Зазначимо, цей випадок трапився 20 жовтня 2021 р. під час загальної аудієнції. Хлопчик сів поруч із Папою Франциском. Місцем праворуч від Папи тоді поступився єпископ Леонардо Сапієнца, його підтримали оплесками присутні віряни.

Хлопчика особливо зацікавив папський пілеолус. Бажаючи дістати цікаву «шапочку», він навіть потягнув за руку одного з прелатів. Коли хлопчик нарешті отримав власне цуккетто, то дуже задоволений повернувся з мамою на своє місце.

Цим хлопчиком був 10-річний Паоло. Як повідомляє CBS News, його зустріч зі Святішим Отцем була чимось більшим, ніж милим анекдотом.

Мама хлопчика каже про чудо
Як розповідає мама, Паоло приїхав до Риму на обстеження — лікарі підозрювали у нього рак мозку. Хлопчик має аутизм та епілепсію. Медики хотіли виключити рак і розсіяний склероз як можливі причини його недуг. Коли хлопчик упевнено піднявся сходами на подіум зали Павла VI, Папа назвав його поведінку прикладом Божої свободи. Так він проілюстрував свої роздуми над Посланням св. Павла до галатів.

«Коли я побачила, як Паоло сам іде по сходах, я подумала: “Це неможливо!” Зазвичай йому потрібна чиясь допомога, — розповідає мама хлопчика, Ельза Морра. — Те, що він не міг сам іти нормально по сходах було одною з причин, чому лікарі були майже впевнені, що у нього рак мозку», — розповідає мама хлопчика.

Папа Франциск особисто привітав Ельзу і пообіцяв молитися за Паоло.

«Він узяв мене за руку і сказав: “Для тебе немає неможливого”», — розповідає мама хлопчика.

Майже через місяць після цієї події лікарі підтвердили, що у Паоло немає жодних ознак пухлини, а його стан покращується.

Ельза пояснює це просто: «Дякую Вам, Святіший Отче, за те, що вимолили чудо!».

Нещодавно Кесаріанійська, Віронська та Іміттоська митрополія Елладської Церкви зробила офіційну заяву, у якій підтверджує, що ікона Пресвятої Богородиці «Розрада» в церкві великомученика Димитрія Солунського в передмісті Афін Віронас (на південний схід від центру столиці) стала видавати миро. Примітно, що чудо розпочалося 8 вересня, коли Елладська Церква святкує Різдво Пресвятої Богородиці.

З того часу церква великомученика Димитрія стала місцем паломництва: сюди стікаються віруючі з різних районів Греції, і з’явилися повідомлення про численні зцілення.

Згідно з заявою анестезіолога Бессі Нікітіадіса, опублікованій на відомому грецькому сайті «Ekklisia Online», її 7-річна донька зцілилася від серйозних травм після того, як її помазали миром від ікони.

Після автокатастрофи дівчинку доправили до лікарні з черепно-мозковою травмою. Дитина не говорила і не розплющувала очі. Лікарі сказали, що вона перебуває в комі і потребує негайного лікування і, можливо, операції.

Через кілька днів Б. Нікітіадіс пішла до церкви великомученика Димитрія взяти святе миро від ікони та помазати свою доньку, сподіваючись на зцілення.

Через чотири дні, на подив лікарів, стан дівчинки поступово почав покращуватися, і вона почала спілкуватися, а через 24 дні повністю одужала.

Моліться і нехай Вас Господь оберігає!

У спеціальній книзі записують дива від образу – є уже 9000 тисяч свідчень
Чудотворний образ Матері Божої Ласкавої Станиславівської відомий з XVIII століття. Його як копію відомої у християнському світі Ченстоховської Богородиці написав 70-літній побожний іконописець Даниїл. І першим біля неї зцілився. Кажуть, мав тяжку хворобу очей, якої після молитви позбувся. Після того образ почав плакати – стали виднітися сльози на обличчі Матінки Божої. Вивчала диво комісія, яку зібрали з церковних та світських людей. Вона підтвердила, що краплі на обличчі Богородиці – явище нерукотворне.

У перші роки було записано багато фактів зцілень за посередництвом цього образа. А ікона отримала ще назву Ласкава – за велике милосердя, проявлене до хворих людей. Храм у Станиславові (нині – Івано-Франківськ), де зберігалася святиня, уже не міг вмістити стільки паломників, що прибували вклонитися до Чудотворного образа Матері Божої Ласкавої. Тож невдовзі збудували значно просторіший. Він отримав назву Ласкавої Діви Марії і став відпустовим місцем – там раз у рік віруючим масово відпускалися гріхи.

А див фіксували все більше. Тож місцеве духовенство звернулося до Папи Римського з проханням про коронацію святині. Документи підписали двадцять єпископів на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким. Книга містила 9000 свідчень!

І справді, перед Другою світовою війною образ Матері Божої Ласкавої Станиславівської коронували. Це було величезне торжество, яке за останнє століття названо одним з найгарніших церковних.

