Жінка розповіла, що її 39-річний чоловік 22 роки займався сексом з її мамою. У таємних коханців навіть народилися діти.

Про це пише mirror.co.uk.

40-річна жінка каже, що зі своїм чоловіком вона зустрічалась ще у 15-річному віці, у 17 років вона завагітніла і тоді пара одружилась та переїхала жити до батьків нареченої – у сусідній будинок.

Вона розповідає, що народила уже чотирьох дітей та вагітна ще однією, а у їхніх стосунках з чоловіком ніколи не було проблем. Проте одного разу жінка повернулась із відпочинку та застала своїх чоловіка та маму у ліжку.

“Я зайшла до спальні і побачила, що моя мама займається сексом з моїм чоловіком. Мама закричала на мене, щоб я забиралася з “їхньої” спальні, що ще більше мене шокувало. На жаль, моя старша донька також була вдома у своїй спальні в іншому кінці будинку, готуючись до вечірки. Вона вибігла і стала свідком того, як моя гола, крім простирадла, мама вибігла з нашого будинку по сусідству з її будинком і грюкнула дверима”, – згадує зраджена жінка.

Тоді жінка вирішила відверто поговорити зі своїм чоловіком і він зізнався їй, що коли йому було 18 років, він почав таємно займатись сексом з тещею.

Тоді вона про все розповіла і своєму батьку, а той вигнав свою дружину з дому. Також тест ДНК показав, що троє молодших синів жінка народила від свого зятя.

Тепер родина розпалась, а зраджені батько та донька хочуть продати обидва будинки, щоб переїхати жити до нового міста.

Я благала його не кидати мене, говорила, що прощу. А він і не збирався каяться. Як потім з’ясувалося – він зраджував мені багато років, а я дивилася на все крізь рожеві окуляри і вірила йому.

Ми залишилися з донькою удвох. Вона особливо не переживала – дівчинка доросла – у неї свої відносини, турботи і справи, не до розборок батьків. Але я була і рада, навіщо ще й їй переживати.

Нового чоловіка я не знайшла, два роки жила одна. Та й не прагнула я до нових відносин. Де в 40 років шукати чоловіка? Гарні чоловіки в основному одружені. Та й крім будинку і роботи я нічого не бачила.

Якось дочка заявила мені, що виходить заміж. Не можу сказати, що я дуже зраділа. Їй було всього 19 і вона була молода на мій погляд для шлюбу, але і заважати не стала. Нехай робить так, як вважає за потрібне.

Ми почали підготовку до весілля, але нареченого я не бачила. Я запитала дочку, коли ж я з ним познайомлюсь, а також з його батьками. Але вона сказала, що вони пoмepли. Коли ж я побачила нареченого, то зрозуміла, що мабуть їх не стало від старості.

Переді мною стояв чоловік років 50, з сивиною у волоссі, хоча дуже симпатичний. У той момент у мене було бажання схопити качалку і відходити їх обох. Не знаю, як стрималася. Навіть спробувала посміхнутися, але мені здається, що ця посмішка перекосила моє обличчя.

Я намагалася відрадити доньку, але вона не піддавалася. Весілля все ж відбулася. Колишній чоловік навіть не прийшов, сказав, що дочка – його ганьба після такого.

Молоді, якщо їх так можна назвати стали жити у мене. Квартира зятя перебувала в новобудові і там щосили йшов ремонт. Тому пару місяців вони вирішили пожити зі мною. Мені було дуже неприємно, я дивилася з презирством на цього чоловіка. Невже за віком собі знайти не міг?

Але з часом ми стали спілкуватися. Виявилося, що у нас багато спільного, одні і ті ж смаки – нам було цікаво один з одним. А ось дочка навпаки явно втратила інтерес до чоловіка. У клуби він з нею не ходить, на тусовки не їздив і її це дратувало. Вона стала відпочивати без нього.

