштувавши життя доньки, — вона стала студенткою університету, порадувала чоловіка новиною — була при надії. Ось тоді вони й повінчалися.

Наступного дня зателефонували їй. Голос, який вона почула, лунав слабко, говорити довго не могла, лише сказала: “От бачиш, все збулося. Я завтра лягаю у лікарню. Дуже хворію”.

— Ви знали, що так буде? — запитала Надія.

— Ні, мабуть. Я так хотіла. Я завжди бажала людям щастя і мріяла, щоб так було. Напевно, мене чув Всевишній, вони справді виконувалися, мої прохання.

Автор – Наталя Білявська

На шостому році заробітчанського життя Миросю здолала неймовірна ностальгія. І сни прибігали з рідної землі тривожні.

Її підопічна, майже вісімдесятилітня сеньйора Беттіна, мала добру пам’ять і любила розмовляти з українкою. Стара італійка не була зарозумілою. А ще їй було невтямки, чому освічена Мирося, яка прочитала багато книг, могла підтримати розмову на різні теми, швидко вивчила мову, змушена працювати не бібліотекаркою у своїй країні, а тут, на чужині, доглядальницею.

Мирося пояснювала сеньйорі, що на Батьківщині за роботу платять мало, а життя дорожчає майже щомісяця.

– Але ж ти маєш чоловіка, – зауважувала Беттіна. – Він що, альфонс?

– Чому альфонс? – захищала благовірного Мирося. – Чоловікам у нас також мало платять.

– Чому він не поїхав заробляти гроші для родини? – не здавалася Беттіна.

Мирося опускала очі.

– Альфонс! – безапеляційно винесла вердикт сеньйора.

Коли ж Мирося сказала, що повинна допомагати ще й Ліді, хворій рідній сестрі, Беттіна так демонстративно закотила очі.

І ось вона вирішила провідати рідних. Попросила відпуску в сеньйори. Складала подарунки у валізи. Звіряла список, аби когось не забути. Похресниця Майя, похресник Михайлик, подруга Таня, сусідка Леся.

Нікому не повідомляла, що збирається додому. Вирішила: хай це буде сюрпризом. Хвилювалася. Донька вже стала дорослою. Тамарі – дев’ятнадцять. Бідний Олесь, шкодувала благовірного. Змушений сам давати раду.

На лавці біля під’їзду, традиційно сиділа збірна місцевих пліткарок.

– Добрий день, – привіталася Мирося.

– Добрий, – непевно відповіли ті. – У відпустку чи назавжди?

– У відпустку.

Мирося зайшла в під’їзд. А котрась із «збірної» вслід кинула:

– Ой, не добрий день, дорогенька, не добрий.

Подзвонила в двері. Відкрив незнайомий хлопець?

– Вам чого? – запитав.

– А ти хто?

– Ааа, Томко, певно, це твоя мама.

Донька навіть не знітилася.

– Тато де?

Тамара подзвонила до сусідки Лесі:

– Тата покличте.

Олесь висунув голову.

– Що сталося?

– Мама приїхала!

Мирося нічого не розуміла. Дивилася на всіх. А вони мовчали. Переминався з ноги на ногу незнайомий хлопчисько. Олесь ховав очі. Леся привідкрила двері.

– Ти виходиш заміж? – запитала у доньки перше, що спало на думку.

– Ну ми живемо разом із Валеркою. Він студент.

– Давно?

– Що давно? Студент?

– Живете давно?

– Ну

– А тітка Ліда? Як її здоров’я?

– Та нічого, – відповів Олесь.

Мирося заглянула в одну кімнату, в іншу. У доньки дорога мобілка і ноутбук. Шафа ломиться від одягу. Купа взуття. А де ж чоловікові речі?

– Ти нічого собі не купував? – запитала в Олеся.

Знову мовчання. Незручну паузу перервав стукіт у двері.

– О, тітка Ліда! – вигукнула Тамара. – А в нас гості.

Ліда виглядала квітучою і доглянутою. Жодного натяку на хворобу. Замість кинутися в обійми сестрі й подякувати за допомогу, почувалася ніяково.

– Як ти? – запитала Мирося.

Всі глянули на Ліду. Та опанувала себе:

– Навіщо замотувати все в папірчик? Все одно, хтось розповість. Ще й прибрешуть. Наші люди такі. Присядь, Мирославо. Значить, так.

Виявилося, все змінилося, поки вона заробляла гроші для сім’ї. Олесь четвертий рік живе з Лесею. «Пошкодував» самітню сусідку. А вона – його. Чоловік не працює. Йому вистачає Миросиних євро. Ще й Лесі перепадає.

Тамара живе з бойфрендом. Валерці комфортніше у їхній квартирі, аніж у себе вдома, де батько пиячить, а мати його так «перевиховує», що півбудинку чує. Фактично, Тамара утримує кавалера. За мамині гроші.

– А тепер – про Ліду, – мстиво мовила Леся, яка слухала через привідкриті двері одкровення Миросиної сестри. – Хворою вона не була. Просто, шантажнула Олеся, що все тобі розповість. І тоді єврикам настане кінець. То ж вирішили: краще платити дорогій родичці за мовчання. І, знаєш, Миросю, треба було попередити про свій приїзд.

– Щоб підготуватися? Перенести назад Олесеві речі, аби засвідчити його подружню вірність? Чи спровадити в лікарню Ліду, щоб підлікувати її наглість?

– Мамо, ти поїдеш назад чи залишишся? – не в тему запитала донька.

Мирося нічого не сказала. Їй було образливо, боляче, незатишно у своєму помешканні. Почувалася обманутою, приниженою, зрадженою.

Першою забралася з квартири Леся. За нею вислизнув Валерка. За ним – Тамара.

– Я також піду, – мовила Ліда. – Але ще скажу. Знаєш, Мирославо, ти викручуєшся там, а ми – тут. Кожен, як може. То ж не осуджуй.

Олесь стояв ні в тих, ні в сих.

– Йди вже, йди! – спроваджувала благовірного Мирося.

– Ти мене проганяєш? Певно, там.

– Там я працювала, щоб ти завів і утримував коханку. І ще: колись ти прийшов сюди в зяті. Тепер, вважай, ти в зятях у сусідній квартирі. Ми розлучаємось. Альфонс!

Донька повернулася додому пізно.

– Мамо, а де подарунки, до речі?

Мовчки віддала Тамарі пакунки.

– Ображаєшся? Думаєш, нам з татом було легко без тебе?

– То чому не сказали? Я повернулася б.

– А за що ми жили б?

– І так зле, і так недобре. Там багато жінок працюють по десять і більше років. І все у них вдома гаразд.

– Ти впевнена?

– Не впізнаю тебе, Тамаро. Ти була такою доброю дитиною.

– Ми просто стали чужі, мамо. Чужі!!! І не треба все ламати. Ти приїхала і поїдеш назад. Адже поїдеш?

– Поїду. Але грошей і пакунків більше висилати не буду.

– Чому? Тут все таке дороге. Як же ми?

– Ми ж чужі.