А потім у місто прийшла радянська влада. Разом з поляками та вірменами, які залишали край, за кордон потрапила й чудотворна ікона. Якийсь час вона мандрувала Польщею, а потім осіла у Гданську, де перебуває й нині.

Просять про зміцнення сім’ї та порятунок від самотності
Як не дивно, але в Івано-Франківську про образ… майже забули. Аж поки славну історію святині заново не відкрив місцевий священник отець Володимир Вінтонів.

– Якось я був у церковних спра­­вах у Гданську, – згадує він. – І представився як отець зі Станиславова. Тоді один з духівників жартома сказав: «Якщо ви приїхали за Матінкою Ласкавою, то ми її не віддамо, бо вона нам потрібна». Я поїхав додому, але та розмова у серці залишила свій слід. Для мене тоді почався довгий період пошуків: історичних, архівних, іконописних… Коли відомості було віднайдено, ми вирішили для свого храму написати копію святині.

Саме до неї нині йде багато прочан. Настоятель храму Іоанна Хрестителя Володимир Вінтонів розповідає про безліч випадків, коли ікона зцілювала людей від найважчих недуг. Навіть від таких невиліковних, як цукровий діабет.

– Приходять до Матінки Божої, просять заступництва при переломах, перед складними операціями, – розповідає священник. – Хтось благає про зміцнення сім’ї, врятувати від самотності, допомогти завагітніти, знайти роботу… А нещодавно отримали повідомлення про зцілення новонародженого хлопчика з важкою вадою.

Вагітна жінка, перебуваючи при надії, пережила багато стресів. І коли після пологів їй сказали, що малюк має серйозну вроджену ваду, тож гарантії, що виживе, нема, вона палко молилася біля Матінки Божої Ласкавої. Маляті провели надскладну операцію з надією на диво. І воно сталося! Попри найстрашніші прогнози, дитя викарабкалося, повернулося до життя.

А ще вірять, що за посередництвом Діви Марії тут здійснюються навіть найдивовижніші мрії! Подати прохання на молитву перед цим образом може кожен – отець Володимир нікому не відмовляє. Записочку можна залишити на сторінці Чудотворна Ікона Матері Божої Ласкавої Станиславівської у «Фейсбуку».

Мама хлопчика молилася кілька днів.

Йдеться про чудотворну ікону Матері Божої Ласкавої Станіславської, яка у вигляді копії повернулася до Франківська в 2010 році і знаходиться в храмі святого Іона Хрестителя, по вулиці Микитинецькій.

Багато хто відзначає, що даний образ відразу ж почав творити чудеса. Це підтверджує і настоятель храму Володимир Вінтонів, який розповідає про безліч випадків, коли ікона зцілювала людей від цукрового діабету, переломів, допомагала вдало пережити операцію, вирішувала романтичні і життєві проблеми, а також допомагала парам, які не могли мати дітей.

Не так давно ця ікона зробила ще одне диво-допомогла мам е врятувати новонародженого сина.

У жінки був ризик передчасних пологів і вона вирішила помолитися іконі, щоб отримати Божу допомогу. Хлопчик Маркіян народився 14 грудня, на 37-му тижні з вагою 3500 грам.

Вагітність у жінки проходила дуже неспокійно через життєві обставини, та й пологи були не простими — хлопчик був обмотаний пуповиною, напився вод і душився.

На другий день життя Маркіяна йому встановили діагноз-вроджена кишкова непрохідність. Хлопчика забрали в реанімацію і 17 грудня зробили йому операцію. При цьому вони не стали нічого приховувати і відразу сказали жінці, що ситуація важка і гарантій, що її син виживе зовсім немає.

Жінка почала молиться до Ласкавої Богоматері і попросила про молитву отця Володимира. Так, за здоров’я хлопчика молилися 9 днів і на останній день сталося диво — Маркіяну стало на багато краще.

Зараз хлопчик відключений від усіх приладів життєзабезпечення і відчуває себе добре.

“Я дякую Богові, дякую Ласкавій матінці за це диво, дякую всім, хто молився! Я теж за всіх молюся! І чекаю моменту, коли ми з Марчиком прийдемо в храм на вул. Микитинецькій і самі зможемо подякувати за це диво оздоровлення!”– каже жінка.

В Івано-Франківську знаходиться ікона, яка творить дива. Про це розповіли на порталі “vidverto.news”.

Йдеться про чудотворну ікону Матері Божої Ласкавої Станіславської, яка у вигляді копії повернулася до Франківська в 2010 році і знаходиться в храмі святого Іона Хрестителя, по вулиці Микитинецькій.

Багато хто відзначає, що даний образ відразу ж почав творити чудеса. Це підтверджує і настоятель храму Володимир Вінтонів, який розповідає про безліч випадків, коли ікона зцілювала людей від цукрового діабету, переломів, допомагала вдало пережити операцію, вирішувала романтичні і життєві проблеми, а також допомагала парам, які не могли мати дітей.

Не так давно ця ікона зробила ще одне диво-допомогла мам е врятувати новонародженого сина.