На мій день народження дочка знову кудись пішла. Зять подарував мені букет ввечері, ми повечеряли і випили мабуть трохи більше, ніж потрібно. Вечір провели ми в одному ліжку.

Я спробувала все забути, ховала очі від дочки. А незабаром дізналася, що вaгiтна. Це, як грім серед ясного неба. Ну як??? З чоловіком ми роками хотіли другу дитину і не чого не виходило, а тут з першого разу. Але що зроблено – то зроблено. Я вирішила народжувати. Коли чоловік дочки дізнався про моє цікаве положення, то відразу все зрозумів.

Через деякий час вони розлучилися. Але з ініціативи дочки, зустріла, як вона висловилася справжню любов. А мій зять зробив мені пропозицію і став моїм чоловіком. Незважаючи на те, що дочка сама від нього пішла – вважає мене зрадницею. Хоча не знає, що моя дитина від нього і не здогадується, що між нами щось було. Синові вже два роки, а дочка поки так і не пробачила мене.

Оленці виповнилося два роки, коли мама Юля поїхала працювали в чужу країну. З тих пір вдома ще не була.

Оленка має багато гарних іграшок, книжечок, одяганок і маминих фотографій.

– Вона розмовляє з ними, – каже Надія, зітхаючи. – А ще Оленка любить малювати. Майже на кожному малюнку – мама, тато. Сумує маленька.

Донедавна у тій квартирі жив і Оленчин тато. Тарас, розповіла Надія, займається сяким-таким бізнесом. Почав свою справу за Юлині гроші. Торік купив авто. Також за кошти дружини.

– Тарас і вмовив доньку поїхати на заробітки. Я була проти. Казала Юлі: якось дамо раду. Я ж її сама на ноги ставила. Чоловік на будові працював. Пpoмерз. Підхопив зaпaлення. Я oвдoвіла, коли доньці було п’ятнадцять. Добре, що чоловік встиг квартиру отримати. А я спромоглася допомогти доньці отримати освіту.

Дві Тарасові сестри вже роками на заробітках. Ось він і Юлю переконував їхати закордон. Мовляв, сестри і те мають, і се. Донька й поїхала. Ви не уявляєте, як вона сумувала за Оленкою! Як спершу важко було там звикнути, прижитися! Не грішитиму, зятеві сестри допомогли Юлі знайти роботу, влаштуватися. Юля отримує непогані гроші. Передає нам одяг, іграшки, продукти. Але ті заробітки не пішли на користь нашій сім’ї. У Тараса з’явилася інша жінка.

Він прийшов додому разом із нeзнaйoмкою. За особистими речами.

– Похапцем складав одяг, а його, навіть не знаю, як сказати, не наречена ж, Тарас і Юля не розлучені. Про це ніколи й не йшлося. Словом, вона безцеремонно розглядала квартиру і, не повірите, забрала деякі Оленчині іграшки. В неї, бачте, також дитина є. Дівчинка! А Оленка має всього забагато.

– Я йду жити до неї, – мовив Тарас. – Запитала, що маю сказати Юлі. Як повинна пояснювати відсутність батька Оленці. Пообіцяв деколи забігати до малої. Звісно, не могла втриматися, аби не прочитати мораль зятеві. Він слухав мовчки. Зате його супутниця «відгризалася». Мовляв, я не сучасна, живу за «допотопними» поняттями і моя донька, певно, також не свята. Бо ті заробітчанки.

Оленка не розуміла, що коїться.

Тату, куди ти їдеш? – запитала, споглядаючи на зібрані речі.

– Я

– Твій тато нікуди не їде, – «заспокоїла» малу нeзнaйомка. – Він буде жити в іншій квартирі. Розумієш?

– Чому?

Надія не стрималась:

– Оленко, ця тітка забрала твого тата!

– Назавжди?

– Сподіваюся, що так!

Увечері Надія почула, як внучка розмовляє зі своєю улюбленою іграшкою:

– Тата забрала чужа тітка. Але, ти, ведмедику, не плач.

