Мені п’ятдесят сім років і я поїхала на заробітки до Італії, бо молодша донька не лишила мені вибору
Вийшовши заміж, уже через два роки я народила доньку. А згодом, народилась ще одна дівчинка. Я з головою поринула у материнство. Кожну вільну хвилинку ми з чоловіком присвячували дітям, їх вихованню і розвитку. Прагнути, щоб вони ні в чому не знали нужди. Можу гордо сказати, що наші діти мали щасливе дитинство, ми їм його забезпечили. Я отримала задоволення від догляду за доньками. Інколи навіть чоловік робив мені зауваження, що я надто багато часу приділяю дітям, обділяючи увагою його.
Коли доньки підросли, я усвідомила, що після їхнього народження я усю себе присвятила їм, а нині, коли вони подорослішали, у кожної буде власне життя. Мене це трішки бентежило, та я розуміла, що це природно.
Коли моя старша донька вийшла заміж, ми з чоловіком подарували молодій сім’ї квартиру, щоб вони мали власне житло. Донька дуже тішилась і щиро дякувала за такий подарунок. На відміну від її чоловіка, який прийняв такий щедрий дар, як щось обов’язкове. Щоб придбати це житло, ми витратили майже усі накопичені роками кошти. Крім того, у нас підростала молодша донька, ми не хотіли її обділяти, тому хотіли і її забезпечити власним житлом.
Через кілька років молодша донька привела свого нареченого на знайомство з нами й вони повідомили, що одружуються. Хлопець нам сподобався, скромний, з хорошої сім’ї. Та його сім’я не була настільки забезпеченою, щоб придбати молодятам квартиру. Тому молодша донька чекала від нас такого самого подарунку, який ми зробили старшій після весілля. Та сталася біда, чоловік захворів і майже всі наші заощадження пішли, щоб поставити його на ноги.
Я запропонувала доньці жити з нами у трикімнатній квартирі. Та вона образилась і відмовилась від моєї ідеї. Натомість висунула власну, щоб ми з батьком оформили кредит на нове житло. Та чоловік нині не працює, а сама кредит я не потягну. Я навіть не розповідала чоловікові про нашу з нею розмову, що не засмучувати його. Молодша донька просто не розуміє, чим вона гірша за старшу. Чому ту ми забезпечили житлом, а їй пообіцяли й не виконали обіцяного. Я не чекала почути коли-небудь такі претензії від власної дитини.
Я вже не молода, нещодавно мені виповнилось п’ятдесят сім років. За все життя ні разу не доводилось влазити в кредит, я їх завжди уникала, бо хто знає, як повернеться життя. Через усю цю ситуацію я прийняла рішення поїхати за кордон на заробітки – там вже понад двадцять років працює мій брат. Це йому дало змогу придбати не одну квартиру у нас. Чоловік звісно не зрадів, почувши про моє рішення. Та іншого виходу я не бачу. Брат допоміг працевлаштуватись, так я стала доглядальницею для старої італійки.
Старша донька майже з нами не спілкується, ми не дуже подобаємося її чоловіку, та й, крім того, власних справ вистачає. Мені важко усвідомлювати, що діти для яких я пожертвувала власним безтурботним життям, байдужі до моїх проблем, їх цікавить лише власне сьогодення. І хоча доньки подорослішали, замість того, щоб хоч на старості літ відпочити, я мушу важко працювати на чужині, щоб забезпечити вже дорослу дитину власним житлом. Брат каже, що квартиру придбати я зможу придбати приблизно за п’ять років, а там вже й для себе матиму змогу пожити.
Шукайте деталі в групі Facebook