У жінки був ризик передчасних пологів і вона вирішила помолитися іконі, щоб отримати Божу допомогу. Хлопчик Маркіян народився 14 грудня, на 37-му тижні з вагою 3500 грам.

Вагітність у жінки проходила дуже неспокійно через життєві обставини, та й пологи були не простими — хлопчик був обмотаний пуповиною, напився вод і душився.

На другий день життя Маркіяна йому встановили діагноз-вроджена кишкова непрохідність. Хлопчика забрали в реанімацію і 17 грудня зробили йому операцію. При цьому вони не стали нічого приховувати і відразу сказали жінці, що ситуація важка і гарантій, що її син виживе зовсім немає.

Жінка почала молиться до Ласкавої Богоматері і попросила про молитву отця Володимира. Так, за здоров’я хлопчика молилися 9 днів і на останній день сталося диво — Маркіяну стало на багато краще.

Зараз хлопчик відключений від усіх приладів життєзабезпечення і відчуває себе добре.

“Я дякую Богові, дякую Ласкавій матінці за це диво, дякую всім, хто молився! Я теж за всіх молюся! І чекаю моменту, коли ми з Марчиком прийдемо в храм на вул. Микитинецькій і самі зможемо подякувати за це диво оздоровлення!”- каже жінка.

Цього року Лазарева субота випадає на 11 квітня. У цей день православна церква згадує чудо воскресіння Христом праведного Лазаря.

Лазаря Святкування Лазаревої суботи встановлено з давніх часів. Святий Лазар був братом Марфи і Марії, жив з сестрами неподалік від Єрусалима. Христос часто відвідував їх будинок, а Лазаря називав своїм другом. Одного разу Лазар захворів, і коли звістка про це дійшла до Христа, він сказав: «Це хвороба не до смерті, але до слави Божої, так прославиться через неї Син Божий». Лазар відійшов за чотири дні до приходу Ісуса. Після цього Христос воскресив його. Звістка про чудо швидко рознеслася по Іудеї. Церквою воскресіння Лазаря вшановується як одне з найбільш важливих, знакових чудес, здійснених Ісусом Христом за час Його земного шляху.
В церковних канонах є особливі правила, що відносяться до богослужіння в Лазареву суботу. Напередодні вранці, в п’ятницю, співають пасхальні піснеспіви. В саму суботу служать Літургію Іоанна Златоуста. Сама Церква переконана, що воскресіння Лазаря здійснювалося для всього людства, щоб показати грішникам, й істинним вірянам, що воскресіння можливо, і це привід думати про душу та її призначення. Хоч це і свято, Лазареву суботу рекомендують присвятити роздумам, а також підготуватися до духовно до зустрічі з Богом.

Парафіяни в цей день просять Бога про зцілення себе або членів своєї сім’ї. Вважається, що в цей день молитви без винятку будуть почуті, і допомога вірянам не змусить себе чекати, але саме тих, хто вірить і усім серцем молиться щиро. Також важливо перебувати в гарному настрої, стежачи за своїми помислами. Ні про яку роботу у святковий день мови бути не може.

Батьком Валентина був італієць, який приїхав в Ужгород на науковий форум і зустрів на вечірці місцеву дівчину Ольгу. Це було справжнє кохання з першого погляду: на наступний день пара вирушила в ЗАГС, і вже через рік, 14 лютого, у них народився син.

Хлопець підріс, закінчив юридичний факультет УжНУ і познайомився з дівчиною. Вона звернулася до нього за допомогою. Її брат розбив автомобіль, збив дідуся і шукав адвоката. Валентин взявся за справу серйозно: знайшов досвідченого правозахисника, завдяки якому брат дівчини уникнув тюрми. Але з нею не перестав спілкуватися.

Її теж звали Валентина і вона виявилася дуже близькою йому по душі. Пара багато спілкувалася і незабаром вирішила одружитися.

Молодята навіть вибрали день весілля – 14 лютого. Але, перед святом Валентин вирішив погуляти з друзями і на п’яну голову випав з балкона. Ледве живого його забрали до лікарні. Валентина цілими днями чатувала під дверима в палану, молилася і плакала.

Медики не давали жодних шансів, що молода людина буде ходити. Дівчина дякувала Богу, що коханий вижив, але сам Валентин вважав інакше. Він пересувався лише на калясці і вважав свій діагноз вироком.

Валентина всіляко підтримувала хлопця, і він теж намагалася не здаватися. Здійснюючи кожен день надлюдські зусилля над собою, він тренувався, хоча не відчував ніг. Протягом півроку Валентин проходив реабілітацію в Угорщині, три місяці був в Італії. І врешті-решт йому вдалося знову почати ходити.

Через три роки після трагедії пара знову почала планувати весілля на 14 лютого. Валентина просила нареченого не перенапружуватися під час весільної церемонії, але той мріяв про видовищний перший танець. Він почав таємно тренуватися, терплячи біль по всьому тілі.

У день весілля половина залу плакала під час першого танцю пари, знаючи, що пережив Валентин. Подружжя тезок разом вже 10 років і виховує двох дітей.