У самої ж малої градом котилися сльози.

– Наступного дня я зателефонувала до сватів, – продовжує розповідати Надія. – Слухавку підняла сваха. Запитала її, чи знає про синів вибрик. Виявляється, все там знали. І закривали очі на те, що Тарас наліво бігав. Ба, навіть знайшли оправдання його вчинку. Сваха сказала майже дослівно таке: син молодий, йому жiнка потрібна. Не чинець же. Коли приїде із заробітків Юля, то, може, Тарас повернеться до неї. Я була в шoці!

– А що на те ваша донька, Надіє? – поцікавилася.

– Не знаю, як їй сказати. Вона ще нічого не знає.

– А внучка? Запитує про тата?

– Дивно, але не запитала жодного разу. Лише малює тата і маму.

– Тарас до малої навідувався?

– Поки що ні.

Сімейна драма за підсумком перетворилася в криваву – жінка схопила ніж і вдарив зятя в груди.

Причина, яка стала приводом для сварки, так і залишилася невідомою, – повідомляють місцеві ЗМІ.

Встановлено лише одне – вони обидва випивали у чоловіка вдома, і, можливо, перебуваючи саме під впливом алкоголю, жінка схопила ніж і вдарила потерпілого в область серця.

Чоловіка 1988 го року народження у важкому стані забрала швидка допомога з попереднім діагнозом – проникаюче ножове поранення грудної клітини.

Але все обійшлося – він залишився живий і перебуває під наглядом медиків. Всі деталі та обставини події ще будуть з’ясовувати правоохоронці.

45-річний чоловік отримав два удари по голові. Зараз він перебуває у лікарні. Як стверджують лікарі, його життю нічого не загрожує.

За даними слідства, під час одинного застілля підозрювана з сокирою накинувся на потерпілого. Вона два рази вдарила його по голові. Закривавлений чоловік звернувся до сусідів і попросив їх викликати поліцію і швидку. Прибулі правоохоронці затримали 58-річну жінку. Через велику кількість випитого вона не одразу змогла згадати те, що сталося.

За даним фактом відкрито кримінальне провадження за ст. 15 (замах на злочин) та за ч. Ст. 115 (Умисне вбивство) Кримінального кодексу України.

«Ви щось шукаєте?» – спитала я. Жінка швидко зникла, а коли потяг підійшов на перон, з’явилася знову. Стала біля мене. Поруч сіла і у вагоні. Поставила біля себе пакет, в якому – чорний хліб і кілька яблук. Джерело.

Кілька хвилин ми мовчали, а потім жінка, яка назвалася Станіславою, почала оповідати свою історію.

«Ви запитували, що шукаю? Уже кілька разів їду до Тернополя, щоб когось… обікрасти. Але – не виходить. Не вмію, не можу. Не дивіться на мене так здивовано – моє життя набрало такого повороту, що, впевнена, в тюрмі мені буде краще», – невтішні сльози покотилися по її обличчю.

Станіслава подала мені яблуко: «Не гидуйте мною, бідовою». І продовжила оповідати далі.

Виходила заміж за одного з кращих хлопців на селі. Микола вирізнявся витонченою вродою, до того ж був майстром на всі руки. Працював у будівельній бригаді, а у вільний час ще й підробляв – штукатурив, майстрував меблі, вкладав плитку. Старався, аби їх єдина донечка Оксаночка мала все. Двічі на тиждень сам возив дівчинку до райцентру в музичну школу, бо Оксанка мала хист до музики і чудове сопрано. Купив їй фортепіано. Возили Оксану на різні конкурси, де вона отримувала високі бали.

Згодом вступила в музичне училище. Наука вимагала великих коштів. Оксана відмовилася проживати у гуртожитку, тож довелося оплачувати квартиру. Тепер Станіслава не мала жодної вільної хвилини. Працювала у колгоспній їдальні. Вдома – господарка, город. А ще почала вишивати бісером і продавати свої витвори.