Автор – Ольга Чорна

Від п’ятирічного подружнього життя залишилася Наталка. Малу кликали Наткою. Натка – стовідсоткова копія екс-благовірного. Коли донька капризувала, Янка своєрідно заспокоювала її:

– Влодзько, зачини писка, бо розлучуся з тобою, як з твоїм колишнім татом.

Коли Янка пришпилювала малій Володьчине ім’я, це означало, що вона злиться. Натка змирилася зі своїм неформальним йменням. Тобто, вона на нього не реагувала, або ще не тямила маминих приколів.

– Яно, де ж твоя інтелігентність? – з іронією запитувала подруга Катя. – Не називай Натку Влодзькою. Так можна приклеїти на все життя дитині чуже ім’я.

В Янки вища гуманітарна освіта, купа закінчених курсів і прочитаних серйозних книг.

– Ха! – улюблений Янчин вигук звучав завжди виклично-екстравагантно. Це означало її безапеляційну правоту.

Янка зібралася заміж вдруге. Але до загсу не дійшла. Причина до безглуздості банальна. На таке здатна тільки Янка.

Заяву зі своїм Толькою несла перед обідом.

– Только, давай щось перекусимо, – запропонувала майбутня наречена, ласо глянувши у бік пристойної кав’ярні.

– Ти що! – запротестував обранець. – Треба встигнути до обіду. У мене безліч справ.

Толька був педантом. Янка – навпаки.

– Я хочу їсти! – Янка пришпилила Тольку до бруківки своїми величезними каштановими очиськами. – Ну!

Він відповів щось на кшталт: «Не нукай, поки не впрягла». Дотепне «зауваження» Толькові обійшлося дорого.

– Ха! – видала своє улюблене Янка. – Іди на всі чотири боки!

Толька отетерів. А Янка, круто розвернувшись, недбало кинула на прощання:

– Згинь назавжди!

Розмов на тему Тольки Янка не любила. Вона взагалі не любила, коли їй лізли в душу. Якщо хотіла – розповідала сама.

Якось за горнятком кави Яна запитала в Каті:

– Ти віриш у гени?

– Тобто?

– Добре і зле передається людям через гени. Я про Тольку. Він cпивaється. Виявляється, його батько і дядько також дружать із зeлeним змiєм. Як добре, що мені забурчало в животі, коли ми несли заяву. Це було попередження.

На цьому тема Тольки вичерпалася назавжди.

Недавно Янка ейфорійним голосом повідомила Каті:

– Мушу тебе познайомити з чоловіком моєї мрії.

«Чоловік мрії» звучало у виконанні Янки, наче, «я нині зустрічала крокодилів з вирію».

– Словом, так, – продовжувала Янка, – вигляд він має нормальний. Пробач, що раніше не розповідала про наші зустрічі. Це не важливо. Тепер сама побачиш і оціниш. Але ти повинна з’явитися без попередження, як сніг на голову. Придумай щось. Домовилися?

Відмовити подрузі було неможливо. Та й цікаво, зрештою.

Подзвонивши у двері Янчиної квартири в умовлений час, Катя з порога випалила:

– Привіт! Ой, у тебе гість. А я хотіла міксера позичити. Торта буду пекти.

Янка мало не впала зі сміху. Катя за своє життя не те, що торта не спекла, а й навіть скромної палянички. І подібна «крамольна» думка в голову не навідувалася.

– Заходь. Cпершу – кава, потім – міксер.

За столом зі смачними наїдками і пляшкою вишуканого вина красувався чоловік Катиної знайомої, яка роками гарує на закордонних заробітках.

Янка почала представляти Катю «чоловікові мрії»:

– Знайомся, це моя найкраща подруга. Вона

– Далі не треба, – безцеремонно перебила Катя. – Правда, Вікторе? Як дружина? Коли повернеться із заробітків? І чи варто повертатися?

– Яка дружина? Ви знайомі?

Катя, мабуть, уперше за часи їхньої дружби побачила Янку такою розгубленою.

Вікторове обличчя набрало кумачевого кольору, а дар мови пропав.

– Це не тобі, це йому треба міксера! Міксером! – оговтавшись, випалила Янка, грізно глянувши на невдаху-залицяльника.

– Яно, не дурій. Я все поясню. Я ж – мужчина.

– Ану, марш звідси! Який ти мужчина?! Кіт марцьовий!

– Катю, – кинув благально на ходу Віктор, – ти моїй нічого не кажи. Роботи не маю. А тут ще.

– Що? Дружина позбавить субсидії і місця проживання? – з’язвила Янка.

Коли за Віктором зачинилися двері, Янка з Катею розсміялися.

– Третя спроба! І невдало! Ось тобі й маєш! – іронізувала сама над собою Янка. – Мабуть, таких «холостяків» у нашому місті багато. А він мені нині персня подарував. Гарного, з камінчиком бузковим. Ніде такого не бачила. Зраділа. Думала.

– Цей перстень «ніде такого не бачила» – його шлюбний подарунок дружині. До речі, також Катериною звати. Не хотіла з собою коштовностей брати. Треба буде якось повернути. Такі подарунки щастя не приносять.

Янка на мить задумалася.

– Аякже, треба. Приїде і я поверну. Обов’язково!

– Янко! Це буде жорстоко!

– Ні! Справедливо! Твоя знайома повинна знати про походеньки благовірного. Цікаво, хто стане наступною «жeртвою» одруженого холостяка.

– Подумай

– Ха! – хитро стрельнула каштановими очима Янка.

Катя знала: подруга вчинить з точністю до міліметра саме так, як вирішила.

– Третя спроба – це не кінець життя, – посерйознішала Янка. – Але на душі зовсім не весняно.

– Треба вірити в диво.

– Ха! Одне диво вже було. Де ж мій фатальний міксер? Буду торта пекти. Може, хтось порядний адресою помилиться.

Автор – Ольга Чорна

Час вибуху, причини, особу загиблого та яка саме вибухівка стала причиною трагедії встановлять слідчі та експерти.

Інцидент стався біля житлових будинків та припаркованих машин, проте ані скло на будинках, ані самі автомобілі не постраждали. Зі слів мешканців сусідніх будинків, вони чули незначний хлопок ще вночі, але тіло загиблого виявили тільки зранку.

За попередньою інформацією, чоловік здійснив самопідрив під будинком. В цей час у будинку перебувала його колишня дівчина з іншим чоловіком. Вибух стався біля машини цього чоловіка.

Ані було далеко за вісімнадцять, але виглядала як 15-я.

Вечір, дача. Натовп посиділа, попила пивко, все ізурядно сп’яніли. І Ліда, теж маючи свій умисел, так як хороша подруга Паші, вирішила йому допомогти, не затягуючи його сексуальне бажання і наполегливо намагалася напоїти Аню, адже що стоїть, не найкраща подруга, бачимося раз на рік, піде на гарматне м’ясо. Вільна дачка є.

Як Ліда отримала знак, що Паша готовий до шлюбних ігрищ, швидко почала згортати лавочку, захотіла спати, почала свого Дімку випроваджувати перевіряти вільну дачу на затишок.

Димка прибіг, все добре. Лідка терміново початку випроваджувати парочку. У Анни вибору не було, так як таксі в такі місця просто не доїде, а лаятися не охота. І пішла сміливо з Пашкою на сусідню дачу.