«Зовсім по-іншому відчувається плин часу, коли виходиш від лікаря з діагнозом «рaк шийки мaтки» і розумієш, що грошей на лікування немає, і родичам про хворобy ти сказати не можеш. З цього моменту кожен день, прожитий на землі, стає безцінним, – розповідає Ніна.

– Повідомити про хворобу мамі, яка з підвищеним тиском важко переносила недавню смеpть мого тата і її чоловіка, я не могла, та й сестрі, яка була на 8-му місяці вагiтності, говорити не стала».

До хвороби Ніна була невіруючою, але в церкві на службі у свята стояти любила – якось добре ставало на душі. А знайомі їй порадили на молебні напередодні дня опеpації підказали їй взяти благословення у священика саме в Києво-Печерській лаврі.

«Правда, в лаврі на службі чомусь було важко, хоча в інших церквах цієї тяжкості не помічала. Якось поставила це запитання священику, на що той відповів: «Ви не думали ніколи, що в монастир люди йдуть з бідами і нещастями, коли їм дуже погано? Тому і стояти там так важко».

Тепер я розумію, що це дійсно так – в монастирі і моє життя вимолили. Коли я дізналася про свій діагноз, стояти на службах в лаврі більше не було важко, а навіть добре», – говорить Ніна Григорівна, посміхаючись. Але грошей на лікування не було.

Скромної зарплатні не вистачило навіть на оплату одного припікання. У той час колишня начальниця Ніни, дізнавшись про діагноз, дала в борг грошей, скільки було потрібно: «Так Господь дав мені хворобу, дав і на хворобу». Лікування тривало порівняно недовго – чотири з половиною місяці. Весь цей період її опpoмінювали, а в останній тиждень, саме на Новорічно-Різдвяні свята, робили хімioтерапію.

«Процедури були дуже болючі. Деякі жінки втрачали свідомість: біль був такий, ніби по живому шматок м’яса відривають. Я вважаю, що все витримала завдяки молитвам святих отців в Києво-Печерській лаврі, а також завдяки відвідуванню молебнів в печерах», – говорить жінка. Молитви приносили полегшення, давали сили переносити біль.

Лікар потім сказав їй: «Нам би всіх таких терплячих хворих, як ви». Ніна кликала з собою в печери Києво-Печерської лаври інших пацієнтів, але ніхто не ходив так часто, як вона. Хтось, знесилившись від хворобливого лікування, починав ходити до знахарів, шукав інші способи лікування. Але, як правило, ці пошуки закінчувалися дуже сумно.

«Насправді ніякі «знахарі» не допоможуть, – впевнена Ніна Григорівна, – тільки лікарі і церква. Тож не дивно, що саме день Різдва Господнього вважаю днем власного одужання від смepтельної хвороби». Після недуги Ніні дали інвaлiдність – третю групу, з нею вона прожила два роки.

У Києво-Печерській лаврі жінка потрапила в середовище віруючих людей, які допомогли прийти до розуміння таїнств, сенсу життя, вічності душі, ділилися з нею духовною літературою. Поступово вона дізналася, що таке літургія. Після причастя її самопочуття поліпшувалося.

Хвороба, правда, дала ускладнення на щитоподібну залозу, Ніна схудла на 12 кілограмів, але коли ходила на молебні, після помазування ставало легше. Жінка пропила гоpмони для щитовидки, здала аналізи – результати в нормі. Зробила УЗД серця. Лікар здивувався, адже після таких ліків бувають зміни в міокарді. І щитовидка нормалізувалася, і гоpмонів вона більше не п’є.

Правду про свою хворобу Ніна сказала родичам тільки через три роки – і вони не повірили. Після виписки з лікарні жінка проходила обстеження кожні півроку, потім раз на рік. В останній раз їй сказали прийти через рік-два. Це означає, що вона повністю здорова.

Зараз у Ніни Григорівни все добре, на третій рік після хвороби зняли інвалідність. Лікар, який спостерігав за її станом весь цей час, дуже здивувався повному видужанню. А священик сказав, що це сталося завдяки молитвам священиків лаври.

«Я вважаю свою хворобу тим шляхом, яким Господь привів мене до віри, до спасіння душі. А вів давно: колись мені дуже припала до душі Казанська ікона Божої Матері на листівочці, що залишилася після бабусі. Я її зберігала, і саме в день свята Казанської ікони Божої Матері, через багато років, у мене з’явився духівник. Думаю, Господь вів мене до порятунку особливим шляхом, нехай навіть і через хворобу. Він кожного з нас веде, але іноді ми цього просто не помічаємо», – сказала на завершенні розмови Ніна Валешкович.

Молитва за зцілeння тіла

Ісусе, твої руки і ноги були пробиті. Пробитий був також Твій бік. Усе було пробите, щоб ми могли бути зцілeними, і наше тіло, храм Святого Духа, очищене. Ісусе, через Твої терпеливо знeсeні тeрпіння, зціли нас!