Станіслава і Микола пишалися донькою – кращою студенткою, активісткою – і нічого для неї не шкодували.

Тихе сімейне щастя обірвав телефонний дзвінок, що одного ранку розбудив Стасю. Телефонували з сусіднього села, де копав криницю її Микола. Працював до пізнього вечора, а на ранок відчув різкий біль у грудях. Доки приїхала «швидка», Микола вже не дихав.

Осиротіла без нього хата, поникла, постаріла Станіслава. Чоловік ввижався їй скрізь: і у майстерні, де він засиджувався допізна, і на дашку криниці, яку гарно обгородив та прикріпив журавля, і у саду, який разом садили.

Станіслава брала в руки його світлину і розмовляла з ним, клялася вивести Оксанку в люди.

«Не плач, мамочко, щоб там, на небесах, татові не було тяжко», – заспокоювала її донька. Може, й права Оксана – Миколу уже не повернути, а їй варто берегти здоров’я, бо ще потрібна своїй дитині.

Одного вечора зайшов до неї сусід Дмитро. Теж удiвець. Колись, ще хлопцем, він упадав за Стасею, але доля розкидала їх по різних життєвих кораблях.

«Давай жити разом, Стасю. Ти – вдoва, я – вдiвець. Небо нас не осудить. Якщо треба, я зачекаю. Знаєш, я й досі люблю тебе. Усе життя любив, але ти обрала Миколу. Ми ще можемо бути щасливими», – мовив несміливо.

Станіслава знітилася: «У мене донька на виданні. Що люди скажуть? Прости мені, Дмитре».

Коли Оксана заявила, що вагiтна, у Станіслави запаморочилося в голові: її Оксанка? Як це? Вона ж навчала її чеснот і скромності, вірила їй. Не раз розповідала, як після першого поцілунку з Миколою не хотіла вмиватися, щоб не змити дотик його губ.

«Не хвилюйся, мамо. Віктор – хороший. Він не залишить мене з дитиною», – заспокоювала Оксана. Говорила так впевнено, що Станіслава в думках уже дякувала майбутньому зятеві, пишалася ним. Якби ж то знала вона тоді, що ліпше б зосталася Оксана матір’ю-одиначкою, аніж мав той Віктор стати її чоловіком і оселитися у їхньому домі!

З перших днів дав зрозуміти, що хазяїн – він, і його слово – закон. Наказав розібрати майстерню Миколи. На тому місці він планував поставити гараж. Станіслава плакала: майстерня – пам’ять про чоловіка. Там нові станки, різний матеріал є, тож Віктор може перейняти його ремесло.

Зять єхидно зареготав: «О, ні! Старе дрантя ремонтувати не буде! Усе нове завезе. І невдовзі повикидав з хати меблі, які Микола виготовив своїми руками. Станіслава голосила за меблями, як за покiйником. Микола всю дyшу вкладав у них. Разом візерунки вибирали.

Але зять не зважав на сльози тещі, став викидати лахи з її шафи. Станіслава стала на порозі: «Не дам шафи! Вона – моя!». Тоді Віктор з усієї сили штовхнув її. Сильно зойкнувши, Станіслава покотилася по сходинах.

Цілий місяць пролежала в ліжку. Оксана не захотіла телефонувати на «швидку», щоб не покликали поліцію. Сама лікувала матір знеболюючими. Ще й звинуватила Станіславу, що не дає їм по-сучасному жити. Невимовний жаль тиснув Станіславі у грyдях. Вона не впізнавала доньки.

Оксана ж була співчутливою, уважною до неї. Вона жила, тяжко трудилася заради доньки. А Микола? Оксана була для нього цілим світом, його квіточкою, сонечком. Як йому там, на небесах, бачити сльози Станіслави і зовсім іншу – жорстоку, пихату, егоїстичну їхню дитину?