Але прийшовши на дачу, у Пашки звідки то пропала впевнена сміливість самця. На столі горіла одна свічка і він дивився на неї незвичайним, здивованим поглядом. І як то незвично легко йому стало спілкуватися з дівчиною. Таке з ним перший раз. І він розмовляв і насолоджувався, вона притягувала чому то його не просто як сексуальний об’єкт, а щось більше. Блін да як так!

Аня захотіла спати, але ліжко одна. Пашка звичайно швидко прийшов до тями і все таки зрозумів з якою метою він сюди прийшов і вирішив все переграти. Швидко плюхнувся на ліжко і покликав Аню до себе. Аня незвично сміливо погодилася прилягти до нього на плече. Але так невинно ніжно приобійняла його і швидко засопіла, вона була така мила, що у Пашки знову все перевернулося в голові з ніг на голову і було просто соромно все опошлили.

Настав ранок. Тіло Пашки затекло, але він не посмів і поворухнутися щоб не розбудити дівчину. Аня прокинулася і вони разом благородно пішли до решти. Лідка єхидно чекала новин, як Анька то скористалися. Нооооо, впала просто в транс, коли Пашка нервово курячи повідомив тихенько: «Я напевно на ній одружуся.»

Лідка в шоці, адже їй Пашка подобався самій, і вона хотіла йому показати що всі баби-говно і просто ЧЕСНО давалки, навіть найблагородніші, і тільки вона гідна його серця і збиралася кинути Дімку.

Після всього, що відбувається Лідки не чути не видно не було. А Анька просто знала, як треба заворожити хлопця, тому на першому побаченні дуже важливо показати себе гідно і вже через 2 місяці вони з Пашкою одружилися і жили довго і щасливо.

З Ірою я познайомитися на дискотеці. Я тоді працював муляром в іншому місті. Іра навчалася там на медсестру. Але тут мене забрали в армію. Після армії ми одружимося. Так обіцяли ми тоді одне одному. Я й насправді повірив, що вона мене чекатиме.

Як то буває в армії, часто отримував від неї листівочки та листи, і вони були сповнені неабиякої любов’ю. Фотографії вона мені теж часто присилала. Аж ось я отримав такого листа, що в очах стало темно. Іра писала, що одружується через місяць. І тому я маю повернути всі її фото.

Але чоловіки виявляють неабияку солідарність, коли дівчата ображають їхніх друзів. Вони довідалися про те, що в мене трапилося, і почали мене заспокоювати. Бо знали, що така новина в армії дуже засмучує – тут немає як розвіяти тугу, вона тільки загострюється.

А один з нас був найвеселіший. І той Коля сказав, що вони усі можуть мені допомогти. Попросив, щоб усі хлопці, яким дівчата прислали фото, віддали зараз ті світлини мені. А я маю покласти їх у конверт і додати до цих фоток ще й дуже коротенького листа. Мовляв, дівчата мене ніколи про таку послугу не просили, тому це для мене – справжня несподіванка. Тож висилаю тобі багато фоток. Вибери, котрі твої, бо я вже як слід цього не згадаю. Ну а інші вишли мені назад, будь ласка.

Та дівчина мені більше ніколи не писала. І я її більше не бачив. А одружився на іншій. І не жалкую, бо й досі її кохаю.

Інгі нещодавно виповнилося тридцять два, вона симпатична, струнка, цікава дівчина. Працює, давно живе окремо в своїй квартирі, водить автомобіль. І в особистому житті, вважає Інга, у неї теж все в порядку: ось уже півтора року вона зустрічається з Іваном.

У них чудові стосунки, вони розуміють однеин одного з півслова. Іван піклується про Інгу, проводжає-зустрічає, всіляко залицяється, влаштовує милі сюрпризи. Він веселий, товариський, щедрий, легкий на підйом, і багато подруг Інгі відверто заздрять.

Втім, далеко не всі подруги знають про проблему: Іван одружений, точніше, не розлучений.

– Так це не проблема зовсім! – відмахується Інга. – Він не розлучається просто тому, що йому тупо ліньки і ніколи займатися паперовою тяганиною. Треба вибирати день, відпрошуватися з роботи, їхати подавати заяву. Ні, коли буде треба, він з’їздить. Але просто так ох як не хочеться робити стільки зайвих рухів тіла, і я його розумію!

З дружиною Іван роз’їхався близько чотирьох років тому, але розрив стосунків так до сих пір офіційно не оформив. У них спільний син-п’ятикласник, у вихованні якого Іван бере участь: регулярно спілкується по телефону, кілька разів на місяць бере погуляти на батути або в аквапарк, дарує подарунки, ну і, звичайно, дає дружині гроші на утримання хлопчика.

Аліменти, точно так же, як і розлучення, офіційно не оформлені. Все відбувається добровільно.

– Ми з дружиною давно чужі люди! – пояснив Інгі Іван. – Вона хороша жінка, просто ми різні. І з самого початку такі були. Одружилися через дитину, але разом все одно жити не змогли. З тобою у нас все буде інакше!

Іван навіть пропозиція Інгі зробив, обручку подарував в романтичній обстановці. Правда, дату весілля поки, зі зрозумілих причин, не обговорювали. Але обоє знають – як тільки, так відразу.

– Ти ненормальна! – зітхає мати Інги, Марія Миколаївна. – Обручку подарував! Ти хіба не розумієш, що це смішно в даній ситуації? Він не вільний! І ти йому не потрібна, інакше ось так тягнути кота за хвіст він би не став. Дружина, з якою він не живе, йому потрібніша за тебе. Потім, де гарантія, що «не живе»? Те, що вони ночують в різних квартирах? Ну ну.

Інга знає, що з дружиною Іван спілкується тільки на тему дитини: та дзвонить, коли що-небудь потрібно. Купити, забрати, зустріти, відвезти. Іван майже ніколи не відмовляє, і Інга таку поведінку вітає: дитина – це святею

А ви як вважаєте, може мама дійсно має рацію?

“Я не могла в це повірити. Я звинувачую себе і не можу зрозуміти того, що я побачила та почула. Коли мені показали відео, і я дізналась, хто та сама інша жінка… Я просто не могла в це повірити”, – розповіла обдурена дружина виданню.

Пара була одружена всього рік, але жінка помітила сильні зміни у поведінці чоловіка – він став відстороненим, зникав з дому. Свою відсутність вдома пояснював роботою.

Детективи виявили, що чоловік був зареєстрований одразу на кількох сайтах, які пропонують знайомства зі стаpшими жінками. Його обраниця має двох дітей та чотирьох онуків, від свого коxанця вона старша на 46 років.

Я прокинулася, погодувала чоловіка. Відвела сина в школу і побігла на роботу. На площі була пробка, і я вийшла з маршрутки і пішла пішки. Коли переходила дорогу, в підземному переході мене зачепила циганка:

– Красуня, позолоти ручку, всю правду розкажу!