Зціли нетерпeливість наших хворих і тих, хто доглядає за ними. Ти знаєш, як страждання може зробити нас нeтeрпeливими. Віднови любов до нас, щоб ми могли зносити біль так, як Ти.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, ти прийняв терновий вінок на голову і Тебе били по голові. Завдяки Твоїм ранам і вінкові із терня, зціли болі, які я маю в своїй голові.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ти закривав очі. Віднови зір сліпим.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Ти слухався Свого Батька, Ти слухався Його Слова і прославляв Його Своїми устами.

Віднови наш слух і мову. Зціли німих і глyхих.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Своїми руками і ногами, пробитими цвяхами, зціли всякі види паралічу. Відкрий також усі стиснyті в кулаки руки.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Тобі відкрили грyди і пробили Твоє сeрцe. Зціли наше хворe сeрцe, проблеми з кpовообігом, кpов’ю і кістками.

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, ти страждав невинно. Я молюся за тих, хто страждає через байдужість безсeрдeчних і зарозумілих. Зціли їх, Ісусе!

Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Маріє, ми з Тобою біля підніжжя Хреста. Ти знаєш наші скорботи, проблеми і болі та як страждають наші душі. О Мати Утіхи, як я дякую Тобі, що не є один(одна)! Я дякую Тобі, що Ти зі мною у болях і на хресті.

Я простягаю до Тебе свою руку, я посвячую своє життя Тобі, так щоб я міг(могла) стояти біля Хреста Твого Сина. Мамо, ось Твої слова: «Дорогі Діти!

Я хочу день за днем одягати вас у святість, доброту, послух і любов Бога, щоб ви з кожнем днем ставали красивішими і достойнішими свого Господа. Дорогі Діти, слухайте мої послання і живіть згідно з ними. Я хочу вести вас» (Междугор’є, 24 жовтня 1985р.).

О Маріє, Мати з ніжним сeрцeм, огорни нас, приготуй нас, омий нас, щоб ми були готові служити нашому Господу Ісусу і служити один одному.

(Помоліться: «Отче наш», «Богородице Діво», «Слава Отцю»)

Хай благословення миру, любові, милосердя і духовного та фізичного здоров’я зійдуть зараз з Хреста на мене і на цілий світ!

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Амінь

Praying woman hands

— Ще зі студенських років я займався дослідженням лейкоцитів — це клітини крові, які захищають нас від проникнення хвороботворних мікробів, — розповідає Михайло Лазорик, дослідник, кандидат медичних наук, автор 166 патентів та 15 ліцензій. — Я досконало вивчив явище фагоцитозу, коли лейкоцити пожирають інфекцію, визначив ферменти та деякі речовини у лейкоцитах і фагоцитах.

Пізніше я випадково виявив, що лейкоцити у капілярній та венозній крові мають різну активність, а також винайшов метод визначення цих клітин не лише у мазку (загальноприйняте визначення лейкоцитарної формули крові), а у системі Si, коли їх можна визначати у конкретних цифрах на літр, а також виявити кількість мікробів, поглинутих лейкоцитами (так зване мікробне число). А там виявив абсолютно інші закономірності, ніж у мазках. Зачепився за це, почав вивчати докладніше. Зокрема, вивчав ці зміни до та після різних хвороб, до та після впливу мінеральних вод, іглотерапії, лікування ваннами.

— А як прийшла думка вивчити вплив молитви?

— Я сам виріс у віруючій родині. Силу молитви ніколи не ставив під сумнів, адже віра є бездоказовою. Проте як науковець, я мав довести це у конкретних дослідженнях.

Адже відомо, що після молитви та церковних піснеспівів людина почуває умиротворення, духовне полегшання. А що ж відбувається на фізичному рівні? Зокрема, з нашою головною рідиною — кров’ю? От це я і почав вивчати. Став шукати добровольців, що виявилося важкою справою. Просив людей помолитися над собою або щоб хтось інший молився над ними, вголос чи подумки. Люди, що зголосилися, були різної статі, рівня освіти, соціального статусу, професій, хворіли на різні недуги (був і атеросклероз, і гепатит В, і ревматизм). А от священнослужителів вирішив не долучати, щоб вони не піддавалися сумніву щодо цілющого значення молитви.

Перед дослідом брали капілярну та венозну кров, проводили її аналіз. Потім досліджуваний (або його знайомий) читав молитви хвилин 15-20 — це “Отче наш”, “Вірую”, “Царю Небесний”, псалом 50, до святих, до небесних покровителів. Після цього знову робили аналіз венозної та капілярної крові та визначали кількісні та морфо-функціональні властивості її клітин.

— І що ж виявилося?

— Кров ставала іншою на клітинному рівні! Пам’ятаю, наш перший досліджуваний мав остеомієліт (гнійне запалення кісток стегна після важкої аварії). В аварії загинув його брат, а від болю у кістках чоловік страшенно мучився. Молитву читав не він сам, а спеціально запрошена особа. Коли порівняли показники крові до та після молитви, виявилося, що рівень одного з показників фагоцитозу був у шість (!) разів нижчим, ніж до експерименту! Цей перший випадок лише підтвердив, що ми на правильному шляху.