Недавно пішла Станіслава до сусідки. Вона скучила за спілкуванням, бо донька із зятем відділилися від неї. Не говорять, уникають її, за будь-що вчиняють скандал. А коли Оксана підняла на неї руку, пішла до сільського голови. Просила, щоб допоміг їй влаштуватися у притулок. На це голова мовив, що треба було подавати заяву в поліцію, доповісти у школу, де Оксана працює вчителькою співів. Та й дім у них добротний.

На порозі чекала її Оксана: «До голови ходила жалітися? Краще б ти здoхла, аніж соромити нас!». З того часу вона боїться доньки, як і Віктора. Тому й стала переслідувати її думка: краще потрапити в тюpму, аніж додому повертатися. Тому й їздить до Тернополя, де ніхто її не знає, щоб погpaбувати когось. «Знаю, це – гріх, але іншого виходу не бачу», – мовила сумно.

Скоро моя зупинка. Станіславі ж їхати ще далеко – у Борщівський район. Вона подякувала, що вислухала її. Я попросила її заспокоїтися: після грому завжди вигляне сонце.

«В тюpму вам не можна»,- пожартувала я.- Краще йдіть до Дмитра».

Синіми, як блавати у житі, очима Станіслава усміхнулася: «А таки – піду. Ви мене переконали, що і на шостому десятку ще можна бути щасливою».

Хлопець штовхнув батька дівчини. Чоловік впав, вдарившись головою об залізну батарею, повідомили у поліції.

Після удару батько дівчини помер через травми, несумісні з життям.

Правоохоронці затримали майбутнього зятя. До обрання запобіжного заходу він перебуватиме в СІЗО.

Поліція з’ясовує деталі події та проводить слідчі дії. Відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) Кримінального кодексу України.

Як попередньо з`ясували правоохоронці, 50-річна місцева мешканка, перебуваючи у неприязних стосунках зі своїм 34-річним зятем, прийшла в дім, де він проживає, розлила у кімнатах бензин та підпалила його. Пожежу вчасно ліквідували, потерпілих немає.

Встановлюються обставини та мотиви кримінального правопорушення. Проводиться досудове розслідування.

Про це на на лінію “102” повідомив лікар. З його слів 25-річного потерпілого побила теща. Цю інформацію журналістам Міста підтвердив речник Управління патрульної поліції у м. Івано-Франківську Микола Гурак.

Лікарі діагностували в потерпілого стpec головного мозку та забій м’яких тканин. Справою займаються слідчі, адже за нанесення тiлecниx ушкоджень загрожує кримінальна відповідальність.

Сам потерпілий міг і не писати заяву на тещу, але коли чоловік звернувся у медзаклад за допомогою, то лікарі викликали на місце поліцію, бо в людини видимі тілесні ушкодження.

Таким чином, повідомлення до поліції надійшло від медиків, котрі діяли згідно закону.

Чи це перший конфлікт у родині і чи зловживає спиртними напоями зять – невідомо.

А ще зять Трампа нещодавно розказав про свої українські коріння, – пише tenews.org.ua.

Ще цікавіше, що ці корені родина Джареда пустила колись у тернопільських теренах. Наразі два міста в області називають батьківщиною дідів-прадідів Джареда – Козова та Підгайці.

В просторах інтернету є спеціальні сайти, присвячені генеалогічним деревам. Саме там зазначено, що дід мами Джареда Давид Штадтмауэр народився в селі Підгайці. А ще хтось з родини мешкав у Козовій.

Про своє коріння по лінії батька Джаред Кушнір розповів під час виборчої кампанії. І дійсно з Тернопільщини у двадцятих роках минулого століття виїхало багато єврейських сімей у США. Родичі, що лишились у рідних домівках, пережили потім багато лиха – і Голокост, і війну. Кажуть, що саме до меморіалу пам’яті Голокосту вперше приїжджала у 1991 році Сирил мати зятя Дональда Трампа.

Довідково:

Підгайці — місто, районний центр в Тернопільській області. Розташоване за 70 км від міста Тернопіль, на правому березі річки Коропець (басейн Дністра).