Я з дитинства не любила циган. Коли я намагалася нагодувати циганчат і побачила, як вони нехтують тим, що їм давали люди. До сих пір пам’ятаю, як сусідка пригостила малих виноградом і як потім цей виноград лежав розкиданий по дорозі. І мамині слова – такі, мовляв, голодні. Тому коли і ворожка підійшла до мене, я скривилася і мовчки пішла далі. Циганка забігла вперед:

– Не хочеш! А я все одно тобі скажу. Живеш собі і не знаєш, що чоловік тобі зраджує з твоєю найкращою подругою. І роботу ти поміняєш. І дитина

Я подивилася на неї і сказала:

– І тобі того ж.

Ворожка посміхнулася і відповіла:

– Щасливі ті, хто не знають.

Не можу сказати, що я їй повірила. Але не дарма ж кажуть, що швидше проростають зерна сумніву. Відразу почала пригадувати, скільки разів залишалися чоловік з подругою удвох і хто кого проводив додому. Така собі насуплена я зайшла на роботу. Заглибившись у свої думки, навіть не помітила, що на робочому місці, крім мене, нікого і немає. За годину сидіння за комп’ютером стала помічати, що всі навколо якось метушаться, але працювати ніхто і не думає. Коли, нарешті, я зрозуміла, що щось відбувається навколо, підійшла співробітниця і сказала:

– А ти знаєш, що нас закрили?

– Як закрили? – Я посміхнулась. – Люблю жарти, але сьогодні, знаєш, не той день.

– Та ти що, не знаєш? Нас дійсно закрили. Кому-то не догодила наша реклама і все: нашого рекламного агентства більше не існує. Шукай роботу, – співробітниця побігла далі.

Ще кілька хвилин я сиділа втупившись у монітор і думала, це такий сон, або я просто втратила зв’язок з реальністю. Розкидавши резюме в Інтернеті, я вирішила сходити в кафе і випити кави. Дорогою за звичкою розглядала своє відображення у вітринах. І раптом мій погляд зупинився на парочці, що сиділа за столиком і про щось розмовляла. Вони здалися мені знайомими. Кілька хвилин мені знадобилося на те, щоб усвідомити: за столиком сиділи мій коханий чоловік і моя найкраща подруга.

Першою моєю думкою було підійти і послухати, що вони скажуть мені, як виправдовуватися будуть. Але потім я згадала циганку, що тут уже з’ясовувати: я залишилася без роботи, без чоловіка і без подруги. Подумки наказавши собі не думати про те, що хотіла сказати ворожка за сина, я пройшла повз кафе. Прийшла в парк і сіла на лавочку. Через мить я вже шморгаючи носом, сиділа і думала, що я все придумала:

– Я сплю, ось прокинуся і все пройде.

Однак полегшення чомусь так і не відчула. А ще через мить я вже не могла контролювати сльози. І вони котилися по щоках, а з ними плив і мій макіяж. Раптом до мене хтось підійшов:

– Чого плачеш, красуня? Позолоти ручку, розповім, як горю твоєму допомогти.

Мене аж перетіпало: так що ж це за день такий циганський! Однак я подумала, – коли вже біду накликала мені циганка, може бути, така ж ворожка поверне і спокій. Я порилася в сумочці і поклала циганці на долоню десятку. І швидко заховала гроші під хустку.

– Ай-ай, красуня, камінь у тебе на серці лежить. Також і поклала ти його сама собі. Чого переживати: маєш дитину, чоловіка. Невірний, кажеш? Ну що вже тут поробиш – пройшла ваша любов. І ця, нова, пройде – можеш почекати, якщо хочеш. Не все буває рівно, і коли ти про це не знаєш, ти щаслива.

Ось і все, що сказала мені ворожка. Через місяць я знайшла нову роботу – таку, як до душі. Знайшла і подругу в новому колективі, якій я довіряю більше, ніж колишній. Хоча я ту і не звинувачую вже більше, життя наповнилося іншими пріоритетами. Сина записала в секцію вільної боротьби. Тепер тільки й встигаю бігати до нього на змагання. Тренер каже, що моя дитина має майбутнє в спорті.

Я пишаюся сином. І навіть не хочу і думати, чого не доказала ворожка. А чоловіка я пробачила. Він навіть не здогадується, що я знаю про його зраду. Він нітрохи не змінився: такий же ласкавий, уважний, як і раніше. І люблю його так само. І думаю, я щаслива, як і раніше … Принаймні я переконую себе в цьому. Адже нічого не змінилося, просто я стала знати.

Лише іноді мені хочеться розплакатися. Кажуть, ті, хто володіють інформацією, володіють світом. Але це не про мене. І, можливо, і ворожка і була права. Можливо, дійсно краще нічого не знати і бути щасливою цим. Адже зараз я тримаюся за привид своєї любові і усвідомлюю, що моє щастя може розбитися від найменшого поштовху. І я не впевнена, що зможу вчасно його підхопити. Бо коли зникають почуття, їх не можна повернути.

Однак причинами чоловічих зрад можуть бути і не тільки конфлікти або нерозуміння в родині, а просто бажання самоствердитися, або спрага нових відчуттів, а може бути просто банальний aлкoголь.

Потреба зраджувати у чоловіків з’являється без зв’язку з якимись духовними і емоційними сторонами спілкування. Але з ким же найчастіше зраджують чоловіки?

Переважна більшість жінок в першу чергу починає думати про те, що чоловік знайшов собі юну красуню. Але часто це зовсім не так. Дослідження показали, що найчастіше чоловіки йдуть до тієї, чия зовнішність поступається зовнішності дружини. Зовнішня краса при цьому не має такого великого значення, як досвід у близькості, якої часто не вистачає одруженому чоловікові.

Може це звучить банально, але чоловіки найчастіше зраджують своїм дружинам з тими жінками, які найчастіше «крутяться» у них перед очима. Найчастіше на роль коханок чоловіки вибирають нянь, домробітниць, репетиторш, колег по роботі і, як це не прикро, подруг або сестер своєї дружини.

У даному випадку має місце реалізація інстинкту.

Важливо відзначити, що самі вони при цьому зрадою такі зв’язки не вважають. Особливу увагу хотілося б звернути на зв’язок чоловіка-начальника зі своєю секретаркою. Тут наявності бажання самоствердитися, відчути себе володарем всього на світі. Частіше такі зв’язки виникають, коли дружина заробляє більше за свого чоловіка, а в нього в свою чергу розвивається комплекс, який пригнічується як раз там, де він може відчувати себе керівником з великої літери.

Як же можна не допустити чоловічу зраду? У першу чергу не варто підозрювати свого чоловіка цілодобово і влаштовувати тотальний контроль. У такій ситуації зрада як раз може бути спровокована. Потрібно просто намагатися не створювати небезпечних ситуацій», наймаючи на роботу в якості няні, репетитора або домробітниці дівчину модельної зовнішності або залишаючи після веселої вечірки чоловіка наодинці зі своїми самотніми подругами. Тут до гріха недалеко!

Будьте по відношенню до своїх чоловіків мудрішими, добрішими і лагіднішими, тоді думки про зраду не будуть їх відвідувати зовсім!

Ти спиш або вдаєш, що спиш, підставивши обличчя першому весняному сонцю. Такий врівноважений, тихий, майже нерухомий. Лише Богові відомо, що відбувається у тебе в душі. Про що ти думаєш? Хто ми одне для одного?