Усі подальші експерименти показали одне і те саме: після молитви агресивність інфекції в організмі падала. Особливо коли йшлося про гостру фазу хвороби. Наприклад, ще одним добровольцем був чоловік з остеохондрозом хребта та перенесеним інфекційним гепатитом. Він сам читав комплекс молитов протягом 5-7 хвилин, а потім ще стільки ж часу слухав, як читали інші. Пацієнт загалом був віруючим та регулярно молився. Після молитов ми зафіксували зміну показників запалення — вони стали нижчими.

Загалом, у кожному випадку ми вивчали три групи показників: кількість лейкоцитів та їх складових — нейтрофілів та лімфоцитів у літрі крові, кількість тромбоцитів у літрі крові та показники фагоцитозу мазка на літр крові. В одних випадках показники змінювалися більше у венозній крові, в інших випадках — у капілярній (таке було, зокрема, у пацієнта, який проходив акупунктуру), бувало, що й в обох зразках.

Для більшої достовірності визначення впливу молитви на клітини крові різних відділів судинного русла було зроблено кількома методиками — і за абсолютними величинами, а за їх значеннями, і за процентами змін. У кожному досліді ми виявили статистично достовірні зміни величин окремих показників клітин крові різних відділів судинного русла, що свідчить про те, що молитви є реальним чинником, який викликає зміни кількості та морфофункціональних властивостей клітин крові. А це, своєю чергою, є доказом того, що молитва дійсно впливає на організм на клітинному та субклітинному рівні.

— Чи можна пояснити такий фізіологічний та клінічний ефект, спричинений молитвою?

— Молитва — це не просто слова. Це коливання певної частоти. Давно доведено, що молитва змінює структуру води. Адже феномен освяченої води на Хрещення — це не міф, а науковий факт. А людина майже на 80% складається з води. Тож, діючи на найголовнішу рідину нашого організму, молитва змінює його на клітинному рівні навіть у тому випадку, коли ви читаєте її подумки.

А коли вона промовляється вами чи чується, звукові упорядковані коливання додатково діють на організм людини і викликають зміни показників крові, зменшують запальні процеси, чинять цілющу дію.

Грегу Томасу було 57 років, коли лікарі приголомшили його жахливою звісткою. Медики виявили у літнього чоловіка неоперабельний paк четвертого ступеня. На їхню думку, жити бідоласі залишилося не більше декількох місяців.

Родині Грега порекомендували потихеньку починати готуватися до похорону.

Щоб не піддатися депресії, чоловік долав стрес, рятуючись прогулянками з вірним псом.

Якось одного разу Грег прогулювався новим маршрутом. Дорога привела похилого страждальця до воріт старого кладовища. Колись давно чехи-переселенці побудували там церкву, але останні 70 років її двері були замкнені.

“Я неодноразово намагався потрапити в занедбану церкву, але вона завжди була закрита. Кожного разу, коли я приходив до замкненої церкви, у мене виникало бажання молитися. Тоді я сідав на східці і подумки просив небеса допомогти мені”, – згадує Грег.

Присівши на порозі покинутої святині, чоловік розридався як дитина. Потім витер сльози, глянув на понищені стіни церкви і раптом зрозумів, в чому полягає його місія!

«Це дивовижна історія», – сказав Томас. – «Я не можу сказати вам, скільки речей сталися зі мною через цю церкву».

Розшукавши людей, відповідальних за підтримання порядку на кладовищі при церкві, Грег запропонував їм свою безкорисливу допомогу. Головне – щоб вони забезпечили його будівельними матеріалами і ключем від вхідних дверей.

“До мене прийшов сусід і сказав, що один чоловік хоче реконструювати храм абсолютно безкоштовно. Єдине, що він просив – це ключ від церкви. Я не повірив своїм вухам, адже на покинуту будівлю всі давно махнули рукою”, – розповідає доглядач кладовища, при якому знаходиться церква.

Теплого серпневого дня Томас відкрив церкву та увійшов всередину – і тут же впав через зігнилі дерев’яні мостини.

Він дивився на це місце, що наче застигло у часі: всі образи були ще на стінах, стара католицька Біблія була на жертовнику, фігурки Ісуса і Марії були біля вівтаря.

Томас з ентузіазмом взявся зчищати 15 шарів старої фарби, що накопичилися на будівлі за останні 150 років. Реставратор признається, що робота давалася йому нелегко, адже опромінення і хіміотерапія згубно позначилися на стані його здоров’я, відібравши всі сили.

Робота закипіла, допомагаючи Грегу відволіктися від думок про свою хворобу. Чоловік пофарбував фасад, замінив гнилі дошки, все вичистив.

З кожним днем, проведеним у церкві, Грег почувався все краще. «Як я поступово відновлював церкву, так Бог відновлював мене», – сказав він.

Відведені чоловікові останні місяці давно минули, а він все продовжував працювати над святинею.

