“Мав отримати звання магістра танкових військ”. Історія 32-річного майора Нацгвардії Романа Собківа, який загинув на Київщині
Ціною власного життя йому вдалось врятувати побратимів.
Навіть отримавши поранення, він самотужки надав собі допомогу й знову кинувся у бій, який став для нього останнім.
Військова кар’єра Романа почалась, коли йому було 18 років.
“Роман народився на Львівщині, в селі Малі Дідушичі, — розповідає Петро Собків, рідний брат чоловіка. — Він був найстаршою дитиною у сім’ї, далі — я, на рік молодший від нього, і ще у нас є дві сестри. Він завжди опікувався нами, захищав. Рома був найсильнішим на все село, за що навіть отримав прізвисько Геркулес. Але він завжди використовував цю силу правильно — захищав слабших”.
“Ми познайомились з Романом випадково, — пригадує 33-річна Тетяна Собків, вдова Героя. — Я зовсім не любила нічні клуби, але подружка того дня вмовила піти з нею. За сусіднім столиком сидів дуже красивий і спортивний хлопець у білій футболці. Він мені відразу сподобався. Підійшов, попросив номер телефону, але записати його не було де. Пообіцяв, що запам’ятає. А вранці дзвінок: “Це Роман, пам’ятаєш мене?” Так ми й стали зустрічатись, а згодом і побрались.
До речі, того дня Роман не мав йти до клубу. Вони з хлопцями прийшли на день народження і, як з’ясувалось згодом, переплутали дні. Тож наша зустріч, можна сказати, була підлаштована долею…”
У 2012 році Роман успішно закінчив Академію внутрішніх військ МВС України. Згодом разом із дружиною переїхали до Києва.
“У 2014 році він уперше поїхав у зону АТО, був в автомобільній роті, — пригадує Тетяна. — Я, пам’ятаю, того дня дуже плакала. А він мені каже: “Ти ж розумієш, я їду для того, щоб захистити свою державу. Це — мій вибір. Якщо не я і не такі, як я, ми будемо рабами”. Обійняв мене й пообіцяв, що все буде добре. Він мене налаштував, що з ним усе буде добре, що він обережний, — і я в це повірила”.
У 2021 році Герой вступив в окремий загін спеціального призначення “Омега”.
Зі слів вдови, Роман дуже любив навчатись чогось нового. Декілька років тому вступив до університету. Цьогоріч він мав отримати звання магістра танкових військ…
“А ще Роман дуже любив майструвати — все в хаті зроблене його руками, — пригадує Тетяна й додає: — Ні я, ні побратими та рідні не віримо, що його вже немає”.
Останній бій хлопця відбувся під Гутою Межигірською на Київщині. “Неподалік від Романа розірвався снаряд. Він отримав поранення голови, самостійно надав собі медичну допомогу й продовжив тримати оборону. Роман міг врятуватись, але тоді не вдалося б врятуватися іншим хлопцям, а він би цього не пережив. Завжди був готовий прикрити собою побратима. Його друзі досі мені телефонують і дякують за подвиг мого чоловіка. А я продовжую вірити в те, що він тут, з нами”, — зі сльозами на очах підсумовує вдова воїна.
Роману присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”. Посмертно…
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Шукайте деталі в групі Facebook