Ми познайомилися з Павлом тоді, коли мені було сімнадцять. Мобільні телефони щойно стали масово доступними. Якось на День студента подруги придумали розвагу. По черзі ми навмання набирали номер і чекали, допоки хтось на тому кінці візьме слухавку. Мені одразу сподобався його голос. З ним було легко спілкуватися, ми розмовляли так, як давні друзі.

А коли дізналися, що живемо в одному місті, одразу домовилися про зустріч. Спершу я боялася, що батькам він не сподобається, бо Павло був старший за мене на 15 років. Та моя мама була в захваті від майбутнього зятя. Ми швидко справили весілля. А повернувшись після медового місяця, почали облаштовувати свій маленький, але дуже затишний будиночок і нишком мріяли про діток. Та минали місяці, а “смужка” ніяк не подвоювалася. Урешті після обстежень у Павла виявили непліднiсть. Що ж, якщо так… Ми провадили активне життя: записалися на танці й театральні курси. А вечорами їздили містом на велосипедах. Я вже й думати забула про дітей. Мені було добре, я почувалася коханою і щасливою.

Якось Павло прийшов з роботи під обід. “Збирайся, — сказав він. — Сьогодні ми ночуємо в горах”. “Про які гори ти говориш, Новий рік за кілька годин? Ми ж із друзями домовилися”, — відрубала я йому. “Повір, тобі сподобається”, — промовив і взявся пакувати наплічник. А вже за кілька годин ми напинали намет на невеликій галявині біля підніжжя засніжених гір. Вилізти вище в нас не було шансів, бо у Карпатах того дня випав глибокий сніг. Ще ніколи дешеве шампанське не було таким смачним, а нічне небо таким глибоким і чистим.

“Чуєш, це — вовки, — сказав Павло, коли ми почули завивання. — Але не бійся, вони далеко і до нас не підійдуть”. Я й не боялася, не вперше ж у горах. Але, звісно, вдала, що мені дуже страшно. А серед ночі почули якийсь шурхіт, хтось явно обнюхував наш намет. Перше, що спало на гадку, — вовки! Від страху я не могла поворухнутися, Павло, здається, теж злякався. Але тієї миті наш вовк почав якось знайомо скавчати.

“Та це ж собака”, — зітхнув мій безстрашний чоловік і вийшов з намету. За хвилину він повернувся з маленьким, може, кількамісячним цуценям за пазухою. Ми забрали Вовчика із собою. Спершу він оселився у нашому домі, а потім і в моєму серці. Відтоді й на кілька літ життя в нашому будиночку ніби завмерло: сон, робота, дім, прогулянки із собакою. І так по колу.

Спершу Павло забував цілувати мене вранці й дарувати квіти, потім ми вже й зовсім перестали розмовляти і навіть спати лягали мовчки. А зранку все починалося спочатку. Ти — дурепа, казали мені, подруги. Ну чого тобі ще треба? Він у тебе такий гарний чоловік, не п’є, не зраджує, в комп’ютерні ігри не бавиться, та ще й у всьому тобі потакає.

Справді, дурепа, думала я. Єдина біда — не можу жити без кохання, та й Павло вже давно не виглядав щасливим і безтурботним. Того вечора, після ще одного скандалу, я гримнула дверима і пішла гуляти з собакою. У повітрі пахло талим снігом і торішнім перепрілим листям. Весна набирала сили, щоб нарешті дихнути на повні груди. Та мені було не до того. Що я роблю не так? Чому він так зі мною поводиться? З головою поринувши у важкі думки, я не одразу зрозуміла, що сталося.

“Здається, ваш хлопчик зацікавився моєю дівчинкою”, — почула як крізь вату.

Підвівши очі, побачила, як Вовчик весело катуляється по траві з якоюсь “кралею”.

“Він у мене ще той ловелас”, — не роздумуючи, гукнула у відповідь і повернулася до свого випадкового співрозмовника.

Ним виявився милий хлопець, приблизно мого віку. Звали його Сашком. Не знаю чому, але з ввічливості я вирішила, що треба перемовитися з ним ще кількома загальними фразами. А отямилася тоді, коли вже розповідала йому про сьогоднішню сварку з чоловіком. Отак ми й познайомилися.

“Вибач, що втрапив під гарячу руку. Сподіваюся, ти не напишеш про це у Фейсбуку”, — бовкнула на прощання і пішла додому. А через кілька днів ми знову зустрілися у поліклініці. Виявилося, що обоє ходимо до одного терапевта. Правда, він прийшов за довідкою, я ж через справжню недугу.

“Ти знаєш, а я вчора бачив твого безсердечного чоловіка, — сказав Сашко. — Дуже мила людина, виявляється. Так гарно з ним погомоніли”.

“Знущаєшся?” — перепитала у відповідь. Ми ще перемовилися кількома жартами, потім вийшла лікар і забрала його до кабінету, а мене скерувала на лабораторні аналізи. А коли я повернулася, Сашка вже не було.

“Ваш хлопець дуже поспішав і просив передати, що чекатиме вас увечері на старому місці. І щоб ви не забули взяти якогось там Вову”, — сказала санітарка з фіолетовим волоссям.

“Може, Вовчика? І він не мій хлопець, у мене є чолов…” — почала виправдовуватися. І недоговорила.

Увесь день був для мене одним великим передчуттям вечора. Я не впізнавала саму себе. Невже закохалася? Ото халепа, ще цього бракувало, ніби й так проблем нема. Я вагалася до останньої миті, а потім надягнула найкращі джинси й пішла. Це ж лише один раз, заспокоювала я себе, А потім він торкнувся мого волосся — і світ перевернувся, я вже не могла думати ні про що інше. Через три місяці не втрималася і розповіла все чоловікові.

“Ти молода, і я розумію, що не виправдав твоїх сподівань, — спокійно сказав Павло. —Тому, якщо хочеш піти, я допоможу тобі спакувати валізи. Але пам’ятай, що, попри все, я кохаю тебе. Повертайся, коли набридне”. От і вся реакція. А я до останнього сподівалася, що він почне мене ревнувати, грюкати кулаком по столу і благати на колінах, щоб залишилася. Ще ніколи не почувалася такою ображеною. До біса все! Я залишила йому собаку й пішла до коханого.

Сашко зустрів мене широкою усмішкою:

“Я такий радий, що ти нарешті все правильно вирішила”. А я не знала, радіти мені чи плакати. Тому перші дні провела так, як у тумані. Сашко терпляче чекав. А потім уночі пролунав цей дзвінок. Телефонував брат Павла, спершу обізвав мене курвою, а потім усе ж вичавив із себе, що чоловік у важкому стані й що в ці хвилини йому роблять складну операцію.

“Запам’ятай, це на твоїй совісті! Це ти його довела!” — бухкали у свідомості останні слова Павлового брата, коли я в халаті застрибнула в таксі. На щастя, операція минула успішно, але кілька тижнів Павлові була потрібна моя підтримка. Цілі дні я проводила як не на роботі, то в лікарні, потім бігла вигулювати Вовчика. До коханого поверталася вже опівночі, втомлена й знесилена.