Прийшовши ще раз на консультацію до лікаря, Томас отримав несподівану звістку. Його хвороба відступила!

Тепер чоловік твердо впевнений, що в той пам’ятний день на сходинах закритої церкви він почув голос згори. У відновленні святині Грег бачить своє призначення.

Місцеві жителі були йому дуже вдячні. Місто не мало грошей на утримання старої церковці і підтримку кладовища в порядку. Але сьогодні все змінилося!

Почувши історію Грега, складно не вірити в чудеса. Зрозуміло, все можна пояснити збігом обставин. Більшість сусідів чоловіка, втім, твердо впевнені: до воріт церкви його привело Боже провидіння!

Про це розповідає сам хлопчик.

Аварія, в якій постраждав хлопчик, сталася 5 жовтня 2014 року, коли він повертався з гостей додому.
“Перед переходом зупинилася маршрутка, пропускаючи Миколку та Антошу (брата хлопчика. – Ред.). Вони й стали йти. Раптом шофер почав сигналити. Діти подумали, що то їм, аби поспішили. А то по іншій смузі їхав автомобіль. Водій не встиг загальмувати, й авто збило Миколку, який ішов перший…” – розповіла жінка.

У результаті автопригоди хлопчик отримав тяжкі травми голови та легенів.

“У душі все стерпло. Не пам’ятаю, як добігла до місця аварії, та коли глянула на сина, що лежав на узбіччі, від побаченого хотілося кричати. Частина голови була зовсім обдерта, на шию медики “швидкої” вчепили Миколці спеціальний тримач. А він плакав, що не хоче в лікарню, й істерично благав забрати його додому”, – розповіла жінка.

Лікарі запевняли родину, що з такими травмами хлопчик майже немає шансів на життя. Але все змінив “прихід” сивого бороданя до хворої дитини.
“Коли я показала синову іконку, що постійно лежала біля нього, Миколка схвильовано сказав: “Цей дідусь приходив до мене”. Я перепитала: може, спав, наснилося? Ні, каже, не просто чув його голос, а відчував тепло долонь. Тоді син розповів, що, як ще був підключений до всіх апаратів, до нього в палату зайшов старенький чоловік – увесь сивий і з такою ж сивою бородою, в червоному светрі та чорних штанах. Він запитав: “Як ти себе, Миколо, почуваєш?” Дитя здивувалося, звідки незнайомець знає його ім’я. “Я правильно назвав, що ти Микола?” – перепитав. “Правильно…” – ніяковіючи, відповіла дитина. “А як ти себе почуваєш?” – далі питав дідусь. “Добре”, – відказав хлопчик. “Бачиш, як Господь тебе любить, що послав мене молитися за тебе”, – сказав сивочолий бородань і поклав свою руку дитині на голову, де була здерта шкіра. Він тричі промовив: “Во ім’я Ісуса Христа, рано, зцілися”. А тоді так само положив руку на дренаж”, – розповіла слова сина жінка.

Більше чоловіка ніхто не бачив, а з того дня, як це сталося, хлопчик різко пішов на поправку. Пізніше, коли знімки легень потерпілого, зроблені відразу після аварії, побачив торакальний хірург з іншої лікарні, відверто сказав колезі: “Як дитина вижила? Як за десять днів виписана додому? Навіть дорослі з такими травмами лежать по лікарнях з півроку”.

Про це йдеться в матеріалі тижневика Волинські новини №25 від 21 липня.

Звідки прийшла на Волинь «Одигітрія» – загадка історії. Відомо тільки, що коли 1648-го ікону «оселили» у церкві Тростянця (нині – село Ківерцівського району), то вона вже мала вік близько 200 років.

На жаль, усього літопису із життя чудотворного образа теж не зберег­лося. Хоча окремі факти таки відомі. Як-от самооновлення «Богородиці» в 1889 році. Побачивши таке диво Господнє, невідомий майстер тоді виготовив Божій Матері дерев’яні ризи, вкриті позолотою. І вони теж отримали чудодійну силу.

Далі – білі плями у літописі Тростянецької Богородиці. І тільки перекази старожилів донесли нам, нащадкам, дивовижну історію про пожежу, що лютувала у церкві, і святий образ, пошкодити який навіть вогонь не посмів. Щоправда, ризи вкрилися кіптявою. Але й вони, почорнілі, дійшли до наших днів і теж почали на початку 2000-х неймовірним чином оновлюватися.

Нинішній настоятель церкви Святої Трійці УПЦ КП отець Сергій розповідає: коли його, священно­служителя з Київщини, тільки призначили служити у невеличкому селі на Волині, вищі сили, здавалося, ведуть сюди, до місця, де оселився образ Одигітрії.

– На той час ікона сім років як перебувала на реставрації. Аби забрати її до церкви, ми мусили подбати про належний дім для чудодійного образа: забезпечити мікроклімат, встановити сигналізацію та надійні двері. І тільки 2011-го Богородиця з Ісусом знову стала кликати всіх нужденних, сотням, навіть тисячам людей дарувати віру та зцілення, – провадить священик.

Аби розповісти про всі дива, які за шість останніх літ сотворила Богородиця, не одну книгу треба написати. Бо навіть ті чотири товсті зошити, куди кожен зцілений занотовував подячне, вже закінчилися.

– Але, повірте, кожен випадок по-своєму унікальний, – запевняє отець Сергій. – Люди розповідають, як іще в середині минулого століття жінка з Росії дізналася про Тростянецьку Богоматір, привезла доньку з дитячим церебральним паралічем. Попри атеїстичні часи і заборону молитися, вона три доби стояла навколішки перед святим образом. Із кожним новим днем дівчинці ставало все легше. А коли вони поїздом поверталися додому, донька стала самостійно ходити!

Що вже казати про наш час, коли кожного-кожнісінького дня паломники звідусіль прямують на Ківерцівщину.

– Серед яскравих спогадів – подружжя, яке, побачивши замок на церковних дверях, уже хотіло повертатися до Луцька. Але останньої миті я їх побачив, запросив до храму, вони розповіли, що тяжка недуга – рак дружини – привела пару до ікони. Щира молитва допомогла цим вірянам. І коли жінка поїхала в Київ до лікарів, ті повідомили: «Ви здорові. Їдьте з Богом», – пригадує священик і додає: випадків дивовижного зцілення від онкозахворювань було чимало.

– А якось приїхала пара, яка 12 літ не мала діток. Жінка набожна, не заперечиш. Натомість чоловік був далекий від релігії, під час першого молебню стояв собі подалі, на підвіконня сперся. На другій службі – вже поруч із дружиною. Третю вони разом увесь молебень на колінах простояли. Розумієте, відкрив цей чоловік своє серце Господу! А через рік дзвінок: «Отче, хочемо дитинку охрестити». Розпитавши, звідки телефонують незнайомі люди, промовляю: «Така спека на вулиці. Нащо зайвих 30 кілометрів будете малятко в машині марудити?» – «Ні, – відповідають, – тільки у вас і тільки перед чудодійною іконою». Приїхали. Я як глянув – ледь ноги не підкосилися: той самий чоловік, який рік тому на підвіконня сперся та знехотя молитву слухав. Побіг він до Богородиці, впав навколішки, заплакав, воссилаючи дяку. Бо саме чудодійний образ допоміг через 12 літ дочекатися первістка Артемка.

Слава про незвичайну силу Одигітрії пішла Волинню, Львівщиною, Тернопіллям, до Києва докотилася, Білорусі, Польщі, навіть до Америки!

– Як зараз бачу, прийшло подружжя: вона – українка, він – чистокровний американець і двоє синів-близнюків із ними, – усміхається, пригадуючи, отець Сергій. – Діти першими до ікони поспішили. Та не встигли ще ми до каплички піднятися, як вони назад біжать і щось белькочуть по-англійськи. «Що таке?» – запитую в їхньої матері. А вона сама аж призупинилася: «Уявляєте, кажуть, коли вони до «тої жінки з картини» (тобто Одигітрії) підійшли, вона на мить ожила й до них усміхнулася!».

Утім є чимало людей, які зверхньо ставляться до святині, зневажливо – до служителів церкви, не приховує отець Сергій.

– Буває, заїдуть на церковне подвір’я, скло у дверцятах машини приспустять і гукають до мене: «Візьміть гроші, помолитеся за мене». – «Я не жебрак. Ваших грошей не потребую, – відповідаю в таких випадках. – А помолитися – то ви й самі можете зайти. Двері церкви завжди відчинені для вірян». – «Нема в нас часу», – кажуть, на ходу піднімаючи скло автомобільних дверей, і їдуть геть, – із гіркотою каже священик.

Але, як мовиться, Бог нам усім суддя. Просто кожному варто пам’ятати: Господь милосердний для того нам статки посилає, аби частинку від отриманого ми спрямовували на благі діла. Бо так буде не завжди…

– …Так буде не завжди, – підтримує отець. – Чи знав хто, скажімо, що прийде в Україну війна? Що за одну мить один снаряд могтиме знищити не тільки вілли чи машини – покалічити цілі родини, зламати долі?! Коли я 45 днів як капелан перебував в АТО, бачив, із якою вірою підходять бійці до Тростянецької чудотворної ікони (її копію привіз на передову). Спілкуючись зі мною, хлопці шукали підтримки, розради. Вони щиро вірили: ті маленькі іконки Богоматері, що їх подарував їм на згадку, направду вбережуть від поранень та смерті.

Так само просити в Одигітрії заступництва приходять до Тростянецької церкви матері, жінки, доньки, падають навколішки перед іконою люди різних статків, статусів, конфесій.

– Чудотворний образ об’єднав у спільнім нашім горі, – провадить отець Сергій. – Шкода, що тільки тепер ми зрозуміли: нам, українцям, нема чого ділити і воргувати. А збагнули б раніше – скількох бід уникнули б, у тому числі й війни…