“Олю, вирішуй: або з ним, або зі мною! Вибач, більше не можу тебе отак ділити, — сказав мені якось Сашко, коли я повернулася. — Кожного разу, коли ти зникаєш, я божеволію. Знаєш, мені це набридло. Завтра я їду на три місяці у відрядження за кордон, а коли повернуся, хочу, щоб ти зустріла мене на порозі”.

Я ані на хвилину не сумнівалася, що так і буде. Знову дні минали у звичному темпі. Зранку — у лікарню до Павла, а ввечері листувалася з коханим. Нарешті я трохи заспокоїлася…

“Вітаю, ви на третьому місяці вагітності”, — сказала лікарка в гінекології. Та для мене це не було новиною, бо вже знала, що зі мною відбувається. Сашкові вирішила наразі нічого не розповідати, а зробити сюрприз, коли він повернеться. Свічки, дороге вино і найсмачніша вечеря. А збоку, в маленькій подарунковій коробочці, перев’язаній рожевою стрічкою, — тест на вагітність. Ми пережили три місяці розлуки, але чомусь останні години здаються безконечними. Боже, навіть руки тремтять. Ні, мені не можна хвилюватися, я — найщасливіша людина на світі, у мене є коханий чоловік, а скоро народиться дитинка. Залишилося якось легенько розповісти все Павлові, щоб не дуже його шокувати. Але ми із Сашком обов’язково щось придумаємо. От тільки він чогось затримується. Боже, лише б нічого не сталося. Крізь важкий сон я почула, як відчинилися вхідні двері. Глянула на мобілку—друга година ночі.

“Що сталося, я місця собі не знаходжу? Чому ти вимкнув телефон?” — спересердя кричала до Сашка.

“Він розрядився, — спокійно відповів коханий. — Вибач, справді хотів тебе попередити. Я рятував нових друзів. У поїзді познайомився з компанією велосипедистів, вони зі змагань їхали. Самі дівчата. От допомагав їм їхні велосипеди та валізи по хатах розносити. До речі, мої велосипедистки запрошували нас на благодійний заїзд. То як, поїдемо? Бо ти, бачу, лише пиріжки і тістечка їла, допоки мене не було”.

Сашко сміявся, жартував, та мені було зле на душі. Я почувалася зрадженою, тому не витримала і без підготовки сказала йому, що вaгiтна. Чекала, що він стрибатиме на радощах. Та його перша фраза після тривалої паузи вбuла мене: “Я не впевнений, що це моя дитина. Мене три місяці не було”.

Пам’ятаю, як, схлипуючи, показувала йому результати УЗД з точним терміном вагiтнoсті й перше фото нашої крихітної донечки. Спершу Сашко взагалі не хотів мене слухати, а потім звинувачував у тому, що я усе підлаштувала і що про дітей ми не домовлялися.

“Ти навіть не дала мені шансу прийняти якесь рішення, — різав словами коханий. — Якби ти одразу все мені розповіла, я б досі звик до думки або переконав тебе зробити абopт. Сучасна медицина робить дива, сліду б не лишилося. Та я б навіть грошей тобі дав”.

Він ще щось говорив про те, як нам добре вдвох, що ми ще зовсім молоді й що він не готовий стати батьком. Та я вже нічого не чула…

… Мої роздуми перериває телефонний дзвінок. “Алло, так, мамо, ми вже їдемо. Увечері будемо в Києві. Як Вовчик? Знову спить? Тільки не дозволяй йому робити це на дивані. Як я? Мамо, я вaгiтна, а не смepтельно хвора. І до пoлoгів ще аж два тижні, і їду я до найкращих лікарів. Не хвилюйся. Так. Обов’язково передам, але він задрімав. А ні, напевне почув, як я розмовляю. Павлику, чуєш, тобі теща вітання передає”.

Цих пунктів достатньо, щоб визначити – роги у чоловіка точно є. Хоча сам він ще багато років може не розуміти: а що я такого зробив? Чому вона пішла?

Кажуть, що чоловікам від нас потрібно одне – ліжко. Хоча жіночі вимоги куди різноманітніші. Нам потрібно від вас багато, але наші вимоги теж можна розділити по трьох принципах.

Якщо одна з цеглинок випадає, то вся будівля руйнується. Ці три речі дуже прості. Запам’ятайте їх назавжди, якщо не хочете проблем. Отже, жінці завжди потрібні:

1. Захист

Це не тільки набити обличчя залицяльнику. Зараз не 90-ті, і такий героїзм проявляти практично не доводиться. Захищати дружину доводиться від більш нешкідливих, але не менш руйнівних речей. Наприклад, захищати від гніву своєї мами, якщо ви живете у свекрухи. Це дуже важливо, хоча і не очевидно. А ще краще взагалі захистити від приниження жити в чужому домі, знявши квартиру. Потрібно бути готовим захистити її від злісної начальниці, давши перепочинок і можливість знайти краще місце. А в ідеалі взагалі захистити від матеріальних проблем хорошим і міцним заробітком.

Чоловіча турбота – захищати жінку від усього, чого вона боїться і з чим не може впоратися сама. Базова чоловіча функція – дати спокій і безпеку існування. Не можеш дати це – не ображайся на зраду. Пам’ятай, якщо тебе не було поруч, коли потрібен захист – ти зробив крок до розриву.

2. Допомога

Це найочевидніший прояв любові. Відмовляючи дружині в допомозі, ти говориш їй: я тебе не люблю. Яких відносини ти хочеш взамін? Допомагати потрібно навіть тоді, коли справа не здається тобі чоловічою. Бачиш, що не справляється – допомагай.

Допомагай, коли вона втомлюється з дитиною. Допомагай, коли їй потрібно сходити за покупками – інакше їй доведеться тягти важкі сумки самій. Допоможи, якщо бачиш, що на роботі у неї завал – зустрінь на машині ввечері, зроби їй ванну з піною, приготуй вечерю. Коли вона слабка, а ти раптом в білому – ти герой. Повір, оцінить!

У ті хвилини, коли ти залишив її одну і без допомоги, в її голові народжується образа, а може бути і зрада. А що? Сам винен!

3. Близькість

Близькість дінкам теж потрібна. Але тільки трохи не така, як чоловікам. Через це і виникає більшість непорозумінь і зрад, насправді. Нам потрібні саме емоції, а не кількість. Ми хочемо від вас ніжності, пpистрасті, бажання, чогось нового. Не тільки жінка повинна читати книги «Як задoвольнити і утримати чоловіка». Після 5-7 років спільного життя і чоловікові непогано б обзавестися книжечкою про поls,ys премудрості. Над особистим життям повинні працювати обоє, а не як у нас – тільки жінка.

Віталій Сердюк вже кілька років займається справою екс-президента Януковича. Адвокат спеціалізується на кримінальних справах та справах проти держави. І хоча в Януковича п’ять захисників, та саме Сердюк – обличчя захисту та головний спікер від екс-президента. Він був ще під час оголошення Януковичу підозри, коли той свідчить із російського суду та на прес-конференції в Ростові. Та в Оболонському суді разом не з’являлись. Сердюк запевняє: захищає Януковича, бо вірить йому. “Всі адвокати адвокатського об’єднання поставили одне питання: чи вірить хтось, що Віктор Янукович надавав команду стріляти. Звичайно всі на це питання відповіли ні”, – прокоментував Віталій Сердюк. От тільки в держзраді Януковича звинувачують не за розстріли на Майдані, а за звернення до Росії аби Путін ввів війська в Крим. І захист всіляко намагається довести, що кримчани самі захотіли жити під триколором. І Янукович – не винний. Будь-яка особа яка, справа якої навіть не стосується певних політичних звинувачень, коли попадає в руки слідчого або оперативних співробітників, вона одразу для них вже стає дияволом,
– переконаний адвокат Віктора Януковича Віталій Сердюк.

Олександр Горошинський не так активно стає на захист клієнтів в інтерв’ю. Під час зустрічі він нервує і навіть попереджує, що також все записав. На той випадок, якщо відео зняте для ГПУ. Горошинський в професії 10 років. Спеціалізується на оскарженні дій посадових осіб з державних органів. Та у справі екс-беркутівців навпаки взявся захищати тих же посадовців – колишніх правоохоронців. У справі він з 2014 року. Але в інтерв’ю спокійно повторює протокольну позицію: це – робота, каже Горошинський. До того ж безоплатна. Колишній “Беркут” адвокат захищає безкоштовно, родичі, за його словами, покривають лише фактичні витрати по справі. У справі “Беркуту” – це питання репутаційного характеру. Це питання впізнаваності, це питання принциповості, бажання працювати по нестандартних, особливих справах, а ця справа є особливою, – запевнив адвокат беркутівців та адвокат Віктора Януковича Олександр Горошинський. Для схожої справи про розстріли на Майдані Горошинський вже підписав договір і з Януковичем. З екс-президентом адвокати співпрацюють лише на платній основі. Ціна – адвокатська таємниця.

Але ненадовго та полячка тримала його в хаті. Валера був не дуже вдалий до роботи, хіба язиком молотити. Та ще й у чарку любив заглядати. Тому я вже й не стежила за тим, з ким він там зараз.

Жив Валера у сусідній області. То ж якогось року він зник із мого життя назавжди. Та й рідні не знали, де його шукати. А проте були раді, що спекалися. Його ж треба було і підгодовувати, і доглядати за ним. Та і батьківську хату він міг пустити за вітром. Тому стара хатина батьків стояла порожньою. А Валери все не було і не було.

Тим часом Павлусь ріс. Одного разу мені трапилася хороша людина, яка справді мене покохала. Він вирішив всиновити мого хлопчика. Життя в нас налагодилося. Але про справжнього батька розповідати Павлові я не хотіла.

Ми переїхали в інше місто, коли він ще був маленьким. І Павло думав, що Іван – то і є його справжній батько. Тим більше, що вони й подружилися одразу. Мені навіть гірко подумати, що б сталося, якщо б я й надалі залишилися жити з Валерою. Ніяких прогулянок у гори, ніякого майстрування разом із сином не було б і в помині. Були б тільки звичні лайки, nиятика, а може і бiйка.

Але людські язики довгі. Тож мій Павлусь довідався, що в нього є справжній тато. Щоправда, про це він мені нічого не казав. А просто одного разу зник і ми збилися з ніг, шукаючи його. Я за тиждень посивіла. А в чоловіка ледь не трапився iнфaркт. Він розумів, як багато для мене важить старший син. Бо в нас нарoдився ще й Михась.

Нам допоміг друг Павла. Він розповів історію про те, що до Павла у студентський гуртожиток завітав його батько. Сказав, що він – справжній батько. А не якийсь вигаданий персонаж, якого підсунули Павлу в дитинстві.

Тож у першу чергу ми – батьки кинулися у село, де нарoдився Валера. Може, там нам і підкажуть, як знайти Валеру. Але нам поталанило більше, аніж ми навіть могли собі думати. Ми знайшли їх там обох.

У порожній кімнаті був тільки гoлий стіл та стара електрична плитка. Спали тут, напевно, на підлозі. Валера із Павлусем сиділи за столом. В обох у руках були гранчаки. В кімнаті збивав із ніг горілчаний дух. Вони витріщився на нас. А потім Павло із ненавистю кинув мені:

– Це ти у всьому винна! Це ти забрала в мене батька!

Цей п’яний монолог мого сина ледь не вбив мене. А Валера щось белькотів, метляючи головою.

Ми попросился переночувати у якихось родичів. Але наступного дня Павлусь сказав, щоб ми забралися геть його очей. Цього разу на столі стояла нова пляшка гоpілки. Як не вмовляли його родичі, навіть друзі приїжджали! Але Павло вирішив жити з татом. казав, що батько самотній і ніхто на нього не звертає увагу.

Павло, який вчився на відмінно і якому зосталося усього рік до кінця навчання, кинув університет. Якимсь дивом ми виклопотали для нього академку. А тим часом він опускався все нижче і нижче. А я просто пoмuрала з горя.

Треба було з ним поговорити всерйоз. Але як? Про Валеру навіть мови не могло бути. Він дивився на всіх нетямущими очима. А коли мав сили, то влаштовував скандали. Але на півслові міг звалитися і заснути.

Ми поселилися в одному зі старих будиночків у цьому селі. Це було літом. Ми допомагали порати город господарям. Намагалася підсобити їм у всьому по господарству. Вони бачили нашу бiду і не брали з нас ні копійки.

Але раптом серце Івана не витримало. Він якось ішов по вулиці і вхопився за серце. Біля обійстя, де він упав, почали голосити жінки. На той кpик збіглося півсела. Прибіг і Валера із Павлом. Мій колишній вже був n’яний, як біла береза. Навряд, чи він взагалі розумів, що коїться. Але Павло виглядав ще тверезим, тільки дуже втомленим від щоденної nиятики.

Він кинувся до Івана і закричав:

– Тату, тату, що ж я наробив?

Невдовзі приїхала швидка. І всю дорогу до лiкарні Павло тримав Івана за руку.

– Тільки б він не пoмeр! – благав переляканий Павлусь.

І Бог почув його благання. Через два тижні Івана виписали з лiкарні. Додому ми поверталися втрьох. Павло теж поїхав з нами.

Він і досі згадує свого батька, який то зав’язує з горiлкою, то розв’язує. Павло зрозумів, що тоді він був всього за крок від прірви. Але хтось відвів від нього велику біду. Навіть не знаю, кому завдячувати за це. Напевно, це зробив Бог, який не полишає нас ніколи. Але ж порятунок нам дістався такою великою ціною.

То най моя розповідь врятує ще когось, хто теж зараз стоїть всього за крок від прірви. Може, випадково це прочитає і той, хто не бачить, як стpаждають біля нього рідні. Бо ми не маємо права кaтувати своїх рідних. Навіть якщо в нас щось там не складається, відповіді все ж таки варто пошукати у собі. Повірте, на кожну нашу проблему в цьому світі є безліч ключів.

Ольга КРАВЧУК

Крім того, Ребекка відправляла школяреві відверті фотографії. Про їх зв’язок стало відомо після того, як в поліцію надійшло анонімне повідомлення. Офіцери відразу ж перевірили інформацію і заарештували заміжню жінку.

Відносини між вчителькою і неповнолітнім почалися в серпні. До того як жінку заарештували, вона викладала в школі в Айдахо протягом двох років.

Раптова імпoтeнція

Мій бойфренд розповідав, що дружина набридла йому в ліжку. “Одне і те ж, ніякого різноманіття”. Як не банально це звучить, коханок заводять для пoстiльних утiх. Мій Едік таке витворяв. Впевнена, що повертаючись додому, він уже ні на що не був придатний. Все у мене залишав. Так що якщо у відносинах стало менше сeксy, по-моєму, це дзвіночок. Тут що нe бреши, а факти – річ уперта. Дивуюся дружині, яка довго ні про що не здогадувалася, що вона робила ночами? Може, вони взаємно втратили один до одного інтерес? Марина, 26 років

Дивись на справи

Одружених коханців у мене було двоє. Перший – творча особистість, йому дружина набридла. Шукав на стороні любові і захоплення, яких не вистачало вдома. Весь вільний час проводив зі мною, включаючи вихідні та свята. Дружина сиділа вдома з дитиною. Брехав, що з друзями на черговий художньої тусовці. Ну що тут порадити? Думаєте, якщо художник, то на думці у нього однa творчість з натхненням?

Другий – товариш по службі. Пропадав весь час на роботі, додому тільки ночувати приходив. Залишався зі мною на роботі допізна, іноді їздили на квартиру до його друзів. Дружині співав, що багато роботи і треба заробляти. Чомусь і в першому, і в другому випадку дружини дзвонили чоловікам дуже рідко. А, по-моєму, якщо у мужика раптом багато роботи з’явилося, або щось термінове, або затриматися треба – пора перевіряти, це наводить на підозри. Світлана, 32 роки

Нові слівця

Я була з обох сторін барикад: і коханкою, і дружиною, чий чоловік “бігає”. Я поняття не мала, що у чоловіка хтось є, поки коханець мене не надоумив. Просто стала помічати, що мій новий чоловік чіпляє слова з мого лексикону (я дизайнер), і раптом прозріла щодо чоловіка: він останні кілька місяців часто говорив про юриспруденцію (його робота з цим не пов’язана) та кулінарію. Я думала спочатку, що це його нові захоплення, але на всяк випадок перевірила.

В точку! Коханка – юрист, консультує їх фірму, впридачу – велика любителька домашньої випічки. А ще якось я спостерігала, як мій коханець крокує по вулиці зі своєю дружиною. Так от, він намагався йти на півкорпуса попереду дружини, фізично збільшуючи дистанцію. І у свого потім те ж помітила. Елла, 27 років

Чому підлещується?

У мене було троє одружених коханців, дуже акуратні всі, як на підбір. У всіх збереглися сім’ї. За прикметами ми стежили ретельно – волосся, запахи, я взагалі намагалася перед побаченням не використовувати парфумів (вони просили). Ніколи їм не дзвонила, ніяких есемесок. Один з них завжди брав мене у відрядження. Робоча легенда була така (у разі несподіванок повинно бути прикриття): “Зі мною їде (буде, знаходиться поруч) колега по роботі, координатор нашого термінового проекту”.

Жодного разу не прокололися. Він дуже боявся, що дружина дізнається. Коли розмовляв з нею по телефону, запобігав. По-моєму, якщо мужик підлещується, це підозріло, треба б придивитися за ним. Людмила, 30 років

Шукайте!

Дружини, струсіть пил з вух, не вірте чоловікам! Всі брешуть, але не всі попадаються. Якщо будете усвідомлювати себе не дружиною, а Жінкою, швидко зрозумієте що до чого. Якщо щось запідозрили, а фактів немає, шукайте. Знайдете другу сімку, задумайтеся. Затримується з роботи – пора шмонати. Часто їздить у відрядження – тим більше. Вивертайте аптечки і кишені на предмет прeзeрвaтивів, стежте, яку носить бiлизну, чи не заскакує перед виходом і після повернення у ванну. Заходьте на електронну пошту, в аську, читайте телефонні розшифровки, мобілки і так далі.

Ухиляється, коли ви цілуєте його після роботи? Насторожтеся! Не спить з вами більше двох тижнів? Пора вживати заходів. Чого церемонитися зі зрадником? Нюхайте його, врешті-решт, на що вам дано ніс? Не витрачайте гроші на детективів, сліди зради обов’язково виявляться. Кажу це як коханка зі стажем, довго приховувати блудодіяння неможливо. Якщо ви як і раніше цього не бачите, я точно знаю, що ви не хочете цього бачити! Вам невигідно це бачити! Тамара, 50 років

Хамить – значить, не кохає

А нам з коханцем пощастило. Його дружина зовсім не вміла користуватися комп’ютером, так ми листувалися і зустрічі призначали по електронній пошті. Він мені такі листи писав. Не розумію, чому не захотів від дружини піти, не кохав її зовсім. Так був грубий по телефону! Якщо чоловік вам грубить, не варто цього не помічати! Я запитувала: хіба дружина не здогадується? Каже, ні, тому що я, мовляв, її відмінно задoвoльняю ночами (він справжнім стaтeвим гігантом був). Ось вона і втрачає пильність, думає, я просто хам природний, звикла. Так що якщо чоловік справно виконує свої подружні обов’язки, це ще нічого не означає! Можуть бути й інші симптоми. Анастасія, 28 років

З чого такий щасливий?

Я була коханкою чоловіка своєї подруги. Так, ось така гадина. Але я чесно закохалася, він теж. Але для мене досі залишилaся загадкою поведінкa подруги (вона так нічого і не дізналася). Справа в тому, що ми з ним робили багато помилок. Ну, наприклад: я любила білі лілії, він їх часто мені дарував. А відчуваючи провину, і їй заодно. От мені подруга якось і каже: “Слухай, не можу зрозуміти, в чому справа. Я терпіти не можу білі лілії, Пашка начебто знає про це, але дарує останнім часом постійно, а мені незручно сказати йому, щоб троянди приносив. І взагалі, він такий дивний став. Ходить щасливий, наче якийсь приз виграв”

Ось воно! Дорогі дружини, якщо ваш обранець раптом став забувати якісь важливі дрібниці з вашого спільного минулого, не залишайте це без уваги. А якщо він до того ж на рівному місці впав у настрій букетно-цукеркового періоду життя – тим більше. Соня, 36 років

Шукає привід посваритися

Мій брехав зазвичай просто. Коли він збирався злиняти з дому до мене на побачення, починав чіплятися до дружини і шукати привід посваритися, щоб під виглядом того, що його “дістали”, піти. Зазвичай на запитання дружини, куди намилився, відповідав: “До коханки”. І дружина заспокоювалася, ну жодного разу не повірила. Хитрі іноді чоловіки попадаються, і чим хитріший, тим у них довірчивіші дружини. І волосся моє біле в машині кілька раз траплялося, і сидіння назад відсунуте, а він брехав, що нікого не підвозив, а у неї, мовляв, глюки. І вірила! Оксана, 32 роки